Справа № 2-202/09-2009
Провадження № 22-ц/801/1048/2026
Категорія: 69
Головуючий у суді 1-ї інстанції
Доповідач :Стадник І. М.
25 березня 2026 року м. Вінниця
Суддя судової палати з розгляду цивільних справ Вінницького апеляційного суду Стадник І.М., одержавши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на судове рішення від 26 січня 2009 року
у справі № 2-202/09-2009 про розірвання шлюбу подружжя ОСОБА_2 ,
встановив:
20 березня 2026 року особа, яка не брала участі у розгляді справи - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на судове рішення від 26 січня 2009 року у справі № 2-202/09-2009, у якій вказує, що він є кредитором у справі про стягнення боргу з подружжя, в особі ОСОБА_3 , який перебував у шлюбі з ОСОБА_4 . Як йому стало відомо подружжя ОСОБА_2 розірвало шлюб за актовим записом від 29.12.2020, хоча рішення ухвалене 26.01.2009 року.
Оскільки судове рішення про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 не виконано, він вважає, що розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_2 є способом ухилення від погашення боргу, який він вважає їх спільним боргом.
При цьому апелянт посилається на положення статей 60, 61, 65 СК України та вважає, що розірвання шлюбу між подружжям порушує його права як кредитора.
Вивчивши апеляційну скаргу та додані до неї матеріали, приходжу до висновку про залишення її без руху з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати наданих процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
ЄСПЛ зауважив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (MPP GOLUB v. UKRAINE, № 6778/05, ЄСПЛ, від 18 жовтня 2005 року).
Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Заінтересовані особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що існують поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип визначеності).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об'єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.
У апеляційній скарзі, що надійшла до апеляційного суду, за твердженням скаржника ОСОБА_1 судове рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ухвалено 26 січня 2009 року.
Апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі в розгляді справи, подав 20 березня 2026 року, тобто через 17 років після ухвалення оскаржуваного рішення, при цьому не вказуючи, коли саме він дізнався про ці обставини, а також які обставини об'єктивно перешкоджали йому дізнатися про це рішення раніше.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок ЄСПЛ про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 436/9142/12 (провадження № 61-16754св23), від 22 травня 2024 року у справі № 1522/13227/12 (провадження № 61-1036св24).
Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII).
Положеннями частини першої статті 294 ЦПК України, у редакції, чинній станом на час стверджуваного апелянтом прийняття рішення суду першої інстанції, передбачалося, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
За таких обставин сам лише факт подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження не може вважатися беззаперечною підставою для поновлення такого строку та відкриття апеляційного провадження.
Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не містить належного обґрунтування причини пропуску такого тривалого строку (17 років) на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.
Під час вирішення питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане заявником клопотання може бути задоволене.
Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Отже, наведені апелянтом обставини щодо пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення ухваленого за його словами 26 січня 2009 року не є поважними, а відтак йому належить подати клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням інших підстав для поновлення разом з відповідними доказами.
Апеляційний суд також звертає увагу, що скаржник ОСОБА_1 не є учасником сімейних правовідносин, що виникли внаслідок укладення шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які є приватноправовими відносинами між чоловіком та дружиною, а тому йому належним чином слід обґрунтувати, яким чином судове рішення про розірвання шлюбу між іншими особами порушує його права як кредитодавця, при тому, що з доданих до апеляційної скарги документів випливає, що боржником є ОСОБА_3 , а не його дружина, чи подружжя.
Крім того апелянтом не виконано вимоги статті 356 ЦПК України щодо форми та змісту апеляційної скарги.
Так, пунктом 4 та 8 частини 2 цієї статті визначено, що в апеляційній скарзі має бути зазначено рішення або ухвала, що оскаржуються та дата його отримання.
Водночас у апеляційній сказі скаржник зазначає лише номер судового рішення та дату його ухвалення, а в прохальній частині вказує, що два суди, які на його думку ухвалювали оскаржуване рішення це Замостянський районний суд та Староміський районний суд.
При цьому скаржник не надає копію оскаржуваного ним рішення, із змісту якого можна було б бачити яке ж саме судове рішення оскаржується та у якій справі (сторони та предмет позову).
Позаяк особа, яка має намір оскаржити судове рішення, вправі отримати його копію в суді, посилання апелянта на неможливість отримати копію рішення апеляційний суд відхиляє як помилкові.
Скаржником в порушення п. 5 частини 2 статті 356 ЦПК України не зазначено, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення, у даному випадку про розірвання шлюбу, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи.
Прохальна частина апеляційної скарги також не відповідає вимогам цивільного процесуального кодексу.
Так повноваження суду апеляційної інстанції визначені статтею 374 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема:
залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;
скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення ;
визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Натомість прохальна частина апеляційної скарги містить наступні вимоги:
-поновити строк на апеляційне оскарження Замостянського районного суду у справі від 26.01.20209 № 2-202/09-2009, Строміського районного суду від № 2-202/09-2009 щодо розірвання шлюбу подружжя ОСОБА_2 про розірвання шлюбу подружжя ОСОБА_2 ;
-задовольнити клопотання про ознайомлення з матеріалами вказаних справ (справи) та витребування їх до апеляційного суду;
-залучити ОСОБА_1 до нового розгляду справи про розірвання шлюбу подружжя ОСОБА_2 в якості третьої особи з самостійними вимогами до боржників - подружжя ОСОБА_2 ;
-задовольнити клопотання про витребування доказів та відомостей для нового розгляду справи про розірвання шлюбу;
-скасувати актовий запис про розірвання шлюбу № 22, дата складання 29.12.2020 Літинським РВ державної реєстрації актів цивільного стану ЦЗМУМЮ (м. Хмельницький) подружжя ОСОБА_2 та судового рішення про розірвання шлюбу, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Зазначаючи про вирішення питання по суті, ОСОБА_1 не зазначає, яке судове рішення просить ухвалити у разі скасування рішення суду відповідно до повноважень апеляційного суду, які зазначені у статті 374 ЦПК України.
Також, апеляційний суд зазначає, що клопотання про ознайомлення з матеріалами справи і отримання копії судового рішення слід подавати до суду, який постановив оскаржуване судове рішення, а скасування (анулювання) актового запису цивільного стану, належить до компетенції органів державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС).
За таких підстав скаржнику необхідно уточнити прохальну частину апеляційної скарги відповідно до повноважень апеляційного суду, передбачених ст. 374 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху, а апелянту надається строк для усунення вказаних недоліків апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись статтями 185, 356, 357 ЦПК України,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на судове рішення від 26 січня 2009 року у справі № 2-202/09-2009 про розірвання шлюбу подружжя ОСОБА_2 - залишити без руху.
Надати апелянту строк - сім днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення вказаних недоліків.
Роз'яснити, що у випадку невиконання вимог ухвали апеляційна скарга буде вважатись неподаною та повернена особі, яка її подала.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя І.М. Стадник