Постанова від 25.02.2026 по справі 188/606/13-ц

Постанова

Іменем України

25 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 188/606/13-ц

провадження № 61-8902св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Петропавлівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана адвокатом Малегою Світланою Олександрівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2025 року (повне судове рішення складено 08 липня 2025року) в складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовів

У квітні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Петропавлівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання права власності на врожай та стягнення збитків в розмірі 981 132,50 грн за безпідставно набуте майно.

Первісний позов мотивований тим, що 11 квітня 2003 року позивач на підставі розпорядження від 09 квітня 2003 року № 165-р-03 «Про надання земельної ділянки площею 959,5 га в оренду ОСОБА_1 з земель запасу Васильківської сільської ради» уклав з Петропавлівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області договір оренди землі, відповідно до умов якого для ведення товарного сільськогосподарського виробництва отримав в користування строком на 9 років 7 місяців земельну ділянку загальною площею 959,5 га ріллі, тобто до 12 листопада 2012 року Договір був зареєстрований у Васильківській сільській раді, про що 12 квітня 2003 року у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено відповідний запис № 6.

Ця ділянка площею 959,5 га ріллі передана позивачеві за актом прийому-передачі від 11 квітня 2003 року та складалася з семи земельних масивів, в тому числі до її складу увійшла земельна ділянка площею 140,9 га з кадастровим номером 1223881200:01:003:0002.

13 квітня 2012 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність бути його представником з питань укладання договорів оренди, суборенди землі та розірвання вказаних договорів, тобто уповноважив відповідача розривати лише ті договори оренди (суборенди) землі, які той в наступному укладе в інтересах позивача, що прямо слідує з довіреності, при буквальному тлумаченні її змісту, для чого подавати від його імені заяви будь-якого змісту, підписувати необхідні документи.

31 липня 2012 року позивач, як орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, звернувся до Петропавлівської РДА з листом-повідомленням про намір скористатися своїм переважним правом на подальшу оренду спірної земельної ділянки, додавши до нього проект додаткової угоди (вх. № 15/20-2906 від 31 липня 2012 року).

На початку вересня 2012 року ОСОБА_1 зібрав вирощений на орендованій земельній ділянці площею 77,9306 га (кадастровий номер - 1223881200:01:003:0002) врожай соняшника, після чого, здійснивши необхідні осінньо-польові роботи, засіяв зазначену земельну ділянку озимою пшеницею.

Засіявши у вказаний час спірну ділянку озимою пшеницею на площі 77,9259 га, позивач виходив з того, що на свій лист-повідомлення від 31 липня 2012 року не отримав від орендодавця лист-повідомлення про відсутність намірів продовжувати йому дію договору оренди землі, а тому в подальшому, з урахуванням часу бюрократичної тяганини з цих питань, підпише додаткову угоду до договору оренди, поновивши його на наступний погоджений сторонами строк.

17 вересня 2012 року, виконавши необхідні геодезичні обміри орендованої земельної ділянки, позивач в черговий раз звернувся до Петропавлівської РДА з заявою від 10 вересня 2012 року поновити дію договору оренди строком на 49 років 11 місяців, відповіді на яку у встановленому порядку та строки також не отримав.

ФОП ОСОБА_1 дізнався, що 12 вересня 2012 року ОСОБА_2 , як довірена особа, надав до Петропавлівської РДА згоду на вилучення з його користування земельної ділянки площею 959,5 га ріллі та клопотав передати її в оренду особисто йому ( ОСОБА_2 ) для ведення фермерського господарства, умисно приховавши цей факт від позивача.

ОСОБА_1 вважає, що питання про правомірність та дійсність, а також правові наслідки відмови представника від права особи, яку він представляє, користуватися земельною ділянкою, скоєні всупереч меті, завданням та його інтересам як підприємця.

17 жовтня 2012 року з метою запобігти відносно себе наступних протиправних дій з боку відповідача, позивач скасував дію виданої ОСОБА_2 довіреності від 13 квітня 2012 року, про що в Єдиний реєстр довіреностей внесено запис за № 37591886.

08 листопада 2012 року відповідач уклав з Петропавлівською РДА та зареєстрував у відділі Держземагенства в Петропавлівському районі договір оренди землі б/н на 77,9259 га, про що у Державному реєстрі земель було вчинено запис від 16 листопада 2012 року за № 122385514002217.

В акті приймання-передачі цієї ділянки від 08 листопада 2012 року не зазначено, що на час приймання-передачі спірної ділянки існують спірні питання, тобто ніяких зауважень до стану прийнятої земельної ділянки ОСОБА_2 не мав.

Таким чином, ОСОБА_2 використавши у власних інтересах довіреність позивача, незаконно отримав в оренду вже засіяну озимою пшеницею земельну ділянку площею 77,9259 га ріллі, яка фактично перебувала в користуванні ФОП ОСОБА_1 на підставі не розірваного та не визнаного в судовому порядку недійсним договору оренди землі від 11 квітня 2003 року, врожай з якої мав намір в наступному привласнити.

Таким чином, позивач вважає, що виконавши у вересні 2012 року осінньо-польові роботи на орендованій земельній ділянці площею 77,9306 га (кадастровий номер 1223881200:01:003:0002) та засіявши їх, з урахуванням періоду ротації основної сівозміни, озимою пшеницею, він діяв в межах наданих йому чинним законодавством прав, а тому в нього, як у власника, виникло законне право в наступному зібрати з неї врожай.

Однак, незважаючи на викладене відповідач заперечує його право на майбутній врожай озимої пшениці, наполягає, що він є єдиним користувачем земельної ділянки, а тому всі права на неї належать тільки йому, як орендарю.

Між тим, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області в цивільній справі № 175/2717/14-ц встановлено той факт, що ані ФГ «Агрорух», ні ОСОБА_2 не є користувачами вказаних земельних ділянок, а отже і не можуть бути власниками майна.

Таким чином, у відповідача не виникло права користування земельною ділянкою площею 77,9259 га, а тому позивач вважав, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за останнім права власності на зібраний врожай озимої пшениці в кількості 148 630 кг, не підлягають задоволенню.

Виконавши у вересні 2012 року осінньо-польові роботи на орендованій земельній ділянці площею 77,9259 га та засіявши її озимою пшеницею, він діяв в межах наданих йому чинним законодавством прав, а тому в нього, як у власника майна, виникло право в наступному зібрати з неї врожай, що і зумовило його звернутися до суду з відповідним позовом.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , з урахуванням змін та доповнень до позовної заяви, просив:

визнати за ним право власності на вирощену у 2013 році на земельній ділянці площею 77,9259 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0002 на території Васильківської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області пшеницю озиму в кількості 148 630 кг;

стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму збитків в розмірі 981 132, 50 грн за безпідставно набуте майно.

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа - Петропавлівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання права власності на зібраний врожай, встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки та стягнення шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в розмірі 1 172 030,03 грн.

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 , є орендарем земельної ділянки кадастровий номер 1223881200:01:003:0002 загальною площею 77,9259 га, у тому числі ріллі 77,9259 га, яка знаходиться на території Васильківської сільської ради на підставі договору оренди укладеного між ним та Петропавлівською райдержадміністрацією 08 листопада 2012 року. Дану земельну ділянку с/г призначення йому було надано в оренду для ведення фермерського господарства.

Цей договір було укладено відповідно до розпорядження голови Петропавлівської РДА від 07 листопада 2012 року № Р-621-12.

16 листопада 2012 року цей договір оренди землі був зареєстрований у відділі Держкомзему в Петропавлівському районі, про що у Державному реєстрі земель було вчинено відповідний запис.

Після отримання ОСОБА_2 землі в оренду він з'ясував, що вся площа, а саме - 77,92259 га цієї землі було засіяно озимою пшеницею іншою особою, а саме - ПП ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про збільшення зустрічних позовних вимог, просив:

визнати за ним право власності на зібраний врожай 2013 року озимої пшениці з земельної ділянки кадастровий номер 1223881200:01:003:0002, загальною площею 77,9259 га, яка розташована на території Васильківської сільської ради;

встановити факт самовільного зайняття ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 1223881200:01:003:0002, загальною площею 77,9259 га, яка розташована на території Васильківської сільської ради;

стягнути з ФОП ОСОБА_1 вартість заподіяної ОСОБА_2 шкоди, внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 77,9259 га сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Васильківської сільської ради у розмірі 1 172 030, 03 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2013 року:

заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено;

надано дозвіл ОСОБА_2 зібрати врожай озимої пшениці, який зростає на земельній ділянці за кадастровим номером 122388812000:01:003:0002, загальною площею 77,9259 га, яка розташована на території Васильківської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області;

вказано, що зібраний врожай озимої пшениці передати ОСОБА_2 на його відповідальне зберігання, з одночасним його оприбуткуванням та з дотримання вимог бухгалтерського документообігу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

разом з позовом на адресу суду надійшла заява (клопотання) від позивача за зустрічним позовом про забезпечення позову. У заяві позивач зазначає, що предметом первісного позову є право власності на врожай озимої пшениці, яка зростає на земельній ділянці кадастровий номер 1223888120:01:003:0002, загальною площею 77,9259 га. Предметом зустрічного позову ОСОБА_2 є повернення самовільно зайнятої земельної ділянки із зростаючим на ній врожаєм озимої пшениці. Тобто спірне питання виникло у сторін безпосередньо з приводу врожаю пшениці. Спірна озима пшениця на сьогоднішній момент є дозрілою та потребує негайного її збору , з метою недопущення знищення врожаю. Розгляд цієї справи по суті не розпочався . З врахуванням чинних норм ЦПК справа може розглядатися до 4 місяців , тобто коли незібраний врожай озимої пшениці вже загине;

відповідач та його представник заперечили проти цієї заяви. На обґрунтування свого заперечення посилаються на ту обставину, що він, тобто ОСОБА_1 засіяв вказану земельну ділянку озимою пшеницею, а тому він, як власник врожаю, має право зібрати свій врожай. Просили відмовити у задоволенні цієї заяви;

відповідно до частини другої статті 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов. У своїй заяві позивач зазначає, що відповідач самовільно засіяв земельну ділянку, в судовому порядку вирішує питання щодо права власності на врожай пшениці. Рішення по справі не прийнято в силу об'єктивних обставин. На цей час настала відповідальна пора щодо збирання врожаю і існує реальна загроза знищенню врожаю, в разі несвоєчасного його зібрання. З цією обставиною погоджується і суд , а тому є законні підстави для задоволення заяви.

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2013 року:

заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено;

накладено арешт на врожай озимої пшениці 2013 року, що знаходиться на відповідальному зберіганні ОСОБА_2 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

судом встановлено, що ухвалою Петропавлівського районного суду від 27 червня 2013 року було задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову та було прийнято рішення про те, що ОСОБА_2 дозволяється зібрати врожай озимої пшениці зі спірної земельної ділянки та передано йому на відповідальне зберігання;

однак, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року, яка набула законної сили та оскарженню не підлягає, зазначена ухвала Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2013 року скасована та постановлена нова ухвала, якою ОСОБА_2 в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено;

позивач зазначає, що невжиття судом заходів забезпечення позову у вигляді арешту вказаного майна , може заподіяти шкоду правам та інтересам позивача , так як відповідач у будь-який спосіб може здійснити відчуження озимої пшениці в кількості 148 630 кг іншим особам, то судове рішення по справі в частині задоволення позовних вимог не буде виконано. Суд погодився з цим обґрунтуванням позивача і дане обґрунтування співпадає з вимогами частини другої статті 151 ЦПК України.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2015 року:

позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання права власності на майбутній врожай озимої пшениці з земельної ділянки площею 77,9306 га на території Васильківської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області залишені без задоволення;

зустрічний позов ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання права власності на зібраний врожай 2013 року озимої пшениці - задоволено;

визнано за ОСОБА_2 право власності на зібраний ним у 2013 році врожай озимої пшениці з земельної ділянки загальною площею 77.9259 га, яка розташована на території Васильківської сільської ради в розмірі 148 630 кг;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

12 квітня 2003 року у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Васильківської сільської ради було вчинено запис за № 6, що відповідно до п.2 чинного на той час Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 1998 року № 2073. З цього моменту позивач ОСОБА_1 офіційно набув статусу орендаря та землекористувача спірної земельної ділянки. Договір укладався на 9 років та 7 місяців і строк дії договору закінчувався 12 листопада 2012 року. ОСОБА_1 мав намір продовжити договірні взаємовідносини з Петропавлівською РДА щодо договору оренди землі. З цією метою він звернувся до Петропавлівської РДА з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі. З тексу листа вбачається , що він має намір продовжити термін дії договору та має переважне право на укладення даного договору перед іншими особами. Даний лист зареєстровано 31 липня 2012 року за вх. № 15/20-2906. До даного листа позивач ОСОБА_1 надав додаткову угоду про поновлення оренди землі від 11 квітня 2003 року. В цій угоді йдеться про земельні ділянки загальною площею 959.5 га. З аналогічною заявою позивач ОСОБА_1 звернувся до Петропавлівської РДА (вх. № 15/20- 3610 від 17 вересня 2012 року). 05 листопада 2012 р. позивач ОСОБА_1 (вих. № 05/ 11/12) звернувся з листом-запитом на отримання інформації. В цьому запиті позивач просить Петропавлівську РДА дати інформацію про наслідки розгляду його звернення до голови РДА з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі від 31 липня 2012 року (вх. № 15/20-2906 від 31 липня 2012 року). В зв'язку з таким звернення Петропавлівська РДА за вих. № 15/7-2146 від 12 листопада 2012 року надала позивачу письмову відповідь. В цьому листі зазначається, що за результатами звернення, позивачу був надісланий лист-повідомлення від 31 серпня 2012 року № 15/7-1615;

17 вересня 2012 року позивач ОСОБА_1 дізнався, що орендовані раніше земельні ділянки у нього вилучені на підставі розпорядження голови Петропавлівської РДА за заявою ОСОБА_2 від 12 вересня 2012 року.Відповідно до частини дев'ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» в суді може бути оскаржено або відмова, або наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі; як перша, так і друга обставина підлягають доказуванню. На думку суду позивач ОСОБА_1 цією нормою закону не скористався, хоча мав реальну можливість звернутися до суду з позовом про порушене своє право. Все зазначене підтверджує той факт , що позивач ОСОБА_1 свідомо пішов на ризик, самовільно, без будь-яких правових підстав засіяв спірну земельну ділянку озимою пшеницею. Позивач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України, не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження використання ним спірної земельної ділянки з підстав передбачених законом чи договором. В зв'язку з наведеним , суд вважав, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню;

стосовно позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на зібраний врожай озимої пшениці, то суд вважав, що ці позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Позивач ОСОБА_1 , достовірно знаючи про те , що між ним та Петропавлівською РДА не досягнуто згоди про продовження договору спірної земельної ділянки засіяв її озимою пшеницею. Також йому було відомо , що відповідач ОСОБА_2 уклав договір оренди даної ділянки з РДА . Тобто діяв протиправно і в порушення майнових прав відповідача ОСОБА_2 . Загальною нормою - стаття 323 ЦК України та спеціальною нормою - стаття 11 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди землі. У разі прострочення установлених договором землі строків передачі об'єкта оренди, ризик його випадкового знищення або пошкодження у цей період несе сторона, яка допустила прострочення його передачі. В діях позивача за первісним позовом , відповідача за зустрічним позовом вбачаються ознаки самовільного зайняття спірної земельної ділянки. Так, як повернення самовільно зайнятих земельних ділянок не компенсує повною мірою шкоду, заподіяну самовільним зайняттям, особа, винна у використанні земельної ділянки, зобов'язана передати законному власнику вирощений на цій ділянці врожай.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2015 року:

апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задоволено частково;

рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2015 року - скасовано та ухвалено нове рішення;

позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задоволено;

визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 право власності на пшеницю озиму в кількості 148 630 кг;

зобов'язано ОСОБА_2 передати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 пшеницю озиму у кількості 148 630 кг;

у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на зібраний врожай 2013 року озимої пшениці, відмовлено;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що:

звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на майно, у даному випадку на врожай озимої пшениці, позивач вважав, що виконував належним чином умови договору оренди землі від 11 квітня 2003 року і перед закінченням терміну його дії виконав усі дії, що вимагає чинне законодавство. Згідно розділу 4 Договору оренди землі, сторони домовились, щодо змін умов договору, яка можлива лише за взаємною згодою сторін, а також підстав припинення договору та його розірвання. Підставами припинення договору сторони визначили, у тому числі - закінчення терміну, на який було укладено договір. Підставами розірвання договору сторони погодили: взаємну згоду сторін; випадкове знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке суттєво перешкоджає передбаченому у пункті 2.1. цього договору її використання; укладення договору оренди землі з порушенням порядку, встановленого у законодавстві України;

