Постанова
Іменем України
18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 522/18839/13-ц
провадження № 61-359св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
стягувач - публічне акціонерне товариство «МТБ Банк»,
боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року в складі судді: Бондар В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Таварткіладзе О. М.,
касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Таварткіладзе О. М.,
касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «МТБ Банк», яка підписана представником Нікітіною Оксаною Вікторівною, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року в складі судді: Бондар В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Таварткіладзе О. М.,
Історія справи
Короткий зміст скарги
У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулася із скаргою на рішення приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М., стягувач - АТ «МТБ Банк».
Скарга мотивована тим, що у межах виконання виконавчого листа Приморського районного суду м. Одеси № 522/18839/13-ц було реалізовано предмет іпотеки: житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки придбаний ПАТ «МТБ Банк» за початковою ціною 1 512 069 грн.
Після цього 22 жовтня 2018 року Овідіопольський ВДВС ГТУЮ в Одеській області винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу за відсутності майна, на яке можна звернути стягнення. У цій постанові залишок заборгованості зазначений в розмірі 176 678,31 грн.
06 серпня 2025 року ПАТ «МТБ Банк» звернулося до приватного виконавця Колечко Д. М. з заявою про відкриття виконавчого провадження про стягнення 97 388,57 дол. США та 454 349,39 грн та 04 вересня 2025 року приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення таких сум.
ОСОБА_2 вважала, що визначення залишку заборгованості не правильне, адже рішенням суду стягнуто заборгованість у гривні і визначення її в дол. США є незаконним. Крім того, розмір заборгованості суперечить його визначенню раніше у постанові про повернення виконавчого листа, яка ніким не оспорювалась.
ОСОБА_2 просила:
визнати незаконною постанову приватного виконавця Колечко Д. М. від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині: визначення залишку заборгованості за виконавчим документом у розмірі 97 388,57 дол. США та 454 349,39 грн; визначення розміру основної винагороди приватного виконавця у розмірі 9 738,86 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення платежу та 45 434,94 грн;
зобов'язати приватного виконавця Колечко Д. М. внести змінити до постанови від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині: визначення залишку заборгованості за виконавчим документом замість помилкового «97 388,57 дол. США» зазначити «176 678,31 грн»; розмір основної винагороди приватного виконавця визначити як «17 667,831 грн»;
стягнути з приватного виконавця Колечко Д. М. витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року:
скаргу ОСОБА_2 на рішення приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. задоволено;
визнано незаконними дії щодо зазначення у постанові приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 залишку заборгованості за виконавчим документом у розмірі 97 388,57 грн та 454 349,39 грн та розміру основної винагороди приватного виконавця у розмірі 9 738,86 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення платежу та 45 434,94 грн;
зобов'язано приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. виправити допущені помилки у постанові від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2, зазначивши залишок заборгованості за виконавчим листом №522/18839/13-ц як «176 678,31 гривень» та зазначивши основну винагороду приватного виконавця виходячи з такого розміру заборгованості за виконавчим листом.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті і порядку визначення у рішенні еквівалента суми боргу в національній валюті містяться у постанові Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц. Так, у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні;
у рішенні Приморського районного суду м. Одеси та відповідному виконавчому листі, виданому на його виконання стягнуто суму заборгованості у національній валюті - гривні у розмірі 1 688 747,31 грн. Приватний виконавець виконує виконавчий лист, який виданий на стягнення грошових коштів у розмірі 1 688 747,31 грн, незважаючи на те, що кредитний договір був валютним;
у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 при розгляді справи № 697/307/15-ц вказано, що «судове рішення не може змінювати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а отже, сума, що підлягає стягненню за виконавчим листом, обчислюється в іноземній валюті, яка конвертується в національну валюту на день здійснення платежу». Представник ПАТ «МТБ Банк» не правильно тлумачить висновки Верховного суду України, адже судовим рішенням не змінювався грошовий еквівалент зобов'язання, судовим рішенням стягнуто заборгованість у гривні, відповідно до позовних вимог, а тому і проводитися стягнення має у гривні;
відповідно до пункту 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Обов'язок зазначення у постанові про повернення виконавчого листа та власне виконавчому листі залишок нестягненої суми зумовлене необхідністю бути проінформованим у разі подальшого виконання іншим виконавцем. Відтак, приватний виконавець мав у постанові про відкриття провадження враховувати та зазначити суми залишку заборгованості визначеної саме державним виконавцем, а не стягувачем у заяві про відкриття виконавчого провадження;
приватний виконавець Колечко Д.М. зазначив залишок заборгованості не правомірно, адже такий розмір дійсно є не правильним, оскільки від розміру заборгованості 1 688 747,31 грн слід відняти суму реалізації предмета іпотеки 1 512 069 грн, а тому залишок заборгованості становить 176 678,31 грн, як і відзначено у постанові про повернення виконавчого документу від 22 жовтня 2018 року. У зв'язку з допущеною помилкою у залишку заборгованості, приватним виконавцем не правильно розраховано основну винагороду приватного виконавця;
у частині третій статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Згідно частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. 10 % основної винагороди приватного виконавця від залишку заборгованості у розмірі 176 678,31 грн становить 17 667,831 грн, а не 9 738,86 дол. США та 45 434,94 грн;
начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Отже, суд дійшов висновку, що подана скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню;
окрім договору про надання правничої допомоги, заявником не надано доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, їх детальний розрахунок, у зв'язку з чим суд не може розподілити судові витрати між сторонами, а тому вимога про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн залишається без задоволення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року:
апеляційні скарги приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М., ПАТ «МТБ Банк» задоволено частково;
ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови;
в іншій частині ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
зміст висновків касаційного суду, викладених у постанові Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц про стягнення боргу в іноземній валюті і порядку визначення у рішенні еквівалента суми боргу в національній валюті зводяться до того, що у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення. У висновках касаційного суду, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі №697/307/15 зазначено, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов'язання, що існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов'язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 53 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов'язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора);
стягувач має право на отримання боргу в сумі, яка відповідає змісту договірного зобов'язання, та виконання зобов'язання за судовим рішенням у національній валюті, а не у валюті кредиту, без прив'язки до офіційного курсу валют НБ України, зумовлює невиконання судового рішення в повному обсязі. Зміст рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_1 свідчить про те, що сума стягнення складається з кількох складових та визначена як в гривнях, так і в доларах США, із зазначенням одночасно її еквівалента у гривні, а само зобов'язання виникло в доларах США. Через примусове звернення стягнення на майно, борг боржниками погашений частково, проте стверджувати, що залишок боргу остаточно складає 176 678,31 грн неможливо, оскільки таке суперечить висновкам, які викладені, та не призведе до виконання рішення суду в повному обсязі. Проте під час відкриття виконавчого провадження виконавець вправі виходити лише з тих відомостей, які зазначені в виконавчому документі, а надалі вносити зміни, якщо такі є об'єктивно необхідними та підтвердженими. Виходячи з цього, слід погодитися з доводами скарги про те, що під час відкриття виконавчого провадження приватний виконавець не міг керуватися заявою стягувача про розмір залишку боргу та визначати його на власний розсуд, оскільки має право діяти лише в межах повноважень визначених законом із дотриманням прав всіх учасників виконавчого провадження, а тому суд дійшов вірного висновку про задоволення скарги, проте помилився у мотивах з яких її задовольнив, а тому ухвала суду підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті підлягає залишенню без змін;
не можуть бути підставою задоволення скарги доводи про те, що вона є передчасною, оскільки порядок визначення суми стягнення не дотриманий, з метою усунення невизначення у статусі учасників та забезпеченням повного та правильного виконання рішення суду її слід задовольнити.
Аргументи учасників справи
08 січня 2026 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року, в якій просив:
ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року скасувати;
ухвалити нове рішення яким, у задоволені скарги ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
пред'явлений на виконання приватному виконавцю документ не містив та не міг містити відмітку про залишок боргу, оскільки, як стало відомо пізніше, кошти були стягнуті у рамках виконавчого провадження не відносно ОСОБА_2 , а по солідарному боржнику, між тим, у заяві стягувача було вказано про необхідність стягнення не всієї суми боргу за виконавчим документом, а залишку у розмірі 97 388,57 дол. США та 454 349,39 грн. Приватний виконавець згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» відкрив виконавче провадження на суму, вказану стягувачем у заяві про відкриття провадження, що була меншою ніж та, яка вказана у виконавчому документі;
у постанові Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №921/387/18 зазначено, що «законодавець у Законі України «Про виконавче провадження»" покладає на стягувача обов'язок повідомити виконавця про сплачені суми, оскільки від суми виконання залежать виконавчі дії, які вчиняє виконавча служба у межах виконавчих проваджень, зокрема накладення арешту на кошти та майно у сумі стягнення, встановлення суми виконавчого збору від суми стягнення». За умови часткового погашення боргу до відкриття певного виконавчого провадження та повідомлення відповідного залишку стягувачем у заяві про відкриття провадження, -- виконавче провадження має відкриватись на нестягнуту суму, що і зазначена стягувачем, а не на суму, зазначену у виконавчому документі (що у даному випадку є більшою). Висновок апеляційного суду про незаконність дій виконавця щодо зазначення у постанові про відкриття провадження суми стягнення, вказаної стягувачем, є помилковим;
10 вересня 2025 року на адресу приватного виконавця надійшла заява ОСОБА_2 про внесення змін до постанов про відкриття провадження. У вказаній заяві повідомлялось, що дійсний залишок заборгованості за виконавчим документом складає 176 678,31 грн. Зазначена боржницею сума суттєво відрізнялась від тієї, яку вказав стягувач у заяві про відкриття провадження. Крім цього, у заяві повідомлялось, що така сума утворилась у наслідок примусової реалізації майна солідарного боржника, ОСОБА_1 , у виконавчому провадженні, відкритому стосовно нього у органі ДВС. Копії документів, надані боржницею на підтвердження залишку заборгованості, що утворився за наслідком реалізації майна ОСОБА_1 , мали погану якість, частково на них були відсутні підписи виконавців, були відсутні печатки відділу ДВС. Разом із тим, на зворотному боці оригіналу виконавчого документу про стягнення боргу із ОСОБА_1 , що був наявний у відповідному іншому виконавчому провадженні, що перебувало на виконанні приватного виконавця відмітка про залишок боргу, як б підтверджувала вказані обставини, була відсутня. У приватного виконавця виникли обґрунтовані сумніви щодо достовірності інформації повідомленої боржницею. Враховуючи наведене, керуючись принципом розумної обачності, намагаючись встановити реальний залишок заборгованості та достовірність (чинність документів), наданих боржницею разом зі зверненням, приватний виконавець звернувся до стягувача із відповідним запитом 11 вересня 2025 року. На момент подання скарги у цій справі, відкриття судового провадження та її розгляду приватний виконавець був позбавлений можливості на вчинення будь-яких дій, як винесення постанов (у тому числі, про внесення реєстраційних змін), так і дій, пов'язаних із супроводженням справи, зокрема, подання будь-яких заяв (у тому числі, відзиву чи заяви про відкладення розгляду справи), участі у судових засіданнях та інше;
скаржником не було доведено та обґрунтовано допущення порушення приватним виконавцем вимог закону на стадії відкриття провадження (оскільки виконавче провадження було відкрито на суму, зазначену у заяві стягувача, а виконавчий документ не містив відмітки про стягнуту раніше суму), що обумовлювало відхилення судами скарги у частині визнання незаконної постанови про відкриття провадження. Вимога скаржника про зобов'язання приватного виконавця винести постанову про внесення реєстраційних змін та відкоригувати залишок була помилково задоволена судами через те, що вона була заявлена передчасно (на момент звернення до суду право боржника не було порушено), оскільки приватний виконавець не відмовляв у задоволенні відповідного клопотання боржниці.
28 січня 2026 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3., на постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року, в якій просила:
постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року скасувати в мотивувальній частині судового рішення;
ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року залишити без змін в мотивувальній частині судового рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судом апеляційної інстанції неправильно розтлумачено висновки Верховною Суду, адже судовим рішенням не змінювався грошовий еквівалент зобов'язання, судовим рішенням стягнуто заборгованість у гривні, відповідно до позовних вимог, а тому проводитися стягнення масу гривні. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у заяві про примусове виконання рішення стягувач зазначає суму, яка частково сплачена боржником зі виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Сума заборгованості є обов'язковим реквізитом постанови про відкриття виконавчого провадження, а отже при відкритті виконавчого провадження виконавець мас достовірно пересвідчитися щодо суми заборгованості, яка підлягає стягненню з боржника При цьому, розмір залишку не може ґрунтуватися виключно на сумі, яку стягувач зазначав у заяві про відкриття виконавчого провадження. У постанові про повернення виконавчою документа стягувачу від 22 жовтня 2018 року було зазначено залишок не стягнутої суми - 176 678,31 грн;
ОСОБА_2 категорично не згодна з розміром залишку заборгованості визначеним приватним виконавцем в постанові від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2, вважає постанову в цій частині незаконною та такою, що покладає на боржника безпідставний непомірний тягар відповідальності. Рішенням суду сума заборгованості визначена в національній валют України (гривні), предмет іпотеки був реалізований в національній валюті України (гривні) попереднім виконавцем визначалася сума залишку заборгованості теж в національні» валюті України (гривні). За наведених обставин визначення приватним виконавцем сум» залишку в іноземній валюті вважаємо незаконним. Остаточний розмір заборгованості був визначений Приморським районним судом м. Одеси в національній валюті Україні - гривні. У позовній заяві ПАТ «Марфін Банк» заявляв суму заборгованості самі у гривні.
28 січня 2026 року ПАТ «МТБ Банк» через підсистему Електронний суд подало касаційну скаргу (Вх. №2949/0/220-26 від 03 лютого 2026 року), яка підписана представником Нікітіною О. В., на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року, в якій просило:
ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року скасувати;
ухвалити нове рішення яким, у задоволені скарги ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди фактично здійснили втручання у дискреційні повноваження виконавця та припинили дію валютного застереження, чим порушили права стягувача;
судове рішення про стягнення боргу, який виник за валютним кредитом, має виконуватися з урахуванням офіційного курсу НБУ на день платежу. Перерахування коштів у гривні без прив'язки до курсу валюти кредиту зумовлює невиконання рішення в повному обсязі. Незважаючи на це, апеляційний суд залишив у силі рішення про незаконність дій виконавця, який саме і намагався забезпечити виконання рішення у валютному еквіваленті;
суди не враховують курсову різницю, що призводить до порушення статті 1054 ЦК України (право кредитора на повернення суми кредиту) та принципу повного виконання судового рішення;
виконавець зобов'язаний вжити заходів щодо повного виконання рішення. Оскільки сума боргу у валютному еквіваленті змінюється відповідно до курсу, виконавець діяв у межах повноважень, фіксуючи реальний стан заборгованості на момент відкриття провадження, розрахований банком відповідно до суми боргу та стягнутих сум у попередніх виконавчих провадження відповідно до курсу валют на дату погашення заборгованості.
05 лютого 2026 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подала відзив, який підписаний представником ОСОБА_3., на касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М., в якому просила:
відмовити у задоволені касаційної скарги приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М.
Відзив мотивований тим, що:
постанова від 22 жовтня 2018 року про залишок заборгованості у розмірі 176 678,31 грн жодною із сторін виконавчого провадження не оскаржувала ся;
сума як заборгованості, так і залишку має визначатися на підставі належних доказів - виконавчого листа, попередніх постанов виконавця тощо;
23 лютого 2026 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подала відзив, який підписаний представником ОСОБА_3., на касаційну скаргу ПАТ «МТБ Банк», в якому просила:
відмовити у задоволені касаційної скарги ПАТ «МТБ БАНК» на ухвалу Приморського районного суду від 15 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року.
Відзив мотивований тим, що:
банк перекручує обставини, оскільки у 2013 судом було винесено рішення, яким сума заборгованості визначалася у гривнях та розраховувалася відповідно до курсу НБУ, що підтверджується змістом рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.11.2013 у справі №522/18839/13. Отже, судовим рішенням встановлено, що валютою стягнення є саме гривня;
під час здійснення виконавчого провадження Овідіопольським районним ВДВС ГТУЮ в Одеській області відбулася реалізація іпотечного майна. Відповідно до Акту реалізації предмета іпотеки предмет іпотеки (належні ОСОБА_1 та його дружині ОСОБА_2 житловий будинок та земельна ділянка) був придбаний ПАТ «МТБ БАНК» за початковою ціною 1 512 069 грн. 22 жовтня 2018 року заступником начальника Овідіопольського районного ВДВС ГТУЮ в Одеській області прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, в якому зазначено про те, що залишок не стягнутої суми складає 176 678,31 грн. Постанова від 22 жовтня 2018 року про залишок заборгованості у розмірі 176 678,31 грн жодною із сторін виконавчого провадження не оскаржувалася.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3., на постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «МТБ Банк», яка підписана представником Нікітіною О. В., на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року.
24 лютого 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалах Верховного Суду від 23 січня 2026 року, 03 лютого 2026 року та 09 лютого 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
Фактичні обставини
11 грудня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист №522/18839/13-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/35587297) про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованості за кредитним договором №00039R15 від 05 серпня 2008 року у розмірі 1 688 747,31 грн, що складається з заборгованості по кредиту - 125 160,69 дол. США, що по курсу НБУ становить 1 000 409,39 грн, заборгованості по відсоткам - 29 274,18 дол. США, що по курсу НБУ становить 233 988,52 грн, пені за неповернення кредиту та не сплату відсотків 414 466,46 грн, штрафу за не виконання зобов'язань - 39 882,93 грн.
Овідіопольським РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області 02 червня 2016 року вчергове відкрито виконавче провадження № 51320921 щодо виконання виконавчого листа №522/18839/13-ц.
Згідно акту про реалізацію предмета іпотеки від 20 липня 2018 року предмет іпотеки: земельна ділянка загальною площею 0,1552 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5123783500:02:002:0143; житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 265,9 кв. м, житловою 90,5 кв. м реалізовано за 1 512 069 грн без ПДВ, з яких вартість земельної ділянки становила 532 227 грн без ПДВ та вартість домоволодіння становила 979 842 грн без ПДВ.
22 жовтня 2018 року Овідіопольським РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» з зазначенням про те, що залишок не стягнутої суми складає 176 678,31 грн.
ПАТ «МТБ Банк» 06 серпня 2025 року звернулося до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. з заявою про примусове виконання виконавчого листа № 522/18839/13-ц про стягнення залишку заборгованості у розмірі 97 388,57 дол. США та 454 349,39 грн.
Постановою від 04 вересня 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. відкрив виконавче провадження № 79010298 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін Банк» залишку заборгованості у розмірі 97 388,57 дол. США, 454 349,39 грн та основної винагороди приватного виконавця у розмірі 9 738,86 дол. США, 45 434,94 грн.
Неруш А. Ю. в інтересах ОСОБА_1 подала до приватного виконавця виконавчого округу Колечко Д. М. 10 вересня 2025 року заяву про внесення змін до постанови про відкриття виконавчого провадження у якій просила внести зміни у залишок заборгованості.
Приватний виконавець Колечко Д. М. на вказану заяву листом від 11 вересня 2025 року повідомив про звернення з запитом до ПАТ «МТБ Банк» з метою підтвердження чи спростування викладеної у заяві інформації.
Виконавчий лист боржником за яким є ОСОБА_2 не перебував на виконані у Овідіопольського районного ВДВС ГТУЮ в Одеській області, про що свідчать відмітки поставлені на виконавчому листі.
Позиція Верховного Суду
Щодо визнання незаконною постанови приватного виконавця Колечко Д. М. від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення розміру основної винагороди приватного виконавця у розмірі 9 738,86 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення платежу та 45 434,94 грн; зобов'язання приватного виконавця Колечко Д. М. внести змінити до постанови від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення розміру основної винагороди приватного виконавця визначити у сумі «17 667,831 грн»
Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) вказано, що:
«юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що:
«імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що:
«частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов'язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця».
Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).
У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (частина четверта статті 414 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суди не врахували, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом;
скарга про визнання незаконною постанови приватного виконавця Колечка Д.М. від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення розміру основної винагороди приватного виконавця у розмірі 9 738,86 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення платежу та 45 434,94 грн; зобов'язання приватного виконавця Колечка Д.М. внести зміни до постанови від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині: визначення розміру основної винагороди приватного виконавця у сумі «17 667,831 грн» не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Тому провадження у справі у цій частині належить закрити та повідомити Бараннікову Г. П., що розгляд справи у частині вказаних вимог віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
Щодо визнання незаконною постанови приватного виконавця Колечко Д. М. від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення залишку заборгованості за виконавчим документом у розмірі 97 388,57 дол. США та 454 349,39 грн; зобов'язання приватного виконавця Колечко Д. М. внести змінити до постанови від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення залишку заборгованості за виконавчим документом замість помилкового «97 388,57 дол. США» зазначити «176 678,31 грн»
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом (стаття 447 ЦПК України).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (статті 447-1 ЦПК України).
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).
Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов'язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов'язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) зазначено, що:
«відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.
Із матеріалів справи убачається, що, ухвалюючи рішення у справі, Шевченківський районний суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) зазначено, що:
«формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Посилання відповідача на те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на день подання позову, не ґрунтується на нормах матеріального права. Натомість стягнення судом першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у сумі, еквівалентній 65 000 дол. США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам частини другої статті 533 ЦК України. На користь цього висновку свідчить і те, що Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов'язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14). Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2019 року у справі № 752/18552/17 (провадження № 61-46590св18) вказано, що:
«рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року у цивільній справі № 752/16580/14-ц визначено суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на 9 січня 2015 року. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на 9 січня 2015 рокустановило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення. Саме таких висновків дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року (справа № 761/12665/14-ц).
Таким чином, зазначення у постанові державного виконавця про відкриття виконавчого провадження суми боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні, відповідає змісту судового рішення, не впливає на порядок звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішення під час обчислення боргу в іноземній валюті, передбачений Законом № 1404-VІІІ, та не свідчить про незаконність постанови про відкриття виконавчого провадження. Звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішення під час обчислення боргу в іноземній валюті державний виконавець повинен здійснювати з дотриманням вимог, визначених у статті 49 Закону № 1404-VІІІ».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року у справі № 711/12474/14-ц (провадження № 61-43132св18) вказано, що:
«із матеріалів справи убачається, що, ухвалюючи рішення у справі про стягнення боргу за договором позики, суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом Національного банку України еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України не вважається належним виконанням. Висновки про ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Такі висновки викладені в постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 01 липня 2020 року в справі № 308/1811/18 (провадження № 61-4597св19). Указані висновки узгоджуються також із висновками постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року в справі № 914/3151/13.
Суди попередніх інстанцій встановили, що в даній справі заборгованість ОСОБА_1 перед банком за погодженням сторін була визначена в іноземній валюті. Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 на дії державних виконавців в даній справі, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на вимоги чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, у зв'язку із чим помилково вважали протиправними дії державних виконавців щодо визначення спірного боргу в іноземній валюті. У зв'язку із зазначеним, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню на підставі вимог статті 412 ЦПК України в указаній редакції, з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державних виконавців та рішення начальника відділу державної виконавчої служби, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, визнання дій державного виконавця протиправними, скасування постанов про виправлення помилки у процесуальних документах».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 2-2340/12 (провадження № 61-4307св19) зазначено, що:
«ухваливши рішення у справі, Печерський районний суд м. Києва визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, суд визначив стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом Національного банку України еквівалент у національній валюті України. Отже, суд у рішенні визначив дві грошові суми, які необхідно стягнути з боржника. Суди дійшли висновку, що дії державного виконавця в частині конвертування суми боргу в іноземній валюті в національну валюту України - гривню на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» кредитної заборгованості у розмірі 279 021,57 дол. США, 9 571,90 грн та 3 219,00 грн судових витрат, були правомірними. Верховний Суд виходить з того, що у рішенні суду зазначено дві суми: іноземна валюта та її еквівалент відповідно до курсу Національного банку України, тому державний виконавець не змінив рішення суду, а зазначив заборгованість ОСОБА_1 відповідно до курсу Національного банку України станом на 25 лютого 2016 року, тобто визначив заборгованість за офіційним курсом на день платежу.
Суди встановили, що у виконавчому документі зазначена до стягнення сума заборгованості за кредитом у розмірі 279 021,57 дол. США, що станом на 25 лютого 2016 року відповідно до курсу Національного банку України становило 7 598 817,53 грн, сума заборгованості з пені та штрафних санкцій - 9 571,90 грн та 3 219,00 грн - судових витрат, а всього 7 611 608,53 грн.
Згідно з частиною третьою статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Суди дійшли правильного висновку, що державний виконавець діяв в межах наданих йому повноважень, постанова про відкриття виконавчого провадження є законною та обґрунтованою, тому правові підстави для задоволення скарги відсутні».
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п'ята статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина третя статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
06 серпня 2025 року ПАТ «МТБ Банк» звернулося до приватного виконавця Колечка Д.М. із заявою про відкриття виконавчого провадження про стягнення 97 388,57 дол. США та 454 349,39 грн та 04 вересня 2025 року приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення таких сум. Скаржниця ОСОБА_2 вважає, що визначення залишку заборгованості неправильне, адже рішенням суду стягнуто заборгованість у гривні, і визначення її в доларах США є незаконною. Крім того, розмір заборгованості суперечить його визначенню раніше у постанові про повернення виконавчого листа, яка ніким не оспорювалась;
суди встановили, що 11 грудня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист №522/18839/13-ц про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованості за кредитним договором №00039R15 від 05 серпня 2008 року у розмірі 1 688 747,31 грн, що складається з заборгованості по кредиту - 125 160,69 дол. США, що по курсу НБУ становить 1 000 409,39 грн, заборгованості по відсоткам - 29 274,18 дол. США, що по курсу НБУ становить 233 988,52 грн, пені за неповернення кредиту та несплату відсотків 414 466,46 грн, штрафу за невиконання зобов'язань - 39 882,93 грн. Виконавчий лист видано на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2013 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/35587297);
суди встановили, що згідно з актом про реалізацію предмета іпотеки від 20 липня 2018 року предмет іпотеки: земельна ділянка загальною площею 0,1552 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5123783500:02:002:0143; житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 265,9 кв. м, житловою 90,5 кв. м - реалізовано за 1 512 069 гривень без ПДВ, з яких вартість земельної ділянки становила 532 227 грн без ПДВ, вартість домоволодіння становила 979 842 грн без ПДВ;
22 жовтня 2018 року Овідіопольським РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» з зазначенням про те, що залишок не стягнутої суми складає 176 678,31 грн.
суди не звернули уваги на те, що, ухвалюючи рішення у справі про стягнення боргу за договором позики, Приморський районний суд м. Одеси визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, суд визначив стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом Національного банку України еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю виконавця. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні;
поза увагою судів залишилось те, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження;
у заяві про примусове виконання виконавчого листа № 522/18839/13-ц ПАТ «МТБ Банк» вказувало про стягнення залишку заборгованості у розмірі 97 388,57 дол. США та 454 349,39 грн (а. с. 19). Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. на підставі частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження № 79010298;
суди не врахували, що за відсутності підстав для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу, відкриття виконавчого провадження є наслідком пред'явлення виконавчого документа до виконання. На рівні закону не передбачено здійснення виконавцем перевірки відомостей щодо залишку боргу, зазначеного стягувачем у заяві про відкриття виконавчого провадження, при відкритті виконавчого провадження.
За таких обставин виконавець діяв в межах наданих йому повноважень, постанова про відкриття виконавчого провадження є законною. Тому суди зробили помилковий висновок про задоволення скарги ОСОБА_2 в цій частині.
Як наслідок оскаржені судові рішення у частині вимог скарги ОСОБА_2 про визнання незаконною постанови приватного виконавця Колечка Д. М. від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення залишку заборгованості за виконавчим документом у розмірі 97 388,57 дол. США та 454 349,39 грн; зобов'язання приватного виконавця Колечка Д. М. внести змінити до постанови від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення залишку заборгованості за виконавчим документом замість помилкового «97 388,57 дол. США» зазначити «176 678,31 грн», належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог скарги.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що: оскаржені судові рішення належить скасувати;
провадження у справі у частині вимог скарги ОСОБА_2 про визнання незаконною постанови приватного виконавця Колечка Д. М. від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення розміру основної винагороди приватного виконавця у розмірі 9 738,86 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення платежу та 45 434,94 грн; зобов'язання приватного виконавця Колечка Д. М. внести змінити до постанови від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення розміру основної винагороди приватного виконавця визначити у сумі «17 667,831 грн», стягувач - АТ «МТБ Банк», закрити;
повідомити ОСОБА_2 , що розгляд цієї справи справі у частині вимог скарги про визнання незаконною постанови приватного виконавця Колечка Д. М. від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення розміру основної винагороди приватного виконавця у розмірі 9 738,86 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення платежу та 45 434,94 грн, зобов'язання приватного виконавця Колечка Д. М. внести зміни до постанови від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення розміру основної винагороди приватного виконавця у сумі «17 667,831 грн», стягувач - АТ «МТБ Банк», віднесений до юрисдикції адміністративного суду;
у частині вимог скарги ОСОБА_2 про визнання незаконною постанови приватного виконавця Колечка Д. М. від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення залишку заборгованості за виконавчим документом у розмірі 97 388,57 дол. США та 454 349,39 грн, зобов'язання приватного виконавця Колечка Д. М. внести зміни до постанови від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення залишку заборгованості за виконавчим документом (замість помилкового «97 388,57 дол. США» зазначити «176 678,31 грн») ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог скарги.
Оскільки касаційний суд вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України частково закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз'яснює ОСОБА_2 її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи у відповідній частині до суду адміністративної юрисдикції.
Керуючись статтями 255, 256, 400, 406, 409, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича задовольнити частково.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Слободяник Ілоною Сергіївною, задовольнити частково.
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «МТБ Банк», яка підписана представником Нікітіною Оксаною Вікторівною, задовольнити частково.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року скасувати.
Провадження у справі у частині вимог скарги ОСОБА_2 про визнання незаконною постанови приватного виконавця Колечка Дмитра Миколайовича від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення розміру основної винагороди приватного виконавця у розмірі 9 738,86 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення платежу та 45 434,94 грн, зобов'язання приватного виконавця Колечка Дмитра Миколайовича внести зміни до постанови від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження № 79010298 в частині визначення розміру основної винагороди приватного виконавця у сумі «17 667,831 грн», стягувач - публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», закрити.
Повідомити ОСОБА_2 , що розгляд цієї справи справі у частині вимог скарги про визнання незаконною постанови приватного виконавця Колечка Дмитра Миколайовича від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині визначення розміру основної винагороди приватного виконавця у розмірі 9 738,86 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення платежу та 45 434,94 грн; зобов'язання приватного виконавця Колечка Дмитра Миколайовича внести змінити до постанови від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження № 79010298 в частині визначення розміру основної винагороди приватного виконавця визначити у сумі «17 667,831 грн», стягувач - публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
У частині вимог скарги ОСОБА_2 про визнання незаконною постанови приватного виконавця Колечко Дмитра Миколайовича від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження № 79010298 в частині визначення залишку заборгованості за виконавчим документом у розмірі 97 388,57 дол. США та 454 349,39 грн; зобов'язання приватного виконавця Колечко Дмитра Миколайовича внести змінити до постанови від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження № 79010298 в частині визначення залишку заборгованості за виконавчим документом замість помилкового «97 388,57 дол. США» зазначити «176 678,31 грн» ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог скарги.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року та постанова Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко