ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у забезпеченні доказів та забезпеченні позову
м. Київ
04.03.2026Справа № 910/1801/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М., при секретарі судового засідання Колосовій О.П., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали
заяв позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАММО"
про вжиття заходів забезпечення доказів та про забезпечення позову
у справі №910/1801/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАММО" вул. Січових Стрільців, 37/41, м. Київ, 04053
до гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1
про стягнення 2 516 756,03 грн.
Представники сторін:
від позивача: Комарова О.В. (в режимі ВКЗ)
від відповідача: Монько Є.М. (в режимі ВКЗ)
Товариство з обмеженою відповідальністю "БЛАММО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до гр. ОСОБА_1 про стягнення 2 516 756,03 грн., а саме 1 375 950,25 грн. збитків, 195 847,34 грн. процентів річних та 944 958,44 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що перебуваючи в статусі учасника та з 12.01.2021 року - на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАММО", відповідач протиправно розпорядився грошовими коштами, які перебували у власності позивача на банківському рахунку ТОВ "БЛАММО" у АТ "Державний ощадний банк України", та шляхом зняття готівкових коштів у відділеннях, з банкоматів банку в загальній сумі 1 375 950,25 грн., завдав позивачеві збитки у вказаній сумі, за наявності яких позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.
Поряд із цим, разом з позовною заявою позивачем через канцелярію суду подані:
- заява б/н від 12.02.2026 року про забезпечення доказів, в якій позивач просить суд в порядку ст.ст. 110-112 ГПК України забезпечити докази у справі № 910/1801/26 шляхом витребування у Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" доказів, які становлять банківську таємницю, а саме: записи із відеокамер обслуговуючих відділень, банкоматів, де зафіксовано обслуговування гр. ОСОБА_1 в процесі зняття готівкових грошових коштів з корпоративної платіжної картки до розрахункового рахунку ТОВ "БЛАММО" № НОМЕР_1 та копії чеків на заняття готівки держателем карти гр. ОСОБА_1 до розрахункового рахунку ТОВ "БЛАММО" № НОМЕР_1 в касі банку або АТМ (банкоматі) банку, а також провести судове засідання по розгляду заяви про забезпечення доказів в режимі відеоконференції;
- заява б/н від 12.02.2026 року про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову у справі № 910/1801/26 шляхом:
накладення арешту (тимчасового обмеження права на відчуження та розпорядження майном) на транспортний засіб, що належить на праві власності та зареєстрований в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів за громадянином України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер/РНОКПП НОМЕР_2 ), а саме: автотранспортний засіб марка AUDI, модель Q7, рік випуску 2018, колір чорний, тип авто - легковий, тип кузова - універсал, дата проведення останньої реєстрації за власником 30.03.2024 року, призначення ТЗ - загальний, тип палива - дизельне паливо, об'єм (потужність) двигуна см3 2967, власна вага ТЗ 2070,00, загальна вага ТЗ 2765,00 в межах суми загального розміру позовних вимог;
заборони будь-яким особам, у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо користування, розпорядження, відчуження транспортного засобу марка AUDI, модель Q7, рік випуску 2018, колір чорний, тип авто - легковий, тип кузова - універсал, дата проведення останньої реєстрації за власником 30.03.2024, призначення ТЗ - загальний, тип палива - дизельне паливо, об'єм (потужність) двигуна см3 2967, власна вага ТЗ 2070,00, загальна вага ТЗ 2765,00, що належить на праві власності та зареєстрований в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів за громадянином України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер/РНОКПП НОМЕР_2 );
передачі транспортного засобу марка AUDI, модель Q7, рік випуску 2018, колір чорний, тип авто - легковий, тип кузова - універсал, дата проведення останньої реєстрації за власником 30.03.2024, призначення ТЗ - загальний, тип палива - дизельне паливо, об'єм (потужність) двигуна см3 2967, власна вага ТЗ 2070,00, загальна вага ТЗ 2765,00, що належить на праві власності та зареєстрований в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів за громадянином України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер/РНОКПП НОМЕР_2 ) на відповідальне зберігання Головному сервісному центру МВС України (код ЄДРПОУ 40109173, тел. (044) 272 37 56, поштова адреса: вул. Лук'янівська, 62, м. Київ, 04052, електронна адреса: info@hsc.gov.uа).
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.02.2026 року заяви про забезпечення доказів та про забезпечення позову передані на розгляд судді Селівону А.М. як судді, в провадженні якого перебуває справа № 910/1801/26.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1801/26, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 25.03.2026.
Окрім цього ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 прийнято до розгляду заяви представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАММО" про забезпечення доказів та про забезпечення позову у справі № 910/1801/26, судове засідання по розгляду заяв призначено на 04.03.2026, а також задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні 04.03.2026 та всіх наступних судових засіданнях у справі № 910/1801/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 27.02.2026 від представника відповідача надійшла заява б/н від 27.02.2026 року про проведення судового засідання 04.03.2026 року та всіх наступних судових засідань у справі № 910/1801/26 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 задоволено заяву представника відповідача про участь у судовому засіданні 04.03.2026 та всіх наступних судових засіданнях у справі № 910/1801/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У судовому засіданні з розгляду заяв позивача 04.03.2026 року уповноважені представники позивача та відповідача взяли участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Судом повідомлено, що через систему "Електронний суд" 03.03.2024 року від представника відповідача надійшли заперечення б/н від 02.03.2026 року на заяву позивача про забезпечення позову, з доказами надсилання їх копії до електронного кабінету позивача, в яких відповідач просить відмовити в задоволення заяви позивача про забезпечення позову, посилаючись на відсутність доказів реальної загрози невиконання рішення суду, надмірність і неспівмірність заходів забезпечення, а також фактичну неможливість виконання заявлених позивачем до вжиття заходів забезпечення в частині передачі транспортного засобу на відповідальне зберігання Головному сервісному центру МВС. Також у вказаних заперечення відповідач просить у разі задоволення заяви позивача застосувати заходи зустрічного забезпечення відповідно до ст. 141 ГПК України шляхом зобов'язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в сумі 2 516 756,03 грн. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.
Будь яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від сторін, окрім зазначених вище, станом на час проведення судового засідання з розгляду заяв позивача 04.03.2026 року до суду не надходило.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У судовому засіданні 04.03.2026 року уповноважений представник позивача (заявника) надав пояснення по суті поданих заяв про забезпечення доказів та про забезпечення позову, підтримав їх та просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 04.03.2026 року проти задоволення заяви позивача про забезпечення позову заперечував, вирішення заяви позивача про забезпечення доказів - залишив на розсуд суду.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 04.03.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Дослідивши матеріали справи, подані заяви та докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, суд
За приписами статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У відповідності зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно ч. 1 ст. 110 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
Частинами 2 та 3 вказаної статті передбачено, що способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.
Тобто, заходи забезпечення доказів вживаються судом з метою збереження доказу, на який посилається учасник справи, та запобіганню неможливим або утрудненим подання учасником справи такого доказу до суду у майбутньому для доведення обґрунтованості своєї правової позиції, отже такі заходи спрямовані на недопущення знищення чи втрати доказів.
Окрім цього, забезпечення доказів надає додаткову гарантію не лише збереження доказів, а й їх дослідження судом, позаяк застосовується з метою запобігання настанню негативних наслідків, тобто вжиття судом невідкладних заходів до закріплення у визначеному процесуальному порядку фактичних даних з метою використання їх як доказів при розгляді господарських справ.
Підставою для забезпечення доказів є побоювання учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, що вони будуть втрачені або подача потрібних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
За змістом ч. 1 ст. 111 Господарського процесуального кодексу України у заяві про забезпечення доказів зазначаються, зокрема, докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів.
Таким чином, обов'язок обґрунтування необхідності забезпечення таких доказів положення ст. 111 вказаного Кодексу покладають саме на заінтересовану особу .
З аналізу вказаної норми вбачається, що обґрунтованим є вжиття заходів забезпечення доказів лише у разі, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
Зокрема, як встановлено судом, в обґрунтування заяви про забезпечення доказів, в якій позивач просить суд забезпечити докази у справі № 910/1801/26 шляхом витребування у Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" доказів, які становлять банківську таємницю, а саме: записи із відеокамер обслуговуючих відділень, банкоматів, де зафіксовано обслуговування гр. ОСОБА_1 в процесі зняття готівкових грошових коштів з корпоративної платіжної картки до розрахункового рахунку ТОВ "БЛАММО" № НОМЕР_1 та копії чеків на заняття готівки держателем карти гр. ОСОБА_1 до розрахункового рахунку ТОВ "БЛАММО" № НОМЕР_1 в касі банку або АТМ (банкоматі) банку, ТОВ "БЛАММО" посилається на той факт, що товариство позбавлене можливості самостійно отримати вказані документи, оскільки на запити керівника позивача АТ "Ощадбанк" 10.06.2025 року та 26.06.2025 року надано лише частину запитуваної інформації, зокрема, щодо руху грошових коштів по поточному рахунку № НОМЕР_3 , відкритому у гривні України, за період з 21.01.2021 по 30.05.2021 шляхом видачі виписки від 04.06.2025, а також повідомлено про закриття зазначеного рахунку 26.07.2021 року.
Крім того, банком повідомлено, що ТОВ "БЛАММО" 22.01.2021 року відкрито рахунок із використанням корпоративної платіжної картки до рахунку № НОМЕР_1 , при цьому держателем картки зазначено ОСОБА_1 . Також надано інформацію щодо руху грошових коштів із використанням зазначеної корпоративної платіжної картки за період з 21.01.2021 по 30.05.2025 шляхом видачі виписки від 11.06.2025 та повідомлено про закриття рахунку 11.01.2022 року.
Разом із тим, щодо надання копій чеків на зняття готівкових коштів держателем картки у касі банку або через банкомати (ATM) банком зазначено, що відповідні документи за вказаний період перебувають у центральному архіві банку та не можуть бути надані клієнту відповідно до умов діючих банківських послуг.
Додатково заявник вказує на необхідність отримання доказів, які б безпосередньо підтверджували факт особистого вчинення відповідних дій відповідачем, а саме зняття готівкових коштів із використанням корпоративної платіжної картки, виданої до розрахункового рахунку ТОВ "БЛАММО", якими, за твердженням позивача, є записи з камер відеоспостереження банківських відділень та банкоматів, на яких зафіксовано обслуговування ОСОБА_1 у процесі зняття готівкових коштів, а також відповідні банківські чеки щодо здійснення таких операцій. Водночас, як наголошує позивач, відеозаписи камер банківських установ, а також інформація щодо здійснених банківських операцій, можуть містити банківську таємницю та/або персональні дані фізичних осіб, у зв'язку з чим доступ до такої інформації є обмеженим та можливий виключно у випадках і в порядку, передбачених законом.
Посилаючись на ймовірність заперечення відповідачем факту зняття готівкових коштів з рахунку позивача, позивач (заявник) зазначає про наявність об'єктивних труднощів у збиранні доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 у 2021 році розпорядився грошовими коштами позивача, які обліковувалися на банківському рахунку ТОВ "БЛАММО", шляхом їх зняття у готівковій формі.
Крім того, позивач також зазначає, що з моменту вчинення вказаних дій до моменту звернення до суду минуло майже п'ять років, у зв'язку з чим, з урахуванням обмежених строків зберігання таких доказів, як відеозаписи з камер спостереження та банківські чеки, існує ймовірність їх втрати або неможливості подання у подальшому, що зумовлює необхідність забезпечення відповідних доказів у порядку, передбаченому статтею 110 Господарського процесуального кодексу України.
В свою чергу суд наголошує, що забезпечення доказів способом їх витребування, хоча і спрямоване на реалізацію права сторони належним чином довести свої вимоги та заперечення, проте носить відмінний процесуальний характер від витребування доказів в порядку ст.ст. 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вживається у випадку наявності у такої сторони підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
Натомість, як вбачається із поданої позивачем заяви про забезпечення доказів, всупереч вищезазначеним приписам чинного законодавства остання не містить обґрунтувань, обставин та підстав припускати, що засіб доказування в подальшому може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
Наразі, доводи позивача в поданій заяві про забезпечення доказів зводяться виключно до неможливості отримання доказів (запитуваних документів) позивачем самостійно.
При цьому матеріали заяви не містять та позивачем не надано суду як інформації щодо строків зберігання в банку відеоматеріалів з відеокамер та банківських чеків, так і доказів вжиття позивачем відповідних заходів щодо отримання від АТ «Державний ощадний банк України» таких даних (звернення з запитами тощо).
З урахуванням викладеного, оскільки в заяві про забезпечення доказів жодним чином не аргументується, які обставини свідчать про те, що в майбутньому зазначені докази можуть бути втрачені або подання їх стане ускладненим, а також не наведено обставин, з якими господарське процесуальне законодавство пов'язує можливість застосування заходів забезпечення доказів у справі, за висновками суду підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення доказів відсутні.
Згідно частини 5 статті 112 ГПК України за результатами розгляду заяви про забезпечення доказів суд постановляє ухвалу про задоволення чи відмову у задоволенні заяви.
Поряд із цим суд звертає увагу заявника, що останній в подальшому не позбавлений права звернутись до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, в межах заявленого позову.
В частині поданої позивачем заяви про забезпечення позову суд зазначає, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 року. №5-рп/2011).
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), наявне у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов'язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов'язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість тощо.
В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв'язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.
Наразі, в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається виключно на припущення, що майно відповідача, яке перебуває у власності останнього, може зникнути або стан його - погіршитись на момент виконання рішення, позаяк відповідач має можливість як відчуження належного йому майна (транспортного засобу) в будь - який час, так і використання такого майна в якості забезпечення своїх зобов'язань перед третіми особами, а також має можливість перетнути державний кордон України на наявному транспортному засобі або пошкодити автомомбіль, в той час як у разі задоволення позовних вимог таке виконання рішення про стягнення грошових коштів безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника зазначеного в заяві рухомого майна. Відтак, на думку заявника, оскільки відповідач ухиляється від виконання зобов'язань з повернення коштів позивачеві (відшкодування збитків), накладення арешту на рухоме майно відповідача є додатковою гарантією реального виконання рішення суду, в тому числі шляхом застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Додатково позивач посилається на відповідність заявлених заходів забезпечення позову критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності, враховуючи розмір позовних вимог в сумі 2 516 756,03 грн. та зважаючи на те, що, на переконання позивача, вартість рухомого майна, на яке позивач просить суд накласти арешт та відносно якого встановити відповідну заборону, співмірна та відповідає ціні заявленого позивачем позову.
При цьому позивач вважає, що з урахуванням факту придбання відповідачем вказаного транспортного засобу після вчинених дій з заволодіння грошовими коштами товариства, транспортний засіб марка AUDI, модель Q7, рік випуску 2018, придбаний відповідачем в 2024 році, ймовірно, за рахунок грошових коштів ТОВ «БЛАММО» або, щонайменше, в суттєвій частини за вищезазначені кошти.
Також позивач наголошує на наявності у власності відповідача за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно однокімнатної квартири, загальною площею 30,8 кв.м у місті Севастополь по вулиці Потапова Комбрига, примусова реалізація якої в процесі виконання рішення суду як майна, що знаходиться на окупованій території, не можлива.
Відтак, відсутність будь - якого нерухомого майна відповідача на підконтрольній Україні території, за рахунок якого в подальшому можливе виконання рішення суду, на думку заявника, в сукупності з рештою доказів майнового стану відповідача, ставить під сумнів можливість виконання рішення суду по даній справі в разі задоволення позову, оскільки існує загроза неможливості або утруднення його виконання.
Інших доводів та будь - яких підстав для вжиття заходів забезпечення позову, окрім посилання на необхідність забезпечення позову з метою гарантування відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання судового рішення, позивачем в поданій суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено.
Суд зазначає, що згідно правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 та від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Суд звертає увагу на те, що наявна у відповідача можливість в будь-який момент відчужити рухоме майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому можливо утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, постанові Верховного суду від 09.06.2023 року у справі № 37з-23).
Проте, суд наголошує на тому, що вимоги про застосування заходів забезпечення майнового позову з підстав відсутності коштів та можливості відчуження/зменшення за кількістю майна не можуть ґрунтуватися виключно на припущеннях, позаяк, в даному випадку, твердження про неможливість/утруднення виконання рішення суду не підкріплені належними та допустимими доказами. Зокрема, жодних доказів вчинення відповідачем дій щодо можливого відчуження рухомого майна та/або наявності намірів таких дій позивачем суду також не надано.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.12.2021 року у справі № 910/10598/21, передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).
Суд наголошує, що частиною четвертою статті 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 року у справі №910/4669/21).
Як зазначено в постановах Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21, від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. в постановах від 09.12.2020 року у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 року у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Вирішуючи питання обґрунтованості заяви позивача про забезпечення позову та враховуючи розмір заявлених позовних вимог про стягнення збитків судом встановлено, що вимоги про вжиття заходів забезпечення позову заявлені ТОВ «БЛАММО» виходячи з наявності у власності відповідача транспортного засобу марка AUDI, модель Q7, рік випуску 2018, ринкова вартість якого співмірна з ціною позову, та який позивач просить суд передати на відповідальне зберігання Головному сервісному центру МВС України, у зв'язку з чим суд з урахуванням постанови Верховного Суду від 19.02.2021 року у справі №643/12369/19 зазначає, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо рухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження рухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Суд звертає увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують права відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
Окрім цього, як зазначено у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 року у справі №910/7338/19, співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Саме на оцінці цих обставин неодноразово акцентував увагу Верховний Суд, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, пов'язаних із забезпеченням позовів у корпоративних спорах. Подібна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 24.06.2020 року у справі №902/1051/19, від 11.08.2020 року у справі №911/3136/19, від 26.08.2020 року у справі №907/73/19, від 19.10.2020 року у справі №915/373/20.
При цьому, як наголошено в постанові Верховного Суду від 19.10.2020 року у справі №915/373/20, за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. У разі вжиття такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном і не позбавляється їх.
В контексті вищевикладеного суд зазначає, що забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника), проте вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, зокрема, відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Наразі, за висновками суду, заявлені позивачем заходи забезпечення позову шляхом заборони будь - яким особам, в тому числі відповідачу, у будь - який спосіб вчиняти дії щодо користування належним відповідачеві транспортним засобом, не є співмірними заявленим позовним вимогам, та вилучення рухомого майна як захід забезпечення позову є надмірним і невідповідним (неадекватним) предмету позову, позаяк вилучення основного рухомого майна, вірогідно необхідного для роботи/забезпечення потреб відповідача, визнається надмірним, якщо позов стосується лише грошового стягнення і перевищує реальні потреби захисту інтересів позивача.
В свою чергу суд звертає увагу, що згідно з Положенням про Головний сервісний центр МВС (в редакції наказу МВС № 786 від 12.11.2025 року, ГСЦ МВС є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг , вичерпний перелік завдань та функцій якого не передбачає здійснення зберігання транспортних засобів третіх осіб, на які накладено арешт судом. Основними функціями установи є реєстрація транспортних засобів, видача посвідчень водія, ведення реєстрів тощо.
Відповідно до Розділу V п. 20 Положення основним видом економічної діяльності ГСЦ МВС є КВЕД 84.11.Державне управління загального характеру. Також ГСЦ МВС здійснює діяльність за КВЕД 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем, 63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на веб-узлах і пов'язана з ними діяльність. Установи МВС не мають у штаті та на балансі фахівців чи майданчиків для комерційного або відповідального зберігання приватного майна у межах господарських спорів.
Таким чином, з огляду на відсутність у Головного сервісного центру МВС відповідних функцій, компетенції та повноважень, зазначення в заяві про забезпечення позову вимог про передачу транспортного засобу на зберігання ГСЦ МВС України та обрання вказаної установи як зберігача є неправомірним та таким, що не відповідає приписам чинного законодавства.
Також суд наголошує на тому, що вимоги про застосування заходів забезпечення майнового позову з підстав можливого зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна відповідача та відсутності коштів не можуть ґрунтуватися виключно на припущеннях, позаяк, в даному випадку, твердження про неможливість/утруднення виконання рішення суду не підкріплені належними та допустимими доказами. Зокрема, жодних доказів виведення відповідачем грошових коштів з рахунків, вчинення дій щодо купівлі - продажу на значні суми, намірів щодо відчуження належного відповідачу рухомого майна та/або наявності намірів таких дій (оголошення тощо) позивачем суду також не надано.
Отже, за відсутності вжиття позивачем повного обсягу дій з метою отримання даних щодо майнового стану відповідача та реальної можливості виконання судового рішення за рахунок майна/грошових коштів останнього, зокрема, нез'ясування з відкритих джерел в мережі Інтернет (сервіси типу типу Opendatabot або YouControl, моніторингу державних онлайн-реєстрів та сайтів антикорупційних органів тощо) можливих джерел доходів відповідача, забезпечення страхування належного відповідачу транспортного засобу з метою відшкодування вартості (за наявності) пошкоджень/знищення/крадіжки, наведені в поданій суду заяві загальні обґрунтування можливості вжиття заходів забезпечення позову у справі, предметом спору якої є стягнення грошових коштів, не є беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що виконання рішення у справі буде ускладнено, або унеможливлено, позаяк доводи представника заявника в обґрунтування забезпечення позову ґрунтуються лише на його припущеннях без надання достатніх переконливих доказів.
В свою чергу, за результатами аналізу позовних матеріалів та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обґрунтування за умови відсутності будь - яких доказів на підтвердження належних підстав не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення в подальшому від виконання судового рішення, відповідно, не можуть визначатись судом як безумовна підстава для застосування забезпечення позову, позаяк подана ТОВ «БЛАММО» заява про забезпечення позову за своїм змістом зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить будь - якого обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме такої неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
На переконання суду, заявником не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися.
Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.110-112, 136, 137, 140, 233 - 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні заяв позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАММО" про вжиття заходів забезпечення доказів та про забезпечення позову у справі № 910/1801/26 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в порядку і строки, передбачені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України
Суддя А.М.Селівон