колегія суддів вважала, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та такими, що підлягають прийняттю, а відповідно рішення суду першої інстанції скасуванню. Підставами для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції визначив наявність збитків, у зв'язку з самовільним захопленням ОСОБА_1 земельних ділянок. Так, в матеріалах справи наявна ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, якою було залишено без змін ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року та рішення Петропавлівського районного суду від 27 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області про скасування розпоряджень Петропавлівської РДА, про визнання недійсними договорів оренди землі наданої ОСОБА_2 по справі № 188/1470/13-ц. Зазначеними рішеннями судів було визнано недійсними договори оренди земельних ділянок, що укладені між ОСОБА_2 та Петропавлівською РДА серед, яких і договір щодо спірної земельної ділянки (кадастровий номер 1223881200:01:003:0002). Відповідно до вимог частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Тобто, на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції було проігноровано та не враховано рішення суду, що набрало законної сили, що призвело до неправильного встановлення обставин справи. Оскільки, вказаними рішеннями встановлено, що ОСОБА_2 не має статусу користувача земельної ділянки з кадастровим номером 12213881200:01:003:0002, а отже і жодних прав на посіви та готову продукцію теж не має. Крім того, засівання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки (кадастровий номер 1223881200:01:003:0002) озимою пшеницею жодним чином не порушувало прав, свобод і інтересів ОСОБА_2 ;

висновки суду першої інстанції щодо наявності порушеного права ОСОБА_2 діями ОСОБА_1 спростовуються наступним. Так, згідно до Протоколу комісії Петропавлівської РДА від 28 березня 2013 року за № 1 було відмолено ОСОБА_2 у складанні акту визначення розміру збитків, оскільки, перевіркою було встановлено, що ОСОБА_1 збитків не завдав, а законно засіяв та обробив земельну ділянку (т. 1., а. с.195). Крім того, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Держсільгоспінспекції України в Дніпропетровській області від 02 серпня 2013 року № 355/22 встановлено відсутність дій ОСОБА_1 , що свідчили б про самовільне захоплення земельної ділянки, та підтверджено правомірність засівання земельної ділянки саме під час дії договору оренди. Наданою Постановою про закриття кримінального провадження від 16 липня 2015 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040530000383 від 03 квітня 2013 року закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтями 185, 197-1 КК України, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Зазначеною постановою було встановлено, що ОСОБА_2 у зв'язку з визнанням договору оренди земельної ділянки від 08 листопада 2012 року недійсним, не був законним користувачем вказаної земельної ділянки, тому значної шкоди, яка є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 197-1 КК України, йому не може бути завдано. Законним володільцем земельної ділянки, яким на той час була Петропавлівська РДА, заяв та повідомлень щодо самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 до правоохоронних органів не подавала. А піл час досудового розслідування знайшов підтвердження той факт, що ОСОБА_1 дійсно засіяв земельну ділянку площею 77,9259 га озимою пшеницею восени 2012 року та здійснив її збір у червні 2013 року, так як вважав врожай своїм, тому в його діях відсутній склад злочину, передбачений статтею185 КК України;

у акті приймання-передачі земельної ділянки від Петропавлівської РДА до ОСОБА_2 від 08 листопада 2012 року (т.1 а.с.249) відсутня інформація про наявність посівів озимої пшениці. Тобто, відповідач ОСОБА_2 мав бачити, що земельні ділянки засіяні та оброблені іншими особами, а тому відповідно до статей 765,766 Цивільного кодексу України повинен був вимагати від орендодавців передачі земельних ділянок, вільних для використання, що ним зроблено не було, акти приймання-передачі землі за договорами оренди підписані ОСОБА_2 , що підтверджує відсутність претензій щодо об'єкту оренди, а тому, оскільки ОСОБА_1 не є орендодавцем спірних земельних ділянок до нього не може бути пред'явлено вимоги про відшкодування збитків, завданих невиконанням договорів оренди;

згідно до частини другої статті 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до статті 775 ЦК України, наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм. Частиною першою статті 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Крім того, а ні умовами договору, а ні нормами законодавства України не встановлено обов'язок орендаря, щодо його обмеження конкретним періодом до закінчення дії договору, не вчиняти дії щодо засівання земельної ділянки. В ході розгляду справи, сторонами не заперечувався той факт, що на спірній земельній ділянці у 2013 році було зібрано врожай озимої пшениці у кількості - 148 630 кг, які на підставі ухвали суду були передані на відповідальне зберігання ОСОБА_2 згідно до акту державного виконавця від 25 червня 2013 року (т. 1, а. с. 211-220). Статтею 184 ЦК України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції вважав, що озима пшениця, яка є предметом спору, відповідно до частини другої статті 184 ЦК України, визначена родовими ознаками, тобто є замінним. А тому, враховуючи особливості предмету спору та заявлені позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 про стягнення саме кількості, колегія суддів прийшла до висновку про його часткове задоволення.

Короткий зміст судового рішення касаційного суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року:

касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково;

рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2015 року скасовано;

справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що:

судами не з'ясовано чи мали місце обставини якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, а також те, чи взагалі мають право сторони у справі на спірний врожай озимої пшениці, та/або відшкодування збитків, хоча ці обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених в статті 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції;

місцевим судом не з'ясовано якому конкретному майну позивача ОСОБА_1 заподіяв шкоду, не перевірив підстав для їх відшкодування та розміру; не встановив у чому це проявилося та наявності у ОСОБА_2 правових підстав для її відшкодування за рахунок відповідача, з урахуванням того, що договори, за якими позивач набув прав орендаря спірної земельної ділянки визнано недійсними;

суд апеляційної інстанції не спростував висновків місцевого суду про те, що позивач ОСОБА_1 не маючи права на використання спірної земельної ділянки, самовільно та без будь-яких правових підстав засіяв спірну земельну ділянку озимою пшеницею, оскільки укладений 11 квітня 2003 року між Петропавлівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області та ним договір оренди припинився та іншого договору із позивачем переукладено не було, і він також не набув права на поновлення договору оренди землі адже саме землекористувачі мають право власності на посіви та насадження сільськогосподарських і інших культур, на вироблену продукцію.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2015 року:

в задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Петропавлівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області про визнання права власності на врожай та стягнення збитків в розмірі 981 132,50 грн за безпідставно набуте майно відмовлено;

в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа: Петропавлівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області про визнання права власності на зібраний врожай, встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки та стягнення шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в розмірі 1 172 030, 03 грн відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

з 12 квітня 2003 року ОСОБА_1 офіційно набув статусу орендаря та землекористувача спірної земельної ділянки. Строк дії договору закінчувався 12 листопада 2012 року. ОСОБА_1 мав намір продовжити договірні взаємовідносини з Петропавлівською РДА щодо договору оренди землі. У зв'язку з чим, звернувся до Петропавлівської РДА з листом -повідомленням про поновлення договору оренди землі. Лист зареєстровано 31 липня 2012 року за вх. № 15/20-2906. До листа була долучена додаткова угода про поновлення оренди землі. З аналогічною заявою позивач ОСОБА_1 звернувся до Петропавлівської РДА у вересні 2012 року (вх. № 15/20- 3610 від 17 вересня 2012 року);

10 серпня 2012 року Петропавлівською РДА за вих. № 15/7-1486 на адресу ОСОБА_1 було направлено лист-повідомлення, відповідно до якого останнього було сповіщено про закінчення терміну дії оренди землі і те що РДА не має наміру продовжувати термін дії зазначеного договору оренди. Листом-повідомленням від 31 серпня 2012 року (вих. № 15/7-1615 від 31 серпня 2012 року) Петропавлівська РДА звертаючись до ПП ОСОБА_1 , зазначала, що РДА не має наміру продовжувати термін дії договору оренди землі. Підставою до прийняття такого рішення є те, що орендар не належно виконує умови договору (сплачує орендну плату в меншому розмірі та порушує сівозміни, а саме: постійно вирощує соняшник, що негативно впливає на родючість ґрунту). Також пропонувалось повернути орендовані землі у належному стані після закінчення строку оренди, тобто після 12 листопада 2012 року. Аналогічний лист-повідомлення Петропавлівською РДА (вих. № 15/7- 1901) було направлено на адресу ОСОБА_1 , на його повторне звернення від 17 вересня 2012 року (вх. № 15/20-3610). Крім того, в даному листі окрім викладених аналогічних підстав для відмови у продовженні договору оренди додатково було повідомлено, що 12 вересня 2012 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 13 квітня 2012 року була надана згода про вилучення з користування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 877,85 га ріллі земель запасу Васильківської сільської ради. У зв'язку з чим, 05 жовтня 2012 року голова Петропавлівської РДА прийняв розпорядження про втрату чинності розпорядження голови РДА від 09 квітня 2003 року. Крім того, Петропавлівською РДА 27 листопада 2012 року (вих. № 15/7-2247) повторно було направлено ОСОБА_1 копії листів-повідомлення від 10 серпня 2012 року № 5/7-1486, від 31 серпня 2012 року № 15/7-1615 та від 08 жовтня 2012 року № 15/7-1901, про відсутність у Петропавлівської РДА наміру продовжувати термін дії договору оренди земельної ділянки площею 877,85 га ріллі земель запасу Васильківської сільської ради, укладеного 11 квітня 2003 року;

суд вказав, що позивач не набув права на поновлення договору оренди землі та не мав правових підстав приступати до посіву озимої пшениці на земельній ділянці площею 77 га, про що йому було достеменно відомо. ОСОБА_1 свідомо пішов на ризик та самовільно, без будь-яких правових підстав засіяв спірну земельну ділянку озимою пшеницею, проігнорувавши правило частини першої статті 777 ЦК України та частини четвертої статті 33 Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких у випадку недосягнення домовленості щодо оплати та інших умов договору, переважне право орендаря на укладання договору припиняється. ОСОБА_1 , не маючи права на використання спірної земельної ділянки, самовільно та без будь-яких правових підстав засіяв спірну земельну ділянку озимою пшеницею, оскільки укладений 11 квітня 2003 року між ним та Петропавлівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області договір оренди припинився та іншого договору переукладено не було і він не набув права на поновлення договору оренди землі, тоді як згідно зі статтею 95 ЗК України саме землекористувачі мають право власності на посіви та насадження сільськогосподарських і інших культур, на вироблену продукцію. З урахуванням викладеного, суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі;

стосовно зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 судом встановлено, що в матеріалах справи наявна ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, якою було залишено без змін ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року та рішення Петропавлівського районного суду від 27 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області про скасування розпоряджень Петропавлівської РДА, про визнання недійсними договорів оренди землі наданої ОСОБА_2 по справі № 188/1470/13-ц. Зазначеними рішеннями судів було визнано недійсними договори оренди земельних ділянок, що укладені між ОСОБА_2 та Петропавлівською РДА серед, яких і договір щодо спірної земельної ділянки (кадастровий номер 1223881200:01:003:0002). Відповідно до вимог частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Отже, вказаними рішеннями встановлено, що ОСОБА_2 не має статусу користувача земельної ділянки з кадастровим номером 12213881200:01:003:0002, а отже і жодних прав на посіви та готову продукцію теж не має. Крім того, засівання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки (кадастровий номер 1223881200:01:003:0002) озимою пшеницею жодним чином не порушувало прав, свобод і інтересів ОСОБА_2 . Тобто, з урахуванням викладеного, судом встановлено, що жодних правових підстав для відшкодування шкоди за рахунок ОСОБА_1 у ОСОБА_2 немає, враховуючи обставини того, що договори, за якими ОСОБА_2 набув прав орендаря спірної земельної ділянки, визнано недійсними;

відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що наявність порушеного права ОСОБА_2 діями ОСОБА_1 спростовуються наступним доказами. Так, згідно до Протоколу комісії Петропавлівської РДА від 28 березня 2013 року за № 1 було відмовлено ОСОБА_2 у складанні акту визначення розміру збитків, оскільки, перевіркою було встановлено, що ОСОБА_1 збитків не завдав. Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Держсільгоспінспекції України в Дніпропетровській області від 02 серпня 2013 року № 355/22 встановлено відсутність дій ОСОБА_1 , що свідчили б про самовільне захоплення земельної ділянки, та підтверджено правомірність засівання земельної ділянки саме під час дії договору оренди. Наданою постановою про закриття кримінального провадження від 16 липня 2015 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040530000383 від 03 квітня 2013 року закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого 185, 197-1 КК України, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Зазначеною постановою було встановлено, що ОСОБА_2 у зв'язку з визнанням договору оренди земельної ділянки від 08 листопада 2012 року недійсним, не був законним користувачем вказаної земельної ділянки, тому значної шкоди, яка є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 197-1 КК України, йому не може бути завдано. Законним володільцем земельної ділянки, яким на той час була Петропавлівська РДА, заяв та повідомлень щодо самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 до правоохоронних органів не подавала. Крім того, актом приймання-передачі земельної ділянки по припиненому договору оренди від 05 жовтня 2012 року, на підставі розпорядження голови Петропавлівської РДА № Р-550-12 від 05 жовтня 2012 року та договору оренди земельної ділянки від 11 квітня 2003 року, укладеного між Орендарем ПП ОСОБА_1 та Петропавлівською РДА, зареєстрованого 12 квітня 2003 року № 6 у Василівській сільській раді підтверджено, що 05 жовтня 2012 року орендар ПП ОСОБА_1 , в особі його представника ОСОБА_2 що діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 13 квітня 2012 року передав, а Орендодавець - Петропавлівська РДА прийняв земельну ділянку площею 959,5 га земель, які знаходились в оренді ПП ОСОБА_1 на території Дніпропетровської області Петропавлівського району Василівської сільської ради. Земельна ділянка передана у задовільному стані. Після збору урожаю 2012 року. На земельній ділянці відсутні насадження;

відповідно до пункту 18 Договору оренди землі, передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі, а акт про передачу та прийом земельної ділянки складено та погоджено 08 листопада 2012 року. Тобто до проведення державної реєстрації договору, що не відповідає вимогам статті 17 Закону України «Про оренду землі». У акті приймання-передачі земельної ділянки від Петропавлівської РДА до ОСОБА_2 від 08 листопада 2012 року відсутня інформація про наявність посівів озимої пшениці. Тобто, відповідач ОСОБА_2 мав бачити, що земельні ділянки засіяні та оброблені іншими особами, а тому відповідно до статей 765, 766 ЦК України повинен був вимагати від орендодавців передачі земельних ділянок, вільних для використання, що ним зроблено не було, акти приймання-передачі землі за договорами оренди підписані ОСОБА_2 , що підтверджує відсутність претензій щодо об'єкту оренди, а тому, оскільки ОСОБА_1 не є орендодавцем спірних земельних ділянок до нього не може бути пред'явлено вимоги про відшкодування збитків, завданих невиконанням договорів оренди;

згідно до приписів статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію. Землекористувачі мають право володіти, користуватися та самостійно розпоряджатися посівами і насадженнями сільськогосподарських та інших культур на земельній ділянці, що належить їм на праві користування, а також виробленою на ній сільськогосподарською продукцією рослинного та тваринного походження, але за умови, що ці посіви, насадження були здійснені за рахунок коштів саме цього землекористувача. На підставі дослідження всіх наданих доказів, судом встановлено, що жодних правових підстав для відшкодування шкоди за рахунок ОСОБА_1 у ОСОБА_2 немає, враховуючи обставини того, що договори, за якими ОСОБА_2 набув прав орендаря спірної земельної ділянки, визнано недійсними. Тобто, жодна із сторін у справі не набула законного права на спірний врожай озимої пшениці, та/або відшкодування збитків, пов'язаних з ним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2025 року:

апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено частково;

рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове;

позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору: Петропавлівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області про визнання права власності на врожай та стягнення збитків в розмірі 981 132,50 грн за безпідставно набуте майно - задоволено частково;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 збитки у розмірі 637 318,24 грн;

у задоволенні інших позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено;

в іншій частині рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

визначальним для правильного вирішення цієї справи є з'ясування питання про те, чи діяв ОСОБА_1 правомірно та добросовісно засіваючи земельну ділянку у вересні 2012 року та чи мав право на зібраний іншими особами урожай;

за змістом частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Згідно розділу 4 Договору оренди землі, сторони домовились, щодо змін умов договору, яка можлива лише за взаємною згодою сторін, а також підстав припинення договору та його розірвання. Підставами припинення договору сторони визначили, у тому числі - закінчення терміну, на який було укладено договір. Підставами розірвання договору сторони погодили: взаємну згоду сторін; випадкове знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке суттєво перешкоджає передбаченому у пункті 2.1. цього договору її використання; укладення договору оренди землі з порушенням порядку, встановленого у законодавстві України;

як вбачається з матеріалів справи, 11 квітня 2003 року Петропавлівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області уклала договір оренди землі з позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем, який належним чином посвідчено приватним нотаріусом Петропавлівського районного нотаріального округу 11 квітня 2003 року. Актом прийому-передачі земельної ділянки від 11 квітня 2003року зазначена земельна ділянка передана орендарю - ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Петропавлівської РДА Дніпропетровської області від 05 квітня 2003року за № 165-р-03. Тож, з 12 квітня 2003 року ОСОБА_1 офіційно набув статусу орендаря та землекористувача спірної земельної ділянки, строк дії договору закінчувався 12 листопада 2012 року. На початку вересня 2012 року ОСОБА_1 зібрав вирощений на орендованій земельній ділянці площею 77,9306 га (кадастровий номер - 1223881200:01:003:0002) врожай соняшника, після чого, здійснивши необхідні осінньо-польові роботи, засіяв зазначену земельну ділянку озимою пшеницею. ОСОБА_1 мав намір продовжити договірні взаємовідносини з Петропавлівською РДА щодо договору оренди землі. У зв'язку з чим, у 2012 році неодноразово звертався до Петропавлівської РДА з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі. З тексту вказаного листа вбачається, що він має намір продовжити термін дії договору та має переважне право на укладення даного договору перед іншими особами;

13 квітня 2012 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність бути його представником з питань укладання договорів оренди, суборенди землі та розірвання вказаних договорів тощо. 12 вересня 2012 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 13 квітня 2012 року була надана згода про вилучення з користування ОСОБА_1 земельної ділянки земель запасу Васильківської сільської ради. У зв'язку з чим, 05 жовтня 2012 року голова Петропавлівської РДА прийняв розпорядження про втрату чинності розпорядження голови РДА від 09 квітня 2003 року;

ФОП ОСОБА_1 дізнавшись, що 12 вересня 2012 року ОСОБА_2 , як довірена особа, надав до Петропавлівської РДА згоду на вилучення з його користування земельної ділянки площею 959,5 га ріллі та клопотав передати її в оренду особисто йому ( ОСОБА_2 ) для ведення фермерського господарства, умисно приховавши цей факт від позивача, з метою запобігти відносно себе наступних протиправних дій з боку відповідача, скасував дію виданої ОСОБА_2 довіреності, про що в Єдиний реєстр довіреностей внесено запис за № 37591886. 08 листопада 2012року ОСОБА_2 самостійно від свого імені уклав з Петропавлівською РДА та зареєстрував у відділі Держземагенства в Петропавлівському районі договір оренди землі б/н на 77,9259 га, про що у Державному реєстрі земель було вчинено запис від 16 листопада 2012 року за №122385514002217;

в матеріалах справи наявна ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, якою було залишено без змін ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року та рішення Петропавлівського районного суду від 27 грудня 2013 року в цивільній справі за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області про скасування розпоряджень Петропавлівської РДА, про визнання недійсними договорів оренди землі наданої ОСОБА_2 в справі № 188/1470/13-ц. Зазначеними рішеннями судів було визнано недійсними договори оренди земельних ділянок, що укладені між ОСОБА_2 та Петропавлівською РДА серед, яких і договір щодо спірної земельної ділянки (кадастровий номер 1223881200:01:003:0002). Відповідно до вимог частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Тож, вказаними рішеннями встановлено, що ОСОБА_2 не має статусу користувача земельної ділянки з кадастровим номером 12213881200:01:003:0002, а отже і жодних прав на посіви та готову продукцію теж не має. Отже, з урахуванням визнання недійсним розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, що укладено між ОСОБА_2 та Петропавлівською РДА та скасування державної реєстрації договору оренди в судовому порядку, враховуючи волевиявлення ОСОБА_1 на продовження договору оренди земельної ділянки, - дії ОСОБА_2 щодо надання до Петропавлівської РДА згоди на вилучення з користування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 959,5 га ріллі та надання клопотання передати земельну ділянку в оренду особисто йому ( ОСОБА_2 ) для ведення фермерського господарства, - є недобросовісними;

апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 діяв правомірно та добросовісно засіваючи земельну ділянку у вересні 2012 року виходячи з наступного. Так, згідно до Протоколу комісії Петропавлівської РДА від 28 березня 2013 року за № 1 було відмовлено ОСОБА_2 у складанні акту визначення розміру збитків, оскільки, перевіркою було встановлено, що ОСОБА_1 збитків не завдав, а законно засіяв та обробив земельну ділянку (т. 1, а. с. 195). Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Держсільгоспінспекції України в Дніпропетровській області від 02 серпня 2013 року № 355/22 встановлено відсутність дій ОСОБА_1 , що свідчили б про самовільне захоплення земельної ділянки, та підтверджено правомірність засівання земельної ділянки саме під час дії договору оренди. Крім того, як було зазначено у листах-повідомленнях Петропавлівської РДА на адресу ОСОБА_1 , підставою для не продовження у подальшому договору оренди з ОСОБА_1 зазначалось, що орендар не належно виконує умови договору: сплачує орендну плату в меншому розмірі та порушує сівозміни, а саме постійно вирощує соняшник, що негативно впливає на родючість ґрунту. Умовами договору оренди від 11 квітня 2003 року було визначено порядок вирішення усіх спірних моментів, у тому числі щодо розміру орендної плати (пункт 2.3). Однак, доказів щодо наявності такого спору чи направлення пропозицій, повідомлень, попереджень, у період дії договору оренди на адресу орендаря, суду не надано. Петропавлівська РДА фактично достроково в односторонньому порядку розірвала договір оренди земельної ділянки, не отримавши взаємної згоди ОСОБА_1 та не дотримуючись при цьому умов даного договору. Петропавлівська РДА не довела належним чином до відома орендаря про свої наміри не продовжувати у подальшому договір оренди. Ані умовами договору, ані нормами законодавства України не встановлено обов'язок орендаря, щодо його обмеження конкретним періодом до закінчення дії договору, не вчиняти дії щодо засівання земельної ділянки. Тож, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_1 свідомо пішов на ризик та самовільно, без будь-яких правових підстав засіяв спірну земельну ділянку озимою пшеницею, оскільки земельну ділянку було засіяно під час дії договору оренди з ОСОБА_1 , що також не оспорюється сторонами у справі;

відповідно до статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію. Відповідно до статті 775 ЦК України, наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм. Як вбачається з матеріалів справи, на спірній земельній ділянці у 2013 році було зібрано врожай озимої пшениці у кількості 148 630 кг, які на підставі ухвали суду були передані на відповідальне зберігання ОСОБА_2 згідно до акту державного виконавця від 25 червня 2013 року. Враховуючи, що ОСОБА_1 засіяв спірну земельну ділянку озимою пшеницею восени 2012 року в період дії договору оренди, він і мав би право на зібраний врожай у 2013 році, тож, враховуючи тривалий розгляд справи та неможливість достовірно встановити фактичну наявність даного урожаю у ОСОБА_2 , який, як встановлено рішеннями суддів, фактично не вважається правомірним землекористувачем спірної земельної ділянки на момент збору урожаю, та за відсутності підтвердженого права інших землекористувачів на цю земельну ділянку - саме ОСОБА_1 має право на відшкодування завданих збитків. Так, відповідно до висновку експертного товарознавчого дослідження №755/756-17 від 27 лютого 2017року, розмір збитків спричинених ФОП ОСОБА_1 внаслідок збирання озимої пшениці в кількості 148 630 кг становить розмір її вартості 765 444,50 грн. Водночас, згідно висновку комплексної товарознавчої та економічної експертизи від 16 червня 2020 року, витрати на збір, транспортування та зберігання врожаю склали 128 126,26 грн, які були понесені не ФОП ОСОБА_1 , а тому зазначена сума має бути вирахувана із загальної суми завданих збитків ОСОБА_1 . Отже, відповідачем ОСОБА_2 завдано ОСОБА_1 збитків на суму 765 444,50 грн - 128 126,26 грн = 637 318,24 грн, яка і підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ;

щодо позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на вирощений урожай пшениці в кількості 148 630 кг, апеляційний суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні цих вимог, оскільки у разі відшкодування позивачу збитків, які фактично становлять вартість урожаю, визнання за ним ще й права власності на нього призведе до подвійного стягнення;

стосовно вимог про стягнення витрат на виробництво озимої пшениці у розмірі 215 688 грн, у задоволенні цих вимог також слід відмовити з підстав їх недоведеності;

встановивши наведені фактичні обставини у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору, застосовуючи положення вищенаведених норм права апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 діяв правомірно та добросовісно засіваючи земельну ділянку у вересні 2012 року та мав право на зібраний іншими особами урожай, а тому його позовні вимоги в частині стягнення завданих збитків підлягають частковому задоволенню. Колегія суддів вважала, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції частково скасувати із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення первісного позову.

Аргументи учасників справи

11 липня 2025 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником Малегою С. О. , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2025 року, у якій просив:

постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2025 року скасувати;

рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2025 року залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що

апеляційним судом не повідомлено належним чином безпосередньо ОСОБА_2 про те що 08 липня 2025 року відбудеться апеляційний розгляд даної справи. У рішенні апеляційного суду зазначено, що сторони були повідомлені належним чином відповідно до статей 128-130 ЦПК України, що нібито підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення та довідкою про доставку електронного листа. Однак відповідач ОСОБА_2 не отримував ані повістки, ані ухвали про відкриття апеляційного провадження. Жодного повідомлення чи виклику працівниками поштового відділення не вручалося, що унеможливило належне ознайомлення відповідача з матеріалами апеляційного провадження та забезпечити свою явку в судове засідання. Електронною поштою, смс - повідомлення, та поштовим відправленням також не надходило жодних процесуальних документів;

07 липня 2025 року адвокатом відповідача ОСОБА_2 було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з поганим самопочуттям. Попри це, апеляційний суд взагалі не розглянув таке клопотання про відкладення справи та провів розгляд справи без участі сторони захисту, та безпосередньо без участі відповідача, який не був належним чином повідомлений, фактично позбавивши відповідача права реалізувати свою процесуальну позицію;

апеляційним судом ухвалено оскаржену постанову з неправильним застосуванням норм матеріального права. Судом не досліджені належним чином та в повному обсязі зібрані докази у справі, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку щодо часткового скасування рішення суду першої інстанції;

у цій справі наявна ситуація, коли відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права в аналогічних правовідносинах, а саме - в частині правових наслідків самовільного засівання сільськогосподарських культур на земельній ділянці за два місяці до закінчення строку договору оренди;

позивач (ФОП ОСОБА_1 ), достеменно знаючи про закінчення строку дії договору оренди, у вересні-жовтні 2012 року самовільно засіяв спірну земельну ділянку озимою пшеницею, розуміючи, що зібрати урожай після припинення договору вже буде неможливо без поновлення договірних відносин;

позивач не узгодив попередньо з Петропавлівською РДА питання щодо продовження строку дії договору оренди, у вересні - жовтні 2012 року засіяв земельну ділянку культурою, термін дозрівання якої та збір врожаю перебувають поза межами строку дії договору, хоча йому було відомо, що строк дії договору закінчується, тому підстави для обробітку землі в нього були відсутні. Позивач повинен був припускати можливість заперечень з боку відповідачки на продовження строку дії договору. Здійснивши посів озимої пшениці без врахування періоду ротації сівозміни і умов договору, позивач сам допустив порушення прав користувача земельної ділянки. Із моменту припинення договору оренди, (05 жовтня 2012 року - Акт приймання-передачі земельної ділянки), ОСОБА_1 втратив статус землекористувача спірної земельної ділянки, а відтак і право власності на посіви п насадження сільськогосподарських та інших культур;

суд першої інстанції правильно встановив, що позивач свідомо пішов на ризик, самовільно засіявши спірну земельну ділянку, а тому не має права на врожай. Однак апеляційний суд проігнорував ці обставини, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов хибного висновку про наявність у позивача права на врожай;

Верховний Суд не надавав висновку щодо застосування положень статті 95 ЗК України, статті 777 ЦК України та спеціальних норм Закону України «Про оренду землі» в контексті ситуації, коли суб'єкт, за два місяці до закінчення строку договору, знаючи що власник не має наміру продовжувати строк дії договору оренди землі, самовільно засіває земельну, а також щодо правових наслідків такого засівання; наявності/відсутності у такого суб'єкта права на врожай; кваліфікації таких дій з позиції добросовісності, дотримання принципу розумності та заборони зловживання правом (статті 13, 14, 203, 627 ЦК України);

суд апеляційної інстанції зазначив, що визначальним для правильного вирішення даної справи є з'ясування питання про те, чи діяв ОСОБА_1 правомірно та добросовісно засіваючи земельну ділянку у вересні 2012 року та чи мав право на зібраний іншими особами урожай;

протокол від 28 березня 2013 року та акт перевірки від 02 серпня 2013 року не можуть вважатися безспірними та достатніми доказами добросовісного користування землею з боку ОСОБА_1 . Натомість об'єктивним, актуальним і належним доказом у справі є саме акт додаткової перевірки від 27 вересня 2013 року, який спростовує висновки суду про правомірність дій ОСОБА_1 та має бути покладений в основу правової оцінки обставин справи;

скасовуючи рішення апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зауважив, що апеляційним судом не було спростовано висновків про те, що ОСОБА_1 не маючи права на використання спірної земельної ділянки, самовільно та без будь-яких правових підстав засіяв спірну земельну ділянку озимою пшеницею, оскільки укладений 11 квітня 2003 року між Петропавлівською РДА та ФОП ОСОБА_1 договір оренди землі припинився, а іншого договору з ним переукладено не було і він не набув права на поновлення договору оренди землі, а згідно статті 95 ЗК України, саме землекористувачі мають право власності па посіви та насадження сільськогосподарських і інших культур, на вироблену продукцію. Як при первісному розгляді даної справи так і при повторному розгляді після перегляду судом касаційної інстанції, судами вірно було встановлено, а ФОП ОСОБА_1 не спростовано того, що ФОП ОСОБА_1 не мав права використовувати спірну земельну ділянку без правових підстав та засіювати її озимою пшеницею. Договір оренди припинився, а права на поновлення договору він не набув;

апеляційний суд зазначив, що відповідно до висновку експертного товарознавчого дослідження № 755/756-17 від 27 лютого 2017 року, розмір матеріального збитку спричиненого ФОП ОСОБА_1 внаслідок збирання озимої пшениці в кількості 148 630 кг становить розмір її вартості 765 444,50 грн. Посилаючись на даний висновок, суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначена у висновку інформація суперечить наявним матеріалам справи, зокрема Ату державного виконавця від 29 червня 2013 року з примусового виконання Ухвали Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області по цій справі, в якому зазначено, що врожай пшениці, який знаходився на полі яке вказано в Ухвалі зібраний. Приблизна кількість врожаю була зібрана на 55 га - що складає 144 340 кг. Тобто, розрахунок не може співпадати з дійсними даними (площею земельної ділянки з якої було зібрано врожай озимої пшениці та фізична вага зерна). Таким чином, є всі підстави вважати такий висновок експертного дослідження не вірним, а тому він не може бути належним та безспірним доказом по справі й не повинен був прийматись апеляційним судом до уваги.Таким чином, є всі підстави вважати такий висновок експертного дослідження не вірним, а тому він не може бути належним та безспірним доказом по справі й не повинен був прийматись апеляційним судом до уваги;

ОСОБА_2 був єдиним законним орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 12213881200:01:003:0002 на підставі договору оренди від 08 листопада 2012 року, укладеного між Петропавлівською РДА та ОСОБА_2 . У зв'язку з довготривалим розглядом даної справи, та з метою недопущення загибелі врожаю пшениці, ФГ «Агрорух» що належить ОСОБА_2 на виконання ухвали Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2013 року по цій справі було зібрано врожай озимої пшениці. Та обставина, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, якою було залишено без змін ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року та рішення Петропавлівського районного суду від 27 грудня 2013року в цивільній справі за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області про скасування розпоряджень Петропавлівської РДА, про визнання недійсними договорів оренди землі наданої ОСОБА_2 по справі №188/1470/13-ц, якими було визнано недійсними договори оренди земельних ділянок, що укладені між ОСОБА_2 та Петропавлівською РДА серед яких і договір щодо спірної земельної ділянки (кадастровий номер 1223881200:01:003:0002), не має правового значення для вирішення даної справи, оскільки є доведеним той факт, що користуючись спірною земельною ділянкою з 2012 року ФГ «Агрорух» використовувало земельну ділянку, сплачувало орендну плату, тобто були законними землекористувачами. Також факт користування земельною ділянкою ОСОБА_2 та його ФГ «Агрорух» під час дії договору оренди встановлено і в постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2015 року в справі № 804/7241/15, якою було відмовлено в поверненні отриманої орендної плати, яка за фактичний строк оренди землі не повертається;

позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до неналежного відповідача. 08 листопада 2012 року, між Петропавлівською РДА та ОСОБА_2 було укладено договір оренди спірної земельної ділянки з кадастровим номером 12213881200:01:003:0002. Вказаний договір був зареєстрований у відділі Держкомзему в Петропавлівському районі. 21 листопада 2012 року, в порядку статті 8 Закону України «Про фермерське господарство» ОСОБА_2 зареєстровано та очолено Фермерське господарство «Агрорух», яке має постійну кількість штатних працівників, сільськогосподарську техніку та інвентар, транспортні засоби та інше необхідне безпосередньо для вирощування товарної сільськогосподарської продукції на вказаній спірній земельній ділянці. Тобто, ФГ «Агрорух» на зазначеній земельній ділянці здійснювало всі польові роботи, в тому числі й роботи зі збору (косіння), посіву й вирощування на ній сільськогосподарських культур за власний рахунок. Крім того, в період здійснення агротехнічних заходів, ФГ «Агрорух» сплачувало орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою та виплачувало заробітну плату своїм працівникам. Фактичне збирання врожаю озимої пшениці здійснювалося не ОСОБА_2 - відповідачем за первісним позовом, як фізичною особою, а іншою юридичною особою - ФГ «Агрорух», що підтверджується матеріалами справи. У зв'язку з цим спір стосується господарських правовідносин між суб'єктами господарювання, а відтак підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а не цивільного, що також свідчить про порушення правил предметної підсудності.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2025 року:

у задоволенні заяв ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2025 року відмовлено;

відкрито касаційне провадження у справі.

26 вересня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 вересня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18; від 04 грудня 2019 року у справі № 693/42/18; від 28 вересня 2020 року у справі № 272/440/18; від 21 вересня 2022 року у справі № 926/2720/21; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволеної позовної вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 637 318,24 грн. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини

11 квітня 2003 року Петропавлівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області уклала договір оренди землі з позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 , як фізичною особою - підприємцем та було передано в оренду земельну ділянку площею 959,5 га, у тому числі - ріллі 959,5 га. Строк дії договору на 9 років та 7 місяців, починаючи з дня його реєстрації. Укладаючи даний договір сторони узгодили усі його істотні умови.

Договір від 11 квітня 2003 року посвідчено приватним нотаріусом Петропавлівського районного нотаріального округу 11 квітня 2003 року.

Актом прийому-передачі земельної ділянки від 11 квітня 2003 року зазначена земельна ділянка передана орендарю - ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Петропавлівської РДА Дніпропетровської області від 05 квітня 2003року за № 165-р-03.

12 квітня 2003 року було вчинено запис за № 6 у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Васильківської сільської ради.

12 вересня 2012 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 13 квітня 2012 року була надана згода про вилучення з користування ОСОБА_1 земельної ділянки земель запасу Васильківської сільської ради. У зв'язку з чим, 05 жовтня 2012 року голова Петропавлівської РДА прийняв розпорядження про втрату чинності розпорядження голови РДА від 09 квітня 2003 року.

08 листопада 2012 року ОСОБА_2 самостійно від свого імені уклав з Петропавлівською РДА та зареєстрував у відділі Держземагенства в Петропавлівському районі договір оренди землі б/н на 77,9259 га, про що у Державному реєстрі земель було вчинено запис від 16 листопада 2012 року за № 122385514002217.

Рішенням Петропавлівського районного суду від 27 грудня 2013 року в справі №188/1470/13-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/38050825), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/45446306) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24 вересня 2014 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/40791232), в цивільній справі за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області про скасування розпоряджень Петропавлівської РДА, про визнання недійсними договорів оренди землі наданої ОСОБА_2 , було визнано недійсними договори оренди земельних ділянок, що укладені між ОСОБА_2 та Петропавлівською РДА серед, яких і договір щодо спірної земельної ділянки (кадастровий номер 1223881200:01: 003:0002).

ОСОБА_1 мав намір продовжити договірні взаємовідносини з Петропавлівською РДА щодо договору оренди землі. У зв'язку з чим, звернувся до Петропавлівської РДА з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі. З тексту даного листа вбачається, що він має намір продовжити термін дії договору та має переважне право на укладення даного договору перед іншими особами. Даний лист зареєстровано 31 липня 2012 року за вх. № 15/20-2906. До вищевказаного листа була надана додаткова угода про поновлення оренди землі від 11 квітня 2003 року. Предметом угоди є земельні ділянки загальною площею 959,5га.

З аналогічною заявою позивач ОСОБА_1 звернувся до Петропавлівської РДА у вересні 2012 року.

05 листопада 2012 року позивач ОСОБА_1 (вих. № 05/ 11/12-3-ас) звернувся з листом-запитом про отримання інформації від Петропавлівської РДА про надання інформації про наслідки розгляду його звернення до голови РДА з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі від 31 липня 2012 року.

Відповіддю за вих. № 15/7-2146 від 12 листопада 2012 року, Петропавлівська РДА зазначила, що за результатами звернення, позивачу був надісланий лист-повідомлення від 31 серпня 2012 року № 15/7-1615, копію якого було надано.

Петропавлівською РДА було зазначено, що 10 серпня 2012 року за вих. № 15/7-1486 на адресу ОСОБА_1 було направлено лист-повідомлення відповідно до якого останнього було сповіщено про закінчення терміну дії оренди землі і те що РДА не має наміру продовжувати термін дії вищезазначеного договору оренди. У обґрунтування повідомлення було зазначено, що орендарем ОСОБА_1 орендна плата проводиться без індексації грошової оцінки землі, порушено правила сівозміни, також зазначено на не реагування орендаря на вимоги адміністрації про необхідність збільшення орендної плати.

Листом-повідомленням від 31 серпня 2012 року (вих. № 15/7-1615 від 31 серпня 2012 року) Петропавлівська РДА звертаючись до ПП ОСОБА_1 , зазначала, що РДА не має наміру продовжувати термін дії договору оренди землі. Підставою до прийняття такого рішення є те, що орендар не належно виконує умови договору (сплачує орендну плату в меншому розмірі та порушує сівозміни, а саме постійно вирощує соняшник, що негативно впливає на родючість ґрунту). Також, пропонувалось повернути орендовані землі у належному стані після закінчення строку оренди, тобто після 12 листопада 2012 року.

Аналогічний лист-повідомлення Петропавлівською РДА (вих. № 15/7-1901) було направлено на адресу ОСОБА_1 , на його повторне звернення від 17 вересня 2012року (вх. № 15/20-3610). В даному листі окрім викладених аналогічних підстав для відмови у продовження договору оренди додатково було повідомлено, що 12 вересня 2012року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 13 квітня 2012року була надана згода про вилучення з користування ОСОБА_1 земельної ділянки земель запасу Васильківської сільської ради. У зв'язку з чим, 05 жовтня 2012року голова Петропавлівської РДА прийняв розпорядження про втрату чинності розпорядження голови РДА від 09 квітня 2003року.

Відповідно до висновку експертного товарознавчого дослідження № 755/756-17 від 27 лютого 2017 року, розмір збитків спричинених ФОП ОСОБА_1 внаслідок збирання озимої пшениці в кількості 148 630 кг становить розмір її вартості 765 444,50 грн.

Згідно з висновком комплексної товарознавчої та економічної експертизи від 16 червня 2020 року, витрати на збір, транспортування та зберігання врожаю склали 128 126,26 грн, які були понесені не ФОП ОСОБА_1 , а тому зазначена сума має бути вирахувана із загальної суми завданих збитків ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм (стаття 775 ЦК України).

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (пункт «б» частини першої статті 95 ЗК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 травня 2018 року в справі № 911/1779/17 зазначено, що:

«аргументи скаржника проти оскаржуваних судових рішень зводяться до твердження про право власності Позивача на врожай, який у вересні 2016 року був зібраний Відповідачем з Земельних ділянок, суміжним землекористувачем яких є Позивач (пункт 6), а також до того, що внаслідок відсутності межових знаків вказаних земельних ділянок Позивач засіяв ці земельні ділянки кукурудзою, а тому має право вимагати відшкодування збитків у вигляді вартості врожаю вирощеної та обробленої ним кукурудзи (пункт 8), яку зібрав Відповідач. Однак Суд не погоджується із вказаними запереченнями з огляду на таке.

Встановивши, що Відповідач правомірно використовує з березня 2016 року Земельні ділянки згідно з укладеними з третіми особами договорами від 17.03.2016 та від 21.03.2016 про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), які не розірвані, не припинені та не визнані недійсними, а також встановивши, що діяльність із сівби кукурудзи Позивачем була проведена в квітні 2016 року, Суд погоджується з правильними висновками судів попередніх інстанцій про відсутність протиправної поведінки Відповідача як обов'язкового складового елементу цивільного правопорушення, а відповідно відсутність підстав для застосування до Відповідача такої цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків Позивачу на суму неотриманого доходу в розмірі вартості урожаю кукурудзи, зібраного Відповідачем з вказаних земельних ділянок.

Звертаючись із позовом у справі, Позивач як підставу набуття права власності на врожай кукурудзи вказав на понесення ним витрат на придбання добрив, обробіток та посів цієї зернової культури. Відповідно до статті 775 ЦК України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм. Згідно з пунктом б частини 1 статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Отже виникнення права власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результаті користування річчю пов'язується із користуванням річчю, а на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур - із користуванням земельною ділянкою.

Враховуючи визначений вище висновок судів попередніх інстанцій, підтриманий Судом, про недоведеність права користування Позивача Земельними ділянками, на яких був зібраний урожай, Суд погоджується із висновками в оскаржуваних рішеннях про недоведеність доказами у справі права Позивача на цей урожай, а відповідно і права на відшкодування збитків на суму вартості цього урожаю, у зв'язку з чим Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6). У зв'язку із викладеним не беруться до уваги аргументи скаржника щодо правильності розрахунків щодо розміру збитків (пункт 7)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2020 року по справі справа № 313/883/17

(провадження № 61-48967св18) вказано, що:

«статтею 775 ЦК України передбачено, що наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм. Відповідно до пункту б) частини першої статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що відповідно до пункту 30 договорів оренди землі від 29 грудня 2006 року, укладених між ФГ «Руслан» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , орендар має право одержувати продукцію та доходи, має право власності на посіви та насадження сільськогосподарських культур. Також сторонами не заперечується той факт, що ФГ «Руслан» здійснило посів озимої пшениці в період дії зазначених договорів оренди землі. Матеріали справи, що переглядається, не містять доказів збирання відповідачем врожаю із земельних ділянок позивача. Таким чином, всупереч вимогам частини третьої статті 12, частин першої, п'ятої та шостої статті 81 ЦПК України позивачем не надано суду доказів обґрунтованості своїх позовних вимог.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин».

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша-третя статті 22 ЦК України).

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частина перша, друга статті 614 ЦК України).

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (частина третя статті 623 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що «збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача».

Касаційний суд вже вказував, що:

презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала збитків, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 704/962/17 (провадження № 61-47536св18));

положення частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК України), а тому є справедливими й для будь-яких інших правовідносин, крім зобов'язальних. Оскільки у будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора. Суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подачі позову. Застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням: принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача). Розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов'язання має бути виконане, на день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 369/6092/20 (провадження № 61-1447 сво 22)).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абзац 1 частина перша статті 216 ЦК України).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п'ята статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18)).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Апеляційний суд встановив, що:

13 квітня 2012 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність бути його представником з питань укладання договорів оренди, суборенди землі та розірвання вищевказаних договорів тощо. 12 вересня 2012 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 13 квітня 2012 року була надана згода про вилучення з користування ОСОБА_1 земельної ділянки земель запасу Васильківської сільської ради. У зв'язку з чим, 05 жовтня 2012 року голова Петропавлівської РДА прийняв розпорядження про втрату чинності розпорядження голови РДА від 09 квітня 2003 року;

з урахуванням визнання недійсним розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, що укладено між ОСОБА_2 та Петропавлівською РДА та скасування державної реєстрації договору оренди в судовому порядку, враховуючи волевиявлення ОСОБА_1 на продовження договору оренди земельної ділянки, - дії ОСОБА_2 щодо надання до Петропавлівської РДА згоди на вилучення з користування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 959,5 га ріллі та надання клопотання передати земельну ділянку в оренду особисто йому ( ОСОБА_2 ) для ведення фермерського господарства, є недобросовісними;

ОСОБА_1 діяв правомірно та добросовісно засіваючи земельну ділянку у вересні 2012 року. ОСОБА_1 засіяв спірну земельну ділянку озимою пшеницею восени 2012 року в період дії договору оренди. ОСОБА_1 має право на відшкодування завданих збитків;

на спірній земельній ділянці у 2013 році було зібрано врожай озимої пшениці у кількості 148 630 кг, які на підставі ухвали суду були передані на відповідальне зберігання ОСОБА_2 згідно до акту державного виконавця від 25 червня 2013 року. ОСОБА_2 не є правомірним землекористувачем спірної земельної ділянки на момент збору урожаю;

відповідно до висновку експертного товарознавчого дослідження № 755/756-17 від 27 лютого 2017 року, розмір збитків спричинених ФОП ОСОБА_1 внаслідок збирання озимої пшениці в кількості 148 630 кг становить розмір її вартості 765 444,50 грн. Водночас, згідно висновку комплексної товарознавчої та економічної експертизи від 16 червня 2020 року, витрати на збір, транспортування та зберігання врожаю склали 128 126,26 грн, які були понесені не ФОП ОСОБА_1 , а тому зазначена сума має бути вирахувана із загальної суми завданих збитків ОСОБА_1 . Отже, відповідачем ОСОБА_2 завдано ОСОБА_1 збитків на суму 765 444,50 грн - 128 126,26 грн = 637 318,24 грн.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення первісного позову.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про неповідомлення його апеляційним судом про розгляд справи на 08 липня 2025 року, касаційний суд відхиляє, оскільки у матеріалах справи міститься конверт з поштовим повідомлення (ухвала про призначення справи до розгляду), який повернувся до апеляційного суду з довідкою про причини повернення/досилання від 24 червня 2025 року з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 8, а. с. 216), що відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки та, відповідно, свідчить про належне повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи. Крім цього, відповідно до довідки про отримання документів в електронному суді (ЕС), представник ОСОБА_2 - Малега С. О. отримала ухвалу про призначення справи до розгляду на 08 липня 2025 року в Електронному суді 19 червня 2025 року (а. с. 215, том 8).

Касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд взагалі не розглянув клопотання адвоката ОСОБА_2 - Малеги С. О. про відкладення розгляду справи від 07 липня 2025 року, з таких підстав.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

07 липня 2025 року адвокат ОСОБА_2 - Малега С. О. подала через «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи. В клопотанні вказано, що справа призначена до розгляду на 08 липня 2025 року о 11-50 год. Адвокат Малега С. О. у зазначений день та час не зможе фізично бути присутньою в судовому засіданні через погане самопочуття (хворобу) (а. с 218, том 8). До клопотання жодних доказів не додано;

відповідно до протоколу судового засідання від 08 липня 2025 року № 4801118 (а.с. 220, том 8) та файлу технічної фіксації (https://vkz.court.gov.ua/conference/get-record?f=a13b65e62b160ee310eb1b7f01f01f9b_53d67c77-cb27-4baa-8af7-a5bb43c4133e.mp4&a=view) - відеозапис судового засідання від 08 липня 2025 року суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_2 - Малеги С. О. про відкладення розгляду справи через його необґрунтованість.

Слід розмежовувати матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України). Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).

У справі, що переглядається:

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом саме до ОСОБА_2 ;

ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2013 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/35180718): заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено; надано дозвіл ОСОБА_2 зібрати врожай озимої пшениці, який зростає на земельній ділянці з кадастровим номером 122388812000:01:003:0002, загальною площею 77,9259 га, яка розташована на території Васильківської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області; вказано, що зібраний врожай озимої пшениці передати ОСОБА_2 на його відповідальне зберігання, з одночасним його оприбуткуванням та з дотримання вимог бухгалтерського документообігу;

ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2013 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/35181162): заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено; накладено арешт на врожай озимої пшениці 2013 року, що знаходиться на відповідальному зберіганні ОСОБА_2 ;

з урахуванням встановлених обставин справи, які підтверджується матеріалами справи, саме між сторонами існували спірні правовідносин, зокрема: видача ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 довіреності, вчинення ОСОБА_2 на підставі отриманої довіреності дій щодо надання згоди на вилучення з користування ОСОБА_1 земельної ділянки земель запасу Васильківської сільської ради, зібраного врожаю озимої пшениці у кількості 148 630 кг, які на підставі ухвали суду були передані на відповідальне зберігання ОСОБА_2 згідно з актом державного виконавця від 25 червня 2013 року;

ОСОБА_2 звернувся в цій справі із зустрічним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання саме за ним права власності на зібраний врожай 2013 року озимої пшениці з земельної ділянки, кадастровий номер 1223881200:01:003:0002, загальною площею 77,9259 га, яка розташована на території Васильківської сільської ради.

За таких обставин аргументи касаційної скарги про звернення з позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до неналежного відповідача та про порушення суб'єктної юрисдикції необґрунтовані та відхиляються касаційним судом.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення в оскарженій частині ухвалене без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.У зв'язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Малегою Світланою Олександрівною , залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2025 року в частині задоволеної позовної вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 637 318,24 грн залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко

Попередній документ

135156000

Наступний документ

135156002

Інформація про рішення:

№ рішення:	135156001
№ справи:	188/606/13-ц
Дата рішення:	25.02.2026
Дата публікації:	27.03.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(25.02.2026)
Результат розгляду:	Прийнято постанову
Дата надходження:	26.09.2025
Предмет позову:	про визнання права власності на врожай та стягнення збитків в розмірі 981 132, 50 грн. за безпідставно набуте майно, та за зустрічною позовною заявою про визнання права власності на зібраний врожай, встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянк

Розклад засідань:

Минулі засідання (54)

12.04.2026 13:43	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
12.04.2026 13:43	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
12.04.2026 13:43	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
12.04.2026 13:43	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
12.04.2026 13:43	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
12.04.2026 13:43	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
12.04.2026 13:43	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
12.04.2026 13:43	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
12.04.2026 13:43	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
14.07.2020 11:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
05.08.2020 13:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
01.10.2020 13:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
09.11.2020 13:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
23.11.2020 11:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
12.01.2021 11:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
09.02.2021 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
22.02.2021 08:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
03.03.2021 11:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
01.04.2021 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
26.04.2021 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
26.05.2021 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
08.07.2021 11:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
09.08.2021 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
04.10.2021 11:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
25.10.2021 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
16.11.2021 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
13.12.2021 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
13.01.2022 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
16.02.2022 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
22.03.2022 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
08.08.2022 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
06.09.2022 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
04.10.2022 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
09.11.2022 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
28.11.2022 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
13.12.2022 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
23.01.2023 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
20.02.2023 09:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
20.03.2023 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
18.04.2023 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
17.05.2023 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
07.08.2023 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
26.09.2023 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
16.11.2023 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
15.02.2024 10:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
20.02.2024 09:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
17.04.2024 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
13.06.2024 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
02.10.2024 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
04.12.2024 13:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
20.02.2025 09:30	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
17.03.2025 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
18.03.2025 10:00	Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області
08.07.2025 11:50	Дніпровський апеляційний суд