65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"16" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1825/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1825/25
за позовом: Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області (65005, м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 2)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» (37043, Полтавська обл., Пирятинський р-н, Шлях Київ-Харків, корпус 134 км)
про стягнення 703 794,36 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Територіальне управління державної судової адміністрації України в Одеській області звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» про стягнення 703 794,36 грн у зв'язку з невиконанням умов укладеного сторонами договору від 03.09.2024 №116-23 про закупівлю товару за результатами проведення процедури закупівлі у відповідності до Закону України «Про публічні закупівлі» (UA-2024-08-16-007876-a).
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що бензин була закуплено для заправки генераторів для місцевих загальних судів Одеської області. Позивач отримав від постачальника бензин А-95 згідно видаткової накладної № Рн240903/011 від 09.09.2024 в кількості 5000 літрів на суму 268400,00 грн з ПДВ та видаткової накладної № Рн240912/004 від 13.09.2024 в кількості 7250 літрів на суму 389180,00 грн з ПДВ, а всього 12250 літрів на загальну суму 657580,00 грн.
Позивач зауважує, що товар надано у вигляді талонів АЗС «Авіас» номіналом 10 літрів - 379 талонів, номіналом 15 літрів - 164 талони, номіналом 30 літрів - 200 талонів, а документальним підтвердженням поставки талонів до ТУ ДСА в Одеській області, на переконання позивача, є вищезазначені видаткові накладні із зазначенням кількості/об'єму товару та доповідна начальника відділу з питань управління об'єктами державного майна. При цьому, на виконання п. 6.1. договору ТУ ДСА в Одеській області провело оплату грошових коштів в загальній сумі 65758,00 грн.
Як вказує позивач, ним було передано місцевим загальним судам, зокрема, Приморському районному суду м. Одеси, Саратському районному суду Одеської області та Арцизькому районному суду Одеської області талони для здійснення отримання палива для проведення заправки генераторів. Натомість, при пред'явленні представниками судів талонів на АЗС «Авіас», отримати бензин вони не змогли, оскільки АЗС відмовив відпускати товар, про що вказані місцеві загальні суди своїми листами проінформували ТУ ДСА.
За ствердження позивача, невідкладно ТУ ДСА України в Одеській області 11.02.2025 на адресу відповідача направлено лист, яким повідомлено про факт відмови у видачі бензину та пропозицією про вжиття заходів, направлених на виконання постачальником умов договору, або повернення сплачених коштів позивачу, проте відповідь на вказаний лист до ТУ ДСА України в Одеській області не надійшла.
Відтак, як зазначає позивач, наразі не отовареними залишилися талони на бензин у кількості: номіналом 10 літрів - 379 талонів, номіналом 15 літрів - 164 талони, номіналом 30 літрів - 200 талонів, а всього 12250 літрів на суму 657580 грн, а відтак, на переконання позивача, постачальник не виконав взятого на себе зобов'язання, у зв'язку з чим, для відновлення своїх порушених прав та законних інтересів, ТУ ДСА України в Одеській області вимушене звернутися до суду із позовом про стягнення 657580 грн, пені та штрафу.
Додатково позивач звертає увагу, що основним завданням ТУ ДСА України в Одеській області є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Одеської області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Одеської області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. Водночас, територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та з метою забезпечення діяльності місцевих господарських судів укладає відповідні договори із суб'єктами господарювання, в тому числі і договори на закупівлю товарів у постачальника.
Відповідач у відзиві на позов підтвердив, що за наслідком проведення запиту (ціни) пропозицій по закупівлі № UA-2024-08-16-007876-a між ТОВ «Гарант Ойл Групп» та ТУ ДСАУ в Одеській області було укладено договір про закупівлю товару № 116-24 від 03.09.2024 з додатком № 1 до нього. В свою чергу, відповідач вважає, що доданими до позову доказами підтверджено та зазначено позивачем, що ТОВ «Гарант Ойл Групп» передало, а ТУ ДСА в Одеській області отримало по видатковій накладній № Рн240903/011 від 09.09.2024 та видатковій накладній №Рн240912/004 від 13.09.2024 бензин А-95 у кількості 12250 літрі загальною вартістю 657 580,00 грн, що відповідає сумі та специфікації договору № 116-24 від 03.09.2024.
Відтак, за висновком відповідача, самим позивачем до матеріалів справи залучені вичерпні докази на підтвердження належного виконання відповідачем договору, інформація про укладення та виконання якого 31.12.2024 опублікована на офіційному сайті з держзакупівель, а відсутності суперечностей між сторонами впродовж всього строку виконання та дії договору.
Отже, за ствердженням відповідача, станом на 31.12.2024 відповідач повністю та належним чином виконав свої зобов'язання перед ТУ ДСАУ в Одеській області по договору № 116-24 від 03.09.2024 та передав йому товар у передбачений договором строк і у передбаченій кількості, та з боку позивача жодних претензій щодо отриманого за вищевказаними видатковими накладними товару не було, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо тверджень позивач про отримання від відповідача талонів номіналом, зокрема, 15 літрів у кількості 164 шт. та номіналом 30 літрів у кількості 200 шт., загальний номінал яких становить 8460 літрів, відповідач вказує, що такі талони він не мав права і не поставляв на умовах спірного договору, оскільки при поставці талонів іншого номіналу ніж по 10 і 20 літрів відбулося би порушення положень п. 3.3. договору, а відтак позивач не мав права та не прийняв би таке виконання від відповідача. При цьому, на думку відповідача, опубліковані загально доступні відомості/інформація вказує на те, що талони на бензин А-95 бренду «Авіас» номіналом 10, 15 і 30 літрів, про які йде мова у позові, могли бути придбані у ТОВ «Мотто Кард».
Окрім того, відповідач додає, що в обмін з переданими на умовах договору № 116-24 від 03.09.2024 талонами позивач має передбачене право/обов'язок отримати бензин А-95 щонайменше до 03.09.2025 і строк на отримання пального, передбачений цим договором, ще не сплив, та відповідач виконав умови даного договору, забезпечивши таку можливість позивачу протягом встановленого договором строку з застосуванням безтермінових талонів, відтак порушення власних зобов'язань відповідача в частині строків, відведених на отоварення талонів, не відбулось та права позивача на отримання палива/бензину А-95 не є порушеними.
Натомість, як зауважує відповідач, жодних доказів в підтвердження порушення саме ним строків поставки товару, як і відмови у відпуску товару за талонами у межах строку їх дії, позивачем не надано, що, на переконання відповідача, вказує на безпідставність позову. При цьому, відповідач наголошує, що протягом 9 місяців позивач не звертався до відповідача з повідомленнями про існування відповідних проблем або з претензіями, а також не надав доказів розірвання або односторонньої відмови від договору в порядку, визначеному п. 6.2. договору.
Також відповідач повністю заперечує проти нарахування та стягнення штрафних санкцій, оскільки жодних порушень умов спірного договору не відбулось, а тому їх стягнення з відповідача є безпідставним та необґрунтованим.
Позивач, не погодившись із доводами відповідача, надав відповідь, в якій наголошував, що з умов договору вбачається, що товаром є саме бензин марки А-95, а не талони, який постачальник зобов'язаний передати замовнику через мережу АЗС - безперервно та цілодобово, а також протягом терміну дії договору та після його закінчення, якщо пред'явлені талони були оплачені протягом терміну дії договору, а товар не отримано замовником на АЗС. При цьому, передані позивачу паперові талони в даному випадку є лише способом реалізації права позивача на безперервне та цілодобове отримання місцевими загальними судами Одеської області бензину марки А-95 бренду «Авіас», як це визначено у п. 6.3. договору.
В свою чергу, твердження відповідача про те, що станом на 31.12.2024 він повністю та належним чином виконав сої зобов'язання перед ТУ ДСА по договору, є хибним та таким, що спростовується наявними доказами, оскільки товаром за умовами укладеного договору та Правил є саме бензин, передача якого має забезпечуватися відповідачем через АЗС.
Щодо тверджень відповідача стосовно талонів номіналом 15 літрів та 30 літрів позивач стверджує, що дійсно отримав від останнього талони номіналом 10, 15 та 30 літрів. При цьому, позивач пояснює, що начальником відділу з питань управління об'єктами державного майна Територіального управління зазначено, що після підписання договору з ним зв'язалась директор ТОВ «Гарант Ойл Групп» Голубок С.В., яка повідомила, що підприємство не може поставити талони на пальне номіналом 10 та 20 літрів та запропонувала здійснити поставку талонів номіналом 10, 15 та 30 літрів загальним обсягом 12 250 літрів, як це передбачено договором.
Перед відправкою талонів на бензин директор відповідача направила ОСОБА_1 у застосунку Viber фото самих талонів, на яких видно їх номінал, кількість, а також аркуш паперу з позначкою «безстрокові», а у вересні 2024 року ОСОБА_1 були отримані відповідні талони, за результатами отримання яких та перевірки складено акти приймання талонів на пальне в присутності працівників Територіального управління. Позивач також спростовує припущення відповідача щодо можливого використання ним талонів, отриманих від ТОВ «Мотто Кард», оскільки бензин, отриманий за вказаними талонами був повністю використаний місцевими загальними судами Одеської області протягом 2020-2021 рр. в строк до 01.11.2021. Водночас, позивач звертає увагу на те, що відповідач, спростовуючи обставини передачі талонів номіналом 10, 15 та 30 літрів, не зазначає які саме талони та якого номіналу ним було передано позивачу на виконання договору, а також не надає будь-яких доказів на підтвердження передачі будь-яких інших талонів чи талонів іншим номіналом.
Стосовно тверджень відповідача про можливість отримати бензин щонайменше до 03.09.2025 із застосуванням безтермінових талонів позивач наголошує, що доповідною начальника відділу з питань управління об'єктами державного майна Територіального управління ОСОБА_1, який безпосередньо відвідував АЗС мережі «Авіас», додатково підтверджується неможливість отримання бензину А-95 на АЗС мережі «Авіас» у лютому та у червні 2025 року за наступним адресами: м. Одеса, вул. Інглезі, 6; м. Одеса, вул. Артилерійська, 6; с. Барабой, а/ш Одеса - Білгород-Дністровський - Монаші, 30 км; с. Усатове, вул. Грушеського, 1д; м. Одеса, вул. Проселочна, 22. Неможливість безперервного та цілодобового отримання бензину на мережі АЗС «Авіас» підтверджується також даними з google-map, де зазначається, що АЗС Авіас закрито, а також публікаціями з мереж інтернет.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2025 позовна заява вх.№ 1857/25 була передана на розгляд судді ОСОБА_2
13.05.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області (суддя Пінтеліна Т.Г.) прийнято позовну заяву (вх.№ 1857/25 від 08.05.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1825/25. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "09" червня 2025 року о 15:00 год.
Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.
30.05.2025 від ТОВ «Гарант Ойл Групп» до суду надійшов відзив (вх. № 17256/25) на позовну заяву у справі № 916/1825/25, який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього доказами.
Того ж дня відповідач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 17258/25 від 30.05.2025), відповідно до якого відповідач просив залучити до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкам Фінанс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Мотто Кард» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.
05.06.2025 позивачем подано до суду клопотання (вх. № 17941/25), яким позивач просив відкласти підготовче засідання, призначене на 09.06.2025 о 15:00 год, та надати додатковий час для підготовки письмових доказів і письмових пояснень у справі.
09.06.2025 за вх.№ 18199/25 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» надійшла заява, якою останній, серед іншого, просив відкласти підготовче засідання на іншу дату та проводити всі засідання у справі № 916/1825/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
09.06.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання на "07" липня 2025 року о 12:00 год.
02.07.2025 від позивача до суду надійшли доповнення до позовної заяви(вх. № 20926/25), які за змістом фактично є відповіддю на відзив. Доповнення були судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи разом із доданими до них документами.
03.07.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено заяву представника ТОВ «Гарант Ойл Групп» та постановлено провести підготовче засідання у справі № 916/1825/25, призначене на 07.07.2025 о 12:00 год, та усі наступні судові засідання поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення «ВКЗ».
07.07.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/1825/25, за участю представників сторін, суд, з'ясувавши думку учасників справи та розглянувши клопотання ТОВ «Гарант Ойл Групп» (вх. № 17258/25 від 30.05.2025) про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України постановив ухвалу без оформлення окремого документа, якою відмовив у задоволенні зазначеного клопотання відповідача.
Окрім того, 07.07.2025 судом була постановлена протокольна ухвала про перерву в підготовчому засіданні по справі № 916/1825/25 до "21" липня 2025 року о 12:30 год.
21.07.2025 судом отримано заперечення відповідача (вх. № 22910/25) на відповідь на відзив (доповнення до позовної заяви) у справі № 916/1825/25, де відповідач зазначив про подання позивачем відповіді та додаткових доказів із пропуском процесуального строку та просив відмовити у їх прийнятті.
Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.07.2025 у справі № 916/1825/25 на 21.07.2025 о 12:30 год., не відбулося у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення підготовчого засідання.
21.07.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання призначено на "12" серпня 2025 року об 11:00 год.
12.08.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/1825/25, суд дослідив подані учасниками справи документи, з'ясував думку представників сторін щодо їх долучення до матеріалів справи та у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України постановив ухвалу без оформлення окремого документа, якою долучив до матеріалів справи відповідь позивача на відзив разом із доданими доказами. У зв'язку із повідомленням представника відповідача про намір подати до суду клопотання про відвід судді від розгляду справи у письмовому вигляді, суд постановив призначити наступне судове засідання після розгляду відповідного клопотання про відвід.
13.08.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» надійшла заява (вх. № 2-1289/25) про відвід судді ОСОБА_2 від розгляду даної справи.
18.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області визнано заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» відвід судді ОСОБА_2 (вх. ГСОО №2-1289/25 від 13.08.2025) необґрунтованим та справу № 916/1825/25 постановлено передати для вирішення питання про відвід судді ОСОБА_2 в порядку ч. 3 ст. 39 ГПК України.
Розпорядженням керівника апарату суду від 18.08.2025 № 141 призначено повторний автоматичний розподіл заяви про відвід судді (вх. № 2-1289/25 від 13.08.2025) від розгляду справи № 916/1825/25, за результатами проведення якого заяву розподілено судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.
19.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» (вх. №2-1289/25 від 13.08.2025) про відвід судді ОСОБА_2 від розгляду справи № 916/1825/25.
25.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання призначено на "09" вересня 2025 року о 10:00 год.
09.09.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/1825/25, судом, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановлено ухвалу без оформлення окремого документа про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/1825/25 до судового розгляду по суті на "06" жовтня 2025 року об 11:00 год.
06.10.2025 ТОВ «Гарант Ойл Групп» подано до суду клопотання (вх. № 30947/25) про витребування у позивача оригіналів талонів бренду «Авіас» на бензин А-95 у кількості 12250 літрів та доказів їх отримання, а також забезпечити їх огляд у наступному судовому засіданні.
Того ж дня від відповідача до суду також надійшло клопотання (вх. № 30944/25), яким останній просив передати справу № 916/1825/25 за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Полтавської області на підставі ст.ст. 27, 31 ГПК України.
На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Одеської області № 156 від 06.10.2025, відповідно до статті 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 02.10.2025 № 2046/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Господарського суду Херсонської області (відряджена до Господарського суду Одеської області) у зв'язку з поданням заяви про відставку», проведено автоматизований розподіл справи №916/1825/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2025 визначено суддю Цісельського О.В.
13.10.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято справу № 916/1825/25 до свого провадження, постановлено розгляд справи здійснити спочатку за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "11" листопада 2025 року о 14:40 год.
31.10.2025 позивач надав до суду заперечення (вх. № 34478/25) на клопотання відповідача про передачу справи № 916/1825/25 за територіальною юрисдикцією, які судом були долучені до матеріалів справи.
10.11.2025 за вх.№ 35512/25 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 07.11.2025, відповідно до якої заявник просив проводити всі судові засідання у справі, зокрема і засідання, призначене на 11.11.2025 о 14:40 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена частково відповідною ухвалою від 10.11.2025.
Того ж дня відповідач також звернувся до суду із клопотанням (вх. № 35716/25 від 10.11.2025) про відкладення судового засідання у справі № 916/1825/25, оскільки єдиний представник здійснюватиме представництво відповідача в іншій справі № 904/2555/25, яка розглядається в Господарському суді Дніпропетровської області.
Підготовче засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.10.2025 у справі № 916/1825/25 на 11.11.2025 о 14:40 год., не відбулося у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення судових засідань.
12.11.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/1825/25 призначено на "25" листопада 2025 року о 14:20 год.
25.11.2025 у підготовчому засіданні судом були вислухані обґрунтування і заперечення представників учасників справи та розглянуті клопотання ТОВ «Гарант Ойл Групп» (вх. № 30947/25, № 30944/25 від 06.10.2025), за результатами яких, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвали, які занесені до протоколу судового засідання, про: залишення на розгляді клопотання відповідача щодо витребування оригіналів доказів з метою надання позивачу можливості самостійно надати відповідні докази для огляду в наступному судовому засіданні; про відмову в задоволенні клопотання відповідача щодо направлення справи за територіальною підсудністю.
Окрім того, 25.11.2025, з метою забезпечення позивачу можливості надати для огляду у судовому засіданні оригінали документів, про витребування яких просив відповідач, судом було постановлено протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до "11" грудня 2025 року о 12:40 год.
Щодо клопотання ТОВ «Гарант Ойл Групп» (вх. № 30944/25 від 06.10.2025) про передачу справи № 916/1825/25 за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Полтавської області суд вважає за необхідне додатково зазначити наступне.
Визначаючи підсудність вищевказаного спору Господарському суду Одеської області, позивач у позовній заяві зазначив, що, відповідно до п. 3.1. договору, місце постачання товару: м. Одеса, вул. Бабеля, 2, а місцем отримання палива визначено АЗС постачальника, відтак, за висновком позивача, договором визначено місце виконання договору.
Відповідач, в свою чергу, наполягає на тому, що відсутні для застосування положень ч. 5 ст. 29 ГПК України, а визначення територіальної підсудності справи № 916/1825/25 повинно відбуватись за загальними правилами, на підставі ч. 1 ст. 27 ГПК України, за місцезнаходженням відповідача - у Господарському суді Полтавської області.
У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
За загальним правилом, визначеним у частинах першій, другій статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У відповідності до частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Так, частиною 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз зазначеного положення процесуального закону свідчить про те, що останнім передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.
Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.
Згідно з частиною першою статті 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.
За загальним правилом, місце виконання зобов'язання є договірною умовою та узгоджується сторонами у договорі, та у даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов'язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці.
Виходячи з правової природи договору поставки та приписів статті 712 ЦК України, місцем виконання відповідного договору є місце поставки товару.
Відтак, оскільки згідно з приписами статті 712 ЦК України, поставка відповідачем товару позивачу є первинним, а оплата товару - вторинним (зустрічним) зобов'язанням, тому з огляду на приписи частини п'ятої статті 29 ГПК України, дана справа підлягала розгляду також Господарським судом Одеської області.
Враховуючи, що предметом спору у справі № 916/1825/25 є вимога про стягнення вартості непоставленого товару за договором, місцем виконання є м. Одеса, суд зазначає, що в даних правовідносинах у позивача наявне право обирати суд який має розглянути спір, або за місцезнаходженням відповідача відповідно до ч.1 ст. 27 ГПК України або за місцем постачання товару згідно з положеннями ч. 5 ст. 29 ГПК України.
Такі висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.02.2021 у справі № 912/354/20 та від 26.09.2023 у справі № 916/470/22 щодо альтернативної підсудності справи за вибором позивача у спорах, що виникають за договором поставки, в якому встановлений обов'язок продавця поставити товар у певному місці, відповідно, позивач, користуючись приписами частини п'ятої статті 29 ГПК України, правомірно звернувся з даним позовом саме до Господарського суду Одеської області.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15.06.2022 у справі №924/674/21 і відступу від цієї позиції (шляхом уточнення) станом на дату розгляду даної справи не було. Така правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22 та постанові Верховного Суду від 06.08.2024 у справі № 917/924/23.
При цьому, під час прийняття цієї позовної заяви до розгляду у суду не винило жодних сумнівів у підсудності цієї справи Господарському суду Одеської області, а відтак, суд зазначає, що визначивши підсудність у цій справі, судом було відкрито провадження і уведено процедуру підготовки справи до розгляду (підготовче провадження), на якому мали зосередитися сторони.
11.12.2025 у підготовчому засіданні представником позивача було надано суду для огляду оригінали талонів бренду «Авіас» на бензин А-95 загальним номіналом на 12250 літрів з відповідними номерами, талони були оглянуті судом та представником відповідача було оголошено усне клопотання про залишення його заяви (вх. № 30947/25 від 06.10.2025) про витребування доказів без розгляду з підстав її виконання позивача, у зв'язку з чим, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, судом була постановлена ухвала, яка занесена до протоколу судового засідання, про залишення заяви ТОВ «Гарант Ойл Групп» (вх. № 30947/25 від 06.10.2025) без розгляду.
Також, 11.12.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/1825/25 судом було постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "23" грудня 2025 року о 14:20 год.
19.12.2025 позивач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 40759/25) про повернення йому оригіналів талонів на пальне, які були надані суду для огляду у справі № 916/1825/25. На виконання вказаного клопотання, після дослідження та перерахування судом відповідних талонів, представник позивача 23.12.2025 отримав оригінали наданих у судовому засіданні талонів в повному обсязі.
Того ж дня від позивача до суду також надійшли додаткові пояснення (вх. № 40764/25 від 19.12.2025) щодо наявності судових рішень, ухвалених господарськими судами за участю відповідача, а також клопотання (вх. № 40778/25 від 19.12.2025), яким позивач просив визнати поважними причини неподання позивачем додаткових доказів, встановити додатковий строк для подання до суду заяв свідків ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та карток складського обліку товарів, а також долучити їх до матеріалів справи.
23.12.2025 у підготовчому засіданні судом були досліджені та розглянуті пояснення та клопотання ТУ ДСА України в Одеській області (вх. № 40764/25 та вх. № 40778/25 від 19.12.2025), вислухані думки представників сторін, та за результатами розгляду яких, судом, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, було постановлено ухвали, які занесені до протоколу судового засідання, про: залишення без розгляду пояснень позивача (вх. № 40764/25 від 19.12.2025) з огляду на те, що вони не мають відношення до суті позовних вимог у цій справі; задоволення клопотання позивача (вх. № 40778/25 від 19.12.2025) про поновлення процесуального строку на подання додаткових доказів та долучення їх до матеріалів справи.
Стосовно клопотання ТУ ДСА України в Одеській області про визнання причин пропуску строку на подання додаткових доказів поважними, поновлення процесуального строку на подання відповідних доказів та долучення їх до матеріалів справи суд вважає за можливе додатково зазначити наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Суд відзначає, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до приписів статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущений строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (стаття 119 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.
Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) «верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження».
Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв'язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», пункт 63).
Принцип змагальності сторін нерозривно пов'язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27.10.1993, пункт 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996, п. 38).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» по. 4436/07 від 03.07.2014 також зазначено, що «ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами», і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом».
У п. 5.16 постанови від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19 Верховний Суд зазначив, що оскільки згідно з практикою Європейського суду з прав людини «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі «Зубац проти Хорватії» від 5 квітня 2018 року).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2023 суд акцентує увагу на те, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності, з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Усебічність дослідження доказів означає те, що суд враховує аргументи всіх осіб, що беруть участь у справі, дослідження та подальшу оцінку доказів проводить не з позиції однієї зі сторін, а з позиції незалежного арбітра.
При цьому суд враховує, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 ст.236 ГПК України).
Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (стаття 13 Господарського процесуального кодексу України) та всебічного, повного і об'єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, приймаючи до уваги мотиви подання вказаного клопотання, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивачу строку для подання додаткових доказів, прийняття їх до розгляду та долучення до матеріалів справи.
23.12.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/1825/25, з'ясувавши думку представників сторін та після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/1825/25 до судового розгляду по суті на "13" січня 2026 року об 11:20 год.
Того ж дня, позивачем разом із відповідною заявою (вх. № 41237/25 від 23.12.2025) подано до суду оригінали нотаріально засвідчених заяв свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , копії яких 19.12.2025 було надано позивачем через систему «Електронний суд».
13.01.2026 у судовому засіданні по справі № 916/1825/25, у зв'язку із неявкою представника відповідача та з метою надання йому можливості реалізувати свої процесуальні права, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "27" січня 2026 року об 11:00 год, про що відповідач був повідомлений відповідною ухвалою суду від 14.01.2026, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.
27.01.2026 у судовому засіданні по справі № 916/1825/25, за участю представника позивача, у зв'язку з неявкою відповідача, судом було постановлено протокольну ухвалу про перерву до "12" лютого 2026 року о 10:20 год., про що відповідача було повідомлено ухвалою суду від 28.01.2026, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
12.02.2026 у судовому засіданні по справі № 916/1825/25, за участю представників учасників справи, у зв'язку з об'єктивною неможливістю завершити розгляд справи по суті, судом було постановлено протокольну ухвалу про перерву до "26" лютого 2026 року о 14:40 год.
Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.02.2026 у справі № 916/1825/25 на 26.02.2026 о 14:40 год., не відбулося у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення судових засідань.
27.02.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/1825/25 призначено на "05" березня 2026 року о 10:00 год.
Представник позивача - ТУ ДСА України в Одеській області під час розгляду справи по суті виступив із вступною промовою, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та у судових дебатах просив суд позов задовольнити повністю з підстав, викладених позивачем у заявах по суті та усних поясненнях, та підтверджених наданими до матеріалів справи доказами.
Представник відповідач - ТОВ «Гарант Ойл Групп» в судовому засіданні виступив із вступною промовою, проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у поданому ним відзиві на позов та в задоволенні позову просив відмовити.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Щодо строків розгляду справи суд зауважує, що за змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Австрії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу. Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань. Судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
Враховуючи наведене, 05.03.2026 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті, оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 16.03.2026 об 11:30 год.
В судовому засіданні, 16.03.2026 господарським судом відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України було підписано скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення суду без його проголошення, повний текст якого, враховуючи обсяг та складність даної справи, виготовлений в межах 10-денного строк, передбаченого ч. 6 ст. 233 ГПК України.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
03.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» (постачальник, відповідач, ТОВ «Гарант Ойл Групп») та Територіальним управлінням державної судової адміністрації України в Одеській області (замовник, позивач, ТУ ДСА України в Одеській області) укладений договір № 116-24 про закупівлю товару, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується забезпечити постачання замовнику товару: бензин марки А-95 (код ДК 021:2015:09130000-9 - Нафта і дистиляти (бензин) (надалі - товар), а замовник - прийняти і оплатити поставлений товар (додаток № 1 Специфікація).
Умовами п.п. 1.2., 1.3. договору визначено кількість товару: бензин марки А-95 - 12250 літрів. Обсяги закупівлі можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків. Закупівля здійснюється за КЕКВ 2275, для забезпечення роботи генераторів.
Пунктами 3.1.-3.4. договору передбачено, що місце постачання товару: 65005, Україна, м. Одеса, вул. Бабеля, 2. Місце отримання палива: АЗС постачальника. Строк постачання талонів: до 15.09.2024 року. Умови поставки - відпуск бензину марки А-95 здійснюється на АЗС постачальника по талонах номіналом 10, 20 літрів, які є підставою для відвантаження товару з АЗС. Оформлення накладних та отримання талонів здійснюється у робочі дні за адресою постачальника.
Відповідно до п. 4.3. договору строк дії талонів - 1 календарний рік з моменту укладення договору. У разі, якщо у встановлений в талоні термін його дії замовник не отримав товар, постачальник на вимогу замовника протягом 2-х робочих днів зобов'язаний обміняти такий талон, термін дії якого закінчився на нові талони терміном на 1 календарний рік з відповідним асортиментом та кількість товару.
За умовами п.п. 5.1., 5.2. договору замовник проводить оплату товару після пред'явлення постачальником видаткової накладної за фактично отриманий бензин марки А-95 (талони), шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 робочих днів з моменту отримання накладної. Датою оплати вважається день зарахування перерахованих коштів на рахунок постачальника.
Пунктом 6.2. договору передбачено право замовника, серед іншого, отримувати товар на АЗС, що входять у систему безготівкових розрахунків за талонами постачальника, у відповідності до пред'явлених талонів.
В свою чергу, пунктом 6.3. договору встановлений обов'язок постачальника, зокрема, забезпечити передачу товару через АЗС постачальника замовнику або уповноваженій ним особі в наступному режимі - безперервно та цілодобово, за винятком випадків, коли роботу АЗС припинено внаслідок технічної перерви, технічної аварії у відповідності до кількості товару, визначеного в пред'явлених талонах протягом терміну дії договору та після його закінчення, якщо пред'явлені талони були оплачені протягом терміну дії договору, а товар не отримано замовником на АЗС.
Згідно з п. 7.2. договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику штрафні санкції - пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 10.1. договору).
Додатком № 1 до договору № 116-24 від 03.09.2024 є Специфікація, згідно з якою визначено найменування предмету закупівлі: бензин А-95 у кількості 12250 літрів, за ціною 53,68 грн з ПДВ, загальною вартістю 657580,00 грн з ПДВ.
При цьому, судом встановлено, що як у договорі, так і у відповідній специфікації в розділі щодо зазначення реквізитів сторін відзначено, що транспортування товару/талонів здійснюється на відділення Нової Пошти № 140 та визначено контактну особу покупця - ОСОБА_1
Вказаний договір разом із специфікацією підписано представниками сторін без жодних заперечень та зауважень, підписи скріплено печатками юридичних осіб.
Доданими до позову доказами підтверджується, що на виконання умов укладеного договору ТОВ «Гарант Ойл Групп» було передано позивачу - ТУ ДСА України в Одеській області товар на загальну суму 657580 грн, зокрема, відповідно до видаткової накладної № Рн240903/011 від 09.09.2024 передано бензин А-95 у кількості 5000 літрів загальною вартістю 268400,00 грн, а відповідно до видаткової накладної № Рн240912/004 від 13.09.2024 передано бензин А-95 у кількості 7250 літрів загальною вартістю 389180,00 грн.
В дотримання умов договору позивачем згідно з платіжною інструкцією № 2736 від 12.09.2024 було здійснено оплату поставленого згідно з видатковою накладною № Рн240903/011 від 09.09.2024 товару на суму 268400,00 грн, а згідно з платіжною інструкцією № 2836 від 18.09.2024 було здійснено оплату поставленого згідно з видатковою накладною № Рн240912/004 від 13.09.2024 товару на суму 389180,00 грн. Всього позивачем сплачено на рахунок відповідача кошти в сумі 657580,00 грн.
09.09.2024 працівниками ТУ ДСА України в Одеській області у складі начальника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_6, заступника начальника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_3, головного спеціалісту юридичного відділу ОСОБА_5 та начальника відділу з питань управління об'єктами державного майна ОСОБА_1 складений акт № 1, яким, після розпакування посилки, отриманої 09.09.2024 ОСОБА_1 у відділенні Нової Пошти № 140 від ТОВ «Гарант Ойл Груп» згідно договору від 03.09.2024 № 116-24, засвідчено факт отримання наступних талонів: номіналом 10 л в кількості 314 талонів на 3140 л (за номерами згідно наведеного в акті переліку); номіналом 15 л в кількості 124 талона на 1860 л (за номерами згідно наведеного в акті переліку).
13.09.2024 працівниками ТУ ДСА України в Одеській області у тому самому складі підписаний акт № 2, відповідно до якого ними здійснено розпакування посилки, отриманої 13.09.2024 ОСОБА_1 у відділенні Нової Пошти № 140 від ТОВ «Гарант Ойл Груп» згідно договору від 03.09.2024 № 116-24, та засвідчено факт отримання наступних талонів: номіналом 10 л в кількості 65 талонів на 650 л (за номерами згідно наведеного в акті переліку); номіналом 15 л в кількості 40 талонів на 600 л (за номерами згідно наведеного в акті переліку); номіналом 30 л в кількості 200 талонів на 6000 л (за номерами згідно наведеного в акті переліку).
14.09.2024 начальником відділу з питань управління об'єктами державного майна ОСОБА_1 складно на ім'я начальника ТУ ДСА України в Одеській області доповідну записку, якою повідомлено, що ним, відповідно до умов договору та на підставі вищеозначених видаткових накладних, від представника ТОВ «Гарант Ойл Групп» отримано талони на бензин А-95 марки «Авіас» для забезпечення роботи генераторів в наступній кількості та номіналах: номінал 10 л в кількості 379 талонів; номінал 15 л в кількості 164 талонів; номінал 30 л в кількості 200 талонів. Всього отримано талонів на 12250 літрів бензину А-95 марки «Авіас» та кількість отриманого товару відповідає кількості, яка визначена в специфікації договору.
Як убачається з матеріалів справи, 11.02.2025 ТУ ДСА в Одеській області звернулося до ТОВ «Гарант Ойл Групп» з листом № 5-6821/25-вих, яким позивач повідомив відповідача наразі залишок талонів у Територіальному управлінні становить 12250 л бензину А-95 в талонах та останнім часом представники місцевих загальних судів повідомляють про складнощо, що виникають при отриманні бензину за талонами на АЗС «Авіас», у зв'язку з чим позивач просив в найкоротший термін провести заміну талонів «Авіас» на талони іншої АЗК з обширною мережею АЗС в Одеській області (не менше трьох АЗС в кожному районі Одеської області), що могла би забезпечити безперешкодне отримання бензину для місцевих загальних судів Одеської області. У випадку обґрунтованої неможливості заміни талонів «Авіас» на талони іншої альтернативної мережі АЗК, позивач просив здійснити повернення коштів за договором від 03.09.2024 № 116-24 в розмірі 657580,00 грн на розрахунковий рахунок позивача. Позивачем лист № 5-6821/25-вих від 11.02.2025 було направлено на електронні адреси відповідача, зазначені в договорі (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2), що підтверджується наданим скріншотом з веб-сторінки електронної пошти.
В матеріалах справ міститься лист Арцизького районного суду Одеської області № 1887/25-Вих від 17.02.2025, яким повідомлено начальника ТУ ДСА України в Одеській області, що відповідно до накладної від 03.01.2025 суду були відпущені талони на бензин А-95 АЗС «Авіас», проте в результаті звернення та пред'явлення талонів до АЗС «Авіас» за адресою: м. Арциз, вул. Акерманська, 1б, 12.02.2025 для отримання палива, останнім було відмовлено у зв'язку з тим, що ТОВ «Торговельний дім «Авіас» збанкротував та припинено постачання палива. До вказаного листа додано відповідну накладну № 6 від 03.01.2025 на відпуск Арцизькому районному суду Одеської області талонів на бензин А-95 у кількості 100 літрів, накладну № 14 від 28.03.2025 на повернення ТУ ДСА України в Одеській області Арцизьким районним судом відповідних талонів, а також копії 10 талонів номіналом по 10 літрів мережі «Авіас» з відповідними номерами №№ 303526432910 - 303526432919.
Також, в матеріалах справи наявний лист Саратського районного суду Одеської області від 17.02.2025, яким повідомлено начальника ТУ ДСА України в Одеській області, що у зв'язку з отриманням талонів на бензин, 28.01.2025 в результаті звернення до АЗС «Авіас» для отримання палива, суду було відмовлено у зв'язку з тим, що ТОВ «Торговий дім «Авіас» збанкротував та припинено постачання палива. До листа також додано накладну № 9 від 27.01.2025 на відпуск Саратському районному суду Одеської області талонів на бензин для роботи генераторів у кількості 60 літрів, накладну № 12 від 27.02.2025 на повернення ТУ ДСА України в Одеській області Саратським районним судом талонів у відповідній кількості, також копії 6 талонів номіналом по 10 літрів на бензин А-95 мережі «Авіас» з відповідними номерами №№ 303526432894 - 303526432899.
05.03.2025 позивач отримав лист Приморського районного суду міста Одеси від 05.03.2025, яким також повідомлено, що відповідно до накладної від 24.02.2025 суду були видані талони на бензин А-95 АЗС «Авіас», однак в результаті звернення 25.02.2025 та пред'явлення талонів до АЗС «Авіас» за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, 3 та вул. Інглезі, 6, для отримання палива, суду було відмовлено у зв'язку з тим, ТОВ «Торговий дім «Авіас» збанкротував та припинив постачання палива. Відповідно до листа додано накладну № 11 від 24.01.2025 на відпуск Приморському районному суду міста Одеси талонів на бензин для роботи генераторів у кількості 100 літрів, накладну № 13 від 27.02.2025 на повернення ТУ ДСА України в Одеській області Приморським районним судом талонів у відповідній кількості, також копії 10 талонів номіналом по 10 літрів на бензин А-95 мережі «Авіас» з відповідними номерами №№ 303526432884 - 303526432893.
На підтвердження залишку талонів станом на 10.03.2025 на складі ТУ ДСА України в Одеській області бензину Авіас А-95, отриманих від ТОВ «Гарант Ойл Групп» згідно договору від 03.09.2024 № 116-24, у кількості 12250 л на суму 657580,00 грн, позивачем надано доповідну записку (вх. № 2019/25 від 10.03.2025) начальника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності, а також картку № 148 складського обліку запасів. Також, начальником відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності складено доповідну записку про те, що станом на 26.03.2025 відповіді від ТОВ «Гарант Ойл Групп» на лист ТУ ДСА України в Одеській області не отримано та кошти в розмірі 657580,00 грн на реєстраційний рахунок від відповідача не повертались.
Копії невикористаних позивачем талонів на бензин А-95 марки «Авіас» кількістю 12250 літрів на суму 657580,00 грн надані до матеріалів справи, а саме: талони номіналом 10 літрів у кількості 379 шт. на 3790 літрів; талони номіналом 15 літрів у кількості 164 шт. на 2460 літрів; талони номіналом 30 літрів у кількості 200 шт. на 6000 літрів, а всього на 12250 літрів, оригінали яких судом було досліджено та звірено належним чином. Копії відповідають наданим позивачем оригіналам.
В матеріалах справи наявна нотаріальна посвідчена заява свідка, попередженого про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, ОСОБА_3 , що працює на посаді заступника начальника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Одеській області, в якій свідок, серед іншого, зазначила, що у після отримання 09.09.2024 та 13.09.2024 ОСОБА_1 від ТОВ «Гарант Ойл Групп» талонів на бензин у відділенні Нової пошти, він приніс їх до Територіального управління, де в комісійному складі було розпаковано посилку та складено акти про їх вміст. За результатами перевірки у присутності працівників Територіального управління були складені акти приймання талонів на пальне, вказані талони оприбутковано та взято на облік відповідно до картки № 148 складського обліку запасів, а також відображено в бухгалтерському обліку Територіального управління. Таким чином, за договором від 03.09.2024 № 116-24 Територіальним управлінням було фактично отримано та оприбутковано талони номіналом 10, 15 та 30 літрів на бензин А-95 мережі АЗС «Авіас» у загальній кількості 12250 літрів.
У заяві свідок також вказала, що станом на 01.10.2024 на обліку Територіального управління перебували такі талони на бензин А-95: для генераторів - 2080 літрів за ціною 51,96 грн з 1 літр, отримані від ТОВ «ВСТ-ОЙЛ» (картка №114 складського обліку запасів); для генераторів - 12250 літрів за ціною 53,68 грн з 1 літр, отримані від ТОВ «Гарант Ойл Групп» (картка №148 складського обліку запасів); для службових автомобілів - 5300 літрів за ціною 49,70 грн з 1 літр, отримані від ТОВ «Вогресурс» (картка №111 складського обліку запасів). Талони на бензин, отримані за договором з ТОВ «Мотто Кард» від 14.12.2020 № МК-001892 у Територіальному управлінні були повністю використані у період 2020-2021 років для заправки службових автомобілів місцевих загальних судів Одеської області.
Відтак, свідок підтвердила, що талони на пальне «Авіас» (бензин А-95) загальним обсягом 12250 літрів, отримані за накладними від 09.09.2024 № Рн240903/11 та від 13.09.2024 № Рн240912/004, були фактично отримані від ТОВ «Гарант Ойл Групп», належним чином оприбутковані та відображені в бухгалтерському обліку Територіального управління на підставі договору від 03.09.2024 № 116-24.
В матеріалах справи наявна нотаріальна посвідчена заява свідка, попередженого про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, ОСОБА_1, який є уповноваженою особою з публічних закупівель ТУ ДСА України в Одеській області, в якій свідок зазначив, що після підписання спірного договору з ним зв'язалася директор ТОВ «Гарант Ойл Групп» ОСОБА_4 , яка повідомила про неможливість поставки талонів номіналом 10 та 20 літрів, це було зазначено в договорі, та запропонувала здійснити поставку талонів номіналом 10, 15 та 30 літрів загальним обсягом 12250 літрів, що відповідало загальному обсягу закупівлі, передбаченому договором. З огляду на високий рівень ризику ракетних обстрілів Одеської області, регулярні аварійні та планові відключення електроенергії, а також нагальну потребу у забезпеченні безперервної роботи судів, свідок погодився на запропонований варіант поставки. Також, було досягнуто домовленості про доставку талонів та первинних документів поштовим оператором ТОВ «Нова Пошта», а перед відправленням талонів директор ТОВ «Гарант Ойл Групп» направила свідку через месенджер Viber фотозображення талонів, на яких було видно їх номінал (10, 15 та 30 літрів), кількість, а також аркуш із позначкою «безстрокові».
Як вказує свідок, у вересні 2024 року ним було отримано талони на пальне Авіас, бензин А-95, загальним обсягом 12250 літрів, що підтверджується видатковими накладними: накладна № Рн240903/11 від 09.09.2024 на суму 268400,00 грн у кількості 5000 літрів, а саме: 314 талонів по 10 літрів (3140 літрів), 124 талони по 15 літрів (1860 літрів); накладна № Рн240912/004 від 13.09.2024 на суму 389180,00 грн у кількості 7250 літрів, а саме: 200 талонів по 30 літрів (6000 літрів), 40 талонів по 15 літрів (600 літрів), 65 талонів по 10 літрів (650 літрів). Після отримання 09.09.2024 та 13.09.2024 свідком від ТОВ «Гарант Ойл Групп» талонів на бензин у відділенні Нової пошти, він приніс їх до відділу бухгалтерії Територіального управління, де в комісійному складі було розпаковано посилку та складено акти про їх вміст. Загальна кількість літрів бензину відповідала умовам договору та специфікації.
У заяві свідка також засвідчено, у січні 2025 року до Територіального управління звернулися працівники Приморського районного суду м. Одеси, Арцизького районного суду Одеської області та Саратського районного суду Одеської області, які повідомили про неможливість заправки генераторів через відсутність відпуску пального на АЗС мережі «Авіас», які не працювали або не мали пального. З метою перевірки зазначених обставин, у січні 2025 року свідок особисто відвідав низку автозаправних станцій мережі «Авіас» у м. Одесі, однак отримати пальне за талонами не зміг, оскілки АЗС були зачинені або не здійснювали відпуск пального.
Свідок також зазначив, у після ознайомлення з відзивом ТОВ «Гарант Ойл Групп», у якому відповідач зазначив, що не порушував умов договору та що Територіальне управління не позбавлене можливості отримати пальне за талонами, свідком 4-5 червня 2025 року було повторно відвідано АЗС мережі «Авіас» за такими адресами: м. Одеса, вул. Інглезі, 6; м. Одеса, вул. Артилерійська, 6; с. Барабой, автошлях Одеса - Білгород-Дністровський - Монаші, 30 км; с. Усатове, вул. Грушевського, 1д; м. Одеса, вул. Просьолочна, 22. Усі зазначені АЗС мережі «Авіас» були зачинені. Крім того, здійснений свідком моніторинг відкритих джерел інформації підтвердив, що мережа «Авіас» фактично не здійснює господарську діяльність, у зв'язку з чим споживачі не мають можливості отримати придбане пальне за талонами.
Невиконання відповідачем зобов'язання з поставки товару та повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар стало підставою для нарахування штрафу в розмірі 46030,60 грн і пені в розмірі 183,76 грн, у зв'язку з чим, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.
Суд враховує, що відповідно до Закону України № 4196-IX від 09.01.2025 «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», Господарський кодекс України з 28.08.2025 втратив чинність.
Однак, для господарських договорів, укладених до 28.08.2025, норми ГК України продовжують застосовуватися до завершення строку дії таких договорів або до їх припинення, якщо інше не передбачено законом чи договором. У даному випадку договір укладено 03.09.2024 та спірні правовідносини виникли до втрати чинності ГК України, тому його норми підлягають застосуванню у цьому випадку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно із частиною 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом, встановленим статтею 638 Цивільного кодексу України (положення якої кореспондуються з частинами першою, другою статті 180 Господарського кодексу України), договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положеннями частини першої статті 655 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 Цивільного кодексу України).
Стаття 663 Цивільного кодексу України регламентує, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно зі статтею 671 Цивільного кодексу України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
З огляду на положення частини першої статті 202 та частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договір є правочином.
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов'язань, до яких, зокрема, належить господарський договір. Порядок укладення господарських договорів врегульовано нормами цивільного права та господарського законодавства.
Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд доходить до висновку, що між сторонами існують майново-господарські зобов'язання. Правовідносини, що в цілому виникли між сторонами за своїм правовим змістом опосередковують відносини поставки (купівлі-продажу), про що, зокрема, свідчать договірні зобов'язання сторін - постачальник зобов'язується забезпечити постачання, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та на умовах договору.
Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Відтак, суд встановив, що в даному випадку відносини між ТУ ДСА України в Одеській області та ТОВ «Гарант Ойл Групп» носять договірний характер, укладений між ними договір про закупівлю товару № 116-24 від 03.09.2024 предметом судових розглядів не виступав, недійсними судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був. Сторони факт укладання спірного договору не заперечили
Так, вищевказаний договір про закупівлю товару № 116-24 від 03.09.2024, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Сторонами у договорі не встановлено іншого порядку виконання умов укладеного договору поставки, ніж визначено законодавством України, а тому у спірних правовідносинах належить застосовувати загальні положення про купівлю-продаж.
При цьому умовами спірного договору постачання товару передбачає фактичне отримання позивачем товару на автозаправних станціях постачальника на підставі пред'явлених покупцем відповідних талонів, отриманих за цим договором, що підтверджують право покупця на отримання відповідної партії товару. Строк дії (використання) талонів становить 1 календарний рік з моменту укладення договору.
Згідно з умовами договору та специфікацією до нього відповідач мав передати позивачу бензин А-95 по талонам загальною кількістю 12250 літрів. Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору відповідачем було передано позивачу за видатковими накладними від 09.09.2024 № Рн240903/011 та від 13.09.2024 № 240912/004 бензин А-95 у кількості 12250 літрів на загальну суму 657580,00 грн. Судом також встановлено, що позивачем вказане паливо було оплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями, а також не заперечується відповідачем.
Умовами договору, специфікації та видаткових накладних не передбачені індивідуальні ознаки талонів на бензин, які були передані позивачу, так само як не передбачено строк дії відповідних талонів та порядок їх заміни постачальником, а також не визначено конкретний перелік АЗС, на яких має здійснюватися передача товару.
В свою чергу, умовами договору не передбачено необхідність складання сторонами окремих документів (зокрема, акту приймання-передачі) в підтвердження передачі талонів, де би містився їх перелік з ідентифікуючими ознаками, натомість у договорі міститься погодження про те, що транспортування товару/талонів здійснюється на відділення Нової Пошти № 140 та визначено ОСОБА_1 в якості контактної особи покупця.
Як підтверджується матеріалами справи, позивачем були отримані через службу доставки ТОВ «Нова пошта» від ТОВ «Гарант Ойл Групп» талони номіналом 10 літрів в кількості 379 шт., номіналом 15 літрів в кількості 164 шт. та номіналом 30 літрів в кількості 200 літрів, а всього позивачем отримано талонів 12250 літрів бензину А-95 марки «Авіас», що цілком узгоджується з умовами укладеного між сторонами договору з огляду на додаткове погодження сторонами щодо направлення відповідних талонів на відділення Нової пошти № 140. Працівниками позивача належним чином було засвідчено їх отримання, а також їх кількість, номінал та відповідні номери талонів. Позивачем вказані талони було оприбутковано та взято на облік відповідно до картки № 148 складського обліку запасів, а також відображено у власному бухгалтерському обліку.
Відтак, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи факти підписання сторонами видаткових накладних, оплати таких талонів та факт передачі талонів. При цьому, суд зазначає, що факт підписання сторонами видаткових накладних, не свідчить про факт передачі відповідачем товару позивачу, а лише підтверджував факт передачі талонів, які надавали позивачу право на отримання відповідної кількості товару у майбутньому.
Картка (талон) являє собою емітований покупцем документ, встановленого зразку та форми, одноразового використання, що посвідчує право покупця та/або уповноваженого ним користувача на одержання певної кількості та певної марки нафтопродукту на АЗС постачальника.
Отже, зі змісту укладеного договору слідує, що з моменту передання відповідачем за видатковими накладними талонів на пальне позивачу, останній набув право на отримання бензину А-95 в об'ємах, які зазначені у відповідних видаткових накладних.
Суд зазначає, що передача талонів на пальне (картки), які підтверджують право на отримання товару (а не сам факт його отримання), не звільняє Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» від обов'язку передати Територіальному управлінню державної судової адміністрації України в Одеській області, придбаний ним згідно договору товар, так як позивачем придбавався безпосередньо товар бензин А-95 Євро у кількості 12250 літрів. За умовами укладеного договору відповідачем прийнято безумовне зобов'язання із забезпечення позивачу можливості використання талонів шляхом відвантаження покупцем бензину з АЗС постачальника.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов'язання із своєчасної та повної оплати за товар, який мав бути використаний позивачем, шляхом обміну у мережах АЗС оплачених талонів.
Водночас як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, не дивлячись на вжиття з боку позивача максимально можливого переліку заходів щодо виконання договору, відповідач узяті зобов'язання щодо повної та своєчасної поставки товару за договором так і не виконав, а саме не передав позивачу за договором замовлений та оплачений товар за талонами на пальне.
Згідно даних позивача, починаючи з січня 2025 року місцеві загальні суди позбавлені були можливості отримати товар на АЗС постачальника, через відсутність палива. АЗС повністю закриті. В результаті чого позивач не зміг забезпечити роботу альтернативних джерел електроенергії (генераторів) у місцевих загальних судах Одеської області.
Вказане підтверджується листами Арцизького районного суду Одеської області, Саратського районного суду Одеської області та Приморського районного суду м. Одеси щодо відсутності палива на АЗС/неможливості отримання палива за талонами на АЗС «Авіас» за січня-лютого 2025 року, які наявні в матеріалах справи. Про зазначені обставини, а також про відсутність можливості отримати пальне за талонами і у червні 2025 року у зв'язку із зачиненими АЗС мережі «Авіас», повідомив додатково Свідок ОСОБА_1 у своїй заяві.
Щодо повідомлених свідками, в описаних вище судом заявах свідків, обставин, суд зауважує, що сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.
Судом враховується, що принцип змагальності сторін у господарському судочинстві передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Суд зауважує, що питання належності та допустимості доказів вирішується судом під час вирішення спору по суті та прийняття рішення у справі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
З наведених норм чинного процесуального закону можна дійти висновку, що докази у вигляді показання свідків у господарському судочинстві носять факультативний (допоміжний) характер та становлять певні відомі особам обставини, які мають значення для справи.
Приписами ст. 88 ГПК України визначено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
За приписами ст. 89 Господарського процесуального кодексу України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Тобто, передумовою виклику свідків для допиту у судове засідання є подання до суду заяви свідка.
Така письмова заява свідка є аналогом застосовуваного в міжнародній практиці поняття афідевіту - письмового свідчення або заяви особи, що виступає в ролі свідка, яке, за неможливості (утрудненні) його особистої явки, дається під присягою і засвідчується нотаріусом або іншою уповноваженою особою
Проаналізувавши вищевикладені заяви свідків, суд доходить висновку про їх відповідність вимогам, порядку складання та засвідчення, визначених у ст. 87, 88, 90 Господарського процесуального кодексу України, а тому зазначені заяви є належними та допустимими доказами у даній справі та враховані судом поряд із іншими наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно тверджень позивача, внаслідок обставин відсутності палива відповідач не забезпечив передачу товару позивачу, зокрема бензину А-95 у кількості 12250 літрів на загальну суму 657580,00 грн з ПДВ та наразі залишок талонів на складі ТУ ДСА України в Одеській області, отриманих від відповідача згідно спірного договору, становить 12250 літрів.
На підтвердження зазначених обставин позивач також надав доповідні записки від начальника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності, та картку № 148 складського обліку запасів та акти приймання талонів.
Такі обставини також підтверджуються наявністю не отоварених талонів на бензин А-95 на загальний об'єм 12250 л, номіналом 10 л - 379 шт., 15 л - 164 шт. та 30 л - 200 шт., оригінали яких досліджені в судовому засіданні. Талони запаковані в поліетиленову плівку по 2 штуки, яка є запаяна та не містить слідів відкриття. Дослідженні талони наявні у відповідній кількості, номенклатурі та жоден з талонів не містить слідів пошкодження чи використання. Всі талони мають логотип «Авіас».
Надаючи оцінку доводам відповідача стосовно того, що він повністю виконав зобов'язання за договором, зважаючи на те, що сторонами було підписано видаткові накладні, а також з огляду на те, що 31.12.2024 опубліковано на офіційному сайті з держзакупівель https://prozorro.gov.ua інформацію про виконання спірного договору за відсутності суперечностей між сторонами впродовж всього строку виконання та дії договору, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 року затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, згідно яких торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (надалі - АЗС) (абзац 2 п.3 Правил).
Згідно з п. 9 Правил, розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155 затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (п. 1 Інструкції).
Відповідно до Інструкції, талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери (п. 10.3.3.1 Інструкції).
Розрахунковий документ - документ установленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених законодавством України, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
Облік реалізації нафтопродуктів ведеться через зареєстрований, опломбований у встановленому порядку та переведений до фіскального режиму роботи РРО (реєстратор розрахункових операцій), про що свідчить аналіз положень Інструкції, оскільки дані РРО використовуються операторами АЗС при прийманні-передачі зміни операторів АЗС (п. 2, п. 10.4.2. Інструкції).
Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою №17-НП (п. 10.3.3.2 Інструкції).
За загальним правилом для отримання товару на АЗС покупець пред'являє оператору АЗС картку (талон) на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію талону/картки на пальне, здійснює фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості, після чого талон/картка на пальне залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару зі зберігання відповідного асортименту та кількості.
Таким чином, покупець як власник талонів/карток на пальне, отриманих від постачальника, володіє законним правом на отримання на АЗС, визначених угодою, товару (пального) по талонах/ картках у кількості, маркуванні, визначеному у талонах на пальне.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 року у справі №903/666/22.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, а також норм законодавства, талон - документ, що засвідчує право власності покупця на одержання певного обсягу та певної марки пального на АЗС. Отже, за результатом пред'явлення талону, здійснюється відпуск товару відповідної марки та кількості. При відпуску товару, талон на пальне залишається у оператора АЗС, який видає чек, що є підтвердженням факту отримання замовником товару відповідного асортименту та кількості. Такі операції мають здійснюватися не тільки задля забезпечення покупця розрахунковими документами, а й задля реалізації обліку палива відповідачем.
Позивач, виконавши зобов'язання за договором поставки та оплативши повну вартість товару, набув право на отримання придбаного палива на підставі відповідних паливних талонів на автозаправних станціях, пов'язаних договірними відносинами з продавцем.
У свою чергу, відповідач зобов'язався забезпечити передачу товару замовнику через АЗС постачальника безперервно та цілодобово, в кількості за якістю і на умовах, встановлених цим договором, протягом терміну дії договору та після його закінчення, якщо пред'явлені талони були оплачені протягом терміну дії договору.
Таким чином, передача товару покупцю здійснюється поступово (певними частинами), підставою передачі товару постачальником покупцю є товаро-розпорядчий документ на товар - талон на пальне. Тобто, талон лише надає право отримати на АЗС фіксовану кількість нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому, а не є підтвердженням отримання самого товару в натурі та не свідчить про виконання відповідачем умов договору в повному обсязі. Інших умов щодо передачі товару (пального) покупцю договір не містить.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що талон не підтверджує право власності на куплене пальне, а свідчить про попередню оплату певної кількості пального певного оператора АЗС, у зв'язку з чим, підписання сторонами видаткових накладних в даному випадку не є достатнім і належним доказом, на підставі якого у цій справі суд може надати ствердну відповідь про те, що відповідач передав товар за договором належним чином та в повному обсязі.
Суд зауважує, що кінцевою метою укладеного договору є отримання замовником саме палива, а не лише талонів, тому надані постачальником талони мають повною мірою забезпечувати можливість досягнення цієї мети. Однак цієї умови постачальником виконано не було. Відтак, із системного аналізу умов договору та суті правовідносин між сторонами вбачається, що під поставкою товару розуміється саме постачання палива, тоді як передача талонів лише формально засвідчує виконання умов договору. Тобто, вказаним спростовуються доводи відповідача про належне виконання зобов'язань за договором, оскільки, як вже зазначалось, предметом укладеного між сторонами договору є не талони, а паливо.
Стосовно тверджень ТОВ «Гарант Ойл Групп» щодо номіналу талонів, що підлягали передачі позивачу на умовах договору № 116-24 від 03.09.2024, суд зазначає, що різниця у номіналі талонів (10 л, 15 л, 20 л, 30 л) не впливає на основну суть зобов'язання з постачання бензину, так як важливим є саме факт постачання палива, а не спосіб (у формі видачі талонів). Факт постачання бензину А-95 у кількості 12250 л матеріалами справи не підтверджується та відповідачем у встановленому законом порядку не доведено.
Крім того, твердження відповідача про невідповідність номіналу талонів умовам п.3.3. договору є формальним та безпідставним. Номінал 15 л та 30 л не змінює обсяг зобов'язання та не свідчить про поставку неналежного товару, а лише відображає технічну форму передачі пального. Предметом договору є поставка певної кількості літрів пального, а талон є лише «інструментом», що підтверджує право на отримання цього товару. Номінал талона є технічною характеристикою способу отримання пального. Передача талонів номіналом 15 л, 30 л не призвела до зміни загальної кількості поставленого пального або його вартості. Відповідач не довів, яким саме чином отримання талонів іншого номіналу порушило його права або завадило використанню пального за призначенням.
Суд не оцінює як правомірні доводи відповідача, що матеріали справи не містять доказів, що талони, про які у позові йде мова, були отримані ним саме від нього і саме по договору, оскільки дані твердження не вказують та не доводять, що неотоварені позивачем талони поставлені не ним; не вказують та не доводять, що поставлені позивачу талони могли бути поставлені на виконання іншого договору.
Відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України кожний талон повинен мати необхідні елементи змісту, зокрема, його серійний та порядковий номери (п. 10.3.3.1).
Суд враховує, що обов'язок поставити позивачу повний обсяг товару (бензин А-95 загальною кількістю 12250 літрів), а також здійснити або заміну невикористаних талонів, або повернення коштів в разі неможливості забезпечення виконання зобов'язання, покладений саме на постачальника, а відтак, саме відповідач, як особа, яка здійснювала видачу талонів, повинен мати у своєму розпорядженні повний перелік номерів переданих талонів, їх номіналу, кількості та вартості, що надавало б змогу суду перевірити відповідність наданих позивачем копій талонів тим, що видавалися постачальником.
За відсутності в матеріалах справи переліку виданих відповідачем талонів (оскільки відповідач не надав суду перелік ідентифікуючих ознак талонів) суд не може прийняти до уваги посилання відповідача на те, що такі талони не видавалися ним позивачу або були видані будь-якими іншими постачальниками на виконання інших договорів.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідачем доказів обліку талонів (тобто із зазначенням номерів) та виданих позивачу карток суду не надано. Тобто відповідачем не доведено належними доказами (зокрема, підписаною обома сторонами видатковою накладною, де б містилися відомості про облікові номери талонів), що він поставляв позивачу талони з іншими ідентифікаційними номерами, іншим номіналом або талони на паливо іншої мережі АЗС. Самого лише посилання на те, що додані до позову талони можливо видавались іншими підприємствами недостатньо для визнання позовних вимог необґрунтованими за умови наявності доказів виконання сторонами умов договору (частково відповідачем щодо поставки та повністю позивачем щодо оплати).
Крім того, оскільки облік талонів має вести відповідач, то на нього покладається обов'язок доведення факту використання талонів позивачем у повному обсязі, зокрема, шляхом пред'явлення підтвердних на цю операцію документів.
Так, Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України передбачено, що заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою №17-НП.
Статтею 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Також даною нормою встановлено, що використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється.
Отже, суб'єкти господарювання, які займаються торгівлею пальним, зобов'язані проводити розрахункові операції через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій.
Відповідно до п. 4 Розділу ІІІ Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №547 від 14.06.2016, суб'єкти господарювання, які використовують РРО (реєстратори розрахункових операцій) для здійснення розрахункових операцій у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також здійснення операцій з приймання готівки для подальшого її переказу, зобов'язані, зокрема:
- застосовувати РРО, включені до Державного реєстру РРО, з додержанням встановленого порядку їх застосування;
- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
- подавати до контролюючих органів інформацію, визначену пунктом 7 статті 3 Закону, згідно з Порядком передачі;
- надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, під час отримання товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій QR-коду, який дає змогу особі зчитувати та ідентифікувати з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти);
- у кінці робочого дня (зміни) створювати у паперовій та/або електронній формі (крім автоматів з продажу товарів (послуг)) фіскальні звітні чеки у разі здійснення розрахункових операцій;
- створювати контрольні стрічки у паперовій та/або електронній формі і забезпечувати їх зберігання на РРО (крім автоматів з продажу товарів (послуг)) протягом трьох років;
- надавати в паперовій та/або електронній формі покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший розрахунковий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця, з метою виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів". Порушення цього правила тягне за собою відповідальність, передбачену зазначеним Законом, але не може бути підставою для застосування до порушника адміністративних чи фінансових санкцій, передбачених законодавством з питань оподаткування;
- створювати в паперовій та/або електронній формі X-звіти, Z-звіти та інші документи, що передбачені документацією на РРО, відповідно до законодавства.
На період виходу з ладу РРО та здійснення його ремонту або у разі тимчасового (не більше 7 робочих днів) відключення електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки або із застосуванням належним чином зареєстрованого резервного РРО (пункт 2 Розділу ІІІ Порядку).
Таким, чином, на суб'єктів господарювання, що займаються торгівлею пальним, покладено обов'язок щодо належного обліку розрахункових документів, що підтверджують проведення операцій (зокрема, фіскальних чеків).
Суд зазначає, що саме на відповідача покладався обов'язок контролювати кількість використаних позивачем талонів та кількість талонів, що залишилася у його розпорядженні, адже кількість талонів, що перебуває у розпорядженні позивача дорівнює кількості пального, що вже оплачене останнім та має бути передане йому відповідачем, у разі пред'явлення талонів.
Однак відповідачем, всупереч вимог ст. 13 ГПК України, не було надано жодних доказів на підтвердження того, що ним було відпущено позивачу паливо на повну суму оплачених талонів, а також не було заявлено жодних клопотань про витребування таких доказів від інших осіб (звітів розрахункових документів, інформації контролюючих органів тощо).
Відповідач припускає, що додані до позовної заяви талони на пальне можливо були придбані за договорами поставки у третіх осіб. Проте доказів, які б підтверджували, що додані до позовної заяви копії талонів ним не передавались, розбіжності у зовнішньому вигляді талонів (зокрема, особливості, за якими можна відокремити талони одних постачальників від талонів інших), за якими паливо поставлялось відповідачем чи іншими особами, ТОВ «Гарант Ойл Групп» не надав.
Суд зауважує, що умовами договору не передбачено складання сторонами ані акту приймання-передачі, ані специфікацій із реєстром номерів талонів. При цьому, відповідач, бажаючи спростувати твердження позивача, мав можливість зі свого боку надати докази, які б спростовували твердження позивача. Версію вірогідного придбання ТУ ДСА України в Одеській області спірних талонів у ТОВ Мотто Кард», а не у відповідача, суд також відхиляє, оскільки відповідач не надав ніяких доказів свого твердження і не спростував обставину придбання зазначених талонів у нього.
Щодо доводів відповідача про відсутність доказів, підтверджуючих неможливість отримати паливо на АЗС, суд враховує, що в договорі не погоджено порядку складання актів про відсутність палива, не зазначено також про обов'язковість його складання.
У свою чергу, відповідачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів на спростування повідомлених позивачем обставин щодо відсутності на автозаправних станціях «Авіас» відповідної кількості палива та неможливості отримання палива за талонами, а на офіційному сайті АЗС «Авіас» відсутня інформація про працюючі АЗС на території України.
При цьому, умовами договору передбачено, що відповідач зобов'язаний здійснювати відпуск товару на АЗС постачальника безперервно та цілодобово на умовах цього договору при пред'явленні талонів. Суд бере до уваги, що відповідач не повідомив позивача про тимчасовість чи постійність припинення роботи автозаправних станцій, не запропонував альтернативного механізму реалізації карток, не забезпечив перенаправлення на інші АЗС чи видачі нового виду довірчих документів.
Відтак, відповідачем в ході судового розгляду справи належними доказами не підтверджено та не доведено суду фактичних обставин належної діяльності АЗС мережі «Авіас» та реальної можливості відвантаження палива як станом на січень-лютий 2025 року, на що посилається позивач, так і в будь-які інші дати до моменту звернення позивача з цим позовом.
Крім того, обставини того, що АЗС мережі «Авіас», які обслуговують талони ТОВ «Гарант Ойл Групп», не працюють, є загальновідомими, у зв'язку з чим не потребують доказування на підставі положень частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Підсумовуючи, суд зазначає, що відповідач доказів на спростування обставин, наведених у позові, зокрема, щодо не використання позивачем талонів за договором у повному чи іншому обсязі не надав, проте, з урахуванням положень Інструкції, зокрема ведення обліку та звіту відпуску товару за талонами - такі докази, вочевидь для суду, мають бути у наявності у відповідача.
З урахуванням викладених вище обставин та доказів, суд установив, що надані позивачем докази в підтвердження факту існування неотоварених талонів, що поставлені відповідачем по договору, мають перевагу як більш вагомі докази, тобто існування стверджуваної останнім обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (заявлений відповідачем).
З огляду на викладене, неможливість реалізувати позивачем паливні талони, придбані у відповідача, вважається доведеною. Поведінка відповідача не відповідає умовам зобов'язань, що виникли між сторонами, адже здійснюючи повну оплату товару - палива у спосіб придбання у відповідача талонів, сторона (покупець) розраховує на відпуск відповідного пального на АЗС постачальника у спосіб пред'явлення паливних талонів, обов'язок забезпечення здійснення якого покладається на відповідача, що передбачено умовам договору.
Отже, як зазначено позивачем, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, на момент розгляду справи за спірним договором неотовареними (невикористаними) залишилися талони на бензин А-95 у кількості 12250 літрів на суму 657580,00 грн, що підтверджується також копіями невикористаних талонів на товар.
За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку, що дійсно має місце порушення зобов'язань з боку відповідача в частині повноти та своєчасності поставки обумовленого договором товару, а отже позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом. Відповідач під час розгляду справи не довів об'єктивних обставин неможливості виконання взятих на себе зобов'язань, оплачених позивачем у повному обсязі.
Суд також звертає увагу, що враховуючи суть правовідносин між сторонами та специфіку придбання палива у спосіб придбання талонів, мету придбання таких - мати можливість їх пред'явлення на АЗС для отримання палива у погодженій кількості та у межах строку дії таких карток, позивачу мали бути передані картки, які уже на час передачі мали бути забезпечені узгодженою кількістю палива, доступного для фактичного отримання позивачем при пред'явленні картки на АЗС. Договором між сторонами не визначалося додаткових умов чи дій позивача для отримання палива на АЗС при пред'явленні талонів.
Таким чином, неможливість використання талонів у повній кількості, доводить не виконання відповідачем зобов'язання з поставки товарів у обсязі та в кількості, погодженій сторонами у договорах.
Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на їх спростування відповідачем, керуючись стандартом доказування вірогідності доказів, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини щодо неможливості реалізації ним придбаних у відповідача талонів на суму 657580,00 грн.
Із суті правовідносин, що виникли між сторонами, та виходячи з обставин справи, зокрема, здійснення позивачем оплати товару у повному розмірі, суд зазначає, що фактично позивачем придбано товар на умовах передоплати, тому до правовідносин застосовуються положення ст. 693 Цивільного кодексу України.
Отже, у зв'язку з непоставкою відповідачем позивачу оплаченого останнім товару, у відповідача виникло зобов'язання (грошове зобов'язання) із повернення попередньої оплати, сплаченої позивачем, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України та частини першої статті 530 ЦК України.
При цьому, зі змісту статті 693 Цивільного кодексу України права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Вказані правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 910/18530/23 та від 11.02.2025 у справі № 914/1314/24, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
З огляду на вищевикладене, в силу вищевикладених вимог чинного законодавства, позивач наділений правом вимагати повернення коштів попередньої оплати, а також позивач має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі, й судовий.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що документально підтверджене волевиявлення Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області щодо обрання одного з вищенаведених варіантів поведінки було виражене у направленні на адресу відповідача, зокрема, листа та подальшому поданні позову з вимогою про стягнення з відповідача суми перерахованої останньому попередньої оплати непоставленого товару в розмірі 657580,00 грн.
Окрім того, суд зауважує, що виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням. Позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду №918/631/19 від 22.09.2020.
Водночас, під час розгляду справи в суді жодних доказів, які б підтверджували поставку товару чи повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 657580,00 грн відповідач не надав, доводів позивача в цій частині не спростував.
Поряд з цим суд вважає, що наявність працюючої інфраструктури постачальника є ключовою умовою виконання зобов'язання. Пасивна поведінка відповідача, який не надав відповіді на лист (факт отримання якої відповідачем не спростовано), не інформував покупця і не запропонував заміни талонів або повернення коштів, свідчить про неналежне виконання договірних зобов'язань. Припинення роботи АЗС без належного інформування позивача, за відсутності пропозицій альтернативної поставки або повернення коштів, дає підстави суду вважати зобов'язання невиконаним, що є підставою для повернення попередньої оплати у повному обсязі.
Враховуючи встановлені вище обставини, не спростовані відповідачем, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність у позивача права на отримання від відповідача грошових коштів у розмірі вартості товару, який з незалежних від позивача причин не міг бути отриманий згідно з умовами договору на АЗС.
Враховуючи викладене, з огляду на встановлені законом принципи змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та вірогідності доказів, згідно з яким наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, враховуючи арифметичну відповідність суми боргу встановленим судом обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 657580,00 грн проведеної оплати за недоотримане паливо за договором № 116-24 від 03.09.2024 підтверджені документально та нормами матеріального права, не спростовані у встановленому порядку відповідачем, а тому в цій частині підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу позивач заявив до стягнення з відповідача 183,76 грн пені за період з 01.03.2025 по 14.04.2025 та 46030,60 грн штрафу у розмірі 7% від вартості товарів.
Щодо наслідків порушення відповідачем умов договору суд зазначає, що за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.7-7.9 постанови від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 зазначила таке: «Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин».
Так, згідно п. 7.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Досліджені умови договору узгоджуються з нормами чинного законодавства та усталеною судовою практикою.
Як вбачається з умов договору (п.10.5.) сторонами передбачено, що усі повідомлення, додатки, доповнення до договору, передані за допомогою факсу і/або електронною поштою, мають юридичну силу до моменту передачі оригіналів. Вочевидь, для реалізації вказаної умови сторонами у реквізитах сторін зазначені адреси їх електронних пошт, адрес для листування та юридичних адрес.
Як встановлено судом вище, позивачем лист № 5-6821/25-вих від 11.02.2025 було направлено на електронні адреси відповідача, зазначені в договорі (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2), що підтверджується наданим скріншотом з веб-сторінки електронної пошти. Належних та достовірних доказів відповідача на спростування зазначеного матеріали справи не містять.
Таким чином, письмове повідомлення про заборгованість, направлене на офіційну адресу електронної пошти відповідача, зазначену в договорі, можна вважати належно направленим. Відтак позивач належним чином реалізував передбачене чинним законодавством право на повернення вартості недоотриманого палива за договором.
Суд не погоджується з тим, що термін нарахування пені має починатися саме з 03.01.2025 оскільки, позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження того, що саме 03.01.2025 відбулась відмова у видачі пального.
Для визначення строку виконання для такої вимоги суд керується ст. 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, з тексту листа від 11.02.2025 № 5-6821/25 вбачається, що у ньому не встановлено строк, у який відповідач повинен виконати зобов'язання щодо заміни талонів або здійснити повернення коштів. Враховуючи приписи ст. 530 ЦК України, суд вважає правомірним нарахуванням пені за період з 19.02.2025 (наступний день після закінчення семиденного строку від дня пред'явлення вимоги) по 14.04.2025.
Здійснивши самостійно розрахунок пені за період з 19.02.2025 по 14.04.2025 (657 580,00 x 0.1 x 55 : 100), суд встановив, що обґрунтованою сумою є 36166,90 грн, що є більшою за суму, заявлену позивачем. Відтак, виходячи з приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України, якою встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, належною до стягнення у межах заявленого періоду є пеня у розмірі, заявленому позивачем.
Крім того, з відповідача підлягає стягненню штраф у розмірі 7% від вартості не поставленого товару, що правильно розрахований позивачем та складає 46030,60 грн.
Суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
В свою чергу, частиною 1 ст. 14 ГПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 в справі від 22.02.2024 в справі № 915/1723/21, від 28.09.2023 в справі № 910/19206/21, від 28.09.2022 в справі № 910/1539/21 (910/9303/21) та від 18.05.2021 в справі №916/2255/18.
З огляду зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як:
- належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання;
- обов'язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду та здійснюється за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами.
Судом також враховано, що достовірність - властивість інформації бути правильно сприйнятою, ймовірність відсутності помилок, безсумнівна вірність наведених відомостей, які сприймає людина; відомості можуть бути достовірними або недостовірними для того, хто їх сприймає, а не взагалі.
При цьому, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Передбачений вказаною нормою стандарт доказування вірогідність доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов'язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу) (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 16 квітня 2025 у справі № 922/5322/23).
Жодних документально обґрунтованих заперечень з приводу викладених обставин відповідач в ході розгляду справи не надав. Також відповідач як не спростував переліку невикористаних позивачем талонів, так і не надав власного розрахунку суми коштів, що підлягає поверненню.
Водночас, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Також суд враховує необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначає, що саме принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18. Подібний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зазначено, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Відповідач не надав суду жодних доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v Spain), параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), параграф 32).
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». «Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю «питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви в частині стягнення суми попередньої оплати за договорами поставки, хоча йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням тієї обставини, що відповідачем у справі факти, викладені в позовній заяві, не спростовано, господарський суд, приймаючи до уваги встановлені ним дійсні обставини справи, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення попередньої оплати в розмірі 657580,00 грн, пені в розмірі 183,76 грн та штрафу в розмірі 46030,60 грн.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, сплачений останнім при поданні позову судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача в сумі 8445,54 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» (37043, Полтавська обл., Пирятинський р-н, Шлях Київ-Харків, корпус 134 км, код ЄДРПОУ 25392923) на користь Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області (65005, м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 2, код ЄДРПОУ 26302945) попередню оплату вартості товару в розмірі 657 580 (шістсот п'ятдесят сім тисяч п'ятсот вісімдесят) грн 00 коп, штраф в розмірі 46 030 (сорок шість тисяч тридцять) грн 60 коп, пеню в розмірі 183 (сто вісімдесят три) грн 76 коп та судовий збір в розмірі 8 445 (вісім тисяч чотириста сорок п'ять) грн 54 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 26 березня 2026 р.
Суддя О.В. Цісельський