13березня 2026 року
м. Київ
справа № 642/571/22
провадження № 61-1355св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи
позивач - Акціонерне товариство «Банк Альянс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Бабичем Юрієм Вікторовичем, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2023 року у складі судді Миронець О. К. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Бутенко С. Б., Чумак О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року АТ «Банк Альянс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що відповідно до умов договору про надання гарантії № 1593-20, укладеного 18 березня 2020 року між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Техностар» (принципал), банк надав банківську гарантію № 1593-20 від 18 березня 2020 року. За умов договору гарантії банк взяв на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання сплатити ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (бенефіціар) будь-яку суму в межах загальної суми гарантії, що складає 1 294 998,00 грн протягом п'яти банківських днів після дня отримання оригіналу належно оформленої письмової вимоги бенефіціара, у випадку порушення принципалом одного із своїх зобов'язань, які передбачені за договором підряду № 2003000082 від 19 березня 2020 року. Строк дії гарантії встановлено до 31 березня 2021 року. У свою чергу, договір підряду передбачав обов'язок принципала здійснити капітальне будівництво згідно з тендерною документацією по предмету закупівлі «Реконструкція підстанції 35/6 кВ компресорної станції «Долина (Будівельні роботи та поточний ремонт)», затвердженої на засіданні тендерного комітету.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договором гарантії, між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 1593-20/П від 18 березня 2020 року.
10 лютого 2021 року банк отримав від ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» письмову вимогу за банківською гарантією №1593-20 про стягнення гарантійного платежу за гарантією в сумі 1 294 998,00 грн. У подальшому, відповідно до пункту 6 договору гарантії, банк письмово повідомив принципала про отримання вимоги та направив копії всіх документів доданих до неї. Проте вказаний лист залишився без відповіді та реагування зі сторони принципала.
Установивши належність представлення та, за відсутності будь-яких зауважень принципала, банк зробив висновок, що вимога підлягає задоволенню та 11 лютого 2021 року перерахував гарантійний платіж у розмірі 1 294 998,00 грн.
З моменту здійснення оплати на користь бенефіціара у банку виникло право нарахування 30 % річних за користування коштами, сплаченими ним за гарантією, а також право регресної вимоги до принципала та поручителя.
Листом-вимогою № 21.5/576 від 11 лютого 2021 року, направленим на адресу ТОВ «Техностар», банк повідомив про необхідність сплатити регресну заборгованість, яка ним проігнорована. Тоді, на виконання пункту 7 договору поруки, з метою досудового врегулювання спору, банк листом від 11 лютого 2021 року № 21.5/577 направив вимогу поручителю - ОСОБА_1 . Станом на дату подання позову вимога залишилася без відповіді та виконання.
АТ «Банк Альянс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 1 659 016,61 грн, що складається з: 1 294 998,00 грн - заборгованість за виплаченою сумою гарантії; 364 018,61 грн - заборгованість за процентами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Альянс» заборгованість в сумі 1 659 016, 61 грн та судові витрати в сумі 24 885,25 грн, а всього 1 683 901,86 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пунктом 4.1.9. договору гарантії встановлено, що відповідно до cтатті 569 ЦК України у разі настання гарантійних випадків та виконання гарантом своїх зобов'язань за гарантією, гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до принципала в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. Відносини між позивачем та відповідачем врегульовані договором поруки № 1593-20/П від 18 березня 2020 року. Відповідно до умов договору поруки ОСОБА_1 поручився перед АТ «Банк Альянс» та зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання ТОВ «Техностар» договору про надання гарантії, в тому числі зобов'язався повернути банку суму всіх грошових коштів, сплачених банком за рахунок власних коштів за гарантією, в строк та в порядку визначеному договором гарантії. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід задовольнити в повному обсязі.
Апеляційний суд погодився з висновкам суду першої інстанції та вказав, що банк видав гарантію, що є безумовною і безвідкличною, тобто такою, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов (див. постанову Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 910/16898/19). Отримавши вимогу від бенефіціара банк (гарант) повинен був перевірити її на відповідність таким критеріям: 1) чи є така вимога належним представленням; 2) чи є така вимога достовірною (зокрема, чи має місце порушення принципалом зобов'язань за договором, що є підставою для виплати визначеної банківською гарантією суми). При цьому, для визначення належності представлення необхідно керуватись саме умовами виданої банком банківської гарантії (подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 904/1156/19).
Положеннями виданої позивачем банківської гарантії передбачено, що гарант надає бенефіціару безвідкличну та безумовну гарантію та приймає на себе безвідкличне і безумовне зобов'язання сплатити бенефіціару будь-яку суму в розмірі 1 294 998,00 грн протягом п'яти банківських днів після одержання письмової вимоги бенефіціара, без необхідності бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов. Ця гарантія датована 18 березня 2020 року та містить відомості, що вона набуває чинності з дати її видачі гарантом, яким є день отримання її оригіналу директором ТОВ «Техностар» ОСОБА_1., що підтверджується його підписом.
Тому неспроможними є доводи апеляційної скарги, що вимога за банківською гарантією не була належним чином представлена.
Протилежна позиція ОСОБА_1 з посиланням на відсутність дати отримання гарантії, яка ним же і не була проставлена, на переконання колегії суддів, в аспекті надання характеристики його поведінки, суперечить доктрині заборони суперечливої поведінки. Тому апеляційний суд відхиляє твердження відповідача, що гарантія не набрала чинності, а у позивача не виникло право регресної вимоги до нього.
Твердження відповідача щодо зацікавленості банку, колегія суддів відхиляє як припущення, тоді як строки вчинення гарантом платежів узгоджуються зі змістом гарантії та становлять п'ять банківських днів після одержання письмової вимоги бенефіціара. При цьому, правовою підставою для виплати грошових коштів за гарантією була належним чином оформлена вимога бенефіціара, а зобов'язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог або заперечень, що випливають із будь-яких відносин поза відносинами між гарантом та бенефіціаром (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 904/1156/19, від 04 березня 2021 року у справі № 910/3500/19).
Посилання відповідача на пункт 2.2. договору про надання банківської гарантії та зміст банківської гарантії, де мова йшла про проєкт договору, тоді як письмова вимога містить посилання на конкретний, уже укладений договір № 2003000082 від 19 березня 2020 року, колегія суддів відхиляє як такі, що не звільняють відповідача як поручителя від виконання взятого на себе зобов'язання.
Аргументи учасників справи
24 січня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неправильно застосували положення статті 563 ЦК України, оскільки не надали належної оцінки тій обставині, що договором про надання банківської гарантії було встановлено особливий порядок набуття нею чинності, і який не був дотриманий, наслідком чого є не набуття банківською гарантією чинності. Додана позивачем гарантія не містить відмітки із зазначенням дати отримання гарантії, що з урахуванням положень пункту 2.3. договору констатує відсутність факту передання та отримання гарантії принципалом (ТОВ «Техностар»), що, в свою чергу, свідчить про не набрання нею чинності.
Не врахували суди й ту обставину, що банківська гарантія містить посилання на проект договору без номера та дати, який потенційно міг бути укладеним (або не укладеним) у межах тендерної закупівлі UA-2019-12-28-000128-b, однак вимога про виплату вже містила посилання на конкретний укладений договір, а отже гарантія і вимога стосуються різних частин правочину. Банк повинен був перевірити достовірність цієї вимоги, а також її належне представлення, чого зроблено не було.
Письмова вимога за банківською гарантією надійшла до відповідача 10 лютого 2021 року, а гарантійний платіж вчинено ним 11 лютого 2021 року, тобто на наступний день. Відтак, має місце ситуація, за якої позивач не мав на меті ні повідомити, ні дочекатись будь-якої інформації від ТОВ «Техностар» та відповідача і провів гарантійну виплату.
24 січня 2024 року через підсистему «Електронний суд» АТ «Банк Альянс» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що умовами банківської гарантії № 1593-20 від 18 березня 2020 року передбачено, що гарантія набуває чинності з дати її видачі гарантом. Інших умов в гарантії не зазначено. Посилання відповідача на пункт 2.3. договору про надання гарантії не можна вважати ні строком, ні терміном у розумінні цивільного законодавства, адже така умова не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності сторін, а бенефіціар не є стороною договору гарантії, який укладається між банком та принципалом.
Є доведеним обставина набуття банківською гарантією № 1593-20 від 18 березня 2020 року чинності та вчинення ОСОБА_1 , який є керівником ТОВ «Техностар» та його учасником в розмірі 50 %, всіх дій для цього відповідно до пунктів 8.9 та 8.10 договору підряду. ОСОБА_1 не наведено жодної відмінності між проєктом договору підряду (капітальне будівництво), який передбачений в додатку 4 до тендерної документації, та укладеним 19 березня 2020 року ОСОБА_1 як керівником ТОВ «Техностар» з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» договору підряду № 2003000082. На сайті (https://prozorro.gov.ua) в тендерній закупівлі UA-2019-12-28-000128-b в документах поданих ТОВ «Техностар» міститься банківська гарантія, яка надавалась як забезпечення тендерної пропозиції, про що зазначено в другому абзаці цієї банківської гарантії від 14 лютого 2020 року.
Умовами гарантії № 1593-20 від 18 березня 2020 року передбачено, що у разі пред'явлення вимоги, у бенефіціара немає необхідності обґрунтовувати свою вимогу, не має необхідності подавити додаткові документи, крім вимоги, або дотримуватись інших умов. Гарантія є безумовною і для належного представлення бенефіціару достатньо повідомити про невиконання/неналежне виконання принципалом зобов'язань.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржених судових рішень відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 17 березня 2020 року ОСОБА_1 підписав заяву про надання гарантії № 1 за наступними реквізитами: реквізити документу, де передбачено основне зобов'язання: тендерна документація, протокол №А/167-зм-4 від 06 лютого 2020 року UA-2019-12-28-000128-b; вид гарантії: гарантія виконання умов договору; сума та валюта гарантії: 1 294 998,00 грн; строк дії гарантії: до 31 березня 2021 року включно; реквізити бенефіціара: ТОВ «Оператор газотранспортної системи України».
18 березня 2020 року між АТ «Банк Альянс» (гарант) та ТОВ «Техностар» (принципал) укладено договір про надання гарантії № 1593-20, за змістом якого гарант зобов'язується надати на користь бенефіціара (ТОВ «Оператор газотранспортної системи України») гарантію виконання умов договору протягом 3 банківських днів з моменту підписання цього договору за умови виконання принципалом зобов'язання, передбаченого пункту 4.3.1. цього договору, та укладення договору забезпечення (договорів забезпечення), передбаченого (передбачених) пунктом 2.13. цього договору.
Відповідно до пункту 2.2. договору гарантія надається відповідно до проєкту договору підряду на капітальне будівництво згідно з тендерною документацію про предмету закупівлі «Реконструкція підстанції 35/6 кВ компресорної станції «Долина» (Будівельні роботи та поточний ремонт)» (Нова редакція), затвердженої на засіданні тендерного комітету (протокол №А/167-зм-4 від 06 лютого 2020 року), згідно з оголошенням UA-2019-12-28-000128-b на офіційному сайті pzorro.gov.ua, який буде укладено між принципалом та бенефіціаром.
Гарантія вважається наданою та набирає чинності з дня передання примірника гарантії принципалу для подальшого передання його бенефіціару, факт отримання оригіналу гарантії підтверджується шляхом проставлення принципалом (його представником) відмітки про отримання із зазначенням дати отримання, посади та особистого підпису на копії гарантії, що залишається у гаранта (пункт 2.3. договору).
Пунктом 2. 5. договору передбачено, що умови надання гарантії: безвідклична, безумовна.
Принципал в строк, визначений у письмовій вимозі гаранта зобов'язаний: перерахувати гаранту грошові кошти в сумі, зазначеній гарантом та необхідній для виконання вимоги бенефіціара на оплату по гарантії, на рахунок, зазначений гарантом; письмово повідомити гаранта про виявлені невідповідності у вимозі та у доданих до вимоги бенефіціара документах умовам гарантії (п.6.2. договору).
Зобов'язання за договором про надання гарантії № 1593-19 від 18 березня 2020 року забезпечені порукою згідно договору № 1593-20/11 від 18 березня 2020 року, укладеного між АТ «Банк Альянс» та ОСОБА_1
04 лютого 2021 року ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» через ПАТ АБ «Укргазбанк» надіслано АТ «Банк Альянс» письмову вимогу за банківською гарантією № 1593-20 (забезпечення виконання договору) від 18 березня 2020 року щодо сплати 1 294 998,00 грн, у зв'язку із тим, що принципал неналежно виконав зобов'язання за договором, забезпеченого цією гарантією. Дійсність підписів підтверджена листом від 08 лютого 2021 року № 130/4104/2021.
10 лютого 2021 року АТ «Банк Альянс» надіслано ТОВ «Техностар» копію письмової вимоги за банківською гарантією №1593-20.
11 лютого 2021 року АТ «Банк Альянс» сплачено кошти у розмірі 1 294 998,00 грн за реквізитами ТОВ «Техностар».
11 лютого 2021 року АТ «Банк Альянс» звернувся з регресними вимогами до ТОВ «Техностар» та його поручителя - ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачає право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Подібні правові висновки викладені також і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19), від 27 жовтня 2020 року в справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/41966/21 ((провадження № 14-36цс22) та інших.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19).
Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України (стаття 45 ГПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) зазначено, що:
«59. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов'язанням і поручителями, частина з яких є фізичними особами.
60. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
61. Таким чином, позовні вимоги кредитора до поручителів, які не мають солідарного обов'язку, та до боржника за основним зобов'язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, подані до суду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції вказаного Закону України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
63. Тобто, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
64. Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) вказано, що «положення пункту 1 частини першої статі 20 ГПК України не пов'язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці, з об'єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов'язанням».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19) зазначено, що:
«до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18).
Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці».
Аналогічні висновки підтвердженні у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 345/1537/21 (провадження № 14-41цс22).
Отже, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, чи щодо майна, яке є предметом такого забезпечення, якщо хоча б однією стороною основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (пункти 33, 45)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі № 201/5876/22 (провадження
№ 61-4378сво23) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15, від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16 та інших, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб'єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» - спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання, належить до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов'язання є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12916/15). Спір у цій справі стосується скасування рішень державного реєстратора про припинення іпотеки, укладеного для забезпечення виконання умов кредитного договору, сторонами якого є юридичні особи, тобто, стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб'єктів. … Справи щодо правочину, у тому числі оскарження реєстраційних дій щодо такого правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання між юридичними особами, належать до юрисдикції господарського суду, оскільки такий правочин є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб'єктів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19 вказано, що «положення пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України не зумовлюють належність до господарської юрисдикції справ виключно необхідністю здійснення господарської діяльності всіма учасниками справи, оскільки передбачають, що у спорах, які виникають з кредитних та іпотечних правовідносин, цілком достатнім для їх належності до господарської юрисдикції є те, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці».
У справі, що переглядається:
АТ «Банк Альянс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на підставі договору поруки № 1593-20/П від 18 березня 2020 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договором про надання гарантії № 1593-20, укладеного 18 березня 2020 року між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Техностар» (принципал), за умовами якого банк взяв на себе зобов'язання сплатити ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (бенефіціар) будь-яку суму в межах загальної суми гарантії, що складає 1 294 998,00 грн, за вимогою бенефіціара, у випадку порушення принципалом одного із своїх зобов'язань, які передбачені за договором підряду № 2003000082 від 19 березня 2020 року;
суди встановили, що 18 березня 2020 року між АТ «Банк Альянс» (гарант) та ТОВ «Техностар» (принципал) укладено договір про надання гарантії № 1593-20, за змістом якого гарант зобов'язується надати на користь бенефіціара (ТОВ «Оператор газотранспортної системи України») гарантію виконання умов договору. В той же день між АТ «Банк Альянс» (гарант, банк) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки № 1593-22/11, згідно з пунктом 1 якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, поручитель поручається перед банком за виконання ТОВ «Техностар» (принципал) зобов'язань за договором про надання гарантії № 1593-19 від 18 березня 2020 року, які будуть укладені в майбутньому між банком та принципалом;
тому спірні відносини пов'язані з виконанням договору, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи;
АТ «Банк Альянс» звернулося з цим позовом до суду у січні 2022 року, тобто після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Отже, спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Оскільки судові рішення ухвалені з порушенням правил юрисдикції, тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, провадження у справі закрити відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
РішенняКиївського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року скасувати.
Провадження у цивільній справі № 642/571/22 закрити.
Повідомити Акціонерне товариство «Банк Альянс», що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення позивач може звернутися з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2023 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко