Іменем України
17 січня 2011 року
Справа № 5002-11/4964-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Балюкової К.Г.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
сторони не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Потопальський С.С.) від 16 листопада 2010 року у справі № 5002-11/4964-2010
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант" (вул. Миру, 3, 8 поверх, Полтава, Полтавська область, 36022)
до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сервіс" в особі
Полтавської регіональної філії сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-сервіс" (вул. Заліська, 11, Сімферополь, 95021; Велика Павлівка, Зіньківський район, Полтавська область,38112)
про стягнення 90000,00грн.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Амарант" звернувся до господарського суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сервіс" в особі Полтавської регіональної філії сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-сервіс" про стягнення 90000грн., у тому числі -50000грн. отриманої попередньої оплати, 25000грн. -неустойки, 15000грн. -штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статті 526, 530, частину 1 статті 612 Цивільного кодексу України, статтю 193 Господарського кодексу України та мотивовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Потопальський С.С.) від 16 листопада 2010 року у справі № 5002-11/4964-2010 в позові відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Амарант" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити. Так, заявник апеляційної скарги посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважаючи необґрунтованими висновки суду першої інстанції стосовно того, що договір №16/07/09-001-п від 16.07.2009 не може вважатися укладеним через недосягнення сторонами згоди щодо предмету та ціни договору. Заявник вважає, що з огляду на специфічність товару (ячмінь та пшениця врожаю 2009 року), сторонами неможливо передбачити яким саме буде врожай і якої якості будуть зернові, отже всі умови укладеного сторонами договору є об'єктивними та узгодженими.
Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Видашенко Т.С. від 17.01.2011, суддю Гонтаря В.І. було замінено у складі колегії на суддю Балюкову К.Г.
Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції, призначене до розгляду на 17.01.2011, не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Приймаючи до уваги, що заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про поважність причини неявки до суду від зазначених учасників спору на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду не надходило, втім, як апеляційний перегляд господарських справ обмежений процесуальним строком, судова колегія визнала можливим розглянути справу у їх відсутність, вважаючи наявні у справі докази достатніми для прийняття рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 16 липня 2009 року між сторонами у справі було укладено договір купівлі-продажу №16/07/09-001-п. (а.с.10, том1).
Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору продавець (СТОВ "Агро-Сервіс" в особі Полтавської регіональної філії СТОВ "Агро-сервіс") зобов'язується продати й передати, а покупець (товариство з обмеженою відповідальністю "Амарант") оплатити й прийняти від продавця сільськогосподарську продукцію -ячмінь та пшеницю врожаю 2009 року насипом відповідно до умов дійсного договору.
Згідно пункту 3.1 договору кількість товару складається з окремих партій товару та визначається в додатках до цього договору. Вага є остаточною відповідно до залікової ваги, яка зазначена у складському документі під час переоформлення товару на ім'я покупця.
Пунктом 4.1 передбачено, що ціна товару за договором розраховується для кожної партії товару окремо та фіксується у відповідному додатку до цього договору.
Матеріалами справи підтверджується, що на підставі платіжного доручення №1303 від 21.07.2009 позивач перерахував відповідачеві передоплату за договором № 16/07/09-001-п у розмірі 50000грн. (а.с.11 том 1).
Враховуючи те, що товар за договором так й не був поставлений позивачеві, останній звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення 50000грн. попередньої оплати за товар, 25000грн. -неустойки, 15000грн. - штрафу на підставі пунктів 7.3, 7.4 договору.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду, виходячи з наступного.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статі 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частинами 1, 4 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Умовами договору сторін № 16/07/09-001-п від 16 липня 2009 року кількість та ціна товару складаються для кожної партії товару окремо та визначаються у відповідних додатках до цього договору.
Втім, з матеріалів справи вбачається, що сторонами додатки до договору щодо ціни та кількості товару ані узгоджені, ані підписані не були, як це передбачено пунктами 3.1, 4.1 договору.
Статтею 638 Цивільного Кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з тексту договору купівлі-продажу №16/07/09-001-п сторонами було письмово передбачено, що між сторонами повинна бути досягнута згода відносно кількості товару та ціни товару, яка повинна бути відображена у додатках до цього договору.
Втім, такі додатки відносно кількості товару за договором купівлі-продажу та ціни товару за таким договором сторонами підписані не були.
Умови господарського договору щодо предмета, ціни та строку як обов'язкові є тим мінімумом, який дозволяє договірному зобов'язанню бути здійсненим.
Частинами 1-2 статті 189 Господарського Кодексу України встановлено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Відсутність згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору (як тих, що визнані істотними за законом чи необхідні для договорів даного виду, так і тих, щодо яких на вимоги сторін, вказаних у тексті самого договору, повинна бути досягнута згода), означає, що договір не відбувся.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу №16/07/09-001-п від 16 липня 2009 року є неукладеним, оскільки неможливо встановити: яку кількість товару та за якою ціною на суму 50000грн. повинен був поставити відповідач.
Крім того, в матеріалах справи наявне повідомлення позивача про відмову від прийняття виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару відповідно до умов договору про купівлю-продаж на підставі пункту 3 статті 612 Цивільного кодексу України (а.с.12 том1).
Однак, враховуючи вищевикладене, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для стягнення 50000грн. попередньої оплати у якості збитків за невиконання договору в порядку частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України.
Враховуючи те, що господарський договір сторін є неукладеним, та за умов здійснення певних дій стороною договору на його виконання (позивач перерахував на користь відповідача грошову суму передоплати), правовідносини сторін повинні врегульовуватися нормами глави 83 Цивільного Кодексу України про зобов'язання, що виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Але, приймаючи до уваги, що позивач обрав іншу підставу позову, заявлені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант" задоволенню не підлягають як у частині стягнення попередньої оплати, так і у частині стягнення неустойки та штрафу.
Відносно вимоги позивача про стягнення неустойки та штрафу судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до норм статті 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.3 договору сторін передбачений обов'язок продавця за несвоєчасну поставку товару сплатити покупцеві неустойку в розмірі 0,5% від суми непоставленого товару за кожний день прострочення. Продавець крім пєні, оплачує документально підтверджені збитки у повному обсязі.
Згідно пункту 7.4 договору за непостачання товару за дійсним договором продавець зобов'язується сплатити покупцеві штраф у розмірі 30% від непоставленого товару.
Враховуючи вищенаведене, а також висновок суду щодо неукладеності договору купівлі-продажу №16/07/09-001-п від 16 липня 2009 року, судова колегія вважає, що господарським судом зроблено цілком правильний висновок щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача неустойки та пені через те, що неукладений договір не тягне виникнення певного зобов'язання.
Таким чином, судова колегія вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є необґрунтованими та суперечать нормам чинного законодавства.
Стосовно доводів апеляційної скарги слід зазначити, що у пункті 4.1 договору сторони зазначили, що ціна товару за дійсним договором розраховується для кожної партії товару окремо та фіксується у відповідному додатку до цього договору. Пунктом 4.2 Договору визначається порядок розрахунку ціни, але цей пункт не виключає дії пункту 4.1, який передбачає фіксацію ціни у відповідному додатку. Такі додатки у матеріалах справи відсутні. Визначення суми договору у розмірі 50000грн. не може кваліфікуватись, як визначення ціни.
Доводи заявника, що специфікою договорів поставки сільськогосподарської продукції майбутнього врожаю є неможливість визначення кількості товару, суперечать нормам статей 628, 632, 712, 713 Цивільного кодексу України, статтям 181, 265, 266 Господарського кодексу України, які не передбачають для договорів такого роду винятків стосовно узгодження істотних умов договору.
Не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги і доводи про те, що законом не встановлені спеціальні вимоги до форми та порядку укладення такого роду договорів. На відносини сторін поширюється частина 8 статті 181 Господарського кодексу України, яка встановлює, що договір вважається неукладеним у разі недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.
Посилання позивача на те, що суд не надав оцінку заявленій позивачем відмові від прийняття виконання (а.с.12 том 1), на думку судової колегії, не впливає на правильність висновків оскарженого судового рішення. Адже відмова від прийняття виконання неукладеного договору у даному випадку не має тих правових наслідків, про застосування яких заявлено у позові. Виходячи з вищевикладеного, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що рішення господарського суду прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, при повно встановлених обставинах справи, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2010 року у справі № 5002-11/4964-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді К.Г. Балюкова
В.М. Плут