Єдиний унікальний номер справи: 766/10416/24
Номер провадження: 22-ц/819/311/26
18 березня 2026 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Приходько Л. А.,
суддів: Базіль Л. В.,
Радченка С. В.,
секретар Андреєва В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Херсоні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 листопада 2025 року у складі головуючого судді Шестакової Я.В., повний текст рішення складено 07 листопада 2025 року,
встановив:
01 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, вимоги якого були збільшені позивачем під час розгляду справи.
Позов мотивовано тим, що з 03 лютого 2022 року він перебував у трудових відносинах з КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР, працюючи на посаді інженера з комплектації устаткування й матеріалів.
31 жовтня 2023 року він звільнився, але повного розрахунку із заробітної плати та інших виплат у день звільнення відповідачем не здійснено, вказуючи на те, що при звільненні йому не була виплачена заборгованість із заробітної плати за період з березня по жовтень 2022 року, не зважаючи на те, що трудові відносини з ним в цей період не припинялися.
Також вказував на те, що йому не виплачена заборгованість з доплати за виконання обов'язків головного інженера відповідно до наказу №297-к від 19 вересня 2022 року яким на період відпустки головного інженера ОСОБА_2 з 26 вересня 2022 року по 19 листопада 2022 року на нього були покладені обов'язки головного інженера з доплатою 50% посадового окладу головного інженера.
За період з 01 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року з урахуванням отриманої заробітної плати, відповідно до виписки АБ «Укргазбанк», загальна сума заборгованості із заробітної плати, яка не була виплачена відповідачем становить 106722.66грн.
Розмір доплати за виконання обов'язків головного інженера за період з 26 вересня 2022 року по 19 листопада 2022 року, яку відповідач повинен був йому виплатити становить 20616.24грн.
У зв'язку із невиплатою належних йому при звільненні сум у строки визначені статтею 116 КЗпП України відповідач, відповідно до вимог статті 117 КЗпП України має сплатити йому середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01 листопада 2023 року по 01 травня 2024 року у розмірі 142103.00грн.
Посилаючись на викладене остаточно просив суд стягнути з КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР на його користь заробітну плату за період роботи з березня 2022 року по листопад 2022 року у розмірі 127338,90 грн без вирахування податків та інших обов'язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 листопада 2023 року по 01 травня 2024 року в розмірі 142103,00 грн.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 07 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР на користь ОСОБА_1 не виплачену заробітну плату з березня 2022 року по листопад 2022 року (а саме за: березень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року) у розмірі 127338 (сто двадцять сім тисяч триста тридцять вісім) гривень 90 копійок, з подальшим вирахуванням із вказаної суми податків та обов'язкових платежів та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 листопада 2023 року по 01 травня 2024 року в розмірі 127338 (сто двадцять сім тисяч триста тридцять вісім) гривень 90 копійок, з подальшим вирахуванням із вказаної суми податків та обов'язкових платежів.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що позивач перебував у трудових відносинах з КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР на посаді інженера з комплектації устаткування й матеріалів, посадовий оклад за штатним розписом становив 22 500,00 грн. Відповідачем не заперечується факт виплати позивачу заробітної плати у березні, травні та червні 2022 року, а також факт відсутності повної виплати заробітної плати за спірний період. Крім того, у вересні, жовтні та листопаді 2022 року позивач виконував обов'язки головного інженера з оплатою 50 % посадового окладу, що також не заперечується відповідачем.
Не виплатою позивачу заробітної плати на умовах, визначених трудовим договором відповідно до статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідач порушив трудові права позивача, зокрема на оплату праці.
При цьому, військова агресія РФ проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли, не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов'язку з оплати праці працівників, враховуючи те, що роботодавцем не було зупинено чи припинено діяльність юридичної особи, не було призупинено дію трудового договору з позивачами, не було запроваджено простій та не визначено певних особливостей виконання працівниками своїх обов'язків на час воєнного стану.
Вказані вище обставини можуть бути підставами для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати, проте не звільняють його від обов'язку виплати заробітної плати.
Також суд врахував, що відповідачем не спростована об'єктивна неможливість здійснювати нарахування та виплату заробітної плати позивачам за спірний період.
Суд встановив, що заборгованість із заробітної плати за період з березня 2022 року по листопад 2022 року (а саме за березень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року) з урахуванням розміру посадового окладу позивача 22500.00грн становить 135 000,00грн.
Розмір доплати за виконання позивачем обов'язків головного інженера становить 14727,25 грн.
Загальний розмір заборгованості із заробітної плати за період з березня 2022 року по листопад 2022 року становить 149727,25 грн.
Позовні вимоги про стягнення заробітної плати судом першої інстанції задоволені в межах заявлених позовних вимог у розмірі 127338,90 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, суд вказував на те, що в силу вимог статей 116, 117 КЗпП України, відповідач не виплативши позивачу при звільненні всі суми, що належать останньому йому від підприємства при відсутності спору про їх розмір повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Розмір середнього заробітку, визначений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 02 лютого 1995 року № 100, за період з 01 листопада 2023 року по 01 травня 2024 року становить 142 103,00 грн.
При цьому враховувавши характер заборгованості по заробітній платі, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 127338,90грн., зазначивши, такий саме такий розмір середнього заробітку є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи.
Відхиляючи клопотання представника відповідача про застосування до позовних вимог наслідків спливу спеціального строку позовної давності суд вказував на те, що позивач звернувся до суду із позовом в межах строку позовної давності, так як про порушене право дізнався 22 квітня 2024 року.
08 січня 2026 року представник КП «Херсонського комунального транспортного сервісу» ХМР Юріна А.Р. подала, сформувавши в системі «Електронний суд», апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
Підставами апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції заявник зазначає: порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підприємством було повідомлено ОСОБА_1 про всі належні йому виплати при звільненні, що вбачається з наказу №129-к від 16 жовтня 2023 року, та відповідно проведено повний розрахунок в день звільнення, що не заперечується позивачем та вбачається з матеріалів справи. Фактичний розрахунок проведено з позивачем 31 жовтня 2023 року і саме з цього часу позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав і саме з цього часу почався перебіг встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду.
У зв'язку із цим вважає, що висновок суду про звернення позивача до суду в межах строку позовної давності помилковим.
Також вказує на те, що заробітна плата, це щомісячна виплата, а отже за кожною такою виплатою має застосовуватися окремий строк звернення до суду, а отже строк для звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати за листопад 2022 року сплив у березні 2023 року. Позивач знав про невиплату йому заробітної плати у спірний період та мав можливість реалізувати своє право на звернення до суду.
Відповідно до вимог статті 117 КЗпП України визначальним для вирішення питання про застосування відповідальності, передбаченої цією нормою, є встановлення судом вини роботодавця в непроведені повного розрахунку з працівником в день звільнення.
Судом не враховано, що невиконання підприємством обов'язків передбачених законодавством про працю, у тому числі невиплату позивачу заробітної плати за березень- жовтень 2022 року, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин, а саме збройної агресії рф проти України, введення воєнного стану в Україні , відсутності доступу та/або знищення активів (основних засобів та документів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємством в повному обсязі, повного знищення документації.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вказуючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Під час розгляду справи представник КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР Юріна А.Р., приймаючи участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримала за обставинами викладеними у скарзі просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
Позивач, який належним чином повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності не заявляв, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, які не з'явилися у судове засідання, оскільки їх явка обов'язковою не визнавалась, доказів поважності причин неявки у судове засідання не надано, а відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце її розгляду не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду вказаним вимогам відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР з 03 лютого 2022 року, працюючи на посаді інженера з комплектації устаткування й матеріалів (наказ КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР № 68-к від 02 лютого 2022 року).
Наказом КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР №297-к від 19 вересня 2022 року виконання обов'язків головного інженера ОСОБА_2 на період перебування останнього у відпустці з 26 вересня 2022 року по 19 листопада 2022 року покладено на інженера з комплектації устаткування й матеріалів ОСОБА_1 за його згодою, поряд з його основними обов'язками, з доплатою 50 % посадового окладу головного інженера.
31 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади інженера з комплектації устаткування й матеріалів на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України за угодою сторін, з виплатою компенсації за невикористану частину основної щорічної відпустки за період з 03 лютого 2022 року по 02 лютого 2023 року в кількості 5 календарних днів, за період з 03 лютого 2023 року по 31 жовтня 2023 року в кількості 18 календарних днів (наказ №129-к від 16 жовтня 2023 року), про що зроблений відповідний запис в трудовій книжці.
Згідно довідки Пенсійного фонду України (форма ОК-5) та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб- платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору з березня 2022 року по жовтень 2022 року заробітна плата ОСОБА_1 відповідачем не нараховувалась. Розмір нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати у лютому 2022 року становить 20250.00грн, на яку нараховано сума податку у розмірі 3645.00грн та сума військового збору - 303.75грн.
Відповідно до штатного розпису КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР, затвердженого 01 серпня 2022 року, розмір окладу інженера з комплектації устаткування й матеріалів становить 22500,00 грн., розмір окладу головного інженера - 24000.00грн.
З наданих відповідачем заробітних/платіжних відомостей вбачається, що КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР на картковий рахунок ОСОБА_1 здійснено перерахунок заробітної плати:
-за період з 01 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року -16301.25грн (платіжна відомість №36 від 15 березня 2022 року);
-за період з 01 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року - 10349.99 грн (платіжна відомість №45 від 23 травня 2022 року);
-за період з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року -18112.50грн (платіжна відомість №46 від 30 червня 2022 року).
22 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР із заявою про виплату йому заборгованості із заробітної плати за березень -жовтень 2022 року та доплати відповідно до наказу від 19 вересня 2022 року №297-к.
У зв'язку із відсутністю відповіді на зазначене вище звернення 27 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з повторною заявою.
Відомості щодо наявності відповідей на вказані звернення в матеріалах справи відсутні.
Частинами першою, четвертою та п'ятою статті 43 Конституції України встановлено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п'ятій статті 97 КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»).
Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.
За приписами статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
За змістом статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по цей день.
У пункті 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У Прикінцевих положеннях (пункт 2) Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» закріплено, що «під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»
Статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку обставин непереборної сили. Виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов'язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.
Отже, положення частини першої статті 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення роботодавця від обов'язку виплатити працівнику невиплачену заробітну плату.
КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР розташоване в м. Херсон, яке, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року №376, з 01 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року перебувало на тимчасово окупованої Російською Федерацією території, з 11 листопада 2022 року по 01 травня 2023 року на території можливих бойових дій, а з 01 травня 2023 року на території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
В період тимчасової окупації КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР діяльність юридичної особи не було зупинено чи припинено, не було призупинено дію трудових договорів з працівниками, не було запроваджено простій та не визначено певних особливостей виконання працівниками своїх обов'язків на час воєнного стану.
З матеріалів справи вбачається, що в період тимчасової окупації м. Херсона ОСОБА_1 продовжував виконувати свої посадові обов'язки, додатково, на період з 26 вересня 2022 року по 19 листопада 2022 року на позивача було покладено виконання обов'язків головного інженера, підприємством за цей період була частково виплачена заробітна плата: за квітень 2022 року - 10349.99грн та травень 2022 року - 18112.5грн.
Проте заробітна плата за березень, червень, липень, серпень, вересень та жовтень 2022 року позивачу не нарахована та не виплачена.
Також позивачу не нарахована та не виплачена відповідно до наказу №297-к від 19 вересня 2022 року доплата у розмірі 50% окладу головного інженера за період з 26 вересня 2022 року по 19 листопада 2022 року за виконання обов'язків головного інженера.
Факт не нарахування та невиплати позивачу вказаних платежів відповідачем не заперечується.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР порушило трудові права позивача на оплату праці, яка мала бути виплачена на умовах, визначених трудовим договором відповідно до статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Також суд правильно зазначив, що військова агресія РФ проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли, не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов'язку з оплати праці працівників, враховуючи те, що роботодавцем не було зупинено чи припинено діяльність юридичної особи, не було призупинено дію трудового договору з позивачами, не було запроваджено простій та не визначено певних особливостей виконання працівниками своїх обов'язків на час воєнного стану.
Апеляційна скарга жодних доводів щодо визначеного судом, в межах заявлених позовних вимог, розміру заборгованості із заробітної плати за період з березня по листопад 2022 року, що підлягає стягненню з КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР на користь позивача, у загальній сумі 127338,90 грн, не містить.
Оскільки відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду в цій частині не переглядається.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 01.07.2022 №2352-IX) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
У цій справі позивач звернувся до суду 01 липня 2024 року із позовом, в тому числі, про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 01 березня 2022 року по 19 листопада 2022 року.
А отже до вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 01 березня 2022 року по 19 липня 2022 року застосуванню підлягає стаття 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Щодо стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 19 липня 2022 року по 19 листопада 2022 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Конституційний суд виходив з того, що установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Згідно з частиною сьомою статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом. Роботодавець зобов'язаний регулярно й своєчасно виплачувати заробітну плату та інші належні працівникові виплати протягом усього періоду дії трудових відносин. Конституційна гарантія своєчасного одержання винагороди за працю охоплює весь період дії трудових відносин. До моменту припинення трудових відносин зобов'язання роботодавця щодо виплати заробітної плати є таким, що триває.
В рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 викладена юридична позиція, згідно з якою, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, порушення зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, сам по собі обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються. Заборгованість із заробітної плати та інші належні працівникові виплати мають бути виплачені роботодавцем працівникові при звільненні.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що і з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже законодавець пов'язує початок перебігу строку звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні з днем одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а не з датою звільнення працівника.
Оскільки матеріали справи не містять жодних відомостей про вручення ОСОБА_1 роботодавцем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на момент звернення позивача з цим позовом до суду 01 липня 2024 року строк звернення до суду визначений статтею 233 КЗпП України не сплив.
При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення початку перебігу строку для звернення до суду - 22 квітня 2024 року, тобто з дати звернення ОСОБА_1 до колишнього роботодавця із заявою щодо не проведення з ним повного розрахунку при звільненні (невиплати належної йому заробітної плати за період березень- жовтень 2022 року та доплати за виконання обов'язків головного інженера), яка свідчить про необізнаність позивача щодо нарахованих йому сум, що підлягали виплаті при звільненні.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач був письмово повідомлений про належні йому виплати про звільнення, оскільки був ознайомлений з наказом №129-к від 16 жовтня 2023 року, в якому зазначені всі належні йому виплати при звільненні колегія суддів відхиляє.
Так, відповідно до наказу №129-к від 16 жовтня 2023 року ОСОБА_1 з 31 жовтня 2023 року звільнений з посади інженера з комплектації устаткування й матеріалів на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України за угодою сторін, з виплатою компенсації за невикористану частину основної щорічної відпустки за період з 03 лютого 2022 року по 02 лютого 2023 року в кількості 5 календарних днів, за період з 03 лютого 2023 року по 31 жовтня 2023 року в кількості 18 календарних днів.
Тобто вказаний наказ містить у собі лише приписи щодо звільнення позивача із займаної посади та щодо виплати йому компенсації за невикористану частину основної щорічної відпустки за відповідні періоди. При цьому жодних відомостей щодо сум, нарахованих та виплачених ОСОБА_1 при звільненні вказаний наказ не містить. А отже наказ №129-к від 16 жовтня 2023 року не можна вважати письмовим повідомленням працівника про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Встановивши, що в день звільнення позивачу не були виплачені всі суми, що належать йому від підприємства, зокрема заборгованість із заробітної плати за період з березня по листопад 2022 року суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав, визначених статтею 117 КЗпП України для стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки.
Розмір середнього заробітку визначений судом з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого1995 року № 100, в межах позовних вимог за період з 01 листопада 2023 року по 01 травня 2024 року та часткового задоволення позовних вимог апелянтом не оспорюється.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом, що невиконання підприємством обов'язків передбачених законодавством про працю, у тому числі невиплату позивачу заробітної плати за березень-жовтень 2022 року, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин, а саме збройної агресії рф проти України, введення воєнного стану в Україні, відсутності доступу та/або знищення активів (основних засобів та документів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємством в повному обсязі, повного знищення документації, колегією суддів відхиляються, оскільки відповідачем не надано жодного доказу наявності об'єктивних обставин, які унеможливлювали виплатити позивачу всі належні позивачу суми у день його звільнення 31 жовтня 2023 року, майже через рік після деокупації м. Херсона.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду та зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог закону, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, надана правильна оцінка наявним у справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
Розподіл судових витрат в порядку частини тринадцятої статті 141 ЦПК України не здійснюється у зв'язку із залишенням апеляційної скарги Херсонської міської ради без задоволення.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 24 березня 2026 року.
Головуючий Л. А. Приходько
Судді: Л. В. Базіль
С. В. Радченко