16 березня 2026 року
м. Київ
справа № 127/198/24
провадження № 61-13709св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2024 року у складі колегії суддів Панасюка О. С., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи (далі - ВОЦМЕ) про скасування наказів про оголошення догани, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що з 15 грудня 2018 року ОСОБА_1 працювала на посаді лікаря-методиста ВОЦМСЕ, з 01 липня 2022 року - на посаді лікаря-кардіолога Вінницької міжрайонної медико-соціальної експертної комісії (далі - Вінницька міськрайонна МСЕК). З 01 лютого 2023 року виконувала обов'язки у Вінницькій міжрайонній МСЕК на посаді лікаря-кардіолога.
З жовтня 2023 року з боку в. о. головної лікарки ВОЦМСЕ ОСОБА_2 почалися систематичні і безпідставні переслідування з метою звільнення її з роботи. 20 жовтня 2023 року комісія центру склала акт про виявлені порушення під час прийняття рішення Вінницькою міжрайонною МСЕК, а саме щодо безпідставного встановлення ІІІ групи інвалідності ОСОБА_3 , яке не відповідало вимогам Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03 грудня 2009 року, та членами комісії проігноровану думку профільного фахівця ОСОБА_4
27 жовтня 2023 року наказом в.о. головного лікаря ВОЦМСЕ Засаднюка А. № 104/к/тм «Про дисциплінарне стягнення» ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани. В наказі зазначено, що в ході перевірки обґрунтованості рішень про встановлення інвалідності особам чоловічої статі призовного віку, медичних справ пацієнтів ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 встановлено, що ОСОБА_1 порушила посадову інструкцію № 05-68/144 від 31 січня 2023 року, Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності та Положення про медико-соціальну експертизу, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03 грудня 2009 року, Інструкцію про встановлення груп інвалідності, затверджену наказом Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) від 06 вересня 2011 року № 561. У наказі не вказано в чому конкретно полягали винні дії ОСОБА_1
30 жовтня 2023 року комісія ВОЦМСЕ склала акт № 3 про виявлені порушення під час прийняття рішення Вінницькою міжрайонною МСЕК щодо встановлення групи інвалідності ОСОБА_7 , оскільки, як з'ясувалося, витяг із медичної карти стаціонарного хворого виявився сфальсифікованим. Члени Вінницької міжрайонної МСЕК не провели медико-соціальну експертизу за наявності відомостей про стійке порушення функцій організму, натомість використали сфальсифіковану довідку.
31 жовтня 2023 року наказом в. о. головної лікарки ВОЦМСЕ Даниленко Ю. № 107/к/тм «Про дисциплінарне стягнення» ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани. В наказі зазначено, що в ході перевірки обґрунтованості рішень про встановлення інвалідності особам чоловічої статі призовного віку від 30 жовтня 2023 року і медичної справи пацієнта ОСОБА_7 лікар-кардіолог ОСОБА_1 порушила посадову інструкцію № 05-68/144 від 31 січня 2023 року, Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності та Положення про медико-соціальну експертизу, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03 грудня 2009 року, Інструкцію про встановлення груп інвалідності, затверджену наказом МОЗ України від 06 вересня 2011 року № 561. У цьому наказі також не вказано, в чому конкретно полягали винні дії ОСОБА_1
17 листопада 2023 року комісія ВОЦМСЕ склала акт № 4 про виявлені порушення під час прийняття рішення Вінницькою міжрайонною МСЕК та при вивченні акта № 1261 з'ясувала, що пацієнт ОСОБА_8 не перебував на стаціонарному лікуванні у період з 09 лютого 2022 року до 20 лютого 2022 року в гастроентерологічному центрі КНП «Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М. І. Пирогова», а наданий витяг з історії хвороби є сфальсифікованим. Натомість під час прийняття рішення комісія використала сфальсифіковану довідку. Крім того, лікар-кардіолог ОСОБА_1 всупереч посадовим обов'язкам і пункту 2.2 посадової інструкції, не маючи відповідного сертифіката лікаря-спеціаліста та посвідчення про категорію, сформувала і власноруч заповнила в акті огляду клініко-експертний діагноз за спеціальністю «терапія».
14 грудня 2023 року ОСОБА_1 надала пояснювальну записку та вказала, що витяг про стаціонарне лікування ОСОБА_8 засвідчений печатками медичного закладу та лікаря з підписом. Того ж дня у відділі кадрів ОСОБА_1 повідомили, що наказом в. о. головної лікарки ВОЦМСЕ Даниленко Ю. від 14 грудня 2023 року № 245/к/тр її звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором.
Вважала, що в її діях відсутня вина, а в наказах про застосування дисциплінарних стягнень не визначено, які конкретні протиправні дії вона вчинила (не викладена об'єктивна сторона дисциплінарного проступку) та які норми порушила, пояснення у неї також не відбиралися.
Позивачка просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ в. о. головного лікаря Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи Засаднюка А. від 27 жовтня 2023 року № 104/к/тм про оголошення догани ОСОБА_1 ;
- визнати незаконним та скасувати наказ в. о. головної лікарки ВОЦМСЕ Даниленко Ю. від 31 жовтня 2023 року № 107/к/тм про оголошення догани ОСОБА_1 ;
- визнати незаконним та скасувати наказ в. о. головної лікарки ВОЦМСЕ Даниленко Ю. від 14 грудня 2023 року № 245/к/тр про звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-кардіолога Тульчинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії з 15 грудня 2023 року;
- стягнути з ВОЦМСЕ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2023 року до дня поновлення на роботі;
- стягнути 80 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та вирішити питання про розподіл судових витрат у справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 13 травня 2024 року позов задовольнив частково.
Визнав незаконним та скасував накази в. о. головного лікаря ВОЦМСЕ Засаднюка А. від 27 жовтня 2023 року № 104/к/тм та в. о. головної лікарки ВОЦМСЕ Даниленко Ю. від 31 жовтня 2023 року № 107/к/тм про оголошення догани ОСОБА_1 . Визнав незаконним та скасував наказ в. о. головної лікарки ВОЦМСЕ Даниленко Ю. від 14 грудня 2023 року № 245/к/тр про звільнення ОСОБА_1 . Поновив ОСОБА_1 на посаді лікаря-кардіолога Тульчинської МСЕК з 14 грудня 2023 року. Стягнув з ВОЦМСЕ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2023 року до 13 травня 2024 року в розмірі 98 181,72 грн (без утримання податку й інших обов'язкових платежів). В іншій частині позовних вимог відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент звільнення ОСОБА_1 14 грудня 2023 року нею не було допущено невиконання чи неналежного виконання обов'язків після того, як до неї уже були застосовані заходи дисциплінарного стягнення, судом накази про оголошення доган від 27 жовтня 2023 року і 31 жовтня 2023 року визнані незаконними, що дало підстави для висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи оскаржив його в апеляційному порядку.
Вінницький апеляційний суд постановою від 05 вересня 2024 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення.
У позові ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи про скасування наказів про оголошення догани, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовив.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи 5 450,40 грн на відшкодування сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Судовий збір, понесений Вінницьким обласним центром медико-соціальної експертизи, за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 грн, компенсував за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що за змістом пунктів 17, 21 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності; у разі коли голова або окремі члени комісії не згодні з прийнятим рішенням, їх думка зазначається в акті огляду комісії, який подається у триденний строк Кримській республіканській, обласній або центральній міській комісії, що приймає відповідне рішення із урахуванням результатів додаткового медичного обстеження та консультативного висновку головного спеціаліста відповідного профілю. Оскільки в разі дотримання ОСОБА_1 наведених положень вона не могла погоджуватися (голосувати «за») із встановленням групи інвалідності пацієнтам, а порушення цих положень тягне за собою відповідальність лікаря-кардіолога МСЕК, то висновки суду першої інстанції про те, що рішення про встановлення групи інвалідності пацієнту приймалося колегіально за результатами голосування, більшістю голосів від складу, а не одноосібно ОСОБА_1 , і вона не мала переваг порівняно з іншими членами комісії, а тому вона не є відповідальною особою за спільне рішення комісії, оскільки не наділена повноваженнями вирішувати питання про достовірність або недостовірність даних, які містилися у медичних довідках пацієнта (витязі з історії хвороби), а також перевіряти законність та обґрунтованість їх видачі, тобто про відсутність вини позивачки у порушенні трудової дисципліни, є помилковими.
Крім того, апеляційний суд наголосив на підвищеній соціальній відповідальності членів МСЕК в умовах воєнного стану, рішення яких безпосередньо впливають на обороноздатність країни, натомість такі дії ОСОБА_1 як установлення діагнозу, який виходить за межі компетентностей лікаря-кардіолога (за наявності в комісії профільного лікаря - терапевта), голосування про встановлення групи інвалідності всупереч окремій думці профільного лікаря щодо чоловіків призовного віку є очевидним та грубим нехтуванням позивачкою не лише зазначених вище приписів нормативно-правових актів, а й моральних засад суспільства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені доводи
03 жовтня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася
до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2024 року, в якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2024 року та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 травня 2024 року.
У касаційній скарзі заявниця посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає,
що суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт третій статті 40, статті 147-1-149, 235 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 520/3689/16-ц (провадження № 61-17179св18), від 08 травня 2019 року у справі № 285/2086/17 (провадження № 61-31994св18), від 04 грудня 2019 року у справі № 442/1691/17 (провадження № 61-41415св18), від 20 січня 2020 року у справі № 466/150/17 (провадження № 61-43009св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 438/978/17 (провадження № 61-2665св19), від 01 липня 2020 року у справі № 760/7225/16-ц (провадження № 61-35225св18) та від 28 квітня 2024 року у справі № 299/2637/21 (провадження № 61-10779св22);
- пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо питання притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника, члена колегіального органу за його голосування під час прийняття рішень у порядку застосування статей 147-1 та 149 КЗпП України.
Заявниця вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою, що в наказах про її притягнення до дисциплінарної відповідальності не зазначено, в чому саме полягає порушення посадової інструкції, інших керівних документів, та які саме її дії чи бездіяльність призвели до порушення або неналежного виконання покладених на неї обов'язків. У цій частині суд апеляційної інстанції не спростував висновків місцевого суду про відсутність порушень трудової дисципліни з боку позивачки. Також звертає увагу, що висновки апеляційного про легітимність створення комісії щодо перевірки обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності, оскільки такі вимоги не були вказані у позовній заяві, є помилковими.
Інший учасник справи не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті
389 ЦПК України.
У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 26 листопада 2024 року зупинив виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2024 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи 5 450,40 грн у рахунок відшкодування сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги до закінчення касаційного перегляду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 березня 2026 року визначений такий склад колегії суддів для розгляду цієї справи: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Фаловська І. М.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, оскільки касаційні скарги подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт
1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів
з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та справах з ціною позову,
що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти дотриманню розумного строку розгляду справи, а також визначеності й стабільності у цивільних правовідносинах.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна
дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що у 2024 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 01 січня 2024 року установлено в розмірі (на час подання касаційної скарги) -
2 684,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Звертаючись з позовом, позивачка просила стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2023 року до дня поновлення на роботі та моральну шкоду у розмірі 80 000,00 грн.
Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 13 травня 2024 року стягнув з ВОЦМСЕ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2023 року до 13 травня 2024 року в розмірі 98 181,72 грн (без утримання податків та інших обов'язкових платежів).
В касаційній скарзі заявниця просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2024 року та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 травня 2024 року.
Отже, предметом спору у цій справі є вимоги позивачки про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2023 року до дня ухвалення судового рішення судом першої інстанції у розмірі 98 181,72 грн та моральної шкоди у розмірі 80 000,00 грн
Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2024 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 250 = 671 000,00 грн).
Згідно із частиною третьою статті 274 ЦПК України під час вирішення питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі,
в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У частині четвертій статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Стосовно позовних вимог немайнового характеру щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивачки з роботи, оголошення догани, а також про поновлення на роботі, то ця справа є справою незначної складності та не є справою, яка підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.
Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України справа не підлягає касаційному оскарженню.
Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України ОСОБА_1 у касаційній скарзі не навела.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно
до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року)).
Суд вказує, що важко погодитися з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило
б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року)).
Відповідно до статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) сформулювала правову позицію, згідно з якою, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, то касаційне провадження у справі належить закрити. Вказана правова позиція підлягає застосуванню до процесуальних правовідносин, що виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг.
Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02).
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
З огляду на те, що Верховний Суд ухвалою від 05 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,
ОСОБА_1 не обґрунтувала, а судом не встановлено, відповідно до пункту
1 частини другої статті 394 ЦПК України касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2024 року підлягає закриттю.
Аналогічний висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 06 березня 2025 року у справі № 203/1012/23 (провадження № 61-18396св23), від 01 липня 2025 року у справі № 642/3965/20 (провадження № 61-15891св23).
Керуючись статтями 394, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Закрити касаційне провадження у справі № 127/198/24 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду
від 05 вересня 2024 року.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська