ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
(додаткова)
23 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1026/25
м. Одеса, проспект Шевченка, 29
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Богацька Н.С..,
Принцевська Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Дебет» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Бабича Максима Євгеновича
на рішення Господарського суду Одеської області
від 16 червня 2025 року (повний текст складено 20.06.2025)
у справі № 916/1026/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дебет»
до відповідача фізичної особи-підприємця Бабича Максима Євгеновича
про стягнення 40 981,90 грн.,
суддя суду першої інстанції: Желєзна С.П.
місце винесення рішення: м. Одеса, просп. Шевченка 29, Господарський суд Одеської області
У березні 2025 Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Дебет» (позивач, Підприємство) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовними вимогами до фізичної особи-підприємця Бабича Максима Євгеновича (відповідач, ФОП Бабич М.Є.) про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 40 981,90 грн., з якої 29 190,59 грн. - основна заборгованість, 2 391,01 грн. - 3 % річних, 9 400,30 грн. - інфляційні нарахування.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 у справі №916/1026/25 (суддя Желєзна С.П.) позовні вимоги задоволені у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Бабич Максим Євгенович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 у справі №916/1026/25 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Дебет» до фізичної особи-підприємця Бабича Максима Євгеновича - відмовити у повному обсязі.
Разом з тим, під час апеляційного перегляду справи №916/1026/25 представником ТОВ «Дебет» 16.09.2025 до суду було поданий попередній розрахунок судових витрат позивача на правову допомогу у розмірі 27 000,00 грн, понесених останнім, у зв'язку з переглядом даної справи в суді апеляційної інстанції. При цьому, представником ТОВ «Дебет» було зазначено, що докази понесених витрат на правничу допомогу суду будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у порядку, визначеному ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 у справі №916/1026/25 залишено без змін, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Бабича Максима Євгеновича - без задоволення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2025 вирішено розглянути заяву ТОВ "Дебет" щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу за апеляційний перегляд справи №916/1026/25 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи поза межами строку, встановленого ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану та складної ситуації в енергосистемі, яка зумовила запровадження стабілізаційних, екстрених та аварійних відключень електроенергії.
Крім того, вказаною ухвалою суду встановлено фізичній особі-підприємцю Бабичу Максиму Євгеновичу строк для подання заперечень щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Дебет» про стягнення з останнього витрат на правничу допомогу у розмірі 27 000,00 грн, у зв'язку з апеляційним переглядом справи №916/1026/25.
24.02.2026 Південно-західним апеляційним господарським судом зареєстрована заява ТОВ «Дебет» про ухвалення додаткового рішення у справі №916/1026/25, в якій останній просить стягнути з фізичної особи-підприємця Бабича Максима Євгеновича на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 27 000,00 грн. До вказаної заяви долучені докази понесення відповідних витрат з боку позивача в суді апеляційної інстанції.
В свою чергу, від ФОП Бабича М.С. до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення щодо вимог ТОВ «Дебет» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні відповідних вимог позивача у повному обсязі, з посиланням на те, що останнім, на виконання ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, відповідач звертає увагу на той факт що ціна позову у справі №916/1026/25 складає - 40 981,90 грн., у той час як позивач просить стягнути 27 000,00 грн за надання правової допомоги, що є не співрозмірним зі складністю справи. Також, ФОП Бабич М.Є. вказує, що позивачем не було надано доказів фактичної оплати відповідних адвокатських послуг. З огляду на зазначені обставини, апелянт вважає, що заява про ухвалення додаткового рішення не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву ТОВ «Дебет» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу за результатом розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Бабича М.Є. у справі №916/1026/25, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать у тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
За положеннями ст. 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Як зазначає позивач, у зв'язку із переглядом даної справи в суді апеляційної інстанції, з боку ТОВ «Дебет» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000,00 грн.
У частині 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Разом з цим, судова колегія зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні положень Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
У даному контексті судова колегія враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.12.2018 у справі №826/856/18, згідно з якою розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (також див. постанови Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №922/1948/19, від 12.08.2020 у справі №916/2598/19, від 30.07.2019 у справі №911/1394/18).
Підсумовуючи наведене апеляційна колегія звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.05.2019 у справі №922/576/18, де суд касаційної інстанції зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №520/9408/18.
Вказану правову позицію щодо застосування положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд, висловив, зокрема, у постановах від 03.05.2019 у справі №910/10911/18, від 14.05.2019 у справі №922/576/18, від 29.05.2019 у справі №910/10483/18, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 25.06.2019 №916/1340/18.
У даній справі на підтвердження понесення судових витрат у сумі 27 000,00 грн. ТОВ “Дебет» надало до суду наступні документи:
1) копію Договору про надання правничої допомоги від 03.01.2024 №б/н (далі - Договір), укладений між Адвокатським об'єднанням «КОЛТ» (Виконавець) (далі також - Адвокатське об'єднання, АО) та ТОВ «Дебет» (Клієнт), за умовами п. 1.1 якого Виконавець зобов'язується надати, а Клієнт прийняти та оплатити замовлені ним юридичні послуги на умовах та в порядку, визначеному Договором.
Відповідно до п. 1.2. Договору, перелік юридичних послуг, їх обсяг, вартість та строки надання узгоджуються Сторонами за окремими замовленнями Клієнта, які погоджуються Сторонами у Додатках до Договору.
За умовами п. 3.1. Договору, приймання-передача наданих послуг здійснюється шляхом підписання сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг (далі - Акт), який готується Виконавцем по факту надання послуг.
При цьому пунктами 3.3. та 3.4. Договору визначено, що у разі виникнення зауважень щодо змісту та якості наданих послуг, Клієнт зобов'язаний протягом двох днів з моменту отримання Актів надати Виконавцю свою письмову відмову від підписання Актів із обов'язковим зазначенням причин такої відмови. У разі, якщо Клієнтом не були підписані Акти протягом двох днів з моменту їх отримання, а також не було надано письмової відмови від їх підписання, послуги вважаються наданими Виконавцем у повному обсязі та належним чином і у Клієнта виникає обов'язок по їх оплаті.
Положеннями п. 4.1. Договору Сторонами узгоджено, що вартість юридичних послуг за даним Договором погоджується Сторонами в Додатках до даного Договору.
Згідно з п. 8.1. Договору, він набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором.
Всі додатки, зміни та доповнення до цього Договору мають бути вчинені в письмовій формі та підписані Сторонами або належним чином уповноваженими на те представниками Сторін, з обов'язковим посиланням на цей Договір (п. 9.1. Договору).
2) копію Додатку №5 від 12.03.2025 до Договору від 03.01.2024, в якому Сторони домовились, що Виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором надати, а Клієнт - прийняти та оплатити правову допомогу, надану Виконавцем, пов'язану із представництвом інтересів Клієнта щодо стягнення заборгованості з фізичної особи-підприємця Бабича Максима Євгеновича за видатковими накладними №531/02 від 21.02.2022, №2022 від 24.06.2022, №2036 від 27.06.2022, №2055 від 04.07.2022, №2076 від 11.07.2022, №2080 від 11.07.2022, №2103 від 15.07.2022, №2116 від 18.07.2022, №2130 від 22.07.2022, №2138 від 25.07.2022, №2156 від 29.07.2022, №2719 від 01.08.2022, №2809 від 05.08.2022, №2812 від 08.08.2022, №2955 від 12.08.2022 та штрафних санкцій, інфляційних втрат і 3% річних, що будуть нараховані на основну суму боргу за вказаними видатковими накладними. Попередня сума заборгованості становить 29 190,59 грн. Остаточна сума заборгованості визначається рішенням суду та/або виконавчим документом (п. 1 Додатку).
Відповідно до п. 2 вказаного Додатку, до правової допомоги, яка надається за Договором, відносяться, зокрема:
- на виконання п. 1 цього Додатку Виконавець зобов'язаний представляти інтереси Клієнта в суді апеляційної інстанції, готувати всі необхідні процесуальні документи щодо захисту прав та інтересів Клієнта (п. 2.3.);
- Вартість правової допомоги, передбаченої п. 2.3. цього Додатку становить 27 000,00 грн. Ці послуги Виконавця оплачуються Клієнтом шляхом переказу грошових коштів на рахунок Виконавця упродовж 30 днів після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції (п. 2.4.).
3) копію Акту наданих послуг від 24.02.2026 №15, підписаним між керуючим партнером АО «КОЛТ» Сергієм Кузьмичем та представником ТОВ «Дебет» Юлією Приходько, відповідно до якого на підставі Договору про надання правової допомоги від 03.01.2024 та Додатку №5 від 12.03.2025 Виконавцем надано Клієнту правову допомогу в суді апеляційної інстанції, пов'язану з представництвом Клієнта щодо стягнення заборгованості з фізичної особи-підприємця Бабича Максима Євгеновича у справі №916/1026/25, шляхом підготовки всіх необхідних процесуальних документів щодо захисту прав та інтересів Клієнта.
Загальна вартість правової допомоги за означеним Актом складає 27 000,00 грн.
Зазначений Акт наданих послуг від 24.02.2026 №15 підписаний Сторонами без жодних зауважень.
Тобто, Адвокатським об'єднанням виконані взяти на себе відповідні зобов'язання, які відображені в Акті наданих послуг від 24.02.2026 №15.
Таким чином, позивачем надано належні докази в підтвердження факту надання йому Адвокатським об'єднанням послуг в суді апеляційної інстанції на суму 27 000,00 грн, яка є узгодженою сторонами, що є підставою для її розподілу за правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи, розподіл цих витрат залежить безпосередньо від результату розгляду справи (з урахуванням апеляційного перегляду справи).
Таким чином, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, обов'язок з відшкодування понесених позивачем відповідних судових витрат покладається у даному випадку саме на відповідача.
Разом з цим, судова колегія зазначає, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування Суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, про що йдеться у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20.
При цьому, частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.
Виходячи зі змісту положень частин 5 та 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Колегія суддів враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.
Наведена правова позиція викладена у постанові ОП КГС у складі ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19.
Водночас, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що у частині 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна позиція зазначена у п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 22/1964/21 (провадження №12-14гс22)).
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Суд, керуючись, зокрема, ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
У постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Суд апеляційної інстанції враховує, що у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 викладена правова позиція про те, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, судова колегія вказує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності відповідного заперечення сторони або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, у справі №910/2697/24 від 29.04.2025.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Як зазначалось вище, ФОП Бабич М.Є. заперечує проти задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, посилаючись, у тому числі на те, що з боку ТОВ «Дебет», в порушення вимог ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги.
У контексті вказаного судова колегія звертає увагу на те, що у даному випадку визначена до стягнення вартість адвокатських послуг є фіксованим розміром адвокатської винагороди, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого Адвокатом часу, а отже, є чітко визначеним.
Судова колегія вказує, що фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених Договором умов платежу - конкретний склад дій Адвоката, що були вчинені на виконання Договору правової допомоги й призвели до настання відповідних умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
У разі погодження між Адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та Клієнтом фіксованого розміру гонорару, такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого Адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги Клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.
Таким чином, суд апеляційної інстанції виходить з того, що у даному випадку фіксований розмір гонорару, погоджений між Клієнтом та Адвокатським об'єднанням у Додатку №5 від 12.03.2025 та в Акті наданих послуг від 24.02.2026 №15 до Договору про надання правової допомоги від 03.01.2024 №б/н, означає те, що у разі настання визначених таким Договором умов платежу - конкретний склад дій Адвокатського об'єднання, що були вчинені на виконання умов Договору та призвели до настання відповідного результату (задоволення позову), не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між Клієнтом та його Адвокатом у цій справі, як і не має значення витрачений адвокатами АО «КОЛТ» час на надання послуг правничої допомоги.
З урахуванням викладеного, судова колегія зазначає, що вартість послуг з надання правничої допомоги була погоджена між АО «КОЛТ» та ТОВ “Дебет» у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатами часу, а отже, є чітко визначеним.
Таким чином, апеляційний суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, відповідно до якого учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Оцінюючи у вказаній постанові зміст приписів ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). … Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. … Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23.11.2020 у справі №638/7748/18, відповідно до якого неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Станом на даний час вищенаведена позиція Великої Палати Верховного Суду є сталою та незмінною.
Відтак, судова колегія відхиляє відповідні зауваження відповідача щодо неподання суду з боку ТОВ «Дебет» детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Водночас, ФОП Бабич М.Є. вказує також, що позивачем не було надано доказів фактичної оплати відповідних адвокатських послуг.
Однак, апеляційна колегія звертає увагу відповідача на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Вказане підтверджується положеннями п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2024 у справах №227/2301/21, №206/4841/20, викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та застосована Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі №686/5064/20, від 19.01.2022 у справі №910/789/21.
Тому, відповідні аргументи ФОП Бабич М.Є. суд апеляційної інстанції відхиляє.
Разом з тим, відповідач звертає увагу на той факт що ціна позову у справі №916/1026/25 складає - 40 981,90 грн., у той час як позивач просить стягнути 27 000,00 грн за надання правової допомоги, що є не співрозмірним зі складністю справи.
Отже, відповідач вважає, що заявлена сума адвокатських витрат є надміру завищеною.
Так, у даному випадку, оцінюючи обґрунтованість заявленої суми судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи №916/1026/25 зі складністю останньої, судова колегія зазначає, що дана справа не містить завеликий обсяг матеріалів та не містить складних юридичних конструкцій.
Колегія суддів зауважує, що Адвокатським об'єднанням по суті спору підготовлено лише один документ на стадії апеляційного розгляду - відзив на апеляційну скаргу, доводи якого є аналогічними доводам, наведеним позивачем у процесуальних документах, наданих останнім в суді першої інстанції (позовній заяві), що не потребувало значної кількості дій адвокатів АО та не вимагало аналізу нових документів та судової практики.
При цьому, суд апеляційної інстанції також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20; у додаткових постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №917/272/23, від 05.03.2024 у справі №916/2266/22, від 17.04.2024 у справі №910/19865/21.
У цьому випадку з матеріалів справи вбачається, що правова позиція позивача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору двома судовими інстанціями, а адвокати АО «КОЛТ» надавали правову допомогу позивачу в судах як першої, так і апеляційної інстанцій, тому, відповідно, були цілком обізнані з обставинами у справі та особливостями правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі; правова позиція сторін вже була сформована до апеляційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду представниками ТОВ «Дебет» не надано та з матеріалів справи не вбачається.
Також, судова колегія враховує те, що дана справа розглядалась в порядку письмового провадження, що додатково свідчить про те, що справа №916/1026/25 не є складною, а також про те, що адвокатам АО не потрібно було витрачати свій час на перебування у судових засіданнях під час апеляційного перегляду справи.
Більш того, судовою колегією встановлено, що АО «КОЛТ» надає правничу допомогу ТОВ «Дебет» та здійснює представництво останнього в межах однотипних справ у спірних правовідносинах Товариства з фізичними особами-підприємцями.
Так, у господарському суді, крім даної справи №916/1026/25 розглядався однотипний спір у справі №916/1542/25 за позовом ТОВ «Дебет» до ФОП Гриньової Антоніни Вікторівни, в якій відбувалось стягнення заборгованості за отриманий відповідачкою товар, що був поставлений за окремими видатковими накладними. Крім суми основної заборгованості, Товариство також заявило до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат. Єдиною відмінністю відповідних справ є те, що стягнення відбувається за окремими документами та заявлялись до іншого ФОП. Тобто, позивач фактично при кожному розгляді замінює номери відповідних документів, на підставі яких відбувається стягнення, не змінюючи при цьому, ні обставини, ні матеріально-правове обґрунтування своєї позиції, ні заперечення на позицію відповідача. В подальшому, справи переглядаються Південно-західним апеляційним господарським судом. При цьому, за кожним таким переглядом ТОВ «Дебет» заявляє в подальшому клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу: у справі №916/1542/25 - у межах 15 000,00 грн, у даній справі - у межах 27 000,00 грн.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказане підтверджується інформацією, наявною у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
У контексті наведеного судова колегія акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Даний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.
Апеляційна колегія звертає увагу на те, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібні за змістом висновки наведено у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, або є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19.
Апеляційний суд вважає за необхідне додатково зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.
Підсумовуючи вищевикладене та з огляду на подані докази щодо характеру та обсягу наданих АО послуг, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти справи у сукупності, колегія суддів констатує, що розмір заявлених ТОВ «Дебет» на стадії апеляційного перегляду справи №916/1026/25 витрат на правову допомогу у сумі 27 000,00 грн не відповідає критерію розумності їх розміру, є неспівмірними з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданих АО послуг, а тому мають надмірний характер.
У зв'язку з цим, з урахуванням наданих позивачем доказів в обґрунтування судових витрат на правничу допомогу, судова колегія вважає, що у даному випадку за необхідне обмежити розмір заявлених позивачем до стягнення витрат до 1 000,00 грн.
Така сума, на переконання апеляційної колегії, є обґрунтованою, відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) в суді апеляційної інстанції, розумності її розміру та є співрозмірною зі складністю справи і виконаними АО робіт (наданими послугами), а відтак, підлягає відшкодуванню на користь ТОВ “Дебет» за рахунок ФОП Бабича М.Є.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №916/1026/25 шляхом винесення додаткової постанови у відповідності до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, на підставі викладеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що з фізичної особи-підприємця Бабича Максима Євгеновича підлягає стягненню на користь ТОВ «Дебет» понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції при розгляді справи №916/1026/25, у розмірі 1 000,00 грн., у зв'язку з чим заява представника ТОВ “Дебет» щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду апеляційної скарги ФОП Бабича М.Є. у даній справі підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 169, 244, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу за апеляційним переглядом справи №916/1026/25 задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Бабича Максима Євгеновича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дебет витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 000,00 (одна тисяча) грн.
У задоволенні іншої частини вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебет" щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку із апеляційним переглядом справи №916/1026/25 - відмовити.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.
Матеріали справи №916/1026/25 повернути до Господарського суду Одеської області.
Додаткова постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Богацька Н.С..
Суддя Принцевська Н.М.