іменем України
25 березня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/6830/24
Головуючий у першій інстанції - Циганко М. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/778/26
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Позивач: ОСОБА_1
Відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповнолітній ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5
Треті особи: орган опіки та піклування Прилуцької міської ради, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Міністерство оборони України
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповнолітньої особи ОСОБА_4 , в інтересах якого діє його мати ОСОБА_5 , про встановлення факту батьківства (суддя Циганко М.О.), постановлену в м.Прилуки,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту, що ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю якої записана ОСОБА_1 та внесення до актового запису №385 від 13 грудня 2022 року про народження, складеного Прилуцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Північно-Східного управління Міністерства юстиції (м.Суми) зміни: батьком дитини замість ОСОБА_8 вказати ОСОБА_6 , громадянин України. Позов мотивовано тим, що з 1 січня 2022 року позивачка та ОСОБА_9 стали спільно проживати у квартирі АДРЕСА_1 . 26 квітня 2022 року ОСОБА_10 мобілізували до лав ЗСУ і шлюб між ним і ОСОБА_1 не був укладений. ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_11 . Оскільки батько дитини був відсутній і не зміг разом з матір'ю подати спільну заяву про батьківство, запис в графі батько був здійснений зі слів матері - ОСОБА_8 . У подальшому батьки планували звернутися до суду і внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 загинув. Метою звернення до суду з позовом ОСОБА_1 вказує те, що дитина має право: знати хто є її батьком; на всі соціальні пільги, які у неї виникли у зв'язку із загибеллю батька; на призначення пенсії по втраті годувальника; на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю батька.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 січня 2026 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Фесик І.А. призначено по справі судову молекулярно - генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам ТОВ «Мама Папа»; на вирішення експертизи поставлено наступні питання: - чи є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічним батьком ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір'ю якої є ОСОБА_1 .?; витрати по проведенню експертизи покладено на позивача ОСОБА_1 , яка заявила клопотання про проведення судової молекулярно-генетичної експертизи; запропоновано ОСОБА_1 у визначений експертами час з метою проведення експертизи, з'явитись до експертної установи, забезпечивши явку малолітньої ОСОБА_7 ; запропоновано ОСОБА_2 - матері ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , у визначений експертами час, з метою проведення експертизи з'явитись до експертної установи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказану ухвалу суду і направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала не містить чітких вказівок щодо механізму відібрання біологічних зразків для встановлення родинного зв'язку між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Вважає, що відсутність конкретних інструкцій про те, хто, коли і як має здійснювати цю процедуру, створює невизначеність і ризик порушення порядку проведення експертизи, що може вплинути на достовірність експертизи. За доводами відповідачки, із оскаржуваної ухвали взагалі не зрозуміло, чи потрібно для проведення експертизи проводити ексгумацію тіла покійного, чи можливо будь-якій особі, зокрема апелянту, надати свої біологічні зразки для проведення такої експертизи. Також ОСОБА_2 посилається, що суд задовольнив клопотання про призначення експертизи, начебто маючи на увазі проведення такої за допомогою відібрання зразків для експертизи у потенційних родичів ОСОБА_6 , не встановивши попередньо наявність родинного зв'язку між ним та іншими учасниками справи, ухваливши своє рішення на припущеннях. Звертає увагу, що позивачкою не подавалося клопотання про призначення експертизи, проведеної шляхом відібрання зразків у будь-яких інших осіб, а не у ОСОБА_6 шляхом його ексгумації, з огляду на що суд мав відмовити у задоволенні такого клопотання, оскільки це суперечить засаді змагальності сторін. Крім того, проведення експертизи доручено приватній установі ТОВ «Мама Папа», діяльність якої базується на отриманні прибутку, утворює ризик додаткової зацікавленості приватної установи в проведенні будь-якого дослідження з метою отримання прибутку, порівняно із державною, яка такого інтересу не має та спирається першочергово на об'єктивність дослідження.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання представника позивача і наявності підстав для призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи.
Колегія суддів апеляційного суду в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про встановлення факту батьківства та з цією метою просила суд призначити у справі судову молекулярно-генетичну експертизу.
Частиною 1 ст. 126 СК України визначено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу держреєстрації актів цивільного стану.
За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду (ст.128 СК України).
Частиною 1 ст.130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Тлумачення статті 130 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі №643/9245/18 (провадження №61-16732св19)).
Згідно із ст.135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Предметом доказування у справах про встановлення факту батьківства є встановлення походження дитини від певної особи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Принцип змагальності сторін у цивільному процесі полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься в статті 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
У справі «Міфсуд проти Мальти» (заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що хоча найважливіше завдання ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) - захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною «повагою» до приватного чи сімейного життя. Ці позитивні зобов'язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (справа «Мікулич проти Хорватії» та справа «С. Х. та інші проти Австрії»). Окрім того, повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (справа «Келін та інші проти Румунії» № 25057/11).
У рішенні, ухваленому 13 липня 2006 року в справі «Яггі проти Швейцарії», ЄСПЛ постановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції, яке виявилося у відмові проведення аналізу ДНК останків можливого батька заявника. При цьому Суд зазначив, що людина, яка намагається встановити своє походження, реалізує життєвий інтерес, який захищається Конвенцією. Цей інтерес полягає в отриманні правдивої інформації, котра може допомогти встановити факт, що торкається важливого аспекту її особистої ідентичності.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 07 травня 2009 року в справі «Калачова проти російської федерації» (заява № 3451/05) зауважував, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
У справі «Міфсуд проти Мальти» ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний (у той час - на початку 2000-х і донині) для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.
Колегія суддів враховує, що висновок судової молекулярно-генетичної експертизи відіграє ключову, а в багатьох випадках - вирішальну роль у встановленні факту батьківства.
Оскільки предметом позову у даній справі є встановлення факту батьківства, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доцільність призначення судової молекулярно-генетичної експертизи.
При цьому висновок експерта є одним із доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а тому суд не має підстав відмовляти стороні у призначенні такої експертизи, якщо її проведення передбачене чинним законодавством.
Згідно із ч. 2 ст. 102 ЦПК України предметом висновку експерта можуть бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку не можуть бути питання права.
Відповідно до ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Статтею 104 ЦПК України визначено, що про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
З огляду на те, що встановлення факту батьківства потребує спеціальних знань, призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи відповідає вимогам чинного цивільного процесуального законодавства і спрямоване на підтвердження або спростування наявності кровного споріднення між померлим та дитиною.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було в повному обсязі враховано зміст та технічні обгрунтування, викладені в повідомленні про неможливість проведення судової експертизи №СЕ-19/125-25/9040-БД від 08 липня 2025 року, не заслуговують на увагу.
Так, за матеріалами справи встановлено, що ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 березня 2025 року за клопотанням представника позивачки призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Чернігівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України.
Зазначена експертна установа в липні 2025 року направила суду повідомлення про неможливість проведення експертизи, оскільки на час її проведення в Чернігівському НДЕКЦ МВС працює ДНК-лабораторія прямої ампліфікації, що дає можливість досліджувати зразки букального епітелію (біологічний матеріал) тільки живих осіб, що у свою чергу унеможливлює проведення експертами молекулярно-генетичної експертизи, використовуючи біологічний матеріал, відібраний шляхом ексгумації.
З викладеного вбачається, що саме вказана експертна установа не має можливості провести визначену ухвалою суду від 27 березня 2025 року експертизу, проте це не свідчить, що інша експертна установа такої можливості не має.
При цьому, після отримання повідомлення про неможливість проведення експертизи представник позивачки повторно заявив клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, проведення якої просив доручити іншій експертній установі - ТОВ «Мама Папа».
У мережі інтернет міститься копія ліцензії від 03 листопада 2016 року №1168, виданої Міністерством охорони здоров'я Товариству з обмеженою відповідальністю «Мама Папа», на проведення медичної практики, зокрема зі спеціальності генетика медична.
Про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України експертів попереджено в ухвалі суду від 06 січня 2026 року про призначення експертизи.
Твердження відповідачки про ризик зацікавленості ТОВ «Мама Папа» у результатах експертизи з урахуванням того, що як у державній експертній установі, так і в приватній експертиза оплачується учасником справи, на якого ухвалою суду покладено такий обов'язок, є безпідставними.
В оскаржуваній ухвалі суду про призначення експертизи відсутні відомості про необхідність проведення ексгумації. Натомість з метою проведення експертизи запропоновано ОСОБА_2 з'явитись до експертної установи, отже є безпідставними твердження відповідачки, що будь-яка особа може представитися родичем ОСОБА_6 .
Колегія суддів звертає увагу, що у разі, якщо експертом буде зроблено висновок про неможливість встановлення факту кровного споріднення або якщо проведення експертизи стане неможливим у зв'язку з реалізацією прав осіб, це також вважатиметься результатом експертного дослідження.
Отже, незалежно від обставин, експерт зобов'язаний здійснити всі можливі дії, передбачені методикою експертного дослідження, з метою з'ясування факту можливого споріднення, і такий результат підлягатиме оцінці судом разом з іншими доказами у справі.
При цьому, у випадку незгоди з висновком експертизи сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення повторної експертизи.
Чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку суду встановлення родинних зв'язків під час призначення експертизи, а тому твердження ОСОБА_2 про необхідність витребування таких доказів, є необґрунтованими.
Апеляційний суд зазначає, що сторона у справі не може бути обмежена в реалізації свого процесуального права на подання, збір та долучення до матеріалів справи допустимих і передбачених законом доказів, зокрема й шляхом призначення експертизи, тому наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованості висновків суду першої інстанції щодо призначення експертизи та не свідчать про порушення норм процесуального права, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 26 березня 2026 року.
Головуючий: Судді: