24 березня 2026 р. № 400/1290/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , ,
до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , ,
провизнання протиправним рішення від 03.02.2026 № 815, зобов'язання вчинити певні дії,
10 лютого 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
визнання рішення відповідача від 03.02.2026 № 815 про відмову у звільненні позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) протиправним;
зобов'язання відповідача звільнити позивача за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.12.2025 він подав по команді рапорт про своє звільнення з військової служби підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ як військовослужбовець, на утриманні якого перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. 03.02.2026 він отримав від відповідача відмову у задоволені вищенаведеного рапорту на тій підставі, що у рапорті він просив звільнити його з військової служби у зв'язку з утриманням повнолітньої дитини з інвалідністю, однак подані документи стосуються постійного догляду за іншою особою. Також у рапорті відсутні відомості про неможливість здійснення такого догляду за його неповнолітнім сином його матір'ю. На переконання позивача така відмова є протиправною, оскільки ним було подано відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за повнолітнім сином, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
У відзиві на позовну заяву від 16.02.2026 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити повністю. Відзив умотивовано тим, що 20.11.2024 позивач сам звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про бажання добровільно вступити до лав Збройних Сил України і уклав контракт на проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 строком на 3 роки з 18.12.2024 по 18.12.2027. Таким чином, зазначена обставина вказує на те, що позивач, маючи на утриманні повнолітню дитину з інвалідністю, тобто будучи таким, що не підлягає мобілізації на підставі пункту 7 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», висловив бажання проходити військову службу і уклав контракт, що позбавляє його права звільнитися за цією сімейною обставиною, яка існувала на момент укладення контракту, оскільки він своїми діями висловив бажання проходити військову службу і не має права зловживати своїми правами, так як держава витратила на його підготовку та утримання значні кошти, розраховувала на виконання солдатом своїх обов'язків протягом трьох років, а він через рік став ухилятися від виконання контракту зі свого боку. Водночас ні рапорт, ні матеріали позову не містять доказів того, що син позивача, будучи особою з інвалідністю ІІ групи, є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги (утримання від батьків). Висновок ЛКК від 12.09.2025, який позивач додав до рапорту і позову, хоч і не містить підписів всіх членів комісії і скріплений нерозбірливою печаткою, не встановлює для сина позивача обмежень до пересування, спілкування та контроля своєї поведінки. ЦЕ додатково підтверджується Актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 12.12.2025, складеного ІНФОРМАЦІЯ_2 , де підставою для складення акту вказана заява сина позивача від 09.12.2025, яку він особисто приніс в районним територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, тобто вільно пересувається та рішає питання, щоб батька звільнили з армії для його утримання. Відповідач також наголосив на тому, що в нього за вхідним № 378 від 10.01.2026 зареєстровано тільки один рапорт позивача від 31.12.2025, згідно з яким він просив лише звільнити його у запас, але він проходить службу за контрактом, а тому згідно зі статтею 26 Закону № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), і військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби. Тобто позивач мав просити у рапорті припинити (розірвати) з ним контракт, чого ним в рапорті не зазначалося і не заявлялося, тому підстав для звільнення з військової служби - не має навіть з формальної точки зору.
18.02.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому він підтримав свої позовні вимоги. Він закцентував увагу на тому, що укладення військовослужбовцем контракту про проходження військової служби у Збройних силах України жодним чином не перешкоджає реалізації права військовослужбовця на подання рапорту про звільнення та звільнення з військової служби, що, в свою чергу, не свідчить про «намагання ухилення військовослужбовцем від виконання конституційного обов'язку захищати Україну. Абзац другий пункту 3 Контракту про проходження військової служби громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного між Міністерством оборони України, в особі командира військової частини НОМЕР_3 та позивачем, 18.12.2024 передбачає можливість припинення (розірвання) цього контракту з ініціативи громадянина України, в порядку та на підставах, визначених Законом 2232-ХІІ та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Висновок відповідача про наявність другого працездатного з батьків (матері), що, на його думку, виключає можливість звільнення військовослужбовця за підставою «необхідність постійного догляду» (яка вимагає відсутності інших осіб) та робить необґрунтованим звільнення за підставою «утримання» (оскільки обов'язок є солідарним), є хибним та протиправним. Згідно з Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.09.2025 № 174/25/1982/В у графі «відомості про довірену особу для повідомлення у разі неможливості зв'язку з особою (наявності)» контактною особою вказана матір сина позивача, тобто зазначені відомості є інформативними та не встановлюють факт утримання матір'ю та, більш того, не позбавляють права батька на утримання своєї повнолітньої дитини - особи з інвалідністю ІІ групи, що має психічні розлади. Відмова відповідача у звільненні позивача за наявності в нього обов'язку щодо утримання повнолітнього сина з інвалідністю ІІ групи суперечить принципу соціальної справедливості та перешкоджає у реалізації прав людини.
У запереченнях від 20.02.2026 відповідач наголосив на тому, що юридичний обов'язок утримувати дитину інваліда у батьків виникає лише за наявності таких складових: потреба у матеріальній допомозі та можливості надання такої допомоги.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за матеріалами в електронній формі.
У відзиві на позовну заяву від 16.02.2026 і запереченнях від 20.02.2026 відповідач заявив клопотання про витребування у ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію щодо оформлення позивачем з 24.02.2022 по 18.12.2024 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
У відповіді на відзив від 18.02.2026 заперечив проти задоволення клопотання відповідача про витребування доказів.
Крім цього, 28.02.2026 відповідач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні та про виклик у судове засідання як свідків дружину та його повнолітнього сина.
02.03.2026 представниця позивача подала заяву, в якій вона заперечила проти вищенаведеного клопотання відповідача.
05.03.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача від 28.02.2026 про розгляд справи у судовому засіданні та про виклик свідків у судове засідання, а також про задоволення клопотання відповідача про витребування доказів та про витребування у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірені копії рішень комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання (відмову у наданні) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, прийнятих стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) у період з 24.02.2022 по 18.12.2024.
ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 13.03.2026 № 2201 повідомив суд, що станом на 05.03.2026 жодних рішень з надання або скасування позивачу відстрочки від призову комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 не виносила.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Розглянувши заяви по суті справи сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
18.12.2024 позивач уклав з командиром військової частини НОМЕР_3 Контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 роки з 18.12.2024.
Зі змісту листа від 23.01.2026 № 402 слідує, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач одружений із ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 18.04.1997 НОМЕР_5 .
Згідно зі свідоцтвом про народження від 08.04.2003 НОМЕР_6 батьками ОСОБА_3 є позивач і ОСОБА_2 .
Син позивача є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.09.2025 № 174/25/1982/Р.
Відповідно до висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 6, виданого 12.09.2025 філією «Районний медичний центр» Комунального некомерційного підприємства «Первомайська центральна міська багатопрофільна лікарня» Первомайської міської ради, син позивача потребує постійного стороннього догляду.
В Акті встановленого факту здійснення особою постійного догляду, складеного 15.09.2025 комісією Синюхино-Брідської сільської ради, позивач здійснює постійний догляд за своїм сином.
Актом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.12.2025 № 14365 перевірки сімейного стану військовослужбовця виявлено відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення ОСОБА_3 , крім позивача, які можуть здійснювати постійний догляд за ним. Необхідність постійного догляду підтверджено.
31.12.2025 позивач подав по команді рапорт про звільнення його у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (через сімейні обставини або інші причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті, а саме: утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І чи ІІ групи), який зареєстрований у стройовій частині відповідача 10.01.2026 за № 378.
Листом від 03.02.2026 № 815 відповідач повідомив позивача про відмову у задоволенні його рапорту, оскільки:
підставою звільнення зазначено «утримання повнолітньої дитини з інвалідністю», але до рапорту подані документи, що стосуються «необхідності здійснення постійного догляду»;
наявність другого працездатного з батьків (матері) можливість звільнення військовослужбовця за підставою «необхідність постійного догляду» (яка вимагає відсутність інших осіб) та робить необґрунтованим звільнення за підставою «утримання» (оскільки обов'язок є солідарним);
висновки Акта від 12.12.2025 № 14365 суперечить відомостям з Витягу МСЕК.
Вважаючи таку відповідь відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону № 2232-ХІІ).
Статтею 3 Указу № 65/2022 встановлено, що мобілізація проводиться протягом 90 днів із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації продовжено згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 № 342/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2264-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 № 574/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2501-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 № 758/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2739-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 № 59/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2916-ІХ, Указом Президента України від 01.05.2023 № 255/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3058-ІХ, Указом Президента України від 26.07.2023 № 452/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3276-ІХ, Указом Президента України від 06.11.2023 № 735/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3430-ІХ, Указом Президента України від 05.02.2024 № 50/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 № 3565-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 № 272/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 № 3685-ІХ, Указом Президента України від 23.07.2024 № 470/2024, затвердженим Законом України від 23.07.2024 № 3892-ІХ, Указом Президента України від 28.10.2024 № 741/2024, затвердженим Законом України від 29.10.2024 № 4025-ІХ, Указом Президента України від 14.01.2025 № 27/2025, затвердженим Законом України від 15.01.2025 № 4221-ІХ, Указом Президента України від 15.04.2025 № 236/2025, затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4357-ІХ, Указом Президента України від 14.07.2025 № 479/2025, затвердженим Законом України від 15.07.2025 № 4525-ІХ, Указом Президента України від 20.10.2025 № 794/2025, затвердженим Законом України від 21.10.2025 № 4644-ІХ, та Указом Президента України від 12.01.2026 № 41/2026, затвердженим Законом України від 14.01.2026 № 4758-ІХ, відповідно з 25.05.2022 на 90 діб, з 23.08.2022 на діб, з 21.11.2022 на 90 діб, з 19.02.2023 на 90 діб, з 20.05.2023 на 90 діб, з 18.08.2023 на 90 діб, з 16.11.2023 на 90 діб, з 14.02.2024 на 90 діб, з 14.05.2024 на 90 діб, з 12.08.2024 на 90 діб, з 10.11.2024 на 90 діб, з 08.02.2025 на 90 діб, з 09.05.2025 на 90 діб, з 07.08.2025 на 90 діб, з 05.11.2025 на 90 діб та з 03.02.2026 на 90 діб.
Отже, воєнний стан в Україні діє, а загальна мобілізація проводиться з 24.02.2022 до 04.05.2026.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно з підпунктом «г» підпункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.
Абзацом дев'ятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Таким чином, військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, має право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпунктом «г» підпункту 3 частини п'ятої, абзацу дев'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у випадку, якщо на утриманні перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю І чи ІІ групи.
За наявності вказаних обставин військова частина зобов'язана звільнити військовослужбовця з військової служби при подані ним відповідного рапорту на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої та абзацу дев'ятого частини дванадцятої статі 26 Закону № 2232-ХІІ. Такі повноваження суб'єкта владних повноважень не є дискреційними.
Згідно з підпунктом 20 пункту 5 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція № 170), через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються зокрема документами, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи:
для підтвердження інвалідності дитини - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;
для підтвердження родинних зв'язків - копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи.
Таким чином, Інструкцією № 170 не встановлено, які документи необхідне подати військовослужбовцю для підтвердження самого факту утримання ним своєї повнолітньої дитини.
Відповідно до статті 198 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Згідно з абзацом сімнадцятим статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Тобто батьки зобов'язані утримувати повнолітніх дітей, які є особами з інвалідністю, якщо вони потребують матеріальної допомоги.
Відтак військова частина зобов'язана звільнити військовослужбовця, який проходить у ній військову службу за контрактом у під час дії воєнного стану, на підставі абзацу дев'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у разі подання таким військовослужбовцем рапорту про звільнення з військової служби, до якого додано документи:
1) визначені підпунктом 20 пункту 5 додатку 19 до Інструкції № 170;
2) що підтверджують факт, що дитина потребує матеріальної допомоги.
Суд встановив, що 18.12.2024 позивач уклав з командиром військової частини НОМЕР_3 Контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 роки з 18.12.2024.
Повнолітній син позивача ОСОБА_3 є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи, що підтверджується свідоцтвом про народження від 08.04.2003 НОМЕР_6 і Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.09.2025 № 174/25/1982/Р.
31.12.2025 позивач подав по команді рапорт про звільнення його у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (через сімейні обставини або інші причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті, а саме: утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І чи ІІ групи), який зареєстрований у стройовій частині відповідача 10.01.2026 за № 378.
До зазначено рапорту позивач додав, зокрема, свідоцтвом про народження від 08.04.2003 НОМЕР_6 і Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.09.2025 № 174/25/1982/Р.
У Рекомендаціях, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (номер витягу 174/25/1982/1), встановлено, що здатності сина позивача до самообслуговування, орієнтації, спілкування, контролю за своєю поведінкою, до здобуття освіти та трудової діяльності мають виражений ступінь обмеження.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 5 Критеріїв встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338, виражений ступінь обмеження (2 ступінь) - особа стикається з істотними труднощами у виконанні більшості основних активностей, що може включати значні обмеження у навчанні, роботі, спілкуванні та самообслуговуванні, які вимагають регулярної допомоги або спеціальних заходів для покращення якості життя.
Виражений ступінь обмеження (2 ступінь) здатності до трудової діяльності - особа може бути не здатна до провадження окремих видів трудової діяльності або до трудової діяльності взагалі, або здатна провадити різні види трудової діяльності шляхом створення відповідних умов праці із забезпеченням допоміжними засобами реабілітації та додатковим облаштуванням робочого місця, здійснення реабілітаційних заходів (абзац 58 пункту 5 Критеріїв встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338).
З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.09.2025 № 174/25/1982/Р підтверджується та обставина, що син позивача не може самостійно матеріально себе забезпечити своєю трудовою діяльністю, а отже він потребує матеріальної допомоги.
Отже, до рапорту подав додав документи, що перебування на його утриманні повнолітнього сина, який є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи.
Тому відповідач зобов'язаний був звільнити позивача з військової служби на підставі підпунктом «г» підпункту 3 частини п'ятої, абзацу дев'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи).
Водночас суд врахував, що юридично некоректне формулювання у рапорті прохання про звільнення позивач з військової служби не може бути підставою для відмови в його задоволенні, оскільки з його змісту чітко зрозуміло волевиявлення позивача.
Натомість у позовній заяві позивач просить визнати протиправним рішення відповідача від 03.02.2026 № 815 про відмову у звільненні позивача з військової служби.
Однак, лист відповідача від 03.02.2026 № 815 не є індивідуальним актом, а носить виключно інформативний характер.
Тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, а саме:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у припиненні (розірванні) контракту про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу та звільненні його з військової служби на підставі підпункту «г» підпункту 3 частини п'ятої, абзацу дев'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи);
зобов'язати відповідача припинити (розірвати) контракт про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу та звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» підпункту 3 частини п'ятої, абзацу дев'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи).
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.
Керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини щодо відмови ОСОБА_1 в припиненні (розірванні) контракту про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу та звільненні його з військової служби на підставі підпункту «г» підпункту 3 частини п'ятої, абзацу дев'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи).
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 припинити (розірвати) контракт про проходження ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу та звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» підпункту 3 частини п'ятої, абзацу дев'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи).
4. У задоволені решти позовних вимог відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
8. Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
9. Повний текст рішення суду складений 24.03.2026.
Суддя В.Г.Ярощук