ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.02.2026Справа № 910/14762/25
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери"
до Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни
про стягнення коштів у розмірі 172 591,28 грн,
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери" (далі - позивач, Фірма) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни (далі - відповідач, ФОП) про стягнення коштів у розмірі 172 591,28 грн, з яких: 38 323,20 грн три проценти річних та 133 983,47 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від своєчасного виконання свого обов'язку за договором суборенди нежитлових приміщень № СО-17 від 27.11.2013.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
ФОП Мороз Руслана Олександрівна не скористалась своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та розгляд справи, ухвала від 03.12.2025 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка також була зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: 01054, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДМИТРІВСЬКА, будинок 17-А, квартира 45.
До суду повернулось поштове повідомлення № R067052854579 з відміткою про вручення поштового відправлення 16.12.2025.
Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
27.11.2013 між ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери», як Орендарем, та фізичною особою-підприємцем Мороз Русланою Олександрівною, як Суборендарем, було укладено договір суборенди нежитлових приміщень № СО-17, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірхою І.С. за реєстровим № 2136 (далі - договір суборенди).
Відповідно до п. 2.1. договору суборенди Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування приміщення визначене в п. 1.1. даного Договору, в порядку, передбаченому даним Договором.
Пунктом 1.1. договору суборенди визначено, що «Приміщення» - об'єкт нерухомого майна, а саме: частина нежитлового приміщення, загальною площею 113,7 кв.м., групи приміщень № 24 (в літері А), що розташовані на першому поверсі будинку № 21 по вулиці Лютеранській в місті Києві, що складає: 35,0 кв.м. та перебувають у власності Лавринович С.Г. (надалі - орендодавець) на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корецькою І.С. 17.08.2005 за № 1702 (номер в Державному реєстрі правочинів 778379), зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 12.09.2005 в реєстрову книгу № 64п-142 за № 5448). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 222839380000, номер запису про право власності 3543941, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 13436323, сформованим 26.11.20.13 Державним реєстратором права на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корецькою І.С. (надалі - «Приміщення»).
Відповідно до п. 3.1., договір суборенди набирає чинності з 01 грудня 2013 року і діє до 30 листопада 2023 року або до його розірвання Сторонами в порядку, передбаченому даним Договором.
Згідно з пунктом 2.2. Договору суборенди, Приміщення передається в суборенду за Актом прийому-передачі Приміщення, до якого додається План-схема Приміщення.
Приміщення передається Суборендарю протягом двох робочих днів після виконання Суборендарем зобов'язання передбаченого п. 4.2.2. цього Договору.
Згідно з п. 4.1. Договору суборенди, Орендар зобов'язується передати Приміщення в суборенду Суборендарю протягом 2-ох днів з моменту виконання Суборендарем зобов'язань, передбачених п. 4.2.2. цього Договору. При цьому Сторони підписують Акт прийому-передачі Приміщення.
Відповідно до п. 4.2. Договору суборенди, сторони погодились, що місячний розмір суборендної плати становитиме гривневий еквівалент 35,00 доларів США за 1 (один) квадратний метр Приміщення, переданого в суборенду, але не менше 278,95 грн за 1 юдин) квадратний метр Приміщення.
На суму, що зазначена в п. 4.2. даного Договору суборенди, нараховується податок на додану вартість, за ставкою, передбаченою діючим на момент здійснення платежів законодавством України (п. 4.2.1. Договору суборенди).
У п. 7.1. Договору суборенди, сторони погодилися, що Суборендар використовуватиме приміщення за цільовим призначенням, а саме для розміщення салону краси, роздрібної торгівлі косметичними товарами та туалетними приналежностями, аксесуарами для волосся, продажу безалкогольних напоїв та надання послуг мобільного харчування.
Також, в п. 4.2.2. Договору суборенди сторони погодили, що Суборендар протягом 5-ти календарних днів після підписання цього Договору вносить на користь Орендаря суборендну плату за перший місяць суборенди, що наступає після спливу строку, протягом якого Суборендар звільняється від сплати орендної плати згідно п. 4.3. Договору, а також Гарантій платок у розмірі суборендної плати за один календарний місяць, передбаченому п. 4.2. Договору. За домовленістю Сторін, Гарантійний платіж використовується (А) для погашення заборгованості Суборендаря перед Орендарем у випадку виникнення її в процесі виконання цього Договору, (Б) для оплати вартості суборенди за останній місяць суборенди Приміщень, та (В) для зарахування у рахунок оплати штрафу, передбаченого п. 11.6 цього Договору.
Відповідно до п. 4.2.3. Договору суборенди, суборендна плата нараховується: за перший місяць оренди (місяць, що наступає після спливу строку, протягом якого Суборендар звільняється від сплати орендної плати згідно п. 4.3. Договору) - з першого до останнього числа місяця; за наступні місяці суборенди (за винятком першого та останнього місяців) - з першого до останнього числа місяця; за останній місяць суборенди - з першого числа останнього місяця до дати повернення Суборендарем Приміщень за актом прийому-передачі, у розмірі пропорційно до розміру суборендної плати за повний місяць суборенди.
Пунктом 4.5. договору суборенди передбачено, що розрахунки між Сторонами, відповідно до даного договору здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України, відповідно до офіційного курсу гривні до долару США, який встановлюється НБУ, на момент виставлення Орендарем Суборендарю відповідного рахунку.
Згідно з п. 4.6. договору суборенди, Суборендар сплачує суборендну плату (окрім суборендної плати за перший місяць та суборендної плати за місяці, у рахунок сплати суборендної плати за які зараховується Гарантійний платок, передбачений п. 4.2.2. Договору) авансом щомісячно до 15 числа поточного місяця, на підставі рахунку, що виставляється Орендарем та передається Суборендарю не пізніше 3-го числа поточного місяця.
Окрім суборендної плати Суборендар додатково оплачує (компенсує) Орендарю вартість комунальних та експлуатаційних послуг, що надаються відповідними комунальними службами, зокрема, послуг енергопостачання та водопостачання, теплопостачання та інші витрати, включаючи плату за вивіз сміття, прибирання снігу/льоду, озеленення прибудинкової території, плату за утримання будинку в залежному технічному стані та інші витрати на підставі засобів обліку споживання і лічильників) електроенергії та водоспоживання та відповідних рахунків, виставлених Орендарю відповідними комунальними чи іншими службами.
Відповідно до п. 5.1.1. договору суборенди Орендар має прав на отримання помісячної оплати Вартості суборенди, визначеної даним Договором, на умовах і в порядку, що передбачені Договором.
Пунктом 6.2. договору суборенди передбачено обов'язки Суборендаря, до яких, серед інших, належать: вчасно сплачувати всі платежі, передбачені цим Договором 6.2.2.).
На виконання п. 4.2.2. договору суборенди Суборендар 28.11.2013 сплатив Орендарю платіж в розмірі суборендної плати за перший місяць суборенди та Гарантійний платіж в розмірі 23 499,84 грн.
Враховуючи виконання Суборендарем умов п. 4.2.2. договору 02.12.2013 Сторонами складено Акт прийому-передачі Приміщення, згідно якого Орендар передає, а Суборендар приймає у платне строкове користування за договором суборенди № CO-17 (надалі 27.11.2013 об'єкт нерухомого майна, а саме: частину нежитлового приміщення, групи приміщень № 24 (в літері А), яке розташоване на першому поверсі будинку № 21 по вул. Лютеранській в м. Києві, площею 35,0 кв.м.
Таким чином, фізична особа-підприємець Мороз P.O. на підставі укладеного та посвідченого у нотаріальному порядку Договору суборенди отримала у своє фактичне користування частину нежитлового приміщення в буд. 21 по вул. Лютеранській в м. Києві, площею 35,0 кв.м., строком з 02.12.2013 по 30.11.2023, і відповідно прийняла на себе зобов'язання сплачувати Орендарю суборендну плату у порядку і спосіб, визначені вказаним договором.
30.01.2022 між Орендарем та Суборендарем було укладено Угоду про внесення змін № 15 до договору суборенди № СО-17 від 27.11.2013 (далі - Угода № 15), зокрема, Орендар погодився на 1 (один) рік зменшити розмір раніше визначеної суборендної плати, а саме, відповідно до п. 1.1. Угоди № 15 Сторони домовились п. 4.2. договору суборенди викласти в наступній редакції: « 4.2. Сторони погодились, що місячний розмір суборендної плати починаючи з 01.01.2022 р. по 21.12.2022 р. становитиме 523 (п'ятсот двадцять три) гривні за 1 (один) квадратний метр Приміщення, переданого в суборенду. Починаючи з 01.01.2023 місячний розмір суборендної плати складатиме гривневий еквівалент 35,00 доларів США (тридцяти п'яти доларів США) за 1 (один) квадратний метр Приміщення, переданого в суборенду, але не менше 278,95 (двісті сімдесят вісім гривень дев'яносто п'ять копійок) за 1 (один) квадратний метр Приміщення».
Отже, враховуючи положення пунктів 4.2. та 4.2.1. договору суборенди, з врахуванням змін згідно Угоди № 15, місячний розмір суборендної плати:
протягом 2022 року складав 21 966,00 грн (35,0 кв.м. * 523,00 грн * 20% ПДВ);
а починаючи з 01.01.2023 - 53 755,84 гри (35,0 кв.м. * 35,00 доларів США * 20% ПДВ).
Починаючи з березня 2022 року фізична особа-підприємець Мороз P.O. почала допускати порушення умов договору суборенди в частині належного виконання свого обов'язку щомісячно сплачувати на користь ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» суборендну плату за користування частиною Приміщення, площею 35,0 кв.м.
Так, з березня 2022 року по жовтень 2023 року (включно) відповідач користувалась Приміщенням, проте, не зважаючи на чинність договору не здійснила платежів зі сплати суборендної плати, у зв'язку із чим у неї виникла заборгованість перед позивачем на загальну суму 757 218,40 грн.
Разом з тим, з огляду на наявний у позивача Гарантійний платіж, який було внесено Відповідачкою 28.11.2013 згідно п. 4.2.2. договору в розмірі 23 499,84 грн, він зарахований позивачем в рахунок погашення заборгованості зі сплати суборендної плати за березень 2022 року, а саме в повному розмірі 21 966,00 грн, та частково за квітень 2022 року в розмірі 1 533,84 грн, таким чином розмір заборгованості ФОП Мороз Руслани Олександрівни становив 733 718,56 грн.
Вказані обставини стали підставою звернення Фірми із позовом до Господарського суду міста Києва у листопаді 2023 року про стягнення 906 713,95 грн, з яких: 733 718,56 грн - заборгованість зі сплати суборендних платежів, 139 015,19 грн - пеня, 14 775,46 грн - три проценти річних, 19 204,74 грн - інфляційні втрати (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
За наслідками розгляду вказаного позову Господарським судом міста Києва 10.07.2024 було постановлено рішення в справі № 910/17887/23, яким позов був задоволений частково, а саме стягнуто з Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «ЛАВРИНОВИЧ І ПАРТНЕРИ» 733 718,56 грн заборгованості та 11 005,78 грн судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 апеляційну скаргу ФОП Мороз Р.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/17887/23 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/17887/23 залишено без змін.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 залишене без змін та набрало законної сили 21.11.2024, Господарським судом міста Києва 13.01.2025 були видані відповідні накази про примусове виконання рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/17887/23.
21.01.2025 за заявами ТОВ «ЛФ «Лавринович і Партнери» приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Гненним Д.А. були відкриті виконавчі провадження № 76868246, № 76869711, № 76874476 з примусового виконання (стягнення грошових коштів) рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024, додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 на загальну суму 819 724,34 грн, а відомості про боржника Мороз P.O. внесені до Єдиного реєстру боржників.
У рамках зведеного виконавчого провадження № 76876986 від 21.01.2025 в рахунок погашення заборгованості перед позивачем приватним виконавцем 28.01.2025 було стягнуто грошові кошти у сумі 134 228,75 грн (за рахунок раніше арештованих коштів в порядку забезпечення позову), а відтак, залишок заборгованості відповідача перед Фірмою склав 685 495,59 грн.
Ухилення ФОП Мороз P.O. від сплати заборгованості в розмірі 685 495,59 грн стало підставою звернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери" із цим позовом до суду, в межах якого Фірма просить стягнути з відповідача 38 323,20 грн три проценти річних та 133 983,47 грн інфляційні втрати, розраховані за період з 01.01.2024 по 27.11.2025.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Таким чином, судовим рішенням, що набрало законної сили, було встановлено, що ФОП Мороз Руслана Олександрівна має обов'язок перед Фірмою зі сплати заборгованості з суборендної плати у розмірі 7 33 718,56 грн, який відповідачем було прострочено.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спір між сторонами виник до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
У рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 910/17887/23 від 10.07.2024 було встановлено, що вимога про сплату відповідачем заборгованості в спірний період складена позивачем 23.11.2023 за № 23/11-01. Строк виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором суборенди у спірний період настав після вимоги позивача, яка була надіслана відповідачеві разом з рахунками по суборендній платі за період з березня 2022 року по жовтень 2023 року.
При цьому, у межах справи № 910/17887/23 судом було відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення пені та компенсаційних платежів з підстав того, що на момент звернення Фірмою із позовом до суду (23.11.2023) строк виконання вимоги від 23.11.2023 за № 23/11-01 не настав, тобто у відповідача на момент розгляду спору не виникло прострочення виконання грошового зобов'язання у спірний період.
Частиною 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Так, з представленої до матеріалів справи копії вимоги про сплату відповідачем заборгованості від 23.11.2023 за № 23/11-01 вбачається, що позивач вказував на необхідність сплатити суму боргу у сумі 757 218,42 грн протягом 7 (семи) календарних днів.
Вручення поштових відправлень операторами поштового зв'язку регламентується Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила № 270).
Пунктом 10 та 11 Правил № 270 передбачено, що письмова кореспонденція залежно від швидкості обробки і перевезення може поділятися на пріоритетну та непріоритетну. Пріоритетність обробки та перевезення поштових відправлень визначається оператором поштового зв'язку. Поштові відправлення поділяються на внутрішні (пересилаються в межах України) та міжнародні (пересилаються за межі України, надходять до України, переміщуються через територію України транзитом).
Так з представленої копії фіскального чеку, доданого до доказів направлення засобами поштового зв'язку вимоги № 23/11-01, вбачається, що Фірмою була здійснена оплата вартості відправки письмової кореспонденції з позначкою «пріоритетна».
Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Акціонерного товариства «Укрпошта», щодо нормативних строків пересилання відправлень листів по Україні (без урахування вихідних днів поштових відділень), згідно з якою терміни доставки простих листів у межах області та між обласними центрами України (у тому числі у м. Київ) становлять: непріор. - Д+3, пріор. - Д+2, де Д - день подання відправлення до пересилання у поштовому відділенні або опускання простого листа до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення (https://www.ukrposhta.ua/ua/terminy-dostavka-lystiv-ta-poshtovykh-kartok).
Беручи до уваги відсутність доказів отримання саме листа № 0103333270211 (про скерування рахунків та вимоги від 23.11.2023 № 23/11-01), з урахуванням вказаного вище, суд дійшов висновку про те, що строк виконання вимоги є таким, що настав 04.12.2023.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Фізична особа-підприємець Мороз Руслана Олександрівна не навела обставин, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення її від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) сформулювала правовий висновок про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Тотожної правової позиції щодо правомірності застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України за порушення зобов'язання з виплати страхового відшкодування дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.02.2020 у справі №758/16044/16-ц та від 20.07.2020 у справі №910/14293/19.
Позивачем здійснений розрахунок компенсаційних платежів за період 01.01.2024-26.01.2025 на суму 733 718,56 грн, а за період 27.01.2025-27.11.2025 на суму 599 489,81 грн (сума заборгованості після часткового списання приватним виконавцем грошових коштів з рахунку відповідача в розмірі 134 228,75 грн платіжна інструкція № 354 від 27.01.2025).
Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період визначений позивачем з урахуванням строку виконання грошового зобов'язання, визначеного вище, а також зважаючи на імперативність приписів частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, дійшов висновку про правомірність стягнення з ФОП Мороз Р. О. трьох процентів річних у розмірі 38 323,20 грн та інфляційних втрат у розмірі 133 983,47 грн, розрахованих за період з 01.01.2024 по 27.11.2025.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери", а саме про стягнення 38 323,20 грн трьох процентів річних та 133 983,47 грн інфляційних втрат.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери" про стягнення коштів у розмірі 172 591,28 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути із Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери" (01033, Україна, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 41; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34728765) 38 323,20 грн три проценти річних, 133 983,47 грн інфляційних втрат та 3 028,00 грн судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складене 23.03.2026.