Іменем України
25 березня 2026 рокум. ДніпроСправа № 640/25683/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 36394,56 грн;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі місячного заробітку в сумі 36394,56 грн;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середні заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, обрахованого з моменту звільнення по дату винесення судового рішення, виходячи з суми середньої заробітної плати в розмірі 36394,56 грн;
- допустити негайне виконання рішення в частині стягнення вихідної допомоги при звільнення в розмірі 36394,56 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Генерального прокурора України № 1530ц від 05.11.2019 позивача звільнено з посади з 20.11.2019 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», із зазначенням в якості підстави такого звільнення рішення кадрової комісії № й та зобов'язано Департамент планово - фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.
Позивач зазначає, що відповідно до інформації Офісу Генерального прокурора від 11.08.2021 відповідачем на момент звільнення 20.11.2019 не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних позивачу сум) за час існування трудових відносин, зокрема, вихідної допомоги.
Так, позивач зазначає, що посилання відповідача на те, що у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не передбачена виплата вихідної допомоги, є незаконними, оскільки Законом № 1697-VІІ не врегульовані питання вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури та застосування положень статті 44 КЗпП України не заборонено, а тому відповідач зобов'язаний виплатити вихідну допомогу позивачу при звільненні.
Крім того, позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати йому вихідної допомоги при звільненні зумовило зобов'язання відповідача виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплат сум вихідної допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 прийнято адміністративну справу № 640/25683/21 до провадження; вирішено розгляд справи проводити спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив, що першою кадровою комісією прийнято рішення від 04.11.2019 № 202 про неуспішне проходження позивачем атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Відповідно до вимог пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 № 1530ц позивача звільнено з посади за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20.11.2019 на підставі рішення першої кадрової комісії.
Відповідач вважає, що з дня набрання чинності Законом № 113-ІХ, а саме з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40, статей 42, 42-1, ч.ч. 1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 КЗпП України встановлюються Законом України «Про прокуратуру», а тому з 25.09.2019 саме цей закон, а не КЗпП України, поширюється на правовідносини між позивачем та відповідачем.
При цьому, ні спеціальними Законами України «Про прокуратуру» та № 113-ІХ, ні статтею 44 КЗпП України не передбачена виплата вихідної допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Закону України № 113-ІХ у зв'язку з неуспішним проходження атестації, правових підстав для її виплати позивачу у відповідача не було.
Відповідачем подані додаткові пояснення, в яких зазначено, що Державною казначейською службою України відповідно до постанови Кабінету України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» здійснено безспірне списання з рахунку відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 36394,56 грн та 523912,31 грн (за виключенням сплати податків, зборів та інших обовязкових платежів) згідно із виконавчими листами у справі № 640/25042/19, що підтверджується меморіальним ордером № 177966690 від 27.07.2021.
Відтак, доводи позивача щодо наявності підстав для стягнення вихідної допомоги є необґрунтованими з огляду на те, що йому було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, а стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу є, згідно з постановою Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18, взаємовиключними.
У разі задоволення позовних вимог відповідач може бути зобов'язаний фактично виплатити подвійну (в межах одного місяця) суму середнього заробітку. Це, в свою чергу, має наслідком допущення порушення принципу рівності щодо оплати праці позивача та прав на оплату праці прокурорів, які успішно пройшли атестацію та виконували функції органів прокуратури, проте отримували заробітну плату у розмірі в межах 1 місяця і без подвійних нарахувань.
Відтак відповідач вважає, що доводи скаржника щодо наявності підстав для стягнення вихідної допомоги, а також стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 12.03.1997 року працював в органах прокуратури України .
Наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 № 1530ц позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20.11.2019.
Наказано Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.
За доводами позивача, при проведенні розрахунку з ним, при звільненні з посади відповідачем не виплачена йому вихідна допомога.
Такі обставини не заперечуються відповідачем та підтверджуються відомостями з розрахункового листа позиача за листопад 2019 року.
Листом від 14.08.2021 № 1-2190 вих-21, у відповідь на звернення позивача від 03.08.2021, відповідач повідомив, що відповідно до Закону України "Про прокуратуру" та статті 44 КЗпП України у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51Закону України "Про прокуратуру" не передбачена виплата вихідної допомоги.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру" (далі за текстом - Закон №1697-VII), який набрав чинності 15.07.2015.
Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини 1 цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом №113-ІХ було внесено зміни також до КЗпП України, а саме:
статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус";
статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус";
частину дев'яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".
Водночас, Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України зазначив, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на неврегулювання приписами Закону №1697-VII питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури застосуванню підлягають приписи КЗпП України.
Відповідно до статті 1 КЗпП України він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною четвертою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
При цьому, як зазначено вище, Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України, якою визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Після набрання чинності Законом №113-ІХ Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію з приводу стягнення вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП у спорах, які виникали у зв'язку зі звільненням осіб з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
Так, у постановах від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19, від 27.01.2021 у справі №380/1662/20, від 11.02.2021 у справі №420/4115/20, від 18.02.2021 у справі №640/23379/19, від 25.02.2021 у справі №640/8451/20, від 31.03.2021 у справі №640/25354/19, від 21.10.2021 у справі №380/5278/20, від 20.04.2022 у справі №280/3370/21, від 08.06.2023 у справі №580/1267/21, від 08.02.2024 у справі №520/4500/21 та інших Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив що частиною п'ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Отож, Верховний Суд у вказаних справах вказував про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 44 КЗпП України та виплату вихідної допомоги у разі звільнення позивачів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.03.2025 у справі №640/6370/20.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, позивач на день звільнення з органів прокуратури - 20.11.2019, набув право на виплату вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки його звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Саме в день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку.
При звільненні позивачу така допомога не була виплачена, що підтверджується розрахунковим листом за листопад 2019 року у розрізі складових (видів) заробітної плати.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №560/2807/20.
При цьому, суд зазначає, що розрахунок вихідної допомоги покладається саме на роботодавця, тобто відповідача, з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим, оскільки сума вихідної допомоги, яку просить стягнути позивач, йому ще не нараховувалася відповідачем та відповідно не виплачувалась, а підлягає нарахуванню саме на підставі цього судового рішення, то належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язаня відповідача нарахувати та виплати позивачу вказану допомогу.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, суд зазначає таке.
За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено судом у день звільнення позивача - 20.11.2019, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме: не здійснено виплату вихідної допомоги при звільненні.
У зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17.
При цьому, суд звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 06.02.2020 у справі №806/305/17.
Крім того, у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, остаточного розрахунку із позивачем ще не було проведено, тобто відповідачем не було здійснено виплату позивачу спірної вихідної допомоги.
У той же час, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що визначаючись щодо розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказані висновки застосовані Верховним Судом і у адміністративній справі №816/1640/17 (постанова від 20.05.2020).
Отже, для проведення розрахунків належної до виплати суми середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги суд має, зокрема, встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Таким чином, суд, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо негайного виконання рішення в частині стягнення вихідної допомоги при звільнення в розмірі 36394,56 грн, суд зазначає таке.
Положеннями пунків 1 та 2 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Як вже зазначалося судом, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Таким чином, вихідна допомога, щодо якої звернувся позивач, не є періодичним платежем та ще не розраховувалсь та не нараховувалась відповідачем, що свідчить про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до Окружного адміністративного суду міста Києва позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1816,00 грн, що підтверджується квитанціями від 09.09.2021 № 104469271 та № 104469846.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд дійшов висновку, що судові витрати в сумі 908,00 грн, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ: 00034051) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.
Зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця