17 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 913/265/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Лисенка В. О. (адвокат),
відповідача - не з'явилися,
третьої особи - Панченка Ю. В. (адвокат),
розглянув касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду Луганської області від 28.11.2023 (суддя Злепко Н. І.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 (головуючий - Сгара Е. В., судді Гетьман Р. А., Склярук О. І.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Луганськгаз",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України",
про стягнення 35 605 383,23 грн.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 18.07.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - ТОВ "ГПК "Нафтогаз України", Компанія, постачальник, позивач) звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Луганськгаз" (далі - АТ "Луганськгаз", Товариство, відповідач), за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", Оператор ГТС, третя особа), про стягнення з відповідача 35 605 383,23 грн основного боргу, посилаючись на положення статей 20, 173- 175, 193, 265 Господарського кодексу України в редакції, чинній до 27.08.2025 (далі - ГК України), статей 15, 16, 629, 712, 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 12, 13 Закону України "Про ринок природного газу", пункту 2 глави 5 розділу IV, пункту 2 глави 7 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 30.09.2015 № 2493, пунктів 1, 2, 4-6 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила).
2. Позовна заява обґрунтовується невиконанням Товариством обов'язку зі сплати вартості природного газу, поставленого Компанією в період з 01.07.2022 по 29.08.2022 (далі - спірний період) за типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - договір постачання), затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501 "Про затвердження Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії".
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Луганської області від 28.11.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю з огляду на те, що:
1) ТОВ "ГПК "Нафтогаз України", будучи постачальником "останньої надії", станом на 01.07.2022 не мало правових підстав для подальшого постачання природного газу на користь АТ "Луганськгаз", зважаючи на неодноразове його постачання в попередні періоди (з 01.01.2022 до 28.02.2022, з 01.05.2022 до 29.06.2022) протягом граничного строку (60 діб), однак не припинило постачання природного газу та продовжило його постачання Товариству в спірний період, що є порушенням вимог статті 15 Закону України "Про ринок природного газу" та пункту 5 розділу VI Правил;
2) станом на 01.07.2022 Товариство мало перед Компанією прострочену заборгованість на загальну суму 777 585 839,41 грн, що унеможливлювало укладення договору постачання природного газу між постачальником "останньої надії" та відповідачем на наступний (спірний) період;
3) АТ "Луганськгаз" неодноразово (листами від 18.03.2022 № 01-02-52/354, від 08.04.2022 № 1-02-52/358, від 30.06.2022 № 01-02-52/378, від 13.07.2022 №01-02-52/381, від 08.09.2022 № 01-02-52/409) повідомляло Міністерство енергетики України, Регулятора, Оператора ГТС, правоохоронні органи та інші державні установи про втрату контролю над об'єктами газорозподільної системи, що експлуатувалися відокремленими підрозділами відповідача, через військову агресію російської федерації проти України та зумовлені цим захоплення станом на 17.03.2022 частини структурних підрозділів Товариства (Старобільське МРУЕГГ, Марківське МРУЕГГ, Новопсковське МРУЕГГ) незаконними збройними чи воєнізованими формуваннями, створеними на тимчасово окупованих територіях, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та неможливість проведення відповідачем господарської діяльності з розподілу природного газу та фактичне нездійснення її на території Луганської області;
4) 27.09.2022 відповідач отримав сертифікат Торгово-промислової палати України № 3100-22-0947, яким засвідчено існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану; протиправні дії третіх осіб, зокрема захоплення структурних підрозділів оператора газорозподільної системи включно зі всім рухомим та нерухомим майном АТ "Луганськгаз" за договором експлуатації газорозподільних систем або їх складових від 02.10.2017 № 021017/35-ЛГ-ГРМ, укладеним із Міністерством енергетики України. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 24.02.2022, дата закінчення - тривають станом на 27.09.2022 (цей сертифікат листом від 22.11.2022 № 01-02-52/445 направлено Міністерству енергетики України);
5) у спірний період АТ "Луганськгаз" через військові дії російської федерації втратило контроль над усіма своїми структурними підрозділами, внаслідок чого не мало можливості здійснювати господарську діяльність із розподілу природного газу на території Луганської області або споживати поставлений позивачем природний газ;
6) АТ "Луганськгаз" вчиняло всі можливі дії, спрямовані на припинення транспортування природного газу на територію Луганської області, у зв'язку із втратою відповідачем фактичного контролю над своїми основними засобами (газопроводи, обладнання тощо) через військову агресію російської федерації проти України, однак Оператор ГТС продовжив транспортування природного газу на територію Луганської області, а Компанія віднесла об'єм поставленого природного газу до портфеля постачальника "останньої надії", що не узгоджується з такими фундаментальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність;
7) позивач належними доказами не довів того, що поставлений на територію Луганської області в спірний період природний газ споживався саме Товариством, тоді як у листі від 27.02.2023 № ТОВВИХ-23-2442 Оператор ГТС зазначив про свою обізнаність щодо втрати АТ "Луганськгаз" контролю над газорозподільними мережами, проте посилався на свій обов'язок здійснювати транспортування природного газу споживачам України, які знаходяться на тимчасово окупованих та непідконтрольних територіях Луганської області;
8) наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" затверджено відповідний Перелік, згідно з яким станом на 01.05.2022 майже вся територія Луганської області належала і продовжує належати до тимчасово окупованих російською федерацією територій України. Отже, в силу вимог частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини окупації території Луганської області та ведення на ній активних бойових дій є загальновідомими та не потребують доказування, у зв'язку з чим включення АТ "Луганськгаз" до портфеля ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" як постачальників "останньої надії" та внесення Оператором ГТС як адміністратором інформаційної платформи відповідної інформації до Реєстру споживачів постачальника "останньої надії" не є беззаперечним доказом факту споживання Товариством природного газу, поставленого Компанією у спірний період (із 01.07.2022 до 29.08.2022).
При цьому апеляційний суд відхилив доводи позивача про відсутність у нього передбачених законом повноважень та функціональних можливостей щодо внесення/корегування в інформаційній платформі відповідних даних, в тому числі включення/виключення споживачів до/з Реєстру споживачів постачальника "останньої надії", оскільки Компанія мала припинити постачання природного газу відповідачу ще до 01.07.2022, чого постачальником вчинено не було.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
4. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, 20.03.2024 ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" (скаржник-1) звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати повністю та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У свою чергу, не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, 20.03.2024 ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" (скаржник-2) звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
5. На обґрунтування своїх вимог скаржник-1 посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:
1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень Кодексу ГТС і пункту 1 розділу VI Правил у подібних правовідносинах (у контексті необхідності визнання належними доказами: наданої позивачем інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (форма № 10); витягу з інформаційної платформи оператора ГТС щодо фактичних обсягів споживання природного газу споживачем; відомості з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом (надається у виді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС), позаяк об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ/оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора ГТС та надані споживачу оператором ГРМ відповідно до умов типового договору), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 904/2867/22, від 26.07.2023 у справі № 913/242/22;
2) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 15 Закону України "Про ринок природного газу", пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, пункту 1 розділу VІ Правил у подібних правовідносинах (щодо алгоритму функціонування інформаційної платформи відповідно до нормативних актів, законності закріплення таких споживачів за постачальником "останньої надії" та питання стосовно можливості укладення типового договору);
3) суди не дослідили зібрані у справі докази, які підтверджували факт постачання природного газу, зокрема відомості із інформаційної платформи оператора ГТС, натомість взяли до уваги отримані відповідачем два сертифікати Торгово-промислової палати України, які є неналежними доказами;
4) суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
6. На обґрунтування своїх вимог скаржник-2 посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:
1) суди не врахували висновку щодо застосування положень статті 204 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті дотримання судом презумпції правомірності правочину), викладеного в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16;
2) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 204 ЦК України, частини 3 статті 15 Закону України "Про ринок природного газу", пункту 9 глави 2 розділу III та абзаців 10- 12, 14 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, пунктів 1, 2 постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501 у подібних правовідносинах.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
7. АТ "Луганськгаз" не скористалося правом на подання відзивів на касаційні скарги.
8. ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" просить її задовольнити з мотивів, у ній наведених.
Проте колегія суддів не вбачає підстав брати до уваги та враховувати доводи зазначеного відзиву з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 295 ГПК України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
Згідно з частинами 1, 3 статті 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки. До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи.
Оскільки поданий третьою особою відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги та за своєю процесуальною суттю є приєднанням до касаційної скарги позивача, однак до відзиву не додано документів про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку на усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, то поданий відзив залишається без розгляду (схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 295, 297 ГПК України викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 916/875/20, від 09.05.2023 у справі № 910/158/22, від 11.04.2023 у справі № 924/793/21, від 25.01.2023 у справі № 903/933/21, від 23.01.2024 у справі № 908/174/20, від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 24.09.2024 у справі № 910/21998/21, від 22.04.2025 у справі № 910/18089/23).
Розгляд справи Верховним Судом
9. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2024 (головуюча - Вронська Г. О., судді Бакуліна С. В., Студенець В. І.) відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" та ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду Луганської області від 28.11.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 у справі № 913/265/23 та призначено її до розгляду на 14.05.2024.
У судових засіданнях, які відбулися 14.05.2024, 28.05.2024 та 11.06.2024, оголошувалася перерва до 28.05.2024, до 11.06.2024 та до 02.07.2024 відповідно.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024 у зв'язку з відпусткою судді Вронської Г.О. для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, визначено для розгляду справи № 913/265/23 такий склад колегії суддів: Чумак Ю. Я. - головуючий, Дроботова Т. Б., Багай Н. О.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2024 прийнято до розгляду касаційні скарги ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" та ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду Луганської області від 28.11.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 у справі № 913/265/23 та призначено її до розгляду на 20.08.2024.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2024 зупинено касаційне провадження у справі № 913/265/23 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в касаційному порядку справи № 908/1162/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2025 поновлено провадження за касаційними скаргами ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" та ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду Луганської області від 28.11.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 у справі № 913/265/23 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 18.11.2025.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2025 зупинено касаційне провадження у справі № 913/265/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 280/5808/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2026 поновлено провадження за касаційними скаргами ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" та ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду Луганської області від 28.11.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 у справі № 913/265/23 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 17.03.2026.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
10. На підставі постанови НКРЕКП від 04.07.2017 № 880 ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р визначено ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником об'єми природного газу, поставленого відповідачу у період із 01.07.2022 до 31.07.2022 - 209 715,90 м3, з 01.08.2022 до 29.08.2022 - 128 552,05 м3, автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - Компанії та, відповідно, природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
11. Листом від 18.03.2022 № 01-02-52/354, який адресовано Міністерству енергетики України, Офісу Генерального прокурора України, Національній поліції України, Міністерству внутрішніх справ України, НКРЕКП, Оператору ГТС, АТ "Луганськгаз" повідомило, що станом на 17.03.2022 частина структурних підрозділів підприємства захоплені незаконними збройними чи воєнізованими формуваннями, створеними на тимчасово окупованих територіях, та/або збройними чи воєнізованими формуваннями держави-агресора. Також навело перелік захоплених структурних підрозділів: Старобільське МРУЕГГ, Марківське МРУЕГГ, Новопсковське МРУЕГГ. Товариство наразі позбавлене можливості провадження господарської діяльності та не здійснює її на території Старобільського, Сватівського, Щастинського районів і частини Сєвєродонецького районів Луганської області.
Листом від 08.04.2022 № 1-02-52/358 Товариство повідомило Оператора ГТС про припинення зобов'язань за договором транспортування природного газу від 31.12.2019 № 1910000182 через неможливість їх виконання у зв'язку з обставинами, за які жодна зі сторін вказаного договору не відповідає, та зазначило, що неможливість виконання відповідачем зобов'язань у межах договору № 1910000182, зокрема, але не виключно, полягає у втраті АТ "Луганськгаз" фактичного контролю над своїми основними засобами (газопроводи, обладнання тощо) та неможливості фізично припинити постачання газу на тих об'єктах, де Товариством втрачено контроль через відсутність безпечного доступу працівників на захоплені агресором території Луганської області. Також відповідачем у таблиці 1 надано перелік фізичних точок надходження у зоні обслуговування із зазначенням періодів, починаючи з яких втрачено контроль та можливість визначення обсягів надходження природного газу за вузлами обліку на фізичних точках входу до газорозподільної системи АТ "Луганськгаз". Крім того, в таблиці 2 відповідачем наведено перелік фізичних точок надходження у зоні обслуговування товариства, які до цього моменту Товариство частково контролювало, але у зв'язку з проведенням постійних бойових дій, що створюють небезпеку життю та здоров'ю співробітників, не мало можливості контролювати і визначати фактичні обсяги.
Листом від 30.06.2022 № 01-02-52/378 відповідач із посиланням на умови договору транспортування природного газу від 31.12.2019 № 1910000182 повідомив Оператора ГТС про відмову від послуг транспортування природного газу через усі фізичні точки входу до газорозподільної системи АТ "Луганськгаз" та навело відповідний перелік.
Листом від 13.07.2022 № 01-02-52/381 Товариство повідомило НКРЕКП про зловживання ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" своїм монопольним становищем на ринку та про те, що третя особа, свідомо ігноруючи письмові вимоги АТ "Луганськгаз" щодо припинення транспортування природного газу через усі фізичні точки входу до газорозподільної системи відповідача, продовжує відображати відомості щодо обсягів надходження природного газу до газорозподільчої мережі Луганської області на інформаційній платформі, а також оформляє та надсилає акти приймання-передачі.
Листом від 08.09.2022 № 01-02-52/409 АТ "Луганськгаз" повідомило Міністерство енергетики України про те, що Товариство як оператор газорозподільної системи в Луганській області відповідно до укладеного з Міненерговугілля договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових від 02.10.2017 № 021017/35-Лг-ГРМ є балансоутримувачем державних газорозподільних систем або їх складових, що є державним майном, не підлягає приватизації та використовується для забезпечення розподілу природного газу і не може бути відокремлене від його основного виробництва згідно з переліком, що є додатками № 1 та № 1.1 до цього договору, до яких підключені (приєднані) інші газові мережі.
12. 27.09.2022 Товариство отримало сертифікат Торгово-промислової палати України № 3100-22-0947, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану; протиправні дії третіх осіб, зокрема захоплення структурних підрозділів оператора газорозподільної системи АТ "Луганськгаз" включно зі всім рухомим та нерухомим майном відповідача за договором експлуатації газорозподільних систем або їх складових від 02.10.2017 № 021017/35-ЛГ-ГРМ, укладеним із Міністерством енергетики України. Зазначено період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 24.02.2022, дата закінчення - тривають станом на 27.09.2022. Цей сертифікат листом від 22.11.2022 № 01-02-52/445 направлено Міністерству енергетики України.
14.11.2022 відповідач отримав сертифікат Торгово-промислової палати України № 3100-22-1428, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану; протиправні дії третіх осіб, зокрема захоплення структурних підрозділів оператора газорозподільної системи АТ "Луганськгаз" включно зі всім рухомим та нерухомим майном Товариства за договором транспортування природного газу від 31.12.2019 № 1910000182, укладеним із ТОВ "Оператор газотранспортної системи України". Зазначено період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 24.02.2022, дата закінчення - тривають станом на 14.11.2022. Цей сертифікат листом від 12.12.2022 № 01-02-52/449 направлено Оператору ГТС.
13. На підтвердження факту включення АТ "Луганськгаз" до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення спожитого відповідачем газу до портфеля постачальника "останньої надії" позивач надав лист ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56Х210000000001V; відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56Х210000000001V.
Із листа ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812 щодо споживача з ЕІС-кодом 56Х210000000001V убачається, що відповідач був закріплений за ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" як постачальником "останньої надії" в такі періоди: із 01.11.2021 до 30.12.2021, із 01.01.2022 до 28.02.2022, із 01.05.2022 до 29.06.2022, із 01.07.2022 до 29.08.2022, із 31.08.2022 до 30.09.2022, із 02.10.2022 до 02.11.2022.
Згідно з відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача - АТ "Луганськгаз" зазначено ЕІС-код споживача природного газу 56Х210000000001V.
14. Згідно з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56Х210000000001V АТ "Луганськгаз" спожило природний газ у період із 01.07.2022 до 31.07.2022 - обсягом 209 715,90 м3, із 01.08.2022 до 29.08.2022 - обсягом 128 552,05 м3.
ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" виставило АТ "Луганськгаз" рахунок на оплату від 11.08.2022 № 21535 на суму 18 275 005,33 грн (загальний борг 795 860 844,74 грн) та рахунок на оплату від 12.09.2022 № 23435 на суму 17 844 837,48 грн (загальний борг 813 705 682,22 грн).
15. У листі від 27.02.2023 № ТОВВИХ-23-2442, направленому Міністерству енергетики України, НКРЕКП і Кабінету Міністрів України, ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" зазначило про те, що:
1) АТ "Луганськгаз" листом від 08.04.2022 № 01-02-52/358 повідомляло про втрату оперативного контролю над газорозподільною системою, зокрема в точках входу: газорозподільча станція (далі - ГРС) Троїцьке та ГРС Воєводське;
2) фізична подача газу на ГРС Троїцьке та ГРС Воєводське здійснюється з території російської федерації (без подачі газу в ГТС), а обсяги газу, які подаються на вказані ГТС додаються до обсягів транзиту газу та віртуально заміщаються з обсягами постачальника (ів) газу споживачів, які приєднані до газорозподільної системи з подачею газу з ГРС Троїцьке та ГРС Воєводське;
3) Товариство не надає до інформаційної платформи інформацію про прогнозне/фактичне використання газу споживачами, які приєднані до газорозподільної системи з подачею газу з ГРС Троїцьке та ГРС Воєводське, унаслідок чого весь обсяг алокується на АТ "Луганськгаз" як обсяг виробничо-технологічних витрат оператора ГРМ;
4) Оператор ГТС у силу вимог наказу Міністерства енергетики України від 04.03.2022 № 101 зобов'язаний здійснювати транспортування природного газу і забезпечувати його передачу до газорозподільних мереж та мереж прямих споживачів для подальшого забезпечення газопостачання споживачів України незалежно від наявності/відсутності можливості здійснення приладового (інструментального) обліку природного газу з використанням комерційного вузла обліку газу у відповідних точках виходу з газотранспортної системи;
5) ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" не може здійснювати постачання газу споживачам в силу вимог статті 23 Закону України "Про ринок природного газу", а зволікання у вирішенні цього питання спричиняють Оператору ГТС збитки у виді несанкціонованого відбору газу з газотранспортної системи, що негативно впливає на режим роботи газотранспортної системи та забезпечення безпеки постачання.
Позиція Верховного Суду
16. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційних скарг наведені в них доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
17. В основу оскаржуваних рішення та постанови про відмову в задоволенні позову покладено такі висновки місцевого та апеляційного господарських судів:
1) станом на 01.07.2022 Товариство мало перед Компанією прострочену заборгованість на загальну суму 777 585 839,41 грн, що унеможливлювало укладення договору постачання природного газу між постачальником "останньої надії" та відповідачем на наступний (спірний) період;
2) у спірний період АТ "Луганськгаз" через військові дії російської федерації втратило контроль над усіма своїми структурними підрозділами, внаслідок чого не мало можливості здійснювати господарську діяльність із розподілу природного газу на території Луганської області або споживати поставлений позивачем природний газ;
3) АТ "Луганськгаз" вчиняло всі можливі дії, спрямовані на припинення транспортування природного газу на територію Луганської області, у зв'язку з втратою відповідачем фактичного контролю над усіма своїми основними засобами (газопроводи, обладнання тощо) через військову агресію російської федерації проти України, проте Оператор ГТС продовжив транспортування природного газу на територію Луганської області, а Компанія віднесла об'єм поставленого природного газу до портфеля постачальника "останньої надії", що не узгоджується з такими фундаментальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність;
4) позивач належними доказами не довів того, що поставлений на територію Луганської області у спірний період природний газ споживався саме Товариством, тоді як у листі від 27.02.2023 № ТОВВИХ-23-2442 Оператор ГТС зазначив про свою обізнаність із втратою АТ "Луганськгаз" контролю над газорозподільними мережами (газорозподільними станціями, вузлами обліку на фізичних точках входу до газорозподільної системи тощо), проте посилається на свій обов'язок здійснювати транспортування природного газу споживачам України, які перебувають на тимчасово окупованих та непідконтрольних територіях Луганської області;
5) наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" (чинним із 27.12.2022 до 19.03.2025) затверджено відповідний Перелік, із якого вбачається, що станом на 01.05.2022 вся територія Луганської області належала і продовжує належати до тимчасово окупованих російською федерацією територій України та до території активних бойових дій. Отже, в силу вимог частини 3 статті 75 ГПК України обставини окупації території Луганської області та ведення на ній активних бойових дій є загальновідомими та не потребують доказування, в зв'язку з чим включення АТ "Луганськгаз" до портфеля ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" як постачальників "останньої надії" та внесення Оператором ГТС як адміністратором інформаційної платформи відповідної інформації до Реєстру споживачів постачальника "останньої надії" не є беззаперечним доказом факту споживання Товариством природного газу, поставленого Компанією в спірний період (із 01.07.2022 до 29.08.2022).
18. Колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову з таких мотивів.
19. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції, чинній з 07.05.2022) тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.
20. Частиною 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції, чинній з 07.05.2022) передбачено, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;
4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
21. За змістом положень абзацу 2 частини 1 та абзацу 1 частини 2 статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції, чинній із 20.03.2022) в умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини 1 статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
22. Згідно з абзацом 2 частини 1 та абзацом 1 частини 2 статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції, чинній із 07.05.2022) в умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини 1 статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 4 цієї статті.
До таких винятків належать: переміщення фізичними особами з тимчасово окупованої території особистих речей у ручній поклажі та супроводжуваному багажі; переміщення фізичними особами у разі необхідності евакуації з тимчасово окупованої території особистих речей та майна, що були у вжитку, які, на їхній розсуд, необхідні для облаштування на новому місці проживання, включаючи меблі, побутову техніку та інші предмети домашнього вжитку; вивезення фізичними особами з тимчасово окупованої території на іншу територію України особистих речей та майна при здійсненні евакуації через лінію зіткнення по гуманітарному коридору.
23. Отже, відповідні винятки жодним чином не стосуються економічної діяльності суб'єктів господарювання на тимчасово окупованій території України, особливістю якої (діяльності) є запровадження на період тимчасової окупації законодавчої заборони переміщення товарів (робіт, послуг) з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі природного газу трубопровідним транспортом.
24. Законом України від 16.11.2022 № 2764-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану", який набрав чинності з 03.12.2022, частину 3 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" було викладено в редакції, згідно з якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
25. Водночас відповідно до частини 3 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (у редакції, чинній із 01.01.2024) дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачених пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
26. У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, до завершення перегляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі (№ 913/265/23), сформульовано такі висновки щодо комплексного застосування положень пункту 7 частини 1 статті 11, пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 та статей 13, 131 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VІІ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції, чинній із 07.05.2022) в подібних правовідносинах, що виникли у зв'язку з переміщенням електроенергії лініями електропередач на тимчасово окуповані території після їх окупації російською федерацією:
"7.8. Тобто, як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території.
7.12. Чинна редакція Закону № 1207-VII містить диференціацію правового режиму тимчасово окупованих територій України в контексті здійснення на них економічної діяльності та переміщення товарів, робіт та послуг (статті 13 та 13-1 Закону 1207-VII), а саме:
- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються просто в силу приписів абзацу першого частини першої кожної з вказаних статей;
- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом З частини першої статті 3 Закону, правила статей 1З, 13-1 Закону застосовуються лише у разі, якщо рішенням Кабінету Міністрів України ці правила (тобто визначений ними правовий режим) поширені на такі тимчасово-окуповані території.
Це розмежування запроваджено Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України", який набрав чинності 20.03.2022 шляхом доповнення статей 13, 13-1 Закону). Цим самим законом доповнено абзац другий частини третьої статті 4 Закону № 1207-VII.
7.22. Об'єднана палата бере до уваги, що з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини першої статті 3 Закону не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
7.23. 06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
7.24. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.
7.25. Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України", правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
7.26. Враховуючи викладене, об'єднана палата вважає, що висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на загальновідомий факт окупації міста Мелітополь, відповідає Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
27. У зв'язку з наведеним об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не відступила від викладеного в постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 висновку про поширення положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
28. Як убачається з матеріалів цієї справи, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив передусім із того, що наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" (чинним із 27.12.2022 до 19.03.2025) затверджено відповідний Перелік, згідно з яким станом на 01.05.2022 вся територія Луганської області належала і наразі продовжує належати до тимчасово окупованих російською федерацією територій України та до території активних бойових дій. Отже, в силу вимог частини 3 статті 75 ГПК України обставини окупації території Луганської області та ведення на ній активних бойових дій є загальновідомими та не потребують доказування.
29. Колегія суддів зауважує, що, враховуючи імперативні положення абзацу 1 частини 2 статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції, чинній із 07.05.2022), наведені загальновідомі обставини, які вже існували в спірний період (із 01.07.2022 до 29.08.2022), у свою чергу, зумовлюють заборону переміщення Компанією товарів (робіт, послуг) з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі природного газу трубопровідним транспортом (схожий висновок викладено в пункті 7.28 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23).
30. Як наслідок, включення АТ "Луганськгаз" до портфеля ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" як постачальника "останньої надії" та внесення Оператором ГТС як адміністратором інформаційної платформи відповідної інформації до Реєстру споживачів постачальника "останньої надії" не є беззаперечним доказом факту споживання Товариством природного газу, поставленого Компанією в спірний період на тимчасово окуповану територію Луганської області.
31. У зв'язку з цим апеляційний суд правильно зазначив про те, що АТ "Луганськгаз" вчиняло всі можливі дії, спрямовані на припинення транспортування природного газу на територію Луганської області, у зв'язку із втратою відповідачем фактичного контролю над усіма своїми основними засобами (газопроводи, обладнання тощо) через військову агресію російської федерації проти України, проте Оператор ГТС продовжив транспортування природного газу на територію Луганської області, а Компанія віднесла об'єм поставленого природного газу до портфеля постачальника "останньої надії", що не узгоджується з такими фундаментальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність.
32. Водночас Верховний Суд зауважує, що саме по собі посилання судів першої та апеляційної інстанцій на ненадання позивачем належних доказів того, що поставлений на територію Луганської області в спірний період природний газ споживався саме Товариством (з посиланням на направлений Міністерству енергетики України, НКРЕКП і Кабінету Міністрів України лист ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" від 27.02.2023 № ТОВВИХ-23-2442) як одну з підстав для відмови в позові не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки хоча спочатку місцевий господарський суд зазначив про ці обставини як підставу про відмову в позові, проте в підсумку мотивувальна частина оскаржуваних рішення та постанови містить обґрунтування недопустимості постачання природного газу на тимчасово окуповані території України (всупереч законодавчій забороні), зокрема Компанія мала припинити постачання природного газу відповідачу ще до 01.07.2022, чого постачальником вчинено не було, що узгоджується з правовими висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, сформульованими в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.
33. Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
34. Оскільки постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 ухвалено вже після подання позивачем і третьою особою касаційних скарг у цій справі (20.03.2024), колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційних скарг із метою врахування при вирішенні цього господарського спору висновку Верховного Суду про поширення положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України, правовим наслідком чого є відмова суду першої інстанції в задоволенні позову з підстав порушення Компанією законодавчої заборони поставки природного газу на тимчасово окуповану територію Луганської області.
Щодо касаційних скарг ТОВ "ГПК "Нафтогаз України" (скаржника-1) і ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" (скаржника-2)
35. Позивач і третя особа в поданих касаційних скаргах посилаються на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме:
якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
суд не дослідив зібрані у справі докази;
суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
36. Із мотивів, наведених у пунктах 22- 34 цієї постанови, колегія суддів відхиляє доводи скаржника-1 про неврахування апеляційним судом: 1) висновку щодо застосування положень Кодексу ГТС і пункту 1 розділу VI Правил у подібних правовідносинах (у контексті необхідності визнання належними доказами: наданої позивачем інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (форма № 10); витягу з інформаційної платформи оператора ГТС щодо фактичних обсягів споживання природного газу споживачем; відомості з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом (надається у виді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС), позаяк об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ/оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора ГТС та надані споживачу оператором ГРМ відповідно до умов типового договору), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 904/2867/22, від 26.07.2023 у справі № 913/242/22; 2) висновку щодо застосування положень статті 204 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті дотримання судом презумпції правомірності правочину), викладеного в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, оскільки об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (схожий висновок викладено у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 (пункти 9.27, 9.28), від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23 (пункт 43), від 16.08.2024 у справі № 925/80/23 (пункт 35)).
Ураховуючи фактичне пріоритетне врахування судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні цього спору зазначеної вище правової позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в подібних правовідносинах, колегія суддів відхиляє помилкові посилання скаржника-1 на обґрунтування своїх заперечень на висновки, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 904/2867/22, від 26.07.2023 у справі № 913/242/22.
37. Крім того, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
38. Так, у зазначених скаржником-1 справах № 904/2867/22 і № 913/242/22, предметом позову в яких було стягнення заборгованості за спожитий природний газ, поставлений бюджетним установам постачальником "останньої надії", судами не було встановлено обставин неможливості поставки природного газу на тимчасово окуповану територію України.
Адже у наведених позивачем справах постачання природного газу відбувалося до 24.02.2022, тобто ще до тимчасової окупації території Луганської області внаслідок військової агресії російської федерації проти України, а періодом виникнення заборгованості бюджетних установ є листопад-грудень 2021 року, що виключає подібність правовідносин у справах №№ 904/2867/22, 913/242/22 і в цій справі з огляду на особливе правове регулювання спірних правовідносин, що зумовлено поширенням на них дії положень абзацу 1 частини 2 статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції, чинній з 07.05.2022), якими заборонено переміщення товарів (робіт, послуг) з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі й постачання Компанією природного газу трубопровідним транспортом.
39. Разом із тим суд касаційної інстанції відхиляє аргументи скаржника-1 про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду щодо визнання належними певних доказів (інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (форма № 10); витягу з інформаційної платформи оператора ГТС щодо фактичних обсягів споживання природного газу споживачем; відомостей з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом (надається у виді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС)), позаяк такі аргументи позивача зводяться передусім до переоцінки доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
40. Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника-2 про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень статті 204 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті дотримання судом презумпції правомірності правочину), викладеного в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, оскільки за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в цій господарській справі та зазначених цивільних справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних з правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаного правового висновку як нерелевантного для вирішення цього господарського спору.
Так, у справі № 6-78цс13, про яку зазначає третя особа, позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі мотивовані порушенням статті 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки оспорювані договори не містять усіх істотних умов договору. Направляючи цивільну справу на новий розгляд, Верховний Суд України виходив із того, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, проте судами залишено поза увагою вимоги статті 3 Цивільного процесуального кодексу України та статті 15 ЦК України та не встановлено, чи дійсно порушуються права позивачів у зв'язку з відсутністю в договорах оренди зазначених умов, їх істотності, а також не з'ясовано, в чому саме полягає порушення законних прав позивачів.
У свою чергу в справі № 6-806цс16 (предмет позову - визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та іпотеки, припинення обтяжень нерухомого майна) позовні вимоги обґрунтовувалися порушенням інтересів неповнолітньої особи. Верховним Судом України сформовано правову позицію, відповідно до якої норми статті 177 Сімейного кодексу України, статті 16 Закону України "Про охорону дитинства" та статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", які передбачають необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.
Однак, зважаючи на те, що місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову передусім із підстав недопустимості постачання позивачем у спірний період природного газу на тимчасово окуповану територію України, тобто всупереч законодавчій забороні, запровадженій статтею 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції, чинній з 07.05.2022), скаржник-2 жодним чином не довів і не обґрунтував того, як врахування викладеного в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 висновку щодо необхідності дотримання судом презумпції правомірності правочину може вплинути на вирішення цього господарського спору та спростувати наведений вище висновок суду першої інстанції, покладений в основу оскаржуваного рішення.
41. Зважаючи на те, що наведені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, а колегія суддів дійшла висновку про необхідність врахування в порядку частини 4 статті 300 цього Кодексу при вирішенні цього господарського спору висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про поширення положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України, викладеного в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, правовим наслідком чого є обґрунтована відмова суду в задоволенні позову саме з підстав порушення Компанією законодавчої заборони поставки природного газу на тимчасово окуповану територію Луганської області, то наведене виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваних рішення та постанови.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України
42. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
43. У пункті 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц викладено такий висновок щодо застосування норми пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України:
"У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися".
Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19 та від 13.04.2021 у справі № 910/17693/19 (пункт 25).
44. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитися в пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
45. Оскільки спірні правовідносини, пов'язані з постачанням Компанією природного газу на тимчасово окуповану територію Луганської області всупереч законодавчій забороні, вичерпно врегульовано положеннями пункту 7 частини 1 статті 11, пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 та статей 13, 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції, чинній із 07.05.2022), колегія суддів із мотивів, детально наведених у пунктах 22- 34 цієї постанови, відхиляє передчасні доводи скаржників про необхідність формування Верховним Судом як висновку щодо питання застосування норм статті 15 Закону України "Про ринок природного газу", пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, пункту 1 розділу VІ Правил у подібних правовідносинах (щодо алгоритму функціонування інформаційної платформи відповідно до нормативних актів, законність закріплення таких споживачів за постачальником "останньої надії" та питання щодо можливості укладення типового договору), так і висновку щодо питання застосування положень статті 204 ЦК України, частини 3 статті 15 Закону України "Про ринок природного газу", пункту 9 глави 2 розділу III та абзаців 10- 12, 14 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, пунктів 1, 2 постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501, позаяк наведеними скаржниками нормами спірні правовідносини не регулюються.
46. Таким чином, зазначена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави (схожий висновок про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку щодо питання застосування наведеної скаржником норми права викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 916/1852/20, від 11.01.2022 у справі № 924/1263/19, від 05.07.2022 у справі № 904/7077/20, від 15.11.2022 у справі № 916/596/21, від 28.02.2023 у справі № 910/13661/21, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 07.11.2023 у справі № 910/3733/23, від 23.01.2024 у справі № 904/1270/22, від 14.05.2024 у справі № 904/2130/23, від 08.10.2024 у справі № 912/2326/23, від 12.11.2024 у справі № 922/5494/23, від 25.02.2025 у справі № 916/5340/23, від 30.09.2025 у справі № 910/19501/23).
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України
47. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник-1 посилається на відсутність дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, які підтверджували факт постачання природного газу, зокрема відомості із інформаційної платформи Оператора ГТС, натомість взяли до уваги отримані відповідачем два сертифікати Торгово-промислової палати України, які є неналежними доказами.
48. Дійсно, в розумінні пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є передбачене пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.
49. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
50. Таким чином, за змістом положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
51. Натомість зміст касаційної скарги Компанії переконливо свідчить про те, що доводи позивача зводяться передусім до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але скаржник-1 при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
52. За таких обставин, а саме за відсутності підтвердження будь-якої з інших підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника-1 про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів.
53. Що стосується аргументів скаржника-1 про те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, то колегія суддів наголошує на тому, що зміст поданої позивачем касаційної скарги свідчить про те, що скаржник-1 лише зазначає про таке порушення судами норм процесуального права, однак не зазначає які ж саме докази, прийняті судами як належні, є недопустимими в розумінні положень статті 77 ГПК України, та жодним чином не обґрунтовує отримання відповідних доказів із порушення закону.
54. Таким чином, зазначена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.
55. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
56. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
57. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
58. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
59. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам із урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позову, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
60. Зважаючи на те, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в зв'язку з його необґрунтованістю відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України, а наведені позивачем і третьою особою підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг і скасування оскаржуваних рішення та постанови.
Розподіл судових витрат
61. Судовий збір за подання касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Луганської області від 28.11.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 у справі № 913/265/23 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай