Справа № 640/10082/22 Суддя першої інстанції: К.Є. Петросян
24 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Файдюка В.В.,
суддів - Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, -
У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - відповідач, КНУ імені Тараса Шевченка), в якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині порушень вимог статей 40 Конституції України та статей 18, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян», а саме:
- не надання обґрунтованої письмової відповіді на звернення від 16.04.2022, що є порушенням вимог статті 40 Конституції України;
- не надання результатів перевірки та інформації про суть прийнятих рішень відносно звернення, направленого в установленому Законом порядку до відповідача 16.04.2022 року, що є порушенням ст. 19 Закону України «Про звернення громадян»;
- не проведення розгляду і вирішення питань звернення у строк, встановлений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян»;
2) зобов'язати відповідача надати обґрунтовану письмову відповідь на звернення від 16.04.2022 з результатами перевірки та інформацією про суть прийнятих рішень відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та Конституції України та беручи до уваги висновки суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв'язку з неналежністю її розгляду за правилами адміністративного судочинства та роз'яснено позивачу, що ця справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у межах спірних правовідносин КНУ імені Тараса Шевченка не виконує владно-управлінських функцій щодо позивача, не є суб'єктом владних повноважень, а відтак цей спір з огляду на його предмет та суб'єктний склад підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що оскільки КНУ імені Тараса Шевченка є державною установою та юридичною особою публічного права, то спір, який виник між сторонами, має розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Крім того, наголошує, що Окружним адміністративним судом міста Києва було відкрито провадження у справі та зобов'язано відповідача надати всі пов'язані із розглядом скарги документи, а станом на дату закриття провадження у справі спір не був вирішений понад три роки, що порушує право позивача на суд. Окремо звертає увагу на справу №320/46492/24, в якій судами не ставилася під сумнів адміністративна юрисдикція цього спору.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 24.03.2026.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до КНУ імені Тараса Шевченка із скарго, в якій просив провести перевірку та застосувати дисциплінарне покарання до працівників університету ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які здійснили плагіат, опублікувавши результати наукових досліджень позивача під своїми іменами у науковому журналі.
Листом від 15.06.2022 №04/63 відповідач повідомив позивача, що його заяву від 06.06.2022 про зупинення порушених авторських прав розглянуто створеною ректором КНУ імені Тараса Шевченка комісією, за результатами роботи якої один із співавторів статті ОСОБА_2 відклика статтю, що свідчить про припинення порушення авторських прав ОСОБА_1 .
Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду його скарги від 16.04.2022, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
На підставі встановлених вище обставин суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 2, 4, 19, 238 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 2, 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а також правової позиції Великої Палати Верховного Суду, прийшов до висновку про закриття провадження у справі з огляду на необхідність її розгляду за правилами цивільного судочинства у розрізі суті спірних правовідносин та правового статусу відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.
З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
У свою чергу, пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 825/642/18, від 29.01.2019 у справі № 803/1589/17, а також постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №640/20032/18, від 21.05.2020 у справі №826/16196/18, від 18.06.2020 у справі №480/174/19, від 02.07.2020 у справі №826/16977/16, від 10.08.2020 у справі №580/2278/19, від 14.08.2020 у справі №826/16769/16 та від 30.09.2020 у справі №640/6930/19) неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Матеріали справи свідчать, що спір у цій справі виник у зв'язку з протиправною, на переконання позивача, бездіяльністю відповідача щодо розгляду звернення від 16.04.2022, в якому порушувалися питання притягнення до відповідальності працівників КНУ імені Тараса Шевченка, які опублікували у науковому виданні статтю, в якій викладені неопубліковані результати дослідження позивача, в якій відсутні посилання на вже опубліковані праці позивача, а також частково відтворено тексти дипломної роботи та інших наукових праць ОСОБА_1 .
Тобто, на переконання колегії суддів, спірні правовідносини виникли у сфері порушення авторських прав особи, тобто мають приватно-правовий характер. При цьому те, що позивач обґрунтовує свої вимоги посиланням на норми Закону України «Про звернення громадян», не змінює суть цього спору, який виник поза межами публічно-правової площини.
Твердження апелянта про те, що КНУ імені Тараса Шевченка є юридичною особою публічного права та державною установою, а відтак спір з ним має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції вважає помилковим, оскільки у спірному випадку відсутні підстави вважати, що у цих правовідносинах відповідач виступає суб'єктом владних повноважень у розумінні приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, а безпосередньо спір має ознаки публічно-правового за змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому в силу положень ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи господарського судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За таких обставин та з огляду на суб'єктний склад учасників цієї справи, колегія суддів приходить до висновку, що спірні правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та КНУ імені Тараса Шевченка, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, на чому правильно наголосив суд першої інстанції.
З приводу аргументів апеляційної скарги про те, що Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 03.10.2022 відкрив провадження у цій справі, що свідчить про належність цього спору до публічно-правового, колегія суддів зазначає, що процесуальний закон наділив адміністративний суд повноваженнями вирішувати питання щодо належності спору адміністративній юрисдикції як на етапі відкриття провадження у справі (ст. 170 КАС України), так і на стадії її розгляду (ст. 238 КАС України).
Щодо доводів апелянта про тривалий розгляд цієї справи суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно із Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022, з цього дня припинив здійснення правосуддя Окружний адміністративний суд міста Києва, а тому справа №640/10082/22 була у подальшому передана на розгляд Луганського окружного адміністративного суду 29.01.2025 на виконання вимог згаданого вище Закону із змінами, внесеними до нього Законом України від 16.07.2024 № 3863-IX, який набрав чинності 26.09.2024.
Стосовно посилання апелянта на судові рішення у справі №320/46492/24 колегія суддів зазначає, що предмет спору у ній та сторони є відмінним від справи №640/10082/22. Більше того, питання юрисдикційної належності цього спору судами у справі №320/46492/24 не вирішувалося.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне судове рішення складено 24 березня 2026 року.