23 березня 2026 року
м. Київ
справа № 201/12731/21
провадження № 61-14668св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 27 березня 2023 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у складі колегії суддів Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.
В обґрунтування позову вказував на те, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2013 року у справі № 412/330/2012 рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2012 року скасовано і ухвалено нове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на магазин непродовольчих товарів - приміщення № 5, поз. 1-5, загальною площею 54,9 кв. м, ганок літ. А-5 на першому поверсі житлового будинку літ. А-3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , встановивши вартість предмета іпотеки у розмірі 994 000 грн, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 , яка складається з 113 233,60 швейцарських франків, що еквівалентно 529 754,70 грн, з яких 110 569,35 швейцарських франків, що еквівалентно 517 416,40 грн - заборгованість за простроченим кредитом: 1 836,75 швейцарських франків, що еквівалентно 8 593,09 грн - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 586,45 швейцарських франків, що еквівалентно 2 743,64 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 214,05 швейцарських франків, що еквівалентно 1 001,44 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за користування кредитом, відповідно до кредитного договору від 20 листопада 2006 року № 11080172000 та договору про відступлення права вимоги від 20 червня 2008 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
25 грудня 2013 року позивач зареєстрував за собою право власності на приміщення магазину. У подальшому позивач продав приміщення ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу 30 грудня 2013 року, який визнаний недійсним рішенням суду.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2015 року у справі № 200/11556/13-ц стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у загальній сумі 368 286,30 грн. Вказане рішення ОСОБА_1 виконав повністю, виконавче провадження з його примусового виконання закрито.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у справі № 200/14524/16-ц, якою скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2017 року, стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 320 371,16 грн - інфляційні втрати та 27 722,84 грн - 3 % річних, а всього 348 094 грн, а також судовий збір в сумі 11 139,00 грн.
Позивач виконав вказане рішення суду, сплатив шляхом внесення 11 березня 2020 року кошти на депозитний рахунок нотаріуса 359 333 грн, які перераховані на рахунок ОСОБА_2 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2020 року у справі № 201/8762/18, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом виселення і стягнення витрат з ОСОБА_2 , з тих підстав, що відповідно до cтатті 594 ЦК України ОСОБА_2 правомірно притримує майно до виконання боржником ОСОБА_1 грошового зобов'язання, яке має безпосереднє відношення до спірного магазину. ОСОБА_1 не розрахувався в повному обсязі перед ОСОБА_2 з причини перегляду прийнятих рішень у Верховному Суді.
При цьому, подані позивачем у якості доказів - квитанцію від 11 березня 2020 року, заяву ОСОБА_2 від 20 травня 2020 року, платіжного доручення від 22 травня 2020 року, згідно із якими позивач підтвердив повне погашення заборгованості перед ОСОБА_2 суд не взяв до уваги.
З 2014 року і до цього часу ОСОБА_2 постійно користується магазином, хоча позивач повністю погасив перед ОСОБА_2 всі майнові вимоги, а тому підстави для притримання майна у ОСОБА_2 відсутні.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 в житловому будинку літ. А-3 нежитловим приміщенням № 5 - магазином непродовольчих товарів, який складається з: поз. 1-5, загальною площею 54,9 кв. м, ганок літ. А-5 за адресою: буд. АДРЕСА_2 , шляхом його звільнення в повному обсязі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська заочним рішенням від 05 травня 2022 року позов задовольнив. Зобов'язав ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 в житловому будинку літ. А-3 нежитловим приміщенням № 5 - магазином непродовольчих товарів, який складається з: поз. 1-5, загальною площею 54,9 кв. м, ганок літ. А-5 за адресою: буд. АДРЕСА_2 , шляхом його звільнення в повному обсязі. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 17 листопада 2022 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2022 року скасував і справу призначив до розгляду.
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 27 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року, позовні вимоги задовольнив. Зобов'язав ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 в житловому будинку літ. А-3 нежитловим приміщенням № 5 - магазином непродовольчих товарів, який складається з: поз. 1-5, загальною площею 54,9 кв. м, ганок літ. А-5 за адресою: буд. АДРЕСА_2 , шляхом його звільнення в повному обсязі. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення, з яким також погодився й апеляційний суд, суд першої інстанції, мотивував тим, що ОСОБА_2 продовжувала користуватися належним позивачу на праві власності майном, чого ОСОБА_2 у судовому засіданні не спростувала. З моменту набуття позивачем права власності на зазначений об'єкт нерухомості і по час розгляду справи, він позбавлений можливості в повній мірі реалізувати своє право власності, зокрема, користуватись та розпоряджатись належним йому майном з огляду на те, що відповідач не звільнила його та продовжувала ним користуватись без будь-яких правових на те підстав.
Питання щодо відсутності підстав закриття провадження у цій справі розглянуто судом та з цього приводу постановлена ухвала від 09 лютого 2023 року про відмову у задоволенні клопотання, оскільки у досліджених судом справах № 201/8762/18 та № 201/6103/21 позивач просив суд витребувати спірне майно з чужого незаконного володіння, тоді як у цій справі № 201/12731/21 позивач ОСОБА_1 обрав інший спосіб захисту права, пред'явивши негаторний позов про усунення перешкод у користуванні шляхом звільнення приміщення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані судові рішення у цій справі.
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті
389 ЦПК України та просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 01 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у даній справі, витребував її з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
14 листопада 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц, у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 161/8523/18, від 09 листопада 2022 року у справі № 201/6103/21.
Наголошує на тому, що ця справа не може розглядатися, оскільки вже є судові рішення у справах № 201/8762/18 та № 201/6103/21 між тими самими сторонами, про той самий предмет спору, з тих самих підстав, проте суди першої і апеляційної інстанцій не застосували положення статті 255 ЦПК України.
Разом з тим, ОСОБА_2 в апеляційному суді під час судового засідання заявляла в усній формі відвід представнику позивача Білецькій Л. М. , оскільки раніше адвокат Білецька Л. М. надавала консультаційну допомогу ОСОБА_2 в рамках спірних правовідносин з ОСОБА_1 .
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 .
У відзиві позивач посилається на те, що у справах № 201/8762/18 та № 201/6103/21 заявлені вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, проте у цій справі заявлені інші вимоги, а саме про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2013 року у справі № 412/330/2012 рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2012 року скасовано і ухвалено нове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на магазин непродовольчих товарів - приміщення № 5, поз. 1-5, загальною площею 54,9 кв. м, ганок літ. А-5 на першому поверсі житлового будинку літ. А-3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , встановивши вартість предмета іпотеки у розмірі 994 000 грн, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 , яка складається з 113 233,60 швейцарських франків, що еквівалентно 529 754,70 грн, з яких 110 569,35 швейцарських франків, що еквівалентно 517 416,40 грн - заборгованість за простроченим кредитом; 1 836,75 швейцарських франків, що еквівалентно 8 593,09 грн - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 586,45 швейцарських франків, що еквівалентно 2 743,64 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 214,05 швейцарських франків, що еквівалентно 1 001,44 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за користування кредитом, відповідно до кредитного договору від 20 листопада 2006 року № 11080172000 та договору про відступлення права вимоги від 20 червня 2008 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПАТ «УкрСиббанк» про зобов'язання прийняти платіж у меншому розмірі, ніж передбачено вимогою відмовлено.
Як встановив суд під час розгляду справи № 412/330/2012, 20 листопада 2006 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 11080172000, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит на суму 130 490,96 швейцарських франків на строк до 19 листопада 2017 року під 8,49 % річних.
З метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за цим договором в той же день ОСОБА_2 уклала з АКІБ «УкрСиббанк» договір іпотеки, за яким передала банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: магазин непродовольчих товарів - приміщення № 5, поз. 1-5, загальною площею 54,9 кв. м, ганок літ. А-5 на першому поверсі житлового будинку літ. A-3 на АДРЕСА_2 .
Внаслідок неналежного виконання зобов'язання за кредитним договором станом на 20 червня 2008 року у ОСОБА_2 утворилась заборгованість у розмірі 113 233,60 швейцарських франків.
20 червня 2008 року банк уклав з ОСОБА_1 договір про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого ОСОБА_1 зобов'язався погасити перед банком заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором у розмірі 113 233,60 швейцарських франків і з моменту погашення цього боргу до ОСОБА_1 переходять права банку за цим кредитним договором.
На виконання умов договору про відступлення права вимоги ОСОБА_1 24 липня 2008 року вніс кошти у розмірі 114 000 дол. США на рахунок банку за погашення кредитної заборгованості, яка виникла у ОСОБА_2 за кредитним договором від 20 листопада 2006 року № 11080172000, згідно з умовами договору про відступлення права вимоги від 20 червня 2008 року, що на той час еквівалентно 113 233,60 швейцарських франків (еквівалент 529 754,70 грн), з яких: 110 596,35 швейцарських франків (еквівалент 517 416,40 грн) - заборгованість за прострочення кредиту; 1 836,75 швейцарських франків (еквівалент 8 593,09 грн) - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 586,45 швейцарських франків (еквівалент 2 743,64 грн) - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 214,05 швейцарських франків (еквівалент 1 001,44 грн) - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.
24 липня 2008 року банк і ОСОБА_1 уклали договір про відступлення прав іпотекодержателя за укладеним 20 листопада 2006 року договором іпотеки між банком з ОСОБА_2 , згідно з умовами якого до ОСОБА_1 перейшли права банку як держателя предмета іпотеки, яким забезпечено виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за укладеним з банком кредитним договором.
12 жовтня 2010 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із заявою про надання розгорнутої інформації щодо заборгованості за кредитним договором, у відповідь на яку 15 жовтня 2010 року ОСОБА_1 під особистий підпис ОСОБА_2 запропонував їй погасити суму заборгованості.
Однак в подальшому ці вимоги ОСОБА_2 не виконала.
На виконання вимог частині першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» 18 січня 2011 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 надіслав письмову вимогу про усунення порушення зобов'язання в тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
10 лютого 2011 року ОСОБА_2 направила на адресу ОСОБА_1 телеграму, за змістом якої вона мала намір погасити заборгованість в строк до 31 березня 2011 року.
Оскільки ОСОБА_2 в порушення визначеного строку письмові вимоги ОСОБА_1 не задовольнила, відповідно до Закону України «Про нотаріат», він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису про витребування нерухомого майна, але отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Апеляційний суд у справі № 412/330/2012 дійшов висновку, що з урахуванням вимог статті 5, частини третьої статті 36, статті 37 Закону України «Про іпотеку», ОСОБА_1 правильно обрав спосіб захисту - звернення стягнення на нерухоме майно шляхом визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки і належить іпотекодавцю ОСОБА_2 згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.
Оскільки на час розгляду справи № 412/330/2012 в суді першої та апеляційної інстанції заборгованість ОСОБА_2 не погасила, заявлена вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нерухоме майно не суперечить вимогам чинного законодавства та відповідала умовам укладеного договору іпотеки, оскільки містить відповідне застереження щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: пунктів 4.6, 5.4 якими передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 36 Закону України «Про іпотеку».
Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про зобов'язання ОСОБА_1 прийняти платіж у меншому розмірі, ніж передбачено вимогою, колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції, зазначивши, що на час укладання договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, дії позивача не суперечили чинному законодавству та не порушували права та інтереси інших осіб.
Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі щодо сплати у період з 20 червня 2008 року до 25 липня 2008 року коштів на виконання договору про надання споживчого кредиту у розмірі 25 800 дол. США, які повинні бути враховані в загальну суму заборгованості, розмір якої фактично складав у меншому розмірі, ніж вимагав ОСОБА_1 , що на думку скаржника є підставою для відмови в позові, колегія суддів визнала помилковими, оскільки ці доводи були предметом перевірки під час судового засідання та висновків суду першої інстанції не спростовували.
Під час розгляду справи № 412/330/2012 в суді апеляційної інстанції представник АКІБ «УкрСиббанк» надав документи, з яких відомо, що на час укладання банком та ОСОБА_1 договору про відступлення права вимоги 20 червня 2008 року, у ОСОБА_2 існувала заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 20 листопада 2006 року у розмірі 124 989,73 швейцарських франків, що еквівалентно 1 058 103,68 грн. Станом на 25 липня 2008 року ОСОБА_1 провів повне погашення кредитної заборгованості за договором від 20 листопада 2006 року, у зв'язку з чим кредитна справа закрита. Згідно з наданої представником банку довідки-розрахунку, загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором станом на 25 липня 2008 року складав 110 596,35 швейцарських франків - заборгованості за кредитом; 17 931,12 швейцарських франків - заборгованості за процентами за користування кредитом та 3 737,52 грн - пені, тобто позивач фактично погасив заборгованість у більшому розмірі, ніж зазначена в договорі про відступлення права вимоги. З огляду на ці обставини у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення зустрічних вимог ОСОБА_2 та зобов'язання ОСОБА_1 прийняти певний платіж.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2015 року у справі № 200/11556/13-ц уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі, а саме, стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 процентів вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя у розмірі 364 845,30 грн та судовий збір у розмірі 3 441 грн, а всього 368 286,30 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2015 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року залишено без змін.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2016 року скасовано заходи забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих коштів, застосовані ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2013 року у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, а саме: магазин непродовольчих товарів - приміщення № 5, поз. 1-5, загальною площею 54,9 кв. м, ганок літ. А-5 на першому поверсі житлового будинку літ. А-3, що знаходиться за адресою: буд. АДРЕСА_2 .
При цьому, постановою головного державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Пасової О. О. від 09 червня 2016 року за виконавчим листом № 200/11556/13-ц, виданим 07 червня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в загальній сумі 368 286,30 грн, відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 та надано боржнику строк для самостійного виконання рішення суду.
Відповідно до банківської квитанції 06 липня 2016 року № 0.0.578765053.1 ОСОБА_1 добровільно в повному обсязі 06 липня 2016 року сплатив за реквізитами, вказаними державним виконавцем у супровідному листі до постанови про відкриття виконавчого провадження, на користь ОСОБА_2 заборгованість в загальній сумі 368 286,30 грн. Сплату ОСОБА_1 у повному обсязі заборгованості у зазначеній сумі на виконання вказаного рішення суду підтвердила в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_2 .
Постановою головного державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Пасової О. О. від 18 липня 2016 року виконавче провадження закрито у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі виконавчого документа.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2017 року у справі № 200/14524/16-ц задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_2 та стягнено на її користь з відповідача інфляційні втрати у розмірі 23 277,02 грн, 3 % річних у розмірі 6 780,50 грн.
Однак постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2017 року скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 320 371,16 грн - інфляційні втрати та 27 722,84 грн - 3 % річних, а всього 348 094 грн.
Постановою Верховного Суду від 26 січня 2021 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року залишено без змін.
ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевої І. О. на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у справі № 200/14524/16-ц грошові кошти у розмірі 359 333 грн на користь ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 32).
ОСОБА_2 20 травня 2020 року звернулася з заявою до приватного нотаріуса Румянцевої І. О. про перерахування на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 359 333 грн (т. 1 а. с. 33).
Згідно з платіжним дорученням від 22 травня 2020 року № 1 грошові кошти у розмірі 359 333 грн на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року (вказано у призначенні платежу) перераховані на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 34).
Також, ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом виселення з нежитлового приміщення і стягнення витрат (справа № 201/8762/18), мотивувавши позов тим, що він в 2013 році набув право власності на нерухоме спірне майно (право визнано Апеляційним судом Дніпропетровської області у справі № 412/330/2012 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Позивач неодноразово звертався до відповідача про звільнення приміщення, яке вона незаконно займала майже п'ять років, влаштувавши там магазин «Анрі» з продажу одягу, здійснюючи в ньому підприємницьку діяльність та отримуючи при цьому доходи. Про це свідчить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2013 року. ОСОБА_2 ігнорувала його звернення, чим порушувала право власності позивача вільно володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Листом-повідомленням від 18 вересня 2013 року відповідач повідомила позивача, що відповідно до статті 594 ЦК України вона притримує це нерухоме майно до погашення позивачем заборгованості перед нею у розмірі 464 245,30 грн як безпідставно набутих коштів, як вона вважала. В подальшому розмір цієї суми позивач оспорював і відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 17 серпня 2015 року у справі № 200/11556/13-ц та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року, який залишив рішення без змін, з ОСОБА_1 стягнено на її користь 368 286,30 грн. Рішення суду позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується банківською квитанцією від 06 липня 2016 року № 578765035.1 та постановою про закінчення виконавчого провадження від 18 липня 2016 року. Виходячи з цього ОСОБА_2 не має жодних підстав притримувати і користуватися майном яке їй не належіть. Тому позивач вважав, що порушені його права, у зв'язку з чим звернувся до суду із позовом про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння шляхом виселення.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2020 року у справі № 201/8762/18, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Дніпровський апеляційний суд у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 201/8762/18 дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не розрахувався в повному обсязі з ОСОБА_2 , тому вона скористалася правом на притримання майна до повного погашення ОСОБА_1 своїх зобов'язань перед ОСОБА_2 .
Разом з тим, у подальшому на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у справі № 200/14524/16-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 26 січня 2021 року, якою з ОСОБА_1 стягнено на користь ОСОБА_2 348 094 грн, ОСОБА_1 11 березня 2020 року сплатив ОСОБА_2 через нотаріуса 359 333 грн, які вона 20 травня 2020 року отримала на свій розрахунковий рахунок. Таким чином, зобов'язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 щодо погашення заборгованості за спірний магазин виконані повністю.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з статтею 15 ЦК України об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 369/1843/18).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналіз положень статей 391, 396 ЦК України свідчить про те, що позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша - четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суди встановили, що зобов'язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 щодо погашення заборгованості за спірний магазин виконані повністю.
У судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_2 на питання суду пояснила, що на той час ОСОБА_1 заборгованість перед нею повністю погасив, він їй нічого не винен. Також вона не оскаржувала і не оскаржує у судовому порядку набуття позивачем права власності і право іпотеки.
ОСОБА_2 продовжувала користуватися належним позивачу на праві власності майном, чого ОСОБА_2 не спростовано.
Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зробили правильний висновок, що порушене право власності позивача (складовими якого є право користування та володіння) підлягає судовому захисту в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про те, що вже є судові рішення у справах № 201/8762/18 та № 201/6103/21 між тими самими сторонами, про той самий предмет спору, з тих самих підстав, проте суди першої і апеляційної інстанцій не застосували положення статті 255 ЦПК України не заслуговують на увагу.
Відповідно до пункту 3 частини першої, частин другої та третьої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Для застосування вказаної підстави закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається (див. постанови Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 757/130/22-ц, від 09 травня 2024 року у справі № 753/876/23, від 17 квітня 2024 року у справі № 669/417/22).
Ухвалою суду першої інстанції від 09 лютого 2023 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Харламова Д. В. відмовлено у зв'язку з відсутністю підстав для закриття провадження з підстав пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки предмет позову у цій справі та справах № 201/8762/18 та № 201/6103/21 не є тотожним.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у справах № 201/8762/18 та № 201/6103/21 предметом розгляду був віндикаційний позов (витребування спірного майна з чужого незаконного володіння), тоді як у цій справі предметом розгляду є негаторний позов (усунення перешкод у користуванні спірним майном).
Посилання касаційної скарги на застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц, у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 161/8523/18, від 09 листопада 2022 року у справі № 201/6103/21 колегія суддів відхиляє, оскільки такі зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 в апеляційному суді під час судового засідання заявляла в усній формі відвід представнику позивача Білецькій Л. М. , оскільки раніше адвокат Білецька Л. М. надавала консультаційну допомогу ОСОБА_2 в рамках спірних правовідносин з ОСОБА_1 є безпідставними.
Відповідно до частини другої статті 61 ЦПК України особа не може бути представником, якщо вона у цій справі представляє або представляла іншу особу, інтереси якої у цій справі суперечать інтересам її довірителя.
В матеріалах справи відсутні докази надання консультаційної допомоги ОСОБА_2 адвокатом Білецькою Л. М. з приводу спірних правовідносин.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 27 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров