Іменем України
26 березня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/225/26
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Качанка О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, із утриманням військового збору у розмірі 1,5%.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
20 січня 2026 року позивач через свого представника звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) із заявою з проханням здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме посадового окладу, окладу за військове звання, а також надбавок до грошового забезпечення, виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого: Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно.
Відповідач листом від 2 лютого 2026 року № 9/С-242/355 повідомив представника позивача, що посадові оклади, оклади за військове звання, щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення за вказаний позивачем період нараховувались відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, що визначався шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, виходячи з розміру 1762 гривні (по 19.05.2023), а з 20.05.2023 із застосуванням сталої величини в розмірі 1762,00 грн, та визначалися шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 даної постанови.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо обчислення грошового забезпечення позивача та його одноразових видів з неналежної величини.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 04.03.2026 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Позивач з 22.06.2012 по теперішній час проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Відповідач вказує, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не є нормами права та не узгоджуються з пунктом 3 розділу II Закону № 1774-VIII.
Тому вимоги позивача стосовно виплати йому грошового забезпечення, яке визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на відповідний тарифний коефіцієнт, є безпідставними.
Відповідач зобов'язаний діяти виключно у відповідності до діючого законодавства, яким не передбачено діяти у спосіб відповідно до вимог позивача.
Крім того відповідач зазначає, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті такого грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат. Тому на даний час відсутній спір щодо виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.
Щодо відрахування військового збору за ставкою 1,5% відповідач зазначив, що підстави для задоволення такої вимоги відсутні, оскільки станом на день розгляду справи відсутні підстави вважати, що такі відрахування (у разі задоволення позову) буде проведено за іншою ставкою.
04.03.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 приміток додатку 1 та пункту примітки додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відтак, на думку представника позивача, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 06.02.2026 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 16.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі після усунення недоліків позовної заяви, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, у період з 22.06.2012 по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується паспортом громадянина України, карткою платника податків, посвідченням серії НОМЕР_3 , витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 16.08.2018 № 4452-1915990-2018, витягом з реєстру територіальної громади від 21.08.2025 № 2025/011983961, довідкою військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2026 № 08/1228/26-Вн.
Відповідно до особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 та архівних відомостей про його грошове забезпечення за 2020-2023 роки, посадовий оклад позивача обчислювався, зокрема, в розмірах (у різні частини наведеного періоду) 3170,00 грн та 3080,00 грн, оклад за військове звання обчислювався в розмірі 950,00 грн.
Враховуючи наведене та виходячи з аналізу додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 вбачається, що посадовий оклад позивача обчислювався виходячи з 8 та 9 тарифних розрядів та коефіцієнтів до них 1,75 та 1,8.
Також відповідно до додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 оклад за військове звання позивача обчислювався виходячи з тарифного коефіцієнту 0,54.
Таким чином, розміри посадового окладу та окладу за військове звання позивача у спірний період, визначені виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 (1762 гривні), шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти, що встановлені додатками 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (посадовий оклад: 1762 грн х 1,75 = 3083,50 грн, у якому згідно з п. 1 примітки додатку 1 цифри 3,50 (тобто до 4,99) відкидаються, а тому розмір окладу складає 3080,00 грн; посадовий оклад: 1762 грн х 1,8 = 3171,60 грн, у якому згідно з п. 1 примітки додатку 1 цифри 1,60 (тобто до 4,99) відкидаються, а тому розмір окладу складає 3170,00 грн; оклад за військове звання: 1762 грн х 0,54 = 951,48 грн, у якому згідно з п. 1 примітки додатку 14 цифри 1,48 (тобто до 4,99) відкидаються, а тому розмір окладу складає 950,00 грн).
Наведені обставини щодо обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 (1762 гривні), підтверджуються також відповідачем у відзиві на позовну заяву, а також довідкою військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2026 щодо розрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно).
Також судом встановлено, що позивачу у спірний період виплачувалась грошова допомога для оздоровлення: у червні 2020 року - 12789,00 грн, у грудні 2021 року - 12522,60 грн, у вересні 2022 року - 15932,70 грн, у березні 2023 року - 24746,30 грн; а також виплачувалась матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань: у грудні 2022 року в розмірі 1425,00 грн, у квітні 2023 року - 1425,00 грн, що підтверджується вищевказаними особистими картками грошового забезпечення ОСОБА_1 та архівними відомостями про його грошове забезпечення за 2020-2023 роки.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
За приписами пункту 2 вказаної постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до зазначеної постанови визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 було визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу установлюються за 1-12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів (примітка 2 до Додатку 1 вказаної постанови).
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови № 704 в первинній редакції).
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, внесених згідно з пунктом 6 постанови № 103.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено. Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Верховний Суд, зокрема у постановах від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24 та інших вказував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, а саме до пункту 4 Постанови № 704, визнано у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року».
У цих та інших постановах Верховний Суд виходив з того, що положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року», не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Отже, з 29 січня 2020 року відновлено редакцію пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року».
До того ж слід вказати, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 у справі № 160/1088/19).
Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Так, станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2102,00 грн (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»), станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2270,00 грн (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік»), станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2481,00 грн (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік»), станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2684,00 грн (стаття 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством на 1 січня відповідного календарного року, та похідне від цього зростання розмірів грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум, у позивача виникло право на перерахунок його грошового забезпечення з урахуванням нових (збільшених) розмірів прожиткового мінімуму.
Посилання відповідача на висновки Верховного Суду, зокрема, викладені в постановах від 11.02.2021 у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 240/11952/19, від 14.04.2021 у справі № 240/12309/20 та від 10.09.2021 у справі № 480/5496/20 є нерелевантними до даних спірних правовідносин, оскільки вказані справи відрізняються характером спірних правовідносин, а також предметом та обставинами спірних у них правовідносин, а отже не є подібними та не підлягають застосуванню при розгляді даної справи.
Підсумовуючи суд зазначає, що з огляду на збільшення розміру прожиткового мінімуму з 01.01.2020, а в подальшому з 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно до законів про Державний бюджет на відповідні роки, у позивача виникло право на перерахунок його грошового забезпечення з урахуванням нових (збільшених) розмірів прожиткового мінімуму.
Проте, за спірний у цій справі період проходження позивачем служби (з 29.01.2020 по 19.05.2023), вказаний вище перерахунок не проводився та у зазначений період продовжувалось застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для розрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, позивачем не оскаржується правильність визначення відповідачем тарифного розряду та тарифного коефіцієнту згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Водночас, відповідачем не заперечуються, що, зокрема, у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Таким чином, позовні вимоги в частині здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови № 704, підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог щодо здійснення перерахунку та виплати позивачу одноразових додаткових видів грошового забезпечення за спірний у цій справі період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи зі збільшеного розміру посадового окладу та окладу за військове звання, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що позивачу у спірний період виплачувались: грошова допомога для оздоровлення у червні 2020 року, у грудні 2021 року, у вересні 2022 року та у березні 2023 року, а також матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у грудні 2022 року та у квітні 2023 року.
Пунктом третім статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Відповідно до пункту 1 статті 10-1 вказаного Закону, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Між тим, підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Також відповідно до пунктів 1-3 глави 6 розділу IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306 (далі - Інструкція № 558) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.
Матеріальна допомога надається військовослужбовцю на підставі рапорту, який подається за командою.
Питання щодо виплати матеріальної допомоги військовослужбовцям розглядаються комісією, склад якої затверджується наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби.
Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансово-економічного підрозділу для виплати матеріальної допомоги.
Матеріальна допомога військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби або органом, у якому військовослужбовець перебуває на фінансовому забезпеченні.
Розмір матеріальної допомоги визначається на день затвердження протоколу.
Військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (командирів), розмір матеріальної допомоги визначається виходячи з грошового забезпечення (без урахування одноразових додаткових видів), яке отримували військовослужбовці за штатними посадами до зарахування в розпорядження, ураховуючи зміни у вислузі років і нормах грошового забезпечення, у тому числі зміни розмірів посадових окладів та окладу за військовим званням (пункт 4 вказаної глави Інструкції № 559).
Згідно з пунктами 1, 5 глави 7 розділу IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.
З аналізу наведених норм вбачається, що грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачуються виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цих допомог.
Суд зазначає, що не є спірним факт обчислення згаданих допомог, виплачених позивачу, виходячи з розміру грошового забезпечення розрахованого з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначені з розміру 1762 гривні шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти, що встановлені Постановою № 704.
Отже, враховуючи вищенаведені висновки суду щодо наявності у позивача права на перерахунок його грошового забезпечення з урахуванням нового (збільшеного) розміру прожиткового мінімуму, за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, тому розмір грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021, 2022 та 2023 роках, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у 2022 та 2023 роках, також мають бути перераховані.
Разом з тим, судом не встановлено та сторонами не надано доказів виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2020 та 2021 роках, а тому й правові підстави для її перерахунку за ці періоди відсутні.
Також слід вказати, що доказів виплати позивачу у спірний період інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які обчислюються з посадового окладу та окладу за військовим званням, до матеріалів справи не надано.
Щодо вимог про здійснення згаданих вище виплат із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та з утриманням військового збору, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Відповідно до підпунктів 1.1-1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Між тим, чинною редакцією Податкового кодексу України визначено, що ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України ставка збору становить для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань - 1,5 відсотка з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту).
Також, умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
За правилами пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постановах від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/7201/21 за результатами аналізу положень Порядку № 44 зазначив, що зміст пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання суд зазначає, що спірні виплати мать бути проведені відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 та із відрахуванням 1,5% військового збору.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде прийняття рішення про:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не здійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також виплачених у вказаний період грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також виплачених у вказаний період грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 та із відрахуванням 1,5% військового збору.
Щодо позовних вимог, які стосуються перерахунку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, суд зазначає, що поняття грошове забезпечення включає в себе усі його складові, що повинні до нього входити, в тому числі, його щомісячні додаткові види.
Отже, суд вважає вищенаведений спосіб захисту порушених прав позивача достатнім та ефективним в межах предмету спору, а тому не вбачає необхідності виокремлювати усі види грошового забезпечення, окрім посадового окладу, окладу за військовим званням та вищевказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які підлягають перерахунку за результатами розгляду цієї справи.
Таким чином, зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також виплачених у вказаний період грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також виплачених у вказаний період грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 та із відрахуванням 1,5% військового збору.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26.03.2026.
Суддя О.М. Качанок