Справа № 127/6263/26
Провадження №11-сс/801/268/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
24 березня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваної ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці апеляційну скаргу прокурора Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2026, якою частково задоволено клопотання прокурора про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025020000000174 від 17.10.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 369-2 КК України,
Оскаржуваною ухвалою слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області частково задовільнив клопотання слідчого.
Своє рішення слідчий суддя мотивує тим, що, враховуючи наведені у клопотанні обставини та досліджені матеріали кримінального провадження, наявні підстави для часткового його задоволення. Зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність накладення арешту на мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A12» IMEI НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_2 із номером телефону НОМЕР_3 , який поміщено до спецпакету НПУ CRI 1063870; грошові кошти в сумі 12010 доларів США, які поміщено до спецпакету НПУ СУ PSP 3258438; ноутбук «ASUS» чорного кольору із серійним номером 66No6R00877622D CN 9763 із зарядним пристроєм до нього, який поміщено до спецпакету НПУ СУ PSP 3103345.
Крім того, з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, накладено арешт на грошові кошти в сумі 3200 доларів США номіналом по 100 доларів США у кількості 32 штуки, які поміщені до спецпакету НПУ RAWO 112217, а також на грошові кошти в сумі 1765 Євро, які поміщено до спецпакету НПУ 195341.
Водночас слідчий суддя дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання в частині накладення арешту на грошові кошти в сумі 57000 доларів США, які поміщено до спецпакету НПУ RAWO 112228, та в сумі 357500 гривень, які поміщено до спецпакету НПУ 7375223, оскільки зазначені кошти не є речовими доказами у даному кримінальному провадженні, а також стороною обвинувачення не доведено ймовірність їх конфіскації як виду покарання.
Не погодившись із даним рішенням прокурор Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просив ухвалу слідчого судді скасувати, та постановити нову ухвалу, якою задовільнити клопотання слідчого у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що, на переконання прокурора, ухвала слідчого судді є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки, як зазначається, висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Зокрема, як убачається з матеріалів, ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання про накладення арешту на майно, вилучене під час проведення санкціонованого обшуку, однак у решті вимог, а саме щодо накладення арешту на частину грошових коштів, відмовлено.
Водночас, як наголошує прокурор, досудовим розслідуванням установлено обставини, які свідчать про функціонування механізму незаконного збагачення шляхом одержання неправомірної вигоди за сприяння в оформленні груп інвалідності. При цьому, за твердженням сторони обвинувачення, конкретні особи діяли за попередньою змовою, використовуючи службове становище та забезпечуючи виготовлення завідомо неправдивих документів.
Так, як зазначено в апеляційній скарзі, одна з осіб, діючи під контролем правоохоронних органів, отримала направлення на фіктивну госпіталізацію, після чого було складено офіційні документи із завідомо неправдивими відомостями щодо її перебування на лікуванні. Надалі, як стверджується, було повідомлено про готовність документів для вирішення питання встановлення інвалідності.
Крім того, як вказує прокурор, у подальшому відбулася передача неправомірної вигоди у розмірі 3 000 доларів США за вплив на прийняття рішення відповідними особами. Після цього підозрюваних було затримано, а протиправну діяльність припинено.
При цьому, як підкреслюється, у ході санкціонованого обшуку вилучено значну кількість грошових коштів у різній валюті, мобільний телефон, ноутбук та інші предмети, які, на думку сторони обвинувачення, мають значення для кримінального провадження.
Разом з тим, як зазначається в апеляційній скарзі, вказане майно визнано речовими доказами, оскільки воно дає можливість встановити обставини, що підлягають доказуванню, а також може підтверджувати факт одержання неправомірної вигоди.
Окремо прокурор звертає увагу, що вилучені грошові кошти можуть бути здобуті злочинним шляхом, що підтверджується зібраними доказами, зокрема показаннями підозрюваного. Також наголошується, що частина коштів не відображена у щорічній декларації, що, на думку апелянта, свідчить про намагання їх приховати.
Більше того, як вказується, арешт майна є необхідним для запобігання його зміні, знищенню або відчуженню, що може перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.
У цьому контексті прокурор зазначає, що арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди.
Водночас, як наголошується в апеляційній скарзі, слідчим суддею безпідставно не накладено арешт на частину вилучених грошових коштів, при цьому не враховано характер інкримінованого кримінального правопорушення, яке є корупційним та становить значну суспільну небезпеку.
Таким чином, як підсумовує апелянт, відмова у накладенні арешту на зазначене майно є необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Колегія суддів, вислухавши думку прокурора, який просив апеляційну скаргу задовільнити у повному обсязі, пояснення захисника та підозрюваної, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, вивчивши та перевіривши матеріали судової справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2026 відповідає.
Як установлено з матеріалів провадження, слідчим відділом розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у Вінницькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025020000000174 від 17.10.2025, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що завідувач травматологічного відділення КНП «Літинська центральна районна лікарня», лікар-ортопед-травматолог ОСОБА_9 , будучи згідно з ч. 3 ст. 18 КК України, Закону України «Про державну службу» службовою особою, діючи умисно, з корисливим мотивом та метою, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, діючи за попередньою змовою з лікарем-невропатологом КНП «Літинська центральна районна лікарня» ОСОБА_8 отримав від громадянина ОСОБА_10 неправомірну вигоду за вирішення питання встановлення групи інвалідності за наступних обставин.
Так, у вересні 2025 року, ОСОБА_10 звернувся за медичною допомогою до ОСОБА_9 , який в ході консультації повідомив останньому, що в сукупності з іншими діагнозами у нього є підстави для встановлення ІІІ групи інвалідності, та за неправомірну вигоду зможе допомогти у її оформленні. За вказані дії, ОСОБА_9 вказав, що йому необхідно буде надати неправомірну вигоду в розмірі 3000 доларів США - для встановлення ІІІ групи інвалідності, терміном 1 рік з можливістю подальшого продовження.
Вважаючи дії ОСОБА_9 по висловленню вимоги про необхідність надання неправомірної вигоди кримінально-протиправними, ОСОБА_10 звернувся до правоохоронних органів із письмовою заявою про учинення кримінального правопорушення та був залучений ними до конфіденційного співробітництва та у подальшому діяв під їх контролем.
У подальшому, 28.10.2025 ОСОБА_9 , продовжуючи свої злочинні дії, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , в ході особистої зустрічі з ОСОБА_10 повідомив, що йому потрібно буде пройти фіктивне стаціонарне лікування у неврологічному відділенні КНП «Літинстка ЦРЛ», а саме у лікаря-невропатолога ОСОБА_8 .
Після цього, 07.11.2025, ОСОБА_10 , діючи під контролем працівників правоохоронних органів, на виконання попередньої домовленості із ОСОБА_9 , прийшов до лікаря-невропатолога ОСОБА_8 , яка зробила йому направлення на «фіктивну» госпіталізацію. Крім того, в невстановлені досудовим розслідуванням місці та час, але не пізніше 19.11.2025 ОСОБА_8 склала та видала завідомо неправдивий офіційний документ, який здатний спричинити наслідки правового характеру, а саме можливість реалізації ОСОБА_10 прав у сфері охорони здоров'я та соціального забезпечення - «медичну карту стаціонарного хворого», в якому зазначила завідомо неправдиві відомості про перебування ОСОБА_10 на стаціонарному лікуванні у відділенні КНП «Літинська ЦРЛ» терміном 10 днів, а також проведені обстеження.
Далі, ОСОБА_9 повідомив ОСОБА_10 , що всі документи готові, і йому потрібно лише чекати дати призначення комісії щодо встановлення групи інвалідності.
Після цього, 22.02.2026 в денний період часу, ОСОБА_9 , діючи з прямим умислом, корисливим мотивом та з метою особистого незаконного збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в ході особистої зустрічі, одержав від ОСОБА_10 , який діяв під контролем працівників правоохоронних органів, шляхом передачі з рук у руки неправомірну вигоду у розмірі 3000 доларів США за вирішення питання встановлення ІІІ групи інвалідності, терміном 1 рік.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.02.2026 по справі №127/5424/26 надано дозвіл старшому слідчому відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП у Вінницькій області капітану поліції ОСОБА_11 та/або слідчим слідчої групи у кримінальному провадженні на проведення обшуку в будинку, та інших господарських приміщень, які знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером: 0522486400:06:000:0332, що розташована в с. Літинські Хутори, Вінницького району, Вінницької області, з метою відшукання та вилучення: грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, медичної документації на ім'я ОСОБА_10 , чорнових записів, блокнотів, записників, мобільних телефонів, комп'ютерної техніки, флеш-накопичувачів, жорстких дисків.
У подальшому, 24.02.2026 органом досудового розслідування проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_8 , а саме в домоволодінні, яке знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 0522486400:06:000:0332, що розташована в с. Літинські Хутори, Вінницького району Вінницької області, в ході проведення якого виявлено та вилучено :
- мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A12» IMEI НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_2 із номером телефону НОМЕР_3 , який поміщено до спец. пакету НПУ CRI 1063870;
- грошові кошти в сумі 57000 доларів США номіналом 100 доларів США 599 купюр 2 купюри номіналом 50 доларів США, які поміщено до спец. пакету НПУ RAWO 112228;
- грошові кошти в сумі 12010 доларів США поміщено до спец. пакету НПУ СУ PSP 3258438;
- грошові кошти в сумі 3200 доларів США номіналом по 100 доларів США в кількості 32 штуки, які поміщені до спец. пакету НПУ RAWO 112217;
- грошові кошти в сумі 357500 гривень, які поміщено до спец. пакету НПУ 7375223;
- грошові кошти в сумі 1765 Євро, які поміщено до спец. пакету НПУ 195341;
- ноутбук «ASUS» чорного кольору із серійним номером 66No6R00877622D CN 9763 із зарядним пристроєм до нього, який поміщено до спец. пакету НПУ СУ PSP 3103345.
Наведені обставини підтверджуються витягом з ЄРДР №42025020000000174 від 17.10.2025 та іншими документами доданими на обґрунтування клопотання.
Постановою слідчого від 25.02.2026 вилучене майно визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
24 лютого 2026 року о 19:07 год. ОСОБА_8 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
24 лютого 2026 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
- ч. 3 ст. 368 КК України, тобто в одержанні службовою особою неправомірної вигоди, а так само проханні надати таку вигоду для себе та третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди;
- ч. 2 ст. 28 - ч. 3 ст. 369-2 КК України, тобто в одержанні неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням такої вигоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. (ч. 2 ст. 170 КПК)
Частиною 1 ст. 98 КПК України встановлено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як установлено під час апеляційного перегляду, слідчим суддею при вирішенні клопотання про арешт майна були належним чином з'ясовані характер і правова природа вилученого майна, мета накладення арешту, наявність правових підстав для такого обмеження права власності, а також дотримано вимог ст.ст. 170, 173 КПК України щодо розумності та співрозмірності такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Разом із тим, як правильно встановив слідчий суддя, саме по собі винесення постанови про визнання майна речовим доказом не є безумовною та достатньою підставою для накладення арешту на все вилучене майно. У розумінні ч. 1 ст. 170, ч. 3 ст. 170, ст. 98 КПК України саме сторона обвинувачення зобов'язана довести, що конкретне майно або відповідає критеріям речового доказу, або щодо нього наявні передбачені законом підстави арешту з метою можливої конфіскації.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 173 КПК України, у задоволенні клопотання про арешт майна має бути відмовлено, якщо особа, яка його подала, не доведе необхідність такого арешту та наявність ризиків, передбачених абзацом другим ч. 1 ст. 170 КПК України.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя диференційовано підійшов до оцінки кожного з вилучених об'єктів та не відмовив у клопотанні повністю, а частково його задовольнив.
Так, накладено арешт на мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A12», грошові кошти у сумі 12010 доларів США та ноутбук «ASUS» з метою збереження речових доказів, а також на грошові кошти у сумі 3 200 доларів США та 1 765 Євро - із метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Отже, твердження апеляційної скарги про те, що слідчим суддею безпідставно відмовлено у накладенні арешту на майно, не відповідає змісту оскаржуваного судового рішення, оскільки відмова стосувалася не всього майна, а лише тієї його частини, щодо якої стороною обвинувачення не було доведено належних правових підстав для арешту.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що мобільний телефон та ноутбук обґрунтовано визнані такими, що можуть містити інформацію про обставини вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, зв'язки між фігурантами, відомості щодо спілкування, листування, збережені документи, електронні носії та інші дані, які мають значення для досудового розслідування.
Так само правомірним є висновок про арешт коштів у сумі 12 010 доларів США, оскільки, як установив слідчий суддя, серед цих коштів містилася частина грошей, які підконтрольно передавалися ОСОБА_10 ОСОБА_9 , тобто існував безпосередній зв'язок цього майна з предметом доказування у провадженні.
Водночас щодо грошових коштів у сумі 57 000 доларів США та 357 500 гривень висновки слідчого судді про відсутність належних підстав для їх арешту є правильними та відповідають як фактичним обставинам справи, так і вимогам кримінального процесуального закону.
Так, судом першої інстанції встановлено, що підозрювана ОСОБА_8 та її захисник заперечували проти арешту саме цих коштів, посилаючись на те, що вони не належать підозрюваній, не пов'язані з кримінальним правопорушенням, а є коштами матері підозрюваної - ОСОБА_12 , отриманими як одноразова грошова допомога у зв'язку із загибеллю її сина ОСОБА_13 під час безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони України. ОСОБА_8 пояснила, що ці кошти були передані їй матір'ю на тимчасове зберігання для подальшого придбання житла її синові, а частину з них вона обміняла на долари США, тоді як решта зберігалася у гривнях.
При цьому зазначені пояснення, як правильно звернув увагу слідчий суддя, не були висловлені вперше лише у судовому засіданні, а надавалися ОСОБА_8 ще під час проведення обшуку 24.02.2026. Вказане відображено у протоколі обшуку, а слідчим не заперечувалося, що такі пояснення підозрювана дійсно надавала вже на момент вилучення коштів. Ця обставина обґрунтовано була врахована судом першої інстанції, оскільки свідчить про послідовність позиції сторони захисту та виключає висновок про штучність чи очевидну надуманість наведених пояснень.
Більше того, у судовому засіданні 05.03.2026 слідчим суддею безпосередньо допитано свідка ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка пояснила, що є матір'ю як загиблого ОСОБА_13 , так і підозрюваної ОСОБА_8 , проживає окремо в селі, а після смерті сина державою їй було виплачено 7 500 000 грн одноразової грошової допомоги, тоді як ще 7 500 000 грн було виплачено дружині загиблого. Крім того, зі слів свідка, частина грошових коштів у сумі 1 500 000 грн належала самому ОСОБА_13 , який до повномасштабного вторгнення брав участь в антитерористичній операції та зберігав зароблені кошти у матері.
Свідок також докладно пояснила, що, будучи людиною похилого віку та не маючи потреби у значних витратах на власне проживання, вона разом із донькою ухвалила рішення використати частину цих коштів на придбання житла для онука - ОСОБА_9 . З цією метою 21.11.2025 вона передала доньці 2 400 000 грн для подальшого обміну на долари США та зберігання, а 05.01.2026 - ще 380 000 грн. У такий спосіб свідок навела послідовну й логічну версію походження вилучених 57 000 доларів США та 357 500 грн.
На підтвердження цих пояснень суду першої інстанції було подано письмові докази, яким слідчий суддя дав належну оцінку.
Так, із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_12 дійсно є матір'ю ОСОБА_13 та ОСОБА_8 ; повідомлення про смерть, свідоцтво про смерть, довідка про причину смерті та витяг з протоколу засідання військово-лікарської комісії підтверджують факт загибелі ОСОБА_13 унаслідок вибуху снаряду під час безпосередньої участі у бойових діях; платіжне доручення № 1952 від 02.05.2022 підтверджує перерахування ОСОБА_12 7 500 000 грн одноразової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця; виписка по картковому рахунку ОСОБА_12 станом на 10.03.2026 свідчить, що доступна сума на рахунку становить 4 080 424,69 грн. Отже, із отриманих 7 500 000 грн нею використано 3 419 575,31 грн, що орієнтовно становить близько 82 000 доларів США, а відтак пояснення щодо можливого формування вилученої суми готівкових коштів об'єктивно не спростовуються наявними матеріалами, а навпаки узгоджуються з ними.
Крім цього, істотне значення для правильного вирішення питання про арешт майна мав і той факт, що у судовому засіданні сам слідчий ОСОБА_11 пояснив: у межах даного кримінального провадження органом досудового розслідування задокументовано лише один епізод злочинної діяльності ОСОБА_8 , а підстави стверджувати, що грошові кошти у сумі 57 000 доларів США та 357 500 грн здобуті злочинним шляхом, відсутні. Більше того, слідчий фактично визнав, що з огляду на пояснення свідка та підозрюваної, а також надані документи, цілком ймовірно, що ці кошти не належать підозрюваній, а належать її матері.
За таких обставин слідчий суддя цілком обґрунтовано дійшов висновку, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що зазначені грошові кошти були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Так само стороною обвинувачення не було надано доказів того, що ці кошти набуті кримінально протиправним шляхом. За відсутності таких даних сам по собі факт їх вилучення в ході обшуку не створює правових підстав для арешту.
Правильним є й висновок суду першої інстанції про те, що постанова слідчого про визнання цих коштів речовими доказами у відповідній частині має формальний характер, оскільки вона не підкріплена належними фактичними даними, які б свідчили про відповідність вилучених 57 000 доларів США та 357 500 грн критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про необхідність арешту вказаних коштів з метою забезпечення можливої конфіскації майна, оскільки лише сама по собі наявність у санкціях ч. 3 ст. 368 та ч. 3 ст. 369-2 КК України додаткового покарання у виді конфіскації майна не є достатньою підставою для арешту будь-якого майна, вилученого за місцем проживання підозрюваної. Для застосування арешту з такою метою необхідно встановити хоча б достатні підстави вважати, що майно належить саме підозрюваній. Однак, як вірно встановлено слідчим суддею, у цій частині орган досудового розслідування такого не довів.
Навпаки, сукупність досліджених у судовому засіданні даних - пояснення підозрюваної, її захисника, свідка ОСОБА_12 , письмові документи щодо походження коштів, а також пояснення самого слідчого - свідчила про високу ймовірність того, що вказані грошові кошти належать третій особі, а саме матері підозрюваної. У такому випадку накладення арешту на зазначене майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання без належного доведення його належності підозрюваній було б несумісним із вимогами ч. 5 ст. 170 КПК України.
Окрім цього, слідчий суддя обґрунтовано звернувся до положень ч. 1 ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які гарантують кожному право мирно володіти своїм майном. Втручання у це право можливе лише за умов, передбачених законом, і повинно бути виправданим, необхідним та пропорційним.
Відповідно до п. п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна суд зобов'язаний враховувати розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для третіх осіб.
У цьому контексті слідчий суддя, відмовляючи у накладенні арешту на грошові кошти, щодо яких стороною обвинувачення не доведено їх зв'язку з кримінальним правопорушенням та належності підозрюваній, фактично запобіг безпідставному та непропорційному обмеженню права власності третьої особи.
Такий підхід відповідає принципу верховенства права, зокрема його складовій - забороні свавілля, та свідчить про здійснення судового контролю за дотриманням прав і свобод людини на стадії досудового розслідування. Отже, прийняте слідчим суддею рішення є не лише законним та обґрунтованим, а й таким, що забезпечує баланс між інтересами кримінального провадження та необхідністю ефективного захисту прав особи від необґрунтованого втручання з боку держави.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя всебічно, повно та об'єктивно дослідив обставини, які мають значення для правильного вирішення питання про арешт майна, надав належну оцінку доводам сторін, правильно застосував положення ст. ст. 98, 170, 173 КПК України та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення клопотання слідчого.
Доводи апеляційної скарги прокурора не спростовують висновків слідчого судді, не містять посилань на такі нові обставини чи докази, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, а фактично зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних матеріалів.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а тому апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, суд
Апеляційну скаргу прокурора Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2026, якою частково задоволено клопотання прокурора про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025020000000174 від 17.10.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 369-2 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4