Справа №22-ц-368/2011 рік Головуючий 1 інстанції: Колодяжна І.М..
Категорія: житлова Доповідач: Ситнік О.М.
25 січня 2011 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
Головуючого, судді Ситнік О.М.
Суддів Коростійової В.І., Ізмайлової Г.Н.
За участі секретаря Варюшичевої А.С.
Розглянула у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом Державного підприємства «Завод імені В.О.Малишева» до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, до Державного підприємтва «Завод імені В.О. Малишева», третя особа, орган опіки та піклування Комінтернівської районної у м. Харкові ради, про поновлення порушеного права та надання іншого житла, -
за апеляційними скаргами ДП «Завод імені В.О. Малишева» та ОСОБА_2
На рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2010 року.
До суду у лютому 2004 року звернулися ДП „Завод ім. В.О. Малишева” про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням і пояснили, що відповідно до ордеру №1599 від 25 жовтня 1986 року на койко-місце у гуртожитку ОСОБА_2 було надано койко-місце у гуртожитку по АДРЕСА_1. На час звернення із позовом у кімнаті були прописані ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_3 Позивач вказував, що ОСОБА_2 з лютого 2000 року у гуртожитку не проживала, її майна у гуртожитку немає, місце проживання не відоме, поштова кореспонденція на її адресу не надходить, оплата за гуртожиток не здійснюється. Особовий рахунок закрито у лютому 2003 року. Просили визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
У червні 2010 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом у якому вказувала, що у зв*язку із перебування у трудових відносинах із ДП „Завод імені Малишева” отримала койко-місце у гуртожитку заводу по АДРЕСА_1. У зв*язку з невиплатою заробітної плати у січні 2003 року вона звільнилася з роботи. Іншого житла не має. Просила поновити право користування вказаним жилим приміщенням їй та її неповнолітньому сину.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2010 року у задоволенні позову ДП „Завод імені Малишева” відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено також.
У апеляційній скарзі ДП „Завод імені Малишева” вказували, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом не враховано докази, надані стороною у справі, оскільки акти про не проживання ОСОБА_2,у спірній кімнаті є належними та допустимими доказами. Крім того, не прийнято до уваги пояснення свідків та обставина, що судові повістки ОСОБА_2 не були вручені. Просили рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення їхніх позовних вимог.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду у частині відмови у задоволенні її позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, вказавши, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що їй було надане у гуртожитку койко-місце і відмовлено у наданні окремої кімнати у 2003 році. Наявність заборгованості зі сплати за гуртожиток пояснюється тільки заборгованістю із заробітної плати, так як плата вираховувалася із її заробітної плати. Проживання у одній кімнаті із жінкою, яка мала двох малолітніх дітей перешкоджала їй користуватися гуртожитком, тому вона змушена була проживати у іншому місці.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, які з'явилися, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи апеляційної скарги,
Судом першої інстанції достовірно встановлено і сторонами не оспорюється, що ОСОБА_2 було надане койко-місце у кімнаті гуртожитку по АДРЕСА_1 у зв*язку з роботою у ДП „Завод імені Малишева”. З 8 січня 2003 року ОСОБА_2 звільнилася з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України ( наказ №18 від 24.01.2003 року).
Із відповіді заступника генерального директора ДП „Завод імені В.О. Малишева” вбачається, що ОСОБА_2 не проживала у гуртожитку майже 5 років до звернення з заявою про надання окремої кімнати. У наданні окремої кімнати їй було відмовлено. Вказане рішення нею не оскаржувалося.
Відповідно до акту, затверджених начальником відділу робітничих гуртожитків ДП „Завод імені Малишева” від 26.01.2004 року у гуртожитку по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не проживає. Із акту від 07.04.2004 року вбачається, що на вказану дату ОСОБА_2 у гуртожитку не проживала. Сама ОСОБА_2 не заперечувала ту обставину, що у вказаний час вона не проживала у гуртожитку, пояснюючи це відсутністю умов для проживання у гуртожитку разом із малолітньою дитиною.
Відповідно до вимог ст. 71, 72 ЖК України та ст. 132 ЖК України розрізняються підстави: визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та виселення особи із жилого приміщення.
Позовна заява ДП „Завод імені Малишева” містить посилання на ст.ст. 71, 72 ЖК України та прохання визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
За ст. 72 ЖК України передбачена можливість визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки. Строки, протягом яких за відсутнім наймачем чи членом його сім'ї зберігається жиле приміщення передбачені ст. 71 ЖК України.
Відповідно до Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208 , а саме, п. 15. жила площа в гуртожитку не підлягає обміну, розділу, бронюванню і здачі в піднайом. 17. Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. ОСОБА_2 не проживала у відособленому приміщенні, так як їй у користування було виділено койко-місце у кімнаті із іншим користувачем. Відповідно до вимог п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року за №2 „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням ( ст. 71 ЖК) , необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності ( перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї, тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Із позовної заяви, пояснень у суді першої інстанції, апеляційної скарги, та пояснень, наданих у суді апеляційної інстанції, вбачається, що причиною не проживання ОСОБА_2 у гуртожитку є та обставина, що вона мала проживати у кімнаті з іншим наймачем. Однак, сама ОСОБА_2 не заперечувала і це підтверджується наданими до суду довідками, їй було надано у гуртожитку саме койко-місце, тобто вона не мала права на зайняття відокремленого приміщення. Тому її пояснення щодо неможливості проживання у одній кімнаті з іншою жінкою, яка мала неповнолітніх дітей, не може вважатися поважною причиною для не проживання у гуртожитку, оскільки такі умови проживання передбачалися уже при наданні їй койко-місця, на що вона погоджувалася. Жодних доказів того, що вона не могла проживати у одній кімнаті із іншою жінкою у зв*язку із захворюванням дитини не підтверджено жодними доказами і ґрунтується лише на її поясненнях.
Разом з тим, сама ОСОБА_2 не заперечувала своє не проживання у кімнаті та не зайняття койко-місця протягом тривалого часу, а саме з моменту народження дитини, у 1995 році. Звернення ОСОБА_2 із позовом про поновлення порушеного права та надання жилого приміщення відбулося лише у червні 2010 року, тобто після 15 років не проживання у гуртожитку та 6 років розгляду у суді позову ДП „Завод імені Малишева” про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 втратила право користування койко-місцем у гуртожитку ДП „Завод імені Малишева”, яке знаходиться по АДРЕСА_1.
Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, тому у цій частині підлягають скасуванню, а позов ДП „Завод імені Малишева” - задоволенню.
Стосовно зустрічного позову ОСОБА_2, то при вирішенні вказаних вимог слід враховувати правовий режим жилого приміщення, яке надавалося у користування ОСОБА_2. - койко-місце у гуртожитку. Із відповіді ДП „Завод імені Малишева” вбачається, що за час не проживання ОСОБА_2 у гуртожитку, відповідно до рішення Харківської міської ради за №307 від 21.05.2008 року змінено статус жилого приміщення по АДРЕСА_1 , та надано статус житлового будинку. Житловий будинок перебуває на балансі ДП „Завод імені В.О. Малишева”. Жиле приміщення ОСОБА_2 у жилому будинку не виділялося. Тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 є обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п.3 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ДП „Завод імені В.О. Малишева” задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2010 року змінити.
У частині відмови у задоволенні позову ДП „Завод імені В.О. Малишева” рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ДП „Завод імені Малишева” задовольнити. Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування койко-місцем у гуртожитку ДП „Завод імені Малишева”, яке знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Московський, 122.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів від дня набрання ним законної сили.
Головуючий, суддя - підпис
Судді - підписи
Вірно, суддя