79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
19.03.2026 Справа № 914/2745/22(914/1344/25)
Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМАРКА», Львівська область, м. Самбір
до відповідача: Приватної агрофірми «Відродження», с. Мильчиці
про визнання недійсним договору та стягнення 441 650,00 грн. заборгованості
в межах провадження у справі №914/2745/22
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Суффле Агро Україна», с. Крупець, Шепетівський (Славутський) район, Хмельницька область
про банкрутство: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРОМАРКА» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447)
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Мацієвська І.В.
за участю ініціюючого кредитора ТОВ «Суффле Агро Україна»: Стельмах Ю.М.
2 листопада 2022 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Суффле Агро Україна» у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРОМАРКА» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447) .
Ухвалою суду від 07.11.2022 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Суффле Агро Україна» про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОМАЙЗ» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447) - прийнято до розгляду. Підготовче засідання суду призначено на 23.11.2022.
Ухвалою суду від 14.12.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРОМАРКА»(81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447); визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Суффле Агро Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРОМАРКА» у розмірі 2 139 810,00 грн, з яких: 1 410 000,00 грн - основного боргу, 705 000,00 грн - штрафних санкцій, 24 810,00 грн - судового збору; введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРОМАРКА» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447) строком на сто сімдесят календарних днів; призначено розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРОМАРКА» арбітражного керуючого Микитюка Анатолія Івановича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1335 від 19.07.2013, поштова адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Залізнична, 3/28). Підготовче засідання суду призначено на 25.01.2023.
Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРОМАРКА» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447) у встановленому законодавством порядку.
Постановою суду від 18.09.2024 клопотання розпорядника майна арбітражного керуючого Микитюка А.І. від 12.10.2023 про затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат задоволено; затверджено звіт розпорядника майна арбітражного керуючого Микитюка А.І. про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за період 14.12.2022 по 30.09.2023 в сумі 191 922,00 грн; сплачено арбітражному керуючому Микитюку Анатолію Івановичу (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1335 від 19.07.2013, адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Залізнична, 3/28), ідентифікаційний код НОМЕР_1 , на р/р НОМЕР_2 в АТ «КБ «Приватбанк» основну грошову винагороду за виконання повноважень розпорядника майна боржника у справі №914/2745/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Євромарка» в розмірі 60 300,00 грн, за рахунок коштів авансованих ТОВ «Суффле Агро Україна» на депозитний рахунок Господарського суду Львівської області, згідно з платіжним дорученням №8321 від 18.10.2022; припинено процедуру розпорядження майном Товариством з обмеженою відповідальністю “Євромарка» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447); припинено повноваження розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю “Євромарка» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447) - арбітражного керуючого Микитюка Анатолія Івановича (свідоцтво про право на здійснення діяльності (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1335 від 19.07.2013; адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Залізнична, 3/28); визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю “Євромарка» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447); відкрито ліквідаційну процедуру Товариства з обмеженою відповідальністю “Євромарка» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447); призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю “Євромарка» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447) арбітражного керуючого Микитюка Анатолія Івановича (свідоцтво про право на здійснення діяльності (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1335 від 19.07.2013; адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Залізнична, 3/28), ідентифікаційний код НОМЕР_1 .
Офіційно оприлюднено на веб-сайті Касаційного господарського суду у складі Верховного суду повідомлення про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю “Євромарка» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447) банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Хід розгляду справи викладено в відповідних ухвалах суду.
Справа №914/2745/22 перебуває на стадії ліквідаційної процедури.
28.04.2025 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМАРКА» подало позовну заяву до відповідача Приватної агрофірми «Відродження» про визнання недійсним договору та стягнення 441 650,00 грн. заборгованості.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.04.2025, справу №914/2745/22(914/1344/25) передано судді Чорній Л.З., в провадженні якої перебуває справа №914/2745/22 про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМАРКА».
Ухвалою суду від 02.05.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМАРКА» до відповідача Приватної агрофірми «Відродження» про визнання недійсним договору та стягнення 441 650,00 грн. заборгованості прийнято до розгляду в межах провадження справи №914/2745/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМАРКА», справу призначено до розгляду на 04.06.2025.
В судове засідання від 04.06.2025 сторони з'явилися.
Представником відповідача 21.05.2025 через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву за вх.№13398/25, яким проти позовних вимог заперечила повністю. Ліквідатором ТОВ «Євромарка» арбітражним керуючим Микитюком А.І. через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив. Відповідачем 03.06.2025 подано заперечення на відповідь на відзив, якими просить відмовити у задоволенні позову.
30.05.2025 року позивачем через систему «Електронний суд» подано заперечення на клопотання відповідача щодо витребування доказів. Відповідачем 03.06.2025 року подано заява щодо заперечень позивача проти клопотання відповідача про витребування доказів.
ТОВ «Євромарка» 04.06.2025 через систему «Електронний суд» подано додаткові пояснення.
В судове засідання від 23.07.2025 сторони не з'явилися. Відповідачем через систему «Електронний суд» подано клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з документами, які надійшли до суду на вимоги ухвали від 04.06.2025. Позивачем через систему «Електронний суд» подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.
В судове засідання від 20.08.2025 сторони з'явилися. Відповідачем через систему «Електронний суд» 19.08.2025 подано додаткові пояснення. Представником позивача усно заявлено клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з документами, які надійшли від Львівської митниці на виконання вимог ухвали суду та додатковими поясненнями відповідача.
В судове засідання від 22.10.2025 сторони з'явилися. Відповідачем через систему «Електронний суд» 21.10.2025 подано заперечення на додаткові пояснення позивача.
В судове засідання від 17.12.2025 сторони не з'явилися. Відповідачем через систему «Електронний суд» 16.12.2025 подано заперечення на додаткові пояснення позивача.
В судове засідання від 04.03.2026 сторони з'явилися. Надали усні пояснення по суті спору.
Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 04.03.2026, розгляд справи відкладено на 19.03.2026.
У судове засідання 19.03.2026 позивач не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Представник відповідача у судове засідання з'явився, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
У судовому засіданні 19.03.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиції сторін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 30.01.2023 ТОВ «ЄВРОМАРКА» здійснило оплату на банківський рахунок ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» в сумі 295 000,00 гривень із наступним призначенням платежу: Оплата за пшеницю, згідно договору №30/01/2023-1 від 30.01.2023р. без ПДВ. 14.02.2023 року ТОВ «ЄВРОМАРКА» здійснило оплату на банківський рахунок ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» в сумі 142 000,00 гривень із наступним призначенням платежу: Оплата за пшеницю, згідно договору №30/01/2023-1 від 30.01.2023 без ПДВ. Крім того, 16.02.2023 ТОВ «ЄВРОМАРКА» здійснило оплату на банківський рахунок ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» в сумі 4 650,00 гривень із наступним призначенням платежу: Оплата за пшеницю, згідно договору №30/01/2023-1 від 30.01.2023р. без ПДВ. Всього сплачено 441 650,00 гривень. На вимогу ліквідатора Микитюка А.І., ПА «ВІДРОДЖЕННЯ», як на правову підставу для отримання коштів від ТОВ «Євромарка», надав спірний Договір купівлі - продажу №30/01/2023-1 від 30 січня 2023 року та видаткову накладну №1 від 30 січня 2023 року. За умовами спірного Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця пшеницю українського походження, по ціні та в кількості, що буде визначатися у накладних. Відповідно до видаткової накладної №1 від 30 січня 2023 року ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» поставило, а ТОВ «Євромарка» отримало74,856 тонн пшениці вартістю 441 650,00 гривень.
Позивач просить визнати недійсним (фраудаторним) Договір купівлі - продажу №30/01/2023-1 від 30 січня 2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОМАРКА" та ПРИВАТНА АГРОФІРМА «ВІДРОДЖЕННЯ» та застосувати наслідки недійсного правочину та стягнути з ПРИВАТНА АГРОФІРМА «ВІДРОДЖЕННЯ» (ідентифікаційний код юридичної особи 30715003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМАРКА» 441 650,00 грн.
Позивач вважає, що оспорюваний договір є недійсним (в тому числі фраудаторним), з тих підстав, що він укладався із так званим «використанням права на зло». На думку позивача, фактично, поставка пшениці не була здійснена, а Боржник за домовленістю з ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» вирішив в процесі розпорядження майном вивести кошти з рахунку Боржника для унеможливлення розрахунку з кредиторами, які заявили свої вимоги до Боржника.
Відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог посилаючи на те, що з пояснення представника «ЄВРОМАРКА» щодо мети укладення спірного договору, у відповідача як контрагента за договором не виникало причин для сумнівів в укладенні спірного договору, перед укладенням договору представник позивача пояснив, що його укладення зумовлено необхідністю виконання зобов'язань за зовнішньо-економічними договорами, що були ним укладені. Факт вирощування пшениці відповідачем підтверджується Звітами ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду. Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №216622151 підтверджується, що у власності відповідача є чотири зерносклади, зерносушарка та зерноочисний комплекс. Відповідач зазначає, що у судовій практиці, на яку ліквідатор посилається в своєму позові, контрагенти за оспорюваними правочинами були пов'язані між собою, походження товару, що придбавався за такими договорами, не було підтверджене. На думку відповідача, позивачем не наведено жодних належних та допустимих доказів, що дають підстави вважати спірний договір фраудаторним. Відповідач у відзиві вказує, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 50 000,00 грн.
Обставини справи встановлені судом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30 січня 2023 між ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» (продавець) та ТОВ «ЄВРОМАРКА» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №30/01/2023-1, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується у встановлені договором строки передати у власність покупця товар, а покупець прийняти товар та оплатити його вартість у строки, та порядку, передбаченому цим договором.
Відповідно до п. 1.3 договору предметом продажу є пшениця українського походження, по ціні та в кількості, що буде вказана у накладних.
Згідно з п. 2.5 договору покупець здійснює оплату 100% вартості поставленого товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника у відповідності до реквізитів, зазначених у рахунку постачальника, протягом 20-ти банківських днів від дати отримання документів.
30.01.2023 ТОВ «ЄВРОМАРКА» здійснило оплату на банківський рахунок ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» на суму 295 000,00 грн з наступним призначенням платежу: Оплата за пшеницю, згідно договору №30/01/2023-1 від 30.01.2023 без ПДВ. 14.02.2023 ТОВ «ЄВРОМАРКА» здійснило оплату на банківський рахунок ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» в сумі 142 000,00 гривень із наступним призначенням платежу: Оплата за пшеницю, згідно договору №30/01/2023-1 від 30.01.2023 без ПДВ. Крім того, 16.02.2023 ТОВ «ЄВРОМАРКА» здійснило оплату на банківський рахунок ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» в сумі 4 650,00 гривень із наступним призначенням платежу: Оплата за пшеницю, згідно договору №30/01/2023-1 від 30.01.2023 без ПДВ. Всього було сплачено 441 650,00 гривень.
З аналізу п. п. 2.2, 2.3. договору вбачається, що документом, який підтверджує остаточну кількість товару, його вартість та факт передачі Товару від Покупця Продавцю, - підтверджується видатковою накладною.
30.01.2023 відповідачем складено видаткову накладну №1, за якою він передав позивачеві 74,856 тон пшениці. Шляхом підписання вказаної видаткової накладної позивач прийняв 74,856 тон пшениці вартістю 5 900 грн за тону, на загальну суму 441 650 грн. Зі змісту видаткової накладної вбачається, що така складена в межах укладеного між Сторонами договору №30/01/2023-1 від 30.01.2023.
Після отримання товару відповідач отримав оплату за придбаний товар у формі безготівкових переказів на загальну суму 441 650,00 грн (20.01.2023 року платіж на суму 295 000 грн, 14.02.2023 року платіж на суму 142 000 грн., 16.02.2023 року платіж на суму 4650 грн.). У призначення платежу для всіх переказів вказано: «оплата за пшеницю згідно договору №30/01/2023 від 30.01.2023 року».
Враховуючи наведене, відповідач виконав взяті на себе зобов'язання у повному обсязі.
Відповідач посилається на те, що на початку лютого 2025 року отримав від ТОВ «ЄВРОМАРКА» вимогу погашення заборгованості від 04.02.2025 року №2, в якій ліквідатор Микитюк А. І. вимагав у семиденний строк з моменту отримання цієї вимоги перерахувати на банківських рахунок ТОВ «ЄВРОМАРКА» заборгованість у сумі 441 650 грн, яка нібито виникла за Договором №30/01/2023-1 від 30.01.2023 року, так як ліквідатор не встановив документального підтвердження реального здійснення господарської операції за таким договором. У відповідь на вимогу, відповідач повідомив позивача, що зобов'язання за договором виконані, а саме: відповідачем відвантажено позивачеві 74,856 тон пшениці, які останній отримав 30.01.2023. Для підтвердження цього відповідач надав позивачеві копію договору, за яким останній отримав 74,856 тон пшениці на загальну суму 441 650,00 грн та видаткову накладну №1 від 30.01.2023, яка підтверджувала факт отримання такого товару представником ТОВ «АГРОМАРКА».
Позивач вважає, що оспорюваний договір є недійсним (в тому числі фраудаторним), з тих підстав, що він укладався із так званим «використанням права на зло», оскільки фактично, поставка пшениці не була здійснена, а боржник за домовленістю з ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» вирішив в процесі розпорядження майном вивести кошти з рахунку Боржника для унеможливлення розрахунку з кредиторами, які заявили свої вимоги до Боржника. Саме для легалізації безпідставного виведення коштів і був складений спірний правочин та документи на його виконання.
Позивач стверджує, що договір поставки укладено з недобросовісною метою - вивести кошти з рахунку боржника для унеможливлення розрахунку з кредиторами, які заявили свої вимоги до боржника, зважаючи на таке. Основним видом діяльності ТОВ «ЄВРОМАРКА» згідно ЄДР є 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Отже, діяльність Боржника мала б полягати у вирощуванні зернових та олійних культур та їх подальшому продажу, однак предмет договору є абсолютно протилежними Боржник, як вбачається зі змісту оспорюваного договору, закупив у ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» 74,856 тон пшениці. Позивач вважає, що предмет договору є абсолютно нетиповим для Боржника та не має для нього реальної ділової мети, оскільки для здійснення сільськогосподарського циклу виробництва він мав би закуповувати не зерно, а насіння, засоби захисту рослин, добрива, дизельне пальне тощо, тобто те, що необхідно для вирощування зерна. ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» не надано доказів походження товару, його зберігання та транспортування. Зокрема, 74,856 тон пшениці перед поставкою ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» потрібно було б десь придбати та десь зберігати. Крім того, пшеницю потрібно було б кудись відвантажити. При цьому, посилання сторін на склад в с. Биків, Яворівського району, Львівської області не може бути прийнято до уваги, оскільки у ТОВ «Євромарка» ніколи не було права власності чи права користування будь-яким складським приміщенням для зберігання 74 тон пшениці. Позивач зазначає, що вказане підтверджується тим, що в ході ліквідаційної процедури не було виявлено нерухомого майна боржника та підтверджується витягом з реєстру нерухомого майна.
Відповідно до п. 3.1 Договору, якість зерна визначається, лабораторними аналізами проведеними Покупцем під час приймання зерна. Відповідно до статті 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості… Регламент зберігання зерна та продуктів його переробки затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики… Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов'язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки. Відповідно до статті 25 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи. Відповідно до статті 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Види складських документів на зерно передбачені ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»: Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня… Зерновий склад зобов'язаний виписувати окремо складські документи на зерно для партій зерна, що належать різним товарним класам, відповідно до нормативно-правових актів. Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом Міністрів України. Як правило, на зерновому ринку України підприємства використовують складські квитанції на зерно. Позивач вважає, що якість такого товару як зерно має підтверджуватися аналізними картками зернового складу, які складаються сертифікованими лабораторіями. Позивач посилається на те, що сторони не мають жодної аналізної картки зерна, виданої сертифікованою лабораторією, яка б підтверджувала його якість. Під час інвентаризації ліквідатором не було виявлено придбаної у ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» пшениці, а також не виявлено надходження коштів від продажу пшениці.
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог посилається на те, що Приватна агрофірма «Відродження» є юридичною особою, зареєстрованою у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 16.04.2009 року та займається вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11), а також змішане сільське господарство (основний КВЕД 01.50). Для здійснення своєї господарської діяльності Товариство орендує земельні ділянки у Городоцькому районі (в даний час Львівського району) Львівської області (витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права), а також має у власності будівлю, виробничий будинок з господарськими (допоміжними будівлями та спорудами: три зерносклади зерносушарку та зерноочисний комплекс), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №216622151 від 16.07.2020. Про кількість посівних площ, а також про обсяги зібраний з них врожай сільськогосподарські товаровиробники зобов'язані щороку подавати відповідні форми державної статистичної звітності. Так, відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну статистику», респонденти (у тому числі сільськогосподарські підприємства) зобов'язані подавати органам державної статистики достовірну статистичну звітність у строки та за формами, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері статистики. Наказом Державної служби статистики України № 161 від 28.07.2023, яким затверджено перелік форм державних статистичних спостережень на 2024 рік, серед яких - форма №29-сг (річна) «Звіт про виробництво сільськогосподарської продукції», що подається щорічно сільгосптоваровиробниками. Таким чином, подання звітності про посівні площі та обсяги зібраного врожаю є обов'язковим для сільськогосподарських виробників і здійснюється на підставі норм законів України та підзаконних нормативних актів Держстату, а відтак наявність зерна, який відчується таким сільгоспвиробником підтверджується відповідними звітами, що подані ним до Держстату.
Згідно Звіту Відповідача про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2022 року (№4-сг), що був отриманий Державною службою статистики України 06.02.2023 року, під озиму пшеницю Відповідачем у 2022 році було використано 35 га посівної площі, яка перебувала у власності/користуванні ПА «ВІДРОДЖЕННЯ», що спростовує твердження Позивача про відсутність доказів походження товару. Згідно Звіту Відповідача про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2023 року(№4-сг), що був отриманий Державною службою статистики України 06.02.2023 року, під озиму пшеницю Відповідачем у 2023 році використано 45 га посівної площі, яка перебувала у власності/користуванні ПА «ВІДРОДЖЕННЯ», що є підтвердженням реального здійснення Відповідачем сільськогосподарської діяльності. Згідно Звіту Відповідача про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягі і винограду у 2022 році (№29-сг), що був отриманий Державною службою статистики України 28.12.2022 року, Відповідачем у 2022 році зібрано 161 тону врожаю озимої пшениці, що спростовує твердження позивача про відсутність доказів походження проданої за спірним договором пшениці. Факт вирощування пшениці Відповідачем в наступних роках ще в більших обсягах, підтверджується Звітом ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягі і винограду у 2023 році (№29-сг), що був отриманий Державною службою статистики України 02.01.2024 року, Відповідачем у 2023 році було зібрано 299 тон врожаю озимої пшениці.
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №216622151 підтверджується, що у власності відповідача є наступні об'єкти нерухомого майна: чотири зерносклади, зерносушарка та зерноочисний комплекс.
До відзиву на позов відповідачем долучено Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, що підтверджує, що позивач на момент укладення спірного договору має в користуванні за договорами оренди земельні ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва у Городоцькому районі Львівської області.
Вказане підтверджує наявність у відповідача земель, площею, що відповідає обсягам зібраного врожаю пшениці, а також будівель (зерноскладів, зерносушарок, зерноочисного комплексу), які забезпечують очистку зерна, його просушування та зберігання.
Враховуючи наведене відповідачем спростовано твердження позивача про відсутність доказів походження пшениці, що була продана позивачеві та про відсутність доказів зберігання товару відповідачем.
До матеріалів справи долучено митні декларації, в яких є посилання на Звіт №4сг від 30.05.2022 ПА «Відродження», а саме: №23UA209190004732U0 від 30.01.2023 року; №23UA209190007224U8 від 11.02.2023 року; №23UA209190007735U8 від 15.02.2023 року; №23UA209190008622U2 від 18.02.2023 року і сам звіт №4сг від 30.05.2022 року ПА «Відродження», вказане доводить, що при експорті пшениці ТОВ «Євромарка» підтверджувало походження товару.
Позивач у позовній заяві посилається на те, що саме по собі оформлення первинних бухгалтерських документів та навіть відображення їх в обліку не свідчить про здійснення між сторонами господарської операції із поставки товарів, оскільки така господарська операція є дійсною за умови фактичної передачі товару. На думку позивача, відповідачем не надано ні доказів перевезення пшениці, ні доказів визначення її якості, а також не надано рахунку фактури, що є підставою для здійснення оплати.
Відповідач посилається на те, що умовами спірного договору було передбачено перевірку якості придбаного зерна, шляхом проведення лабораторних аналізів зерна, проте такі проводяться з ініціативи покупця і за його рахунок, при цьому не проведення такого аналізу або відсутність довідки про результати такого проведення не може ставити під сумнів реальність проведення господарської операції продажу відповідачем позивачу 74,856 т. пшениці.
Посилання позивача на обов'язковість надання доказів транспортування товарів не підтверджується ні умовами договору, ні нормами чинного законодавства України, умовами договору не обумовлене транспортування товару продавцем до будь-якого місця.
Відповідно до п. 5.9 Договору, Продавець (ПА «ВІДРОДЖЕННЯ») зобов'язується з дня виникнення податкових зобов'язань скласти податкову накладну та надати її Покупцю (ТОВ «Євромарка»), а також зареєструвати ПН в ЄРПН. Пунктом 5.10. Договору передбачено, що строк оплати відповідної суми ПДВ настає з моменту реєстрації ПН.
Пунктом 5.11 Договору сторони передбачили обов'язок Покупця сплатити штраф за нездійснення реєстрації ПН. Позивач звертає увагу суду, що відповідно до розділу 9 Договору, Продавець ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» не платник ПДВ. Позивач вважає, що Погодження в Договорі обов'язку продавця, який не є платником ПДВ, реєструвати податкову накладну та передбачення штрафу за невиконання цього обов'язку свідчить про те, що сторони не мали не мали на меті реально виконувати договір.
Відповідач вказує на те, що така не складалась, оскільки ПА «Відродження» на той час не було платником податку на додану вартість, а наявний пункт у договір не може бути підставою для визнання його недійсним.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).
У пункті 33 постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
У постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з'ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з'ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.
Фактом підтвердження господарської операції за спірним договором згідно з узгодженими сторонами умовами є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції підприємства, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції (пункт 44 постанови Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19).
Такі висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" (далі - ТОВ "Алюпласт Україна") до ТОВ "Тінторетто" про зобов'язання вчинити дії та стягнення грошових коштів і за зустрічним позовом ТОВ "Тінторетто" до ТОВ "Алюпласт Україна" про стягнення грошових коштів зазначено, що самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.
Позивач посилається на те, що частиною 7 ст. 44 КУзПБ передбачено, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна приймають рішення про задоволення вимог поточних кредиторів. ТОВ «Євромарка» здійснило оплату коштів ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» в процедурі розпорядження майном без погодження з розпорядником майна, що суперечить вимогам ч. 7 ст. 44 КУзПБ. Позивач вважає, що вказане додатково підтверджує протиправну мету сторін спірного правочину, оскільки якщо б боржник діяв добросовісно, то він би мав дотримуватись вимог закону щодо погодження з розпорядником майна оплати коштів поточному кредитору.
Стадія розпорядження майна включає в себе систему заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). При цьому, розпорядник майна, відповідно до ч. 10 ст. 44 КузПБ, не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а ч. 11 ст. 44 КУзПБ внормовує, що призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.
У процедурі розпорядження майном господарська діяльність боржника не припиняється. Це початкова стадія банкрутства, спрямована на нагляд та контроль за майном, керівництво підприємства продовжує працювати, але під контролем розпорядника майна, що дозволяє зберегти активи та проаналізувати фінансовий стан. Враховуючи наведене, ТОВ «Євромарка» в період з грудня 2022 року по травень 2023 року не було обмежено у праві здійснення оперативно-господарської діяльності.
Відповідач вказує на те, що у січні 2023 року до відповідача звернувся керівник ТОВ «ЄВРОМАРКА» із пропозицію придбати в Агрофірми зерно пшениці для виконання зобов'язань за зовнішньо-економічними контрактами. Умовами яких була поставка Позивачем зерна пшениці, тобто фактично пшениця придбавалась для її наступного експорту за межі митної території України. Для підтвердження цього, представник відповідача звернувся із адвокатськими запитами у Львівську митниці ДМС України та безпосередньо до позивача, в яких просив надати інформацію чи експортувалось позивачем в період з січня 2023 року по лютий 2023 року за межі митної території України пшениця.
Ухвалою суду від 04.06.2025 клопотання Приватної агрофірми «Відродження» від 28.05.2025 за вх.№14071/25 про витребування доказів задоволено, витребувано у Львівської митниці ДМС України копії митних декларацій, інвойсів та товаротранспортних накладних (СМR), що надавалися митному органу для митного оформлення експорту товару ТОВ «Євромарка» при перевезенні зерна (пшениці) за період січень-березень 2023 року.
25.06.2025 на виконання вимог ухвали Львівська митниця Державної митної служби України надала в електронному вигляді копії митних декларацій за формою ЄАД, інвойсів та товаротранспортних накладних (СМR), які були підставою для митного оформлення Львівською митницею експорту пшениці ТОВ «Євромарка» (код ЄДРПОУ 40531447) у період 01.01.2023 - 31.03.2023.
З наданих декларацій підтверджується позиція відповідача про те, що ТОВ «Євромарка» дійсно з 30.01.2023 року (з дня укладення оспорюваного правочину) експортувало 95,2 т. пшениці, з місцем завантаження м. Мостиська, для підтвердження якого ТОВ «Євромарка» надало довідку №4сг від 30.05.2022 року (звіт про посівні площі ПА «Відродження»).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення.
Відповідно до ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник уклав договір із заінтересованою особою;
боржник уклав договір дарування.
Як встановлено судом, розпорядником майна було обрано спосіб захисту порушених прав у вигляді визнання договору недійсним із застосуванням наслідків такої недійсності (реституція).
Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.
Стаття 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Межі є невід'ємною рисою будь-якого суб'єктивного права. Суб'єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.
Зокрема зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.
За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб'єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб'єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.
Тобто уповноважена особа, маючи суб'єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.
Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб'єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.
Відтак, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
У зв'язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р (II)/2021 у справі №3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
Велика Палата Верховного Суду, кваліфікуючи правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц зробила такий правовий висновок:
"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)".
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною (правова позиція викладена у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19).
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Відтак, сутністю (особливістю) фраудоторних правочинів є угоди/дії однієї особи, спрямовані на шкоду своєму кредиторові, що призводить/може призводити до порушення прав/інтересів такого кредитора.
Поява цієї правової конструкції зумовлена необхідністю надати кредитору - не учаснику угоди додаткового захисту від недобросовісних дій його боржника, які формально відповідають ознакам законності, проте містять ознаки зловживання.
В той же час, статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, придбана за оспорюваним договором пшениця була використана ТОВ «Євромарка» для виконання своїх зобов'язань за експортними договорами, за якими було отримано плату. Придбанням позивачем пшениці у відповідача не завдало шкоди боржнику у справі про банкрутство - ТОВ «Євромарка», а надало можливість отримати валютні надходження, частину яких, згідно наданої самим ліквідатором випискою ТОВ «Євромарка» 17.02.2023 року продавало (виписка від 17.02.2023 року про зарахування коштів від продажу 4 056 Євро).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього їх дослідження, суд встановив, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами підстав для визнання недійсним (фраудаторним) договору купівлі-продажу №30/01/2023-1 від 30 січня 2023, укладеного між ТОВ «ЄВРОМАРКА» та ПА «ВІДРОДЖЕННЯ» та застосування наслідків недійсного правочину.
З огляду на вказані обставини, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою в електронній формі, через підсистему «Електронний суд», таким чином застосуванню підлягає норма ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Судовий збір в розмірі 7 722,20 грн, з врахуванням пониження відповідного розміру ставки судового збору, відповідно до норм ч. 2 ст. 129 ГПК України, слід стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України, оскільки ухвалою суду від 02.05.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМАРКА» про відстрочення сплати судового збору задоволено, відстрочено сплату судового збору позивачу до моменту прийняття рішення у справі.
Керуючись ст.ст. 13, 74, 76-79, 86, 236-241 ГПК України, ст.ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМАРКА» до Приватної агрофірми «Відродження» про визнання недійсним договору та стягнення 441 650,00 грн заборгованості відмовити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМАРКА» (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Степова, буд. 11; код ЄДРПОУ 40531447) в дохід Державного бюджету України 7 722,20 грн судового збору.
Наказ видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складений 24.03.2026.
Суддя Чорній Л.З.