Справа №:755/232/26
Провадження №: 2/755/653/26
про передачу справи за підсудністю
"16" березня 2026 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Катющенко В.П., розглянувши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, -
До Дніпровського районного суду міста Києва 16.12.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, яка 08.01.2026 передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
У відповідності до вимог ч.6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України, судом витребувана інформація про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, яка отримана головуючим суддею 19.01.2026.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21.01.2026 позовна заява була залишена без руху та позивачу надано строк для виправлення недоліків не більше ніж п'ять днів з дня отримання ухвали.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26.01.2026 виправлено опису в ухвалі суду від 21.01.2026.
10.02.2026 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, про встановлення факту родинних відносин, яку позивачем було подано на виконання ухвали суду від 21.01.2026 та зареєстровано за вх. № 6170/26.
Дану заяву було помилково розподілено відповідно до статті 14 ЦПК України між суддями цивільної спеціалізації, присвоєно єдиний унікальний № 755/2160/26 та передано в провадження судді Савлук Т.В.
Розпорядженням керівника апарату № 547 від 04.03.2026 скасовано автоматичний розподіл вищевказаної позовної заяви.
11.03.2026 головуючому судді передано позовну заяву ОСОБА_1 , яка надійшла до суду 10.02.2026 за вх. № 6170/26 на виконання ухвали від 21.01.2026, та помилково була передана в провадження судді Савлук Т.В., для приєднання до цивільної справи № 755/232/26 та подальшого розгляду.
Вивчивши зміст поданих документів, доходжу наступного.
Так, підставами для залишення позовної заяви без руху слугувало те, що звертаючись до суду з позовом, а не в порядку окремого провадження, про встановлення факту родинних зв'язків між позивачем і померлою особою, з метою отримати право на спадкування після останнього, позивач жодним чином не наводить обґрунтувань наявності спору про право у розрізі заявлених вимог, не наводить підстав такого звернення до ОСОБА_2 та не зазначає, яким чином у справі щодо встановлення юридичного факту, дана особа має відповідний процесуальний інтерес. Крім того, позивачем жодним чином не обґрунтовані вимоги до відповідача ОСОБА_2 , не зазначено яким чином та у який спосіб такий відповідач не визнає або оспорює права та інтереси відповідача у справі щодо спадкування після смерті ОСОБА_3 . Також, матеріали позовної заяви не містили будь-якої інформації щодо складу спадщини, її місця знаходження та її вартості, що унеможливлює перевірку дотримання позивачем правил підсудності при зверненні з цим позовом до Дніпровського районного суду міста Києва, що підлягало усуненню позивачем. Позивачу слід було подати до суду позовну заяву в новій редакції, долучивши докази на підтвердження викладених у позові обставин, а також постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
На виконання вимог ухвали суду від 21.01.2026 адвокатом Дзюбенко О.В. в інтересах ОСОБА_1 подана нова редакція позовної заяви з відповідними додатками.
Так, в новій редакції позовної заяви зазначається, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли наступні об'єкти нерухомого майна:
-квартира (3-х кімнатна) по АДРЕСА_1 (оціночна вартість 65 000 доларів США);
-квартира (2-х кімнатна) по АДРЕСА_2 (оціночна вартість 68 000 доларів США);
-земельна ділянка № НОМЕР_1 розташована у Дніпровському районі АДРЕСА_3 , площею 0,0615 га (оціночна вартість 65 000 доларів США);
-квартира (3-х кімнатна) по АДРЕСА_4 (оціночна вартість 75 000 доларів США).
До позовної заяви у новій редакції долучено:
- інформаційну довідку № 461815181 від 27.01.2026, за запитом права власності/інші речові права/іпотеки/обтяження на квартиру АДРЕСА_5 , відомості про яку в державних реєстрах відсутні;
- інформаційну довідку № 461811908 від 27.01.2026, за запитом права власності/інші речові права/іпотеки/обтяження на квартиру АДРЕСА_6 , відомості про яку в державних реєстрах відсутні;
- договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 , що укладений 19.09.2017 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та посвідчений ПН КМНО Шупенею О.М., зареєстровано в реєстрі за № 525;
- державний акт на право приватної власності на землю, серія ІІІ-КВ № 145960, відповідно до якого земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_8 , передана у приватну власність ОСОБА_6 .
З огляду на викладене убачається, що жодних доказів того, що вищезазначене нерухоме майно належало на праві власності померлому ОСОБА_3 та увійшло до складу спадщини після його смерті, не надано.
В той же час, до матеріалів нової редакції позовної заяви, на обґрунтування вимог заявлених до ОСОБА_2 , долучено рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28.08.2025 у справі № 755/818/25.
Відповідно до частини 1 статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частина 4 статті 82 ЦПК України передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В вищезгаданому рішенні Оболонського районного суду міста Києва від 28.08.2025 встановлено, що «після смерті чоловіка ОСОБА_6 , ОСОБА_7 успадкувала квартиру АДРЕСА_9 та частину квартири АДРЕСА_7 , що підтверджується наявними у матеріалах справи свідоцтвами про право на спадщину за заповітом № 1-2781 від 06.11.2008 та № 1-2779 від 06.11.2008 відповідно, виданими державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Гавриленко А.М. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації смерті ГТУЮ у місті Києві. Згідно з заповітом від 21.09.2007, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пентюк С.В., номер в реєстрі 1122, усе своє майно ОСОБА_7 заповіла сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За інформацією Сьомої київської державної нотаріальної контори від 02.05.2025 на виконання ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 18.04.2025 про витребування доказів, у Спадковому реєстрі відсутні відомості щодо реєстрації спадкових справ щодо майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
З огляду на викладене убачається, що майном, яке увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 , станом на день звернення позивача з даним позовом, є квартира АДРЕСА_9 та частина квартири АДРЕСА_7 , оскільки саме це майно документально підтверджується матеріалами поданого позову.
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 пред'явлено з метою подальшого отримання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, даний спір має розглядається за місцезнаходженням об'єкту, вартість якого є найвищою, а саме за місцезнаходженням нерухомого майна, а саме: трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 , тобто Оболонським районним судом м. Києва.
Приписами статті 30 ЦПК України встановлено випадки виключної підсудності цивільних справ судам.
Виключна підсудність - особливий вид територіальної підсудності. Правила виключної підсудності забороняють застосування при пред'явленні позову норм інших видів територіальної підсудності.
Згідно частини 1 статті 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно до пункту 42 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №404/3167/18 виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. В даній постанові Верховний Суд зауважив, що з аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв'язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; майнове право на об'єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об'єкта цивільних прав; виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном (правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 755/5684/180).
Таким чином, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Право на звернення до суду за судовим захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів є одним із важливіших конституційних прав громадян та юридичних осіб.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 7 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Положеннями статей 2, 3, 4 ЦПК України, передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховою радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 23 ЦПК України, усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Правила щодо підсудності цивільних справ, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, тобто розмежування компетенції по розгляду і вирішенню підвідомчих суду цивільних справ всередині системи судів цивільної юрисдикції, визначені в Главі 2 Розділу III ЦПК України.
За вимог пункту 1 частини 3 статті 376 ЦПК України, обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є порушення норм процесуального права, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
Принцип законного судді нерозривно пов'язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Суд не тільки вправі, а й зобов'язаний ухилитися від розв'язання справ, йому не підсудних.
Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є виконаними, коли справа заявника була розглянута національним судом, який створено на підставі закону. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).
Таким чином, враховуючи заявлені позовні вимоги, беручи до уваги встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що даний спір має розглядатись за правилами виключної підсудності в порядку, передбаченому частиною 1 статті 30 ЦПК України, тобто за місцезнаходженням нерухомого майна, вартість якого є найвищою.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги відомості про місцезнаходження нерухомого майна, вартість якого є найвищою, суддя доходить висновку про передачу вказаної цивільної справи на розгляд до Оболонського районного суду міста Києва.
Керуючись ст. ст. 4, 27, 28, 30, 31, 187, 260, 353, 354 ЦПК України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - передати за підсудністю до Оболонського районного суду міста Києва (04212, м. Київ, вул. Лук'яненка Левка, 2є).
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.
Суддя: