17 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/3376/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивачів - Крюкова Д. О. (адвокат),
відповідача 1 - Іорданов К. І. (адвокат), Риженко М. С. (самопредставництво),
Дерило. В. Г. (самопредставництво), Дика Н. В. (самопредставництво),
відповідача 2 - не з'явилися,
відповідача 3 - не з'явилися,
у відкритому судовому засіданні
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетраграмматон 7", Товариства з обмеженою відповідальністю "Алесан" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілл"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2023 та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2025
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетраграмматон 7"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Алесан"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілл"
до: Дніпровської міської ради; Комунального підприємства "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради; Виконавчого комітету Дніпровської міської ради
про відшкодування збитків у сумі 49 341 375,60 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетраграмматон 7" (далі - ТОВ "Тетраграмматон 7", позивач 1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Алесан" (далі - ТОВ "Алесан", позивач 2) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сілл" (далі - ТОВ "Сілл", позивач 3) звернулися до суду з позовом до Дніпровської міської ради (далі - Рада, відповідач 1), Комунального підприємства "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради (далі - Комунальне підприємство, відповідач 2), Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (далі - Виконавчий комітет, відповідач 3) та просили суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):
- стягнути з Виконавчого комітету на користь ТОВ "СІЛЛ" 24 763 140,00 грн збитків, шляхом їх безспірного списання з відкритих казначейських рахунків Ради;
- стягнути з Комунального підприємства на користь ТОВ "СІЛЛ" 182 665,75 грн збитків;
- стягнути з Виконавчого комітету на користь ТОВ "Алесан" 5 322 526,00 грн збитків, шляхом їх безспірного списання з відкритих казначейських рахунків Ради;
- стягнути з Комунального підприємства на користь ТОВ "Алесан" 162 979,97 грн збитків;
- стягнути з Виконавчого комітету на користь ТОВ "Тетраграмматон 7" 18 720 851,00 грн збитків, шляхом їх безспірного списання з відкритих казначейських рахунків Ради;
- стягнути з Комунального підприємства на користь ТОВ "Тетраграмматон 7" 189 212,89 грн збитків;
- зобов'язати Раду вжити заходів, направлених на стягнення на користь ТОВ "Сілл", ТОВ "Тетраграмматон 7" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Алесан" суми присуджених збитків, у тому числі шляхом прийняття рішення про виділення коштів, необхідних для виплати суми присуджених збитків.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі є розповсюджувачами зовнішньої реклами, які мають діючі дозволи на розміщення зовнішньої реклами, видані на підставі рішень Виконавчого комітету, а також договори про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.
1.3. Виконавчий комітет прийняв протиправне та незаконне рішення щодо демонтажу належних позивачам рекламних конструкцій, внаслідок чого такі конструкції знищені. Рішення Виконавчого комітету позивачі оскаржили у порядку адміністративного судочинства і судовими рішеннями у справах № 160/6846/21 та № 160/10847/21 рішення відповідача 3 визнані протиправними. Однак, внаслідок фактичного знищення рекламних конструкцій саме на підставі незаконного рішення Виконавчого комітету позивачами понесені реальні збитки, які спричинені знищенням рекламних засобів.
1.4. Також, позивачами заявлено до стягнення з Виконавчого комітету збитків у вигляді упущеної вигоди, що дорівнює сумі прибутку, яку б позивачі отримали, у разі можливості належного виконання договорів на проведення рекламних компаній, укладених із своїми контрагентами. Крім того позивачами заявлено до стягнення збитки, у вигляді суми штрафів, які сплачені останніми своїм контрагентам, внаслідок неможливості невиконання ними своїх договірних зобов'язань.
1.5. До Комунального підприємства позивачами також заявлені вимоги про стягнення збитків у вигляді суми грошових коштів, сплачених на виконання умов договорів про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів. На обґрунтування вимог в цій частині позивачі вказують, що спірні суми грошових коштів сплачені позивачами за відсутності реальної можливості користування такими місцями. Також позивачі просять стягнути з Комунального підприємства суму сплачених позивачами грошових коштів на відшкодування витрат Комунального підприємства, пов'язаних із демонтажем 5 рекламних конструкцій.
1.6. Позовна вимога до Ради про зобов'язання вжити заходи, направлені на стягнення на користь позивачів суми присуджених збитків, у тому числі шляхом прийняття рішення про виділення коштів, необхідних для виплати суми присуджених збитків, обґрунтована тим, що саме Рада є розпорядником бюджетних коштів.
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
2.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 10.08.2023 (суддя Золотарьова Я. С.) у справі № 904/3376/22 позовні вимоги залишив без задоволення.
2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2025 (колегія суддів у складі: Чередко А. Є., Верхогляд Т. А., Іванова О. Г.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ "Тетраграмматон 7", ТОВ "Алесан" та ТОВ "Сілл" (далі - скаржники) звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять: скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі № 904/3376/22; ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. На обґрунтування касаційної скарги, із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржники зазначають про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції:
- положень статей 22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, які викладені у постановах від 18.06.2019 у справі № 904/8708/17 та від 04.02.2020 у справі № 904/8832/17, від 25.06.2019 у справі № 910/422/18, від 10.07.2019 у справі № 912/2391/16, від 07.12.2021 у справі № 905/990/20, від 19.10.2021, від 24.05.2023 та від 07.03.2024 у справі № 910/15931/19;
- положень статей 73 - 79, 86 ГПК України щодо стандартів доказування, без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 06.09.2022 у справі № 914/2390/21, від 13.07.2023 у справі № 910/16226/21, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 16.03.2023 у справі № 925/400/21 (у контексті оцінки наявних у матеріалах справи доказів, у т.ч. і щодо оцінки судом висновків експертів);
- порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 75 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 16.12.2021 у справі № 916/495/21, від 17.08.2023 у справі № 925/1341/21, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 10.10.2023 у справі № 907/969/22, від 25.04.2023 у справі № 904/9212/21, від 05.09.2023 у справі № 910/8641/21, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 30.01.2024 у справі № 916/542/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/11273/20.
4.1.2. На переконання скаржників, суди у вирішенні цього спору неправильно застосували норми матеріального права, які підлягають застосуванню та не врахували, що статті 1173, 1174, 1175 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади (органів місцевого самоврядування) та їх посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, наведеними нормами передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади (місцевого самоврядування) наявність їх вини не є обов'язковою. Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (органу місцевого самоврядування) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому, неправомірність рішення і дій або бездіяльності органу державної влади може підтверджуватися відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди.
4.1.3. Також скаржники зазначають про те, що застосований судами першої та апеляційної інстанції підхід у з'ясуванні обставин справи, у т.ч. і в оцінці доказів не відповідає встановленим процесуальним законодавством вимогам. Суди залишили поза увагою, що відповідачі не підтвердили жодним чином необ'єктивність та неякість (недостовірність) оцінки збитків позивачів. Жодних доказів щодо помилковості розрахунків, зазначених у наданих висновках експертів, а також будь-яких інших аргументів щодо неправильності таких висновків відповідачі до суду не надали.
4.1.4. Крім того, на переконання скаржників, суди першої та апеляційної інстанції в порушення вимог частини четвертої статті 75 ГПК України не взяли до уваги обставин, які встановлені судовими рішеннями у справах № 160/6846/21 та № 160/10847/21. Зокрема, про те, що належні позивачам рекламні конструкції були демонтовані саме на підставі протиправних та незаконних рішень Виконавчого комітету та які встановлені позивачами на підставі діючих дозволів на розміщення зовнішньої реклами та які були чинними на момент прийняття незаконних рішень відповідача 2, у т.ч. і на час проведення їх демонтажу. Посилаючись на означені рішення суду скаржники вважають, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що в силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України такі обставини не підлягають доказуванню у цій справі.
4.1.5. Від позивачів 04.07.2025 надійшли заперечення на додаткові пояснення Ради.
4.1.6. Представник ТОВ "Сілл" 07.07.2025 подав до Суду додаткові пояснення та заяву про залишення без розгляду додаткових пояснень Ради (зареєстровано у підсистемі "Електронний суд" 07.08.2025).
4.1.7. Також 09.08.2025 від позивачів надійшла заява про стягнення з Ради витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. Рада у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами позивачів, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4.2.2. Також 30.06.2025 від Ради надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами позивачів.
4.2.3. Комунальне підприємство 01.07.2025 через підсистему "Електронний суд" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечує проти доводів скаржників та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також просить суд касаційної інстанції розглядати справу без його участі.
4.2.4. Виконавчий комітет у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржників та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
4.2.5. Від Ради 06.08.2025 надійшли додаткові пояснення.
4.2.6. Після поновлення касаційного провадження 13.03.2026 до Суду надійшли додаткові пояснення Ради.
5. Розгляд клопотань
5.1. До Верховного Суду 17.03.2026 (документ сформовано в системі "Електронний суд" 16.03.2026) від Ради надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Клопотання мотивовано тим, що справа № 904/3376/23 містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
5.2. Суд протокольною ухвалою від 17.03.2026 постановив розглядати клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду спільно з доводами касаційної скарги.
6. Касаційне провадження
6.1. Склад судової колегії змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2025.
6.2. Ухвалою Верховного Суду від 12.08.2025, зокрема, зупинено касаційне провадження у справі № 904/3376/22 за касаційною скаргою ТОВ "Тетраграмматон 7", ТОВ "Алесан" та ТОВ "Сілл" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у цій справі до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/10365/15 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
6.3. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постановою від 19.12.2025 касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-Бейс" задовольнила частково; мотивувальні частини рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 у справі № 910/10365/15 змінила, виклавши їх в редакції цієї постанови, а в решті - залишила без змін.
6.4. Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2026 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Тетраграмматон 7", ТОВ "Алесан" та ТОВ "Сілл" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у цій справі та призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні Касаційного господарського суду.
7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7.1. Виконавчим комітетом на підставі рішень від 23.10.2018 № 1041, від 01.11.2018 № 1054, від 18.06.2019 № 651, від 08.10.2019 № 965, від 24.07.2018 № 716, від 04.09.2018 № 865 ТОВ "Тетраграмматон 7" видані дозволи на розміщення зовнішньої реклами.
7.2. На підставі рішень від 19.10.2008 № 3200, від 23.12.1998 № 37, від 04.12.2006 № 4629, від 10.09.2009 № 2194, від 28.09.2009 № 2470, від 07.02.2015 № 232 Виконавчим комітетом видані дозволи на розміщення зовнішньої реклами ТОВ "Алесан".
7.3. На підставі рішень виконавчого комітету міської ради від 25.11.2014 № 740, від 27.07.2006 № 3091, від 17.12.2014 № 781, від 24.09.2015 № 638, від 19.09.2007 № 2680, від 07.09.2015 № 553 Виконавчим комітетом видані ТОВ "Сілл" дозволи на розміщення зовнішньої реклами.
7.4. Загалом Виконавчим комітетом позивачам видано 60 дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Також, в матеріалах справи містяться копії інвентарних карток обліку основних засобів у кількості 60 штук, із яких убачається, що в кожній інвентарній картці обліку основних засобів зазначається тип рекламної конструкції, дільниця конструкції (адреса), та первісна (балансова) вартість рекламної конструкції.
7.5. У матеріалах справи містяться витяги з наказів позивачів про введення в експлуатацію та відображення в обліку вартості основних засобів. У наказах зазначені номери дозволів, адреса розташування рекламної конструкції, її вид, інвентаризаційний номер рекламної конструкції та початкова вартість рекламної конструкції. Накази видані на кожну рекламну конструкцію, яка є предметом розгляду у цій справі.
7.6. Між КП "Дніпровські активи" та позивачами 01.06.2021 укладені договори про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.
7.7. Рішенням Виконавчого комітету від 27.04.2021 № 441 вирішено затвердити схему розташування окремо розташованих рекламних засобів по вул. Набережній Перемоги (на ділянці від Мерефо-Херсонського моста до пл. Перемоги). Визначено розповсюджувачам зовнішньої реклами, рекламні засоби яких не відповідають схемі за місцем розташування та видом, забезпечити демонтаж рекламних засобів протягом семи днів із дати прийняття цього рішення.
7.8. Рішенням Виконавчого комітету від 02.07.2021 року № 693 вирішено питання про демонтаж рекламних засобів та затверджено перелік рекламних засобів, що підлягають демонтажу.
7.9. Рішенням Виконавчого комітету від 16.07.2021 року № 750 вирішено питання про демонтаж рекламних засобів та затверджено перелік рекламних засобів, що підлягають демонтажу.
7.10. Звертаючись до суду з позовом позивачі стверджують, що 02.07.2021, 03.07.2021, 16.07.2021 та 15.10.2021 належні їм рекламні конструкції були демонтовані.
7.11. Позивачі зверталися до Виконавчого комітету з листами від 18.10.2021 за № 1 та від 22.11.2021 за № 1 про отримання інформації щодо демонтажу рекламних конструкцій Товариств та просили надати відповідь, на підстав якого рішення було демонтовано їх рекламні конструкції.
7.12. У відповідях на листи позивачів від 16.11.2021 за вих. № 8/13-52 та вих. № 8/13-53, від 20.12.2021 за вих. № 8/13-61, вих. № 8/13-59, вих. № 8/13-60 Рада зазначила, зокрема, що 15.10.2021 у місті Дніпрі на підставі рішень Виконавчого комітету від 27.04.2021 № 441, від 02.07.2021 № 693 та від 16.07.201 № 750 здійснювався комплекс заходів із демонтажу рекламних засобів.
7.13. Означені вище рішення Виконавчого комітету позивачі оскаржили до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
7.14. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 у справі № 160/6846/21 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Голос Дніпра", ТОВ "Алесан" та ТОВ "Тетраграмматон 7" до Виконавчого комітету про визнання протиправними та скасування рішень задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету від 27.04.2021 № 441 "Про затвердження схеми розташування окремо розташованих рекламних засобів по вул. Набережній Перемоги (на ділянці від Мерефо-Херсонського моста до пл. Перемоги) та демонтаж рекламних засобів" з моменту його прийняття.
Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету від 24.06.2021 № 685 "Про затвердження схеми розташування окремо розташованих рекламних засобів по вул. Володимира Антоновича (на ділянці від просп. Олександра Поля до вул. Шмідта) та демонтаж рекламних засобів" з моменту його прийняття.
Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету від 09.07.2021 № 732 "Про затвердження схеми розташування окремо розташованих рекламних засобів по вул. Ливарній та демонтаж рекламних засобів" з моменту його прийняття.
Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 14.07.2021 № 740 "Про затвердження схеми розташування окремо розташованих рекламних засобів по вул. Курчатова (на ділянці від пл. Вокзальної, вул. Ливаневського до вул. Романа Шухевича) та демонтаж рекламних засобів" з моменту його прийняття.
7.15. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 у справі № 160/6846/21 апеляційну скаргу Виконавчого комітету задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 у цій справі скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
7.16. Постановою Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 160/6846/21 постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 у справі № 160/6846/21 скасовано. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 у справі № 160/6846/21 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови Верховного Суду. В решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 у справі № 160/6846/21 залишено без змін.
7.17. Також рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 у справі № 160/10847/21 позов ТОВ "Голос Дніпра", ТОВ "Тетраграмматон 7", ТОВ "Сілл" та ТОВ "Алесан" задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету від 02.07.2021 № 693 "Про демонтаж рекламних засобів"; визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 16.07.2021 № 750 "Про демонтаж рекламних засобів"; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
7.18. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.07.2022 у цій справі апеляційну скаргу Виконавчого комітету задоволено частково, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 у справі № 160/10847/21 змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції, в решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 залишено без змін.
7.19. Суди також встановили, що позивачі на підтвердження суми реальних збитків у вигляді вартості демонтованих рекламних конструкцій подали суду висновки експертів, складені за результатами проведення будівельно-технічних досліджень.
7.20. Зокрема, за результатами проведених будівельно-технічних досліджень, судовими експертами Ларченко Г. І. та Малим О.В. складені 60 експертних висновків (том 3, арк.с. 176 250; том 4, арк.с 1-250; том 5, арк.с. 1-250; том 6, арк.с. 1-250; том 7, арк.с. 1-250; том 8, арк.с. 1-137). Експертні дослідження експертом Малим О. В. проведені у період до демонтажу рекламних конструкцій.
7.21. На вирішення експертного дослідження експерту Малому О. В. поставлені аналогічні питання по усіх рекламних конструкціяї, за усіма адресами, зокрема, такого змісту:
1. В якому технічному стані знаходиться окремо розташований рекламний засіб визначеного в експертизі типу, що розташований за адресою цієї конструкції?
2. Чи можлива експлуатація за призначенням окремо розташованого рекламного засобу визначеного в експертизі типу, що розташований за адресою цієї конструкції ?
7.22. На дослідження експертам надані такі матеріали:
1. Копії дозволів на розміщення рекламної конструкції.
2. Копії технічних висновків про стан наземної рекламної конструкції
7.23. За результатами проведених досліджень експерти дійшли таких висновків:
- по першому питанню: рекламний засіб, який розташований за певною адресою, знаходиться в задовільному технічному стані і відповідає ІІ категорії, згідно з нормативною класифікацією по категоріям технічного стану;
- по другому питанню: на підставі інструментального обстеження елементів наземної рекламної конструкції можливо зробити наступні висновки: елементи наземної рекламної конструкції перебувають в задовільному технічному стані, загальний технічний стан елементів наземної рекламної конструкції оцінюється як задовільний, стан - категорії "2", згідно з яким у конкретних умовах експлуатації не обмежено використання об'єкта за визначеним призначенням. Подальша експлуатація рекламної конструкції можлива.
7.24. В експертному висновку наведено таблицю визначення ступеня фізичного зносу нежитлових будівель, споруд та їх елементів, зокрема, визначено, що задовільний стан споруди відповідає фізичному зносу 21-40 відсотків та характеризується тим, що елементи будівлі або в цьому випадку споруди в цілому придатні до експлуатації, однак потребують ремонту, який найдоцільніший на цій стадії.
7.25. На вирішення будівельно-технічного дослідження експерту Ларченко Г. І. поставлені, зокрема, питання: визначити розмір матеріальної шкоди, нанесеної володільцям наземних рекламних конструкцій внаслідок їх демонтажу.
7.26. На дослідження експерту Ларченко Г. І. надані такі матеріали:
- копії дозволів на розміщення рекламної конструкції;
- копії висновків експерта про стан наземної рекламної конструкції;
- копії комерційних пропозицій про вартість робіт по виготовленню конструкцій;
- копії специфікації матеріалів, необхідних для виготовлення конструкцій; цифрові фотографії (файли).
7.27. Згідно з висновками експерта Ларченко Г. І. матеріальна шкода в межах будівельно-технічного дослідження визначається, як вартість відновлювального ремонту або розмір витрат на відновлення пошкодженого об'єкту до його попереднього стану. Вартість робіт по усуненню дефектів та пошкодження рекламних конструкцій визначена по кожному рекламному засобу, з урахуванням типу, розміру за наданими комерційними пропозиціями.
7.28. З листів ТОВ "Видавничий дім "Платонов", ТОВ "ВКБ "СІЛЛ" та ФОП Погуляй С. П., які наявні в матеріалах справи та є додатками до висновків судового експерта Ларченко Г. І., встановлено, що експерту на дослідження надані комерційні пропозиції по виготовленню та монтажу щодо кожної рекламної конструкції, з детальним врахуванням її формату, типу, розміру та обсягу робіт.
7.29. У висновках експерта Ларченко Г. І. зазначено, що вартість конструкцій обчислювалася із врахуванням величини фізичного зносу.
7.30. Зокрема, висновками експерта Ларченко Г. І. підтверджено, що відновлення досліджуваних конструкцій можливе, шляхом демонтажу залишків підземної частини конструкції рекламного засобу та монтування на цьому місці нової конструкції, аналогічної демонтованій.
7.31. У кожному висновку експертами окремо визначена вартість вторинної сировини (металобрухту) отриманої від демонтажу рекламної конструкції та вартість виготовлення і монтажу нових конструкцій.
7.32. У експертних висновках розмір матеріального збитку встановлений у розрізі кожної окремої рекламної конструкції.
7.33. За змістом будівельно-технічних досліджень Малого О. В. та Ларченко Г. І. не вказується про підготовку таких висновків для подання їх до суду. При цьому у кожному висновку експерта зазначено, що експерти обізнані про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку під час проведення експертизи.
7.34. Суди також зазначили, що позивачі не заперечують факт передачі їм демонтованих рекламних конструкцій.
7.35. На підтвердження суми реальних збитків у вигляді сплачених штрафних санкцій та упущеної вигоди позивачами також подано суду договори про проведення рекламних кампаній, які укладені позивачами зі своїми контрагентами. Також подано суду листування з приводу невиконання позивачами умов договорів і щодо сплати штрафних санкцій та платіжні доручення, що підтверджують сплату позивачами штрафних санкцій по вказаних договорах.
7.36. Зокрема, позивачі, як виконавці уклали з контрагентами (замовниками) договори на проведення рекламних кампаній, за умовами яких виконавці зобов'язуються надати послуги з проведення рекламної кампанії згідно з Адресною програмою та іншими доповненнями до договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконавцю роботи (послуги). Умови договорів ідентичні, відмінність договорів відзначається лише періодом рекламної кампанії, вартості розміщення реклами та кількості місяців проведення рекламної кампанії.
7.37. Зокрема, за умовами пунктів 2.2 договорів, відомості про період розміщення рекламних матеріалів, місцезнаходження рекламних носіїв, їх розміри та сторони, кількість площин, вартість Рекламної кампанії, вказуються в Адресній програмі. Адресна програма є невід'ємною частиною договору. Порядок розрахунків: оплата здійснюється Замовником не пізніше ніж через 60 (шістдесят) днів після закінчення звітного місяця в якому проводилася рекламна кампанія на підставі рахунків фактур виконавця (пункти 4.2 договорів). Відповідно до умов пунктів 7.1.4 договорів, у разі відмови виконавця надати послуги з розміщення рекламної кампанії замовнику з будь-яких причин, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 35 % від вартості непроведеної рекламної кампанії, узгодженої сторонами у відповідній Адресній програмі.
7.38. Згідно з наявним у матеріалах справи листуванням позивачів із своїми контрагентами, позивачі повідомили контрагентів про те, що незважаючи на наявність всіх дозвільних документів на рекламні конструкції, здійснено незаконний демонтаж рекламних конструкцій, на яких розміщувалася їх реклама за договором. При цьому, позивачі повідомили контрагентів, що не отримували жодних приписів та попереджень про демонтаж, а тому планується звернення до правоохоронних органів та суду. У означених листах позивачі також пропонували контрагентам обрати інші рекламні площини серед вільних на даний час та повідомляли, що готові взяти на себе витрати, пов'язані із друком рекламного зображення та його монтажу на нових обраних площинах.
7.39. У своїх відповідях контрагенти позивачів висловили свою незгоду щодо зміни місць розміщення рекламних площин та просили надати роз'яснення стосовно строків усунення цієї ситуації. У подальшому контрагенти позивачів у своїх листах вимагали сплатити штраф, передбачений договорами.
7.40. Суди встановили, що відповідні суми штрафів позивачами сплачені на користь своїх контрагентів добровільно.
7.41. На підтвердження вимог про стягнення збитків із Комунального підприємства збитків, понесених за договорами про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів позивачі надали суду: платіжні документи, які підтверджують перерахування позивачами на адресу Комунального підприємства грошових коштів на виконання договорів, акти звірки взаємних розрахунків та листування щодо врегулювання ситуації в частині нарахування щомісячної плати, рахунки на оплату, калькуляції.
7.42. Суди залишили без задоволення вимоги позивачів у зв'язку з недоведенням усього складу господарського правопорушення.
7.43. Зокрема, за висновками судів:
- матеріалами справи підтверджується, що демонтаж рекламних конструкцій здійснювався саме на підставі рішень Виконавчого комітету, які в подальшому визнані протиправними та скасовані судовими рішеннями у справах № 160/6846/21 та № 160/10847/21. Суди зазначили, що наведене, свідчить про доведення позивачами протиправності поведінки Виконавчого комітету у прийнятті незаконних рішень, на підставі яких проведений демонтаж рекламних конструкцій позивачів, однак, самі по собі незаконні рішення органу місцевого самоврядування не призводять до спричинення збитків, оскільки важливим є спосіб реалізації рішення, а не сам факт його прийняття;
- за висновками судів, саме реалізація рішень у певний спосіб (демонтаж способом, який виключає збереження майна) може призвести до руйнації або повного знищення майна та, відповідно, до спричинення збитків;
- незважаючи на наявність причинного зв'язку між протиправними рішеннями Виконавчого комітету та демонтажем рекламних конструкції, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між рішеннями та фактичною втратою (знищенням) таких рекламних конструкцій, внаслідок їх недбалого демонтажу безпосередніми виконавцями (комунальними підприємствами або залученими ними організаціями);
- суди також відхилили подані позивачами висновки експертиз, складені судовими експертами Малим О. В. та Ларченко Г. І. за результатами будівельно-технічного дослідження, як неналежні докази завдання реальних збитків, пов'язаних із демонтажем рекламних конструкцій, оскільки висновки експертів не містять належного визначення об'єктів, які підлягали дослідженню;
- також суди зазначили, що до висновків експертів не долучено жодних матеріалів, які доводять, що судовий експерт особисто та безпосередньо досліджував, як ту частину рекламної конструкції, яка залишилася на місці розташування рекламного засобу (бетонна конструкція), так і ту частину рекламної конструкції, яка була демонтована, з відповідною фіксацією конкретних руйнувань такої конструкції;
- крім того суди зазначили, що позивачами не додано до матеріалів справи належних доказів, які б підтвердили, що рекламні конструкції, які були демонтовані на виконання рішень Виконавчого комітету зазнали пошкоджень саме під час їх демонтажу.
- у вирішенні вимог про стягнення упущеної вигоди суди зазначили про те, що її розмір розраховувався позивачами шляхом додавання усіх сум, які мали б сплатити контрагенти на користь позивачів у випадку виконання договорів на проведення рекламних кампаній, однак, за висновками судів, не лише дії Виконавчого комітету, спрямовані на демонтаж рекламних конструкцій, призвели до невиконання з боку позивачів укладених договорів на проведення рекламних кампаній, а також і бездіяльність контрагентів щодо погодження зміни місць розташування рекламних конструкцій;
- отже за висновками судів, відсутні підстави стверджувати, що єдиною причиною, яка призвела до втрати прибутку позивачів є факт демонтажу рекламних конструкцій;
- крім того, суди зазначили, що на підтвердження остаточної неможливості виконати зобов'язання за договорами на проведення рекламних кампаній та можливості отримати відповідний дохід позивачі не надали доказів розірвання цих договорів;
- також суди зауважили, що сума упущеної вигоди не може визначатися без врахування витрат позивачів лише шляхом простого додавання певних сум, які контрагенти мали сплатити за договорами, які не були виконані;
- відмовляючи у задоволенні вимог до Комунального підприємства суди виходили із того, що позивачами не наведено обґрунтування на підтвердження неправомірності його дій;
- за висновками судів, у матеріалах справи відсутні докази припинення дії договорів про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, тоді як, їх умови передбачають оплату позивачами незалежно від факту розташування рекламного засобу на місці, на яке видано дозвіл;
- також суди дійшли висновків про неефективність обраного позивачами способу захисту, оскільки ефективним способом захисту міг би бути позов про розірвання договору та повернення безпідставно перерахованих грошових коштів;
- у вирішенні вимог до Ради суди виходили із того, що така вимога є похідною від вимог про стягнення збитків у задоволенні яких відмовлено.
8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
8.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
9. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
9.1. Причиною виникнення спору є:
- наявність / відсутність підстав для стягнення з відповідачів 2, 3 майнової шкоди (збитків та упущеної вигоди), завданої внаслідок проведення незаконного демонтажу належних позивачам засобів зовнішньої реклами, на підставі статей 1173, 1174 ЦК України;
- наявність / відсутність підстав для зобов'язання відповідача 1 вчинити дії, зокрема, вжити заходів, направлених на стягнення на користь позивачів суми присуджених збитків, у тому числі шляхом прийняття рішення про виділення коштів, необхідних для виплати суми присуджених збитків.
9.2. Предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог.
9.3. Як вже зазначено вище, місцевий господарський суд за результатами розгляду позовних вимог про стягнення з Виконавчого комітету та Комунального підприємства збитків, дійшов висновку про те, що позивачами доведено неправомірність дій відповідача 3, однак не доведено наявності всіх складових правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди.
9.4. Відсутність таких підстав, за висновком судів першої та апеляційної інстанцій, зумовлює необхідність відмови у задоволенні похідних вимог до Ради.
9.5. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
9.6. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
9.7. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
9.8. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.
9.9. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
9.10. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
9.11. Суд також звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
9.12. У вирішенні доводів скаржників, колегія суддів виходить з того, що відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено, зокрема, відшкодування збитків (майнової шкоди).
9.13. В якості підстави позовних вимог позивачі визначили, що в результаті неправомірних дій відповідачів 2, 3 ними понесені реальні збитки, які спричинені знищенням рекламних засобів; понесені збитки у вигляді сплачених на користь контрагентів штрафних санкцій за неможливість виконання позивачами своїх договірних зобов'язань та збитки, у вигляді суми сплачених коштів за договорами про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за дозволами, які були демонтовані на підставі незаконного рішення відповідача 3. Також позивачі вказували, що в результаті неправомірних дій відповідачів 2, 3 вони були позбавлені можливості надавати послуги з розповсюдження реклами за договорами, що призвело до недоотриманого доходу.
9.14. Згідно зі статтею 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
9.15. Отже, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК, оскільки частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
9.16. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
9.17. На підставі означеної вище норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
9.18. Стаття 1173 ЦК України є спеціальною для врегулювання шкоди, тобто у ній передбачені особливості відшкодування шкоди, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, особливим є суб'єктний склад завдавачів шкоди - ними є органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим чи органи місцевого самоврядування. Також особливістю регулювання правовідносин за статтею 1173 ЦК України є завдання шкоди саме незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
9.19. При цьому на відміну від загальної норми - статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.
9.20. Подібні за змістом висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 23.05.2018 у справі № 923/574/17 та від 18.06.2018 у справі № 904/1284/17, від 18.06.2019 у справі № 904/8708/17, від 04.02.2020 у справі № 904/8832/17, від 07.12.2021 у справі № 905/990/20, від 19.10.2021, від 24.05.2023 та від 07.03.2024 у справі № 910/15931/19 (на неврахування висновків у яких наголошують скаржники).
9.21. Відтак, для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 ЦК України необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо особа, яка заподіяла шкоду, не була уповноважена на такі дії;
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 ЦК України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки особи, яка заподіяла шкоду.
9.22. Наявність сукупності всіх зазначених вище умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
9.23. При цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду.
9.24. На позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість своїх вимог, зокрема, наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку статті 1173 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
9.25. Верховний Суд також неодноразово зазначав, що незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.
9.26. Неправомірність рішення і дій або бездіяльності органу державної влади може підтверджуватися відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 910/15931/19.
9.27. Верховний Суд також зауважує, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов'язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного / господарського обороту.
9.28. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19.
9.29. Такої правової позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18: "Тож саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості".
9.30. Скаржники у касаційній скарзі зазначають, зокрема, про те, що, суди у вирішенні цього спору:
- безпідставно не застосували положення статей 1173, 1174 ЦК України (в контексті права особи, на повне відшкодування шкоди, завданої майну неправомірними рішеннями органу державної влади);
- на порушення вимог частини четвертої статті 75 ГПК України не взяли до уваги обставин, які встановлені судовими рішеннями у справах № 160/6846/21 та № 160/10847/21, що належні позивачам рекламні конструкції були демонтовані саме на підставі протиправних та незаконних рішень Виконавчого комітету;
- не надали належної оцінки доказам позивача на обґрунтування розміру майнової шкоди, спричиненої неправомірним рішенням Виконавчого комітету.
9.31. Також, стверджуючи про наявність вказаних підстав, скаржники посилаються на те, що суди попередніх інстанцій застосували статті 76, 86, 104 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах, перелік яких вказано у пункту 4.1.2 цієї постанови.
9.32. Скаржники мотивують касаційну скаргу неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанції положень статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України та статей 75, 236 ГПК України в цій частині, з огляду на неналежне встановлення судами істотних обставин спору та недослідження наявних у матеріалах справи доказів, що призвело до помилкового звуження судами предмету спору.
9.33. У вирішенні цих доводів Суд враховує, що за матеріалами справи позивачі на обґрунтування правомірності своїх вимог послалися на судові рішення у справах № 160/6846/21 та № 160/10847/21, якими зокрема, встановлено, що рекламні конструкції позивачів встановлені на підставі діючих дозволів на розміщення зовнішньої реклами і які були чинними на момент прийняття незаконних рішень відповідача 2 та на час проведення їх демонтажу. Тобто судовими рішеннями у означених справах встановлено протиправність рішень Виконавчого комітету.
9.34. Суд зауважує, що у постановах від 04.02.2020 у справі № 904/8832/17 та від 24.05.2023 у справі № 910/15931/19 (на які посилаються скаржники) Верховний Суд у вирішенні спору щодо відшкодування шкоди, завданої демонтажем засобів зовнішньої реклами, зазначав, зокрема, про те, що встановлення факту неправомірної поведінки відповідача судовими рішеннями у адміністративних справах мають преюдиційне значення для розгляду справи щодо визнання протиправними рішень відповідача.
9.35. У вирішенні спірного питання врахуванню також підлягає принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою "Совтрансавто-Холдінг" проти України", від 28.10.1999 у справі за заявою "Брумареску проти Румунії" існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
9.36. Однак, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що відповідні доводи позивачів не були у повній мірі враховані судами попередніх інстанцій.
9.37. При цьому із встановлених судами фактичних обставин спору вбачається, що суди встановили факт демонтажу належних позивачам конструкцій саме на виконання означених рішень відповідача 3 і які судовими рішення у справах № 160/6846/21 та № 160/10847/21 визнані незаконними.
9.38. Водночас з'ясовуючи обставини щодо заподіяння позивачам майнової шкоди і наявності причинно-наслідкового зв'язку між завданою внаслідок знищення їх майна шкодою та спільними діями Виконавчого комітету і Комунального підприємства, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначили про недоведеність причинно-наслідкового зв'язку між діями Виконавчого комітету та завданими такими діями наслідками.
9.39. Зокрема, суди дійшли висновку про доведення позивачами факту неправомірності дій Виконавчого комітету, однак у подальшому суди зробили протилежний висновок про те, що останній не має нести відповідальність, оскільки демонтаж рекламних конструкцій проведений Комунальним підприємством на підставі незаконних рішень відповідача 3.
9.40. Однак, суди у вирішенні спірного питання залишили поза увагою, що у спірному випадку саме, незаконне втручання відповідача 3 як органу місцевого самоврядування і потягло за собою несприятливі наслідки для позивачів у вигляді втрати відповідного майна, а також упущеної вигоди від використання цього майна у підприємницькій діяльності.
9.41. У вирішенні доводів касаційної скарги Суд вкотре зауважує, що норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Означені норми передбачають, зокрема, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків і саме на позивача покладений обов'язок довести суду належними та допустимими доказами наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку статті 1173 ЦК України.
9.42. Верховний Суд зауважує, що питання дослідження обставин протиправності поведінки Виконавчого комітету щодо прийняття рішень на підставі яких було проведено демонтаж рекламних конструкцій позивачів було вже вирішено в інших судових спорах, а тому судам у межах заявлених вимог належало встановити та вирішити питання можливості відновлення права позивачів, шляхом стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірної поведінки відповідачів (встановленої у інших спорах). Тобто з огляду на підстави та предмет заявлених вимог у цьому спорі судам потрібно було належним чином дослідити і перевірити розмір та склад заявлених до стягнення збитків з огляду на реальність їх характеру.
9.43. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (на яку посилаються скаржники) у вирішенні питання щодо самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади тощо під час розгляду справ про відшкодування шкоди, зазначила, зокрема, таке: "…Питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази".
9.44. У вирішенні доводів касаційної скарги позивачів Верховний Суд наголошує, що дотримання фундаментального принципу змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
9.45. Подібний висновок є усталеним і викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 25.04.2023 у справі № 904/9212/21, від 05.09.2023 у справі № 910/8641/21, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 30.01.2024 у справі № 916/542/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/11273/20 (на неврахуванні яких наголошують скаржники).
9.46. Отже, для з'ясування фактичних обставин справи (наявності / відсутності підстав для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на відповідачів) має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
9.47. Обґрунтовуючи свою позицію щодо порушення статті 86 ГПК України, скаржники зазначають також, що суди неналежним чином оцінили докази, які містяться а матеріалах справи та безпідставно відхилили висновки експертів, які містяться в матеріалах справи. Також, на переконання скаржників, суди ґрунтують свою позицію лише на повному запереченні доказів поданих позивачем, без врахування того, що відповідачами жодного доказу на спростування вимог позову до матеріалів справи не надано. При цьому, скаржники наголошують, що суди безпідставно визнали неналежними доказами висновки експертиз, складені судовими експертами Малим О. В. та Ларченко Г. І. за результатами проведеного будівельно-технічного дослідження.
9.48. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та наведеним вище висновкам судів, колегія суддів зазначає, що за змістом статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Розмір збитків має бути доведений позивачем належними, допустимими, достовірними та вірогідними у розумінні статей 76-79 ГПК України доказами.
9.49. Верховний Суд у вирішенні спірних питань наголошує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 зі справи № 924/233/18 та від 24.05.2023 у справі № 910/15931/19 (на яку посилаються скаржники).
9.50. Проте зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами не з'ясовано обставин про які зазначалося позивачами у позові та не встановлено чиї ж саме дії або бездіяльність (відповідачів) призвели до завдання майнової шкоди внаслідок демонтажу спірних об'єктів (неправомірність поведінки якої саме особи) та чиї права, як власника, були порушені (наявність шкоди). Судами також не перевірено та не надано належної оцінки доказам, поданим позивачам на обґрунтування своїх вимог - доказів, які свідчили б про наявність таких збитків, а в разі наявності - їх розміру та причин виникнення.
9.51. Зокрема, матеріали справи свідчать, що позивачі на підтвердження розміру завданої шкоди (вартість рекламних конструкцій та упущеної вигоди) надали до суду 60 висновків судових експертів.
9.52. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу").
9.53. Згідно з положеннями частин першої - четвертої статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
9.54. Суд зауважує, що відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
9.55. Водночас оцінку (стаття 86 та 104 ГПК України) кожного висновку, долученого до матеріалів справи, суд має здійснювати як доказ у контексті належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України), вірогідності (стаття 79 ГПК України).
9.56. Однак судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки означеним висновкам експертів, зокрема, суди відхилили їх, як неналежні формально зазначивши про невідповідність таких висновків вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень. Суди вказали про те, що такі висновки "не містять належним чином зазначення щодо об'єкту, який підлягає дослідженню".
9.57. Суд у вирішенні спірного питання враховує, що у разі, якщо висновок експерта у сукупності із іншими матеріалами справи містить відомості щодо об'єкта правопорушення (його кількісних і якісних характеристик); містить відомості (вихідні дані), необхідні для визначення розміру шкоди; містять дані, які дають змогу встановити фактичні показники, покладені в основу здійсненого експертом розрахунку та можливість перевірити їх узгодженість між собою, то такий висновок експерта підлягає оцінці сукупно із іншими наявними у матеріалах справи доказами.
9.58. Водночас суди зосередившись на наданні оцінки застосованої експертами методики дослідження стану рекламної конструкції суди перебрали на себе не притаманні суду функції, оскільки, як саме дослідження, яке потребує спеціальних знань, так і визначення методів такого дослідження безумовно перебуває поза межами повноважень суду. Відхиляючи за формальних причин, як неналежні докази висновки експертів Малого О. В. та Ларченко Г. І. складені за результатами проведеного будівельно-технічного дослідження, суди не дослідили їх суть та не надали жодної оцінки зробленим експертами за результатами дослідження висновкам.
9.59. Отже, у зазначеному вище аспекті слушними є також доводи скаржників щодо вибіркової оцінки судами доказів і залишення поза їх увагою. Застосований судами першої та апеляційної інстанцій підхід у з'ясуванні обставин справи та в оцінці доказів не відповідає встановленим процесуальним законодавством вимогам та не демонструє того, що доводи учасників у цій справі були почуті.
9.60. З огляду на таке, Верховний Суд вважає, що судами допущено вибіркову оцінку доказів у справі та порушено вимоги процесуального закону щодо оцінки обставин справи за сукупністю наданих доказів, зокрема вимоги статей 76, 77 та 86 ГПК України.
9.61. Зазначених процесуальних порушень припустився як місцевий господарський суд, так і апеляційний господарський суд.
9.62. З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилаються скаржники, знайшла часткове підтвердження.
9.63. Наведене вище свідчить, що суди першої та апеляційної інстанції у вирішенні цього спору не встановили усіх обставин справи та не дослідили наявні у матеріалах справи докази, які є важливими у спірних правовідносинах, не врахували практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а колегія суддів з огляду на повноваження, передбачені статтею 300 ГПК України, не може самостійно встановлювати відповідні обставини.
9.64. Також надаючи оцінку висновкам судів у вирішенні вимог до Комунального підприємства вважає за необхідне зазначити, що за фактичних обставин спору (щодо демонтажу рекламних конструкцій та неможливості позивачів використовувати рекламні місця), наявність між позивачами та відповідачем 2 договірних відносин не є підставою для висновків суду про правомірність набуття відповідачем 2 грошових коштів у якості плати за користування місцями для реклами, з огляду на саму лише наявність такого договору. У цьому аспекті Суд зауважує, що сплата однією стороною грошових коштів другій стороні договору за відсутності можливості користуватися місцями для розміщення реклами не може бути визнана законною та кваліфікована лише, як платежі за договором.
9.65. Стосовно висновків судів в частині вирішення вимог до Ради, Суд зауважує, що фактично у спірних відносинах Виконавчий комітет наділений контролюючими повноваженнями та від імені Ради здійснює владні управлінські функцій у сфері благоустрою міста Дніпро, який затверджує схему розташування окремо розташованих рекламних засобів, приймає рішення про демонтаж, а також вживає заходів із демонтажу рекламних конструкцій. Водночас Комунальному підприємству Радою делеговані повноваження на укладання договорів про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальний власності та здійснення контролю за своєчасним надходженням плати за укладеними договорами.
9.66. Зазначивши, що вимоги заявлені до Ради є похідними від вимог про стягнення шкоди, суди не врахували, що у спірних відносинах позивачі заявляючи до Ради вимоги про зобов'язання вжити заходів, направлених на стягнення на користь позивачів суми присуджених збитків, у тому числі, шляхом прийняття рішення про виділення коштів, необхідних для виплати суми присуджених збитків, фактично обрали неефективний спосіб захисту.
9.67. Зокрема, суди залишили поза увагою та не надали оцінки тому, що заявлені до Ради вимоги можуть підлягати виконанню у окремо визначеному Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" спеціальному порядку лише у разі визнання обґрунтованими вимог заявлених до Виконавчого комітету та Комунального підприємства. Тобто виконання рішення суду про стягнення коштів із державних органів, державного або місцевих бюджетів чи бюджетних установ є чітко врегульованим, нормативно визначеним процесом, ключовим виконавцем якого є Державна казначейська служба України, що діє виключно в межах наданих їй повноважень та відповідно до чинного законодавства.
9.68. Відтак, не з'ясувавши обставини, які мають значення для цієї справи, не дослідивши пов'язані з ними докази, суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 86, 236, 269 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для вирішення спору, у зв'язку з чим ухвалені у цій справі судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
9.69. Стосовно клопотання Ради про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
9.70. Обґрунтовуючи вказане клопотання відповідач 1 вказував, зокрема, на те, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна у зв'язку з необхідністю "сформувати цілісний, узгоджений і придатний до багаторазового застосування підхід до визначення меж деліктної відповідальності органу місцевого самоврядування за статтею 1173 ЦК України у комплексних спорах про реальні збитки, штрафні санкції та упущену вигоду".
9.71. Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
9.72. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
9.73. Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
9.74. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
9.75. Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.
9.76. Однак, клопотання Ради про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.
9.77. Питання щодо застосування положень статей 1173, 1174 ЦК України (у вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої демонтажем засобів зовнішньої реклами) у цій справі в тій мірі, яка передбачена у ГПК України (частина шоста статті 302 ГПК України), за наведеними Радою доводами та покликаннями не відповідає статті 302 ГПК України та не свідчить про наявність обґрунтованої та мотивованої необхідності передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
9.78. Отже, заявлене відповідачем 1 клопотання не містить належного обґрунтування передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які визначені частиною шостою статті 302 ГПК України.
9.79. З огляду на викладене вище відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому у задоволенні клопотання Ради про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
9.80. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржників, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.
9.81. Доводи відповідачів, викладені у відзивах на касаційну скаргу спростовуються викладеним у цій постанові.
9.82. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
10.1. Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
10.2. Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
10.3. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
10.4. Таким чином, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
10.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне і обґрунтоване рішення.
11. Судові витрати
11.1. Розподіл судового збору, сплаченого позивачами за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетраграмматон 7", Товариства з обмеженою відповідальністю "Алесан" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілл" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі № 904/3376/22 скасувати.
Справу № 904/3376/22 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова