17 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києвавід 19 лютого 2026 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19.02.2026 задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 , погоджене прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , та застосовано стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 18.04.2026 включно.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого, посилаючись на необґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Зокрема, апелянт зазначав, що зі змісту підозри та клопотання слідчого незрозуміло, у чому полягає поширення злочинного впливу ОСОБА_7 , в чому проявляється його участь у злочинній організації, не визначено 5 співучасників та розподіл ролей між ними.
Справа № 757/10020/26-к Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/2742/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Також у підозрі відсутній опис конкретного часу, місця та способу дій підозрюваного, не наведено доказів наявності прямого умислу на участь у злочинній організації, попереднього планування, спрямованості на систематичне вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, а також не доведено ієрархії злочинної організації, не встановлено її структуру, керівника та підлеглих.
Крім того, на думку апелянта, під час розгляду клопотання слідчий суддя фактично самостійно вдався до збирання доказів, зобов'язавши сторону обвинувачення надати додаткові матеріали на обґрунтування підозри, і ці матеріали не були вручені підозрюваному у строк, передбачений ч. 2 ст. 184 КПК України.
Також апелянт зазначав, що стороною обвинувачення у клопотанні не доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, є виключно припущеннями.
Докази, які підтверджують ризики, в судовому засіданні не досліджувалися через їх відсутність.
У клопотанні та в ухвалі відсутні будь-які дані на підтвердження вчинення підозрюваним спроб переховування, зміни місця проживання, підготовки до виїзду за кордон, отримання підроблених документів.
Також не зазначено, які саме речі або документи підозрюваний може знищити, сховати або спотворити та не встановлено жодної конкретної дії, спрямованої на знищення доказів.
Фактично застосування до ОСОБА_7 найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою обґрунтовано виключно тяжкістю інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
17.03.2026 від захисника ОСОБА_6 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких апелянт вказував про порушення підслідності, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 216 КПК України, досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівником правоохоронного органу, здійснюють слідчі органів Державного бюро розслідувань.
На думку апелянта, враховуючи другорядну роль підозрюваного, застосування тримання під вартою є надмірним заходом. Цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю міг би повністю забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 , який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку, та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали подану апеляційну скаргу і просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_5 , який також приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку, та заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника з доповненнями не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України, за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора України, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000001577 від 30.05.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. ч. 1, 2 ст. 255, ч. 1 ст. 255-1, ч. 5 ст. 255, ст. 257, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 357 КК України.
Як зазначено у клопотанні, ОСОБА_10 , з метою реалізації злочинного плану в частині поширення злочинного впливу та передачі до місць ув'язнення так званого "гріву", діючи згідно розробленого спільно з ОСОБА_11 злочинного плану, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 05.12.2025, запропонував працівникам Держаної установи "Київський слідчий ізолятор" ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_7 сприяти у передачі ув'язненим продукції, у тому числі алкогольної та засобів зв'язку на територію ДУ "Київський слідчий ізолятор".
Отримавши від ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_7 згоду на сприяння у вчиненні поширення злочинного впливу та передачі так званого "гріву" до ДУ "Київський слідчий ізолятор", ОСОБА_10 , діючи відповідно розробленого спільно з ОСОБА_11 злочинного плану, довів вказаним особам свої злочинні наміри та механізм їх реалізації.
У період з часу створення по 13.02.2026, створена ОСОБА_10 та ОСОБА_11 злочинна організація, під керівництвом керівників структурних її частин, за викладених у клопотанні обставин вчинила ряд тяжких та особливо тяжких злочинів.
Згідно даних протоколу затримання від 18.02.2026, цього ж дня о 06 год. 10 хв. ОСОБА_7 затримано на підставі п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 208 КПК України.
18.02.2026 у межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_7 повідомлено про підозру в участі у злочинній організації, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 255 КК України; та у пособництві в поширенні в суспільстві злочинного впливу, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 255-1 КК України.
18.02.2026 старший слідчий в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням, погодженим прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 19.02.2026 задоволено клопотання слідчого та застосовано стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 18.04.2026 включно.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як убачається з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Застосовуючи щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчим суддею обґрунтовано встановлено, що матеріали клопотання містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 255-1 КК України, що підтверджується долученими до клопотання доказами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Як вважає колегія суддів, слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, оцінюючи їх достатність для висновку про причетність ОСОБА_7 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у провадженні достатньої сукупності доказів, які свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Крім того, слідчим суддею обґрунтовано визнано доведеними вказані у клопотанні слідчого ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, враховуючи характер та тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 , тяжкість можливого покарання, дані про особу підозрюваного, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити речі та документи, які мають значення речових доказів у даному провадженні; незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів, інших підозрюваних у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
При цьому, застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до положень п. 4 ч. 4 ст. 183 КПК України не визначив йому розмір застави, оскільки ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ст. 255 КК України.
На переконання колегії суддів, саме такий запобіжний захід здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_7 .
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, в зв'язку з чим відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, в сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю інкримінованих йому злочинів, є обґрунтованим, та підстав для відмови у задоволенні клопотання слідчого про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді триманням під вартою, або застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає.
На переконання колегії суддів, таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про необґрунтованість підозри, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 255-1 КК України.
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на вищенаведені дані, у колегії суддів наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому злочинів.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07- Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
З наведених підстав, посилання захисника на те, що з встановлених органом досудового розслідування фактичних обставин інкримінованих підозрюваному дій незрозуміло, у чому полягає поширення злочинного впливу ОСОБА_7 , в чому проявляється його участь у злочинній організації, не визначено співучасників та розподіл ролей між ними, а також посилання апелянта на недоведеність наявності ознак .злочинної організації та участі у ній, є передчасними, оскільки ці обставини підлягають дослідженню та вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті.
Сукупність матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що зазначені у клопотанні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, є необґрунтованими та не доведені належними і допустимими доказами, колегія суддів також вважає безпідставними.
Так, враховуючи дані про особу підозрюваного у їх сукупності, беручи до уваги характер, тяжкість та конкретні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 , дані про особу підозрюваного у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити речі та документи, які мають значення речових доказів у даному провадженні; незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів, інших підозрюваних у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
При цьому слід зазначити, що при визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Зважаючи на викладене, а також враховуючи конкретні обставини інкримінованих ОСОБА_7 злочинів в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність наведеного слідчим у клопотанні ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки достатніх стримуючих факторів, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні, колегія суддів виходить із встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку отримання показань від вказаних осіб у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань безпосередньо судом під час розгляду справи по суті.
Крім того, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, ризик того, що затриманий, якщо його звільнять, може чинити тиск на свідків чи інших підозрюваних або іншим чином перешкоджати провадженню часто є особливо високим у справах, що стосуються організованої злочинної діяльності чи злочинних угруповань («Штвртецький проти Словаччини» (Stvrtecky v. Slovakia), § 61; «Подескі проти Сан Маріно» (Podeschi v. San Marino), § 149).
Колегія суддів погоджується із доводами сторони обвинувачення про існування інших вказаних у клопотанні слідчого ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, вірогідність настання яких, з огляду на характер та обставини інкримінованих йому дій, є досить високою.
Доводи захисника в апеляційній скарзі про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000001577, у порушення вимог ст. 216 КПК України здійснюється неналежним органом з порушенням правил підслідності, фактично стосуються питань оцінки належності та допустимості зібраних у справі доказів. Однак з'ясування вказаних обставин не є предметом доказування при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу та підлягають перевірці судом під час розгляду кримінального провадження по суті.
Інші доводи апеляційної скарги з доповненнями висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду клопотання, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин у їх сукупності, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3