Справа №: 343/2247/25
Провадження №: 2/343/221/26
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 березня 2026 року м.Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
головуючого судді - Керніцького І. І.,
секретаря - Луцик Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Долинського районного суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник - ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно, суд -
13.11.2025 позивач ОСОБА_1 , звернувшись в Долинський районний суд Івано-Франківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник - ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно, просить ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності на спадкове майно, а саме: на 1/4 частку торгового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - право власності на яке зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 та вирішити питання про судові витрати.
Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його син, ОСОБА_4 .
Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , позивач звернувся із заявою до приватного нотаріуса Калуського районного нотаріального округу Ананевич О.М. із заявою про прийняття спадщини за законом.
Мати спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала до цього ж нотаріуса заяву про відмову від спадщини в користь позивача.
Окрім позивача ОСОБА_1 , спадкоємцями першої черги також являються: дружина спадкодавця ОСОБА_2 та малолітній син спадкодавця, ОСОБА_3 - відповідачі по справі.
На те майно, яке на час смерті спадкодавця було за ним зареєстровано, позивачу видано свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме: на приміщення «Свинарник», яке знаходиться по АДРЕСА_2 - видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 15.05.2023 на 1/2 частку, а також на: транспортний засіб Мерседес-Бенц 280, 1999р.в., р.н. НОМЕР_1 ; квадроцикл Аутлендер, 2016 р.в., р.н. НОМЕР_2 ; всюдихід Поляріс, 2019р.в., р.н. НОМЕР_3 - видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 11.07.2023 на 1/2 частку.
В той же час спадкодавцем ОСОБА_4 у шлюбі із відповідачкою ОСОБА_2 набуто і інше нерухоме майно, зокрема: торгове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Це торгове приміщення являється спільною сумісною власністю спадкодавця та ОСОБА_2 , як таке, що набуто у шлюбі.
З приводу оформлення спадкових прав на торгове приміщення нотаріус у листі від 11.09.2025 зазначила, що видати позивачу свідоцтво про право на спадщину після смерті спадкодавця на торгове приміщення неможливо, так як неможливо здійснити реєстраційні дії/реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так як торгове приміщення знаходиться під арештом.
Окрім того у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22.10.2025 нотаріус зазначила, що торгове приміщення зареєстроване за ОСОБА_2 , для видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавця - необхідно подати правовстановлюючий документ, виданий за померлим.
Через такі обставини, позивач не має можливості оформити спадкові права на частку у торговому приміщенні, так як у нього відсутні правовстановлюючі документи на це майно та вказаний об'єкт нерухомості зареєстрований за відповідачкою.
Добровільно із відповідачами вирішити питання спадкування торгового приміщення теж неможливо.
З огляду на вищевказані обставини та норми права, спадкодавцеві на час смерті належало право власності на 1/2 частку торгового приміщення.
Оскільки позивач скористався своїм правом на спадкування, та у встановлений законом строк не відмовлявся від спадщини, а тому з врахуванням тієї обставини, що мати померлого відмовилась від прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_4 на користь позивача, тому останній має право на спадкування 1/2 частки всього майна, яке належало спадкодавцю на час смерті. Інші спадкоємці, а саме відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - успадковують по 1/4 частці спадкового майна.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Молень Р.Б. подав відзив на позовну заяву, в якому йдеться про те, що сторона відповідача заперечує вказані відповідачем обставини справи, повідомляє суду суду, що такі не відпоівдають дійсності, що зумовлює безпідставність позовних вимог.
Позивач вже звертався до суду із аналогічним позовом.
Рішенням Долинського районного суду від 06.11.2024 задоволено позов.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження.
Представником позивача було подано до апеляційного суду заяву про відмову від позову.
Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставовю для відмови від позову і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору.
Просить закрити провадження у справі на підставі ч.2 ст.256 ЦПК України та відмовити у задоволенні позову.
На адресу суду надійшла відповідь на відзив представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Іваніва О.Б., де зазначає, що дійсно ОСОБА_1 звертався до Долинського районного суду з приводу визнання за ним право власноіт на спадкове майно, а саме: на 1/4 частку торгового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На час звернення до суду ОСОБА_1 із позовом про визнання права власності на спадкове майно 04.05.2025 постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії - не було.
Підстави, які існували на час звернення до суду ОСОБА_1 із позовом про визнання права власності на спадкове майно 04.05.2024 - є інші, а ніж ті, які стали причиною для звернення до суду із позовом про той самий предмет - на даний час.
Просить задоволити позовні вимоги ОСОБА_1 в поному бсязі.
В системі “Електронний суд» представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Молень Р.Б.сформував заперечення (на відповідь на відзив), де вказує, що підставою звернення до суду у цій справі є аналогічний юридичний факт, що і у справі №343/982/24, а саме, відсутність у спадкоємця правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Враховуючи вищезазначене, звертають увагу, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно є необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, а провадження у справі №343/2247/25 підлягає до закриття.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2025 цивільна справа № 343/2247/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник - ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно,передана на розгляд судді Керніцькому І.І.
13.11.2025 ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04.12.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Іванів О.Б. (ордер серії АТ № 1103808) в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, зіславшись на викладені в позовній заяві обставини. Просили позов задоволити.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 в судові засідання не з'явились, хоч про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому Законом порядку.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Молень Р.Б. (ордер серії ВО №1057921) в судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, позовні вимоги не визнав з тих підстав, що з аналогічним позовм вже ОСОБА_1 звертався, справа № 343/982/24, згодом в апеляційниу суду представник позивача подав заяву про відмову від позову. Звернув увагу, що спірне нерухоме майно - торгове приміщення АДРЕСА_3 , є особистою власністю відповідачки ОСОБА_2 і не являється спільним майном подружжя ОСОБА_2 та померлого ОСОБА_4 . Просив відмовити у позові.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, дослідивши здобуті та перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних для її вирішення. Позов підставний і підлягає до задоволення, виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Положення ч.1, ч.2 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Ст. 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Крім того, Верховний Суд в постановах від 27.01.2020 по справі № 442/8047/16-ц та від 29.01.2021 по справі № 161/14048/19 зробив правовий висновок, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Ч.1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вказані норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Ч.3 ст.61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України).
Враховуючи вищевикладене та норми сімейного законодавства, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до вимог ст.392 ЦК України - власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також в разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
Пункт 3.1 листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику з розгляду цивільних справ про спадкування» йдеться, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).
Ст.1261 ЦК України, передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У відповідності до положень ст. 1268 ЦК України, спадщина належить спадкоємцеві, незалежно від часу прийняття спадщини. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч.1 ст.1274 ЦК України, спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
Згідно до положень ч.1 ст.1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Дане зобов'язання встановлено законодавством у зв'язку з тим, що право власності на спадкове нерухоме майно виникає у спадкоємця тільки з моменту державної реєстрації цього майна.
Як зазначено у п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
У положені ч.1 ст.41 Конституції України зазначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Встановлено в судовому засіданні та вбачається із матеріалів справи, що 13 серпня 2009 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_6 . Після реєстрації шлюбу відповідачці було присвоєно прізвище « ОСОБА_7 ». Ці обставини підтверджуються копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 13 серпня 2009 року.
10 березня 2010 року ОСОБА_2 , яка діє за згодою свого чоловіка, ОСОБА_4 , уклала з суб'єктом ПДФО ОСОБА_8 інвестиційний договір №19 на виконання робіт з реконструкції приміщення у торгово-офісне та його передачі інвестору.
12 квітня 2012 року ОСОБА_2 та ПДФО Горчак Д.М. склали акт приймання-передачі торгового приміщення №39, загальною площею 25,6кв.м., по АДРЕСА_4 .
У відповідності до рішення №118 виконавчого комітету Долинської міської ради від 30.05.2012 оформлено право власності на об'єкт нерухомого майна-торгове приміщення №39 в торгово-офісному центрі по АДРЕСА_4 , загальною площею 25,6 кв.м. за ОСОБА_2 .
Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, номер інформаційної довідки: 450577251 від 04.11.2025, свідчить, що 15 серпня 2012 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на торгове приміщення № 39 в торгово-офісному центрі по АДРЕСА_4 .
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2024 року, справа № 343/982/24, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_5 , про визнання права власності на спадкове майно - задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме: на частку торгового приміщення №39 в торгово-офісному центрі, що знаходиться по АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .Після набрання рішенням законної сили, скасувати заходи забезпечення позову, а саме: зняти арешт з 1/4 частки торгового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 08.05.2024 в справі №343/982/24, провадження №: 2-з/343/8/24.
12 березня 2025 року ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду, справа № 343/982/24, ухвалено: Прийняти відмову представника ОСОБА_1 адвоката Іваніва Олега Богдановича від позову про визнання права власності на спадкове майно. Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2024 року та додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від від 21 листопада 2024 року визнати нечинними. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно закрити. Скасувати вжиті ухвалою Долинського районного суду від 08 травня 2024 року заходи забезпечення позову у цій справі щодо накладення арешту на частину торгового приміщення 39 на АДРЕСА_2 . Повернути ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ) з державного бюджету 50% судового збору, сплачену нею відповідно до фіскального чеку АТ «УКРПОШТА» ВПЗ Тернопіль ПН215600426655 від 06.01.2025, код трансакції 293042; номер чека 224286; код транз. 500611005402, що становить 2 273,20 грн (дві тисячі двісті сімдесят три гривні двадцять копійок). В задоволенні заяви представника ОСОБА_2 адвоката Моленя Ростислава Богдановича про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу відмовити.
Постановою Верховного Суду від 13 листопада 2025 року, справа № 343/982/24, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишино без задоволення. Касаційну скаргу адвоката Моленя Ростислава Богдановича як представника ОСОБА_2 залишино без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 12 березня 2025 року залишино без змін.
Представник відповідачки ОСОБА_2 -адвокат Молень Р.Б. наголошує, що підставою звернення до суду у цій справі є аналогічний юридичний факт, що і у справі № 343/982/24.
Однак, 22 жовтня 2025 року Ананевич О.М., приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу постановлено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на торгове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . В постанові зазначено, що спадкоємцем для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вище вказане майно не подані правовстановлюючі документи на вище вказане майно за померлим, згідно чинного законодавства.
Зазначене майно придбане відповідачкою ОСОБА_2 в період часу, протягом якого вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_4 .
З огляду на це суд вважає, що з метою забезпечення юридичної визначеності торгове приміщення №39 в торгово-офісному центрі по АДРЕСА_2 належить визнати об'єктами спільної сумісної власності ОСОБА_4 та відповідачки ОСОБА_2 .
Сторона відповідачки вказує, що спірне нерухоме майно - торгове приміщення АДРЕСА_3 , є особистою власністю відповідачки ОСОБА_2 та не являється спільним майном подружжя ОСОБА_2 та померлого ОСОБА_4 , а тому воно не входить в склад спадкового майна.
Такі твердження суд вважає безпідставними, оскільки належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст.61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Згода - це одностороннє волевиявлення суб'єкта права.
Вчинення згоди - односторонній правочин, оскільки особа тим самим реалізує своє право та робить можливим для інших осіб здійснити своє право.
Згода може бути: а) передумовою для встановлення правовідносин між особою, яка надала цю згоду, та адресатом згоди або між останнім та іншими особами; б) юридичним фактом у вже існуючих правовідносинах, що дозволяє або обумовлює ті чи інші етапи їх існування; в) дією, спрямованою на припинення правовідносин.
Згода іншого з подружжя має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору.
Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17).
Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (постанова Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21)).
По своїй сутності згода є одностороннім правочином (постанови Верховного Суду від: 23 червня 2021 року в справі № 537/3100/17; 10 листопада 2021 року в справі № 756/2312/18; 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18; 26 січня 2022 року в справі № 754/5554/16-ц; 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19).
Отже, вчинення згоди іншим з подружжя є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника), яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) зроблено висновок, що «вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором. Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду. Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном. Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору. Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».
Відповідачка ОСОБА_2 знала, чи повинна була знати, що придбане нею під час перебування у шлюбі майно ( торгове приміщення АДРЕСА_3 ) за згоди її чоловіка ОСОБА_4 , стане спільною сумісною власністю. Однак, придбаваючи вказане майно не обумовила в договорі те, що вказане що майно є її особистою власністю, навпаки, отримала згоду чоловіка на придбання такого. Тому не можна вважати, що спірне майно є особистою приватною власністю позивачки.
Копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 04.05.2022 підтверджує, що ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
У зв'язку зі смертю ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на торгове приміщення №39 в торгово-офісному центрі по АДРЕСА_4 припинилось. За правилом ч.1 ст.70 СК України у відповідачки ОСОБА_2 , виникло право власності на 1/2 частку в цьому об'єкті нерухомого майна, право власності на іншу 1/2 частку ввійшло до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина за Законом.
Сторони по справі: позивач ОСОБА_1 , як батько спадкодавця; відповідачка ОСОБА_2 , як дружина спадкодавця та ОСОБА_3 , як дитина спадкодавця, у першу чергу мають право на спадкування за законом.
Родинні відносини між померлим ОСОБА_4 , та сторонами по справі, підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 , НОМЕР_7 від 11.11.1985, де в графі батько записаний ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_5 копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 від 13.08.2009 та копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_9 від 03.06.2014 , де в графі батько записаний ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_2 ..
Після смерті ОСОБА_4 , сторони по справі позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 від свого імені та від імені малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 звернулися до приватного нотаріуса Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Ананевич О.М. із заявою про прийняття спадщини за законом.
ОСОБА_5 відмовилася в установленому законом порядку від прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 , подавши 22.02.2023 приватному нотаріусу Калуського нотаріального округу Івано-Франківської області Ананевич О.М. відповідну заяву про відмову від спадщини за Законом, зареєстровану в книзі обліку і реєстрації спадкових справ за №39/02-14.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що частка позивача у спадковому майні, що складається з частки спірного майна, а саме: торгового приміщення №39 в торгово-офісному центрі по АДРЕСА_4 , становить 1/2 частку спадкового майна, що відповідно становить 1/4 частку цілого торгове приміщення №39 в торгово-офісному центрі по АДРЕСА_4 .
У зв'язку зі зверненням спадкоємців до нотаріуса була зареєстрована спадкова справа « 29/2022, на що вказують витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 69359738 та інформаційні довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), № 69359672 від 01.07.2022, № 69359664 від 01.07.2022.
ОСОБА_1 приватним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку приміщення "Свинарник", що в АДРЕСА_2 (а.с. 18) та свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку транспортного засобу марки Mercedes-Benz 280, 1999 року випуску р.н. НОМЕР_1 , 1/2 частку транспортного засобу квадроцикл CAN-AM OUTLANDER 1000XMR 2016 року випуску, р.н. НОМЕР_3 , 1/2 частку транспортного засобу всюдихід Поляріс, 2019р.в., р.н. НОМЕР_3 .
Крім того, ОСОБА_1 звертався до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину у спільній сумісній власності, у тому числі на торгове приміщення №39, яке знаходиться по АДРЕСА_2 .
Проте, приватний нотаріус повідомила, що для видачі свідоцтва про право на спадщину на вказане майно після смерті ОСОБА_4 потрібно подати правовстановлюючий документ, виданий за померлим.
Таким чином, судом встановлено, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , право власності на яке оформлено за відповідачкою ОСОБА_2 , правовстановлюючі документи на спадкодавця ОСОБА_4 відсутні.
Зміст правовідносин в даній справі полягає у тому, що частка у спірному майні ( торговому приміщенні №39 в торгово-офісному центрі по АДРЕСА_4 ) після смерті ОСОБА_4 успадковується позивачем ОСОБА_1 , у порядку спадкування за законом. Однак, відсутність документів, що засвідчують право власності померлого ОСОБА_4 , на нерухоме майно та відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину позбавляють позивача можливості оформити належне йому право на частку в спадщині в нотаріальному порядку. Відмова нотаріуса не припиняє права спадкоємця на отримання спадщини, а його право в такому випадку підлягає судовому захисту.
Таким чином, враховуючи, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його батько, ОСОБА_1 , спадкоємці першої черги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , також прийняли спадщину після смерті чоловіка та відповідно батька, надавши протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України відповідні заяви про прийняття спадщини нотаріусу , спадкоємець першої черги ОСОБА_5 відмовилася від прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , подавши з протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, до нотаріуса відповідну заяву, інші спадкоємці які б мали право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , відсутні, а сам факт відсутності державної реєстрації права власності на спадкове майно за померлим, не позбавляє спадкодавця власності на спірне майно, вимоги позивача як спадкоємця першої черги про визнання права власності на частку торгового приміщенні №39 в торгово-офісному центрі по АДРЕСА_2 в порядку спадкування є обґрунтованими.
Іншого способу захисту свого права, окрім як звернення до суду з даним позовом у позивача ОСОБА_1 немає.
Копія технічного паспорту на громадський будинок по АДРЕСА_2 свідчить про те, що будинок складається з: торгово-офісного приміщення загальною площею 25,6 кв.м., (літ.А) і його вартість становить 1208433.82 грн.
За таких підстав, враховуючи, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, який має застосовуватися якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки відсутність у спадкодавця правовстановлюючих документів на спадкове майно унеможливлює оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
На підставі ст. ст. 57, 60, 65, 70 СК України, ст.ст. 331, 376, 369, 392, 1261, 1268, 1270, 1274, 1297 ЦК України, керуючись ст.ст.141, 258, 259,264, 265, 268, 352,354,355 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник - ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно - задоволити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме: на частку торгового приміщення № 39 в торгово-офісному центрі, що знаходиться по АДРЕСА_2 , право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_10 , житель АДРЕСА_6 .
Відповідачі:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , жителька АДРЕСА_7 ;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_11 , житель АДРЕСА_7 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , жителька АДРЕСА_7 .
Повний текст рішення виготовлено 26.03.2026.
Суддя Долинського районного суду І. І. Керніцький