12.03.2026 м.Дніпро
Справа № 904/517/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.,
за участі секретаря судового засідання: Кахикало А.С.
представника позивача - Заверюха В.О.
представника відповідача - (апелянта) - Олюха В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2026 (суддя Назаренко Н.Г.) у справі № 904/517/26
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Глобал Лоджістик»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд»
про стягнення боргу
Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2026 у справі № 904/517/26 (суддя Назаренко Н.Г.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Глобал Лоджистік» про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд» (50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Матусевича Віталія, будинок 41/3, приміщення 11, код ЄДРПОУ: 39462611) і грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд» (50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Матусевича Віталія, будинок 41/3, приміщення 11, код ЄДРПОУ: 39462611), в межах суми стягнення в розмірі 18 902 353,74 грн. до набрання рішенням по справі законної сили.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, господарський суд зазначив, що з метою забезпечення реального захисту порушених прав та інтересів позивача у майбутньому, заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Глобал Лоджістик» підлягає задоволенню.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд», в якій просить прийняти дану апеляційну скаргу до розгляду, скасувати повністю ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2026 по справі 904/517/26 та ухвалити нову ухвалу по справі 904/517/26, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Глобал Лоджистік» в задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.
Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Скаржник вважає, що під час винесення оскаржуваної ухвали суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме частини 4 статті 137 ГПК України, відповідно до якої заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Оскаржуваною ухвалою суд одночасно наклав арешт і на рухоме та нерухоме майно відповідача, і на грошові кошти, що обліковуються на його розрахункових рахунках, в межах суми стягнення 18 902 353,74 грн. При цьому суд мотивував задоволення заяви тим, що обраний вид забезпечення позову не призводить до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично залишиться у володінні та користуванні титульного власника, а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним.
Апелянт зазначає, що вищенаведена позиція суду є внутрішньо суперечливою, оскільки суд застосовує однакову логічну конструкцію до арешту рухомого, нерухомого майна та грошових коштів, не враховуючи особливості правової природи грошових коштів. На відміну від рухомого та нерухомого майна, грошові кошти не можуть перебувати у користуванні без фактичного розпорядження ними, тому арешт грошових коштів призводить до повної заборони на їх використання, а не лише обмеження розпорядження у вузькому сенсі. Скаржник також вказує, що суд не застосував норми пункту 6 статті 3 ЦК України, якими передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Зважаючи на значний розмір позовних вимог - 18 902 353,74 грн, апелянт наголошує, що арешт грошових коштів ТОВ «Шерман Трейд» фактично призводить до повної паралізації господарської діяльності підприємства. До вирішення судового спору по суті підприємство протиправно позбавлене права проводити взаєморозрахунки з контрагентами, використовувати грошові кошти для забезпечення власної господарської діяльності тощо. В перспективі це може призвести до нарахування значних штрафних санкцій по укладеним договорам з контрагентами, розірвання таких договорів та навіть вимушеного банкрутства підприємства. Відтак, на думку скаржника, застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову не забезпечують принцип співмірності із заявленими позивачем вимогами та невиправдано обмежують майнові права відповідача, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції при винесенні ухвали суд першої інстанції не врахував позицію Верховного Суду, сформовану в постанові від 08.10.2024 у справі № 5026/1357/2012 (925/229/24), де Верховний Суд вказав, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду, запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Апелянт стверджує, що жодна із зазначених обставин не проаналізована та не описана в ухвалі суду, а також судом не враховано відсутність у заяві переліку майна відповідача.
Скаржник також посилається на висновок Верховного Суду у зазначеній постанові про те, що у кожному конкретному випадку суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття заходів забезпечення позову можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду, при цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Апелянт зазначає, що позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність будь-яких обставин, що можуть перешкодити виконанню рішення суду. Навіть у позовній заяві позивачем не заперечується те, що відповідач здійснював часткові оплати наданих послуг, що не може свідчити про недобросовісність відповідача. Крім того, скаржник посилається на об'єктивні показники добросовісності ТОВ «Шерман Трейд»: інформація з відкритих джерел (сайт «Опендатабот») вказує на позитивну динаміку господарської діяльності підприємства; за всю історію господарської діяльності з 2014 року підприємство фігурувало лише у двох судових справах, в одній з яких було позивачем (справа № 910/4229/19), а інша - це дана справа. Апелянт наголошує, що за всю історію діяльності підприємство не мало проблем ані з іншими суб'єктами господарювання, ані з державою, що у сукупності вказує на відсутність обставин, які свідчать про можливість виникнення перешкод для виконання рішення суду. Наявність відповідних обставин, без підтвердження їх належними доказами, є виключно припущенням з боку позивача та суду.
Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу
Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Глобал Лоджістик» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд» та вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а ухвалу суду першої інстанції такою, що підлягає залишенню без змін, посилаючись на наступне:
Позивач зазначає, що між ТОВ «Юнайтед Глобал Лоджістик» та ТОВ «Шерман Трейд» 18 жовтня 2024 року було укладено договір № 378-ЮГЛ про надання транспортно-експедиторських послуг, на виконання якого позивачем було надано комплекс транспортно-експедиторських послуг з організації залізничного перевезення вантажу - концентрату ільменітового. Існування заборгованості відповідача у розмірі 13 515 752,81 грн підтверджується актами здачі-приймання робіт, підписаними обома сторонами, рахунками-фактурами, а також платіжними інструкціями, що підтверджують оплату позивачем послуг третіх осіб, залучених для виконання договору. Часткова сплата заборгованості підтверджується випискою ПАТ «МТБ БАНК» по рахунку позивача.
Позивач наголошує, що між сторонами дійсно існує спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а обсяг позовних вимог є значним. Виконання в майбутньому судового рішення про стягнення грошових коштів безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості, відтак арешт грошових коштів та майна матиме наслідком збереження грошових коштів та буде додатковою гарантією реального виконання рішення суду.
Позивач також зазначає, що накладення арешту одночасно на грошові кошти та майно в межах суми позову є обґрунтованим з огляду на неможливість встановити достатність чи недостатність грошових коштів відповідача для задоволення вимог, що відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22. Вжиті заходи забезпечення позову є співмірними до заявлених позовних вимог, оскільки ціна позову складає 18 902 353,74 грн, що є досить значною сумою.
Позивач звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі відповідач не заперечує факт наявності заборгованості перед позивачем за договором та не наводить жодних обґрунтованих пояснень щодо тривалого непогашення такої заборгованості. Сам факт несплати коштів за належно надані послуги свідчить про недобросовісність відповідача як сторони договірних правовідносин. Позивач зазначає, що заборгованість є занадто великою, щоб вважати, що відповідач, усвідомивши можливі наслідки задоволення позову, не буде вчиняти дій, направлених на уникнення відповідальності (виведення грошових коштів з рахунків, відчуження майна на користь третіх осіб тощо).
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду у постанові по справі № 925/229/24, позивач зазначає, що такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції були враховані висновки Верховного Суду, викладені у численних постановах, а практика Верховного Суду з питань вжиття заходів забезпечення позову є усталеною. Висновки Верховного Суду у справі, на яку посилається відповідач, є аналогічними висновкам у справах, на які послався суд першої інстанції.
Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кошлі А.О. (доповідач), суддів: Стефанів Т.В., Демчина Т.Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд» на Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2026 у справі № 904/517/26 (суддя Назаренко Н.Г.). Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/517/26.Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 12.03.2026 об 11:00 год.
06.03.2026 матеріали справи №904/517/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку
09.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Глобал Лоджістик» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд», про стягнення грошових коштів у розмірі 18 902 353,74 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 13 515 752,81 грн. - основного боргу,
- 264 596,47 грн. - 3% річних,
- 307 684,45 грн. - інфляційні втрати,
- 2 111 169,44 грн - пені,
- 2 703 150,57 грн. - штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 378-ЮГЛ про надання транспортно-експедиторських послуг в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.
12.02.2026 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд» (50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Матусевича Віталія, будинок 41/3, приміщення 11, код ЄДРПОУ: 39462611), які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово - кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд» у межах суми позову 18 902 353,74 грн.
Свою заяву позивач обґрунтовує тим, що між ТОВ «Юнайтед Глобал Лоджістик» та ТОВ «Шерман Трейд» існує спір, який полягає у тому, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість за надані транспортно - експедиторські послуги відповідно до умов укладеного договору. Існування зазначеної заборгованості підтверджується актами приймання - передачі наданих послуг, підписаними обома сторонами, та іншими документами, що додані до позову. Більш того, послуги третіх осіб, які залучалися для надання послуг за укладеним між позивачем та відповідачем договором, були повністю оплачені Експедитором. Останнє підтверджується платіжними інструкціями про переказ грошових коштів.
Заявник вказує, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. З метою виконання можливого судового рішення, заявлені позивачем до відповідача позовні вимоги мають бути забезпечені шляхом накладення арешту у межах суми позовних вимог на грошові кошти та на майно відповідача, що належать ТОВ «Шерман Трейд» і знаходяться у нього, з огляду на те, що невжиття заходів забезпечення позову, ймовірно, матиме наслідком ухилення боржника від виконання грошового зобов'язання перед позивачем та створить можливості для виведення грошових коштів з рахунків та відчуження майна, що у подальшому також унеможливить виконання рішення суду про задоволення позову.
Враховуючи викладене, позивач наголошує, що виконання в майбутньому судового рішення у даній справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості, відтак арешт грошових коштів та майна, який накладається судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, матиме наслідком збереження грошових коштів та додатковою гарантією того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Також позивач вказує на обсяг позовних вимог та наголошує, що загальна сума заборгованості про забезпечення, якого просить ТОВ «Юнайтед Глобал Лоджістик» складає 18 902 353,74 грн - це заборгованість відповідача, несплата якої підтверджується випискою по банку ПАТ «МТБ БАНК» та штрафні санкції, нараховані позивачем відповідно до умов договору.
Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції
Згідно з частиною 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 3, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд» підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач зазначив, що невжиття відповідних заходів може призвести до утруднення або унеможливлення виконання можливого рішення суду, з огляду на наявність у відповідача можливості розпоряджатися належними йому грошовими коштами та майном, у тому числі шляхом їх відчуження чи виведення.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, дійшов висновку про необхідність накладення арешту на грошові кошти та на все рухоме і нерухоме майно відповідача у межах суми позовних вимог, виходячи з того, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать майбутньому відповідачу та знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 18 902 353,74 грн доцільно буде накласти арешт на майно майбутнього відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
На переконання суду першої інстанції, такий захід не призводить до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки не позбавляє його права користування майном, а лише обмежує право розпорядження ним.
Предметом апеляційного перегляду у даній справі є перевірка законності та обґрунтованості ухвали місцевого господарського суду в частині вирішення питання про забезпечення позову, а саме - наявності чи відсутності підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно відповідача.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову є процесуальним інструментом судового захисту, спрямованим на гарантування реального та ефективного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Його сутність полягає у вжитті судом заходів, які запобігають недобросовісним діям відповідача щодо майна чи інших активів, зокрема їх відчуженню, приховуванню, знищенню або знеціненню, що може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення.
Загальною підставою для застосування заходів забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення про те, що невжиття таких заходів може істотно утруднити або зробити неможливим виконання майбутнього судового рішення. При цьому суд має оцінювати не лише формальні доводи заявника, а й надані докази в їх сукупності, які підтверджують існування відповідних ризиків.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є їх обґрунтованість, необхідність та співмірність із заявленими позовними вимогами. Суд повинен уникати надмірного або непропорційного обмеження прав відповідача та інших осіб, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення балансу інтересів сторін.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд зобов'язаний встановити наявність прямого зв'язку між обраним заходом забезпечення та предметом позовних вимог, а також з'ясувати, чи здатен такий захід реально забезпечити виконання можливого судового рішення у разі задоволення позову.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
Принцип співмірності передбачає необхідність співвіднесення судом негативних наслідків, які можуть настати внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, із тими негативними наслідками, що можуть виникнути у разі їх невжиття. При цьому суд має враховувати баланс між правом чи законним інтересом заявника, на захист якого спрямоване забезпечення позову, та можливими майновими обмеженнями для відповідача, зокрема у випадку накладення арешту на його майно.
Адекватність обраного заходу забезпечення позову визначається його відповідністю предмету та характеру заявлених вимог. Така оцінка здійснюється судом з урахуванням співвідношення вартості майна, на яке проситься накладення арешту, та розміру позовних вимог, а також можливих наслідків застосування відповідного заходу для сторін спору.
Обрання належного заходу забезпечення позову забезпечує дотримання принципу співвіднесення виду забезпечувального заходу із заявленими вимогами позивача, що, у свою чергу, сприяє досягненню балансу інтересів сторін та інших учасників процесу, реальному виконанню судового рішення у разі задоволення позову та ефективному захисту порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача без безпідставного обмеження прав відповідача.
З огляду на викладене, необхідною умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення про те, що їх невжиття може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення прав позивача, а також створити перешкоди для виконання можливого судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, в разі задоволення позову.
При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
Колегія суддів зауважує, що обрання належного та адекватного предмету спору заходу забезпечення позову є необхідною умовою дотримання принципу співвіднесення виду забезпечувального заходу із заявленими позовними вимогами. Це, у свою чергу, забезпечує баланс інтересів сторін та інших учасників судового процесу, сприяє реальному та своєчасному виконанню судового рішення у разі задоволення позову, а також гарантує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача без безпідставного обмеження прав та законних інтересів інших осіб.
Вказаний підхід узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23.
Разом з тим, особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову, зобов'язана належним чином обґрунтувати необхідність застосування відповідних заходів, довівши обставини, з якими пов'язується їх вжиття. Відповідно до вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, така особа повинна подати належні та допустимі докази, що підтверджують існування фактичних обставин, які свідчать про ризик утруднення або унеможливлення виконання судового рішення.
Про наявність таких обставин можуть свідчити, зокрема, дії відповідача, спрямовані на уникнення виконання зобов'язань після звернення позивача до суду: відчуження майна, підготовчі дії до його реалізації, нецільове витрачання коштів, укладення правочинів, що можуть вплинути на можливість виконання рішення тощо. Натомість саме лише припущення щодо потенційної можливості ухилення відповідача від виконання судового рішення без належного його підтвердження доказами не може вважатися достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Такий підхід послідовно відображений у практиці Верховного Суду, зокрема у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постановах від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19 та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням наданих позивачем доказів має пересвідчитися, зокрема, у наявності між сторонами реального спору та існуванні обґрунтованого ризику невиконання або утруднення виконання можливого судового рішення у разі задоволення позову. При цьому суд також повинен встановити обсяг заявлених позовних вимог, дослідити дані щодо сторін спору, а також перевірити відповідність обраного заходу забезпечення позову предмету та характеру позовних вимог.
Зазначений підхід узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, а також у постановах Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21 та від 11.02.2026 у справі № 911/9/24.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову визначається судом у кожній конкретній справі з урахуванням встановлених фактичних обставин та загальних процесуальних передумов застосування відповідних заходів.
