іменем України
24 березня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 736/1485/25
Головуючий у першій інстанції - Пархомчук Т. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/750/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Холминська селищна рада Корюківського району Чернігівської області,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Холменської селищної ради Корюківського районного суду Чернігівської області про визнання права власності за набувальною давністю на житлове приміщення у житловому будинку з господарськими будівлями,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Холминської селищної ради Корюківського району Чернігівської області про визнання права власності за набувальною давністю на житлове приміщення у житловому будинку з господарськими будівлями.
В обґрунтування позивач посилається, що йому у 1986 році було надано житлове приміщення, як головному спеціалісту сільського господарства по договору найму з головою колгоспу «Ударник», яка була недобудована і непридатна до проживання.
Вказує, що він за власні кошти в квартирі здійснив ремонтні роботи та заселився з сім'єю, але з часом вони змінили місце проживання, а за їх відсутності в дану квартиру заселилась ОСОБА_2 , у зв'язку з чим позивач неодноразово звертався до відділу поліції з даного факту, але ніяких дій від органів поліції здійснено не було.
Позивач вважає, що він є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна, оскільки вказана квартира була надана йому в безстрокове користування, а тому вважає, що він набув права власності на квартиру за набувальною давністю на підставі положень ст. 344 ЦК України.
У позові ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на житлове приміщення (квартиру) у житловому будинку з господарськими будівлями за АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Рішенням Корюківського районного суду від 10.12.2025 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Холменської селищної ради Корюківського районного суду Чернігівської області про визнання права власності за набувальною давністю на житлове приміщення у житловому будинку з господарськими будівлями, відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем суду не надано беззаперечних доказів безтитульності володіння спірним майном, адже квартира була надана йому в користування у відповідності до вимог договору найму житла, укладеного між ним та колгоспом «Ударник».
Також за висновком суду, позивачем не надано суду доказів того, що він продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном, оскільки як зазначає сам позивач після призначення його на посаду на інше підприємство, отримання дружиною посади в іншому місті, виїзду дітей на навчання сім'я фактично не проживає у спірній квартирі, а з 2012 року в цій квартирі фактично проживають інші люди, тому суд дійшов висновку, що вказаний елемент підстав для набуття права власності за набувальною давністю також не підтверджений позивачем.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Корюківського районного суду від 10.12.2025 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги про визнання за ним права власності за набувальною давністю на спірну квартиру.
За доводами скарги, заявник правомірно заселився до своєї квартири в АДРЕСА_1 , на підставі договору з колгоспом «Ударник» від 28.08.1986 року, що підтверджується копією ухвали Вищого адміністративного суду України в справі К/800/4908/16 від 18.08.2016.
Вказує, що будь-яких документів, що стосуються спірної квартири, в тому числі договору на право найму чи оренди квартири, акту приймання-передачі чи будь-якого подібного, він не має, про що ним було вказано в позовній заяві.
В обґрунтування доводів, заявник посилається, що він як володілець спірної квартири, зазначав про те, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Тому вважає, що квартира є безхазяйною, тобто, є квартирою, що не має власника, або власник невідомий, оскільки як свідчить ухвала Господарського суду Чернігівської області від 09.11.2010 приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Лан», у якого квартира перебувала на балансі, визнане банкрутом, ліквідоване як юридична особа і зняте з державної реєстрації.
Як зазначає заявник, суд першої інстанції не витребував договір найму житлового приміщення та не дослідив інші докази, зокрема: законності вселення до квартири за АДРЕСА_1 ; проживання його та членів моєї сім'ї у вказаній квартирі; причин, на підставі яких члени сім'ї позивача почергово тимчасово виїхали зі своєї квартири; протиправності захоплення квартири та незаконності проживання в ній сторонніх осіб; причин, на підставі яких він та члени його сім'ї протягом декількох років не можуть проникнути у своє житло.
Заявник стверджує, що договір найму житлового приміщення у житловому будинку з господарськими будівлями, укладений мною з колгоспом «Ударник» у 1986 році, припинив своє існування з припиненням функціонування колгоспу «Ударник», та пізніше він ним не переукладався.
В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14.05.2019 (без зазначення номеру справи).
Зазначає також, що на спірну квартиру не претендують інші особи, а Холминська селищна рада відзив на позовну заяву до суду не подала і у поданій до суду заяві представник просив розглянути справу без участі представника Холминської селищної ради та покластися у прийнятті рішення на розсуд суду.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання 24.03.2026 учасники справи не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документу (а.с. 116, 117).
Учасники справи про причину неявки в судове засідання апеляційний суд не повідомили, заяв і клопотань подано не було.
Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання, враховуючи належне повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явились.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що в архівному фонді Камківської сільської ради зберігається рішення виконкому Камківської сільської ради народних депутатів від 16.05.1990 року № 7 «Про визнання права власності на будинковолодіння в селі Камка належних колгоспу «Ударник: «визнати право власності на будинковолодіння в селі Камка належних на праві кооперативної власності колгоспу «Ударник» по вулицях: Леніна, 9, Первомайська, 3, АДРЕСА_2 , Свердлова, 21, АДРЕСА_3 », що підтверджується архівною довідкою № 131/07-07 від 14.08.2015 (а.с. 12).
Відповідно до рішення правління колгоспу від 05.11.1985, протокол засідання правління № 12 від 05.11.1985 «выдать ОСОБА_3 ссуду для жилстроя в сумме 1000 руб.», про що зазначено в архівній довідці Архівного відділу Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області від 20.11.2012 № 180/07-07 (а.с. 11).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.08.2016 у справі № К/800/4908/16 встановлено, що у 1986 році ОСОБА_1 за договором найму жилого приміщення, укладеного з головою колгоспу «Ударник», було надано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15-16).
Як зазначив позивач ОСОБА_1 , у позові, він з сім'єю вселився до житлового будинку з господарськими будівлями під АДРЕСА_1 та проживали в ній на підставі договору найму між позивачем та колгоспом «Ударник».
На підтвердження постійного проживання у квартирі позивачем додано копію договору про користування електричною енергією, який складений з однієї сторони ОСОБА_4 , з місцем проживання с. Камка та ВАТ ЕК «Чернігівобленерго» (а.с. 36-38).
Судом також встановлено, що у 2012 році в квартиру по АДРЕСА_1 вселилась ОСОБА_2 , що спонукало позивача звернутись до прокурора Корюківського району. Після чого дану заяву з доданими до неї матеріалами направлено до Корюківського РВ УМВС для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 27, 32, 33, 41, 43, 49-50, 51).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем суду не надано беззаперечних доказів безтитульності володіння спірним майном, адже квартира була надана йому в користування у відповідності до вимог договору найму житла, укладеного між ним та колгоспом «Ударник».
Також за висновком суду, позивачем не надано суду доказів того, що він продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном, оскільки як зазначає сам позивач після призначення його на посаду на інше підприємство, отримання дружиною посади в іншому місті, виїзду дітей на навчання сім'я фактично не проживає у спірній квартирі, а з 2012 року в цій квартирі фактично проживають інші люди, тому суд дійшов висновку, що вказаний елемент підстав для набуття права власності за набувальною давністю також не підтверджений позивачем.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156 св 18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).
У постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 214/3083/18 зазначено, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень частини 3 статті 344 ЦК України, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Як встановлено судом та підтверджено ОСОБА_1 , що він з сім'єю вселився до житлового будинку з господарськими будівлями під АДРЕСА_1 та проживали в ній на підставі договору найму між позивачем та колгоспом «Ударник», а у зв'язку зі зміною роботи та навчанням дітей вони змушені були перереєструвати місце проживання.
Спірний житловий будинок належав на праві кооперативної власності колгоспу «Ударник» на підставі рішення виконкому Камківської сільської ради народних депутатів від 16.05.1990 № 7, що підтверджується архівною довідкою № 131/07-07 від 14.08.2015 (а.с. 12).
Посилання заявника на те, що на підставі рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.11.2010 приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Лан», на балансі якого перебувала спірна квартира, ліквідовано, а також те, що наразі у спірній квартирі проживають інші люди, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки визнання права власності на квартиру за позивачем за набувальною давністю в порядку ст. 344 ЦПК України, передбачає, що такий позов не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником, а на даний час позивач не є володільцем спірного майна про що зазначає в позові.
Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.08.2016, на яку також посилався ОСОБА_5 в позові і в апеляційній скарзі, встановлено, що саме на підставі договору найму жилого приміщення, укладеного з колгоспом «Ударник», ОСОБА_1 було надано спірну квартиру.
Апеляційний суд враховує, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Безпідставними є доводи скарги про те що спірна квартира є безхазяйною, оскільки матеріали справи не містять і позивачем не надано належних і допустимих доказів встановлення спірній квартирі статусу безхазяйної на підставі вимог, передбачених ст. 329-333 ЦПК України.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з правльним висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено наявності необхідних умов для задоволення судом вимог про визнання за ним права власності на нерухоме майно за набувальною давністю на підставі положень ст. 344 ЦК України, оскільки позивач був обізнаний відносно того, що власником спірної квартири, яка є предметом спору та на яку він просить визнати право власності за набувальною давністю, був колгосп «Ударник», а згодом квартира перебувала на балансі ПОСП «Лан», тому не можна вважати ОСОБА_1 , як особу, яка добросовісно заволоділа саме чужим майном.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанцій належних і допустимих документальних доказів на підтвердження укладення договору найму (оренди) спірної квартири, з огляду на те, що матеріали справи не містять, а зі змісту позовної заяви неможливо встановити дату укладення договору, його зміст, зокрема і строк дії такого договору, що є необхідною передумовою для наявності підстав застосування ч. 3 ст. 344 ЦК України.
Твердження заявника про те, що судом першої інстанції необґрунтовано не було витребувано договір найму, апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Крім того, позивачем відповідне клопотання заявлено не було ні у суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.
Посилання заявника на те, що відповідачем його позовні вимоги не заперечувались не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки відповідачем не подано відповідної заяви про визнання позовних вимог.
Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.05.2022 у справі № 675/2136/19, суди не мають права покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а тому позивач ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірної квартири, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25.03.2026.
Головуючий Судді :