Справа № 548/2187/24 Номер провадження 11-кп/814/1009/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
17 березня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
представника потерпілих ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12024170000000607, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2025 року,-
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого, із середньою освітою, працюючого на посаді водія автротранспортних засобів в регіональному офісі водних ресурсів в Полтавській області, одруженого, такого, що на утриманні дітей не має, визнано винуватим та засуджено:
- за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирався.
Строк відбування покарання встановлено рахувати з дня фактичного затримання обвинуваченого.
Скасовано накладений арешт на майно, вирішено порядок стягнення судових витрат та долю речових доказів.
Згідно з вироком суду, 14.08.2024, близько 21 год. 00 хв., ОСОБА_7 , керуючи технічно справним транспортним засобом УАЗ 39094, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині по вулиці Гоголя в сторону вулиці Небесної Сотні у м. Хорол Лубенського району, наближаючись до нерегульованого, нерівнозначного перехрестя вказаних вище вулиць, грубо порушив пункт 16.11 та 2.1 Розділу 33 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), затверджених Постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001. Зокрема, пунктом 16.11 ПДР України передбачено, що на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху. Пунктом 2.1 Розділу 33 ПДР України встановлено вимогу “Дати дорогу». Водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі.
Порушення вказаних вимог ПДР України у діях ОСОБА_7 виявилися у тому, що на перехресті нерівнозначних доріг, рухаючись по другорядній проїзній частині дороги, виявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоч повинен і міг їх передбачити, не надав дорогу та, як наслідок, допустив зіткнення із мотоциклом GEON DACAR GNS 300, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням неповнолітнього ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався по головній дорозі по правій стороні на ліву відносно руху автомобіля під керуванням ОСОБА_7 .
У результаті порушення ОСОБА_7 зазначених вище вимог ПДР України неповнолітній мотоцикліст ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді множинних подряпин обличчя, саден обличчя, тіла грудини, лівої здухвенної ділянки, синець правої вушної раковини, рани обличчя, живота, лівого стегна, відкритого перелому стегнової кістки, крововиливи в м'які тканини голови зі сторони внутрішньої поверхні справа, крововиливи в корені легень та надниркову клітковину лівої нирки по типу “забоїв», розмноження селезінки, крововиливи в стовбур головного мозку, множинні субарахноїдальні крововиливи по всій поверхні обох півкуль головного мозку та мозочку, перелом потиличної кістки з переходом на основу черепа. Дані тілесні ушкодження у своїй сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя в момент утворення. 22.08.2024 ОСОБА_12 помер у лікарні, не приходячи до свідомості, внаслідок розм'якшення речовини головного мозку від отриманого перелому склепіння черепа з переходом на його основу, що є результатом тупої травми голови.
Порушення ОСОБА_7 вимог пунктів 16.11 та 2.1 Розділу 33 ПДР України з технічної точки зору знаходилися у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням її суспільно-небезпечних наслідків.
Водій ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути ДТП шляхом виконання вимог пунктів 16.11 та 2.3 Розділу 33 ПДР України. Для цього у нього не було перешкод, які не дозволили б йому виконати вказані вище вимоги ПДР України.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження та правильності кваліфікації дій, вважає, що йому призначено занадто суворе покарання.
Вказує, що при призначенні покарання місцевий суд не в повній мірі взяв до уваги обставини які характеризують його особу, а саме: позитивні характеристики, відсутність даних про притягнення до адміністративної відповідальності у тому числі і за порушення ПДР, відсутність судимостей, наявність постійного місця роботи, родини, похилий вік.
Зазначає, що враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, яке є тяжким, але вчинене з необережності, обставини його вчинення, відсутність обтяжуючих обставин та наявність пом'якшуючих обставин, інші обставини справи, вважає, за можливе призначити йому покарання із застосуванням положення ст. 75 КК України.
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції обвинувачений та його захисник підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити. Прокурор, представник потерпілих та потерпілі заперечили проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, просили вирок суду залишити без змін.
Мотиви суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у повній мірі дотримався вказаних вимог Кримінально-процесуального законодавства.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні і перевірених у суді належних і допустимих доказах та детально наведених у вироку, як того вимагає ст. 374 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи і в апеляційній скарзі не оспорюється. Через це колегія суддів не переглядає вирок щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого.
Доводи обвинуваченого про безпідставне незастосування судом першої інстанції при призначенні йому покарання положень ст.ст. 75, 76 КК України, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що, досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
При призначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд у повній мірі дотримався вказаних вимог закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання та реєстрації, працевлаштований, позитивно характеризується за місцем роботи.
Обставини, які пом'якшують покарання обвинувачену ОСОБА_7 , передбачені ст. 66 КК України, судом визнані щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому, передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлені.
За змістом ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням є результат об'єктивної можливості досягнення мети покарання без його реального виконання. Наявність цієї підстави підтверджується сукупністю обставин кримінального провадження, що передусім характеризують вчинений злочин і особу винного.
Ознаками, які характеризують особу винного та впливають на визначення загальної підстави звільнення від відбування покарання з випробуванням, є: вік; соціальний та професійний статус, робота або навчання; сімейний стан, діти; стан здоров'я, зловживання алкогольними напоями; щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, визнання вини; поведінка у побуті і на роботі чи за місцем навчання; відносини винного із потерпілим. Також до вказаних обставин провадження, що зумовлюють рішення суду про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, належить: примирення з потерпілим, відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, тощо.
Суд першої інстанції ретельно та детально дослідив всі обставини кримінального провадження, з'ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого, справедливого судового рішення і саме в частині призначення покарання. Зокрема, у повній мірі врахував виключно позитивні характеристики обвинуваченого, відсутність судимостей, активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття, про які у своїй апеляційній скарзі зазначає обвинувачений. Поряд з цим, судом правильно враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та наслідки у вигляді смерті неповнолітньої особи.
У зв'язку із цим, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_7 покарання, визначеного ч. 2 ст. 286 КК України у його мінімальному розмірі.
У апеляційного суду відсутні підстави для врахування додаткової обставини - похилий вік обвинуваченого. На час вчинення злочину ОСОБА_7 виповнилося 57 років. Однак законодавством України «громадянами похилого віку» визнаються особи, які досягли пенсійного віку, а це 60 років.
Нових обставин, які б переконали колегію суддів у протилежному висновку ніж той, до якого дійшов суд першої інстанції, в ході апеляційного розгляду колегії суддів наведено не було.
З огляду на викладене вище, підстав, передбачених ст. 409 КПК України, для зміни чи скасування ухваленого по справі судового рішення щодо ОСОБА_7 , як про це ставиться питання в скарзі обвинуваченого, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду ,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
У зв'язку із набранням вироком законної сили, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , взяти під варту в залі суду.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з 17.03.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, з часу отримання її копії.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4