СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/18589/13-ц
пр. № 2/759/7472/26
17 березня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Петренко Н.О.
за участю секретаря судових засідань Чумак В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
встановив:
Позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що відповідач є наймачем вказаного службового житла, проте після розірвання шлюбу у 2005 році виїхав з квартири, не проживає в ній понад шість місяців без поважних причин та не бере участі в оплаті комунальних послуг .
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.05.2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено та визнано відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Представник відповідача звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення від 27.05.2014, яким ОСОБА_2 було визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10.02.2026 було скасовано заочне рішення від 27.05.2014 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача просив проводити судовий розгляд без участі та підтримав позовні вимоги.
Позивач в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце повідомлялась належним чином.
Суд, дослідивши письмові докази, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши надані докази, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що кв. АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_2 , як вказує позивачка вже колишньому її чоловіку, на сім'ю з трьох осіб: ОСОБА_2 , дружина - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_3 , згідно ордеру №002336 від 09.1.1998 року (а.с. 7- копія ордеру).
30 червня 2005 року між ОСОБА_2 , відповідачем, та ОСОБА_1 , позивачка, розірвано шлюб, згідно свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 5- копія свідоцтва), від шлюбу мають дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про народження (а.с. 6 - копії свідоцтв).
ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають у кв. АДРЕСА_1 , також у вказаній квартирі зареєстрований ОСОБА_2 , згідно довідки ЄРРЦ філії № 812 форми № 3 від 04.10.2013 року № 1917 (а.с. 8 - копія довідки).
Факт не проживання відповідача в спірній квартирі підтверджується актами від 04 квітня 2013 року, 10 липня 2013 року та 04 жовтня 2013 року ЄРРЦ №810.812 кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не проживає (а.с. 9-11 - копія актів).
Одночасно, згідно довідки ЄРРЦ філії 810 від 16 травня 2014 року ОСОБА_2 до філії не звертався із заявами на предмет збереження за ним житлової площі в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 41 - оригінал довідки).
20.05.2014 року комісією КП «РЕО-6» складено акт про те, що при неодноразовому відвідуванні квартири АДРЕСА_1 , мешканця ОСОБА_2 в квартирі не було, житлом не користується, зі слів сусідів за вищевказаною адресою його ніхто давно не бачив (а.с. 42 - оригінал акту).
Відповідно до квитанцій за період 14.12.2012 року по 16.09.2013 року про сплату за житлово-комунальні та інші послуги, позивачка несе витрати по сплаті комунальних платежів в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 14-22 - копії квитанцій).
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців. Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Розглянувши докази, надані позивачем як підставу для визнання особи такою, що втратила право користування житлом, суд вважає їх недостатніми та спростованими з огляду на наступне:
Позивачка надала акти, складені представниками ЖЕК (ЄРРЦ), у яких зазначалося, що відповідач за адресою не проживає.
Фактичне непроживання особи у житловому приміщенні не є безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування ним. Суд зазначає, що вказані акти фіксують лише відсутність особи за адресою на час візиту комісії, але не розкривають причин такої відсутності. Відповідач вказав, що його відсутність була зумовлена характером його відносин з колишньою дружиною та необхідністю уникнення конфліктів, при цьому він зберігав правовий зв'язок із житлом, що підтверджується подальшими спільними діями сторін у 2018 році.
Позивачка стверджувала, що лише вона несе тягар утримання майна.
Сам по собі факт оплати комунальних послуг одним із мешканців не свідчить про втрату права іншим мешканцем. Окрім того, позивачка, як фактичний споживач послуг, зобов'язана їх оплачувати за законом. Наявність у позивачки довіреності від відповідача (від 2018 року) на представлення його інтересів як наймача свідчить про те, що вона визнавала його обов'язки та права щодо цієї квартири значно пізніше, ніж подала позов у 2013 році.
У позовній заяві позивачка вказала, що відповідач не залишив про себе жодної інформації.
Це твердження повністю спростовується фактом видачі відповідачем довіреності №3375 від 10.11.2018 року, яка була посвідчена нотаріусом за участі відповідача та передана позивачці. Це доводить, що сторони підтримували контакт, позивачка знала, як зв'язатися з відповідачем, та зверталася до нього за юридичним сприянням для вирішення питань щодо квартири. Таким чином, позивачка діяла недобросовісно, приховуючи від суду реальний стан відносин із відповідачем.
Позивачка посилалася на те, що відповідач лише формально зареєстрований.
Реєстрація місця проживання є підтвердженням наявності у особи права користування житлом. Оскільки відповідач є первинним наймачем (ордеродержателем), його право є титульним. Позивачка не надала доказів того, що відповідач набув право власності або постійного користування іншим житлом, а отже, спірна квартира залишається його єдиним постійним місцем проживання в розумінні закону.
Суд застосовує принцип добросовісності та заборони суперечливої поведінки. Позивачка, з одного боку, просила суд визнати відповідача таким, що втратив право, а з іншого боку у 2018 році прийняла від нього довіреність, де він виступає як законний наймач цієї ж квартири. Така поведінка є суперечливою. Оскільки позивачка погоджувалася на те, щоб відповідач діяв як наймач у 2018 році, вона не може в межах цієї ж справи стверджувати, що він втратив це право ще у 2005 чи 2013 роках.
Для задоволення такого позову необхідно встановити дві умови:факт відсутності особи понад шість місяців; відсутність поважних причин такої відсутності.
Суд вважає, що факт видачі Відповідачем довіреності на ім'я Позивача у 2018 році та її прийняття Позивачем повністю спростовує доводи про те, що Відповідач зник у 2005 році або втратив зв'язок із житлом.
Позивач, приймаючи від відповідача повноваження діяти від його імені як наймача, фактично визнала легітимність його прав на цю квартиру. Це свідчить про наявність між сторонами домовленості щодо збереження за ОСОБА_2 права користування житлом з метою його подальшого розбронювання/приватизації.
Крім того, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Позивач не довела, що після 2018 року Відповідач виявив намір відмовитися від прав на житло. Сам по собі факт проживання за іншою адресою не є безумовною підставою для позбавлення права на житло, якщо особа зберігає правовий зв'язок із приміщенням.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Позбавлення права користування житлом є втручанням у це право, яке в даному випадку не є пропорційним, враховуючи тривалу історію взаємовідносин сторін та їхні спільні дії щодо правового статусу квартири.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що правові підстави для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом, відсутні.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Оскільки заяву відповідача було задоволено, а в основному позові ОСОБА_1 відмовлено, витрати відповідача по сплаті судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення також підлягають стягненню з позивачки на користь відповідача.
Керуючись ст. 71, 72 ЖК України,, ст. ст. 81, 258, 259, 263-265, 268, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 665,60 грн.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення подається учасниками справи безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Н.О. Петренко