1Справа № 335/5821/25 2/335/51/2026
18 березня 2026 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Колесник Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Запорізької обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач) про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, в якому просить стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь позивача 2 000 000 гривень відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
В обґрунтування позову зазначає наступне.
Вона, в 2007 року працювала на посаді в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів. З лютого 2008 року не працює, перебуває на пенсії.
09.07.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, внесено відомості до ЄРДР за №4201308039000021 та розпочато досудове розслідування. Згідно з фабулою, внесеною до ЄРДР: «Т.в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів ОСОБА_1 , зловживаючи своїми службовими повноваженнями, надано незаконний висновок щодо можливості надання у власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1293 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Перевіркою встановлено, що зазначена земельна ділянка розташована на відстані 13,23 м від урізу води затоки р. Дніпро і перебуває в межах прибережно-захисної смуги р. Дніпро. Зазначені дії ОСОБА_1 спричинили тяжкі наслідки інтересам держави».
30.09.2013 року до ЄРДР внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 ч.2 КК України. Згідно з фабулою, внесеною до ЄРДР: «21.06.2007 року ОСОБА_1 займаючи посаду т.в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів, тобто являючись службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем склала та видала завідомо неправдивий офіційний документ - висновок щодо можливості складання ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що спричинило в подальшому тяжкі наслідки».
09.10.2013 року слідчим Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Гарбузом П.В. повідомлено їй про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України, погоджену з прокурором Запорізької міжрайонної екологічної прокуратури Литвин К.О.. Вину у вчиненні кримінальних правопорушень вона не визнала.
11.10.2013 року слідчим суддею Ленінського районного суду м. Запоріжжя Мусієнко Н.М. до неї було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, а також накладено арешт на її майно: земельну ділянку площею 0,29 га, яка розташована у АДРЕСА_2 для ведення особистого підсобного господарства і на земельну ділянку площею 5,56 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
25.11.2013 року слідчим Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Пекним Д.М. повідомлено їй про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України. Вину у вчиненні кримінальних правопорушень вона не визнала.
23.11.2013 року слідчий СВ Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Пекний Д.М. склав обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №4201308039000021 від 09.07.2013 року, за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України.
Обвинувальний акт затверджений 29.11.2013 року заступником Запорізького міжрайонного екологічного прокурора Кузьмічовим Ю.Ю.
Обвинувальний акт було направлено для розгляду до Ленінського районного суду м. Запоріжжя (справа № 334/11049/13-к).
31.03.2015 року прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Запорізької області Кузьмічов Ю.Ю. змінив обвинувальний акт стосовно неї, яким змінив кваліфікацію злочинів з ч.2 ст. 364, ч.2, ст. 366 КК України на ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України. Обвинувальний акт в новій редакції був затверджений заступником прокурора Запорізької області старшим радником юстиції Гуртовенко О.В.
19.05.2015 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя у справі №334/11049/13-к ухвалено вирок, згідно з яким її визнано невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України, та виправдана у зв'язку з недоведеністю в її діях складу злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України.
Не погодившись із вироком суду, 18.06.2015 року прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Запорізької області Кузьмічов Ю.Ю. подав апеляційну скаргу на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 року.
26.08.2015 року судовою палатою з кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області винесено ухвалу, згідно з якою апеляційна скарга прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, залишена без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 року щодо її виправдання за ч.2 ст. 366, ч.1 ст. 366 КК України за недоведеністю обвинувачення залишено без змін.
14.09.2015 року судовою палатою з кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області винесено ухвалу у справі №334/11049/13-к, згідно з якою виправлено описки, допущені в ухвалі Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2015 року: «У вступній частини цієї ухвали зазначити, що вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 року ОСОБА_1 виправдана ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України, в резолютивній частини цієї ж ухвали зазначити, що той же вирок, яким ОСОБА_1 виправдана ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України залишити без змін».
04.02.2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ частково задоволено касаційну скаргу прокурора. Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2015 року щодо неї скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
16.11.2016 року ухвалою Апеляційного суду Запорізької області апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні задоволена частково. Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 року відносно неї скасовано на підставі статей 404, 407 КПК. Призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
27.04.2023 року прокурор Запорізької обласної прокуратури Кузьмічов Ю.Ю. змінив обвинувальний акт, який був затверджений заступником керівника Запорізької обласної прокуратури Петром Чорним.
02.06.2023 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя ухвалено вирок, яким її визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України, та виправдано на підставі п.2, ч.1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення зазначених кримінальних правопорушень.
Не погодившись із вироком суду, прокурор Кузьмічов Ю.Ю. подав апеляційну скаргу на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.06.2023 року.
07.07.2023 року у Запорізькому апеляційному суді відкрито апеляційне провадження за скаргою прокурора.
27.02.2025 року ухвалою Запорізького апеляційного суду вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.06.2023 року, яким її визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні щодо вчинення нею кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 Кримінального кодексу України, та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст. 373 Кримінально-процесуального кодексу України у зв'язку з недоведеністю вчинення нею зазначених кримінальних правопорушень, залишено без змін. Ухвала набрала законної сили 27.02.2025 року.
Визначаючи строк її перебування під судом і слідством, зазначає наступне.
Завершальним днем строку, за який нараховується моральна шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, є день набрання законної сили виправдувальним вироком.
Виправдувальний вирок набрав законної сили в день постановлення ухвали Запорізького апеляційного суду від 27.02. 2025 року про залишення цього вироку без змін.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження, а не до завершення перегляду справи судом касаційної інстанції.
Оскільки вирок суду першої інстанції, яким її було виправдано у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27.02.2025 року був залишений без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) вона вважаєтся такою, що реабілітована та позбавлена будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно неї - завершеним.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, для розрахунку гарантованого мінімуму відшкодування моральної шкоди вона застосовує мінімальний місячний розмір заробітної плати, який діє на день звернення до суду, а саме 8000 грн.
Таким чином, період її перебування під слідством і судом складає (з 09.10. 2013 року до 27.02.2025 року) 136 місяців 19 днів, тому розмір морального відшкодування не може бути меншим за 1 093 073 грн. (136 місяців х 8000 грн. = 1088000 грн., 267 грн. х 19 днів = 5073 грн.), що не позбавляє суд права визначити цей розмір у більшому розмірі.
Отже, встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди (гарантований мінімум), який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.
Гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди не може повністю компенсувати ті душевні страждання, які вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою з боку органів досудового слідства щодо неї, її незаконним засудженням, тривалістю строку перебування під слідством та судом, погіршенням стану здоров'я, приниженням її честі та гідності, репутаційними втратами.
У зв'язку з незаконним діями правоохоронних органів вона була позбавлена можливості вільно пересуватися територією України або за кордон, розпоряджатися своїм нерухомим майном, працювати за фахом на державній службі до 2018 року та домогтися перерахунку своєї доволі скромної пенсії, розпоряджатися своїм часом та вести той спосіб життя, який вважаю для себе оптимальним та комфортним.
Обмеження її прав призвело до порушення нормальної життєвої програми: замість того щоб спокійно жити, займатися своїми «пенсіонерськими» побутовими справами, садом, городом, творчістю, підтримкою здоров'я, з жовтня 2013 року по теперішній час все її життя було підпорядковане судовому розкладу, поїздками на судові засідання, збору доказів невинуватості, вивченню численних інсинуацій, сфабрикованих проти неї прокурором, листуванням з правоохоронними органами. Крім того, маючи низку хвороб, вона повинна була за будь-якої погоди і незважаючи на своє самопочуття добиратися до суду, відстань до якого від мого дому складала понад 30 кілометрів, а з 2022 року по сьогодні взагалі поїздки пов'язані з ризиком для життя, оскільки проживаю у прифронтовій зоні. Все це призвело до погіршення стану її здоров'я, з того періоду вона хворіє на хронічну ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу (II ст., 3 ст.), змішану енцефалопатію, хворобу Паркінсона. Також маю інтрапаренхіматозну кісту лівої нирки та артроз колінних суглобів. У лютому 2025 року на фоні ослабленого імунітету та стресових подій перенесла двосторонню пневмонію та гострий бронхіт.
ЇЇ чоловік, ОСОБА_3 , маючи хронічну хворобу серця, будучи порядною людиною, сильно переживав з приводу її незаконного обвинувачення, Довготривале емоційне перенапруження на фоні серцевої недостатності призвело до розвитку онкологічного захворювання, від якого він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 70 років. За даними лікарів, онкологічний процес розпочався восени 2023 року.
Крім того, нанесена шкода її діловій репутації, принижена її честь і гідність: її безпідставно звинуватили у корупційних злочинах, публікували її прізвище на сайтах судів у статусі обвинуваченої. Під час досудового та судового слідства неодноразово допитувалися свідки, які багато років знають її по службовій діяльності як людину з бездоганною репутацією. Відомості про те, що вона притягуєтеся до кримінальної відповідальності, та ще й за корупційне діяння, стали відомі загалу, поширилися серед її знайомих та колишніх колег. Вона вимушена була виправдовуватися перед знайомими, спростовувати свою винуватість.
Всі ці події глибоко змінили її світосприйняття: органи прокуратури, які повинні виконувати функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина і дотриманням законів, грубо і свідомо ці закони порушують.
Після судового процесу з активної, оптимістичної і творчої людини вона перетворилася на хронічно хвору особу.
Згідно з висновком за результатами психологічного дослідження, складеним 26.05.2025 року кандидатом психологічних наук, доцентом кафедри «Спеціальна освіта» Національного університету «Запорізька політехніка» Семенцовою О. М.:
1. У ОСОБА_1 наявною є виражена психотравма, що обумовлена хронічною фрустрацією та пов'язана з описаною у висновку ситуацією. Зокрема, тривале перебування (понад 11 років) у дистресі викликало у підекспертної сильне емоційне напруження та негативно вплинуло на стан її здоров'я, що призвело до виникнення ряду хронічних соматичних захворювань та депресивної симптоматики.
2. Для усунення негативних наслідків психологічної травми, заподіяних моральних страждань та відновлення фізичного стану ОСОБА_1 потрібне проведення комплексу лікувальних та реабілітаційних заходів.
Враховуючи всі наведені обставини, моральну шкоду, завдану незаконними діями правоохоронних органів, вона оцінює в 2 000 000 гривень.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просить стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2 000 000 гривень відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.
Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 18.06.2025 року відкрито провадження по вказаній справі, у порядку загального позовного провадження. Встановлено відповідачу строк на подачу відзиву.
04.07.2025 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, в якому зазначає що позовні вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі не підлягають задоволенню з наступних підстав.
З обставин справи вбачається наступний період перебування
ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням та судом: з 09.10.2013 (дата повідомлення про підозру) по 26.08.2015 (набрання законної сили реабілітуючим рішенням вперше), що становить 22 місяці та 17 днів; з 04.02.2016 (скасування Верховним Судом ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2015) по 27.02.2025 (набрання законної сили реабілітуючим рішенням), що становить 108 місяців та 23 дні. Загальний період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням та судом становить 131 місяць та 10 днів (22 місяці та 17 днів + 108 місяців та 23 дні).
З 01.01.2025, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», розмір мінімальної заробітної плати становить 8 000,00 грн.
Таким чином, виходячи з положень статті 13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 1 050 666,7 грн (131 місяць x 8 000 грн + 8 000 грн : 30 днів х 10 днів).
Позивачем невірно визначено період перебування під кримінальним переслідуванням з 09.10.2013 (дата повідомлення про підозру) по 27.02.2025 (набрання законної сили реабілітуючим рішенням). Позивачем не враховано, що з 26.08.2015 по 04.02.2016 вона була реабілітована (з дати постановлення ухвали Апеляційного суду Запорізької області). Таким чином, позивач неправильно розрахувала період, коли вона перебувала під слідством та судом та за який вона має право на відшкодування моральної шкоди, і незаконно збільшила суму, що підлягає відшкодуванню.
В судовому порядку незаконними чи такими, що порушували права позивача дії / рішення органів досудового розслідування або прокурора не визнавались. На стадії досудового / судового слідства ОСОБА_1 не затримувалась.
Щодо підстав для відшкодування на користь ОСОБА_1 моральної шкоди зазначає, позивач просить суд стягнути за рахунок держави відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн, що майже вдвічі перевищує мінімальний розмір відшкодування, обрахований відповідно до ст. 13 Закону. При цьому, з яких причин та підстав і яких доказів повинна бути відшкодована саме у такому розмірі шкода, позивачем не обґрунтовано.
У відповідності до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 за № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає така шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів її заподіяно, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується (п. 4 постанови Пленуму). Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 5 цієї постанови, обов'язковому доведенню у суді підлягають: наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача та причинний зв'язок між ними.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).
Розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.
Щодо доводів позивача про необхідність збільшення розміру відшкодування моральної шкоди у зв'язку із низкою негативних чинників, які мали місце під час кримінального переслідування, зазначає наступне.
Ухвалою слідчого судді від 11.10.2013 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та накладено арешт у вигляді заборони на відчуження та розпорядження земельними ділянками, які належать ОСОБА_1 , а саме: земельна ділянка площею 0,2920 га для ведення підсобного господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельна ділянка площею 5,56 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Григорівської сільської ради.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09.01.2014 року задоволено клопотання обвинуваченої ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення кримінального провадження та скасовано арешт на земельні ділянки, які на праві власності належать ОСОБА_1 .
Таким чином, земельні ділянки, які на праві власності належать ОСОБА_1 , перебували під арештом лише 91 календарний день.
Під час судового розгляду кримінального провадження судом двічі виносились ухвали про надання дозволу на тимчасовий виїзд ОСОБА_1 з місця постійної реєстрації до селища Борисоглібського Ярославської області російської федерації.
Так, ухвалою від 15.07.2014 року судом надано дозвіл на виїзд ОСОБА_1 до селища Борисоглібського Ярославської області російської федерації у період з 10.07.2014 по 10.09.2014 у зв'язку із погіршенням здоров'я матері. Під час розгляду вказаного клопотання ОСОБА_1 прокурор не заперечував проти задоволення клопотання.
Крім цього, ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2015 року судом надано дозвіл на виїзд ОСОБА_1 до селища Борисоглібського Ярославської області російської федерації у період з 20.01.2015 по 05.02.2015 у зв'язку зі смертю її матері.
Таким чином, твердження позивача, що суд дав дозвіл ОСОБА_1 на виїзд лише на похорон матері, не відповідає дійсності.
До позовної заяви позивача долучено висновок від 26.05.2025 року за результатами психологічного дослідження ОСОБА_1 , складеного кандидатом психологічних наук, доцентом кафедри «Спеціальна освіта» Національного університету «Запорізька політехніка» Семенцовою Оксаною Миколаївною. Під час ознайомлення із висновком встановлені порушення та невідповідності, які впливають на його загальний результат.
Висновок експерта для суду не може мати заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про судову експертизу» атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.
Опрацюванням реєстру (розміщеного за посиланням https://rase.minjust.gov.ua/) встановлено, що ОСОБА_4 відсутня у ньому як судовий експерт.
Відомості, викладені у висновку, самі по собі не можуть бути підставою для суттєвого (порівняно з мінімальним розміром відшкодування, визначеного законом) збільшення розміру відшкодування завданої моральної шкоди.
До такого висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 30.11.2023 у справі № 759/24810/21.
Таким чином, висновок носить рекомендаційний характер, тому при вирішенні питання про визначення розміру компенсації моральної шкоди з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, суд має досліджувати його в сукупності з іншими доказами у справі.
Враховуючи вищевказані недоліки, наявні у висновку експерта, представник відповідача, вважає, що він не може бути об'єктивним, належним і допустимим доказом, який міг би бути підставою для збільшення судом мінімально гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди на користь позивача.
Визначення розміру моральної шкоди є правом суду, розмір грошового відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.07.2018 по справі №158/2689/16-ц при розгляді справ даної категорії суд має спершу визначити мінімальний розмір моральної шкоди згідно з вимогами ч. 3 ст. 13 Закону, якщо ж є підстави для стягнення такої шкоди у більшому розмірі, позивач повинен обґрунтувати такий розмір відповідними мотивами та обставинами з обов'язковим посиланням на належні, допустимі та достатні докази.
Виходячи із загальних засад доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
В даній категорій справ саме на позивача покладено обов'язок щодо доказування факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань.
Таким чином, позивачем не обґрунтовано об'єктивними, належними і допустимими доказами підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань у більшому розмірі ніж визначено Законом.
16.07.2025 року позивачем подано відповідь на відзив у якому зазначає наступне.
Щодо фактичних обставин досудового розгляду кримінального провадження за її обвинуваченням.
На стор. 2 відзиву зазначено: «Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03.06.2023 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364 та ч.1 ст. 366 КК України, через недоведеність стороною обвинувачення вини.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27.02.2025 зазначений вирок залишено без змін, а апеляційна скарга прокурора - без задоволення.
Прокурором на вказане рішення Запорізького апеляційного суду 20.05.2025 подана касаційна скарга.
На теперішній час триває судовий розгляд Верховним судом касаційної скарги прокурора, остаточне рішення наразі судом не прийнято».
Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження, а не до завершення перегляду справи судом касаційної інстанції.
Вирок суду першої інстанції від 02.06.2023 (а не від 03.06.2023 як зазначено у відзиві), яким її було виправдано у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27.02.2025 був залишений без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) вона вважаюся такою, що реабілітована та позбавлена будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно неї - завершеним. На стор. 3 відзиву вказано: «На стадії досудового/судового слідства ОСОБА_1 не затримувалась».
11.10.2013 року слідчим суддею Ленінського районного суду м. Запоріжжя Мусієнко Н.М. до неї було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та покладено такі обов'язки: прибувати до СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, прокуратури та суду за першою вимогою; не відлучатися з місця постійного проживання без дозволу слідчого, прокурора, або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання. Тобто її права протягом досудового і судового слідства були суттєво обмежені.
Щодо визначення загального періоду перебування під кримінальним переслідуванням та судом.
Відповідно до ст. 21 ч. 2 КПК України вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції.
При цьому під реабілітацією (відновленні в правах) в кримінальному процесу розуміють: рішення про закриття кримінального провадження або постановлення виправдувального вироку у зв'язку з відсутністю в діях особи події кримінального правопорушення, складу кримінального правопорушення, недоведеністю участі особи у вчиненні кримінального правопорушення.
26.08.2015 року судовою палатою з кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області винесено ухвалу, згідно з якою апеляційна скарга прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, залишена без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 року щодо її виправдання за ч.2 ст. 366, ч.1 ст. 366 КК України за недоведеністю обвинувачення залишено без змін.
04.02.2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ частково задоволено касаційну скаргу прокурора. Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2015 щодо неї скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, внаслідок скасування ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2015р. втратила своє юридичне значення та не створювала будь-яких наслідків правового характеру. А тому проміжок часу з 26.08.2015р. по 04.02.2016р. не є періодом її реабілітації і має бути врахований як час її перебування під судом.
Враховуючи наведене, позивач наполягає на тому, що період її перебування під слідством і судом складає (з 09.10.2013 року до 27.02.2025 року) 136 місяців 19 днів, тому розмір морального відшкодування не може бути меншим за 1 093 073 грн. (136 місяців х 8000 грн. = 1088000 грн., 267 грн. х 19 днів = 5073 грн.).
Щодо підстав для відшкодування на її користь моральної шкодив результаті дій прокуратури вона отримала тяжке хронічне захворювання - артеріальну гіпертензію, що викликала супутні хронічні захворювання в органах-мішенях: серці (хронічна ішемічна хвороба зі стенокардією), нирках (пієлонефрит, киста) і мозку (дисциркуляторна енцефалопатія). У справі наявні тринадцять довідок з її діагнозами, про проходження амбулаторного та стаціонарного лікування, виданих фахівцями Запорізької обласної клінічної лікарні, сімейними лікарями та незалежними діагностичними центрами. Перелік неповний, та вважаю, що цієї кількості довідок достатньо, щоб скласти уявлення про стан її здоров'я. Гіпертонія та дисциркуляторна енцефалопатія - невиліковні захворювання, і решту свого життя вона повинна нести витрати на заходи щодо запобігання їх прогресуванню та збереження якості життя (купувати дороговартісні ліки та спеціальне харчування, багате білками та вітамінами), яких я сьогодні на свою мізерну пенсію за 35 років трудового стажу (з яких 23 - на державній службі) дозволити собі не можу, оскільки майже вся вона йде на оплату комунальних послуг.
Щодо доводів позивача про необхідність збільшення розміру відшкодування моральної шкоди у зв'язку з низкою негативних чинників, які мали місце під час кримінального переслідування
Відповідно до ч. 3, ст. 179 КПК України, арешт може бути накладено з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову.
Вона обвинувачувалась у злочинах, санкціями яких не передбачена конфіскація майна і вона не була відповідачем у цивільній справі.
Ухвалою від 15.07.2014 року судом надавався дозвіл на її виїзд на 2 місяці з 10.07.2014 по 10.09.2014 у зв'язку з погіршенням здоров'я матері. Дозвіл надавався на той період поки справа перебувала на експертизі на вимогу прокурора, і її відсутність жодним чином не перешкоджала розгляду справи. Зазначає, що у той час коли її 94-річна мати потребувала постійного догляду, вона повинна була випрошувати дозвіл з обмеженим терміном дії на побачення з нею в останні дні її життя, замість того щоб приділити їй уваги стільки, скільки їй було необхідно.
Висновок за результатами психологічного дослідження, складений 26.05.2025р. кандидатом психологічних наук, доцентом кафедри «Спеціальна освіта» Національного університету «Запорізька політехніка» Семенцовою О.М., є належним та допустимим доказом у цій справі, який має бути оцінений судом в сукупності з усіма іншими наданими доказами.
Яку моральну шкоду всі ці дії прокуратури нанесли мені докладно викладено у позовній заяві, підтвердженій належними доказами: рішеннями судів, довідками про стан здоров'я, висновком за результатами психологічного дослідження, свідоцтвом про смерть чоловіка.
У зв'язку з вищенаведеним, позивач наполягає на задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 16.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду до судового розгляду по суті.
В судому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Аворнік Л.В. позов підтримали та наполягали на задоволенні позовних вимог з підстав викладених у позові та відповіді на відзив.
В судовому засіданні представник відповідача Запорізької обласної прокуратури - Пацалюк О.Р. проти задоволення позову у заявленому розмірі заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов.
Заслухавши доводи сторін, дослідивши і вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09.07.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, внесено відомості до ЄРДР за №4201308039000021 та розпочато досудове розслідування. Згідно з фабулою, внесеною до ЄРДР: «Т.в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів ОСОБА_1 , зловживаючи своїми службовими повноваженнями, надано незаконний висновок щодо можливості надання у власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1293 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Перевіркою встановлено, що зазначена земельна ділянка розташована на відстані 13,23 м від урізу води затоки р. Дніпро і перебуває в межах прибережно-захисної смуги р. Дніпро. Зазначені дії ОСОБА_1 спричинили тяжкі наслідки інтересам держави».
30.09.2013 року до ЄРДР внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 366 КК України. Згідно з фабулою, внесеною до ЄРДР: «21.06.2007 року ОСОБА_1 займаючи посаду т.в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів, тобто являючись службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем склала та видала завідомо неправдивий офіційний документ - висновок щодо можливості складання ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що спричинило в подальшому тяжкі наслідки».
09.10.2013 року слідчим Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Гарбузом П.В. повідомлено їй про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України, погоджену з прокурором Запорізької міжрайонної екологічної прокуратури Литвин К.О.. Вину у вчиненні кримінальних правопорушень вона не визнала.
11.10.2013 року слідчим суддею Ленінського районного суду м. Запоріжжя Мусієнко Н.М. до неї було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, а також накладено арешт на її майно: земельну ділянку площею 0,29 га, яка розташована у АДРЕСА_2 для ведення особистого підсобного господарства і на земельну ділянку площею 5,56 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
25.11.2013 року слідчим Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Пекним Д.М. повідомлено їй про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України. Вину у вчиненні кримінальних правопорушень вона не визнала.
23.11.2013 року слідчий СВ Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Пекний Д.М. склав обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №4201308039000021 від 09.07.2013 року, за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України.
Обвинувальний акт затверджений 29.11.2013 року заступником Запорізького міжрайонного екологічного прокурора Кузьмічовим Ю.Ю.
Обвинувальний акт було направлено для розгляду до Ленінського районного суду м. Запоріжжя (справа № 334/11049/13-к).
31.03.2015 року прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Запорізької області Кузьмічов Ю.Ю. змінив обвинувальний акт стосовно неї, яким змінив кваліфікацію злочинів з ч.2 ст. 364, ч.2, ст. 366 КК України на ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України. Обвинувальний акт в новій редакції був затверджений заступником прокурора Запорізької області старшим радником юстиції Гуртовенко О.В.
19.05.2015 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя у справі №334/11049/13-к ухвалено вирок, згідно з яким її визнано невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України, та виправдана у зв'язку з недоведеністю в її діях складу злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України.
Не погодившись із вироком суду, 18.06.2015 року прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Запорізької області Кузьмічов Ю.Ю. подав апеляційну скаргу на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 року.
26.08.2015 року судовою палатою з кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області винесено ухвалу, згідно з якою апеляційна скарга прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, залишена без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 року щодо її виправдання за ч.2 ст. 366, ч.1 ст. 366 КК України за недоведеністю обвинувачення залишено без змін.
14.09.2015 року судовою палатою з кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області винесено ухвалу у справі №334/11049/13-к, згідно з якою виправлено описки, допущені в ухвалі Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2015: «У вступній частини цієї ухвали зазначити, що вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 ОСОБА_1 виправдана ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України, в резолютивній частини цієї ж ухвали зазначити, що той же вирок, яким ОСОБА_1 виправдана ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України залишити без змін».
04.02.2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ частково задоволено касаційну скаргу прокурора. Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2015 щодо неї скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
16.11.2016 року ухвалою Апеляційного суду Запорізької області апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні задоволена частково. Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 року відносно неї скасовано на підставі статей 404, 407 КПК. Призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
27.04.2023 року прокурор Запорізької обласної прокуратури Кузьмічов Ю.Ю. змінив обвинувальний акт, який був затверджений заступником керівника Запорізької обласної прокуратури Петром Чорним.
02.06.2023 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя ухвалено вирок, яким її визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України, та виправдано на підставі п.2, ч.1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення зазначених кримінальних правопорушень.
Не погодившись із вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.06.2023 року.
07.07.2023 року у Запорізькому апеляційному суді відкрито апеляційне провадження за скаргою прокурора.
27.02.2025 року ухвалою Запорізького апеляційного суду вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.06.2023 року, яким її визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні щодо вчинення нею кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 Кримінального кодексу України, та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст. 373 Кримінально-процесуального кодексу України у зв'язку з недоведеністю вчинення нею зазначених кримінальних правопорушень, залишено без змін. Ухвала набрала законної сили 27.02.2025 року.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.
Згідно зі статтею 4 вищевказаного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому, визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою.
Судом встановлено, що позивач незаконно перебував під слідством та судом 136 місяців 19 днів.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (частина третя статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено у 2025 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 000,00 грн.
На момент вирішення спору в основу розрахунку моральної шкоди враховується розмір мінімальної заробітної плати на 2025 рік в розмірі 8 000,00 грн.
Оскільки позивач незаконно перебувала під слідством та судом 136 місяців 19 днів, тому мінімальний розмір моральної шкоди, визначений законодавством, становить 1 093 073 грн.
Позивач має право на відшкодування моральної шкоди і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Визначаючи розмір відшкодування, суд керується принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21). Указане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка, разом із іншим, зазначила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Крім того, у постанові ВП ВС від 09.11.2022 у справі № 372/1652/18 визначено, що навіть за відсутності у психолога процесуального статусу спеціаліста (ч. 1 ст. 74 ЦПК України) чи експерта (ч. 1 ст. 72 ЦПК України) висновок психолога може бути письмовим доказом (п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1 ст. 95 ЦПК України), якщо містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема стосовно страждань потерпілих. Крім того, не можна констатувати, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги нижчий рівень емоційних, психічних страждань позивачів, ніж той, який зазначили у відповідних висновках психологи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку.
Такий висновок може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Однак розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.
Відповідно до висновку за результатами психологічного дослідження від 26.05.2025 року.
1. У ОСОБА_1 наявною є виражена психотравма, що обумовлена хронічною фрустрацією та пов'язана з описаною у висновку ситуацією. Зокрема, тривале перебування (понад 11 років) у дистресі викликало у підекспертної сильне емоційне напруження та негативно вплинуло на стан її здоров'я, що призвело до виникнення ряду хронічних соматичних захворювань та депресивної симптоматики.
2. Для усунення негативних наслідків психологічної травми, заподіяних моральних страждань та відновлення фізичного стану ОСОБА_1 потрібне проведення комплексу лікувальних та реабілітаційних заходів.
Під час розгляду справи позивачем доведено медичними документами, висновком психолога, що наявні у неї захворювання, на які вона посилається у позові та відповіді на відзив, мають причинно наслідковий зв'язок з діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, що проводились у межах кримінального провадження відносно неї.
Крім того, визначення розміру моральної шкоди є правом суду, розмір грошового відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.
З огляду на викладене, враховуючи характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, яких зазнала позивач, пов'язаних з перебуванням під слідством та судом, що призвело до порушення її нормальних життєвих зв'язків, інші негативні наслідки морального характеру, обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання з покладенням певних обов'язків відносно позивача, арешт майна, нанесення шкоди діловій репутації позивача, приниження її честі і гідності, суд дійшов висновку, що сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500 000 гривень буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачем моральних страждань.
В силу положень п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за даними позовом не справляється, а тому розподілу між сторонами не підлягає.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Запорізької обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду - задовольнити частково.
Стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 500 000 (один мільйон п'ятсот тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 265 ЦПК України зазначаються наступні відомості:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_3 .
Відповідач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, адреса 69005, м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна,29-а.
Повний текст складено 18.03.2026 року.
Суддя А.В.Воробйов