25 березня 2026 року м. Рівне№460/15306/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1 , Генерального штабу Збройних Сил України, Військової частини НОМЕР_2 , Оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 "
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1), військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач-2), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 (командира оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») від 15.11.2024 № 846дск «Про результати службового розслідування», яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення «попередження про неповну службову відповідність»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 вилучити зі службової картки позивача інформацію про дисциплінарне стягнення, накладене наказом Військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2024 № 846дск «Про результати службового розслідування».
Позов подано представником позивача адвокатом Гуревичем Максимом Геннадійовичем.
Обґрунтовуючи позов, представник позивача вказує, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 . В межах виконання завдань військової служби позивач тимчасово був підпорядкований командиру Військової частини НОМЕР_1 з метою виконання бойових завдань. Зазначає, що підставою оскарженого наказу було незадовільно організоване виконання бойового завдання, в результаті чого особовий склад підпорядкованого позивачу зведеного взводу поніс втрати. Однак такі твердження він вважає безпідставними. Доводи позовної заяви ґрунтуються на приписах статей 1, 20 Закону України «Про оборону України», які визначають зміст бойового імунітету та регламентують засади притягнення військовослужбовців до визначеної законом відповідальності з урахуванням бойового імунітету. Стверджує, що під час службового розслідування не було встановлено порушення позивачем законів та звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Також не було встановлено умислу позивача на настання негативних наслідків у вигляді втрат особового складу. Оскільки події, описані у спірному наказі та в матеріалах службового розслідування, за наслідками якого був виданий наказ, мали місце під час виконання позивачем бойового завдання з оборони України, то на нього поширюється бойовий імунітет, що за даних конкретних обставин унеможливлює притягнення його до дисциплінарної відповідальності. З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою від 19.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи визначено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано від відповідача-1 додаткові докази. Встановлено строк для подання відзиву, а також відповіді на відзив та заперечення.
Відповідач-2 Військова частина НОМЕР_3 подав відзив на позовну заяву, в якому позов заперечив повністю. Зазначив, що відповідач-2 знаходиться у прямому підпорядкуванні ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке є тимчасово утвореним органом військового управління угрупування військ, який не наділений повноваженнями юридичної особи. Станом на 20.12.2024 до відповідача-2 не надходили матеріали службового розслідування відносно ОСОБА_1 від відповідача-1. Враховуючи наведене, військова частина НОМЕР_3 не може скасовувати наказ вищого командування. Вважає, що належним відповідачем є Генеральний штаб Збройних Сил України. Просить в задоволенні позовних вимог до відповідача-2 відмовити у повному обсязі.
30.12.2024 представник позивача подав клопотання про залучення до участі у справі в якості відповідача Генеральний штаб Збройних Сил України.
Ухвалою від 08.01.2025 задоволено клопотання представника позивача. Залучено Генеральний штаб Збройних Сил України до участі у справі як третього відповідача та встановлено третьому відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідач-1 подав відзив на позовну заяву. Вказав, що позивач помилково ототожнює військову частину НОМЕР_1 та оперативно-тактичне угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Військова частина НОМЕР_1 є відокремленим підрозділом Міністерства оборони України, без права юридичної особи, безпосередньо підпорядкована ІНФОРМАЦІЯ_2 . Натомість ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є тимчасово створеним органом військового управління, воно безпосередньо підпорядковане оперативно-стратегічному угрупованню військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в системі Сил оборони Держави, загальне керівництво якою здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Організаційне ядро ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » сформовано за рахунок особового складу військової частини НОМЕР_1 , доукомплектування здійснюється за рахунок відрядження особового складу як військової частини НОМЕР_1 , так і інших військових частин, закладів, установ на підставі бойових розпоряджень. У зв'язку з тимчасовим характером діяльності ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відсутністю потреби його реєстрації в ЄДРПОУ, з метою забезпечення його діяльності до ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » встановленим порядком було передано комплект штампів та печаток військової частини НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_1 та ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не перебувають у відносинах підпорядкування одне одному та не мають можливості визначати одне одному будь-які службові завдання. Таким чином, військова частина НОМЕР_1 не може нести відповідальність за дії командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в тому числі за прийняті ним рішення про притягнення оперативно підпорядкованих йому військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності та накладення на них дисциплінарних стягнень. Більше того, військова частина НОМЕР_1 не володіє примірниками наказів командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а службова документація ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » встановленим порядком передається на архівне зберігання безпосередньо до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. У зв'язку з цим відповідач-1 не може приймати рішень щодо згоди або незгоди з висновками стосовно позивача, зробленими під час проведення службового розслідування посадовими особами ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а також робити висновки щодо правомірності притягнення його до дисциплінарної відповідальності оспорюваним наказом командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Вказує, що військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у справі та просить в задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 відмовити повністю.
15.01.2025 представник позивача надіслав копію позовної заяви з додатками залученому відповідачу - Генеральному штабу збройних Сил України в підсистемі «Електронний суд».
17.01.2025 представник позивача подав клопотання про витребування додаткових доказів від Генерального штабу України та від Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.
21.01.2025 військова частина НОМЕР_2 звернулася до суду із заявою про залучення до справи в якості відповідача, оскільки військова частина НОМЕР_3 , яка підпорядкована військовій частині НОМЕР_2 , ліквідована. Таким чином, правонаступником усіх прав військової частини НОМЕР_4 є військова частина НОМЕР_2 .
21.01.2025 в підсистемі "Електронний суд" надійшов відзив від Генерального штабу збройних Сил України, в якому відповідач-3 позов заперечив повністю, вказавши, що є неналежним відповідачем у цій справі. Зазначив, що згідно з абз. першим частини четвертої статті 16 Закону України «Про національну безпеку України» Генеральний штаб Збройних Сил України є головним органом військового управління з планування оборони держави, стратегічного планування застосування Збройних Сил України та визначених сил і засобів інших складових сил оборони, координації і контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та силами оборони у межах, визначених законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Поряд з цим, предметом позову у цій адміністративній справі є визнання протиправним та скасування наказу командира оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 15.11.2024 № 846дск.
Отже, суб'єктом владних повноважень, який видав оскаржений позивачем наказ, є командир оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Водночас, представник відповідача-3 зауважив, що оперативно-тактичне угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » безпосередньо підпорядковане оперативно-стратегічному угрупованню військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Враховуючи, що Генеральний штаб Збройних Сил України не є тим суб'єктом владних повноважень, який видав оскаржуваний позивачем наказ, а також своїми діями (бездіяльністю) жодних прав позивача не порушував, то Генеральний штаб Збройних Сил України не є належним відповідачем у даній справі.
Крім цього, повідомив, що орган, з яким можна вести офіційне листування з оперативно-тактичним угрупованням « ІНФОРМАЦІЯ_1 », - військова частина НОМЕР_1 .
Просив замінити неналежного відповідача Генеральний штаб Збройних Сил України на належного - оперативно-тактичне угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
30.01.2025 представник позивача подав клопотання про заміну відповідача Військову частину НОМЕР_3 її правонаступником військовою частиною НОМЕР_2 , а також про залучення до участі у справі в якості відповідача оперативно-тактичне угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
30.01.2025 представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій з урахуванням наведених у відзивах відповідачами обставин позовні вимоги виклав у новій редакції та просив суд:
визнати протиправним та скасувати наказ командира Оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 15.11.2024 № 846дск «Про результати службового розслідування», яким лейтенанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення «попередження про неповну службову відповідність»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 вилучити зі службової картки лейтенанта ОСОБА_1 інформацію про дисциплінарне стягнення, накладене наказом командира Оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 15.11.2024 № 846дск «Про результати службового розслідування».
Ухвалою від 11.02.2025 відмовлено в задоволенні клопотань Військової частини НОМЕР_1 та Генерального штабу Збройних Сил України про заміну неналежного відповідача. Заяву представника Військової частини НОМЕР_2 та клопотання представника позивача задоволено. Замінено відповідача Військову частину НОМЕР_3 його правонаступником - Військовою частиною НОМЕР_2 . Залучено Оперативно-тактичне угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до участі у справі як відповідача. Встановлено залученому відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Ухвалою від 11.02.2025 прийнято до розгляду заяву представника позивача про уточнення позовних вимог. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву у зв'язку із уточненням позовних вимог.
Ухвалою від 11.02.2025 суд витребував додаткові докази від Генерального штабу Збройних Сил України, Оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 », Військової частини НОМЕР_2 та Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.
На виконання ухвали суду про витребування доказів 14.02.2025 відповідач Військова частина НОМЕР_2 подав заяву, в якій вказав, що Військова частина НОМЕР_3 не передавала службової картки ОСОБА_1 . Військовій частині НОМЕР_2 . ОСОБА_1 на даний час проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді офіцер групи технологічного супроводу та відновлення 1 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_2 . За час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_2 стягнень немає. Наказ командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 15.11.2024 № 846дск та матеріали службового розслідування на адресу військової частини НОМЕР_2 не надходили.
Відповідач Генеральний штаб Збройних Сил України подав до суду заяву від 14.02.2025, в якій повідомив, що витребувані судом документи (наказ командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 15.11.2024 № 846дск та матеріали службового розслідування, за наслідками якого було видано оскаржений наказ) у службовій діяльності Генерального штабу Збройних Сил України не створювалися та на його адресу не надходили, а тому відсутні у його володінні. Водночас, враховуючи суб'єкта владних повноважень, в чиїй службовій діяльності були створені витребувані судом документи, виконання вимог ухвали суду було встановленим порядком (за підпорядкованістю) доручено оперативно-тактичному угрупованню « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
27.02.2025 до суду від оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » надійшли копії наказу (витягу з наказу) командира Оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 15.11.2024 № 846дск «Про результати службового розслідування» та матеріали службового розслідування, за наслідками якого було видано означений наказ (а.с. 24-209 т. 2).
03.03.2025 від Галузевого Державного архіву Міністерства оборони України до суду надійшла архівна довідка, за змістом якої матеріали службового розслідування оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » стосовно ОСОБА_1 , наказ командира оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 15.11.2024 № 846дск на зберігання не надходили.
03.03.2025 до суду надійшов відзив на позов від Оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 213-217 т. 2), в якому вказано про безпідставність позовних вимог. Відповідач зазначив, що встановлений законодавством України принцип звільнення від відповідальності військовослужбовців в бойових умовах не виключає необхідності ретельного аналізу та вивчення обставин, за яких ухвалювалося те чи інше рішення військовослужбовцем під час ведення бойових дій. Оцінка дій військовослужбовців має здійснюватися винятково на підставі інформації, наявної на момент ухвалення того чи іншого рішення. Розуміючи важливість прийняття принципу бойового імунітету, необхідно усвідомлювати, що його впровадження не призводить до безкарності військовослужбовців у разі неналежного виконання службових обов'язків, що призвело до негативних наслідків, за умови, що їх настання можливо і необхідно було передбачити при плануванні та виконанні завдань, з урахуванням розумної обачності. В результаті проведення службового розслідування не встановлено порушення позивачем законів та звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому, згідно витягу із бойового розпорядження командира батальйону № 581 від 08.10.2024 командиру 1 стрілецької роти наказано до 16:00 08.10.2024 прийняти в оперативне підпорядкування з підпорядкування командира іншої бригади НОМЕР_5 військовослужбовців цієї бригади, до 20:00 08.10.2024 провести рекогносцировку з метою вивчення місцевості та обстановки у вказаному районі, визначення місць облаштування вогневих позицій, маршрутів логістичного забезпечення та евакуації. Визначити прийнятим в оперативне підпорядкування військовослужбовцям до 06:00 09.10.2024 завдання щодо зайняття позицій [ ]. Організувати та забезпечити інженерне та фортифікаційне обладнання виставлених позицій. Станом на 08.10.2024 в результаті ворожого наступу було втрачено позиції наших військ, в тому числі [ ]. Приданому підрозділу в кількості 15 військовослужбовців належало під командуванням позивача зайняти втрачені позиції [ ]. В підсумку бойове розпорядження командира батальйону не виконано, визначені позиції зайняті не були, загинули та отримали поранення залучені до виконання бойового розпорядження військовослужбовці. Позивач причиною невиконання бойового завдання у своїх поясненнях в межах проведення службового розслідування назвав неналежну підготовку приданого особового складу. Службовим розслідуванням встановлено, що маючи персональну відповідальність за прийняті ним рішення, правильне застосування підлеглого підрозділу та за успішне виконання ним поставлених завдань, позивач при підготовці до виконання бойового розпорядження командира батальйону не врахував обстановку, що склалася, а саме: втрату вогневих позицій попереднього рубежу оборони. Знаючи, що позиції [ ] перебувають під контролем ворога, позивач не здійснив рекогносцировку, розвідку ділянки ведення бойових дій, що підтверджується його поясненням. Також позивач, як командир підрозділу, не деталізував завдання підрозділу щодо дій за різних варіантів розвитку бойових дій, не організував взаємодію та належну організацію управління. Військовослужбовці приданого підрозділу, за винятком резерву, були відправлені в бій без проведення попередньо вищевказаних заходів. Не організувавши управління підпорядкованим підрозділом, взаємодії з сусідніми підрозділами та всебічного забезпечення особового складу під час виконання бойового завдання, наслідком чого стало невиконання бойового завдання та втрати особового складу, позивач допустив неналежне виконання службових обов'язків, за що був притягнутий до дисциплінарної відповідальності старшим начальником. Відповідач доводить, що позивач на момент отримання бойового завдання володів інформацією щодо співвідношення своїх сил та сил противника, усвідомлював можливості зайняти визначені позиції наявними в підпорядкуванні силами та ризики втрати особового складу, тобто з урахуванням розумної обачності зобов'язаний був передбачити при плануванні та виконанні бойового завдання можливість втрати особового складу та вжити заходів щодо запобігання загибелі та поранення особового складу.
З підстав, наведених у відзиві та в акті службового розслідування, представник відповідача вважає, що оскаржений наказ не підлягає скасуванню, а тому просив відмовити в позові повністю.
Представник позивача в підсистемі "Електронний суд" 09.03.2025 подав відповідь на відзив, в якій з покликанням на норми Тимчасового бойового статуту Механізованих військ Сухопутних військ Збройних Сил України, доводить, що проведення рекогносцировки покладено на командира штабу, яким позивач не був, тоді як відповідач не вказує на вчинення будь-яких дій, направлених на організацію штабом та проведення командиром рекогносцировки, у зв'язку з чим безпідставно покладає відповідальність за таке на позивача. Вказує про недоведеність відповідних обставин відповідачем. Зазначає, що можливі заходи проведення розвідки відповідної ділянки місцевості були проведені шляхом аеророзвідки, тому безпідставними є посилання відповідача на те, що позивач не проявляв розумну обачність при виконанні бойового завдання з метою запобігання втрат особового складу, адже обґрунтовано спирався на наявні дані аеророзвідки, яка проводилася постійно. При цьому позивач стверджує, що станом на 08.10.2024 визначені йому бойові позиції ще не були втрачені та не знаходились під вогневим контролем ворога, а будь-якими доказами відповідач зворотнього не підтверджує. Враховуючи наведене, вважає відсутніми підстави для незастосування до позивача бойового імунітету та просить позов задовольнити.
Ухвалою від 20.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про ознайомлення з документами, які містять інформацію з обмеженим доступом, шляхом приєднання сканованих копій до матеріалів електронної справи в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС.
Встановлені судом обставини справи.
ОСОБА_1 на військовій службі з 20.02.2019; з 06.11.2023 обіймав посаду командира 1 стрілецької роти НОМЕР_6 окремого стрілецького батальйону [ ]; станом на 14.02.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді офіцер групи психологічного супроводу та відновлення.
Відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371, на підставі наказів командира оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 15.10.2024 № 732дск "Про призначення службового розслідування", від 28.10.2024 № 781дск, від 03.11.2024 № 803дск про продовження строку проведення службового розслідування уповноваженою комісією проведено службове розслідування з метою уточнення причин та умов, що сприяли незадовільній організації виконання бойового завдання командиром 1 стрілецької роти НОМЕР_6 окремого стрілецького батальйону [ ] лейтенантом ОСОБА_1 , в результаті чого особовий склад зведеного взводу [назва військового підрозділу] поніс втрати, а також встановлення ступеня вини посадових осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Службовим розслідуванням встановлено, що командир 1 стрілецької роти НОМЕР_6 окремого стрілецького батальйону лейтенант ОСОБА_1 маючи персональну відповідальність за бойову готовність підрозділів роти, прийняті ним рішення, правильне застосування підлеглих підрозділів та за успішне виконання ротою поставлених завдань при підготовці до зайняття позицій згідно бойового розпорядження командира батальйону [повна назва військового підрозділу] від 08.10.2024 № 581 не врахував обстановку, що склалася, а саме втрату вогневих позицій попереднього рубежу оборони. Лейтенантом ОСОБА_1 не було вжито дієвих заходів щодо рекогносцировки (дорозвідки) місцевості, куди були спрямовані військовослужбовці зведеного взводу [ ]. Він не здійснив належних заходів щодо правильного застосування підлеглого підрозділу; успішного виконання ротою поставленого завдання; організації взаємодії, управління та всебічного забезпечення.
Вищевказані дії командира 1 стрілецької роти НОМЕР_6 окремого стрілецького батальйону лейтенанта ОСОБА_1 призвели до дисциплінарного правопорушення, а саме до неналежного виконання службових обов'язків, в результаті чого особовий склад зведеного підрозділу [ ], який був переданий останньому в оперативне підпорядкування, поніс втрати.
В діях лейтенанта ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 Кримінального кодексу України.
Командир 1 стрілецької роти НОМЕР_6 окремого стрілецького батальйону [ ] лейтенант ОСОБА_1 неналежно виконав свої службові обов'язки, в умовах ведення бойових дій, визначені посадовими обов'язками відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Бойового статуту механізованих і танкових військ Сухопутних військ Збройних Сил України, частина ІІ (батальйон, рота), затвердженого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 30.12.2016 № 605, в частині не забезпечення правильного застосування підлеглих підрозділів, успішного виконання ротою поставлених завдань; організації взаємодії, управління та всебічного забезпечення, що призвело до втрат серед особового складу зведеного підрозділу [ ], який був переданий в оперативне підпорядкування лейтенанту ОСОБА_1 відповідно до бойового розпорядження командира батальйону.
Своїми діями командир 1 стрілецької роти НОМЕР_6 окремого стрілецького батальйону [ ] лейтенант ОСОБА_1 порушив вимоги нормативно-правових актів: абзацу 2 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України; частини 1 статті 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України; абзаців 2, 3, 4, 5, 10 статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України; ст. 16, 30, абз. 12 ст. 59, ч. 1 ст. 111 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України; пункту 1.1 додатку 1 до Бойового статуту механізованих і танкових військ Сухопутних військ Збройних Сил України, частина ІІ (батальйон, рота), затвердженого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 30.12.2016 № 605.
Вчинення викладеного підтверджується фактами та обставинами, що були встановлені в ході проведення службового розслідування та зазначені в розділі 3 акту службового розслідування.
Згідно з пунктом 2 наказу командира оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 15.11.2024 № 846дск за порушення вищевказаних положень нормативно-правових актів, на підставі статей 8, 45, 48, 55 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командира 1 стрілецької роти [назва військового підрозділу] лейтенанта ОСОБА_1 наказано притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення "попередження про неповну службову відповідність".
Начальнику адміністративного відділу направити витяг із наказу до військової частини НОМЕР_3 до відома та ознайомлення, а також для внесення інформації про накладене дисциплінарне стягнення до службової картки лейтенанта ОСОБА_1 (пункт 3 наказу).
Крім цього, наказано начальнику відділення з'ясування обставин подій, правопорушень підготувати та направити повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 Кримінального кодексу України, до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ, для прийняття відповідного процесуального рішення щодо внесення відомостей до ЄРДР відносно лейтенанта ОСОБА_1 (пункт 4 наказу) (а.с. 28-32 т. 2).
Наказ доведений до відома лейтенанта ОСОБА_1 , що позивач ствердив своїм підписом під текстом наказу (а.с. 32 т. 2, зворот).
Вважаючи наказ командира оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 15.11.2024 №846дск "Про результати службового розслідування" в частині накладення дисциплінарного стягнення протиправним, ОСОБА_1 звернувся з позовом до адміністративного суду про його скасування, з підстав встановленого законом бойового імунітету військовослужбовців, які беруть участь в обороні України.
При вирішенні цього публічно-правового спору суд відповідно до приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності та оцінює, чи прийняте оскаржене рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14.03.2022 № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до статті 28 Статуту внутрішньої служби ЗСУ єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтею 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що солдат зобов'язаний, зокрема: додержуватися військової дисципліни.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби (стаття 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Згідно з частинами першою, другою, третьою, шостою статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України". Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Статтею 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
За приписами статті 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Статтею 87 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 р. за № 1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок № 608).
Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування). Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Відповідно до пунктів 1, 5, 6 розділі V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з пунктом 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку № 608, на підставі наказу командира оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 15.10.2024 № 732дск "Про призначення службового розслідування" було проведено службове розслідування з метою уточнення причин та умов, що сприяли незадовільній організації виконання бойового завдання командиром 1 стрілецької роти [назва військового підрозділу] лейтенантом ОСОБА_1 .
Актом службового розслідування від 12.11.2024, з яким позивач під підпис ознайомлений 28.11.2024 (а.с. 33-73 т. 2), встановлено, що командир 1 стрілецької роти [ ] лейтенант ОСОБА_1 неналежно виконав свої службові обов'язки в умовах ведення бойових дій в частині не забезпечення правильного застосування підлеглих підрозділів, успішного виконання ротою поставлених завдань; організації взаємодії, управління та всебічного забезпечення, що призвело до втрат серед особового складу зведеного підрозділу, який був переданий в оперативне підпорядкування позивачу відповідно до бойового розпорядження командира батальйону.
Висновки службового розслідування підтверджуються дослідженими судом доказами, а саме:
копією доповідної записки старшого лейтенанта ОСОБА_2 , вх. № 3369/074/11/8810 від 14.10.2024 (а.с. 74-75 т. 2);
копіями витягів із бойових розпоряджень військової частини НОМЕР_3 № 581 від 08.10.2024, № 600 від 14.10.2024 (а.с. 76,77 т. 2);
витягами із позатермінових бойових донесень військової частини НОМЕР_3 за період з 04.10.2024 по14.10.2024 (а.с. 78-104 т. 2);
витягами з Журналу бойових дій військової частини НОМЕР_3 за 06.10.2024, 07.10.2024, 08.10.2024, 09.10.2024, 10.10.2024, 11.10.2024, 13.10.2024, 14.10.2024 (а.с. 105-118 т. 2);
копіями укомплектованості особовим складом [ ] механізованої бригади станом на 07.10.2024 - 14.10.2024 (а.с. 127-134 т. 2).
Понесені втрати особового складу зведеного військового підрозділу, підпорядкованого позивачу, підтверджуються також складеними позивачем рапортами, поданими командиру військової частини НОМЕР_3 (а.с. 143-156 т. 2).
В наданому під час службового розслідування поясненні від 27.10.2024 ОСОБА_1 вказав, що "... завдання, поставлені командиром батальйону, усвідомлював. Рекогносцировка не проводилась, так як ці позиції були в районі відповідальності нашого батальйону. В цілому завдання виконати було можливо, але після належної підготовки приданого особового складу. Були проведені бесіди, в ході яких дізналися, що особовий склад приданого підрозділу був відібраний та переведений з тилових підрозділів. Досвіду та навичок не мали. ... Виконати не вдалось через низьку підготовку та відсутність досвіду особового складу... Аеророзвідка здійснювалась постійно. Провідника не було у зв'язку з тим, що особовий склад, який знав маршрут, вже знаходився на позиції... Доповідь про зайняття ВП [ ] не була здійснена у зв'язку з тим, що через низький морально-психологічний стан та непідготовленість о/с, після початку мінометного обстрілу противником о/с розгубився, не знав, як діяти, втратив орієнтування на місцевості та минув ВП [ ], де наштовхнулись на противника внаслідок чого поніс втрати... Маршрут рух був прокладений по лісосмузі..." (а.с. 137-142 т. 2).
Фактичні обставини, встановлені актом службового розслідування, щодо виконання підпорядкованим позивачу особовим складом бойового завдання, а також його наслідків підтверджуються поясненнями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (а.с. 157-161, 162-165, 166-169, 170-171, 172-174, 175-177, 178-182, 183-184, 185-187, 188-190 т. 2).
Позивачем такі обставини не заперечуються.
При цьому доводи позову ґрунтуються на поширенні на позивача бойового імунітету, що виключає підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
З цього приводу суд вважає необхідним вказати про таке.
Засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони встановлює Закон України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).
За визначенням, наведеним в статті 1 Закону № 1932-XII, бойовий імунітет - звільнення військового командування, військовослужбовців, поліцейських поліції особливого призначення Національної поліції України, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України "Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України", від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна, наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів та звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтю 1 вказаного Закону доповнено нормою про бойовий імунітет згідно із Законом № 2124-IX від 15.03.2022 (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3000-IX від 21.03.2023) з метою гарантування та захисту прав військовослужбовців, які беруть участь в обороні України.
Таким чином, законодавцем запроваджено принцип звільнення від юридичної відповідальності військовослужбовців в бойових умовах за втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна внаслідок застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України, виконання інших завдань з оборони України, настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів і звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, в силу означеної норми закону, бойовий імунітет не застосовується у випадку порушення законів та звичаїв війни, або якщо відповідні дії не були зумовлені розумною обачністю.
У справі, що розглядається, під час проведення службового розслідування не було встановлено порушення позивачем законів та звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Не встановлено таких обставин і судом під час судового розгляду справи.
Разом з тим, дисциплінарне стягнення на позивача накладено у зв'язку з тим, що він неналежно виконав свої службові обов'язки в умовах ведення бойових дій в частині незабезпечення правильного застосування підлеглих підрозділів, успішного виконання ротою поставлених завдань, організації взаємодії, управління та всебічного забезпечення, що призвело до втрат особового складу переданого позивачу в підпорядкування зведеного підрозділу.
В контексті цієї справи суд вважає, що обачною слід визнати поведінку (діяння у формі дії, бездіяльності), за якої особа, уповноважена на прийняття відповідного рішення в конкретній обстановці: 1) зіставляє зовнішні, об'єктивні обставини, в результаті чого може і повинна знати про наявність/відсутність певних ризиків, та 2) не повинна допускати ігнорування очевидних об'єктивних обставин, а за їх появи - вжити необхідних заходів з метою запобігання визначених в законі наслідків у вигляді втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна. Водночас, нехтування розумною обачністю може свідчити про свідоме прийняття таких ризиків особою.
Встановлені матеріалами службового розслідування фактичні обставини дають суду підстави дійти висновку, що позивач, визначаючи бойове завдання підпорядкованому підрозділу, був зобов'язаний своєчасно та ретельно проаналізувати обстановку, в якій ухвалювалося відповідне рішення, та врахувати її під час застосування підлеглого підрозділу.
Так, відповідно до витягу з бойового розпорядження військової частини НОМЕР_3 № 581 від 08.10.2024 позивачу було наказано: до 16:00 08.10.2024 прийняти в своє оперативне підпорядкування 15 військовослужбовців [ ] та зосередити його в районі [ ]. До 20:00 08.10.2024 провести рекогносцировку рубежу..... з метою вивчення місцевості та обстановки у вказаному районі, визначення місць облаштування вогневих позицій, маршрутів логістичного забезпечення та евакуації. З метою недопущення просування противника на напрямках..... визначити прийнятим в оперативне підпорядкування військовослужбовцям до 06:00 09.10.2024 завдання щодо зайняття позицій [ ]. В подальшому організувати та забезпечити інженерне та фортифікаційне обладнання виставлених позицій (а.с. 76 т. 2).
Як підтверджує особисто позивач у поясненні від 27.10.2024, поставлені командиром батальйону завдання він усвідомлював. Однак, рекогносцировка не проводилась; провідника до позицій не було; в цілому виконати завдання було можливим, але після належної підготовки приданого особового складу, який, як з'ясував позивач під час проведених бесід, був відібраний та переведений з тилових підрозділів, не мав досвіду та навичок (а.с. 137-142 т. 2).
Такі обставини свідчать про те, що позивач не виконав бойового розпорядження військової частини НОМЕР_3 № 581 від 08.10.2024 в частині вивчення місцевості та обстановки в районі бойових дій, організації взаємодії підрозділів, а також не врахував готовності до виконання поставленого завдання прийнятого в підпорядкування особового складу, оскільки, як зазначив позивач, приданий особовий склад не володів необхідними навичками та досвідом.
Водночас, будь-які фактичні обставини, які б вказували про те, що позивач доповідав вищестоящому командиру про неможливість виконання поставленого завдання без належної підготовки приданого особового складу, у справі відсутні. Не вказує на такі обставини й позивач. За таких обставин суд вважає, що позивач неналежно оцінив існуючі ризики, не врахував об'єктивні обставини як щодо обстановки в районі бойових дій, так і щодо готовності особового складу, отже він не діяв з розумною обачністю, що призвело до настання наслідків у вигляді втрат особового складу. Ігнорування вищевказаних фактичних обставин розумним ризиком не охоплюється.
Суд підкреслює, що відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
Відповідно до статті 20 Закону № 1932-XII посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства та інших нормативно-правових актів у сфері оборони України, несуть визначену законом відповідальність з урахуванням бойового імунітету.
За сукупністю наведеного, суд вважає обґрунтованими доводами сторони відповідача про відсутність визначених законом підстав щодо застосування в досліджуваній ситуації до позивача бойового імунітету, а відтак позивача правомірно притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення абзацу 2 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України; частини 1 статті 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України; абзаців 2, 3, 4, 5, 10 статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України; ст. 16, 30, абз. 12 ст. 59, ч. 1 ст. 111 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України; пункту 1.1 додатку 1 до Бойового статуту механізованих і танкових військ Сухопутних військ Збройних Сил України, частина ІІ (батальйон, рота), затвердженого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 30.12.2016 № 605.
Доказів порушень установленої чинним законодавством процедури проведення службового розслідування та оформлення його результатів матеріали судової справи не містять.
Таким чином, суд доходить висновку, що при прийнятті оскарженого наказу від 15.11.2024 № 847дск командир Оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " діяв обґрунтовано та розсудливо, з урахуванням всіх фактичних обставин та відповідно до приписів чинного законодавства України. Наведені позивачем аргументи не спростовують правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та не дають суду підстав для скасування оскарженого наказу.
Позовна вимога про зобов'язання військової частини НОМЕР_2 вилучити із службової картки позивача інформацію про дисциплінарне стягнення, накладене оскарженим наказом, є похідною від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 15.11.2024 № 847дск командира Оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Оскільки судом не встановлено підстав для скасування рішення суб'єкта владних повноважень, також відсутні підстави й для задоволення позовної вимоги зобов'язального характеру. Окрім цього, суд зауважує, що дослідженими судом доказами не підтверджується факт відображення у службовій картці позивача відповідної інформації, що у сукупності з наведеним вище свідчить про безпідставність цієї позовної вимоги.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При вирішенні цієї справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58), згідно з якою: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Оцінивши основні вагомі аргументи учасників справи та зібрані у справі докази, суд доходить висновку, що в межах спірних правовідносин відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Позовні вимоги не підтверджуються дослідженими доказами та не узгоджуються з вимогами матеріального закону. Отже позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи результати судового розгляду справи, судові витрати відповідно до статті 139 КАС України не розподіляються.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 25 березня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_8 ) Відповідач - Генеральний штаб Збройних Сил України (просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03049, ЄДРПОУ/РНОКПП 22991050) Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_9 ) Відповідач - Оперативно-тактичне угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП 24973351)
Суддя Н.О. Дорошенко