Водночас процесуальним законом не встановлено вичерпного переліку доказів, які має надати заявник разом із заявою про забезпечення позову. У зв'язку з цим суд зобов'язаний у кожному випадку оцінювати подані докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, для вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову істотне значення має правильне визначення предмета спору, оскільки саме він зумовлює зміст та межі можливих заходів забезпечення і їх співвідношення із заявленими позовними вимогами.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без належного дотримання вимог процесуального закону та без урахування правових позицій суду касаційної інстанції, зокрема щодо обов'язку заявника довести фактичні обставини, які обґрунтовують необхідність забезпечення позову.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги щодо застосування ст. 136, 137 ГПК України, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції розглянув заяву про забезпечення позову без повного врахування зазначених вимог і належної оцінки необхідних фактичних обставин.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції врахував правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у справах № 905/448/22 від 03.03.2023, від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2024 у справі 910/6287/23, від 07.01.2025 у справі № 910/1/21, відповідно до яких у разі подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент розпоряджатися коштами на рахунках та відчужувати належне йому майно є об'єктивною та очевидною. За таких умов існує ризик утруднення виконання судового рішення у разі його ухвалення на користь позивача. Водночас вимога щодо надання доказів на підтвердження таких загальновідомих і очевидних обставин фактично зводиться до покладення на заявника обов'язку доводити те, що за своєю природою не потребує спеціального доказування. Це свідчить про застосування судом надмірно високого або фактично недосяжного стандарту доказування, що може порушувати баланс інтересів сторін у справі.
Колегія суддів наголошує, що універсального підходу до застосування заходів забезпечення позову не існує, оскільки їх застосування або відмова від нього залежить від конкретних обставин кожної справи.
Закон покладає на заявника обов'язок належним чином обґрунтувати підстави, які можуть ускладнити або унеможливити виконання судового рішення чи захист порушених прав. Відповідна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24 та від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
Саме по собі посилання на можливість ухилення відповідача від виконання рішення без належного обґрунтування є припущенням і не може бути достатньою підставою для задоволення заяви, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Заходи забезпечення позову спрямовані на запобігання можливим порушенням прав та інтересів і гарантування виконання судового рішення. Водночас заявник має довести наявність підстав для їх застосування, і така вимога не є проявом надмірного формалізму.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, досліджуючи їх у сукупності, надаючи оцінку кожному доказу та мотивуючи їх прийняття чи відхилення.
З урахуванням положень ст. 136, 137 ГПК України та практики Верховного Суду, саме на заявника покладається обов'язок доведення обставин, які можуть ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.
Заходи забезпечення позову мають відповідати предмету спору та заявленим вимогам, щоб не виходити за їх межі та не створювати необґрунтованих обмежень для сторін.
Отже, звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач повинен належним чином обґрунтувати її підстави та надати докази існування відповідних фактичних обставин, з якими пов'язується застосування обраного заходу.
При цьому, законом не встановлено вичерпного переліку доказів, які має надати заявник разом із заявою про забезпечення позову, тому суд у кожному випадку оцінює подані докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову, зобов'язана обґрунтувати причини такого звернення та надати докази фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування відповідних заходів. Як встановлено апеляційним судом, позивач не довів належним чином наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (див. постанову КГС ВС від 08.10.2025 у справі № 910/6025/25).
Крім того, суд першої інстанції, накладаючи арешт одночасно на грошові кошти відповідача та на все рухоме і нерухоме майно, не врахував вимоги щодо співмірності заходів забезпечення позову.
За наявності підстав для застосування відповідних заходів арешт майна міг бути накладений лише в межах суми, необхідної для покриття різниці між розміром позовних вимог і сумою арештованих грошових коштів, тобто в обсязі, достатньому для можливого виконання судового рішення у разі недостатності коштів. Натомість одночасне накладення арешту на грошові кошти та майно у межах повної суми позову фактично призвело до подвійного забезпечення однієї й тієї самої вимоги, що суперечить принципу співмірності заходів забезпечення позову.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, відповідно до якої одночасне накладення арешту як на грошові кошти, так і на майно відповідача у повному розмірі позовних вимог призводить до фактичного подвійного забезпечення позову та порушує принцип співмірності.
У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, не дотримався вимог статей 86, 136, 137, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надав належної оцінки критеріям співмірності, адекватності та збалансованості обраних заходів забезпечення позову, а також не встановив у повному обсязі наявність підстав для їх застосування.
Колегія суддів зазначає, що позивачем до заяви про забезпечення позову не подано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості обраних заходів забезпечення позову, а суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, не встановив і не навів фактичних обставин, підтверджених доказами у розумінні статей 76, 77 цього Кодексу, які б свідчили про наявність підстав для застосування відповідних заходів, зокрема щодо існування дій відповідача, спрямованих на ухилення від виконання можливого судового рішення, або реального ризику утруднення чи неможливості його виконання.
Зі змісту заяви вбачається, що позивач обмежився загальними твердженнями щодо можливості відповідача розпоряджатися своїм майном та грошовими коштами, що є властивим для будь-якого суб'єкта господарювання і саме по собі не свідчить про наявність конкретного ризику невиконання судового рішення у даній справі. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву, фактично ототожнив сам факт пред'явлення грошових вимог із наявністю такого ризику.
Саме по собі припущення щодо можливості розпорядження майном або ухилення від виконання рішення без належного доказового підтвердження не може вважатися достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову. Водночас колегія суддів наголошує, що оцінка наявності підстав для забезпечення позову здійснюється у кожній конкретній справі з урахуванням її фактичних обставин, предмета та підстав позову, а також принципів співмірності, адекватності та збалансованості обраних заходів.
У даному випадку позивач не довів наявності реального, а не потенційного ризику утруднення виконання судового рішення, не обґрунтував належним чином необхідність застосування саме запропонованих заходів, а суд першої інстанції не перевірив ці обставини належним чином. За таких умов заявлені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам чинного процесуального законодавства, у зв'язку з чим підстави для їх застосування відсутні.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на невідповідність між змістом заяви про забезпечення позову та її прохальною частиною, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.
Так, зі змісту поданої заяви вбачається, що позивач обґрунтовував необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту як на грошові кошти, так і на рухоме та нерухоме майно відповідача у межах ціни позову. Водночас у прохальній (резолютивній) частині заяви позивач просив суд застосувати конкретний захід забезпечення позову, а саме - накласти арешт виключно на грошові кошти відповідача.
Незважаючи на це, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі вийшов за межі заявлених позивачем вимог щодо способу забезпечення позову та застосував більш широкий обсяг обмежень, наклавши арешт не лише на грошові кошти, а й на все рухоме та нерухоме майно відповідача у межах суми позовних вимог.
При цьому, позивачем в обґрунтування заяви не надано інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, Єдиного державного реєстру транспортних засобів, тощо. Відтак не надано відомостей які саме у відповідача наявні у власності активи та якої вартості для співставлення з заявленими вимогами у справі.
Водночас, позивач не надає суду будь-яких доказів відсутності у відповідача грошових коштів на рахунках, а відповідно не доводить неможливості чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому, без накладення арешту на майно відповідача.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України суд вирішує питання про забезпечення позову в межах поданої заяви та заявленого способу забезпечення, з урахуванням обґрунтування заявника. Самостійне розширення судом першої інстанції обсягу заходів забезпечення позову без відповідного клопотання позивача суперечить принципу диспозитивності господарського судочинства та призводить до необґрунтованого втручання у майнові права відповідача.
Таким чином, застосувавши заходи забезпечення позову в частині накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача за відсутності відповідного прохання позивача, суд першої інстанції вийшов за межі поданої заяви про забезпечення позову, чим допустив істотне порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про забезпечення позову.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, наведені в апеляційній скарзі, є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства. Разом із тим суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали неповно з'ясував обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а також дійшов висновків, які не відповідають встановленим у справі обставинам.
На підставі наведеного, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким слід відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Доводи апелянта в ході апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд» підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2026 у справі № 904/517/26 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Глобал Лоджістик» про забезпечення позову слід відмовити.
Вирішення питання щодо розподілу судових витрат
У зв'язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського суду, розподіл сум судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає здійсненню судом першої інстанції за результатами розгляду ним спору, згідно з загальними правилами статті 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерман Трейд» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2026 у справі № 904/517/26 - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2026 у справі № 904/517/26 про забезпечення позову - скасувати.
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Глобал Лоджістик» про забезпечення позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 25.03.2026.
Головуючий суддя А.О. Кошля
Суддя Т.Ю. Демчина
Суддя Т.В. Стефанів