17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 275/264/15-ц
провадження № 61-13223св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Лазарівська сільська рада Брусилівського району Житомирської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року у складі судді Коваленко В. К. та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року у складі колегії суддів Борисюка Р. М., Коломієць О. С., Павицької Т. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лазарівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , у зв'язку з чим відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема, будинок та земельну ділянку, які розташовані на АДРЕСА_1 .
Після смерті матері її син ОСОБА_2 повідомив позивачку про те, що все своє майно ОСОБА_3 передала йому за заповітом.
29 квітня 2015 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса Брусилівського районного нотаріального округу Отрищенка О. І. та дізналася, що за життя ОСОБА_3 склала заповіт від 22 травня 1997 року, яким все своє майно заповіла дітям: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
05 червня 2003 року ОСОБА_3 склала інший заповіт, яким все своє майно заповіла сину ОСОБА_2 , водночас останній до цього часу спадщини не прийняв.
Оскільки ОСОБА_2 спадщину не прийняв, догляду за домогосподарством не здійснює, позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про оформлення спадкових прав, однак їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з пропуском строку на прийняття спадщини.
Зазначала, що на час відкриття спадщини проживала разом з матір'ю, доглядала за нею та домогосподарством, проте в установлений законом строк заяву про прийняття спадщини до нотаріуса не подала, оскільки вважала, що всю спадщину прийняв ОСОБА_2 за заповітом.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними і визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , тривалістю у два місяці.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Брусилівський районний суд Житомирської області ухвалою від 07 липня 2015 року залучив до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_2
Брусилівський районний суд Житомирської області заочним рішенням від 19 серпня 2015 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визначив ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 тривалістю два місяці з дня набрання рішенням законної сили.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка довела належними та допустимими доказами, що пропустила строк для прийняття спадщини після смерті матері з поважних причин.
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року.
У заяві про перегляд заочного рішення ОСОБА_2 посилався на те, що позивачці не було відомо його актуальної адреси, у зв'язку з чим останній не був повідомлений про розгляд справи. Зазначав, що до 28 січня 2014 року був зареєстрований та проживав у квартирі АДРЕСА_2 , а після цього - у будинку на АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 не погоджувався із рішенням суду першої інстанції, зазначав, що на час відкриття спадщини після смерті матері проживав разом із нею, отже, вважається таким, що прийняв спадщину, натомість ОСОБА_1 не набула права на спадкування.
Брусилівський районний суд Житомирської області ухвалою від 10 грудня 2024 року ініціював розгляд питання про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 275/264/15-ц за заявою ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року. Провадження у справі зупинив.
Брусилівський районний суд Житомирської області ухвалою від 31 січня 2025 року відновив втрачене судове провадження у справі № 275/264/15-ц, зокрема в частині копії заочного рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року.
Брусилівський районний суд Житомирської області ухвалою від 27 травня 2025 року поновив ОСОБА_2 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року у справі № 275/264/15-ц. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року залишив без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року, місцевий суд керувався тим, що відсутні підстави для скасування заочного рішення, визначені статтею 288 ЦПК України.
Суд першої інстанції відхилив надану ОСОБА_2 довідку селищної ради від 04 серпня 2021 року щодо місця проживання ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, як доказ, що має істотне значення для правильного вирішення справи.
Не погодившись з заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Посилався на те, що надані позивачкою докази свідчать про відсутність у неї будь-яких перешкод для вчасного прийняття спадщини, при цьому її аргументи про невизначеність між спадкоємцями щодо прийняття спадщини не можуть бути підставою для визначення додаткового строку для її прийняття.
Житомирський апеляційний суд постановою від 25 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, заочне рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 19 серпня 2025 року залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 .
Водночас ОСОБА_2 , який також є спадкоємцем першої черги після померлої матері, не реалізував права на спадкування, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звертався.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2025 року, ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 1272 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 03 березня 2020 року у справі № 145/148/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не дослідили обставини справи, не застосували вимог частини першої статті 1272 ЦК України, та не визнали позивачку такою, що не прийняла спадщину, безпідставно застосували вимоги частини третьої статті 1272 ЦК України, визнавши поважними причини пропуску позивачкою строку для прийняття спадщини.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надіслано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до копії свідоцтва про народження (повторного) від 14 січня 2000 року, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_2 .
Згідно з копією свідоцтва про народження від 10 червня 1959 року, серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_7 (після зміни прізвища - ОСОБА_8 ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , свідоцтво про смерть від 01 квітня 2010 року, серії НОМЕР_3 .
Відповідно до копії довідки Лазарівської сільської ради від 01 квітня 2010 року № 5/2, ОСОБА_1 проживала без реєстрації і вела спільне господарство з матір'ю ОСОБА_3 до дня її смерті.
Згідно з копією довідки Брусилівської селищної ради від 04 серпня 2021 року № 211 ОСОБА_3 на час смерті проживала на АДРЕСА_1 та разом з нею проживав без реєстрації син ОСОБА_2 , яку суди оцінили критично.
22 травня 1997 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким усе своє майно заповіла дітям: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
05 червня 2003 року ОСОБА_3 склала інший заповіт, за яким усе своє майно заповіла сину ОСОБА_2 .
Згідно з копією архівної довідки від 23 травня 2024 року № 146 ОСОБА_3 була головою домогосподарства на АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності від 20 жовтня 2008 року, серії НОМЕР_4 , витягу про реєстрацію права власності від 16 листопада 2008 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 .
Інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 29 квітня 2015 року підтверджується відкриття спадкової справи після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3
29 жовтня 2015 року приватний нотаріус Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Отрищенко О. І. відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з ненаданням правовстановлювальних документів.
Згідно з копією інформаційної довідки Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04 грудня 2024 року ОСОБА_1 24 жовтня 2024 року зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1820982600:05:000:0084.
Відповідно до копій державних актів на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_3 є власником земельних ділянок: площею 4,37 га, кадастрові номери 1820982600:04:000:0011, 1820982600:05:000:0084; площею 0,5776 га, кадастровий номер 1820982601:01:001:0338; площею 0,25 га, кадастровий номер 1820982601:01:001:0337.
Згідно з довідкою від 08 січня 2025 року № 4 ОСОБА_2 отримував від ТОВ «Агрофірма Брусилів» орендну плату за земельні ділянки (паї) за період з 2016 року до 2023 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
У частині першій статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно із частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (стаття 1270 ЦК України).
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, належним чином оцінивши доводи позивачки щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті матері, дійшов висновку про наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Колегія суддів звертає увагу на те, що здійснення касаційного провадження у справі залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені заявником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 03 березня 2020 року у справі № 145/148/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19, щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 1272 ЦК України.
У наведених постановах Верховний Суд послідовно зазначає, що правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.
Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Доводи касаційної скарги заявника зводяться до неоднакового застосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини з урахуванням встановленої судами обставини проживання позивачки зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Водночас заявник вважає, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв саме він, а не позивачка, що, на його думку, підтверджується довідкою сільської ради щодо проживання ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, яку суди відхилили як неналежний доказ.
Наведені заявником доводи стосуються незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо установлення обставин справи, зокрема факту неприйняття спадщини ОСОБА_2 , містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій.
Виняткові повноваження зі встановлення обставин справи, їх оцінки передовсім належать суду першої інстанції та як виняток суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.
Доводи заявника про неправильне застосування судами частини третьої статті 1272 ЦК України, яке, на його думку, полягає в тому, що факт проживання позивачки з матір'ю на час відкриття спадщини свідчить про відсутність у неї будь-яких перешкод для прийняття спадщини та відсутність підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди встановили, що ОСОБА_2 спадщину не прийняв, отже, не є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_3 , тому його права не порушені.
Колегія суддів з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погоджується, тому з урахуванням меж касаційного перегляду справи, передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Згідно з приписами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк