справа № 758/15515/24 головуючий у суді І інстанції Войтенко Т.В.
провадження № 22-ц/824/6195/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О..
Іменем України
23 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Персонал Преміум» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Войтенко Т.В., у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Персонал Преміум» про відшкодування шкоди, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд з урахуванням уточнених позовних вимог стягнути солідарно з відповідачів на його користь різницю між фактичним розміром шкоди і розміром страхової виплатою у розмірі 23 341,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 червня 2024 року в місті Києві по вулиці Сергія Данченка, 28 сталася дорожньо-транспортна пригодам за участю транспортного засобу «Хонда Акорд», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «ГАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП транспортний засоби засіб «Хонда Акорд», який належить позивачу, отримав механічні пошкодження. Постановою Подільського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року в справі № 758/7851/24 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено статтею 124 КУпАП. На момент ДТП ОСОБА_2 виконував трудові обов'язки у ТОВ «Персонал Преміум», будучи водієм автомобіля «ГАЗ». Станом на момент ДТП 16 червня 2024 року цивільно-правова відповідальність водіїв автомобіля «ГАЗ» була застрахована за полісом обов'язкового страхування № 216015034 в ПАТ «СК «УСГ» з лімітом відповідальності за спричинену майнову шкоду 160 000,00 грн., розмір франшизи - 0 грн. 16 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до страхової компанії ПАТ «СК «УСГ» із повідомленням про ДТП та 20 червня 2024 року подав заяву про виплату страхового відшкодування. 12 серпня 2024 року страхова компанія здійснила виплату страхового відшкодування на користь позивача з урахуванням зносу та без податку на додану вартість в розмірі 16 068,21 грн. Згідно Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 3634 від 03 серпня 2024 року, проведеного на замовлення страхової компанії, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Хонда Акорд» становить 39 409,21 грн., а вартість матеріального збитку, нанесеного власнику транспортного засобу внаслідок його пошкодження в результаті ДТП склала 19 281,84 грн. Посилаючись на те, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Хонда Акорд» згідно Звіту становить 39 409,21 грн., а страхова компанія відшкодувала 16 068,21 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_2 23 341,00 грн. різниці між вартістю відновлювального ремонту та розміром страхового відшкодування.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Персонал Преміум» на користь позивача30 841,00 грн. на відшкодування понесених збитків. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ТОВ «Персонал Преміум»просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «Персонал Преміум» зазначає, що ліміт по страховій виплаті становить 160 000,00 грн. позивач отримав виплату у розмірі 16 068,21 грн., тобто у розмірі меншому ніж ліміт відповідальності страховика. Сторона позивача не надає жодних доказів на підтвердження того, що позивач здійснював витрати на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу та, відповідно поніс витрат у вигляді податку на додану вартість (ПДВ). Так, відповідно до п. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Тож, в законі чітко передбачено, що в такому випадку страхове відшкодування завжди зменшується на суму ПДВ, доплата якого відбувається за умови надання потерпілою особою страховикові документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Отже, зважаючи на вищенаведене, вбачається, що позивач, який не надав доказів проведення відновлювального ремонту свого автомобіля, а тому не набув права на відшкодування суми ПДВ, абсолютно незаконно включив вказану суму у розмір позовних вимог до відповідача. Вказана норма визначає виключну умову, за якої потерпілий набуває право на включення до своїх вимог та наступне відшкодування суми ПДВ, і такою умовою є надання доказів проведення і оплати ремонту. Оскільки потерпілий, який не надає доказів проведення і оплати ремонту, не набуває права вимоги в частині ПДВ до страховика (МТСБУ), то тим більше потерпілий не набуває такого права вимоги до винуватця.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що16 червня 2024 року в місті Києві по вулиці Сергія Данченка, 28 сталася дорожньо-транспортна пригодам за участю транспортного засобу «Хонда Акорд», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «ГАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП транспортний засоби засіб «Хонда Акорд», який належить позивачу, отримав механічні пошкодження.
Згідно постанови №758/7851/24 Подільського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024р. ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено статтею 124 КУпАП.
Відповідно до частини шостої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
На момент ДТП 16 червня 2024 року водій транспортного засобу «ГАЗ» ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах та виконував поїздку у робочих цілях, будучи працевлаштованим до ТОВ «Персонал Преміум».
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «ГАЗ» була застрахована за полісом обов'язкового страхування № 216015034 в ПАТ «СК «УСГ» з лімітом відповідальності за спричинену майнову шкоду 160 000,00 грн., розмір франшизи - 0 грн.
16 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до страхової компанії ПАТ «СК «УСГ» із повідомленням про ДТП та 20 червня 2024 року подав заяву про виплату страхового відшкодування.
Згідно Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 3634 від 03 серпня 2024 року, проведеного на замовлення страхової компанії, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Хонда Акорд» становить 39 409,21 грн. з ПДВ, а вартість матеріального збитку, нанесеного власнику транспортного засобу внаслідок його пошкодження в результаті ДТП склала 19 281,84 грн.
12 серпня 2024 року страхова компанія здійснила виплату страхового відшкодування на користь позивача з урахуванням зносу та без податку на додану вартість в розмірі 16 068,21 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 є винним у спричиненні збитків ОСОБА_1 , однак, на момент ДТП він виконував трудові обов'язки у ТОВ «Персонал Преміум», будучи водієм автомобіля «ГАЗ», брендованим «Кулиничі», відповідно до ст. 1172 ЦК України спричинену з його вини майнову шкоду повинен відшкодувати його роботодавець - відповідач по справі ТОВ «Персонал Преміум».
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Пунктом 1 ч.2 вказаної статті передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено статтею 1166 ЦК України.
Положеннями ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, - п. 1 ч.1 ст. 1188 ЦК України.
За приписами ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до наведених положень закону шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки.
Як визначено у статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Враховуючи викладене, джерелом підвищеної небезпеки, в даному випадку, є службовий транспортний засіб, який експлуатувався працівником ТОВ «Персонал Преміум» в зв'язку з перебування в трудових відносинах з останнім.
За сукупності таких умов, за спричинену працівником шкоду, відповідальність має нести його роботодавець, в даному випадку ТОВ «Персонал Преміум», яке є юридичною особою і може бути стороною у цивільному процесі, - ст. 48 ЦПК України.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов'язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов'язань щодо страхування такої відповідальності.
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
При цьому стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17).
Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.
Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Водночас згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).
Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.
З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.
Колегія суддів звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у якій Велика Палата відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).
Відтак, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).
Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
Водночас у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до пункту 2.4 указаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно із вимогами пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де: С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З- коефіцієнт фізичного зносу.
Таким чином, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
З огляду на наведене вище, обов'язком страховика заподіювача шкоди є відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, тому за обставин цієї справи у нього не виникло обов'язку повного відшкодування шкоди в межах ліміту відповідальності.
У даному випадку позивачем пред'явлено вимогу до роботодавця особи винної в ДТПпро відшкодування непогашеної її страховиком частини повної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу складників пошкодженого транспортного засобу.
Відносини між ТОВ «Персонал Преміум», як володільцем забезпечувального автомобіля та його страховиком - ПАТ «СК «УСГ» регулюються умовами, визначеними у договорі (полісі) ОСЦПВВНТЗ та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Оскільки ПАТ «СК «УСГ» виплатило на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV, а саме вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Стосовно доводів апеляційної скарги відносно того, що розмір матеріальної шкоди підлягає зменшенню на суму ПДВ, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України).
Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 565/1210/19 (провадження № 61-9485св20) та від 21 грудня 2020 року у справі № 911/286/20.
Колегія суддів враховує, що дійсно матеріали справи не містять відомостей про здійснення ремонту пошкодженого транспортного засобу юридичною особою, або фізичною особою-підприємцем, яка є платником ПДВ, а тому є підстави для зменшення розміру відшкодування на суму ПДВ.
Як вбачається із наданого експертного висновку, розмір ПДВ включений у вартість відновлювального ремонту пошкодженого в ДТП автомобіля «Хонда Акорд», яка становить 39 409,21 грн. При цьому, розмір ПДВ включений у вартість матеріального збитку при ДТП, який має бути відшкодований страховиком у разі проведення ремонту суб'єктом, який є платником ПДВ, становить 7 881,84 грн. (39 409,21*20%).
З огляду на зазначене, визначений позивачем розмір відшкодування матеріальної шкоди 23 341,00 грн. підлягає зменшенню на розмір ПДВ - 7 881,84 грн. (виходячи з розрахунку ПДВ: 39409,21-7881,84-16068,21), оскільки матеріали справи не містять доказів понесення таких витрат (7 881,84 грн.) позивачем.
Тому різниця між фактичною вартістю ремонту та страховим відшкодуванням становить 15 459,16 грн.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги позивачем надано: договір № 11/07/24-ЦС про надання правової допомоги від 11 липня 2024 року, додаткову угоду № 1 до договору № 11/07/24-ЦС про надання правової допомоги від 11 липня 2024 року, акти виконаних робіт від 23 липня 2024 року, від 15 жовтня 2024 року, 30 жовтня 2024 року, 19 листопада 2024 року, 22 листопада 2024 року, та платіжну інструкцію від 22 липня 2024 року про оплату витрат на професійну правничу допомогу на суму 20 000,00 грн.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України»).
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Як вбачається із актів виконаних робіт адвокатом Олексієнко М.М. надано ОСОБА_1 наступні послуги: складення та подання адвокатського запиту вих. № 2 від 23 липня 2024 року до ПАТ «CK «УСГ»; складення та подання претензії про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, до ОСОБА_2 , складення та подання до Подільського районного суду м. Києва заяви про видачу копію постанови від 20 вересня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення №758/7851/24 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2; складення та подання до Подільського районного суду м. Києва заяви про ознайомлення з матеріалами справи про адміністративне правопорушення №758/7851/24 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 ; складення та подання до ПАТ «СК «УСГ» адвокатського запиту вих. № 1; складення та подання до ФГ «Кегичівське» адвокатського запиту вих. № 2; складення та подання до Державної податкової служби України адвокатського запиту вих. № 3; складення та подання до Пенсійного фонду України адвокатського запиту вих № 4; складення та подання претензії до ФГ «Кегичівське»; складення та подання до Пенсійного фонду України адвокатського запиту вих. № 1; складення позовної заяви про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням у зв'язку із ДТП.
Водночас заявлені витрати не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннями статті 141 ЦПК України, з огляду на таке.
Заявлені витрати в частині складення та подання адвокатського запиту вих. № 2 від 23 липня 2024 року до ПАТ «CK «УСГ»; складення та подання претензії про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, до ОСОБА_2 , складення та подання до Подільського районного суду м. Києва заяви про видачу копію постанови від 20 вересня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення №758/7851/24 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2; складення та подання до Подільського районного суду м. Києва заяви про ознайомлення з матеріалами справи про адміністративне правопорушення №758/7851/24 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 ; складення та подання до ПАТ «СК «УСГ» адвокатського запиту вих. № 1; складення та подання до ФГ «Кегичівське» адвокатського запиту вих. № 2; складення та подання до Державної податкової служби України адвокатського запиту вих. № 3; складення та подання до Пенсійного фонду України адвокатського запиту вих № 4; складення та подання претензії до ФГ «Кегичівське» не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки саме по собі (є складовою) підготовкою до подання та поданням позовної заяви, що заявлені як окремі послуги, тому не можуть вважатися фактично понесеними, як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.
ТОВ «Персонал Преміум», заперечуючи проти заявленого представником позивача розміру на відшкодування витрат на правничу допомогу, зазначив, що вартість судових витрат суттєво завищена та є неспівмірною з обсягом послуг наданих позивачу.
Проаналізувавши надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), з урахуванням заперечень відповідача, а також застосувавши правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні питання розподілу судових витрат, апеляційний суд приходить до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу стягнутих судом першої інстанції в сумі 20 000,00 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру; такі витрати не співрозмірні зі складністю справи.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принцип співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд приходить висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з ТОВ «Персонал Преміум»на користь ОСОБА_1 понесених у даній справі витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 10 000,00 грн.
Апеляційний суд бере до уваги, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Подібний висновок викладений у постанові Верховного суду від 17 січня 2024 року у справі № 910/2158/23.
При подачі позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідачів пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (66,23%), а саме у розмірі 802,17 грн. (1211,20*66,23%).
При подачі апеляційної скарги ТОВ «Персонал Преміум» сплатило судовий збір у загальному розмірі 1 816,80 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги (33,77%), а саме у розмірі 613,53 грн. (1816,80*33,77%).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає за можливе стягнути з ТОВ «Персонал Преміум» на користь ОСОБА_1 різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 188,67 грн. (802,17-613,53).
Крім того, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
На підтвердження понесення позивачем судових витрат пов'язаних із залученням експерта, позивачем надано висновок експерта за результатами експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 181/24 від 07 серпня 2024 року та платіжну інструкцію від 07 серпня 2024 року, відповідно до якої позивачем за проведення експертизи сплачено 7 500,00 грн.
Отже, з урахуванням пропорційності задоволених вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати пов'язані з проведенням експертного транспортно-товарознавчого дослідження у розмірі 4 967,25 грн. (7500*66,23%) та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 623,00 грн. (10000*66,23%).
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Персонал Преміум» задовольнити частково
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Персонал Преміум» про відшкодування шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Персонал Преміум», місце знаходження: м. Миколаїв, вулиця Слобідська Сьома, 70/8, ідентифікаційний код 40998158 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , понесені збитки, завдані пошкодженням транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 15 459,16 (п'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) гривень 16 копійок, судовий збір у розмірі 188,67 (сто вісімдесят вісім) гривень 67 копійок, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 623,00 (шість тисяч шістсот двадцять три) гривні та витрати пов'язані з проведенням експертного транспортно-товарознавчого дослідження у розмірі 4 967,25 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят сім) гривень 25 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.