вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
28 січня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/832/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Мельник І.В.,
розглянувши справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іберсон Компонентс", м.Тернопіль
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Блекґолд", урочище Няроші Мукачівського району Закарпатської області
про стягнення 178 465,35 грн
За участю представників:
позивача - Гарагуц І. Ф., адвокат, ордер серія ВО № 1110619 від 14.07.2025, в режимі відеоконференції
позивача - Стецьків Н.І., адвокат, ордер серія ВС № 1430350 від 14.01.2026, в режимі відеоконференції
відповідача - Меренич М.І., адвокат, ордер серії АО №1194147
Товариство з обмеженою відповідальністю "Іберсон Компонентс" (далі - ТОВ "Іберсон Компонентс") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Блекґолд" (далі - ТОВ "Блекґолд") про стягнення 178 465,35 грн заборгованості за договором поставки № 120/24 від 27.08.2024, з яких 109 893,54 грн основного боргу, 6 424,18 грн пені, 879,15 грн інфляційних втрат, 621,70 3% річних та 60 646,78 грн штрафу, обґрунтовуючи позовні вимоги невиконанням відповідачем договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/832/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.07.2025 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
22.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8218/25 через підсистему "Електронний суд" від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, а також клопотання про витребування доказів.
Суд, дослідивши надані матеріали, дійшов висновку про здійснення подальшого розгляду справи за правилами загального позовного провадження, оскільки для встановлення правомірності заявлених позовних вимог існує потреба у дослідженні додаткових доказів по справі, що має наслідком вчинення судом відповідних процесуальних дій.
Відтак, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.09.2025 суд постановив здійснити перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №907/832/25 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання та призначив підготовче засідання у справі на 22.10.2025 о 10:30 год.
20.10.2025 за вх.№ 02.3.1-02/9137/25 через підсистему "Електронний суд" від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
22.10.2025 за вх.№ 02.3.1-02/9243/25 через підсистему "Електронний суд" від позивача до суду надійшли додаткові пояснення.
В підготовчому засіданні 22.10.2025 судом було оголошено перерву до 06.11.2025 о 12:00 год.
31.10.2025 за вх.№ 02.3.1-02/9531/25 через підсистему "Електронний суд" від відповідача до суду надійшли заперечення на подані позивачем пояснення.
06.11.2025 за вх.№ 02.3.1-02/9686/25 через підсистему "Електронний суд" від позивача до суду надійшли додаткові пояснення.
Розглянувши у підготовчому засіданні 06.11.2025 клопотання відповідача від 22.09.2025 про витребування доказів для огляду в порядку частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд поставив задовольнити таке та зобов'язав позивача надати суду для огляду оригінали видаткових накладних: №FC0000460/25 від 16.05.2025 на суму 12 940,00 грн, №FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн, №FC0000433/25 від 08.05.2025 на суму 10 814,00 грн, №FC0000434/25 від 08.05.2025 на суму 15 245,99 грн, №FC0000435/25 від 08.05.2025 на суму 9 397,99 грн, №FC0000436/25 від 08.05.2025 на суму 13 318,00 грн, №FC0000437/25 від 08.05.2025 на суму 15 160,01 грн.
За результатами підготовчого засідання 06.11.2025 за участю уповноважених представників позивача та відповідача судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 907/832/25, призначено справу до судового розгляду по суті на 04.12.2025 о 10:00 год.
У зв'язку з неможливістю проведення 04.12.2025 судового засідання через непрацездатність системи відеоконференцзв'язку (про що відповідальними працівниками суду складено акт про несправність системи функціонування судового засідання технічними засобами від 04.12.2025 № 02.4-21/), згідно з ухвалою від 04.12.2025 суд призначив справу до судового розгляду на 15.01.2026 о 10:30 год.
В судовому засіданні 15.01.2026 судом оголошено перерву до 21.01.2026 до 11:30 год. через технічний збій та неможливість відновлення роботи системи відеоконференцзв'язку.
В судовому засідання 21.01.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти позовних вимог заперечив з викладених у відзиві підстав.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до статті 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
В судовому засіданні 21.01.2026 судом оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення та відкладено проголошення скороченого рішення до 28.01.2026 об 11:45 год.
Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 14.01.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати вартості товару, поставленого за договором поставки від 27.08.2024 № 120/24, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 109 893,54 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем нараховано 6 424,18 грн пені, 879,15 грн інфляційних втрат, 621,70 грн 3 % річних та 60 646,78 грн штрафу, з вимогами про стягнення яких заявлено даний позов до Господарського суду Закарпатської області.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач згідно з відзивом від 22.09.2025 на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає про недоведеність факту поставки товару за видатковими накладними: №FC0000460/25 від 16.05.2025 на суму 12 940,00 грн, №FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн, №FC0000433/25 від 08.05.2025 на суму 10 814,00 грн, №FC0000434/25 від 08.05.2025 на суму 15 245,99 грн, №FC0000435/25 від 08.05.2025 на суму 9 397,99 грн, №FC0000436/25 від 08.05.2025 на суму 13 318,00 грн, №FC0000437/25 від 08.05.2025 на суму 15 160,01 грн.
Відзначає, що вказані накладні містять підпис, вчинений від імені директора ТОВ "Блекголд", відтиск печатки відповідача, а також відомості про те, що господарська операція поставки товару позивачем відповідачу відповідно до податкового законодавства (а саме підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України) була предметом оподаткування податком на додану вартість за ставкою 20 % (при цьому сума ПДВ зазначається у кожній спірній видатковій накладній).
Відповідач заперечує наявність правовідносин з позивачем з приводу поставки товарів за спірними накладними, оскільки оригіналів вказаних видаткових накладних у відповідача не має, підпис на вказаних документах ним не вчинявся, печатка не проставлялася, у програмі "M.Е.Doc" не здійснено узгодження податкових накладних із контрагентом - ТОВ "Іберсон компонентс". Щодо усіх вказаних вище спірних накладних відсутній статус "Документ прийнято контрагентом", що підтверджується податковими накладними, які додаються.
На думку відповідача, у випадку наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення/нездійснення постачання товару.
У зв'язку із цим наголошує, що реального руху товару за спірними видатковими накладними у господарській діяльності відповідача не відбулось.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені, відповідачем здійснено власний розрахунок таких вимог, та відповідно до якого загальний розмір коштів, що підлягає стягненню з відповідача складає 9 429,53 грн основного боргу, 56,43 грн інфляційні втрат, 58,99 грн 3 % річних та 609,47 грн пені.
Відповідь на відзив.
Позивач згідно з поданою 20.10.2025 відповіддю на відзив спростовує наведені відповідачем у відзиві на позов заперечення. Відзначає, що заперечуючи проти факту отримання товару, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження цього.
Додаткові пояснення.
У поданих суду 22.10.2025 додаткових поясненнях позивач зазначає, що у спростування доводів відповідача щодо заперечення факту поставки товару за видатковими накладними №FC0000460/25 від 16.05.2025 на суму 12 940,00 грн, №FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн, №FC0000433/25 від 08.05.2025 на суму 10 814,00 грн, №FC0000434/25 від 08.05.2025 на суму 15 245,99 грн, №FC0000435/25 від 08.05.2025 на суму 9 397,99 грн, №FC0000436/25 від 08.05.2025 на суму 13 318,00 грн, №FC0000437/25 від 08.05.2025 на суму 15 160,01 грн, сторонами окрім паперових носіїв видаткових накладних відповідно до умов договору створювалися відповідні документи у програмі "MeDoc".
Наголошує, що оскільки відповідачем вище вказані видаткові накладні були погоджені, відповідно позовні вимоги позивача є правомірними.
Заперечення відповідача .
Відповідач у поданому 31.10.2025 суду запереченні на пояснення спростовує аргументи позивача щодо реальності поставки товару за договором поставки від 27.08.2024 № 120/24 за спірними накладними, які позивач підтверджує електронними версіями паперових та надає угоди про анулювання таких накладних.
При цьому зазначає, що у всіх випадках підставами для відмови в анулюванні документів позивачем слугував факт наявності паперового варіанта видаткових накладних, які відповідачем заперечуються.
Щодо електронної накладної №FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн відповідач вказує, що 04.06.2025 о 14:53 позивачем завершено підписання угоди про анулювання такого документа.
Додаткові письмові пояснення позивача.
Згідно з додатковими поясненнями від 06.11.2025 позивач зазначає про часткове виконання відповідачем свого зобов'язанням зі сплати заборгованості за товар в сумі 10 154,42 грн, тобто часткове погашення основного боргу за договором поставки від 27.08.2024 № 120/24, що підтверджується платіжною інструкцією від 22.09.2025 № 896.
27.08.2024 між ТОВ "Іберсон Компонентс" як постачальником та ТОВ "Блекґолд" як покупцем укладено договір поставки № 120/24 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зв'язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього договору.
Відповідно до пункту 2.2 договору ціна товару остаточно узгоджується та вказується сторонами у видатковій накладній на поставку товару.
Згідно з пунктом 2.4 договору поставка товару здійснюється за умови 100% попередньої оплати вартості товару.
У відповідності до пункту 6.4 договору за порушення грошових зобов'язань за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання та штраф у розмірі 50% від вартості простроченого грошового зобов'язання. Пеня та штраф нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань.
У пункті 10.4 договору сторони домовилися про здійснення документообігу у формі електронних документів з використанням комп'ютерної програми "M.E.Doc" або іншої комп'ютерної програми для підтвердження здійснення господарських операцій. Формування електронних документів за цим договором здійснюється із застосуванням положень Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", Закону України "Про електронні довірчі послуги" та інших актів законодавства України. Електронний документ підписаний стороною з використанням кваліфікованого електронного підпису і переданий іншій стороні вважатиметься у всіх випадках підписаним уповноваженим представником сторони. Електронні документи, які відправлені та підписані стороною-відправником з використанням кваліфікованого електронного підпису, мають юридичну силу, породжують права та обов'язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носії.
При цьому за умовами пункту 10.5 договору електронна форма документів з обов'язковими їх реквізитами відповідно до чинного законодавства України під час дії цього договору застосовується до видаткових накладних та накладних на повернення товарів.
Водночас у пункті 10.6 договору сторони визначили обов'язок слідкувати за надходженням електронних документів та своєчасно здійснювати їх приймання та перевірку. Електронний документ вважається прийнятим стороною, якщо протягом 5 (п'яти) календарних днів від його отримання інша сторона не надіслала стороні відправнику мотивованої відмови шляхом відхилення з обов'язковим зазначенням коментарів такого відхилення.
Судом установлено що відповідачем факт укладання зазначеного договору поставки не заперечується.
Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання умов вказаного договору відповідачу поставлено товар на загальну суму 365 933,24 грн за видатковими накладними: №FС0001684/24 від 28.08.2024 на суму 18 079,81 грн; №FС0001687/24 від 28.08.2024 на суму 900,00 грн; №FС0001702/24 від 30.08.2024 на суму 5 700,00 грн; №FС0001877/24 від 30.09.2024 на суму 25 600,01 грн; №FС0002217/24 від 16.12.2024 на суму 7 498,00 грн; №FС0002290/24 від 30.12.2024 на суму 500,00 грн; №FС0000002/25 від 02.01.2025 на суму 3 399,98 грн; №FС0000006/25 від 02.01.2025 на суму 18 000,00 грн; №FС0000007/25 від 02.01.2025 на суму 500,00 грн; №FС0000027/25 від 08.01.2025 на суму 13 725,00 грн; №FС0000031/25 від 08.01.2025 на суму 117 599,98 грн; №FС0000069/25 від 15.01.2025 на суму 3 850,00 грн; №FС0000147/25 від 31.01.2025 на суму 11 200,01 грн; №FС0000175/25 від 06.02.2025 на суму 4 100,00 грн; №FС0000237/25 від 26.02.2025 на суму 2 189,90 грн; №FС0000258/25 від 04.03.2025 на суму 2 700,00 грн; №FС0000259/25 від 04.03.2025 на суму 2 300,00 грн; №FС0000269/25 від 04.03.2025 на суму 4 097,00 грн; №FС0000272/25 від 05.03.2025 на суму 2 700,00 грн; №FС0000420/25 від 07.05.2025 на суму 3 600,00 грн; №FС0000421/25 від 07.05.2025 на суму 7 800,01 грн; №FС0000433/25 від 08.05.2025 на суму 10 814,00 грн; №FС0000434/25 від 08.05.2025 на суму 15 245,99 грн; №FС0000435/25 від 08.05.2025 на суму 9 397,99 грн; №FС0000436/25 від 08.05.2025 на суму 13 318,00 грн; №FС0000437/25 від 08.05.2025 на суму 15 160,01 грн; №FС0000438/25 від 08.05.2025 на суму 950,00 грн; №FС0000439/25 від 08.05.2025 на суму 2 250,00 грн; №FС0000440/25 від 08.05.2025 на суму 791,89 грн; №FС0000449/25 від 12.05.2025 на суму 4 692,74 грн; №FС0000458/25 від 15.05.2025 на суму 744,90 грн; №FС0000460/25 від 16.05.2025 на суму 12 940,00 грн; №FС0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн.
Також судом встановлено, що на виконання умов договору ТОВ "Блекґолд" частково оплачено товар на загальну суму 256 039,70 грн, а саме: 29.08.2024 - 900,00 грн; 29.08.2024 - 18 079,81 грн; 23.09.2024 - 5 700,00 грн; 30.09.2024 - 25 600,01 грн; 23.12.2024 - 7 498,00 грн; 09.01.2025 - 500,00 грн; 09.01.2025 - 500,00 грн; 09.01.2025 - 13 725,00 грн; 09.01.2025 - 18 000,00 грн; 21.01.2025 - 3 850,00 грн; 23.01.2025 - 17 599,98 грн; 30.01.2025 - 11 200,01 грн; 30.01.2025 - 50 000,00 грн; 05.02.2025 - 50 000,00 грн; 13.02.2025 - 3 399,98 грн; 21.02.2025 - 4 100,00 грн; 15.04.2025 - 13 986,90 грн; 23.05.2025 - 11 400,01 грн.
Наведені обставини щодо здійснених відповідачем оплат в рахунок виконання зобов'язань за договором позивачем не заперечуються.
Отже, як зазначає у позивач у позовній заяві, станом на час звернення із даним позовом у відповідача виникла неоплачена за договором заборгованість у розмірі 109 893,54 грн, а також нараховані таку заборгованість 6 424,18 грн пені, 879,15 грн інфляційних втрат та 621,70 - 3% річних. Окрім того, за порушення зобов'язань за договором в частині несвоєчасної оплати отриманого відповідачем товару позивачем заявлено до стягнення 60 646,78 грн штрафу.
При цьому судом також встановлено, що після відкриття провадження у даній справі ТОВ "Блекґолд" було здійснено оплату на користь ТОВ "Іберсон Компонентс" в сумі 10 154,42 грн (з ПДВ), що підтверджується платіжною інструкцією від 22.09.2025 № 896 з призначенням платежу "оплата за запчастини зг. дог. №120/24 від 27.08.2024".
Водночас, не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, ТОВ "Блекґолд" заперечує реальність поставки товару за договором за видатковими накладними №FC0000460/25 від 16.05.2025 на суму 12 940,00 грн, №FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн, №FC 0000433/25 від 08.05.2025 на суму 1 014,00 грн, №FC 0000434/25 від 08.05.2025 на суму 1 5245,99 грн, №FC0000435/25 від 08.05.2025 на суму 9 397,99 грн, №FC0000436/25 від 08.05.2025 на суму 13 318,00 грн, №FC 0000437/25 від 08.05.2025 на суму 15 160,01 грн, на підтвердження чого відповідачем разом із відзивом надано також висновок експерта за результатами проведення Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз (Закарпатське відділення) судово-почеркознавчої експертизи від 18.09.2025 №4260-Е.
Щодо вимог про стягнення основного боргу.
За положеннями частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в статтях 509, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.
В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Порядок та строки оплати товару у відносинах поставки врегульовано загальними норми статей 692 та 693 ЦК України.
Так, відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).
При цьому, приписи частини 7 статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачем на виконання умов укладеного між сторонами договору отримано товар (автозапчастини) на загальну суму 342 345,22 грн за видатковими накладними: FС0001684/24 від 28.08.2024 на суму 18 079,81 грн; FС0001687/24 від 28.08.2024 на суму 900,00 грн; FС0001702/24 від 30.08.2024 на суму 5 700,00 грн; FС0001877/24 від 30.09.2024 на суму 25 600,01 грн; FС0002217/24 від 16.12.2024 на суму 7 498,00 грн; FС0002290/24 від 30.12.2024 на суму 500,00 грн; FС0000002/25 від 02.01.2025 на суму 3 399,98 грн; FС0000006/25 від 02.01.2025 на суму 18 000,00 грн; FС0000007/25 від 02.01.2025 на суму 500,00 грн; FС0000027/25 від 08.01.2025 на суму 13 725,00 грн; FС0000031/25 від 08.01.2025 на суму 117 599,98 грн; FС0000069/25 від 15.01.2025 на суму 3 850,00 грн; FС0000147/25 від 31.01.2025 на суму 11 200,01 грн; FС0000175/25 від 06.02.2025 на суму 4 100,00 грн; FС0000237/25 від 26.02.2025 на суму 2 189,90 грн; FС0000258/25 від 04.03.2025 на суму 2 700,00 грн; FС0000259/25 від 04.03.2025 на суму 2 300,00 грн; FС0000269/25 від 04.03.2025 на суму 4 097,00 грн; FС0000272/25 від 05.03.2025 на суму 2 700,00 грн; FС0000420/25 від 07.05.2025 на суму 3 600,00 грн; FС0000421/25 від 07.05.2025 на суму 7 800,01 грн; FС0000433/25 від 08.05.2025 на суму 10 814,00 грн; FС0000434/25 від 08.05.2025 на суму 15 245,99 грн; FС0000435/25 від 08.05.2025 на суму 9 397,99 грн; FС0000436/25 від 08.05.2025 на суму 13 318,00 грн; FС0000437/25 від 08.05.2025 на суму 15 160,01 грн; FС0000438/25 від 08.05.2025 на суму 950,00 грн; FС0000439/25 від 08.05.2025 на суму 2 250,00 грн; FС0000440/25 від 08.05.2025 на суму 791,89 грн; FС0000449/25 від 12.05.2025 на суму 4 692,74 грн; FС0000458/25 від 15.05.2025 на суму 744,90 грн; FС0000460/25 від 16.05.2025 на суму 12 940,00 грн.
Як уже зазначалося, відповідно до пункту 2.4 договору поставка товару здійснюється за умови 100% попередньої оплати вартості товару.
Натомість, з матеріалів даної справи вбачається, що оплата відповідачем товару за більшою частиною видаткових накладних, які не є спірними для відповідача у відповідній частині, здійснювалась останнім після отримання товару.
При цьому судом встановлено, що у кожній видатковій накладній позивачам як постачальником зазначався відповідний термін оплати такої накладної.
Тобто, в даному випадку, досліджуючи умови договору та вказаних вище видаткових накладних, суд дійшов висновку, що сторони змінили визначені у пункті 2.4 договору умови (строк) оплати шляхом зазначення такого граничного строку окремо у кожній видатковій накладній.
Водночас, надаючи оцінку доводам відповідача в частині заперечення факту реальності поставки товару за видатковими накладними FC0000460/25 від 16.05.2025 на суму 12 940,00 грн, FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн, FC0000433/25 від 08.05.2025 на суму 10 814,00 грн, FC0000434/25 від 08.05.2025 на суму 15 245,99 грн, FC0000435/25 від 08.05.2025 на суму 9 397,99 грн, FC0000436/25 від 08.05.2025 на суму 13 318,00 грн, FC0000437/25 від 08.05.2025 на суму 15 160,01 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 96 ГПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
При цьому судом враховується, що зазначені вище видаткові накладні за спірний період були направлені позивачем відповідачу в електронному вигляді за допомогою засобу електронного документообігу- програмного комплексу "MeDoc", у спосіб, погоджений умовами договору. Факт їх отримання в електронному кабінеті з використанням програмного забезпечення відповідачем не заперечується та додатково підтверджується вчиненням конклюдентних дій - погодженням таких видаткових накладних шляхом накладення електронного цифрового підпису.
В свою чергу, після погодження відповідачем зазначених електронних видаткових накладних через систему "M.Е.Doc", в подальшому позивачем було відмовлено у підписанні надісланих відповідачем угод про анулювання цих електронних документів (окрім видаткової накладної FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн).
Так, підставою для відмови в анулюванні спірних електронних документів (видаткових накладних) позивачем у всіх випадках зазначено про здійснення поставки, що підтверджується підписаним паперовим документом та електронним документом.
Що стосується видаткової накладної FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн, то судом враховується, що після надіслання відповідачем 04.06.2025 через систему "M.Е.Doc" угоди про анулювання цього електронного документа, позивачем у цей же день було підписано угоду про анулювання такого електронного документа із зазначенням причини: відсутність поставки, помилково підписана.
Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність здійснення поставки товару за видатковою накладною FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн у зв'язку з її анулюванням самим же позивачем за допомогою засобу електронного документообігу- програмного комплексу "M.Е.Doc".
Стосовно долученого ТОВ "Блекґолд" до відзиву висновку експерта за результатами проведення Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз (Закарпатське відділення) судово-почеркознавчої експертизи від 18.09.2025 № 4260-Е, на підтвердження своїх доводів щодо непідписання спірних видаткових накладних FC0000460/25 від 16.05.2025 на суму 12 940,00 грн, FC0000433/25 від 08.05.2025 на суму 10 814,00 грн, FC0000434/25 від 08.05.2025 на суму 15 245,99 грн, FC0000435/25 від 08.05.2025 на суму 9 397,99 грн, FC0000436/25 від 08.05.2025 на суму 13 318,00 грн, FC0000437/25 від 08.05.2025 на суму 15 160,01 грн (в т.ч. видаткової накладної FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн, за якою судом визнано недоведеність поставки товару внаслідок анулювання електронного примірника такої накладної самим позивачем), суд зазначає, що відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Суд відзначає, що надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду, тоді як принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Відповідно до частини 3 статті 98, частини 1 статті 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Таким чином, висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів і не має заздалегідь установленої сили.
Надаючи оцінку долученому до відзиву ТОВ "Блекґолд" висновку експерта від 18.09.2025 № 4260-Е, суд враховує вимоги пункту 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, яким передбачено, що коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта (крім об'єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
Також, відповідно до абзацу 3 пункту 1.1 розділу 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Таким чином, на сьогоднішній день фактично копії документів виведені з переліку основних об'єктів дослідження почеркознавчих експертиз та технічних експертиз документів.
З урахуванням викладеного, можна дійти висновку, що проведення судової почеркознавчої експертизи з використанням технічних копій документів є таким, що порушує вказані норми. Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладено в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 924/1277/20.
Отже, суд не може вважати встановленою обставину непідписання ТОВ "Блекґолд" спірних видаткових накладних на підставі висновку експерта від 18.09.2025 № 4260-Е, позаяк такий висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (Закарпатське відділення) викладений за фактом дослідження копій, а не оригіналів цих документів.
Водночас щодо вказаних доводів відповідача суд також зауважує наступне.
Порядок подання доказів, письмових доказів у господарському процесі урегульований статтями 80, 91 ГПК України.
Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частини 1, 2 статті 80 ГПК України).
За частиною 4 статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до частин 1 - 5 статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 6 статті 91 ГПК України).
Тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (висновок щодо інтерпретації статті 91 ГПК України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).
Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою справу, зокрема докази, в умовах, які не ставлять її в суттєво невигідне становище у порівнянні з опонентом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03.05.2016 у справі "Летінчич проти Хорватії" (Letincic v. Croatia)).
Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20).
Відповідно до частини 1 статті 210 ГПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Безпосереднє дослідження доказів тісно пов'язане зі змістом судового доказування, оскільки він є способом сприйняття судом доказів, а також з дотриманням правил про належність та допустимість доказів. Відповідно до принципу безпосередності дослідження судових доказів має проводитися таким чином, щоб суд мав реальну можливість особисто ознайомитися з доказами, які є у справі (див. постанову Касаційного цивільного суду складі Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 357/4897/20).
У постанові від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21(905/496/22) Верховний Суд сформував правовий висновок щодо процесуальних дій суду під час оцінки поданої учасником справи копії документа у разі сумнівів протилежної сторони чи суду в її відповідності оригіналу.
Так, Верховний Суд вказав, що "тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа.
Судам під час оцінки письмових доказів у справі належить врахувати, що у разі сумнівів в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі".
Верховний Суд неодноразово наголошував, що вимога господарського суду про надання оригіналів документів насамперед викликана необхідністю встановлення достовірності документа, що подається в копії. Так, якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Близький за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі №911/5186/14.
Враховуючи заперечення відповідача щодо отримання товару за видатковими накладними FC0000460/25 від 16.05.2025 на суму 12 940,00 грн, FC0000433/25 від 08.05.2025 на суму 10 814,00 грн, FC0000434/25 від 08.05.2025 на суму 15 245,99 грн, FC0000435/25 від 08.05.2025 на суму 9 397,99 грн, FC0000436/25 від 08.05.2025 на суму 13 318,00 грн, FC0000437/25 від 08.05.2025 на суму 15 160,01 грн (в т.ч. за видатковою накладною FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн, за якою судом визнано недоведеність поставки товару) та сумніви щодо справжності підпису директора ТОВ "Блекґолд" на цих видаткових накладних, ухвалою від 06.11.2025 судом задоволено клопотання відповідача про витребування доказів для огляду в порядку частини 6 статті 91 ГПК України та витребувано у ТОВ "Іберсон Компонентс" оригінали вказаних видаткових накладних.
Вказані документи були надані представником позивача для ознайомлення в судовому засіданні, яке відбулося 15.01.2026.
Після ознайомлення та дослідження вказаних оригіналів документів представник відповідача жодних заперечень щодо відповідності наявних у позивача оригіналів видаткових накладних та наданих ним у справу копій не висловив.
Суд зазначає, що вказуючи на невідповідність підпису особи, що підписала зазначені видаткові накладні, відповідач при цьому не заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
При цьому, згідно зі статтями 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Водночас у розгляді цього спору судом також беззаперечно враховуються визначені сторонами умови пунктів 10.4, 10.5, 10.6 укладеного договору щодо порядку здійснення документообігу у формі електронних документів з використанням програмного комплексу "M.E.Doc", у тому числі в тій частині, що визначають порядок та строки погодження/ відхилення видаткових накладних.
Таким чином, за результатами оцінки наявних у матеріалах справи належних доказів у їх сукупності судом встановлено факт поставки позивачем відповідачу за договором товару за видатковими накладними, на загальну суму 342 345,22 грн, у т.ч. числі за спірними видатковими накладними FC0000460/25 від 16.05.2025, FC0000433/25 від 08.05.2025, FC0000434/25 від 08.05.2025, FC0000435/25 від 08.05.2025, FC0000436/25 від 08.05.2025, FC0000437/25 від 08.05.2025 на загальну суму 76 875,99 грн (окрім видаткової накладної FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн).
Щодо доводів відповідача про відсутність доказів реального руху товару з посиланням у тому числі на положення Податкового кодексу України, а також на нездійснення узгодження податкових накладних із контрагентом - ТОВ "Іберсон кмпонентс" за спірними видатковими накладними, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. У постанові від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19 Верховний Суд зазначив, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 зазначила, що: податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки; підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст; встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце (пункти 4.28- 4.30).
Тобто, наявність чи відсутність податкових накладних впливає на оподаткування суб'єктів господарювання, однак само по собі не є доказом здійснення постачання, адже з умови договору випливає, що факт поставки товару буде підтверджуватися первинним документом - видатковою накладною, вже на підставі якої сторони здійснюють свої податкові обов'язкові та реалізують відповідні права.
В свою чергу, станом на час розгляду справи, відповідач у порушення умов договору поставки не виконав зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого ним товару, оплативши його частково, на суму 256 039,70 грн.
Оскільки факт порушення відповідачем зазначених договірних зобов'язань встановлений судом та по суті ТОВ "Блекґолд" не спростований, договір поставки у судовому порядку недійсним або неукладеним не визнано, отже, його умови є обов'язковими до виконання сторонами, а відтак, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 86 305,52 грн (342 345,22 грн - 256 039,70 грн) заборгованості підлягають до задоволення як обґрунтовано та правомірно заявлені.
Разом з тим, судом встановлено, що після подання позову та відкриття 29.07.2025 провадження у даній справі, відповідачем у добровільному порядку сплачена частина заборгованості за договором у сумі 10 154,42 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 22.09.2025 № 896 з призначенням платежу - "оплата за запчастини зг. дог. №120/24 від 27.08.2024".
Пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Частиною 3 статті 231 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
На підставі викладеного вище та керуючись пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України суд закриває провадження в частині вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10 154,42 грн основного боргу у зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки відповідач здійснив часткове погашення боргу після відкриття провадження у даній справі.
Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Як вбачається з матеріалів справи, за неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань з оплати поставленого йому товару, позивачем нараховано останньому та заявлено до стягнення інфляційних втрат у сумі 879,15 грн та 3% річних у сумі 621,70 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Як уже зазначалося та встановлено судом, що відповідачем не виконано зобов'язання щодо оплати поставленого товару в повному обсязі, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов'язання, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених частиною 2 статтею 625 ЦК України.
Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Так, у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми 3 % річних та інфляційних втрат в інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" з урахуванням визначеного позивачем періоду її нарахування з 14.05.2025 по 24.07.2025 встановив, що сума 3 % річних складає 522,19 грн, а інфляційних втрат складає 733,75 грн, що є меншою, ніж заявлено позивачем до стягнення.
В частині вимог про стягнення 3 % річних в сумі 99,51 грн та інфляційних втрат в сумі 145,40 грн суд відмовляє з огляду на помилковість та арифметичну невідповідність розрахунку суми 3 % річних та інфляційних втрат (зокрема, через включення до періоду розрахунку за частиною видаткових накладних (FС0000420/25 від 07.05.2025, FС0000421/25 від 07.05.2025) кінцевої дати оплати таких накладних - 14.05.2025, а також включення до розрахунку цих сум видаткової накладної FC0000501/25 від 22.05.2025).
Щодо вимог про стягнення пені та штрафу.
З огляду на прострочення відповідачем строку оплати товару за договором, позивачем нараховано та заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 6 424,18 грн та штрафу в сумі 60 646,78 грн.
У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Пунктом 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як уже зазначалося, у пункті 6.4 договору сторони погодили, що за порушення грошових зобов'язань за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання та штраф у розмірі 50% від вартості простроченого грошового зобов'язання. Пеня та штраф нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань.
При цьому, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені в інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" з урахуванням визначеного позивачем періоду її нарахування з 14.05.2025 по 24.07.2025 встановив, що сума пені складає 5 705,95 грн, що є меншою, ніж заявлена позивачем до стягнення.
В частині вимог про стягнення 718,23 грн пені суд відмовляє також з огляду на помилковість та арифметичну невідповідність розрахунку суми пені (зокрема, через включення до періоду розрахунку за частиною видаткових накладних (FС0000420/25 від 07.05.2025, FС0000421/25 від 07.05.2025) кінцевої дати оплати таких накладних - 14.05.2025, а також включення до розрахунку цих сум видаткової накладної FC0000501/25 від 22.05.2025).
Суд, здійснивши перевірку розрахунку штрафу, зазначає, що позивачем до суми простроченого грошового зобов'язання в розмірі 121 293,55 грн (50% вартості якого в сумі 60 646,78 грн визначено сумою заявленого до стягнення штрафу) включено суму за такими несвоєчасного оплаченими/неоплаченими відповідачем видатковими накладними: №FС0000420/25 від 07.05.2025 на суму 3 600,00 грн, №FС0000421/25 від 07.05.2025 на суму 7 800,01 грн, №FС0000433/25 від 08.05.2025 на суму 10 814,00 грн, №FС0000434/25 від 08.05.2025 на суму 15 245,99 грн, №FС0000435/25 від 08.05.2025 на суму 9 397,99 грн, №FС0000436/25 від 08.05.2025 на суму 13 318,00 грн, №FС0000437/25 від 08.05.2025 на суму 15 160,01 грн, №FС0000438/25 від 08.05.2025 на суму 950,00 грн, №FС0000439/25 від 08.05.2025 на суму 2 250,00 грн, №FС0000440/25 від 08.05.2025 на суму 791,89 грн, №FС0000449/25 від 12.05.2025 на суму 4692,74 грн, №FС0000458/25 від 15.05.2025 на суму 744,90 грн, №FС0000460/25 від 16.05.2025 на суму 12 940,00 грн, №FС0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн.
Водночас, оскільки судом визнано недоведеною здійснення позивачем поставки за видатковою накладною №FC0000501/25 від 22.05.2025 на суму 23 588,02 грн, то обґрунтованою сумою простроченого зобов'язання для визначення розміру штрафу є сума 97 705,53 грн, а відтак обґрунтованим визнається розмір заявленого до стягнення штрафу в сумі 48 852,76 грн (50%від вартості простроченого грошового зобов'язання).
В частині вимог про стягнення 11 794,02 грн штрафу суд відмовляє як безпідставно заявленого.
Резюмуючи викладене, суд зазначає про доведення позивачем факту порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором в частині нездійснення останнім оплати за отриманий товар в повному обсязі та у встановлені у видаткових накладних строки. Натомість, відповідач станом на день розгляду даної справи не надав суду доказів повної та своєчасної оплати за отриманий товар за договором, наявність заборгованості не спростував.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 231, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі № 907/832/25 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Іберсон Компонентс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Блекґолд" 10 154,42 грн (десять тисяч сто п'ятдесят чотири гривні 42 коп.) основного боргу закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Блекґолд" (89636, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, територіальна громада Кольчинська, урочище Няроші, будинок б/н, код ЄДРПОУ 45198362) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іберсон Компонентс" (47707, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Лукіяновича Дениса, 1, код ЄДРПОУ 38487310) 76 151,10 грн (сімдесят шість тисяч сто п'ятдесят одна гривня 10 коп.) основного боргу, 733,75 грн (сімсот тридцять три гривні 75 коп.) інфляційних втрат, 522,19 грн (п'ятсот двадцять дві гривні 19 коп.) трьох процентів річних, 5 705,95 грн (п'ять тисяч сімсот п'ять гривень 95 коп.) пені та 48 852,76 грн (сорок вісім тисяч вісімсот п'ятдесят дві гривні 76 коп.) штрафу, а також 1 928,75 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять вісім гривень 75 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 25.03.2026.
Суддя Д. Є. Мірошниченко