Справа №:755/1484/26
Провадження №: 2/755/2939/26
про повернення позовної заяви
"24" березня 2026 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про спонукання виконання мирової угоди, стягнення грошових коштів,
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшов цивільний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про спонукання виконання мирової угоди, стягнення грошових коштів.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків - три дні з дня отримання копії даної ухвали.
Підставами для залишення позову без руху визначено відсутність підтвердження про зарахування судового збору, сплаченого відповідно до платіжної інструкції від 22 серпня 2025 року про сплату судового збору у сумі 15 140,00 грн, до спеціального фонду Державного бюджету України, що встановлено перевіркою через комп'ютерну програму документообігу суду «Д-3», а також необхідність сплати недосплаченої суми судового збору.
Частиною п'ятою статті 272 ЦПК України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Водночас, пунктом 1 частини шостої статті 272 ЦПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є, серед іншого, день вручення судового рішення під розписку.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (частина сьома статті 272 ЦПК України).
Відповідно до розписки про отримання копії судового рішення, що міститься в матеріалах справи, копію ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 року вручено представникові позивачів - адвокату Іванову В.В., 26 лютого 2026 року.
27 лютого 2026 року (вхід. № 10497) до суду від представника позивачів - адвоката Іванова В.В., надійшла заява про виконання ухвали (усунення недоліків), у якій представник зазначив, що до заяви додає оригінал квитанції про сплату судового збору за майнові вимоги на суму 15 140,00 грн, оригінал квитанції про сплату судового збору за майнові вимоги на суму 2 831,50 грн, оригінал квитанції про сплату судового збору за немайнові вимоги на суму 1 251,50 грн, оригінал квитанції на суму 80,00 грн про доплату судового збору за немайнові вимоги.
Вивчивши заяву про усунення недоліків позовної заяви суд зазначає таке.
Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 містить вимогу про:
1)Зобов'язати ОСОБА_3 виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня 2009 року по справі № 2-3060/09;
2)Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 41 000,00 доларів США
Таким чином, позивачами заявлено самостійну вимогу немайнового характеру про зобов'язання вчинити дії та самостійну вимогу немайнового характеру про стягнення грошових коштів.
В ухвалі Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 року судом визначено, що при зверненні до Дніпровського районного суду міста Києва з вказаним позовом сума судового збору, що підлягала сплаті позивачами складає: 1 331,20 грн - за вимогу немайнового характеру та 16 640,00 грн - за вимогу майнового характеру.
Також окремо наголошено, що згідно із частиною сьомою статті 6 Закону України «Про судовий збір», у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.
У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.
Таким чином, при зверненні до Дніпровського районного суду міста Києва позивачам слід було сплатити судовий збір за вимогу немайнового характеру у розмірі 1331,20 грн кожним та надати відповідні платіжні документи.
Водночас, сума судового збору, що підлягала сплаті позивачами за вимогу майнового характеру складає 16 640,00 грн.
Суд враховує, що закон не містить заборони й можливості сплати усієї суми судового збору одним із кількох позивачів у справі; визначальним у такому разі є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, про що зазначено у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».
До заяви про усунення недоліків представником позивачів долучено:
1)квитанцію від 22 серпня 2025 року № 20 про сплату судового збору у розмірі 15 140,00 грн, призначення платежу - «101:2466518023; 22030101; ОСОБА_1 . Судовий збір за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; Дніпровський районний суд міста Києва», платник - ОСОБА_1 ;
2)квитанцію від 26 лютого 2026 року № 12 про сплату судового збору у розмірі 2 831,50 грн, призначення платежу - «101:3125710878; 22030101; ОСОБА_2 ;
101 3125710878; Судовий збір за позовом ОСОБА_2 ; Дніпровський районний суд міста Києва», платник - ОСОБА_2 ;
3)квитанцію від 20 жовтня 2025 року № 9 про сплату судового збору у розмірі 1 211,20 грн, призначення платежу - «101:2466518023; ОСОБА_1 . Судовий збір за позовну вимогу немайнового характеру ОСОБА_1 ; Дніпровський районний суд міста Києва», платник - ОСОБА_4 ;
4)квитанцію від 27 лютого 2026 року № 12 про сплату судового збору у розмірі 80,00 грн, призначення платежу - «101:2466518023; 22030101; ОСОБА_1 ;1013125710878; Судовий збір за позвом ОСОБА_1 ; Дніпровський районний суд міста Києва», платник - ОСОБА_1 ;
5)квитанцію від 20 жовтня 2025 року № 8 про сплату судового збору у розмірі 1 211,20 грн, призначення платежу - «101:3125710878;; ОСОБА_2 . Судовий збір за позовну вимогу немайнового характеру ОСОБА_2 ; Дніпровський районний суд міста Києва», платник - ОСОБА_4 ;
6)квитанцію від 27 лютого 2026 року № 10 про сплату судового збору у розмірі 80,00 грн, призначення платежу - «101:3125710878; 22030101; ОСОБА_2 ; 1013125710878; Судовий збір за позвом ОСОБА_2 ; Дніпровський районний суд міста Києва», платник - ОСОБА_2 .
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
При цьому, з метою забезпечення виконання вимог Закону України «Про судовий збір» між Державною судовою адміністрацією України та Державною казначейською службою України укладено 26 серпня 2015 року угоду, за якою оновлено програмне забезпечення автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» та КП «ДСС», що забезпечило централізоване отримання виписок з Державної казначейської служби України з автоматичним приєднанням до них відомостей про сплату та зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України при реєстрації платіжного документа в суді.
На виконання вимог статті 9 Закону України «Про судовий збір» за допомогою програмного забезпечення автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» судом здійснено перевірку зарахування судового збору, сплаченого відповідно до долучених до заяви від 27 лютого 2026 року квитанцій.
02 березня 2026 року до суду надійшло підтвердження (виписка) про зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в сумі 80,00 грн, сплаченого відповідно до квитанції від 27 лютого 2026 року № 10 позивачем ОСОБА_2
21 жовтня 2025 року до суду надійшло підтвердження (виписка) про зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в сумі 1 211,20 грн, сплаченого відповідно до квитанції від 20 жовтня 2025 року № 8 ОСОБА_2
02 березня 2026 року до суду надійшло підтвердження (виписка) про зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в сумі 80,00 грн, сплаченого відповідно до квитанції від 27 лютого 2026 року № 12 позивачем ОСОБА_1
21 жовтня 2025 року до суду надійшло підтвердження (виписка) про зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в сумі 1 211,20 грн, сплаченого відповідно до квитанції від 20 жовтня 2025 року № 9 позивачем ОСОБА_1 ..
Таким чином, при зверненні до Дніпровського районного суду міста Києва з вказаним позовом за вимогу немайнового характеру позивачем ОСОБА_1 сплачено 1 291,20 грн, позивачем ОСОБА_2 - 1 291,20 грн, що не відповідає встановленій законом ставці судового збору - 1 331,20 грн, за вимогу немайнового характеру.
02 березня 2026 року до суду надійшло підтвердження (виписка) про зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в сумі 2 831,50 грн, сплаченого відповідно до квитанції від 26 лютого 2026 року № 12 позивачем ОСОБА_2 .
Суд враховує, що квитанцію від 22 серпня 2025 року № 20 про сплату судового збору у розмірі 15 140,00 грн позивачем додано до позовної заяви від 23 січня 2026 року (вхід. від 30 січня 2026 року
№ 4631) та повторно до заяви про усунення недоліків від 27 лютого 2026 року (вхід. № 10497).
Суд вчинив перевірку зарахування судового збору у розмірі 15 140,00 грн, сплаченого відповідно до платіжної інструкції від 22 серпня 2025 року № 20 про сплату судового збору у розмірі 15 140,00 грн до спеціального фонду Державного бюджету України.
При перевірці зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України судом з'ясовано, що станом на 23 лютого 2026 року інформація про зарахування коштів за платіжною інструкцією від 22 серпня 2025 року № 20 про сплату судового збору у сумі 15 140,00 грн у справі
№ 755/1484/26 за подання позовної заяви відсутня.
За наявності сумнівів у здійсненні сплати суми судового збору до Державного бюджету України і зарахування його до спеціального фонду цього бюджету суд вправі витребувати у платника відповідне підтвердження (довідку) органу Державної казначейської служби України, якому судовий збір перераховано.
Аналогічний висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 31 січня 2024 року по справі
№ 757/17452/21-ц, від 24 листопада 2023 року по справі № 334/5481/23, від 12 лютого 2024 року по справі № 2-814/10, від 30 квітня 2025 року по справі № 754/6846/24.
Суд враховує, що до заяви про усунення недоліків від 27 лютого 2026 року представником позивачів - адвокатом Івановим В.В., не долучено відповідного підтвердження (довідки) органу Державної казначейської служби України, якому судовий збір перераховано, про зарахування судового збору в сумі 15 140,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 22 серпня 2025 року № 20, або доказів звернення з відповідним запитом.
На виконання вимоги статті 9 Закону України «Про судовий збір» суд повторно (вдруге) вчинив перевірку зарахування судового збору у розмірі 15 140,00 грн, сплаченого відповідно до платіжної інструкції від 22 серпня 2025 року № 20 до спеціального фонду Державного бюджету України.
Суд враховує, що станом на дату постановлення цієї ухвали підтвердження про зарахування судового збору у сумі 15 140,00 грн, сплаченого відповідно до платіжної інструкції від 22 серпня 2025 року № 20, до спеціального фонду Державного бюджету України по справі № 755/1484/26 також відсутнє.
Разом з тим, з відкритого порталу даних «Єдиний державний реєстр судових рішень» встановлено, що 22 серпня 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Дніпровського районного суду з позовом до ОСОБА_3 про спонукання виконання мирової угоди, справа № 755/16354/25.
Через комп'ютерну програму документообігу суду «Д-3» встановлено, що до вказаної позовної заяви позивачами також додано платіжну інструкцію від 22 серпня 2025 року № 20.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року по справі
№ 755/16354/25 позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про спонукання виконання мирової угоди повернуто.
Верховний Суд в ухвалі від 05 лютого 2024 року по справі № 759/1911/19 вказав: «Додана до касаційної скарги квитанція від 29 грудня 2023 року на суму 3 073,60 грн за подану 05 січня 2024 року касаційну скаргу, яку ухвалою суду касаційної інстанції від 11 січня 2024 року повернуто, не є підставою для його зарахування за подання касаційної скарги 23 січня 2024 року. Оскільки за повторно подану касаційну скаргу судовий збір сплачується на загальних підставах.».
Слід також врахувати, що з огляду на положення пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не позбавлені права звернутися із заявою про повернення судового збору в межах справи № 755/16354/25 у зв'язку із поверненням позовної заяви.
Таким чином, додана до позовної заяви платіжна інструкція від 22 серпня 2025 року № 20 про сплату судового збору не може слугувати належним доказом сплати судового збору за подачу позовної заяви від 23 січня 2026 року (вхід. від 30 січня 2026 року № 4631) по справі № 755/1484/26.
Отже, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вимоги ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 року не виконали, недоліки позовної заяви не усунули.
Вказані недоліки позовної заяви є суттєвими і такими, що перешкоджають відкриттю провадження у справі до їх усунення.
Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Частиною п'ятою статті 185 ЦПК України встановлено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Із цього приводу прецедентними є рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня
2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач не усунув вказані в ухвалі недоліки, що є підставою для повернення позовної заяви позивачу, в порядку визначеному частиною третьою статті 185 ЦПК України.
Суд звертає увагу позивача, що повернення позову не перешкоджає повторному зверненню до суду, з урахуванням викладеного в даній ухвалі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про спонукання виконання мирової угоди, стягнення грошових коштів - вважати такою, що не подана та повернути суб'єкту звернення.
Роз'яснити позивачу, що повернення позову не перешкоджає повторному зверненню до суду, з урахуванням викладеного в даній ухвалі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.
Суддя О.О. Хромова