Справа № 128/4370/24
Провадження № 22-ц/801/472/2026
Категорія: 48
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П.
Доповідач:Береговий О. Ю.
19 березня 2026 рокуСправа № 128/4370/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Берегового О. Ю. (суддя - доповідач),
суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М.,
за участю секретаря судового засідання: Козюми Д. О.,
учасники справи:
позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянув в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на ремонт приміщення, за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 01 грудня 2025 року, ухвалене місцевим судом за головування судді Шевчук Л.П., дата складення повного рішення невідома,
встановив:
У жовтні 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат на ремонт приміщення, який мотивувала тим, що 15 березня 2023 року між позивачкою та ОСОБА_2 укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар бере в оренду 1 поверх приміщення майстерні по ремонту автомобілів, що по АДРЕСА_1 строком з 15 березня 2023 року по 15 березня 2024 року.
За умовами зазначеного договору орендар зобов'язався повернути орендоване приміщення після припинення дії договору оренди в належному стані з косметичним ремонтом. Однак, як зазначає позивач орендар перестав користуватися орендованим приміщенням та не повернув його відповідно до договору оренди, власне майно не демонтував, що призводить до необхідності проводити роботи для приведення приміщення до належного стану. Наразі стан приміщення є незадовільним та непридатним для використання за призначенням без проведення ремонтно-відновлювальних робіт, який становить 507 767,00 грн, що підтверджується дефектним актом на відновлювальний ремонт приміщень.
Таким чином, позивач звернулася до суду із цим позовом, в якому просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 507 767,00 грн в рахунок компенсації заподіяних збитків для відновлення пошкодженого об'єкта нерухомого майна та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 01 грудня 2025 року у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на ремонт приміщення - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою не було надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачем неналежним чином використовувалося приміщення майстерні по ремонту автомобілів та що у неналежний спосіб було повернуто предмет оренди, внаслідок чого позивачка понесла збитки в розмірі 507 767,00 грн. Крім того, не надано доказів, що стан приміщення є незадовільним та непридатним для використання за призначенням без проведення ремонтно-відновлювальних робіт.
Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просить оскаржуване заочне рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд першої інстанції формально відхилив надані нею докази у справі, зокрема копію дефектного акту, вказавши, що він не посвідчений належним чином та не містить назви організації, посади, підпису, прізвища та ініціалів того, хто його затвердив та дати затвердження, що унеможливлює встановити навіть період його складання. Разом із тим, скаржниця вказує, що зазначений акт підтверджує факт того, що відповідачем було завдано пошкоджень орендованому приміщенню.
Крім того, скаржниця посилається на формальний підхід суду при оцінці доказу копії кошторисної документації на ремонтно-відновлювальні роботи приміщення СТО, де помилково зазначена адреса: АДРЕСА_1 замість вірної: АДРЕСА_1 . Помилкове зазначення адреси, на думку скаржниці не впливає на зміст поданого доказу, не спростовує його та не впливає на можливість ідентифікації об'єкта.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2417506189, позивачка є зареєстрованою в установленому законом порядку як фізична особа-підприємець (а.с.5).
Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 грудня 2012 року виданого виконавчим комітетом Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, майстерня по ремонту автомобілів з прибудовами та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (а.с.11).
Право власності позивачки на вказане нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, відповідно до Витягу №379259364 від 20 травня 2024 року (а.с.12).
Відповідно до копії Державного акту серії ЯМ №929077 ФОП ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення належить земельна ділянка, що розташована на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту) цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, площею 0,0054 га, кадастровий номер 0520680500:01:002:0022 (а.с.31).
Відповідно до копії технічного паспорту на виробничий будинок - майстерню по ремонту легкових автомобілів, що виготовлений КП «ВООБТІ» станом на 02 листопада 2012 року, що знаходиться по АДРЕСА_1 , власник ПП ОСОБА_1 (а.с.32 - 39).
15 березня 2023 року між суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди №б/н (а.с.6 - 10).
Відповідно до умов вказаного договору орендодавець передає, а орендар бере в оренду (тимчасове платне володіння та користування) 1 поверх приміщення майстерні по ремонту автомобілів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з приміщенням передається обладнання, устаткування та інвентар, що вказується у Акті приймання-передачі. Технічний стан приміщення та його наявних систем (тепло-, водо-, енергопостачання, вентиляції та ін.) докладно відображається в акті приймання-передачі приміщення. За користування орендованим приміщенням орендар сплачує орендну плату в розмірі 10000,00 грн за кожен поточний місяць 2021 року. Строк дії договору становить 1 рік, з 15 березня 2023 року по 15 березня 2024 року.
Також вказаним договором оренди передбачені права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, порядок його припинення.
У підтвердження позовних вимог позивачкою надано суду такі докази: експлікація підлог, дефектний акт, договірна ціна на відновлювальний ремонт приміщень СТО, пояснювальна записка, локальний кошторис на будівельні роботи №02-01-01 на ремонтно-будівельні роботи СТО, підсумкова відомість ресурсів до локального кошторису №02-01-01 ремонтно-будівельні роботи, розрахунок загальновиробничих витрат до локального кошторису №02-01-01 на ремонтно-будівельні роботи, робочий проект архітектурно-будівельні рішення 18.2024-АБ кошторисна документація 18.2024-КД відновлювальний ремонт приміщень СТО за адресою: АДРЕСА_1 , що виготовлені ТОВ фірма «Архітектон» (а.с.16 - 30, 90 - 93).
Отже, позивач вважає, що стан приміщення є незадовільним та непридатним для використання за призначенням без проведення ремонтно-відновлювальних робіт, вартість яких становить 507 767,00 грн, що підтверджується дефектним актом на відновлювальний ремонт приміщень.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509 ЦК України).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти (ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626-629 ЦК України).
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ст. 631 ЦК України).
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ст. 785 ЦК України).
Поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: 1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за найм речі, або вимагати відшкодування вартості ремонту; 2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ст. 776 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (ст. 22 ЦК України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі встановлено, що між сторонами 15 березня 2023 року було укладено договір оренди №б/н строком з 15 березня 2023 року по 15 березня 2024 року, предметом якого 1 поверх приміщення майстерні по ремонту автомобілів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі позивач стверджує, що відповідач повернув об'єкт оренди у неналежному технічному стані, чим порушив п.5.1.3, п.5.1.7 договору оренди та норми ст.776 ЦК України, у зв'язку з чим витрати на відновлення орендованого приміщення складають 507767,00 грн.
Відповідно до п.5.1.3 договору оренди, обов'язками орендаря є утримувати орендоване приміщення майстерні по ремонту автомобілів та прилеглу територію до нього в належному стані.
Згідно з 5.1.7 договору оренди, обов'язками орендаря є повернення орендованого приміщення орендодавцеві після припинення договору в належному стані з косметичним ремонтом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом, та у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.
Згідно роз'яснень, викладених у листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30 квітня 2003 року №7/7401 «Щодо віднесення ремонтно-будівельних робіт до капітального та поточного ремонтів» визначено, що:
Капітальний ремонт будівлі - це комплекс ремонтно-будівельних, робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель в зв'язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також покращання планування будівлі і благоустрою території без зміни будівельних габаритів об'єкта. Капітальний ремонт передбачає призупинення на час виконання робіт експлуатації будівлі в цілому або її частин (за умови їх автономності).
Поточний ремонт це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Якщо будівля в цілому не підлягає капітальному ремонту, комплекс робіт поточного ремонту може враховувати окремі роботи, які класифікуються як такі, що відносяться до капітального ремонту (крім робіт, які передбачають заміну та модернізацію конструктивних елементів будівлі). Поточний ремонт повинен провадитись з періодичністю, що забезпечує ефективну експлуатацію будівлі або об'єкта з моменту завершення його будівництва (капітального ремонту) до моменту постановки на черговий капітальний ремонт (реконструкцію).
У п.3.2 договору оренди зазначено, що технічний стан приміщення та його наявних систем (тепло-, водо-, енергопостачання, вентиляції та інших) докладно відображається в акті приймання-передачі приміщення.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі приміщення, який передбачений п.3.2 договору оренди, в якому було б зазначено детальний опис стану орендованого приміщення майстерні по ремонту автомобілів на момент його передачі.
Крім того, відсутній акт приймання-передачі приміщення (після закінчення договору оренди), де чітко було б зафіксовано перелік дефектів, пошкоджень та інших можливих руйнувань, для порівняння стану об'єкта оренди до та після оренди.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачкою не було надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачем неналежним чином використовувався предмет оренди, не надано доказів, що стан приміщення є незадовільним та непридатним для використання за призначенням без проведення ремонтно-відновлювальних робіт.
Наявний в матеріалах дефектний акт є неналежним доказом у справі, оскільки не посвідчений належним чином та не містить назви організації, посади, підпису, прізвища та ініціалів того, хто його затвердив та дати затвердження, що унеможливлює встановити навіть період його складання.
Крім того, дефектний акт фактично передбачає поточний ремонт, тоді як п. 5.1.7 договору оренди передбачав косметичний ремонт.
Наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих нею доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Щодо судових витрат
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, тому апеляційний суд не здійснює перерозподіл витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 01 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий О. Ю. Береговий
Судді: О. С. Панасюк
Т. М. Шемета