Ухвала від 25.03.2026 по справі 911/2308/23

УХВАЛА

25 березня 2026 року

м. Київ

cправа № 911/2308/23 (369/3435/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 (колегія суддів у складі: Станік С.Р.- головуючий, Сотніков С.В., Остапенко О.М.)

у справі № 911/2308/23 (369/3435/23)

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення грошових коштів

в межах справи № 911/2308/23

за заявою ОСОБА_2

про неплатоспроможність,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 19.03.2026 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі №911/2308/23 (369/3435/23) разом із клопотанням про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Здійснивши перевірку касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Верховний Суд дійшов висновку, що в прийнятті касаційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити з огляду на таке.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.11.2025 клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Тарасова Сергія Олексійовича про скасування заходів забезпечення позову повернуто скаржнику без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 скасовано ухвалу Господарського суду Київської області від 28.11.2025, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.05.2023 у справі № 369/3435/23, стягнуто з ОСОБА_2 в доход державного бюджету України 3028,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 911/2308/23 (369/3435/23).

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено і в частині першій статті 17 ГПК України, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, про що роз'яснено Конституційним Судом України у рішенні від 25.04.2012 № 11-рп/2012.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до частини першої статті 304 Господарського процесуального кодексу України ухвали судів першої та апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, на які може бути подано касаційну скаргу після їх перегляду в апеляційному порядку. Зокрема, до таких належать ухвали, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини 1 статті 255 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 254 ГПК України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Згідно із частиною першою статті 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції: 1) про відмову у видачі судового наказу; 2) про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; 3) про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову; 4) про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову; 5) про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення; 6) про повернення заяви позивачеві (заявникові); 7) про відмову у відкритті провадження у справі; 8) про передачу справи на розгляд іншого суду; 9) про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; 10) про затвердження мирової угоди; 11) про призначення експертизи; 12) про зупинення провадження у справі; 13) про закриття провадження у справі; 14) про залишення позову (заяви) без розгляду; 15) окрема ухвала; 16) про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу; 17) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; 18) про внесення, відмову у внесенні виправлень у рішення; 19) про відмову ухвалити додаткове рішення; 20) про роз'яснення чи відмову у роз'ясненні судового рішення; 21) про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами; 22) про поновлення, відмову у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання; 23) про внесення чи відмову у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 24) щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання; 25) про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця; 26) про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження; 27) про поворот виконання чи відмову у повороті виконання; 28) про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку; 29) щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; 30) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; 31) про відмову у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду; 32) про повернення заяви про скасування рішення третейського суду; 33) про повернення заяви про видачу наказу за рішенням третейського суду без розгляду; 34) про залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження; 35) про відновлення чи відмову у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження.

Перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 255 ГПК України, є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі №911/2308/23 (369/3435/23) прийнята за результатом апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Київської області від 28.11.2025 про повернення заявнику без розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.11.2024 у справі № 757/47946/19-ц дійшла висновку про те, що ухвали про залишення без розгляду заяв (клопотань) з процесуальних питань можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, якщо: 1) це прямо передбачено у частині 1 статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (статті 255 Господарського процесуального кодексу України), наприклад, залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження; 2) ухвала суду відсутня в переліку ухвал, викладеному в частині 1 статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (статті 255 Господарського процесуального кодексу України), якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист, тобто в силу специфіки певної ухвали заперечення щодо неї не може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду по суті спору.

У зазначеному висновку Велика Палата Верховного Суду базується на тому, що, за загальним правилом, поняття, розташоване у дужках поряд з іншим поняттям, має бути однакового з ним порядку з погляду змістовного навантаження (в дужках має бути змістовний еквівалент того, що поза дужками). Оскільки законодавець використав категорію "заява" послідовно в дужках (а не через кому чи із застосуванням розділових сполучників) після слова "позов", то вжите у цій нормі права поняття "заява" потрібно розуміти як заяву (вид звернення до суду), яка за своїм змістом тотожна поняттю "позов".

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Враховуючи викладене та висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки постанова Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026, прийнята за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 28.11.2025 про повернення заявнику без розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову у справі №911/2308/23 (369/3435/23), яка відсутня у переліку ухвал, на які учасники справи мають право подати касаційну скаргу, тому вона не підлягає окремому касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі №911/2308/23 (369/3435/23) на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 233, 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 911/2308/23 (369/3435/23) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді С. Жуков

В. Пєсков