Справа № 466/8644/14-ц
Провадження № 6/466/45/26
23 березня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Зими І.Є.
секретаря судового засідання Васинчик М.О.
стягувача ОСОБА_1
представника стягувача Ганусяка О.І.
розглянувши заяву Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі 466/8644/14-ц ,-
у провадженні суду перебуває заява Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові про зміну способу і порядку виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01.06.2016 року у справі № 466/8644/14-ц, яким визначено порядок участі батька, ОСОБА_1 , у вихованні дитини шляхом особистих зустрічей у визначені дні та години. Вказана заява надійшла на адресу суду 18.02.2026 року.
Заявник обґрунтовує необхідність зміни способу виконання рішення тим, що дитина перебуває за межами України, у зв'язку з чим виконання рішення у первісно визначений спосіб є ускладненим, та просить замінити особисті зустрічі дистанційним спілкуванням за допомогою відозв'язку за бажанням у присутності матері, враховуючи часові розбіжності між країнами знаходження боржника та стягувача.
18.03.2026 року на адресу суду надійшли письмові заперечення ОСОБА_1 , в яких стягувач зазначає, що державним виконавцем не підтверджено вжиття всіх передбачених законом заходів примусового виконання рішення, що свідчить про передчасність звернення до суду. Запропонована зміна, фактично змінює зміст судового рішення, оскільки підміняє особисте спілкування з дитиною дистанційним. З огляду на викладене, просив суд відмовити в задоволенні вказаної заяви.
20.03.2026 року на адресу суду надійшли письмові пояснення боржниці ОСОБА_2 в яких вона зазначає, що дитина на даний час проживає разом з нею за межами України у зв'язку з воєнними обставинами та необхідністю забезпечення її безпеки. Разом з тим, такі обставини мають тимчасовий характер та не свідчать про об'єктивну неможливість виконання рішення суду. Окрім цього вказує, що фактичний контакт між батьком і дитиною тривалий час відсутній, а попередні зустрічі носили епізодичний характер та не сприяли формуванню належного емоційного зв'язку. Дитина проживає у стабільному середовищі, має сформовані соціальні та сімейні зв'язки, а нав'язування спілкування за відсутності емоційного контакту може негативно вплинути на її психологічний стан, вказане просить врахувати судом при вирішенні питання про зміну способу виконання рішення суду.
В судовому засіданні стягувач та його представник, адвокат Ганусяк О.І. , заперечили проти заяви. ОСОБА_1 пояснив, що рішення суду виконується неналежним чином, оскільки мати дитини періодично виїжджає з нею за межі України, після чого повертається, що ускладнює та фактично перериває виконання встановленого графіку зустрічей. Окрім того, на даний час він має можливість бачитися з дитиною переважно лише у навчальному закладі, при цьому такі зустрічі є короткотривалими та відбуваються нерегулярно. В разі зміни способу виконання рішення на дистанційне спілкування він буде фактично позбавлений можливості особисто бачитися з дитиною та підтримувати з нею спілкування між батьком та дитиною.
Інші у часники справи в судове засідання не з'явились, причин неявки суду не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» зміна способу і порядку виконання судового рішення допускається лише у разі наявності обставин, що істотно ускладнюють або роблять його виконання неможливим, при цьому такі обставини повинні бути об'єктивними, непереборними та належним чином доведеними. Обов'язок доведення зазначених обставин покладається на заявника відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України.
Разом з тим, із поданої заяви та доданих матеріалів не вбачається належного обґрунтування неможливості виконання рішення суду у визначений ним спосіб. Посилання заявника на введення воєнного стану та перебування дитини за межами України не можуть вважатися достатніми підставами для зміни способу виконання рішення, оскільки законодавство України не передбачає автоматичної зміни чи припинення виконання судових рішень у зв'язку з його введенням, а самі по собі такі обставини свідчать лише про ускладнення виконання рішення, але не про його об'єктивну неможливість.
Матеріали справи не містять доказів того, що перебування дитини за кордоном має постійний та непереборний характер, а також не доведено, що виконання рішення було неможливим у ті періоди, коли дитина перебувала на території України. Таким чином, заявником не доведено існування обставин, які об'єктивно унеможливлюють виконання рішення суду.
Крім того, відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати всіх передбачених законом заходів для повного і своєчасного виконання рішення суду. Виконання рішень щодо встановлення побачень з дитиною регулюється спеціальною нормою - ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає поетапний механізм примусового виконання, зокрема перевірку виконання рішення, складання відповідних актів, накладення штрафів та застосування інших заходів примусу. Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів того, що державним виконавцем були вжиті всі передбачені законом заходи примусового виконання. Не надано доказів складання актів про невиконання рішення, системного застосування заходів впливу до боржника та вичерпання всіх можливих способів забезпечення виконання рішення. Отже, заявником не доведено, що виконання рішення є неможливим саме внаслідок об'єктивних обставин, а не пов'язане з неналежною організацією виконавчого провадження, у зв'язку з чим звернення до суду із даною заявою є передчасним.
Суд також враховує, що відповідно до ст. 435 ЦПК України зміна способу і порядку виконання судового рішення не повинна призводити до зміни його змісту. Як встановлено судом, рішенням від 01.06.2016 року визначено спосіб участі батька у вихованні дитини шляхом особистого спілкування, тоді як запропонована заявником зміна фактично передбачає заміну такого спілкування дистанційним (через відео зв'язок), що змінює характер реалізації батьківських прав, звужує їх обсяг та не забезпечує повноцінного контакту батька з дитиною. Таким чином, у даному випадку мова йде не про зміну способу виконання, а про фактичну зміну суті судового рішення, що є недопустимим.
У судовій практиці Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень (постанова від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц). Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Гарантія остаточності та обов'язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися (постанова від 21.02.2020 року у справі № 813/2646/18). Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Крім того, відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, ст. 7, 141, 153 Сімейного кодексу України, при вирішенні будь-яких питань щодо дитини першочергова увага приділяється її найкращим інтересам. Встановлений рішенням суду порядок спілкування передбачає безпосередній контакт дитини з батьком, що є важливим для її емоційного розвитку, формування стабільного психологічного зв'язку та реалізації батьківських прав у повному обсязі. Дистанційне спілкування має допоміжний характер та не може замінити особистого контакту. Заявником не надано жодних доказів того, що особисті зустрічі суперечать інтересам дитини або є неможливими з огляду на об'єктивні обставини.
Суд також враховує принцип правової визначеності, відповідно до якого судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та не може змінюватися інакше, ніж у передбаченому законом порядку. Зміна способу виконання не може використовуватись як інструмент фактичного перегляду або трансформації змісту судового рішення.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявником не доведено наявності передбачених законом підстав для зміни способу і порядку виконання рішення суду, а подана заява є необґрунтованою.
Керуючись ст. 12, 81, 435 ЦПК України, ст. 18, 33, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, -
у задоволенні заяви Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01.06.2016 року у справі № 466/8644/14-ц у цивільній справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Шевченківська райадміністрація Львівської міської ради про визначення участі у вихованні дитини, - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з моменту виготовлення повного її тексту.
Повний текст ухвали виготовлено 25 березня 2026 року.
Суддя: І. Є. Зима