1Справа № 335/7615/25 1-кс/335/947/2026
24 березня 2026 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у залі суду у м. Запоріжжі клопотання старшого слідчого слідчого відділення відділу поліції № 5 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025080000000062, -
Слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025080000000062 від 11.04.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 2, 3, 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, досудове розслідування у якому здійснюється СУ ГУНП в Запорізькій області. В обґрунтування клопотання зазначено наступне.
В ході досудового розслідування встановлено, що у період з 2017 по 2020 роки невстановлені на даний час досудовим слідством особи, діючи умисно, за попередньою змовою між собою та з корисливих мотивів, використовуючи заздалегідь виготовлені підроблені офіційні документи щодо виникнення права власності на житлові приміщення, протиправно заволоділи об'єктами нерухомого майна, розташованими на території міста Запоріжжя, які за життя належали громадянам: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .
Учасники вказаної групи осіб, шляхом обману, на підставі використання підроблених договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна, які нібито були посвідчені товарними біржами, протиправно заволоділи об'єктами нерухомого майна, а саме квартирами, розташованими на території міста Запоріжжя, які у подальшому були відчужені на користь добросовісних набувачів.
Одним із об'єктів, щодо яких вчинено протиправні дії, є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 25.08.1994 р. № 1352, виданим акціонерним товариством «Мотор Січ» та свідоцтвом про право спадщини зареєстрованому в реєстрі за № 5-366 від 14.03.1997 р. належала на праві власності ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом з тим встановлено, що 04.01.2002 між ОСОБА_7 (продавець) і ОСОБА_13 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири. Вартість об'єкта за договором становила 11913 грн. Зазначений договір посвідчений Запорізькою товарною біржею «Торг-Інвест» № Н-2989 та, згідно з реєстраційним написом, внесений до реєстрової книги № 228 за № 36103 від 17.11.2002.
У подальшому, 23.09.2020 між ОСОБА_13 (продавець) та ОСОБА_14 (покупець) укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири за ціною 348000,00 грн., який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_15 та зареєстровано в реєстрі за № 6329.
У результаті введення в оману ОСОБА_14 щодо законності набуття права власності та достовірності поданих документів, останній було реалізовано квартиру, яка фактично вибула з володіння законних власників поза їх волею, та ОСОБА_14 заподіяно значну матеріальну шкоду.
Посилаючись на наявність підстав вважати, що зазначена квартира була об'єктом кримінально протиправних дій та має значення для досудового розслідування, зокрема, містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, з метою збереження речових доказів, слідчий просить накласти арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Слідчий клопотання про арешт майна підтримав та наполягав на його задоволенні, про що подав відповідну письмову заяву.
На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України, власник майна, щодо арешту якого заявлено дане клопотання, у судове засідання не викликався.
На підставі ч. 4 ст. 107 КПК України, розгляд клопотання проведено без фіксації судового процесу технічними засобами, на підставі наданих матеріалів.
Дослідивши клопотання, матеріали, якими обґрунтовано доводи клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Згідно зі ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження , а заходом забезпечення кримінального провадження, в тому числі, є арешт майна.
Частиною 3 ст. 132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України , арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_14 .
Метою застосування арешту до зазначеної квартири слідчий зазначає необхідність забезпечення збереження речових доказів.
При цьому, ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Проте, наданими слідчому судді матеріалами клопотання не підтверджено, що зазначена у клопотанні квартира має ознаки речового доказу у даному кримінальному провадженні, отже, мета арешту майна задля забезпечення збереження речових доказів належним чином не обґрунтована.
Частиною 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З матеріалів клопотання встановлено, що ОСОБА_14 , якій на праві власності належить квартира, на яку слідчий просить накласти арешт, є потерпілою у кримінальному провадженні № 12025080000000062.
Обґрунтованих підстав необхідності накладення арешту на належну потерпілій квартиру слідчим не наведено і не зазначено, які потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи - власника квартири, яка є добросовісним набувачем, згідно обставин кримінального провадження.
Будь-яких даних, які б свідчили, що ОСОБА_14 може бути причетна до вчинення кримінального правопорушення, які б давали підстави для накладення на належне їй майно арешту, матеріали клопотання не містять, та слідчим не доведено, що набуття нею права власності на зазначене у клопотанні майно мало злочинний характер.
Крім того, є недоведеним можливість виконання завдання, задля якого слідчий звернувся до суду з даним клопотанням, оскільки ризики того, що нерухоме майно буде приховано, пошкоджено, знищено або відчужено, є необґрунтованими.
Таким чином, слідчим не доведено, що арешт майна, про яке йдеться у клопотанні, є необхідним для забезпечення кримінального провадження, накладення арешту на зазначене у клопотанні майно ні яким чином не впливає на досягнення дієвості кримінального провадження, що, згідно ст. 131 КПК України, є загальною метою застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого про арешт майна є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 131, 132, 170, 172, 173, 175, 167, 369, 372 КПК України, слідчий суддя -
У задоволенні клопотання старшого слідчого слідчого відділення відділу поліції № 5 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025080000000062 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1