справа №753/14638/25 Головуючий у І інстанції - Лужецька О.Р.
апеляційне провадження №22-ц/824/5494/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
25 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,-
установив:
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до КМР про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір, ОСОБА_2 .
За життя ОСОБА_2 склала заповіт, відповідно до якого все її майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті, і на що вона згідно із законом буде мати право в майбутньому, остання заповіла йому, своєму сину ОСОБА_1 .
Вказував, що не мав можливості своєчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, у зв'язку із тим, що на час смерті своєї матері проживав в США, дією в Україні воєнного стану та побоюванням за своє життя.
З огляду на зазначене, звернувся до суду з вказаним позовом.
Просив суд, визначити йому додатковий строк в три місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року у задоволенні зазначеного вище позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що на час смерті його матері він проживав в США, також в Україні на сьогоднішній день діє військовий стан, він побоювався за своє життя, у зв'язку з чим він не мав можливості своєчасно звернутися до нотаріуса із письмовою заявою про прийняття спадщини.
Також зазначив, що ним був пропущений строк звернення до нотаріуса для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки він хворіє, йому необхідно знаходитись під наглядом лікарів, також йому необхідно робити операцію, у зв'язку з чим він не мав можливості приїхати до м. Києва для написання заяви про прийняття спадщини.
Факт пропуску строку для прийняття спадщини не є підставою для усунення його від спадкування.
Просив суд, скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
На вказану апеляційну скаргу КМР подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що спадкоємець має право подати заяву про прийняття спадщини шляхом направлення її поштою до нотаріальної контори або до органів місцевого самоврядування, проте ОСОБА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_2 , протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, зазначеного не зробив.
Таким чином, наведені позивачем обставини (проживання в США, дія в Україні воєнного стану, побоювання за своє життя) не є в розумінні ч. 3 ст. 1272 ЦК України тими перешкодами, які унеможливлювали звернення ОСОБА_1 до нотаріуса.
У позивача не існувало об'єктивних, непереборних, істотних труднощів подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
Крім того, вказує, що позивач посилаючись на те, що він є сином померлої ОСОБА_2 , не надав суду відповідних доказів наявності родинних відносин із спадкодавцем, зокрема не подано свідоцтва про його, ОСОБА_1 , народження.
Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року залишити без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно частин 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Як встановлено, у позовній заяві ОСОБА_1 послався на те, що він є сином ОСОБА_2
16 липня 2019 року, ОСОБА_2 склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В., та зареєстрований в реєстрі за №1657, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все її майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті, і на що вона згідно із законом буде мати право в майбутньому, заповіла своєму сину ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 16 серпня 2024 року, сектором державної реєстрації актів цивільного стану Згурівської селищної ради Броварського району Київської області.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не навів поважних причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, які б свідчили про пропуск такого строку з незалежних від нього вагомих причин, не надав доказів, які б свідчили про неприйняття ним спадщини з причин, які є для нього об'єктивними, непереборними.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частиною 1 ст. 1268ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
За змістом ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1ст. 1270 ЦК України).
За змістом частин 1 та 3 ст. 1272 ЦК Україниякщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 березня 2020 року у справі №314/2550/17 (провадження №61-41480св18).
Не є поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
Отже, правила ч. 3 ст. 1272 ЦК Україниможуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви та ці обставини визнані судом поважними.
Як свідчить тлумачення ч. 3 ст. 1272 ЦК України, до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини відносяться причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Якщо ж у спадкоємця таких перешкод для подання заяви не було, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Аналогічний правовий висновок зроблений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №419/3788/17 (провадження №61-2969св19); від 16 березня 2020 року у справі №644/5098/17 (провадження №61-20806св19); від 17 березня 2020 року у справі №683/2587/18 (провадження №61-11406св19).
Оцінка причин пропуску строку на предмет поважності лежить в площині дискреційних повноважень суду, оскільки базується безпосередньо на наданих сторонами та наявних в матеріалах справи доказах та встановлених в ході судового розгляду обставинах.
Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі №626/274/22.
Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23, постанову Верховного Суду від 29 грудня 2025 року у справі №759/6003/23 (провадження №61-11959св24).
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи свідчать, що16 липня 2019 року, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В., та зареєстрований в реєстрі за №1657, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все її майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті, і на що вона згідно із законом буде мати право в майбутньому, заповіла своєму сину ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, позивач зазначав причинами пропуску такого строку тривалий час перебування за межами України, дія військового стану в Україні, побоювався за своє життя, що унеможливлювало своєчасно звернутися до нотаріуса із письмовою заявою про прийняття спадщини. Також вказував, що він хворіє, та потребує постійного нагляду лікаря.
Разом з тим, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк для прийняття спадщини пропущений позивачем без поважних причин, оскільки факт усвідомлення позивачем його права на спадкування поряд із вказаним ним причинами пропуску строку для прийняття спадщини, за умови невжиття ним активних дій щодо прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить про виникнення в нього об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.
При цьому, ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв'язку із хворобою та неможливість своєчасно звернутися до консульських установ.
Надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв'язку із його перебуванням за кордоном є недостатніми доказами, оскільки не підтверджують поважність пропуску строку, відведеного на прийняття спадщини, та не свідчать про наявність об'єктивних та непереборних перешкод для прийняття ним спадщини.
Таким чином, зазначені причини не можуть бути визнані поважними, оскільки такі не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними для нього труднощами, наявність яких перешкоджала поданню позивачем заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
Колегія суддів зазначає, що позивач не був позбавлений можливості надіслати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори засобами поштового зв'язку.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дав належну оцінку обставинам, на які посилався позивач на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у нього об'єктивних, непереборних і істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті у серпні 2024 року його матері ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції вірно узяв до уваги, що протягом цього тривалого часу позивач не вчиняв дій щодо прийняття спадщини і не навів аргументів про наявність перешкод у зверненні до нотаріуса протягом визначеного законом шестимісячного строку.
Суд першої інстанції правомірно зазначив, що доводи позивача, викладені в позові, не можуть бути підставою для визнання поважною причини пропуску такого строку, оскільки поважність причин підлягає доведенню на підставі сукупності доказів, які в достатній мірі підтверджують наявність фактів, якими обґрунтовуються вимоги.
У зв'язку із наведеним, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки обставини, якими обґрунтовані підстави позову, не свідчать про неможливість вчинення позивачем дій з дня відкриття спадщини щодо прийняття спадщини, не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба