Житомирський апеляційний суд
Справа №285/5135/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/34/26
Категорія ч.4 ст.186 КК України Доповідач ОСОБА_2
17 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі, в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою зі змінами прокурора ОСОБА_9 та апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 обвинуваченого за ч.4 ст.186 КК України,
Цим вироком:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженеця м. Новоград-Волинський Житомирської області, з середнньою освітою, неодруженого, не працюючого, проживаючого по АДРЕСА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ст.69 КК України до основного покарання 5 (п'ять) років позбавлення.
Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_7 обчислювати з 15.08.2024.
Продовжено дію раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 22.08.2025 включно, або до моменту набрання вироком законної сили, в межах зазначеного строку.
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави судові витрати за проведення експертизи в сумі 1591 грн 80 коп.
Питання про речові докази вирішено відповідно до вимог ст.100 КПК України.
Також даним вироком відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 про застосування примусових засобів медичного характеру обвинуваченому ОСОБА_7 .
Згідно вироку, 15 серпня 2024 року, близько 14 години 30 хвилин ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що по всій території України Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX (зі змінами), з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 запроваджено воєнний стан, строк дії якого продовжено у встановленому законом порядку по даний час, знаходячись поблизу будинку №27 по вул. Житомирській в м. Звягель, Житомирської області, побачив раніше невідому жінку - ОСОБА_10 .
У зазначений день, час і місці, та за вказаних обставин у ОСОБА_7 виник злочинний умисел направлений на умисне, відкрите, в умовах воєнного стану, викрадення чужого майна - золотого ланцюжка і підвіски, які знаходилися на шиї у ОСОБА_10 .
В подальшому, ОСОБА_7 реалізуючи свій злочинний умисел, переслідуючи корисливий мотив, з метою особистого збагачення, підійшов до ОСОБА_10 та розуміючи що його дії є відкриті, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, схопив рукою золотий ланцюжок і підвіску, які знаходилися в останньої на шиї, різко потягнув на себе і шляхом ривка відкрито зірвав належне майно ОСОБА_10 , заподіявши легкі тілесні ушкодження та побіг в напрямку вул. Соборності в м. Звягель, спричинивши ОСОБА_10 майновий збиток на суму 20238 гривень 55 копійок.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор Звягельської окружної прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу в якій просить оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_7 , в частині призначеного покарання скасувати. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді 8 років позбавлення волі. В решті вирок суду залишити без змій.
Не оспорюючи фактичних обставин справи та доведеності вини ОСОБА_7 , вважає, що оскаржуваний вирок є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, що призвело до м'якості призначеного покарання обвинуваченому, оскільки призначене покарання не сприятиме його виправленню та запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так й іншими особами.
Вказує, що призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд не дотримався вимог ст.ст.50,65 КК України.
Посилається на те, що суд першої інстанції мотивуючи свої висновки щодо обраного обвинуваченому покарання, врахував, що обвинувачений раніше не судимий, вчинив тяжкий злочин від якого тяжких наслідків не настало, не працює, не одружений, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, відношення обвинуваченого до вчиненого і тому призначив покарання із застосуванням ст. 69 КК України до основного покарання у виді позбавлення волі на 5 років. При цьому оскаржуваний вирок не містить обставин відповідно до статті 66 КК України, які саме суд визнав пом'якшуючими, що унеможливлює у свою чергу застосування в даному випадку ст. 69 КК України.
Крім того призначаючи покарання, суд не надав належної і достатньої правової оцінки тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, його суспільної небезпечності, невизнання вини у скоєному та намагання уникнути відповідальності, за весь час судового розгляду жодної нотки обвинуваченого на каяття за скоєне не прослідковується.
06.01.2026 року на електронну адресу апеляційного суду прокурор Звягельської окружної прокуратури ОСОБА_9 подав зміни до апеляційної скарги в яких просить оскаржуваний вирок скасувати у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Ухвалити рішення, яким ОСОБА_7 вважати засудженим за ч 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст.69 КК України до основного покарання 5 років позбавлення волі.
На підставі ст.20, п.2 ч.1 ст.93, п.1 ч.1 ст.94 КК України застосувати до ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру, у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку у закладі охорони за місцем відбування покарання. В решті вирок суду залишити без змін.
Зазначає, що згідно висновку судово-психіатричного експерта № 169-2024 ОСОБА_7 міг усвідомлювані свої дії, проте не міг повною мірою керувати ними. ОСОБА_7 потребує застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру, у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем перебування, а саме зa місцем відбування покарання.
Вказує, що відповідно до ст.20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховуються судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу в якій просить оскаржуваний вирок скасувати, призначивши менш суворе покарання. Забезпечити можливість отримання ОСОБА_7 лікування в примусовому порядку застосувавши до нього заходи, передбачені статтею 508 КПК України.
Зазначає, що оскаржуваний вирок суду не ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах щодо того чи надається кваліфікована медична допомога установою виконання покарань при фактичній відсутності даних про надання медичної допомоги ОСОБА_7 .
Вказує, що вирок суду є надмірно суворим для хворого ОСОБА_7 , який не може в повній мірі керувати своїми діями.
В оскаржуваному вироку відсутнє обґрунтування позбавлення судом права ОСОБА_11 на медичну допомогу, якої він потребує.
Натомість у вироку вказано що обмежена осудність не дає підстав не тільки для звільнення ОСОБА_7 від кримінального покарання, а й застосування, щодо нього, примусових заходів медичного характеру і враховується судом при призначенні покарання.
Вказує, що згідно підсумку висновку експерта № 169-2024, - ОСОБА_7 потребує застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру, у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем перебування, однак суд абсолютно довільно, без наявності та посилання на будь - які докази необґрунтовано зазначає, що судом встановлено, що останньому надається кваліфікована медична допомога установою виконання покарань.
При цьому установа виконання покарань не є профільним психіатричним відділенням.
Зазначає, що забезпечити можливість отримання ОСОБА_7 лікування в примусовому порядку можливо в порядку застосування до нього заходи, передбачені ст.508 КПК України.
Своїм вироком суд позбавив ОСОБА_11 права на отримання кваліфікованої медичної допомоги.
В судовому засіданні апеляційного суду, прокурор підтримала вимоги викладені в змінах до апеляційної скарги та просила застосувати до обвинуваченого примусові заходи медичного характеру, у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку у закладі охорони за місцем відбування покарання.
Потерпіла ОСОБА_10 в судове засідання апеляційного суду, призначеного на 17.03.2026 року, не з'явилася, будучи повідомленою належним чином згідно вимог ст.135 КПК України. При цьому направила на електронну адресу апеляційного суду заяву в якій просила здійснювати розгляд даного кримінального провадження у її відсутність.
Відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд вказаного кримінального провадження у відсутність потерпілої, яка належним чином повідомлена про час та місце судового засідання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, прокурора яка підтримала зміни до апеляційної скарги та заперечила щодо задоволення апеляційної скарги захисника, обвинуваченого та його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу та заперечили щодо зміненої апеляційної скарги прокурора, перевіривши доводи апеляційних скарг, та переглянувши судове рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
У відповідності до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Доведеність вини та кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 в апеляційних скаргах захисником та прокурором не оспорюються.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Таким є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Таких вимог закону суд першої інстанції при призначенні покарання в повній мірі дотримався.
Доводи зміненої апеляційної скарги прокурора щодо не застосування судом відносно обвинуваченого примусових заходів медичного характеру, у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбування покарання, та доводи захисника про незастосування цих же примусових медичних заходів але за місцем перебування обвинуваченого та призначив надто суворе покарання, апеляційний суд вважає необґрунтованими з таких підстав.
Відповідно до ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно з вимогами ст.50 КК України покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
Згідно з вимогами ст.65 КК України, суд, призначаючи покарання, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання з тим, щоб особі за вчинений нею злочин, було призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
Відповідно до п.1постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Відповідно до ст.20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
У теорії та практиці кримінального права обмежена осудність характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним), сукупність яких і дає підстави для визнання особи обмежено осудною.
Медичний критерій обмеженої осудності вказує на наявність у винного певного психічного розладу: різного роду психопатії, невротичні розлади, розлади особистості, залишкові явища черепно-мозкових травм, розумова відсталість.
Юридичний критерій обмеженої осудності вказує на нездатність особи повною мірою керувати своїми діями та складається із двох ознак: інтелектуальної, тобто нездатності особи повною мірою усвідомлювати свої дії чи бездіяльність, та вольової ознаки, яка у свою чергу означає нездатність особи повною мірою керувати ними.
Таким чином, наявність такого психопатологічного стану як обмежена осудність значно ослаблює здатність особи до розуміння характеру вчинюваного нею діяння і контролю за своєю поведінкою, а сам стан обмеженої осудності може бути визначено лише з урахуванням висновку судово- психіатричної експертизи.
Відповідно до висновку експерта № 169-2024 від 17.09.2024, ОСОБА_7 на даний час виявляє клінічні ознаки виражених характерологічних змін особистості та помірного когнітивного зниження внаслідок епілепсії з частими нападами, стан компенсації (F07.803 МКХ-10). Здатний усвідомлювати свої дії, проте, не може в повній мірі керувати ними. Даний розлад сформувався з дитячого віку на фоні епілепсії. ОСОБА_7 під час вчинення інкримінованого йому діяння тимчасовим розладом психічної діяльності (алкогольним психозом, реактивним станом - патологічне сп'яніння, патологічний афект, недоумством або іншим хворобливим станом психіки, які б позбавляли його можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними - не страждав. Під час вчинення інкримінованих йому діянь виявляв клінічні ознаки виражених характерологічних змін особистості та помірного когнітивного зниження внаслідок епілепсії (F07.803 МКХ-10), перебував в стані простого алкогольного сп'яніння. Міг усвідомлювати свої дії, проте не міг повною мірою керувати ними. ОСОБА_7 потребує застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру, у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем перебування.
Як вбачається з оскаржуваного вироку суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 , у відповідності до вимог статей 50,65 КК України врахував наступні обставини: тяжкість вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких; особу обвинуваченого, його вік, сімейний та матеріальний стан; характеризуючі дані обвинуваченого, який по місцю проживання характеризується задовільно, не одружений, не працює, раніше не судимий; поведінку обвинуваченого, який визнав вину; обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння та обставини, що пом'якшують покарання, а саме те, що на даний час виявляє клінічні ознаки виражених характерологічних змін особистості та помірного когнітивного зниження внаслідок епілепсії з частими нападами, щире каяття та критичну самооцінку своїх дій, думку потерпілої, яка просила суд не карати обвинуваченого, .
Враховуючи зазначені обставини та стан психічного здоров'я обвинуваченого, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції при призначенні покарання належним чином врахував вимоги ст.20 КК України та обґрунтовано призначив більш м'яке покарання, ніж передбачено санкцією ч.4 ст.186 КК України.
Що стосується доводів апелянтів, що судом першої інстанції належним чином не враховано посилання у висновку експерта на те, що ОСОБА_7 потребує застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру, у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем перебування, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки місцевим судом встановлено, що ОСОБА_7 надається кваліфікована медична допомога установою виконання покарань.
На переконання апеляційного суду, призначене судом першої інстанції ОСОБА_7 реальне покарання у виді позбавлення волі є достатнім та необхідним за для досягнення мети передбаченої ст.50 КК Укрпїни.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, судом першої інстанції допущено не було.
Вирок суду ухвалений з дотриманням вимог глави 29 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, і підстав для його зміни чи скасування немає.
Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження обвинуваченого ОСОБА_7 15.08.2024 року затримано в порядку ст.208 КПК України та ухвалою слідчого судді Новоград - Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16.08.2024 року до ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави, який неодноразово продовжувався та оскаржуваним вироком строк дії даного запобіжного заходу продовжено до 22.08.2025 року включно.
Разом з тим, в матеріалах провадження наявний лист в.о. начальника ДУ «Житомирська установа виконання покарань (№8)» ОСОБА_12 з якого вбачається, що строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 закінчився 22.08.2025р. та за відсутності іншого судового рішення, яке набрало законної сили та передбачає тримання ОСОБА_7 під вартою, останнього звільнено із даної установи.
Згідно з ч.1 ст.1 ЗУ «Про попереднє ув'язнення» та ч.5 ст.72 КК України, період застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з моменту затримання та до набрання вироком законної сили є періодом попереднього ув'язнення, який зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі.
За таких обставин підлягає зарахуванню в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 15.08.2024 по 22.08.2025 шляхом зарахування його у строк покарання з розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 1 день позбавлення волі.
Керуючись ст.ст.404,405,407, КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , та змінену апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 , - залишити без задоволення, а вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 за ч.4 ст.186 КК України, - залишити без змін.
В порядку ч.2 ст.404 КПК України та на підставі ч.5 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення, з 15 серпня 2024 року по 22 серпня 2025 року включно, із розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 1 день позбавлення волі.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: