23.03.2026 м. Дніпро Справа № 904/4822/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач),
суддів: Мартинюка С.В., Соп'яненко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Янкіної Г.Д.
та представників:
від скаржника (відповідача): не з'явився;
від позивача-1: не з'явився;
від позивача-2: не з'явився;
прокурор: Масенко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Спецбудмонтаж-21"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2025 (ухваленого суддею Рудь І.А. у м. Дніпрі, повне рішення складене 22.12.2025) у справі № 904/4822/25
за позовом керівника Павлоградської окружної прокуратури (м. Павлоград, Дніпропетровська область) в інтересах держави в особі:
позивача-1: Павлоградської міської ради (м. Павлоград, Дніпропетровська область);
позивача-2: Виконавчого комітету Павлоградської міської ради (м. Павлоград, Дніпропетровська область);
до Приватного підприємства "Спецбудмонтаж-21" (м. Дніпро)
про визнання недійсними додаткових угод №№ 1, 2, 3, 4 та стягнення заборгованості у сумі 1 643 654 грн 36 коп.,
У серпні 2025 року керівник Павлоградської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі Павлоградської міської ради (далі по тексту - позивач-1) та в інтересах Виконавчого комітету Павлоградської міської ради (далі по тексту - позивач-2), в якому просив:
- визнати недійсними Додаткові угоди № 1 від 29.11.2024, № 2 від 17.12.2024, № 3 від 13.02.2025, № 4 від 23.07.2025 до договору підряду № 138 від 23.08.2024, укладені між Виконавчим комітетом Павлоградської міської ради та Приватним підприємством "Спецбудмонтаж-21";
- стягнути з Приватного підприємства "Спецбудмонтаж-21" на користь Виконавчого комітету Павлоградської міської ради за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором підряду № 138 від 23.08.2024 пеню у розмірі 1 111 186 грн 25 коп. та штраф у розмірі 532 468 грн 11 коп., а всього штрафні санкції у розмірі 1 643 654 грн 36 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами:
- під час укладення Додаткових угод № 1, 2, 3, 4 до договору № 138 від 23.08.2024 сторонами порушено вимоги підпункту 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 та пункт 20.1 договору;
- внаслідок необґрунтованого (за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт) внесення змін до Договору № 138 від 23.08.2024 щодо продовження строків виконання робіт з реконструкції підвального приміщення будівлі виконавчого комітету Павлоградської міської ради, яке планується для використання як захисна споруда цивільного захисту (сховище), територіальна громада м.Павлограда значною мірою позбавлена того, на що розраховувала при укладенні договору, а саме: отримати реконструйовану захисну споруду цивільного захисту (сховище) у строк до 01.12.2024;
- можливість зміни строків виконання робіт внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі" та є підставою для визнання недійсними Додаткових угод №№ 1, 2, 3, 4 до Договору підряду № 138 від 23.08.2024;
- враховуючи, що оскаржувані додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними, то вони не породжують правових наслідків для сторін, а строком виконання робіт мав бути первинний строк, визначений у договорі від 01.12.2024;
- враховуючи допущене відповідачем невиконання вказаних робіт у строк, визначений Календарним графіком до договору, прокурор вважає, що наявні підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язання;
- так, у 2024 році Приватним підприємством "Спецбудмонтаж-21" забезпечено виконання робіт за договором на суму 4 622 343 грн 36 коп., решта робіт на суму 7 606 687 грн 38 коп. виконувалась частинами протягом 2025 року, остаточно роботи виконані лише 24.06.2025 та оплачені у повному обсязі;
- отже, прокурор посилається на неналежне виконанням відповідачем умов договору підряду № 138 від 23.08.2024, яке полягало у порушенні строків виконання робіт, без об'єктивних на те підстав.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2025 у справі №904/4822/25 позовні вимоги задоволені частково та:
- визнані недійсними Додаткові угоди № 1 від 29.11.2024, № 2 від 17.12.2024, № 3 від 13.02.2025, № 4 від 23.07.2025 до договору підряду № 138 від 23.08.2024, укладені між Виконавчим комітетом Павлоградської міської ради та Приватним підприємством "Спецбудмонтаж-21";
- стягнуто з Приватного підприємства "Спецбудмонтаж-21" на користь Виконавчого комітету Павлоградської міської ради за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором підряду № 138 від 23.08.2024 пеню у розмірі 1 074 810 грн 33 коп. та штраф у розмірі 532 468 грн 11 коп.;
- стягнуто з Приватного підприємства "Спецбудмонтаж-21" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 28 762 грн 50 коп.;
- у решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано наступними обставинами:
- Додаткові угоди № 1, 2 до Договору № 138 від 23.08.2024 підлягають визнанню недійсними як такі, що укладені з порушенням вимог законодавства, а Додаткові угоди № 3 та № 4 підлягають визнанню недійсними як такі, що є похідними від Додаткових угод № 1 та № 2;
- враховуючи, що спірні Додаткові угоди укладені за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, а також невиконання вказаних робіт у строк, визначений Календарним графіком до договору, є наявними підстави для визнання Додаткових угод 1, 2, 3, 4 до договору недійсними та стягнення з Приватного підприємства "Спецбудмонтаж-21" штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язання. При цьому суд, перевіривши наданий прокурором розрахунок пені, дійшов висновку, що він здійснений прокурором без врахування частини 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені суд першої інстанції задовольнив частково, на суму 1 074 810 грн 33 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне підприємство "Спецбудмонтаж-21" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" з апеляційною скаргою (вх. № суду 48393 від 13.01.2026), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2025 у справі №904/4822/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову керівника Павлоградської окружної прокуратури відмовити повністю; стягнути з позивача-1 та позивача-2 судові витрати, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- у даній справі відсутні підстави для представництва інтересів держави прокурором та наявне порушення норм процесуального права, оскільки прокурором не було доведено факту бездіяльності компетентних органів, а рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 було остаточно обмежено право прокурора на підміну позиції органів влади, у зв'язку з чим суд першої інстанції мав залишити позовну заяву без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності);
- той факт, що в країні триває воєнний стан був відомий сторонам, проте конкретні дискретні збої у виробництві та затримки комплектуючих на кордоні, що виникли у жовтні-листопаді 2024 року, є новими об'єктивними подіями, які безпосередньо вплинули на графік робіт;
- законодавство про публічні закупівлі не встановлює виключного переліку документів для підтвердження об'єктивності обставин. Прийнявши документи та підписавши додаткові угоди, замовник (позивач-2) підтвердив їх об'єктивність та достатність;
- суд першої інстанції проігнорував, що укладення оскаржуваних додаткових угод відбулося за умови незмінності ціни договору;
- штучне обмеження строків та нарахування штрафних санкцій за обставин, коли підрядник продовжує роботи, а замовник не має претензій, суперечить принципу максимальної економії та ефективності;
- на думку скаржника, визнання угод недійсними лише через те, що підрядник міг передбачити логістичний колапс у воюючій країні, є виявом надмірного формалізму, що позбавляє сторони можливості гнучко реагувати на зовнішні виклики та фактично карає відповідача за обставини, які знаходяться поза межами його контролю. Оскільки обставини затримки виконання робіт були об'єктивними, документально підтвердженими та не призвели до збільшення ціни договору, Додаткові угоди № 1 - 4 укладені у повній відповідності до законодавства, правові підстави для визнання їх недійсними та стягнення штрафних санкцій відсутні;
- до моменту набрання рішенням суду законної сили ці додаткові угоди є чинними, отже, у період їх дії підрядник виконував роботи у межах погоджених графіків і, у такому випадку, нарахування пені за період, коли строк виконання був легітимно подовжений сторонами, суперечить самій суті поняття прострочення, крім того, сума стягнення (понад 1,6 млн грн) є значним фінансовим тягарем для підприємства, що здійснює будівництво об'єкта цивільного захисту в умовах війни;
- оскільки відповідач діяв у межах чинних на той момент Додаткових угод, законні підстави для нарахування пені та штрафу відсутні, тому суд першої інстанції безпідставно застосував санкції за період, який був охоплений правомірною (на момент виконання) зміною строків.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Мартинюка С.В., Соп'яненко О.Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Спецбудмонтаж-21" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2025 у справі № 904/4822/25; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 24.02.2026.
Від Павлоградської окружної прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № суду 1762/26 від 16.02.2026), в якому прокурор просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2025 без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор зазначив таке:
- відповідач помилково вважає відсутніми у прокурора підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки дана позовна заява становить особливу суспільну значущість та винятковий суспільний інтерес, враховуючи, що її предметом є спір, що стосується питання бюджетних коштів. Встановивши обставини бездіяльності (нездійснення захисту щодо захисту інтересів держави) уповноважених органів - Павлоградської міської ради та Виконавчого комітету Павлоградської міської ради, прокурор правомірно звернувся до суду для здійснення захисту таких інтересів; при цьому пояснення позивачів про відсутність порушень інтересів держави, не впливає на процесуальні повноваження прокурора щодо представництва таких інтересів у суді;
- під час дії договору сторони могли змінити таку істотну умову як строк виконання зобов'язань (кінцеву дату закінчення будівельних робіт) шляхом його продовження, однак виключно у випадку виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження. Обставини, наведені скаржником, були відомі підряднику на час укладення Договору підряду № 138 від 23.08.2024, ці обставини не є такими, що виникли після підписання договору, тобто з дати укладення договору від 23.08.2024 до дати укладення додаткових угод, якими продовжено строк виконання робіт за договором, була відсутня істотна зміна обставин у розумінні статті 652 Цивільного кодексу України. Крім того, тендерною документацією рекомендовано учаснику здійснити попередній огляд об'єкта, проте, відповідачем вказані рекомендації проігноровано;
- можливість зміни строків виконання робіт внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі" та є підставою для визнання недійсними Додаткових угод №№ 1, 2, 3, 4 до Договору підряду № 138 від 23.08.2024;
- враховуючи, що оскаржувані додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними, то вони не породжують правових наслідків для сторін, а строком виконання робіт мав бути первинний строк, визначений у договорі від 01.12.2024, тому з відповідача підлягають стягненню штрафні санкції за договором;
- об'єктивно розуміючи та оцінюючи вигоди/втрати від укладення договору, на умовах запропонованих замовником, відповідач, зокрема, мав можливість відмовитися від укладання договору, тому відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором є наслідком необачливих дій саме відповідача.
Від відповідача надійшло клопотання (вх. № суду 2235/26 від 23.02.2026), в якому він просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату та час, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я свого представника та його перебуванням на лікарняному.
У судове засідання 24.02.2026 з'явився прокурор; представники позивачів-1,2 та відповідача у вказане засідання не з'явилися, причин нез'явленні позивачі-1,2 суду не повідомили. Судом було враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Вказане клопотання було задоволено судом.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 24.02.2026 розгляд справи було відкладено на 23.03.2026.
Від відповідача надійшло клопотання (вх. № суду 3640/26 від 20.03.2026), в якому він просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату та час, у зв'язку з неможливістю явки у судове засідання представника відповідача через його участь у невідкладних слідчих діях в рамках кримінального провадження.
У судове засідання 23.03.2026 з'явився прокурор; представники позивачів-1,2 та відповідача у вказане засідання не з'явилися, причин нез'явленні позивачі-1,2 суду не повідомили.
Також судом встановлено, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, а саме: шляхом направлення ухвали суду від 24.02.2026 до їх Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 24.02.2026 доставлена до Електронного кабінету учасників справи - 25.02.2026 після 19 години (з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала вважається врученою 26.02.2026).
Апеляційним господарським судом враховано, що відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Судом відзначено, що у даному випадку всі учасники справи отримали ухвалу суду від 24.02.2026 завчасно.
З приводу поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи колегія суддів зазначає таке.
У судовому засіданні 23.03.2026 прокурор заперечував проти задоволення вказаного клопотання.
Крім того, відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, судом зауважено, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України). Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 04.06.2020 у справі № 914/6968/16.
Відповідно до положень частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Колегія суддів зазначає, що неявка представник скаржника (відповідача) у судове засідання 23.03.2026 була повторною (скаржник (відповідач) також не забезпечив явку свого представника у попереднє судове засідання 24.02.2026), що у відповідності до положень пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за відсутності такого учасника справи.
Враховуючи викладене, у судовому засіданні 23.03.2026 протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання скаржника (відповідач) про відкладення розгляду справи.
В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні 23.03.2026, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
Враховуючи те, що явка представників учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, всі учасники справи були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у призначеному судовому засіданні.
У судовому засідання прокурор просив апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2025 без змін, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу прокурора.
Інші учасники справи своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Згідно з частиною 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції під час апеляційного провадження.
Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 23.03.2026, відповідно до статей 240, 283 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також правильність застосування норм матеріального права, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлені такі неоспорені обставини справи.
Так, 29.07.2024 Виконавчим комітетом Павлоградської міської ради на вебпорталі "Prozorro" оприлюднено оголошення про проведення процедури відкритих торгів з особливостями із закупівлі робіт за предметом: Реконструкція підвального приміщення будівлі Виконавчого комітету Павлоградської міської ради, яке планується для використання як захисна споруда цивільного захисту (сховище), за адресою: м. Павлоград, вул. Соборна, 95 (ДК 021: 2015 45454000-4 - Реконструкція) (ідентифікатор закупівлі: UА-2024-07-29-008718-а).
Участь у зазначеній закупівлі взяв один суб'єкт господарювання - Приватне підприємство "Спецбудмонтаж-21", який визнаний переможцем закупівлі.
Згідно з тендерною пропозицією учасника, Приватне підприємство "Спецбудмонтаж-21" підтвердило повну, безумовну та беззаперечну згоду з усіма умовами закупівлі, визначеними у тендерній документації; ознайомлення та згоду з умовами договору про закупівлю.
У подальшому, 23.08.2024 між Виконавчим комітетом Павлоградської міської ради (далі - замовник, позивач-2) та Приватним підприємством "Спецбудмонтаж-21" (далі - підрядник, відповідач) укладено Договір № 138 (далі по тексту - договір), пунктом 1.1. якого визначено, що підрядник зобов'язується на свій ризик виконати та здати замовнику в установлений договором строк закінчені роботи згідно з пунктом 1.2. договору, а замовник зобов'язується передати необхідну для виконання робіт проєктну документацію, прийняти виконані роботи та оплатити їх. Власником результату виконаних робіт є замовник.
Відповідно до умов пункту 1.2. договору найменування робіт (об'єкта реконструкції), що мають бути виконані підрядником: Реконструкція підвального приміщення будівлі Виконавчого комітету Павлоградської міської ради, яке планується для використання як захисна споруда цивільного захисту (сховище), за адресою: м. Павлоград, вул. Соборна, 95 (ДК 021: 2015 45454000-4 - Реконструкція).
Згідно з розділом 3 договору загальна вартість договору визначається у відповідності до розрахунку договірної ціни, що є невід'ємною частиною договору, та становить 11 833 145 грн 00 коп. з/без ПДВ; ПДВ 20% 2 366 629 грн 00 коп.; 14 199 774 грн 00 коп. з ПДВ.
Відповідно до умов пунктів 3.1., 3.2., 3.6. договору договірна ціна визначається на підставі Кошторисних норм України "Настанова з визначення вартості будівництва". Договірна ціна згідно з договором є твердою. Джерело фінансування робіт згідно з договором: кошти місцевого бюджету.
За умовами пунктів 2.1., 2.2. договору строки виконання робіт встановлюються згідно з договором і визначаються датою їх початку та закінчення. Невід'ємною частиною договору є календарний графік виконання робіт, в якому визначаються дати початку та закінчення робіт, передбачених договором. Підрядник зобов'язаний розпочати виконання робіт протягом не більше ніж 10 робочих днів після укладення договору. Закінчення робіт по будівництву об'єкту: 01.12.2024.
У пункті 2.4. договору передбачено, що строки виконання робіт можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у договір у випадках, що передбачені чинним законодавством, в тому числі з урахуванням вимог Особливостей.
Відповідно до Календарного графіка виконання робіт (додаток № 1 до договору) роботи мали здійснюватись з 02.09.2024 по 29.11.2024.
Пунктами 4.1., 4.4. договору передбачено право замовника здійснювати у будь-який час, не втручаючись у господарську діяльність підрядника (супідрядника), технічний нагляд і контроль за ходом, якістю, вартістю та обсягами виконання робіт. Обов'язком підрядника визначено виконання з використанням власних ресурсів та у встановлені строки роботи відповідно до проєктної документації та договору.
У пункті 20.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2024, а у частині оплати виконаних та прийнятих замовником робіт - до дня їх повної оплати. Строк дії договору та строк виконання зобов'язань щодо виконання робіт може бути продовжено у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі.
Відповідно до розділу 18 договору, в разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - надзвичайних та невідворотних обставин, що суб'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, сторони звільняються від виконання своїх зобов'язань на час дії відповідних обставин.
Пунктом 19.1 договору передбачено, що внесення змін у договір допускається тільки за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, а так само зміни можуть бути внесені виключно у випадках, що передбачені згідно з пунктом 19 Особливостей. У разі відсутності відповідної згоди заінтересована сторона має право звернутися до суду. Внесення змін у договір здійснюється шляхом укладення відповідної додаткової угоди. Сторона договору, яка вважає за необхідне внести зміни у договір, повинна надіслати відповідну пропозицію другій стороні. Сторона договору, яка одержала пропозицію про внесення змін у договір або розірвання його, у двадцяти денний строк повідомляє другу сторону про своє рішення. Пропозиція щодо внесення змін до договору має містити обґрунтування необхідності внесення таких змін договору і виражати намір сторони, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Обмін інформацією щодо внесення змін до договору здійснюється у письмовій формі шляхом взаємного листування. Відповідь сторони, якій адресована пропозиція щодо змін до договору, про її прийняття повинна бути повною і безумовною. В той же час, договір може бути змінено за рішенням суду та в інших випадках, встановлених договором або законом
Також матеріали справи свідчать про те, що відповідач звернувся до Виконавчого комітету Павлоградської міської ради з листом № 101 від 18.11.2024, в якому, на виконання пункту 2.4 договору, просив погодити продовження строку виконання робіт та строку дії договору до 30.06.2025 та затвердити нову редакцію Графіка виконання робіт шляхом укладення додаткової угоди. У листі зазначено про те, що реконструкція ведеться в умовах ущільненої забудови, наявності транспортної інфраструктури та жвавої пішохідної зони. Крім того, через складні економічні та логістичні процеси, спричинені військовим станом, виникла затримка у виробництві та постачанні конструктивних елементів.
У подальшому, сторонами укладено Додаткову угоду № 1 від 29.11.2024 до договору підряду № 138 від 23.08.2024, відповідно до якої погоджено:
- викласти абзац 1 розділу 3 договору в новій редакції: "3.1.Загальна вартість цього договору визначається у відповідності до розрахунку договірної ціни, що є невід'ємною частиною цього договору, та становить 11 833 145 грн 00 коп. без ПДВ; ПДВ 20% 2 366 629 грн 00 коп.; 14 199 774 грн 00 коп. з ПДВ. Фінансування в 2024 році складає - 3 851 952 грн 79 коп. без ПДВ; ПДВ 20% 770 390 грн 56 коп.; 4 622 343 грн 35 коп. з ПДВ; Фінансування в 2025 році складає - 7 981 192 грн 21 коп. без ПДВ; ПДВ 20% 1 596 238 грн 44 коп.; 9 577 430 грн 65коп., відповідно до Плану фінансування робіт, додатку 2, який є невід'ємною частиною даного договору.";
- викласти пункт 2.2. договору в новій редакції: " 2.2. Підрядник забезпечує завершення виконання робіт згідно цього договору у строк не більше ніж до 30.06.2025";
- викласти пункт 20.1. договору в новій редакції: "20.1. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2025, а в частині оплати виконаних та прийнятих замовником робіт - до дня їх повної оплати. Строк дії цього договору та строк виконання зобов'язань щодо виконання робіт може бути продовжено у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в цьому договорі.";
- викласти додатки до договору в новій редакції (додаються); Календарний графік виконання робіт - додаток № 1. План фінансування робіт - додаток № 2.
- інші умови договору залишаються без змін.
Також сторонами укладена Додаткова угода № 2 від 17.12.2024 до договору підряду №138 від 23.08.2024, відповідно до якої погоджено:
- викласти абзац 1 розділу 3 договору в новій редакції: "3.1. Загальна вартість цього договору визначається у відповідності до розрахунку договірної ціни, що є невід'ємною частиною цього договору, та становить 11 833 145 грн 00 коп. без ПДВ; ПДВ 20% 2 366 629 грн; 14 199 774 грн 00 коп. з ПДВ. Фінансування в 2024 році складає - 3 851 952 грн 80 коп. без ПДВ; ПДВ 20% 770 390 грн 56 коп.; 4 622 343 грн 36 коп. з ПДВ; Фінансування в 2025 році складає - 7 981 192 грн 20 коп. без ПДВ; ПДВ 20% 1 596 238 грн 44 коп.; 9 577 430 грн 64 коп., відповідно до Плану фінансування робіт, Додатку 2, який є невід'ємною частиною даного договору.";
- викласти пункт 2.2. договору в новій редакції: "2.2. Підрядник забезпечує завершення виконання робіт згідно цього Договору у строк не більше ніж: до 30.06.2025";
- викласти пункт 20.1. договору в новій редакції: "20.1. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2025, а в частині оплати виконаних та прийнятих замовником робіт - до дня їх повної оплати. Строк дії цього договору та строк виконання зобов'язань щодо виконання робіт можу бути продовжено у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в цьому договорі";
- викласти додатки до договору в новій редакції (додаються); Календарний графік виконання робіт - додаток № 1. План фінансування робіт - додаток № 2;
- викласти назву додатку до договору "Договірна ціна на будівництво "Реконструкція підвального приміщення будівлі виконавчого комітету Павлоградської міської ради, яке планується для використання як захисна споруда цивільного захисту (сховище), за адресою: м. Павлоград, вул. Соборна, 95 (ДК 021: 2015 45454000-4 - Реконструкція)", що здійснюється в 2024 році" в редакції: "Договірна ціна на будівництво "Реконструкція підвального приміщення будівлі виконавчого комітету Павлоградської міської ради, яке планується для використання як захисна споруда цивільного захисту (сховище), за адресою: м. Павлоград, вул. Соборна, 95 (ДК 021: 2015 45454000-4 - Реконструкція)", що здійснюється в 2024-2025 роках";
- доповнити договір такими додатками: 6.1. Договірна ціна на будівництво "Реконструкція підвального приміщення будівлі виконавчого комітету Павлоградської міської ради, яке планується для використання як захисна споруда цивільного захисту (сховище), за адресою: м. Павлоград, вул. Соборна, 95 (ДК 021: 2015 45454000-4 - Реконструкція)", що здійснюється в 2024 році; 6.2. Договірна ціна на будівництво "Реконструкція підвального приміщення будівлі виконавчого комітету Павлоградської міської ради, яке планується для використання як захисна споруда цивільного захисту (сховище), за адресою: м. Павлоград, вул. Соборна, 95 (ДК 021: 2015 45454000-4 - Реконструкція)", що здійснюється в 2025 році;
- інші умови договору залишаються без змін.
Також сторонами укладено Додаткову угоду № 3 від 13.02.2025 до договору підряду №138 від 23.08.2024, відповідно до якої погоджено:
- встановити фінансування за договором відповідно до абзацу 1 Розділу 3 договору: "Загальна вартість цього договору визначається у відповідності до розрахунку договірної ціни, що є невід'ємною частиною цього договору, та становить 11 833 145 грн 00 коп. без ПДВ; ПДВ 20% 2 366 629 грн; 14 199 774 грн 00 коп. з ПДВ. Фінансування в 2024 році складає - 3 851 952 грн 80 коп. без ПДВ; ПДВ 20% 770 390 грн 56 коп.; 4 622 343 грн 36 коп. з ПДВ; Фінансування в 2025 році складає - 7 981 192 грн 20 коп. без ПДВ; ПДВ 20% 1 596 238 грн 44 коп.; 9 577 430 грн 64 коп., відповідно до Плану фінансування робіт, додатку 2, який є невід'ємною частиною даного договору";
- уточнити План фінансування робіт та викласти додаток № 2 до договору в новій редакції (додається);
- інші умови договору залишаються без змін.
У подальшому, 23.07.2025 сторонами укладена Додаткова угода № 4 до договору підряду № 138 від 23.08.2024, відповідно до якої погоджено:
- зменшити загальну вартість договору та фінансування в 2025 році на 1 970 743 грн 26 коп. і викласти абзац 1 розділу 3 договору в новій редакції: "3.1. Загальна вартість цього договору визначається у відповідності до розрахунку договірної ціни, що є невід'ємною частиною цього договору, та становить 10 190 858 грн 95 коп. без ПДВ; ПДВ 20% 2 038 171 грн 79 коп.; 12 229 030 грн 74 коп. з ПДВ. Фінансування в 2024 році складає - 3 851 952 грн 80 коп. без ПДВ; ПДВ 20% 770 390 грн 56 коп.; 4 622 343 грн 36 коп. з ПДВ; Фінансування в 2025 році складає - 6 338 906 грн 15 коп. без ПДВ; ПДВ 20% 1 267 781 грн 23 коп.; 7 606 687 грн 38 коп., відповідно до Плану фінансування робіт, додатку 2, який є невід'ємною частиною даного договору";
- викласти додатки до договору в новій редакції (додаються): Договірна ціна на будівництво "Реконструкція підвального приміщення будівлі виконавчого комітету Павлоградської міської ради, яке планується для використання як захисна споруда цивільного захисту (сховище), за адресою: м. Павлоград, вул. Соборна, 95 (ДК 021: 2015 45454000-4 - Реконструкція), що здійснюється в 2024-2025 році"; Договірна ціна на будівництво "Реконструкція підвального приміщення будівлі виконавчого комітету Павлоградської міської ради, яке планується для використання як захисна споруда цивільного захисту (сховище), за адресою: м. Павлоград, вул. Соборна, 95 (ДК 021: 2015 45454000-4 - Реконструкція), що здійснюється в 2025 році";
- інші умови договору залишаються без змін.
Звертаючись з позовом до суду, прокурор вказує на те, що під час укладення Додаткових угод № 1, 2, 3, 4 до договору № 138 від 23.08.2024 сторонами порушено вимоги підпункту 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 та пункт 20.1. договору. Внаслідок необґрунтованого (за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт) внесення змін до Договору № 138 від 23.08.2024 щодо продовження строків виконання робіт з реконструкції підвального приміщення будівлі Виконавчого комітету Павлоградської міської ради, яке планується для використання як захисна споруда цивільного захисту (сховище), територіальна громада м. Павлограда значною мірою позбавлена того, на що розраховувала при укладенні договору, а саме: отримати реконструйовану захисну споруду цивільного захисту (сховище) у строк до 01.12.2024. Прокурор вважає, що можливість зміни строків виконання робіт внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі", та є підставою для визнання недійсними Додаткових угод №№ 1, 2, 3, 4 до Договору підряду № 138 від 23.08.2024. Прокурор зазначає, що оскільки оскаржувані додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними, то вони не породжують правових наслідків для сторін, а строком виконання робіт мав бути первинний строк, визначений у договорі від 01.12.2024.
При цьому, у пункті 17.3. договору сторони передбачили, що у разі порушення зобов'язань за договором можуть настати наслідки у виді застосування штрафних санкцій до сторони, що допустила порушення своїх обов'язків.
Пунктом 17.4 договору передбачено застосування до підрядника штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язання у виді пені у розмірі 0,1 відсотка вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вартості робіт.
Отже, враховуючи допущене відповідачем невиконання вказаних робіт у строк, визначений Календарним графіком до договору, прокурор вважає, що наявні підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язання.
Так, у 2024 році Приватне підприємство "Спецбудмонтаж-21" забезпечено виконання робіт за договором на суму 4 622 343 грн 36 коп. Решта робіт на суму 7 606 687 грн 38 коп. виконувалась частинами протягом 2025 року, остаточно роботи були виконані 24.06.2025.
Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором у даній справі, з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:
1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;
2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;
3) наявність/відсутність компетентного суб'єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;
4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб'єктом владних повноважень (у разі його наявності).
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).
Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.
"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.
Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.
Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).
Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.
Правовідносини, пов'язані із використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) укладенням угод до договору закупівлю товарів, на підставі яких витрачаються ці кошти, не відповідає суспільним інтересам.
Виконання зобов'язань за договором, укладеним за результатами процедури закупівлі, проведеної з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, може призвести до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідатиме меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими у статті 5 даного Закону.
Як зазначено в преамбулі Закону України "Про публічні закупівлі", цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальної громади та об'єднаних територіальних громад.
З наведеного слідує, що потреби територіальної громади у певних товарах, роботах та послугах, реалізуються виключно через правовий механізм публічних закупівель.
Оскільки закупівля замовником послуг для забезпечення потреб територіальної громади є публічною закупівлею, тому правильне застосування Закону України "Про публічні закупівлі" входить в поняття "інтерес держави", на захист якого прокурором подано цей позов.
Відповідно до статті 142 Конституції України, частини 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Слід зазначити, що у спорах, які пов'язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, в залежності від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин (предмета і підстав позову). При визначенні органу, в інтересах якого пред'являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.
Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями влади, як і державні органи. Павлоградська міська рада є розпорядником коштів місцевого бюджету, а тому є тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 79 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).
Крім того, з метою виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор повідомив Виконавчий комітет Павлоградської міської ради та Павлоградську міську раду про наявність підстав для представництва інтересів держави та намір звернутися до суду з метою визнання недійсними Додаткових угод.
Таким чином, прокурором дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме: попередньо, до звернення до позовом, повідомлено уповноважений орган про порушення інтересів держави та територіальної громади, чим фактично надано цьому органу можливість самостійно відреагувати на виявлені порушення інтересів держави.
Як убачається з матеріалів справи, міська рада заходи, спрямовані на захист інтересів держави та територіальної громади, не здійснювала.
Таким чином, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у бюджетній сфері.
При цьому, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).
На підставі викладеного, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Щодо суті спору колегія суддів зазначає таке.
Суд першої інстанції погодився з доводами прокурора щодо наявності підстав для визнання Додаткових угод № 1 від 29.11.2024, № 2 від 17.12.2024, № 3 від 13.02.2025, № 4 від 23.07.2025 до договору підряду № 138 від 23.08.2024, укладених між Виконавчим комітетом Павлоградської міської ради та Приватним підприємством "Спецбудмонтаж-21", недійсними.
Апеляційний господарський суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад викладені у Законі України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Згідно із частиною 4 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" відносини, пов'язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.
У частині 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", які кореспондуються з положеннями підпункту 4 пункту 19 постанови Кабінету міністрів України № 1178, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у т.ч. обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
З аналізу положень Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов'язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин.
У постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21 викладено аналогічну позицію, згідно з якою, норми Закону передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміну істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження.
Щодо досліджуваної справи, то задовольняючи частково позов прокурора, суд дійшов висновку про те, що будь-яких законних підстав та документально підтверджених об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт за договором на дату укладання додаткових угод не було.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на таке.
Як зазначено вище, положення спеціального законодавства, яке регулює державні закупівлі, визначає умови, за наявності яких можливе продовження строку виконання зобов'язань, зокрема у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору, або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою вже після виникнення таких обставин.
Частиною 1 статті 847 Цивільного кодексу України врегульовано, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У даному випадку, відповідно до пункту 2.2. Договору № 138 від 23.08.2024 підрядник забезпечує завершення виконання робіт згідно з договором у строк не більше ніж до 01.12.2024.
Разом з тим, пункт 2.4. договору містить умови щодо можливості внесення змін до договору про закупівлю стосовно строку виконання робіт, у випадках, що передбачені чинним законодавством, в тому числі з урахуванням Особливостей.
Пунктом 19.1. договору визначений порядок внесення змін.
На виконання умов договору, відповідач повідомив позивача про неможливість виконати повний комплекс будівельно-монтажних робіт на об'єкті у зазначений строк та навів причини такої неможливості у листі № 101 від 18.11.2024. До матеріалів справи відповідачем додані докази, на підтвердження наведених у листі обставин (договори поставки та листування з контрагентами тощо).
При цьому законодавством не визначено настання яких саме обставин вважається об'єктивним та достатнім для продовження строків та не визначено, в якій формі має бути документальне підтвердження настання зазначених обставин, тому замовник визначає це самостійно.
Також апеляційним господарським судом враховано, що укладення оскаржуваних додаткових угод відбулося за умови незмінності ціни договору.
Слід враховувати, що за приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. А відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 927/863/23).
Однак у даній справі, апеляційний господарський суд не встановив наявності / відсутності фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваних правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
З приводу правової позиції прокурора у даній справі слід зазначити таке.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Загальні засади (принципи) цивільного права втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації так, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Главою 24 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) загальні засади відповідальності учасників господарських відносин урегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України № 15-рп/24).
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов'язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків.
Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.
Отже за своєю юридичною силою принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.
Хоча така категорія, як справедливість, є оціночним поняттям та має властивість змінювати своє змістовне наповнення залежно від різних, як об'єктивних, так і суб'єктивних обставин, очевидним є те, що застосування такого принципу у визначенні наявності підстав для застосування штрафних санкцій відповідає меті та цілям такої міри відповідальності як стягнення неустойки.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У справі "Делькорт проти Бельгії", 07.01.1970, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).
Пропорційність є однією зі складових верховенства права. Цей принцип спрямований на встановлення розумного балансу між необхідними у демократичному суспільстві випадками обмеження прав людини і легітимною метою такого обмеження.
Так, застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною 1 статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Суд звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були, зокрема внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" звернув увагу, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України, в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про те, що спірні додаткові угоди укладені за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт є передчасними.
Слід наголосити, що замовник (позивач-2), у разі виявлення недостатності підстав чи доказів для збільшення строку виконання робіт, не був позбавлений права звернутися до підрядника (відповідача) з вимогою про надання доказів неможливості виконання умов договору у передбачені договором строки, чого замовником (позивачем-2) зроблено не було, що свідчить про обґрунтованість пропозиції відповідача щодо необхідності збільшення строку виконання робіт по договору.
У свою чергу, підписання спірних додаткових угод замовником (позивачем-2) свідчить про його погодження з наведеними відповідачем обставинами та визнання їх достатніми для продовження строку виконання робіт.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що, враховуючи, що відповідач (підрядник) повідомив позивача-2 про необхідність продовження строку виконання робіт, навівши причини, підстави та докази для такого продовження, та позивач-2 (замовник) визнав такі причини, підстави та докази обґрунтованими та достатніми для внесення змін до договору, внаслідок чого між сторонами були підписані спірні Додаткові угоди № 1 від 29.11.2024, № 2 від 17.12.2024, № 3 від 13.02.2025, № 4 від 23.07.2025 до договору підряду № 138 від 23.08.2024, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі більш вірогідним є наявність документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт.
Більше того, колегія суддів зазначає, що правомірна зміна строку (продовження) виконання зобов'язання відповідає інтересам держави більше, ніж формальне розірвання договору чи нарахування штрафних санкцій виконавцю, який об'єктивно не мав змоги виконати умови договору через незалежні від нього обставини, які замовник визнав поважними та підтвердженими належним чином та добровільно погодився на збільшення таких строків виконання зобов'язання.
Колегія суддів також звертає увагу, що зміна строку виконання робіт шляхом його збільшення не призвела до будь-яких негативних наслідків для замовника, зокрема до збільшення вартості цих робіт, яка була визначена у договорі.
При цьому прокурором не надано доказів того, яким чином продовження строку виконання робіт на незначний строк порушило законні інтереси держави та/або позивачів.
Більше того, позиція позивачів-1,2 у даній справі, яка полягала в тому, що позивачі не підтримали позовних вимог прокурора, додатково свідчить про те, що права та інтереси позивачів внаслідок укладення спірних додаткових угод не були порушені.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає відсутніми підстави для визнання недійсними Додаткових угод № 1 від 29.11.2024, № 2 від 17.12.2024, № 3 від 13.02.2025, № 4 від 23.07.2025 до Договору підряду № 138 від 23.08.2024.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд наведеного не врахував, що призвело до неправильних висновків про часткове задоволення позову.
Оскільки у задоволенні основної вимоги про визнання Додаткових угод № 1 від 29.11.2024, № 2 від 17.12.2024, № 3 від 13.02.2025, № 4 від 23.07.2025 до договору підряду №138 від 23.08.2024 недійсними слід відмовити, задоволенню також не підлягають і похідні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 074 810 грн 33 коп. та штрафу у розмірі 532 468 грн 11 коп.
Більше того, на переконання колегії суддів, в умовах, коли відповідач належним чином виконав свої зобов'язання перед замовником, у порядку та строки, узгоджені в чинному договорі (з урахуванням внесених до нього за згодою обох сторін змін), за наслідками чого таке виконання було прийняте та оплачене замовником без жодних зауважень, не може мати легітимну мету та бути пропорційним притягнення до відповідальності відповідача за порушення строку виконання договору, який не був порушений в момент такого виконання.
Надаючи оцінку вказаним вище обставинам, суд, керуючись положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, виходив з того, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Отже, встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
У рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків. Дії або рішення суб'єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб'єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає в особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб'єкта владних повноважень в особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб'єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.
Отже, принцип "належного урядування" покладає обов'язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Враховуючи все вищевикладене, доводи скаржника про відсутність підстав для визнання Додаткових угод № 1 від 29.11.2024, № 2 від 17.12.2024, № 3 від 13.02.2025, № 4 від 23.07.2025 до договору підряду № 138 від 23.08.2024 недійсними та стягнення штрафних санкцій знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
За приписами пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2025 у даній справі слід скасувати.
Відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір у даній справі був ініційований прокурором та позивачі-1,2 під час розгляду справи не підтримали позовних вимог прокурора (що відображено у поданому 26.09.2025 відзиві на позовну заяву), судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на прокурора.
З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 275 - 284, 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Спецбудмонтаж-21" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2025 у справі № 904/4822/25 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2025 у справі №904/4822/25 - скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог керівника Павлоградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Павлоградської міської ради та в інтересах Виконавчого комітету Павлоградської міської ради до Приватного підприємства "Спецбудмонтаж-21" про визнання недійсними додаткових угод №№ 1, 2, 3, 4 та стягнення заборгованості у сумі 1 643 654 грн 36 коп. - відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви покласти на прокурора.
5. Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь Приватного підприємства "Спецбудмонтаж-21" витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 43 465 грн 41 коп.
6. Видачу наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
7. Матеріали справи № 904/4822/25 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 25.03.2026.
Головуючий суддя Ю.В. Фещенко
Суддя С.В. Мартинюк
Суддя О.Ю. Соп'яненко