вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
11.03.2026м. ДніпроСправа № 904/7506/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом Виконувача обов'язків керівника Криворізької східної окружної прокуратури (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг) в інтересах держави в особі Софіївської селищної ради (Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, с-ще Софіївка)
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" (Дніпропетровська обл., Софіївський р-н, с. Миколаївка)
про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки водного фонду
Представники:
прокурор: Щербина С.О.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Виконувач обов'язків керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Софіївської селищної ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", в якій просить:
- розірвати договір оренди земельної ділянки від 08.05.2007, укладений між Софіївською районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження", який зареєстрований у Софіївському відділі ДРФ ДП "ЦДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №040813300260 від 11.04.2008;
- зобов'язати Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження" повернути Софіївській селищній раді земельну ділянку з кадастровим номером 1225284400:01:004:0029 за актом приймання-передачі у належному стані.
Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди земельної ділянки від 08.05.2007 в частині своєчасної та повної оплати орендних платежів. Також, в обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідачем порушується право Софіївської селищної ради щодо спірної земельної ділянки, оскільки її використання здійснюється без належного визначення розміру орендної плати, без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, без оплати за використання водного об'єкта.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.01.2026.
12.01.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про розгляд справи без присутності представника позивача. Також зазначив про те, що позивач підтримує позовну заяву прокурора.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2026 відкладено підготовче засідання на 17.02.2026.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2026 призначено підготовче засідання на 24.02.2026.
У судове засідання 24.02.2026 сторони не забезпечили явку своїх представників, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином. Відповідач не надав відзив на позов.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.03.2026.
Відповідач відзив на позов не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Господарським судом направлялися ухвали суду від 02.01.2026 (про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі), 17.02.2026, 24.02.2026 на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 53180, Дніпропетровська обл., Софіївський р-н, с. Миколаївка, вул. Улітіна, буд. 29.
Відповідно до частини першої та другої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Доказом належного повідомлення господарським судом відповідача про дату, час і місце судового засідання є списки згрупованих відправлень (про відправку ухвал суду) №15/2026, №112/2026, №169/2026 та №182/2026.
Так, відповідно до інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» за відправленням №R067107945170, ухвала суду від 17.02.2026 отримана відповідачем 07.03.2026, за відправленням №R067110997962, ухвала суду від 24.02.2026 повернута відправнику з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
Враховуючи викладене, відповідач був обізнаний про розгляд справи.
Будь-яких клопотань про продовження процесуального строку у порядку, передбаченому частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило і поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Станом на 11.03.2026 відповідач не надав до суду відзив на позов.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, а також обізнаність сторін про судовий розгляд справи, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
У судовому засіданні 11.03.2026 проголошене скорочене рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
08.05.2007 між Софіївською районною державною адміністрацією (далі - орендодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження" (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради.
Пунктом 1.2 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 34,6504га, у тому числі: прибережна смуга - 18,0050га, водне дзеркало - 16,3600га, гідроспоруди - 0,2854га.
Відповідно до пункту 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки водного фонду не проведена.
Приписами пункту 8 договору встановлено, договір укладено на 25 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Договір дійсний з 08.05.2007 по 08.05.2032.
Відповідно до пункту 9 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі: водне дзеркало 16,3600га*100грн = 1636,00грн за рік, прибережна смуга 18,0050га*2,60грн = 46,81грн за рік, гідроспоруди - 0,2854га *100грн = 28,54грн за рік.
Згідно з пунктом 11 договору орендна плата вноситься щомісячно до 15 числа місяці, що наступив за звітним.
Пункт 38 договору встановлює, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Як зазначає прокурор, відповідачу була передана земельна ділянка водного фонду з кадастровим номером 1225284400:01:004:0029 площею 34,6504га, розташована на території Софіївської селищної об'єднаної територіальної громади Криворізького району за межами населених пунктів, що підтверджується актом про передачу та прийом земельної ділянки від 08.05.2007 (а.с. 50 том 1).
Відповідно до інформації, наданої Регіональним офісом водних ресурсів у Дніпропетровській області на запит прокурора, зазначеної у листі №2386/03-25 від 29.10.2025 (а.с. 25, зворотній аркуш 25 том 1) інвентаризацією водних об'єктів Дніпропетровської області, встановлено, що в оренді Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" знаходиться водний об'єкт - ставок з площею водного дзеркала 22,61га (кадастровий номер 1225284400:01:004:0029), який розташований на території Софіївської селищної ради Криворізького району. Паспорт, що розроблений у 2007 році не зберігся.
Також зазначено, що паспорт водного об'єкту, що розроблений у відповідності до Порядку розроблення паспорта водного об'єкта, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 18.03.2013 №99 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2013 за №775/23307, до Офісу не надходив.
Разом із цим, за інформацією ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 50763/5/04-36- 04-05-11 від 28.10.2025, Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження" за земельні ділянки, які знаходяться на території Софіївської селищної ради, у 2022-2024 роках орендна плата за землю не сплачувалась.
Наведене також підтверджується листом Софіївської селищної ради №2952 від 15.12.2025 та розрахунком розміру орендної плати та заборгованості Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", що є додатком до листа № 2952 від 15.12.2025. Також зазначено про те, що Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження" не було сплачено за наведену земельну ділянку протягом 2025 року, що свідчить про систематичне (протягом 2022-2025 років) порушення відповідачем умов пунктів 9, 11 договору оренди земельної ділянки щодо щомісячної сплати орендної плати (а.с. 46 том 1).
Прокурор зазначає, що відповідач не звертався до селищної ради про надання дозволу на розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та не надавав копії договорів на виготовлення паспорту водного об'єкту та нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
У зв'язку з чим, прокурор вважає, що право Софіївської селищної ради щодо спірної земельної ділянки було порушено, оскільки її використання здійснюється без належного визначення розміру орендної плати, без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, без оплати за використання водного об'єкта, з порушенням умов укладеного договору оренди земельної ділянки водного фонду та частинами другою, дев'ятою статті 51 Водного кодексу України, що і є причиною виникнення спору.
Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Такі випадки встановлено частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Наведеною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:
1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;
2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;
3) наявність/відсутність компетентного суб'єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;
4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб'єктом владних повноважень (у разі його наявності).
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).
Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.
"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.
Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно зі статтями 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.
Відповідно до статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, у тому числі, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Приписами частини п'ятої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
У зв'язку з внесенням Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" змін до Земельного кодексу України, відповідно до пп. "а" пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності - територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук) та земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.
Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з'ясувати підстави, з яких особа набула такого права^ оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.
Таким чином, власником та розпорядником земельних ділянок водного фонду, розташованих за межами населеного пункту на теперішній час є саме Софіївська селищна об'єднана територіальна громада в особі Софіївської селищної ради, таким чином прокурором при поданні позовної заяви належним чином визначено суб'єктів відповідних спірних правовідносин.
Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій", у зв'язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.
Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Крім того, жодним нормативним актом не визначено переліку доказів, виключно на підставі яких суд має встановлювати наявність у прокурора підстав для реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді.
В постанові від 24.04.2019 по справі № 911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив:
Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.".
Прокурор надав належним чином засвідчені докази надсилання ним на адресу позивача листів про надання інформації щодо вжитих заходів, у тому числі представницького характеру, спрямованих на захист порушених інтересів держави шляхом визнання недійсним договору суборенди землі, розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.
Зі змісту відповідей позивача вбачається, що уповноваженим органом не вживалися заходи щодо визнання недійсним договору оренди землі, розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).
Про свій намір звернутися з даним позовом прокурор повідомив позивача в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом направлення листів №60-6418ВИХ-25 від 18.11.2025 та №60-704ВИХ-25 від 09.12.2025 (а.с. 36-45 том 1).
Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що прокурор при зверненні з даним позовом з дотриманням норм статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначив уповноважений орган державної влади та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок у тому числі бездіяльності позивача.
Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Предметом доказування у цій справі є обставини щодо правомірності укладення відповідачами спірного договору оренди земельної ділянки, наявності/відсутності порушення відповідачем положень договору оренди земельної ділянки і підстав для розірвання такого договору та повернення земельної ділянки.
Щодо вимоги прокурора про розірвання договору оренди земельної ділянки від 08.05.2007 суд зазначає наступне.
Статтею 1 Водного кодексу України (у редакції чинній на час укладання договору оренди) визначено, що водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).
Відповідно до статті 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
Статтею 4 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання спірного договору суборенди) визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Такі ж положення передбачені статтею 58 Земельного кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 59 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення договору суборенди земельної ділянки) землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Відповідно до частини четвертої статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Згідно зі статтею 85 Водного кодексу України (у відповідній редакції) порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
Стаття 6 Закону України "Про оренду землі" визначає, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо. Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.
Поряд з цим, за змістом статті 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Разом з цим, відповідно до статті 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
Згідно зі статтею 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.
За інформацією Державного агентства водних ресурсів України №831/ПДСХ/21-25 від 07.11.2025 видача дозволів на спецводокористування Держводагенством та його територіальними підрозділами здійснюється з 03.06.2017, за цей час дозволи на спецводокористування СТОВ «Відродження» Держводагентством та його територіальними підрозділами не надавалися.
За інформацією Управління державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Дніпропетровській області (Дніпропетровський рибоохоронний патруль) №1-3-9/2511-25 від 12.11.2025 встановлено, що за час функціонування Управління, створеного згідно положення, затвердженого наказом №229 Державного агентства рибного господарства від 15.07.2016, будь-які дозволи СТОВ «Відродження» не видавалися. В період з 2022 року по 2024 рік включно, звіт про рибогосподарську діяльність за формою №1А-риба (річна), як суб'єкт аквакультури, СТОВ «Відродження» до Управління не подавало.
Таким чином, СТОВ «Відродження», всупереч вимогам земельного та водного законодавства, протягом тривалого часу не вжило заходів щодо приведення укладеного договору оренди земельної ділянки водного фонду у відповідність до вимог чинного законодавства, не забезпечило розроблення паспорта водного об'єкта, не здійснювало сплату орендної плати за водний об'єкт та за земельну ділянку, на якій розташовано водний об'єкт.
Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Так, частина перша статті 68 Конституції України закріплює обов'язок кожного неухильно дотримуватися Конституції України та законів України. Виконання цього обов'язку забезпечується частиною другою цієї статті шляхом встановлення презумпції знання законів кожним: "незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності".
Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальних характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб'єктивних прав.
Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина третя статті 16 Цивільного кодексу України). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.
Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.
Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтями 203, 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним, а тому, при таких обставинах, договір визнається недійсним.
Відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Пунктом 38 договору від 08.05.2007 визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
Частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків i моральної шкоди.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідна правова позиція була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 та від 04.12.2019 у справі №183/1749/17.
Суд зазначає, що відповідач, будучи орендарем земельної ділянки водного фонду комунальної власності, наданої товариству для розведення та вирощування риби, в порушення вимог пункту 11 договору, статей 13, 21 Закону "Про оренду землі" за період з 01.01.2022 по 15.12.2025 орендні платежі за користуванням вказаною земельною ділянкою не сплачував, протиправно позбавляючи Софіївську об'єднану селищну територіальну громаду в особі Софіївської селищної ради права на отримання доходу у вигляді орендної плати в належному розмірі, чим порушено економічні інтереси територіальної громади у сфері дотримання законного порядку платного користування земельними ділянками комунальної власності.
Враховуючи положення пункту 38 договору та приймаючи до уваги відсутність орендних платежів за користуванням вказаною земельною ділянкою, суд робить висновок про істотне порушенням вимог законодавства та умов договору оренди.
Таким чином, наявні підстави для розірвання спірного договору.
Отже, вимоги прокурора про розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду від 08.05.2007, укладеного між Софіївською районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження" підлягають задоволенню.
Щодо вимог прокурора про повернення земельної ділянки суд зазначає наступне.
Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Таким чином, у даному випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки.
Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Також, за частиною першою статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
Відповідно до пункту 21 договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим у якому він одержав її в оренду.
Враховуючи вищевикладене, спірна земельна ділянка підлягає поверненню її власнику - Софіївській селищній об'єднаній територіальній громаді в особі Софіївської селищної ради.
Таким чином, позовні вимоги прокурора про зобов'язання повернути позивачу земельну ділянку підлягають задоволенню.
Судом були досліджені всі докази в матеріалах справи та надана їм правова оцінка.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і стягненню на користь позивача підлягають 4844,80грн витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Виконувача обов'язків керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Софіївської селищної ради до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки водного фонду - задовольнити у повному обсязі.
Розірвати договір оренди земельної ділянки від 08.05.2007, укладений між Софіївською районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження", який зареєстрований у Софіївському відділі ДРФ ДП "ЦДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №040813300260 від 11.04.2008.
Зобов'язати Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження" повернути Софіївській селищній раді земельну ділянку з кадастровим номером 1225284400:01:004:0029 за актом приймання-передачі у належному стані.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" (53180, Дніпропетровська обл., Софіївський р-н, с. Миколаївка, вул. Улітіна, буд. 29, ідентифікаційний код 32197396) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38; ідентифікаційний код: 02909938) 4844,80грн - витрат по сплаті судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 23.03.2026.
Суддя В.О. Татарчук