10 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 572/6450/25
Провадження № 22-ц/4815/596/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Ковальчук Н. М.
суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1
заінтересована особа - ОСОБА_2
заінтересована особа - ОСОБА_3
заінтересована особа - ОСОБА_4
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2025 року у складі судді Слободянюка Б.К., постановлену в м. Сарни Рівненської області,
ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , звернулася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин. Просила встановити факт родинних відносин між ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 як сина та батька та факт родинних відносин між ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , як сином та матір'ю.
Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2025 року вказану справу передано до розгляд Солом'янському районному суду м. Києва (03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1).
Ухвала суду першої вмотивована положеннями закону про заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання, та обґрунтована тими обставинами, що зареєстрованим місцем проживання заявниці є АДРЕСА_1 .
Вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, постановленою з порушенням процесуальних норм, що регулюють визначення підсудності, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі покликається на те, що дійсно зареєстрована у м. Києві, однак фактично проживає у АДРЕСА_2 . Додає, що на підтвердження цієї обставини до заяви про встановлення факту родинних відносин долучено фотокопію Акту № 348 обстеження побутових умов фактичного місця проживання особи, а атакож копію довідки КП «Сарненська ЦРЛ», де вказано що ОСОБА_8 працює у цій лікарні з березня 1993 року з повним робочим часом по теперішній час. Наголошує, що працювати з повним робочим часом у м.Сарни і проживати при цьому в м.Києві фізично неможливо, а тому наведені обставини безспірно свідчать про те, що її постійним місцем проживання є м. Сарни і саме Сарненському районному суду Рівненської області підсудна справа за її заявою про встановлення факту родинних відносин. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Сарненського районного суду Рівненської області для продовження розгляду.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що до Сарненського районного суду Рівненської області із завою про встановлення факту родинних відносин звернулася ОСОБА_1 .
Згідно частини 3 статті 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до частини 1 статті 316 ЦПК України, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Як вбачається із заяви, заявниця зареєстрована у АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, розгляд даної цивільної справи не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Сарненського районного суду Рівненської області, а підсудний Солом'янському районному суду міста Києва.
Оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, апелянт доводить, що підсудність цього спору належить Сарненському районному суду Рівненської області, оскільки місцем її фактичного проживання є АДРЕСА_2 .
Такі покликання апелянта апеляційним судом оцінюються критично.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Водночас, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, що слугує підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Як вбачається із поданої заяви заявниця ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому зареєстрованим місцем її проживання є АДРЕСА_1 , що за межами територіальної юрисдикції (підсудності) Сарненського районного суду Рівненської області.
У даному випадку, належним судом, юрисдикція якого поширюється на адміністративно-територіальний район, в межах якого знаходиться зареєстроване місце проживання заявника, та який відповідно до законодавства уповноважений здійснювати розгляд даної справи, є Солом'янський районний суд міста Києва.
При цьому суд зазначає, що вказана заявницею фактична адреса її проживання в м. Вінниці не може бути підставою для визначення підсудності даному суду, оскільки для визначення територіальної підсудності (юрисдикції) цивільної справи має значення зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування фізичної особи.
Суд наголошує, що терміни «місце проживання (перебування, знаходження)» чинне законодавство пов'язує саме з зареєстрованим у встановленому Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» порядку проживанням особи, а не за її фактичним перебуванням.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відтак, справа підлягає передачі на розгляд Солом'янського районного суду міста Києва, оскільки належить до територіальної юрисдикції (підсудності) цього суду - за місцем реєстрації заявниці.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Виходячи із обставин справи, якими встановлено, що зареєстрованим місцем проживання заявниці ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 , апеляційний суд приходить до переконання про те, що цей спір не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Сарненського районного суду Рівненської області, а відтак висновок місцевого суду щодо застосування до цього спору положень про підсудність за зареєстрованим місцезнаходженням заявника у справі окремого провадження є законним та обґрунтованим.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
За наведених обставин, апеляційного суду приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 березня 2026 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Гордійчук С. О.
Шимків С. С.