Справа № 441/1776/25 Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І.
Провадження № 22-ц/811/21/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
25 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представниці ОСОБА_2 , на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 02 грудня 2025 року,
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (в подальшому - «ТзОВ», «позивач») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просило стягнути з відповідачки 31 550 грн. боргу за кредитним договором № 762313825 від 07.11.2020 року та судові витрати, а саме: 2 422 грн. 40 коп. судового збору та 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 07.11.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 762313825 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора (в подальшому - «Кредитний договір»). Згідно умов Кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на банківську картку ОСОБА_2 11 000 грн. кредитних коштів зі сплатою процентів за користування такими. В порушення умов договору ОСОБА_2 свої зобов'язання за таким належним чином не виконала, через що у неї перед ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виникла заборгованість, яка станом на 12.01.2021 року склала 31 550 грн.
12.01.2021 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон плюс» підписано Реєстр прав вимоги № 116 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, згідно умов якого право грошової вимоги за кредитним договором №762313825 від 07.11.2020 перейшло до ТзОВ «Таліон плюс».
31.08.2023 року ТзОВ «Таліон плюс» право грошовою вимоги до ОСОБА_2 шляхом підписання Реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 року відступило ТзОВ «Фінансова Компанія «Онлайн фінанс» згідно договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року.
08.07.2025 року між ТзОВ «Фінансова Компанія «Онлайн фінанс» та позивачем було укладено договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_2 за Кредитним договором перейшло до ТзОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС». Станом на 28.08.2025 року сума заборгованості відповідачки за Кредитним договором складає 31 550 грн., з яких: 11 000 грн. - заборгованість по тілу кредиту, а 20 550 грн. - заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом, які і є предметом позовних вимог (а.с. 2-9).
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №762313825 від 07.11.2020 року в сумі 31 550 грн., 1 211 грн. 20 коп. судового збору та 4 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено(а.с. 33-36).
Дане рішення оскаржила представниця відповідачки.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Зазначає, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними доказами факт переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТзОВ «Таліон Плюс», а наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТзОВ «ФК «Ейс», а тому вважає, що кредитним договором № 762313825 від 07.11.2020 року, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, не порушуються права і законні інтереси ТзОВ «ФК «Ейс», що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову (а.с. 44-49).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою, запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 57-58).
Представник позивача подав до суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін (а.с. 64-80).
Клопотань від учасників справи про апеляційний розгляд справи з їх повідомленням до суду не поступало.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).
Як вбачається з доводів апеляційної скарги, апелянт не оспорює укладення нею 07.11.2020 року з ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» Кредитного договору.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
Апеляційна скарга не містить доводів про недійсність Кредитного договору від 07.11.2020 року з підстав, що прямо встановлені законом, або про те, що він визнавався судом недійсним, а відтак цей договір (у відповідності до статті 204 ЦК України) є чинним.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Одним із різновидів правочину, на підставі якого відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, є договір факторингу, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).
Стаття 1078 ЦК України встановлює, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
При цьому, відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно з положеннями ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.
Одночасно, за змістом п. 5ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 та ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою, а саме операціями з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
При цьому, реалізуючи свої повноваження у сфері формування висновків щодо застосування вказаних вище норм матеріального права, в постановах від 08.08.2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) та від 08.11.2023 року у справі № 206/4841/20 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що «договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги».
Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Тобто, договір факторингу, як правочин на підставі якого відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, є змішаним договором, до відповідних частин якого підлягають застосуванню положення цивільного законодавства про кредит (позику) та купівлю-продаж (або заставу).
В свою чергу, положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі- продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Тобто, з огляду на необхідність застосування до договору факторингу в тому числі положень ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору факторингу можуть бути в тому числі права вимоги, які не існують на момент укладення самого договору, але які виникнуть або будуть набуті клієнтом у майбутньому.
Більше того, в постановах від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 та від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи положення ст. 1078 ЦК України, фактично визначила, що однією з ознак договору факторингу є його предмет, яким може бути лише право грошової вимоги - такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги.
Тобто, як положення національного законодавства України, так і висновки Великої Палати Верховного Суду, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, чітко підтверджують той факт, що за договорами факторингу до позивача могли перейти права вимоги за Кредитним договором - грошові права вимоги до позивача, які виникли після укладення договорів факторингу.
За наведених вище обставин в їх сукупності доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач не довів перехід до нього права вимоги по відповідача за Кредитним договором, до уваги прийматися не можуть.
Законодавством України не передбачено обов'язку нового кредитора мати письмове підтвердження відправлення чи отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги.
Статтею 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
При умові, що відповідачка з будь-яких підстав не отримала повідомлення про відступлення права вимоги, то остання не мала жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті заборгованості на рахунки первісного позикодавця (зокрема - ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога») і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Зокрема, умовами Договорів факторингу передбачено, що у разі отримання коштів від боржників в рахунок погашення заборгованості після укладення цих Договорів факторингу клієнт зобов'язаний перерахувати ці кошти фактору.
Тобто, у разі сплати відповідачкою коштів на погашення заборгованості за Кредитним договором на рахунки ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», згаданий первісний позикодавець мав би перерахувати ці кошти наступному фактору і ці кошти мали б бути зарахованими на погашення відповідної кредитної заборгованості.
Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, "... боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі".
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 року у справі № 278/1679/13-ц, який зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь- який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
За наведених обставин доводи апеляційної скарги, які ставлять під сумнів правомірність набуття позивачем права вимоги по відповідачки за Кредитним договором також до уваги прийматися не можуть.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що правові підстави для його скасування чи зміни відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.
Згідно з частиною дев'ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року - 3 328 грн. 00 коп.
Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідачки 31 550 грн. 00 коп. заборгованості за Кредитним договором.
Відтак, ціна позову у цій справі складає 31 550 грн. 00 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).
Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 31 550 грн. 00 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представниці ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Городоцького районного суду Львівської області від 02 грудня 2025 року- без змін.
Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Повну постанову складено 25 березня 2026 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.