26 березня 2026 рокусправа № 380/2422/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Брильовського Р.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Новороздільської міської ради (81652, Львівська обл., м. Новий Розділ, вул. Грушевського, 24, ЄДРПОУ 04056210) про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новороздільської міської ради , у якій просить суд: визнати рішення Виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 04.07.2025 протиправним та скасувати його; зобов'язати Виконавчий комітет Новороздільської міської ради виконати рішення від 27.03.2025; стягнути з Виконавчого комітету Новороздільської міської ради моральну шкоду в сумі 5 000 000, 00 ( п'ять мільйонів гривень) - моральної шкоди; стягнути з Виконавчого комітету Новороздільської міської ради на користь позивача витрати на правничу допомогу адвокату 100 000 ( сто тисяч ) грн, допомогу підтвердження яких буде надано з дотриманням ч.7 ст. 139 КАС України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він 31.10.2024 звернувся до відділу соціального захисту із заявою про отримання грошової компенсації для придбання житла. комісія розглянула відповідне звернення лише 27.03.2025. Комісія 4 липня 2025 року призупинила виконання рішення від 27 березня 2025 року. Така поведінка виражена в бездіяльності органів державної влади спровокувала позивача до певних дій за які йому прийдеться розплачуватись, що призвело до суттєвих моральних страждань. Така поведінка органів державної влади, до позивача як учасника бойових дій, фактично принизила його честь та гідність, призвела до морального переживання у зв'язку з ушкодженням здоров'я. Отримані травми на війні та бездіяльність органу державної влади щодо належного забезпечення його житловими умовами призводили до позбавлення сну позивача. Просив позов задовольнити.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та зазначив наступне. Позивач просить скасувати рішення Виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 04.07.2025р, однак Відповідач не приймав жодного рішення, а рішення приймала комісія. Тобто, Позивач не вказав що конкретно він оскаржує. Вказує, що рішення комісії від 27.03.2025 року №1 є адміністративним актом у розумінні Закону України «Про адміністративну процедуру». Рішенням Комісії від 27.03.2025 погоджено виділення грошових коштів позивачу у сумі 2 156 613,85 грн на придбання житла, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи. 29.05.2025 на адресу Новороздільської міської ради надійшов лист СВ Стрийського РУП ГУНП у Львівській області про надання інформації в порядку ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України щодо гр. ОСОБА_1 і яким, зокрема, повідомлено про здійснення досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1, 2, 3 ст. 307 Кримінального кодексу України. Частини 2, 3 вказаної статті передбачають додаткову санкцію у вигляді конфіскації майна. 4.07.2025 комісія з врахуванням пунктів 6 та 11 Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 719 призупинила рішення Комісії від 27.03.2025 щодо погодження виплати грошової компенсації ОСОБА_1 до моменту закриття кримінального провадження або набрання законної сили відповідним рішенням суду, тобто відстрочила виконання рішення до настання певних обставин. Стверджує, що Комісія не скасувала рішення про призначення компенсації та не відмовила позивачеві у реалізації права, а застосувала тимчасовий запобіжний захід у вигляді відтермінування (призупинення), відстрочення здійснення виплати до моменту усунення правової невизначеності. Позивач не вказує жодних правових норм в чому полягає незаконність рішення комісії від 04.07.2025 та не враховує, що таке рішення прийнято в його інтересах з метою захисту його прав на компенсацію на придбання житла. Вважає, що рішення комісії від 04.07.2025 є законним, правомірним та таким, яке прийнято відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 719. Зазначає, що позивач обґрунтовує моральну шкоду виключно словами, що містяться в позові, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння такої та відповідно розміру її компенсації, мотивів нарахування, в сумі, яка становить саме 5 000 000, 00 грн, а тому вважає, що такі вимоги не підлягають до задоволення. Просив у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відповідь на відзив, у якому вказав, що відповідач намагається зняти вину із себе та перекласти вину як за бездіяльність так і за прийняте рішення на комісію. ОСОБА_1 стверджує, що жодним нормативним документом не передбачено процедури призупинення рішення комісії яким з тривалим запізненням все ж таки було прийнято про виділення йому коштів на придбання житла. Позивач зазначає, що відповідач не усвідомлює, що в той момент коли ризикуючи життям він захищав територіальну цілісність держави та її мешканців, внаслідок чого отримав поранення, контузії та відповідну групу інвалідності. Повернувшись додому повинен відстоювати свої права оскільки в цивільному житті відповідач ними знехтував. Саме через відсутність житла, роботи, байдужість та бездіяльність відповідача ігнорування ним норм закону, в певній мірі призвела до того, що позивач в пошуку заробітку був втягнений в кримінальний світ в чому зараз і розплачується.
Відповідач у запереченні на відповідь на відзив вказує, що Позивач значну увагу приділяє обставинам подання документів у жовтні 2024 року, тривалості їх розгляду та прийняттю Комісією рішення від 27.03.2025 року, яким погоджено виділення грошових коштів у сумі 2 156 613,85 грн на придбання житла як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи. Разом з тим, Позивач не оскаржує зазначене рішення, та наведені обставини самі по собі не спростовують правомірності рішення Комісії від 04.07.2025, що є предметом оскарження в межах вказаної справи. Наголошує, що за вказаних умов Комісія не скасувала рішення про призначення компенсації, не прийняла рішення про відмову у виплаті Позивачу коштів, не припинила остаточно право Позивача на розгляд питання про виплату таких. Натомість, Комісія вчинила дії, спрямовані на з'ясування правомірності подальшої виплати грошової компенсації, до усунення правової невизначеності.
Крім того, за змістом рішення від 04.07.2025 року Позивач не був остаточно позбавлений права на грошову компенсацію, Комісія не відмовила Позивачу у реалізації його права на компенсацію, а поставила подальше виконання рішення в залежність від настання юридично значущих обставин, а тому його твердження про порушення прав є передчасними та перебільшеними.
Ухвалою від 12 лютого 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 5.03.2026 витребувано від Стрийського районного управління поліції інформацію щодо стану розгляду розслідування кримінального провадження №12025141130000268, внесеного 15.03.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 307, ч.2 ст.307, ч.3 ст. 307 КК України, по факту незаконного збуту наркотичних засобів та психотропних речовин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 19.03.2026 у задоволенні клопотання відповідача про залучення у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівської обласної військової адміністрації відмовлено.
Ухвалою суду від 19.03.2026 у задоволенні клопотання відповідача про залучення у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- Стрийського районного управління поліції ГУНП у Львівській області відмовлено.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Новороздільської міської ради №305 від 22.08.2024 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку.
31.10.2024 ОСОБА_1 , інвалід II групи внаслідок війни, звернувся до відділу соціального захисту із заявою про отримання грошової компенсації для придбання житла.
Рішенням Комісії щодо розгляду заяв сімей загиблих учасників бойових дій на території інших держав та осіб з інвалідністю І-ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав, деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей та потребують поліпшення житлових умов щодо виплати грошової компенсації для придбання житла (надалі - Комісія) від 27.03.2025 погоджено позивачу виділення грошових коштів у сумі 2 156 613,85 грн на придбання житла як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи.
29.05.2025 на адресу Новороздільської міської ради надійшов лист від старшого слідчого СВ Стрийського РУП ГУНП у Львівській області майора поліції ОСОБА_2 про надання інформації в порядку ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України щодо гр. ОСОБА_1 і яким повідомлено про здійснення досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1, 2, 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, частини 2, 3 вказаної статті передбачають додаткову санкцію у вигляді конфіскації майна.
4.07.2025 Комісія скерувала листа на ім'я голови Львівської обласної державної адміністрації Козицького М.М. щодо правомірності виплати грошової компенсації за придбання житла особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи - ОСОБА_1 у зв'язку з відкриттям кримінального провадження.
Комісія рішенням у формі протоколу з урахуванням нововиявлених обставин призупинила рішення Комісії від 27.03.2025 щодо погодження виплати грошової компенсації ОСОБА_1 до моменту закриття кримінального провадження або набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Не погодившись із рішенням Комісії від 4.07.2025, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Вирішуючи вказаний спір суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що предметом спору є рішення Комісії від 4.07.2025, яким зупинено рішення комісії від 27.03.2025, яким позивачу погоджено виділення грошових коштів у сумі 2 156 613,85 грн на придбання житла як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Таке право кореспондується з положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 вказав, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України).
До виключної компетенції адміністративних судів належать розгляд адміністративних справ, які стосуються публічно-правових відносин між особами та суб'єктами владних повноважень (органами державної влади чи місцевого самоврядування), що включає оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких суб'єктів, які впливають на права та інтереси осіб, і забезпечує ефективний контроль за законністю адміністративних процедур.
За визначенням, наведеним у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Суд також звертає увагу на те, що 15 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX), який регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.
Для адаптації національного законодавства з правовою системою Європейського Союзу та виконання Україною зобов'язань у сфері європейської інтеграції було ухвалено Закон України від 10 жовтня 2024 року № 4017-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв'язку з прийняттям Закону України "Про адміністративну процедуру"». Зазначений закон спрямований на узгодження чинного законодавства із Законом № 2073-IX у всіх сферах його застосування шляхом внесення змін до 196 законодавчих актів.
Адміністративна справа у статті 2 Закону № 2073-IX визначена як справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов'язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом.
У силу частини першої статті 18 Закону № 2073-IX особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку. Отже, рішення, дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень у межах адміністративної процедури оскаржуються до адміністративних судів.
Згідно з ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.
Постановою Кабінету міністрів України від 19 жовтня 2016 року №719 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей» затверджено «Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей» (надалі -Порядок №719).
Згідно з пунктом 5 Порядку №719 за розпорядженням голови районної, районної в м. Києві держадміністрації утворюється комісія щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли, та осіб з інвалідністю про призначення грошової компенсації (далі - комісія), затверджується положення про комісію, яке визначає її завдання, повноваження, відповідальність членів комісії та порядок оскарження рішень комісії, і її персональний склад.
Пунктом 6 Порядку №719 визначено повноваження Комісії, до яких зокрема належить: перегляд рішення про призначення грошової компенсації за нововиявленими обставинами (у разі змін у майновому стані, у складі сім'ї, зміни показників опосередкованої вартості спорудження житла, у зв'язку з втратою статусу члена сім'ї загиблого або особи з інвалідністю внаслідок війни, отримання одноразової допомоги або відмови в її отриманні після призначення грошової компенсації, зняття з квартирного обліку, набрання законної сили обвинувальним вироком суду у зв'язку із вчиненням одержувачем грошової компенсації, членами сім'ї особи з інвалідністю, на яких розраховується грошова компенсація (крім неповнолітніх дітей), злочину проти України, вручення одержувачу грошової компенсації повідомлення про підозру у вчиненні злочину проти України, відкриття виконавчого провадження про стягнення тощо).
Суд встановив, що 29.05.2025 на адресу відповідача надійшов лист СВ Стрийського РУП ГУНП у Львівській області майора поліції, яким повідомлено про здійснення щодо ОСОБА_1 досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1, 2, 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, частини 2, 3 вказаної статті передбачають додаткову санкцію у вигляді конфіскації майна.
Відповідно до пункту 10 Порядку №719 після отримання заяви про зміни у майновому стані та/або у складі сім'ї, втрату статусу члена сім'ї загиблого або особи з інвалідністю внаслідок війни, зняття з квартирного обліку тощо місцевий орган або уповноважений орган протягом п'яти робочих днів вносить до комісії подання про перегляд рішення про призначення грошової компенсації.
Згідно з пунктом 11 Порядку №719 Комісія протягом п'яти робочих днів з дня надходження подання розглядає його по суті і в присутності заявника (його законного представника чи уповноваженої особи), заявника, який перемістився, приймає рішення щодо призначення (відмови в призначенні/виплаті) грошової компенсації, перегляду рішення, скасування попереднього рішення, надання дозволу на відкриття спеціального рахунка в уповноваженому банку за місцем перебування заявника, який перемістився, на обліку в базі даних, виплати грошової компенсації, яку було призначено і не виплачено на території, на якій ведуться бойові дії, заявнику, який перемістився, за місцем перебування на обліку в базі даних.
Відповідач у відзиві вказує, що Комісія з урахуванням нововиявлених обставин --листа Стрийського РУП ГУНП у Львівській області від 29.05.2025 прийняла рішення від 4.07.2025, яким зупинила рішення комісії від 27.03.2025 яким позивачу погоджено виділення грошових коштів у сумі 2 156 613,85 грн на придбання житла як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи.
Суд зазначає, що лист Стрийського РУП ГУНП у Львівській області від 29.05.2025 не є нововиявленою обставиною, оскільки Комісія прийняла рішення про погодження ОСОБА_1 27.03.2025, а лист Стрийського РУП ГУНП у Львівській області підготовлений та направлений до відповідача більш як через два місяці після прийняття рішення.
Крім того, пунктом 6 Порядку №719 чітко перебачено нововиявлені обставини, до яких належать: набрання законної сили обвинувальним вироком суду у зв'язку із вчиненням одержувачем грошової компенсації, членами сім'ї особи з інвалідністю, на яких розраховується грошова компенсація (крім неповнолітніх дітей), злочину проти України.
Станом на дату прийняття оскаржуваного рішення 4.07.2025 відсутній вирок суду із вчиненням одержувачем грошової компенсації, членами сім'ї особи з інвалідністю, на яких розраховується грошова компенсація (крім неповнолітніх дітей), злочину проти України.
Суд також зазначає, що Порядком №719 Комісії не надано повноважень зупиняти рішення, яким позивачу погоджено виділення грошових коштів у сумі 2 156 613,85 грн на придбання житла як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи.
Суд дійшов висновку, що рішення Комісії від 4.07.2025, яким зупинила рішення комісії від 27.03.2025 про погодження виділення ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 2 156 613,85 грн на придбання житла як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Виконавчий комітет Новороздільської міської ради виконати рішення від 27.03.2025, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям.
Щодо ефективності обраного способу захисту суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому застосування такого способу захисту у цій справі як зобов'язання відповідача виконувати власне рішення суд не вважає необхідним, оскільки Виконавчий комітет Новороздільської міської ради зобов'язаний і без рішення суду виконати власне рішення від 27.03.2025. Крім того, суд вважає достатнім способом захисту інтересів позивача - це визнання протиправним і скасування рішення Комісії від 4.07.2025. При цьому, у суду на час розгляду справи немає підстав для сумнівів, що відповідач не буде виконувати власне рішення від 27.03.2025.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 року у справі "Рисовський проти України" (пункти 70-71), підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Зазначені вимоги КАС не є формальними, оскільки рішення відповідача оцінюється, у тому числі, з приводу підстав його прийняття.
В частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд звертає увагу на наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що «після отримання заяви Управління соціального захисту не здійснило обстеження у визначені строки та не подало в термін подання на комісію. В свою чергу комісія розглянула відповідне звернення лише 27.03.2025 року, а після прийняття рішення відповідач не надіслав копію рішення яке було прийнято. Натомість після ряду звернень, (усні взагалі ігнорувались), а на гарячу лінію та письмові, відповідач надав відповідь датовану 21 серпня 2025 року. В якій зазначає, що комісією від 04 липня 2025 року призупинено виконання рішення від 27 березня 2025 року. Така поведінка виражена в бездіяльності органів державної влади спровокувала до певних дій за які прийдеться розплачуватись, що свого роду призвело до суттєвих моральних страждань. Адже така поведінка органів державної влади, до учасника бойових дій фактично приниження його честі та гідності його моральне переживання у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманими травмами на війні та бездіяльністю органу державної влади, що до належного забезпечення житловими умовами гарантованих державою, призводили що він фактично був позбавлений сну».
Суд зазначає, що Позивач не оскаржує зазначене рішення від 27.03.2025, дії щодо його прийняття, строки прийняття рішення, дії щодо не надсилання рішення від 27.03.2025, а отже вони не є предметом оскарження в межах вказаної справи.
Суд не знайшов підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не надав до суду жодних доказів, які підтверджують завдання ОСОБА_1 такої шкоди та не було доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову.
В контексті зазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Із врахування вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у вказаному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Проте, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, завдання шкоди його здоров'ю, чи завдання йому інших втрат немайнового характеру з яких суд при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені позивачем.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідач не довів правомірність своїх дій щодо зупинення рішення від 27.03.2025 з урахуванням вимог, встановлених статтею 77 КАС України, зупиняючи дію рішення комісія вийшла за межі наданих повноважень, а тому, виходячи з меж позовних вимог і доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
Оскільки позивач, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався, а отже, не підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Комісії щодо розгляду заяв сімей загиблих учасників бойових дій на території інших держав та осіб з інвалідністю І-ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав, деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей та потребують поліпшення житлових умов щодо виплати грошової компенсації для придбання житла від 4.07.2025 про призупинення дії рішення комісії від 27.03.2025 щодо погодження виплати грошової компенсації ОСОБА_1 до моменту закриття кримінального провадження або набрання законної сили відповідним рішенням суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБрильовський Роман Михайлович