Справа №491/854/25
25 березня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області у складі: головуючої судді - Надєр Л.М.,
за участю секретаря судового засідання - Голубович А.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Ананьєві Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» звернулося до суду із позовом до відповідача та просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 95567 гривень 49 копійок. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 29 травня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №1535058, відповідно до якого відповідачу було надано кредит в розмірі 20900 гривень 00 копійок. 20 січня 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та позивачем було укладено договір факторингу №01.02-01/25, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» передає (відступає) позивачу за плату належні йому права вимоги, а позивач приймає належні ТОВ «Селфі Кредит» права вимоги до боржників, а тому позивач набув право грошової вимоги від відповідача в сумі 95567 гривень 49 копійок, з яких: 20899 гривень 99 копійок - заборгованість по тілу кредиту; 64217 гривень 50 копійок - заборгованість по відсоткам; 10450 гривень 00 копійок - пеня.
У зв'язку з цим позивач звернувся до суду та просить задовольнити позовні вимоги, а також просить стягнути з відповідача на користь позивача сплачений позивачем судовий збір.
Ухвалою суду від 05 грудня 2025 року було відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Крім того, в ухвалі про відкриття провадження у справі роз'яснено відповідачу про його процесуальні права, а саме подати відзив на позовну заяву, пред'явити зустрічний позов та подати заяву із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, що передбачено вимогами ст.178, ст.193, та ч.4, ч.5 ст.277 ЦПК України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач своїми процесуальними правами передбаченими ст.178, ст.193, та ч.4, ч.5 ст.277 ЦПК України не скористався та у встановлені строки в ухвалі про відкриття провадження у справі відзив на позовну заяву до суду не подав, з зустрічним позовом та з заявою із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не звертався.
У судове засідання сторони по справі не з'являлися.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, однак в матеріалах справи міститься її клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судові засідання не з'являвся, причину неявки не повідомляв, про дату, час та місце проведення судових засідань відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовими конвертами, які повернулися до суду з відмітками поштового відділення «адресат відсутній» (а.с.68, 70).
Крім того, інформація щодо даної справи також розміщена в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://an/od.court/gov.ua/sud1501/gromadyanam/csz.
Зважаючи на неявку сторін, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Частиною 8 ст.178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч.2 ст.191 ЦПК України.
Згідно з ч.2 ст.281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення заочного рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням вказаного, у зв'язку з неявкою відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин та не повідомлення причин неявки, ненаданням відповідачем відзиву на позов, відсутністю заперечень з боку позивача, суд ухвалив розглянути справу у відсутності відповідача та відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Відповідачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру №2061066 від 28 листопада 2025 року (а.с.64).
Судом встановлено, що 29 травня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Селфі Кредит» було укладено договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» №1535058, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі 20900 гривень строком на 360 днів. Відповідно до умов договору тип процентної ставки - фіксована; стандартна процентна ставка - 1,5% в день та застосовується в межах строку кредиту; мета отримання кредиту - споживчі потреби; денна процентна ставка на дату укладення договору складає 1,5% в день. Загальні витрати на дату укладення договору складають 112860 гривень 00 копійок; орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 9089,90% річних; орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає 133760 гривень 00 копійок. Також умовами договору в разі невиконання та/або неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо повернення суми кредиту встановлено обов'язок відповідача щодо сплати штрафу в розмірі 3135 00 копійок на 4-й день такого невиконання та/або неналежного виконання; та 229 гривень 90 копійок, починаючи з 5-го дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання. Реквізитами для зарахування кредитних коштів відповідно до умов договору є електронний платіжний засіб НОМЕР_1 . Вказаний договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором М945 (а.с.9-12).
Аналогічним електронним підписом відповідачем 29 травня 2024 року було підписано графік платежів (а.с.13), інформаційне повідомлення від споживача фінансових послуг (а.с.13 - зворотний бік).
Відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором С150 29 травня 2024 року було підписано паспорт споживчого кредиту, який містить відомості про істотні умови кредитного договору, укладеного між відповідачем та ТОВ «Селфі Кредит», та вказані відомості відповідають умовам договору (а.с.14-15).
Відповідно до копії довідки ТОВ «Пейтек» від 20 січня 2025 року, згідно укладеного між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Пейтек» договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку №01042024-2 від 01 квітня 2024 року, на платіжну картку клієнта № НОМЕР_1 від ТОВ «Селфі Кредит» 29 травня 2024 року було успішно перераховано кошти в розмірі 20900 гривень (а.с.30).
20 січня 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» було укладено договір факторингу №01.02-01/25, відповідно до умов якого клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки, встановлені цим договором. Відповідно до умов договору сума фінансування (ціна договору) складає 1664956 гривень 63 копійки. Вказаний договір містить підписи та печатки сторін договору (а.с.31-37).
Згідно копії платіжної інструкції №9897 від 21 січня 2025 року позивачем здійснено первісному кредитору ТОВ «Селфі Кредит» оплату за відступлення прав вимоги відповідно до вище вказаного договору факторингу в розмірі 1664956 гривень 63 копійки (а.с.42).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01.02-01/25 від 20 січня 2025 року, підписаного позивачем, ТОВ «Свеа Фінанс» набуло право вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит №1535058 від 29 травня 2024 року (а.с.44).
Згідно з положеннями ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною 1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до положень ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст.80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У ч.1 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно з вимогами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно положень ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
У відповідності до ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст.1055 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч.ч.1, 2 ст.10561 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. У разі порушення боржником негативного зобов'язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов'язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов'язання. Така вимога може бути пред'явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У відповідності до ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Статтею 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Відповідно до ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом ч.1 ст.4 Закону України 12 липня 2001 року №2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон №2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.
У п.5 ч.1 ст.1 Закону №2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в ст.6 Закону №2664-III.
Так, за змістом ч.1 ст.6 Закону №2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Крім того, відповідно до п.1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п.6 ч..1 ст.4 Закону №2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).
При цьому, така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв'язку з її продажем останньому (ч.1 ст.1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом ч.2 ст.1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи та як зазначалося вище, право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Селфі Кредит» перейшло до ТОВ «Свеа Фінанс» на підставі договору факторингу №01.02-01/25 від 20 січня 2025 року. Копія даного договору наявна у матеріалах справи, як і витяг з реєстру боржників до нього та докази на підтвердження оплати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2024 року у справі №906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15-ц).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02.11.2021 року № 905/306/17, від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 року в справі № 2221/2373/12).
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Аналогічні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 року в справі № 2221/2373/12 тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця, на підставі укладеного договору, а тому до ТОВ «Свеа Фінанс» перейшло право вимоги за кредитним договором від 29 травня 2024 року №1535058, укладеного між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 ..
З наданого позивачем детального розрахунку заборгованості (а.с.26-29) вбачається, що умови вище вказаного кредитного договору відповідачем виконані не були, доказів належного виконання зобов'язань по поверненню кредитних коштів відповідач суду не надав, як не подав будь-яких доказів на спростування користування наданими йому коштами, а також доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості. Також вказаним розрахунком підтверджується факт надання первісним кредитором відповідачу кредитних коштів в розмірі 20900 гривень 00 копійок відповідно до укладеного кредитного договору, нарахування штрафних санкцій в розмірі 10450 гривень 00 копійок та відсотків.
Що стосується нарахованої пені за порушення відповідачем договірних зобов'язань, суд зазначає наступне.
Позивач у позовній заяві просить також стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за пенею в розмірі 10450 гривень 00 копійок, що включена позивачем до структури загальної суми заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі №183/7850/22.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій, нарахованих у період дії воєнного стану за прострочення зобов'язання, яке виникло з кредитного договору, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафних санкцій в розмірі 10450 гривень 00 копійок.
Таким чином суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №1535058 від 29 травня 2024 року в розмірі 85117 гривень 49 копійок, яка складається з: 20899 гривень 99 копійок - заборгованість по тілу кредиту; 64217 гривень 50 копійок - заборгованість по відсоткам.
Позивач у позовній заяві просить суд судові витрати по вказаній справі покласти на відповідача.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з платіжною інструкцією №417 від 26 серпня 2025 року позивач сплатив 2422 гривні 40 копійок судового збору. Вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 89,07%, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2157 гривень 63 копійки, тобто, пропорційно задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 525-526, 639, 1054, 1077-1078 ЦК України, ст.133, 141, 258-259, 265, 268, 354 ЦПК України,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», код ЄДРПОУ 37616221, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Іллінська, 8, заборгованість за кредитним договором №1535058 від 29 травня 2024 року в розмірі 85117 (вісімдесят п'ять тисяч сто сімнадцять) гривень 49 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», код ЄДРПОУ 37616221, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Іллінська, 8, сплачений ним судовий збір в розмірі 2157 (дві тисячі сто п'ятдесят сім) гривень 63 копійки.
Іншу частину позовних вимог залишити без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.
Суддя Надєр Л.М.
Рішення набуло законної сили "__"__________________20___ року.