справа № 756/10952/25
головуючий у суді І інстанції Шролик І.С.
провадження № 22-ц/824/3152/2026
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
11 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Калька Дмитра Олексійовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 вересня 2025 року
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У липні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі - КП ВО «Київтеплоенерго») звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, що виникла станом на 31 травня 2025 року за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , у загальному розмірі 156 374грн 51 коп., з яких заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з центрального опалення у розмірі 18 892 грн 81 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 3 117 грн 31 коп. та три відсотки річних у розмірі 754 грн 68 коп.; заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 5 367 грн 35 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 885 грн 61 коп. та три відсотки річних у розмірі 214 грн 40 коп.; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 35 132 грн 54 коп., інфляційна складова боргу - 5 796 грн 87 коп., три відсотки річних - 1 403 грн 38 коп., заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 24 734 грн 26 коп., інфляційна складова боргу - 4 081 грн 15 коп., три відсотки річних - 988 грн 02 коп., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 31 травня 2025 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 35 876 грн 05 коп., інфляційна складова боргу - 4 837 грн 74 коп., три відсотки річних - 1 149 грн 91 коп., пеня - 1 399 грн 06 коп.; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 31 травня 2025 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 7 936 грн 26 коп., інфляційна складова боргу - 1 158 грн 16 коп., три відсотки річних - 273 грн 92 коп., пеня - 333 грн 27 коп.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 305 грн 31 коп., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736 грн 45коп. та просить стягнути судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначає позивач, відповідачу надавалися послуги з централізованого опалення, теплової енергії, та постачання гарячої води, проте відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 31 травня 2025 року становить 156 374 грн 51 коп.
Надання послуг здійснювалося на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами, який опублікований у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Відповідач від послуг централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у встановленому законодавством порядку не відмовлялася (не відключалася).
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 вересня 2025 року задоволено позов КП «Київтеплоенерго».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за надані послуги, яка виникла станом на 31 травня 2025 року у розмірі 156 374 грн 51 коп. та витрати зі сплати судового збору 3 028 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не обґрунтовано неправильності розрахунку заборгованості поданого позивачем, не надано до суду доказів в підтвердження того, що відповідачем належним чином виконувалися умови договору, а позивачем доведено належними та достатніми доказами обґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 156374,51 грн. за надані житлово-комунальні послуг.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Калько Д.О. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 вересня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачка орієнтовно з 2010 року постійно проживає за відмінною від місця реєстрації адресою, тому дізналася про наявність судової справи № 756/10952/25 та ухваленого у ній судового рішення 12 вересня 2025 року від родичів, які випадково дізналися про це з Державного реєстру судових рішень.
Отже, відповідач про розгляд справи № 756/10952/25 не була повідомлена, тож не мала можливості подати відзив на позовну заяву.
Зазначає, що вона дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проте у цій квартирі не проживає більш як 15 років (фактично постійно проживає в Черкаській області), та, відповідно, не є споживачем комунальних послуг за цією адресою та не має жодних правовідносин з позивачем.
Вказує, що реєстрація за певною адресою відповідно до вимог законодавства України не зобов'язує особу знаходитись за такою адресою та не може вважатись єдиним доказом споживання комунальних послуг у певній квартирі.
Позивачем не з'ясовано, хто є належним відповідачем за пред'явленими позовними вимогами та з ким у нього виникли цивільні правовідносини щодо надання комунальних послуг.
Позивач у позовній заяві таких обставин не зазначає і не надає жодних доказів на підтвердження того, що вимоги пред'явлено до споживача комунальних послуг, посилаючись лише на те, що відповідачка зареєстрована у вказаній квартирі.
Вказує, що жодної заборгованості перед ПАТ «Київенерго» з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання у неї не було, а послуги, що надавались ПАТ «Київенерго» у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , були повністю оплачені, тож жодне право вимоги до відповідача не могло перейти до позивача за договором від 11 жовтня 2018 року № 602-18 про відступлення права вимоги, укладеним між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
Зазначає, що у відповідача не було жодної заборгованості, яка б могла бути відступлена позивачу, а позивач, у свою чергу, не надав суду взагалі жодного доказу на підтвердження своїх вимог у цій частині.
Судом першої інстанції таких обставин не з'ясовано перехід до позивача права вимоги до відповідача та більше того, наявність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат у зазначеному позивачем розмірі, навіть без встановлення періодів, у які здійснюється нарахування, порушує норми як процесуального, так і матеріального права, не відповідає обставинам даної справи та не підтверджується жодним доказом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що мешканцям будинку, в якому розташована квартира відповідача, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» на підставі договору про надання послуг, затвердженого Правилами, який опублікований у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Позивач у позовній заяві посилався на те, що послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води надавались відповідачці за договором, опублікованим в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).
Відповідач з цього приводу зазначає, що доказів існування будь-якого з цих договорів, як і волевиявлення відповідачки на укладання договору чи намірів його укласти, матеріали справи не містять, як і доказів на підтвердження публікації таких договорів та їх змісту (умов відповідних правочинів).
Відповідач не є читачем газети «Хрещатик» та не зобов'язана ним бути, а тому як сам факт здійснення певних публікацій ні у 2014 році, ні у 2018 році, так і зміст таких публікацій відповідачу невідомий, як і невідомі положення відповідних договорів, які позивач вважає укладеними.
Суд першої інстанції визнав наявність укладеного між сторонами договору, текст якого опублікований у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511), у той час коли позивач свої вимоги обґрунтовував договором, опублікованим в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).
Проте, жодної умови будь-якого з цих договорів матеріали справи не містять, тож відповідачу не відомо, що з цього було покладено в основу прийнятого судового рішення.
Вказує, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , вже дуже давно було встановлено електричний нагрівач холодної води (бойлер), тож споживання будь-яких послуг з централізованого постачання гарячої води у цій квартирі не здійснюється.
Джерела походження зазначених позивачем у розрахунку нарахувань та об'ємів відповідних послуг відповідачу невідомі, а матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження відповідних доводів Позивача у частині споживання з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Позивачем не було надано суду жодних первинних документів, які містять відомості про господарські операції з надання відповідачу жодної з послуг, зазначених ним у позовній заяві.
Надані корінці підключення та відключення будинку підтверджують власне опалення будинку АДРЕСА_1 , проте не містять жодних даних про об'єм теплової енергії, який було розраховано поквартирно та до місць загального користування, методику на рахунку, обсяг теплової енергії у конкретний розрахунковий період, застосований тариф тощо, що унеможливлює належне підтвердження нарахованих сум та, відповідно, задоволення позовних вимог; а також чи є відповідачка споживачем послуг та чи має будь-які відносини з позивачем.
Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Калько Д.О. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
У апеляційній скарзі наведено доводи про те, що відповідачка ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання у суді першої інстанції.
Надаючи оцінку указаним доводам, апеляційний суд враховує таке.
Частиною 1 статті 8 ЦПК України визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина 2 статті 211 ЦПК України).
Відповідно до частини 6, 7 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
У ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини 3 статті 376 ЦПК України).
Тлумачення частини 1 статті 8, частини 2 статті 211, пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:
обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу;
невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;
розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 28 липня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Копія указаної ухвали та копія позовної заяви з додатками направлялися судом першої інстанції ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , однак повернута до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), повернення судової повістки з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не є належним повідомленням про дату судового засідання.
05 вересня 2025 року Оболонський районний суд міста Києва ухвалив рішення.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, докази про належне повідомлення відповідачки про дату, час і місце судового засідання відсутні.
Указані обставини відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Судом встановлено, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. У зв'язку з чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Мешканцям будинку, в якому розташована квартира відповідача, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго».
Надання послуг здійснювалося на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами, який опублікований у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а тому є споживачем послуг, які надає позивач.
Мешканцям будинку АДРЕСА_1 , у якому розташована квартира, у якій зареєстрована відповідачка, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», що підтверджується доданими до позовної заяви:
корінцями нарядів про включення та відключення опалення, які підписані представником енергопостачальної організації, який затвердив включення та представником споживача;
довідкою про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною 1 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина 5 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно з частиною 1 статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з пунктом 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 30 Правил передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем не надано доказів укладення з нею договору про надання житлово-комунальних послуг, а також доказів на підтвердження публікації таких договорів та їх змісту (умов відповідних правочинів).
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте пунктом 1 частини 1 статті 20 цього Закону визначено, що споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані сплачувати житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися.
При цьому, наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги та обґрунтованість їх розміру.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Так, судом встановлено, що позивач належно виконував свої зобов'язання, зокрема, щодо надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з даними витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва від 23 червня 2025 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації 04 квітня 1991 року.
Враховуючи, що ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі за вказаною адресою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачка отримує житлово-комунальні послуги за вказаною адресою та є їх споживачкою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечувала факту реєстрації її місця проживання за вказаною адресою.
Однак, відповідач посилається на те, що вона не проживає у цій квартирі більше 15 років, фактично постійно проживає у Черкаській області, не є споживачем комунальних послуг за цією адресою та не має жодних правовідносин з позивачем.
Апеляційний суд відхиляє такі доводи апеляційної скарги, оскільки особи, які зареєстровані за спірною адресою зберігають за собою право проживання у житловому приміщенні, а відтак останні зобов'язані сплачувати за надані їм послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Належних доказів того, що у зазначений період послуги, що надавав позивач, відповідачем не споживались, надано не було.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Згідно з пунктом 48 Правил надання послуги постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182, виконавець зобов'язаний здійснювати перерахування розміру нарахованої плати за послугу та/або не нарахування її для споживача протягом періоду тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб за умови отримання заяви та документального підтвердження відповідно до умов договору.
Отже, споживач має право не сплачувати вартість комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.
Однак, відповідачем не надано доказів звернення до КП «Київтеплоенерго» із заявами про не проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у спірний період, а тому підстав для звільнення відповідачки ОСОБА_1 від оплати комунальних послуг немає.
Заперечуючи проти споживання послуг з централізованого постачання гарячої води, відповідач вказувала в апеляційній скарзі те, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , вже дуже давно було встановлено електричний нагрівач холодної води (бойлер), тож споживання будь-яких послуг з централізованого постачання гарячої води у цій квартирі не здійснюється.
Однак, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.
Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач посилався на те, що відповідачі порушують свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Відповідачем не спростовано факту наявності та розміру заборгованості за вказані житлово-комунальні, надані позивачем, а відтак, наявні підстави для стягнення заборгованості за надані послуги.
Крім того, з матеріалів справи убачається, що за порушення відповідачами зобов'язання зі сплати заборгованості по житлово-комунальним послугам позивачем нараховано пеню та інфляційні втрати.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
У зв'язку з цим вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 399 грн 06 коп. та у розмірі 333 грн 27 коп. задоволенню не підлягають.
Таким чином, апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості, яка підлягає до стягнення, змінено та позов задоволено на 98,89 %, тому з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 954 грн 06 коп.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калька Дмитра Олексійовича задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 вересня 2025 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.
Задовольнити позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за надані послуги, яка виникла станом на 31 травня 2025 року, у розмірі 154 642 грн 18 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 954 грн 06 коп.
Відмовити у задоволені позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення пені у розмірі 1 732 грн 33 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 23 березня 2026 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська