вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
24.03.2026м. ДніпроСправа № 904/6943/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІЛІ ТРЕЙД", м. Дніпро
про стягнення попередньої оплати
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Автопідприємство Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІЛІ ТРЕЙД" про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 28 483,20 грн.
Ухвалою від 15.12.2025 позовну заяву залишено без руху.
05.01.2026 засобами поштового зв'язку від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 08.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Ухвалою від 17.03.2026 позовну заяву залишити без руху. Позивачу протягом п'яти днів з дня вручення ухвали господарського суду про залишення позовної заяви без руху, запропоновано усунути недоліки позовної заяви, а саме надати: належним чином засвідчені копії видаткових накладних від 07.07.2021 №262 та від 23.07.2021 №291, докази того, що паливні картки, надані позивачем в справі №904/6943/25, вид палива - бензин А95, в кількості 46 штук на 920 літрів, оплачені та отримані позивачем за договором поставки №55-21 від 22.06.2021 (платіжні доручення та видаткові накладні).
23.03.2026 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 23.03.2026 продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
24.03.2026 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки №55-21 від 22.06.2021 в частині своєчасного відпуску пального за талонами.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв'язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).
Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала від 07.01.2026 було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" «Адресат відсутній» (а.с. 68-70).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 07.01.2026 вважається врученою відповідачу у паперовому вигляді - 16.01.2026, про що свідчить відмітка поштового відділення на конверті..
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 07.01.2026, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.
Отже, станом на 24.03.2026 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних із встановленням факту недопоставки відповідачем палива за картками за договором поставки №55-21 від 22.06.2021.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду дніпропетровської області від 29.09.2022 у справі № 910/5449/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 встановлено наступне:
«Між Автопідприємством Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України (Автопідприємство ГФД СКМУ/Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бристон (постачальник) укладено Договір поставки № 55-21 від 22.06.2021.
Згідно умов вказаного договору постачальник (ТОВ Бристон) зобов'язаний поставити Покупцеві (Автопідприємству Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України) товар, зокрема, бензин автомобільний А-98 (100) - Євро5-Е5 (талони) та бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 (талони).
Згідно п. 5.6. Договору поставки № 55-21 від 22.06.2021, строк поставки талонів: до 31 грудня 2021. Талони діють протягом одного року з моменту передачі Покупцю, а саме, до липня 2022 року.
Положенням п. 5.6. Договору поставки № 55-21 від 22.06.2021 встановлено, право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичного отримання Товару (нафтопродуктів) на АЗС. При цьому Постачальник гарантує отримання Товару по талонах на АЗС з моменту отримання таких талонів Покупцем.
Згідно п. 5.7. Договору поставки № 55-21 від 22.06.2021 p., передача товару (нафтопродуктів) здійснюється Покупцю цілодобово по талонам Постачальника, що є документом суворої звітності і підставою для відвантаження нафтопродуктів на АЗС, що обслуговують талони Постачальника. Адреси АЗС надаються додатково згідно карти-схеми (списку) розташування АЗС по Україні (Додаток № 3 до Договору поставки № 55-21 від 22.06.2021). В даному списку зазначені АЗС.
Як стверджує у позовній заяві позивач, з 24.02.2022 отримати паливо за паливними талонами, які передані ТОВ Бристон було неможливо, оскільки талони заблоковано. Тобто, за переконаннями позивача, ТОВ Бристон припинило виконувати Договір (припинив відпуск нафтопродуктів по талонах на АЗС, згідно п. 5.7. Договору та згідно карті-схемі (списку) розташування АЗС по Україні - Додатку № 3 до Договору).
Матеріалами справи підтверджено, що Автопідприємство ГФД СКМУ направило до ТОВ Бристон претензію (лист № 250 від 28.04.2022) з вимогою виконувати Договір - здійснювати відпуск нафтопродуктів по паливних талонах на АЗС (нафтопродуктів А-98 (100) - Євро5-Е5).
У відповідь на вказану претензію, ТОВ Бристон надав відповідь від 30.04.2022, в якій повідомив Автопідприємство ГФД СКМУ про настання форс-мажорних обставини при виконанні Договору, строк закінчення дії яких невизначений.
Далі, позивач направив до ТОВ Бристон лист № 271 від 11.05.2022 з вимогою повернути кошти за паливні талони (А-98 (100) - Євро5-Е5).
ТОВ Бристон надало відповідь від 13.05.2022 в якій повідомив про те що матиме можливість розглянути звернення Автопідприємства ГФД СКМУ після офіційного засвідчення факту закінчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Як вказує позивач, з огляду на продовження здійснення своє діяльності, та те, що позивач є підприємством, яке здійснює автотранспортне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, а також установ і організацій, що належать до сфери управління Господарсько - фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, забезпечення паливом Автопідприємства ГФД СКМУ є вкрай важливим для можливості виконання ним зазначених завдань, з огляду на що існують обставини які є виключними для повернення коштів за оплачене, проте не поставлене позивачу пальне.
Також, позивач вказує, що з огляду на не виконання відповідачем умов вказаного договору поставки в частині передачі пального за талонами, позивач 13.06.2022 направив відповідачу Лист № 92/а про розірвання договору поставки № 55-21 від 22.06.2021 з 21.06.2022. Крім того, вказаним листом, позивач направив вимогу повернути кошти, які були сплачені за талони А-98 (100) - Євро5-Е5 (паливо за якими не поставлено Постачальником) в кількості 13 110 літрів за 36,12 грн. за літр в сумі 473 533,2 грн. та кошти сплачені за талони бензину автомобільного А-95-Євро5-Е5 (паливо за якими не поставлено Постачальником) в кількості в кількості 1 920 літрів за 30,96 грн. за літр в сумі 59 443,2 грн. Загальна сума, яку зобов'язане повернути Товариство з обмеженою відповідальністю Бристон Автопідприємству ГФД СКМУ складає 532 976,40 грн.
Вказана заява в частині повернення коштів залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
За таких обставин, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом…
…Суду доведено належним чином, а матеріалами справи підтверджено, що відповідач не здійснив поставку всієї кількості оплачених нафтопродуктів згідно з Договором поставки № 55-21 від 21.06.2021, а саме: бензин А-98 (100) - Євро5-Е5 в кількості 13 110 літрів за 36,12 грн. за літр в сумі 473 533,20 грн. та бензин А-95-Євро5-Е5 в кількості в кількості 1 920 літрів за 30,96 грн. за літр в сумі 59 443,20 грн. Загальна сума не виконаного зобов'язання по поставці нафтопродуктів Товариства з обмеженою відповідальністю Бристон перед Автопідприємством ГФД СКМУ складає 532 976,40 грн…
…Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не заперечується направлення позивачем відповідачу листа № 92/а про розірвання договору поставки № 55-21 від 22.06.2021 з 21.06.2022 у зв'язку з порушенням відповідачем його умов, а також існування обставин непереборної сили тривалістю більш, ніж 90 днів, та повернення коштів за не поставлений товар у сумі 532 976,40 грн.
Щодо закінчення терміну дії договору, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Так, суд вважає слушними та приймає посилання відповідача, що Договір поставки № 55-21 від 21.06.2021 не могло бути розірвано з 21.06.2022, з огляду на те, що згідно п. 10.1. такого договору, строк його дії до 31.12.2021.
Суд зазначає, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився).
Разом з тим, що згідно п. 5.6. Договору поставки № 55-21 від 22.06.2021, строк поставки талонів: до 31 грудня 2021 р. Талони діють протягом одного року з моменту передачі Покупцю, тобто до липня 2022 року. Тому, суд констатує, що зобов'язання відповідача перед позивачем за договором поставки № 55-21 від 22.06.2021 діють до липня 2022.
При цьому, суд зауважує, що концептуальне значення має те, що чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання, як закінчення строку дії договору. Тобто, на переконання суду, зобов'язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.
Положенням п. 5.6. Договору поставки № 55-21 від 22.06.2021 встановлено, право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичного отримання Товару (нафтопродуктів) на АЗС. При цьому Постачальник гарантує отримання Товару по талонах на АЗС з моменту отримання таких талонів Покупцем.
Так, суду доведено належним чином, а матеріалами справи підтверджено, не належне виконання відповідачем умов договору поставки № 55-21 від 22.06.2021 в частині не передачі позивачу товару: бензин А-98 (100) - Євро5-Е5 в кількості 13 110 літрів за 36,12 грн. за літр в сумі 473 533,20 грн. та бензин А-95-Євро5-Е5 в кількості в кількості 1 920 літрів за 30,96 грн. за літр в сумі 59 443,20 грн.
Суд критично оцінює доводи відповідача про не належне оформлення видаткових накладних на відпуск талонів, з огляду на таке.
Як вказувалось вище, згідно п. 5.6. Договору поставки № 55-21 від 22.06.2021, Строк поставки талонів: до 31.12.2021. Талони діють протягом одного року з моменту передачі Покупцю тобто, до липня 2022 року. Погоджена кількість та асортимент конкретної партії талонів відображається в накладних на отримання талонів. Підписані та скріплені печатками Сторін накладні є підтвердженням передачі талонів. Постачальник надає талони в строк протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання Постачальником заявки на талони. Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичного отримання Товару (нафтопродуктів) на АЗС. При цьому Постачальник гарантує отримання Товару по талонах на АЗС з моменту отримання таких талонів Покупцем.
Таким чином, відповідач, як постачальник здійснив оформлення видаткових накладних від 07.07.2021 року № 262 та від 23.07.2021 р. № 291 за якими здійснив передачу талонів на отримання нафтопродуктів.
При цьому суд зауважує, що не зазначення відповідачем, як постачальником у видаткових накладних номерів штрих-карт переданих талонів, їх номіналу та кількості не звільняє Постачальника здійснити поставку товару (нафтопродукти) Покупцю.
Суд акцентує увагу, що видаткові накладні від 07.07.2021 № 262 та від 23.07.2021 № 291 щодо отримання талонів на отримання палива складені Постачальником (відповідачем) із зазначенням: Від постачальника Бухгалтер Погорела Наталія Олександрівна Відповідальний за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Таким чином, Постачальник ТОВ Бристон взяв на себе відповідальність за правильність оформлення господарської операції.
Більше того, згідно п. 11.1. Договору, усі правовідносини, що виникають з цього Договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються цим Договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.
Доказів притягнення до відповідальності Бухгалтера Погорелої Наталії Олександрівни за не правильне заповнення спірних видаткових накладних/ порушення бухгалтерської/податкової дисципліни відповідачем не надано, а матеріали справи не містять.
Крім того, суд відхиляє як необгунтовані та безпідставні твердження відповідача щодо відсутності доказів блокування талонів на отримання позивачем пального, з огляду на те, що такі обставини підтверджені відповідачем у листах, адресованих позивачу під час ведення переписки щодо не належного виконання відповідачем спірного договору поставки.
Судом встановлено, що відповідач в листі до ТОВ Манго-Груп (контрагент відповідача) від 06.07.2022 вих. № 123 (наданого з відзивом на позовну заяву) зазначає наступне:
Згідно листа Автопідприємства ГФД СКМУ від 13.06.2022 починаючи з 28.02.2022 та по даний час всі Талони заблоковані та не обслуговуються на жодній з.
Тобто, ТОВ Бристон (Відповідач) фактично визнав факт блокування талонів.
Таким чином, суду доведено належним чином, що Позивач - Автопідприємство Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України виконало в повному обсязі Договір поставки та в повному обсязі сплатило за товар (нафтопродукти), отримання якого ТОВ Бристон зобов'язаний забезпечити на АЗС згідно талонів. Вказані обставини відповідачем визнаються.
Разом з тим, з 24.02.2022 ТОВ Бристон припинив виконувати зобов'язання за Договором (припинив відпуск нафтопродуктів по талонах на АЗС, як то погоджено сторонами у п. 5.7. Договору та згідно карті-схемі (списку) розташування АЗС по Україні - Додатку № 3 до Договору.
Також, матеріали справи свідчать про те, що Автопідприємство ГФД СКМУ направило до ТОВ Бристон претензію (лист № 250 від 28.04.2022) з вимогою виконувати зобов'язання за Договором - здійснювати відпуск нафтопродуктів по паливних талонах на АЗС (нафтопродуктів А-98 (100) - Свро5-Е5).
Проте така вимога позивача відповідачем не задоволена, чим порушено умови договору в частині поставки оплаченого позивачем товару.
Після звернення Позивача з заявою про повернення коштів, з огляду на не можливість відпуску пального та порушення відповідачем умов договору, оплачені позивачем кошти відповідачем не повернені. Іншого матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
Безпідставними, на переконання суду, є доводи відповідача щодо нібито зволікання позивача в отриманні палива по талонах, з огляду на те, що такі твердження спростовуються самими умовами договору, де сторонами погоджено, що видача/отримання позивачем пального по талонах відбувається протягом року з дати їх отримання, тобто до липня 2022 року. Будь якого графіку на отримання пального за талонами сторонами не погоджувалось та не підписувалось. Тобто, позивач в силу умов договору мав право на власний розсуд отримувати пальне за талонами в межах строку їх дії, а саме до липня 2022 року.
Судом встановлено, що позивач за отриманням пального звертався в межах строку, погодженого договором, тобто до липня 2022 року.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так, доводи Позивача, викладені у його позовній заяві підтверджені належними та допустимими доказами, а Відповідачем не надано доказів на спростування доводів і тверджень позивача щодо порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки в частині відпуску пального на АЗС.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача вартість непереданого товару (нафтопродуктів), яка була сплачена Товариству з обмеженою відповідальністю Бристон в сумі 532 976 (п'ятсот тридцять дві тисячі дев'ятсот сімдесят шість) грн. 40 коп.».
Положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
Таким чином, рішенням Господарського суду дніпропетровської області від 29.09.2022 у справі № 910/5449/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 встановлено факт укладання між Автопідприємством Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України (Автопідприємство ГФД СКМУ/Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бристон (постачальник), яке змінило назву на ТОВ «РІЛІ ТРЕЙД», договору поставки № 55-21 від 22.06.2021, оплату позивачем 2 093625,60 грн. вартості карток за платіжними дорученнями № 730 від 09.07.2021 на суму 209 400,00 грн., №807 від 26.07.2021 на суму 700624,80 грн., №803 від 26.07.2021 на суму 1183600,80 грн. та передачу відповідачем паливних карток згідно видаткових накладних № 262 від 07.07.2021 на суму 209400,00 грн., № 291 від 23.07.2021 на суму 1 884 225,60 грн.
Позивач в позові зазначає, що за результатами інвентаризації встановлена додаткова кількість паливних талонів, а саме: 46 шт, номіналом 20 л., загальна кількість пального - 920 л.), вид палива - А95WOG, ціна - 30,96 грн. за літр, загальна вартість - 28 483,20 грн.
Також позивач зазначає, що ці талони були передані постачальником ТОВ «Бристон», яке змінило назву на ТОВ «РІЛІ ТРЕЙД», на виконання договору поставки № 55-21 від 22.06.2021 та виявлені вже після прийняття Господарським судом міста Києва рішення по справі № 910/5449/22.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Отже, з моменту передання відповідачем скретч-карток на пальне позивачу, останній набув право на отримання нафтопродуктів.
Передача талонів на пальне (скретч-картки), які підтверджують право на отримання товару (а не сам факт його отримання), не звільняє відповідача від обов'язку передати позивачу придбаний ним згідно договору товар, а саме: бензин А95 в кількості 920л вартістю 28 483,20 грн.
Тобто, придбаний позивачем товар за договором у вигляді бензину А95, загальною вартістю 28 483,20 грн., по факту перебуває у відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов'язання із своєчасної та повної оплати за товар, який мав бути використаний позивачем шляхом обміну у мережах АЗС оплачених карток.
Водночас, як зазначено позивачем, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, останнім не передано позивачу замовлений та оплачений товар на загальну суму 28 483,20 грн., що є предметом даного спору.
Відповідач доказів належного виконання зобов'язань за договором не надав.
Згідно частин першої, другої ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки, законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18.
Поданий позов є належним способом реалізації права позивача на повернення суми попередньої оплати в разі не поставки товару.
З підстав викладеного, з огляду на відсутність в матеріалах справи заперечень відповідача щодо позовних вимог, доказів поставки товару, а також відсутність доказів повернення сплачених у якості передоплати за товар грошових коштів у розмірі 28483,20 грн, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІЛІ ТРЕЙД" про стягнення попередньої оплати задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЛІ ТРЕЙД» (49031, м. Дніпро, пр. Поля Олександра, 59, код ЄДРПОУ: 42254701) на користь Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України (04053, м. Київ, вул. Драча Івана, 7, код ЄДРПОУ: 03538993) попередню оплату в сумі 28 483,20 грн. та 3028,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 24.03.2026.
Суддя Н.Г. Назаренко