донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
12.01.2011 р. справа №11/213пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого:Чернота Л.Ф.,
суддівНовікової Р.Г., Шевкової Т.А.
від позивача:не з”явився
від відповідача1:не з”явився
від відповідача2:Херсонська О.Б. -за довіреністю б/н від 11.01.2011р.
Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуОСОБА_5, м. Маріуполь Донецької області
на рішення господарського суду Донецької області
від26.10.2010 року
у справі№ 11/213пд (суддя Кододова О.В.)
за позовомОСОБА_5, м. Маріуполь Донецької області
до відповідачів:1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовтрейдінжиніринг», м. Маріуполь Донецької області
2. Обслуговуючого кооперативу „Житлово-будівельне товариство забудовників „ЛОГОС”, м. Севастополь
провизнання недійсною додаткової угоди №4 від 25.09.2008р. до договору №06/01 від 14.10.2005р.
У 2010 році ОСОБА_5, м. Маріуполь Донецької області звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовтрейдінжиніринг», м. Маріуполь Донецької області, Обслуговуючого кооперативу „Житлово-будівельне товариство забудовників „ЛОГОС”, м. Севастополь про визнання недійсною додаткової угоди №4 від 25.09.2008р. до договору №06/01 від 14.10.2005р.
Рішенням господарського суду Донецької області від 26.10.10 р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, м. Маріуполь Донецької області було відмовлено.
Позивач, ОСОБА_5, м. Маріуполь Донецької області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 26.10.10 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Позивач, ОСОБА_5, м. Маріуполь Донецької області та відповідач1, Товариство з обмеженою відповідальністю «Азовтрейдінжиніринг», м. Маріуполь Донецької області, до судового засідання апеляційної інстанції не з»явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється учасникам процесу в установленому порядку.
Відповідач2, Обслуговуючий кооператив „Житлово-будівельне товариство забудовників „ЛОГОС”, м. Севастополь надав відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 26.10.2010р. -без змін.
Заслухавши пояснення представника відповідача2, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.10.2005р. між Обслуговуючим кооперативом „Житлово-будівельне товариство забудовників „ЛОГОС” (Товариство) в особі голови правління Андріянова І.Г., який діє на підставі Статуту та протоколу правління №17 від 15.03.2003р. і Товариством з обмеженою відповідальністю „Азовтрейдінжінірінг” (Компанія) в особі директора Рилькова І.В., який діє на підставі Статуту був укладений договір №06/01 про передачу прав замовника на капітальне будівництво, відповідно до п. 1.1 якого умовами даного договору регулюються взаємовідносини сторін по проектуванню, будівництву та вводу в експлуатацію комплексів ПК 3 ПК 4, які складаються з двох житлових будинків по вул. Репіна, 15 в місті Севастополі на земеленій ділянці, зазначеній в п. 1.5. даного договору, яке знаходиться в користування товариства.
Згідно п. 1.2 договору, Товариство передає Компанії частину функцій (прав та обов'язків) Замовника на капітальне будівництво об'єкту, а Компанія приймає на себе зобов'язання виконати передані їй функції Замовника по організації будівництва об'єкту, вводу об'єкту в експлуатацію в порядку та на умовах передбачених даним договором.
Договір підписаний обома сторонами без розбіжностей та зауважень, скріплений печатками обох підприємств.
Крім того, 25.09.2008р. було укладено додаткову угоду №4 від 25.09.2008р. до договору №06/01 від 14.10.2005р. про передачу прав замовника на капітальне будівництво, за умовами якої Компанія зобов'язувалася, зокрема, передати у власність Товариству офіс №1 загальною площею 70.1кв.м., який знаходиться в корпусі №3 по вул. Репіна, 15 в м. Севастополі, оплатити ТОВ „Ремпобуттехніка” роботи по реконструкції трансформаторної підстанції для забезпечення безперебійного енергопостачання ПК-1 та ПК-2, перерахувати на поточний рахунок Товариства суму грошових коштів у розмірі 300000,00грн., яка необхідна для проведення ремонтних робіт фасаду будівлі ПК-1 та ПК-2, внести зміни в проект будівництва ПК-4.
Дана додаткова угода також підписана директором ТОВ „Азовітрейдінжінірінг” Рильковим І.В. та головою правління ОК „ЖБТЗ” „Логос” Шенбергом А.І.
На думку позивача, додаткова угода №4 від 25.09.2008р. від імені ТОВ „Азовтрейдінжінірінг” укладена директором Рильковим І.В. поза межами повноважень, наданих статутом, оскільки прийняття рішення про відчуження майна на суму, що становить п”ятдесят і більше відсотків майна товариства відноситься згідно п.п. 15 п. 5.5 Статуту до виключної компетенції загальних зборів учасників, а також вважає, що спірна додаткова угода повинна бути нотаріально посвідчена, тому вона не відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України та є недійсною у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим, позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про визнання недійсною додаткової угоди №4 від 25.09.2008р. до договору №06/01 від 14.10.2005р.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання недійсним правочину.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 ЦК України).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені основні вимоги для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальними правилами викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 Цивільного кодексу України).
За умовами ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Як вбачається з матеріалів справи спірна додаткова угода №4 від 25.09.2008р. була укладена між Обслуговуючим кооперативом „Житлово-будівельне товариство забудовників „ЛОГОС” (Товариство) в особі голови правління Шенберга А.І., який діє на підставі Статуту і Товариством з обмеженою відповідальністю „Азовтрейдінжінірінг” (Компанія) в особі директора Рилькова І.В., який діє на підставі Статуту.
Пунктом 5.22 Статуту ТОВ „Азовтрейдінжініринг” встановлено, що директор товариства без довіреності діє від імені товариства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших підприємствах, установах і організаціях, а також в судових установах, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію товариства, розпоряджається майном товариства в порядку, передбаченому цим статутом, укладає угоди, у тому числі трудові, видає доручення, відкриває в установах банків рахунки, користується правом розпорядження коштами, дає вказівки, обов'язкові для всіх учасників товариства, вирішує інші питання діяльності товариства в межах своє компетенції.
Відповідно до ст.48 Закону України “Про господарські товариства” голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом.
Згідно до ст. 62 Закону України “Про господарські товариства” дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).
Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.
Протоколом №1 від 14.08.2001р. зборів учасників ТОВ „Азовтрейдінжініринг” Рильков І.В. був призначений директором та на час розгляду справи документів про зміну керівництва ТОВ „Азовтрейдінжініринг” сторонами до матеріалів справи не надано.
Отже, повноваження директора ТОВ „Азовтрейдінжініринг” та голови правління Обслуговуючого кооперативу „Житлово-будівельне товариство забудовників „ЛОГОС” щодо укладення правочинів підтверджуються статутами ( т.1, арк.с. 16-25, 85-89).
За новою редакцією Статуту ТОВ „Азовтрейдінжінірінг” учасниками товариства є Рильков Ігор Віталійович та ОСОБА_5 з рівними частками у статутному фонді -50% (51 000грн.).
Згідно до ст. 12 Закону України “Про господарські товариства” товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Товариство здійснює господарську діяльність окремо від акціонера та йому не надано права втручатися або перешкоджати здійсненню господарської діяльності підприємства.
ОСОБА_5 є лише учасником товариства та не може вважатись особою, яка уповноважена Товариством з обмеженою відповідальністю „Азовтрейдінжінірінг” на звернення до суду з позовом про визнання недійсною додаткової угоди, так як довіреності на представлення інтересів товариства ним до матеріалів справи не надано. У даній справі він виступає лише як учасник товариства, який оспорює угоду укладену відносно майна товариства. Але, згідно до правової позиції викладеній у п. 51 Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства у задоволенні позову, зокрема, про визнання недійсним договорів, укладених товариством.
Отже, позивачем не доведено наявності його суб”єктивного матеріального права або законного інтересу, що потребує судового захисту поза відносинами представництва. Також відсутні докази невизнання даної спірної угоди саме Товариством з обмеженою відповідальністю „Азовтрейдінжініринг”.
Крім того, докази нотаріального посвідчення договору №06/01 від 14.10.2005р. про передачу прав замовника на капітальне будівництво, в матеріалах справи відсутні. За матеріалами справи даний договір укладений у простій письмовій формі, а правочин може вважатися нікчемним лише у випадку недотримання саме вимог закону щодо нотаріального посвідчення.
Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів невідповідності додаткової угоди №4 від 25.09.2008р. вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, у зв”язку з чим відмовив ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди №4 від 25.09.2008р.
Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, спростовуються матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.
Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте за результатами дослідження усіх обставин справи.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 26.10.2010 року у справі №11/213пд ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, м. Маріуполь Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 26.10.2010 року у справі №11/213пд залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 26.10.2010 року у справі № 11/213пд -без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Л.Ф. Чернота
Судді Р.Г. Новікова
Т.А. Шевкова
Надр.6 прим:
1 -у справу;
2 -позивачу;
3,4 -відповідачу;
5 -ДАГС;
6-ГС Дон. обл.